Судові рішення

Рішення № 140997902 у справі № 240/25508/26 від 27.10.2026

Рішення від 27.10.2026 в адміністративній справі № 240/25508/26 (категорія «Справи зі спорів з приводу реалізації державної політики у сфері освіти, науки, культури та спорту»). Суд: Житомирський окружний адміністративний суд, суддя Леміщак Дмитро Михайлович.

Справа№ 240/25508/26
СудЖитомирський окружний адміністративний суд
СуддяЛеміщак Дмитро Михайлович
Форма рішенняРішення
Форма судочинстваАдміністративне
КатегоріяСправи зі спорів з приводу реалізації державної політики у сфері освіти, науки, культури та спорту
Дата ухвалення27.10.2026
Надійшло до реєстру29.10.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/140997902

Сторони-компанії

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 року м. Житомир справа № 240/25508/26

категорія 114000000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Леміщака Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Чуднівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Житомирської обласної військової адміністрації, Державної екологічної інспекції Поліського округу до Любарської селищної ради, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Департамент екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся керівник Чуднівської окружної прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Житомирської обласної державної адміністрації, Державної екологічної інспекції Поліського округу із позовною заявою, в якій просить визнати протиправною бездіяльність Любарської селищної ради Житомирського району Житомирської області щодо незабезпечення проведення робіт з винесення меж території ландшафтного заказника місцевого значення "Любарський" площею 159,2611 га, який знаходиться у межах смт. Любар Житомирського району Житомирської області та зобов`язати Любарську селищну раду Житомирського району Житомирської області відповідно до вимог законодавства забезпечити проведення робіт з винесення меж території ландшафтного заказника місцевого значення "Любарський" площею 159,2611 га, який знаходиться у межах смт. Любар Житомирського району Житомирської області, в натурі (на місцевості).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що прокурором вивчено питання наявності підстав для представництва інтересів держави в суді та виявлено факт порушення природоохоронного законодавства. На території Любарської селищної ради розташований ландшафтний заказник місцевого значення "Любарський" площею 159,2611 гектара, який утворено рішенням Житомирської обласної ради 07.12.2022. Положення про цей заказник затверджено 03.06.2022, а 17.03.2023 оформлено охоронне зобов`язання з покладенням зобов`язань на Любарську селищну раду. Водночас селищною радою не вжито жодних заходів з метою розроблення та затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж об`єкта в натурі. За інформацією Держгеокадастру від 10.09.2025 та 21.04.2026 відповідна документація не надходила, а відомості про обмеження у використанні земель до Державного земельного кадастру не вносилися. Згідно з пунктом 24 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності за межами населених пунктів, крім певних винятків, а землями не сформованими у земельні ділянки перехід відбувся з 27.05.2021. Протягом тривалого часу орган місцевого самоврядування не забезпечив винесення меж заказника в натуру на місцевості, що створює загрозу нецільового використання території та незаконного відчуження. Прокурор повідомив Житомирську обласну військову адміністрацію та Державну екологічну інспекцію Поліського округу про виявлені порушення 01.05.2026. У відповідь обласна військова адміністрація зазначила, що не заперечує проти звернення прокурора до суду, а Держекоінспекція повідомила про відсутність коштів на сплату судового збору та просила встановити наявність підстав для захисту інтересів держави.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 07.08.2026 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання (у письмовому провадженні).

Цією ж ухвалою залучено до справи Департамент екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації як третю особу на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.

У відзиві на позовну заяву, поданому до суду 24.08.2026, представник відповідача Біленький А.С. зазначив, що селищна рада заперечує проти задоволення вимог та посилається на те, що законом не встановлено конкретних строків чи термінів встановлення меж об`єктів природно-заповідного фонду і відсутня відповідальність за їх несвоєчасне встановлення. У зв`язку з військовою агресією у місцевому бюджеті бракує фінансування для проведення таких робіт. Крім того, організація створення заповідника та оформлення його меж належить до компетенції обласних державних адміністрацій або екологічної інспекції. До складу меж заповідника включено річку Случ, яка не може перебувати у комунальній формі власності. Законодавством не передбачено обов`язку селищної ради здійснювати замовлення та виготовлення такої документації за відсутності фінансування та визначених строків.

Позивач подав відповідь на відзив, у якій вказав, що доводи відповідача є необґрунтованими та не спростовують обставин позову. Відсутність у законі конкретної календарної дати не означає відсутності юридичного обов`язку щодо проведення робіт із землеустрою. Законодавством на органи місцевого самоврядування у сфері землеустрою покладено повноваження бути замовниками документації із землеустрою. Твердження про те, що організація створення заповідника належить до компетенції обласної адміністрації, є помилковим, оскільки заказник уже створений рішенням Житомирської обласної ради від 07.12.2022, а селищна рада взяла на себе відповідне охоронне зобов`язання. Включення річки Случ до складу заповідника не стосується предмета спору та не звільняє від обов`язку встановлення меж заказника. Посилання на відсутність фінансування не підтверджене доказами вчинення будь-яких реальних заходів для виділення коштів чи звернення до розробників.

Третя особа правом на подання заяв по суті спору не скористалася.

У періоди з 13.07.2026 по 17.07.2026, з 27.07.2026 по 31.07.2026 та з 18.08.2026 по 31.08.2026 головуючий суддя перебував у щорічній відпустці, а у період з 21.09.2026 по 25.09.2026 - на курсах підтримання кваліфікації суддів.

Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) з особливостями, визначеними статтями 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив таке.

Рішенням Житомирської обласної ради від 07.12.2022 у № 474 утворено ландшафтний заказник місцевого значення "Любарський" загальною площею 159,2611 гектара.

Начальником Управління екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації 03.06.2022 затверджено Положення про ландшафтний заказник місцевого значення "Любарський".

Любарська селищна рада 17.03.2023 підписала охоронне зобов`язання № 307 щодо забезпечення дотримання режиму охорони та збереження вказаного заказника.

Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області листами від 10.09.2025 та від 21.04.2026 підтвердило, що документація із землеустрою щодо організації і встановлення меж ландшафтного заказника місцевого значення "Любарський" до них не надходила, а відомості про обмеження у використанні земель до Державного земельного кадастру не вносилися.

Вважаючи бездіяльність Любарської селищної ради щодо незабезпечення винесення меж заказника в натуру протиправною, прокурор звернувся до суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.

Щодо підстав для здійснення прокурором представництва інтересів держави у межах спірних правовідносин суд зазначає таке.

За змістом статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

У Законі України 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру" закріплено вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді у некримінальних провадженнях.

Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Системне тлумачення вказаних норм дозволяє дійти висновку, що стаття 53 КАС України вимагає вказувати в адміністративному позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором, а також орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Суд бере до уваги, що інтереси держави є оціночним поняттям, а тому прокурор в кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Державний інтерес знаходить свій вияв у підтримці такого стану суспільних відносин, який би повною мірою відповідав конституційним засадам правового регулювання та забезпечував баланс інтересів усіх членів суспільства в їх взаємовідносинах між собою та державою.

У пункті 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 під поняттям орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надані повноваження органу виконавчої влади.

Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Частиною першою статті 4 Закону України 25.06.1991 № 1264-XII "Про охорону навколишнього природного середовища" (далі - Закон № 1264-XII) визначено, що природні ресурси України є власністю Українського народу.

Згідно зі статтею 5 Закону № 1264-XII державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Отже, державний та суспільний інтерес полягає у необхідності неухильного дотримання вимог законодавства в галузі охорони і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, насамперед, задля збереження національного природного надбання країни.

Статтею 20-2 Закону № 1264-XII передбачено, що до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить, зокрема: організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства: про використання та охорону земель; про природно-заповідний фонд; надання обов`язкових до виконання приписів щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства з питань, що належать до його компетенції, інформування дозвільних органів про надані приписи суб`єктам господарювання, що здійснюють діяльність на підставі дозволів у сфері охорони навколишнього природного середовища, та здійснення контролю за їх виконанням; вжиття в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступати позивачем та відповідачем у судах.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 № 275, Державна екологічна інспекція України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Відповідно до пункту 1 розділу І, пункту 11 розділу ІІ Положення про територіальні та міжрегіональні територіальні органи Державної екологічної інспекції України, затвердженого наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 07.04.2020 № 230 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16.04.2020 за № 350/34633), Державна екологічна інспекція відповідної області (далі - Інспекція) є територіальним органом Державної екологічної інспекції України та їй підпорядковується. До функцій Інспекції належить вжиття в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступ позивачем та відповідачем у судах.

Згідно з пунктом 1 Розділу І Положення про Державну екологічну інспекцію Поліського округу, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 04.12.2025 № 192, Державна екологічна інспекція Поліського округу є міжрегіональним територіальним органом Державної екологічної інспекції України та їй підпорядковується.

Повноваження Інспекції поширюються на територію Житомирської та Рівненської областей.

Відповідно до вимог п.п. 15 п. 2 Розділу ІІ Положення про Державну екологічну інспекцію Поліського округу здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням вимог закону про охорону і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, у тому числі додержання режиму територій та об`єктів природно-заповідного фонду належить до компетенції Державної екологічної інспекції Поліського округу.

Відповідно до пункту 10 Розділу ІІ Положення Інспекція наділена повноваженнями щодо вжиття в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступає позивачем та відповідачем у судах.

Отже, позивач є органом, уповноваженим державою здійснювати функції державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, зокрема на території Житомирської області, та наділений повноваженнями щодо звернення до суду.

Органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, прокурор також визначив Житомирську обласну військову адміністрацію. Суд вважає таке визначення обґрунтованим. Обласна державна адміністрація, яка в умовах воєнного стану діє як обласна військова адміністрація, є державним органом управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів (стаття 16 Закону № 1264-XII), оформлює охоронні зобов`язання на території та об`єкти природно-заповідного фонду (частина п`ята статті 53 Закону № 2456-XII), а її структурний підрозділ - Департамент екології та природних ресурсів - забезпечує реалізацію державної політики у сфері заповідної справи та погоджує проекти землеустрою щодо встановлення меж територій природно-заповідного фонду місцевого значення (стаття 186 ЗК України, Положення про Департамент).

У справі, що розглядається, прокурор у позовній заяві зазначив, що у спірних правовідносинах порушення інтересів держави полягає в тому що невжиття заходів щодо виготовлення та затвердження проекту землеустрою з організації і встановлення меж території природно-заповідного фонду місцевого значення ландшафтного заказника "Любарський", а також невнесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру призведе до подальшого погіршення стану охорони природних комплексів, порушення режиму використання території заказника та неможливості ефективного контролю за дотриманням заборонених видів діяльності. Водночас метою адміністративного позову є превентивна міра, усунення умов, які несуть ризик заподіяння шкоди екологічному балансу регіону, збереженню видів рослин і тварин та підтримці загального екологічного стану території, що має значення для довкілля та суспільних інтересів.

У даній справі Чуднівська окружна прокуратура Житомирської області належним чином виконала вимоги законодавства, надіславши 01.05.2026 лист № 55-92-1663вих-26 до Житомирської обласної військової адміністрації та лист № 55-92-1664вих-26 до Державної екологічної інспекції Поліського округу, після чого отримала відповіді від Житомирської обласної військової адміністрації від 06.05.2026 № 2543/2-26/31 та від Державної екологічної інспекції Поліського округу від 08.05.2026 № 2551/11-05, у яких Житомирська обласна військова адміністрація не заперечувала проти звернення прокурора до суду, а Державна екологічна інспекція Поліського округу прямо вказала на відсутність коштів для сплати судового збору та просила прокурора захистити інтереси держави в суді.

Таким чином, пасивна поведінка уповноваженого органу підтверджена документально, що відповідає правовим позиціям Верховного Суду, в яких наголошено, що невжиття компетентним органом заходів протягом розумного строку після отримання інформації про порушення кваліфікується як бездіяльність, яка дає підстави для представництва прокурором.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що під час звернення з цим позовом до суду прокурор на виконання вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 КАС України обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави, вказав, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та визначив органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

По суті спору суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Стаття 14 Конституції України проголошує, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Окрім того, стаття 50 Конституції України гарантує кожному право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Надаючи оцінку доводам прокурора по суті спору, суд зазначає, що відповідно до статті 2 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

За приписами статті 19 ЗК України землі України за цільовим призначенням поділяються на категорії, в тому числі землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.

Згідно зі статтею 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу. Законом можуть бути встановлені інші обов`язки землекористувачів.

У статті 79 ЗК України вказано, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно з частиною першою статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Відповідно до частини сьомої статті 79-1 ЗК України винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування, а відповідно до частини восьмої цієї ж статті ЗК України у разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв`язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру.

Статтею 43 ЗК України визначено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Статтею 44 ЗК України передбачено, що до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).

Правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об`єктів визначені Законом № 2456-XII.

До природно-заповідного фонду України належать природні території та об`єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища (стаття 3 Закону № 2456-XII).

Відповідно до частини четвертої статті 7 Закону № 2456-XII межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

За змістом частини 5 статті 12 Закону № 2456-ХІІ управління територіями та об`єктами природно-заповідного фонду, для яких не створюються спеціальні адміністрації, здійснюється підприємствами, установами та організаціями, у віданні яких перебувають ці території та об`єкти.

Відповідно до ст. 25 Закону України № 2456-ХІІ оголошення заказників проводиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів у їх власників або користувачів. Заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів.

У статті 26 Закону № 2456-XII вказано, що власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів, оголошених заказником, беруть на себе зобов`язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Згідно з частиною першою статті 39 Закону № 2456-XII для забезпечення необхідного режиму охорони природних комплексів та об`єктів природних заповідників, запобігання негативному впливу господарської діяльності на прилеглих до них територіях установлюються охоронні зони.

Частиною п`ятою статті 53, статтею 60 Закону № 2456-XII визначено, що території та об`єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов`язання. Охорона територій та об`єктів природно-заповідного фонду інших категорій покладається на підприємства, установи та організації, у віданні яких вони перебувають.

Відповідно до абз. 11, 15 частини першої статті 1 Закону України "Про землеустрій" (далі - Закон № 858-IV) проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом; цільове призначення земельної ділянки - допустимі напрями використання земельної ділянки відповідно до встановлених законом вимог щодо використання земель відповідної категорії та визначеного виду цільового призначення.

Відповідно до ст. 2 Закону № 858-IV землеустрій забезпечує встановлення і закріплення на місцевості меж адміністративно-територіальних одиниць, територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, меж земельних ділянок власників і землекористувачів.

В пункті "г" частини першої статті 20 Закону № 858-IV вказано, що землеустрій проводиться в обов`язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі встановлення в натурі (на місцевості) меж земель, обмежених у використанні і обмежених (обтяжених) правами інших осіб (земельні сервітути).

Стаття 21 Закону № 858-IV покладає організацію і планування землеустрою на загальнодержавному і місцевому рівнях на Верховну Раду України, Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень.

Повноваження сільських, селищних, міських рад у сфері землеустрою на території сіл, селищ, міст визначені статтею 19 Закону № 858-IV, згідно з якою до них належать організація та здійснення землеустрою, проведення інвентаризації земель та земельних ділянок усіх форм власності, здійснення контролю за впровадженням заходів, передбачених документацією із землеустрою, координація здійснення землеустрою та контролю за використанням і охороною земель комунальної власності, інформування населення про заходи, передбачені землеустроєм, а також вирішення інших питань у сфері землеустрою відповідно до закону.

Підставою для здійснення землеустрою відповідно до статті 22 Закону № 858-IV є рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою, договори між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою, а також судові рішення.

Видами документації із землеустрою згідно з частиною другою статті 25 цього Закону є, зокрема, проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів. Відповідно до частини першої статті 26 замовниками документації із землеустрою можуть бути, серед інших суб`єктів, органи місцевого самоврядування.

Частиною другою статті 47 Закону № 858-IV передбачено, що проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно- заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів розробляються з метою: а)збереження природного різноманіття ландшафтів, охорони довкілля, підтримання екологічного балансу; б) створення місць для організованого лікування та оздоровлення людей, масового відпочинку і туризму; в) створення приміських зелених зон, збереження і використання об`єктів культурної спадщини; г) проведення науково-дослідних робіт; ґ) встановлення меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг; д) визначення в натурі (на місцевості) меж охоронних зон та інших обмежень у використанні земель, встановлених законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, а також інформування про такі обмеження землевласників, землекористувачів, інших фізичних та юридичних осіб.

Закон України "Про Державний земельний кадастр" визначає Державний земельний кадастр як єдину державну геоінформаційну систему відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у використанні, а також про кількісну та якісну характеристику земель.

Для спору істотним є те, що внесення відомостей про межі територій природно-заповідного фонду до кадастру пов`язане з розробленням і затвердженням відповідної документації із землеустрою (стаття 47 Закону № 858-IV), а отже, за відсутності такої документації кадастровий облік території заказника неможливий.

Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) відносить до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад, яка реалізується на їх пленарних засіданнях, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин (пункт 34 частини першої статті 26) та прийняття рішень про організацію територій і об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні (пункт 37 частини першої статті 26).

Охоронні зобов`язання на території та об`єкти природно-заповідного фонду оформляються відповідно до Інструкції щодо оформлення охоронних зобов`язань на території та об`єкти природно-заповідного фонду, затвердженої наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 25.02.2013 № 65 (далі - Інструкція № 65).

Згідно з пунктом 1.3 Інструкції охоронним зобов`язанням оформляється передача під охорону території чи об`єкта природно-заповідного фонду з визначенням переліку зобов`язань щодо забезпечення додержання встановленого режиму охорони та збереження; такі зобов`язання оформляються органами, уповноваженими згідно з Законом № 2456-XII, землекористувачам (землевласникам) у межах територій та об`єктів, які створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок (пункт 1.4).

Пункт 2.2 Інструкції відносить до переліку зобов`язань, що зазначаються в охоронному зобов`язанні, обов`язки дотримуватися встановленого режиму території (об`єкта), не здійснювати заборонену господарську діяльність, вживати заходів щодо попередження і ліквідації екологічних наслідків аварій та шкідливого впливу на територію (об`єкт), дотримуватися вимог щодо використання території (об`єкта) та забезпечити охорону і збереження цінних природних комплексів.

Як встановлено судом, рішенням Житомирської обласної ради від 07.12.2022 № 474 утворено ландшафтний заказник місцевого значення "Любарський" площею 159,2611 га, розташований, за твердженням прокурора, у межах смт Любар Житомирського району.

Положення про заказник затверджено 03.06.2022 начальником Управління екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації.

Охоронним зобов`язанням від 17.03.2023 № 307 заказник взято під охорону Любарською селищною радою. Відповідно до цього охоронного зобов`язання селищна рада взяла на себе зобов`язання щодо охорони, збереження та раціонального використання заповідного об`єкта й забезпечує дотримання встановленого режиму на його території згідно з чинним законодавством та положенням про нього.

Згідно з листами Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 10.09.2025 № 10.6-0.222-3451/2-25 та від 21.04.2026 № 10.6-0.9-1748/2-26, наданими на запити прокуратури від 25.08.2025 та 15.04.2026, документація із землеустрою щодо організації і встановлення меж території ландшафтного заказника "Любарський" до цього органу не надходила, а відомості про обмеження у використанні земель у зв`язку з наявністю цього об`єкта до Державного земельного кадастру не вносилися.

За твердженням прокурора, яке відповідачем не спростоване, на Публічній кадастровій карті відсутній і кадастровий номер земельної ділянки, на якій розташований заказник. Відповідач у відзиві не стверджує, що така документація замовлялася чи розроблялася; із сукупності цих обставин суд виснує, що станом на час розгляду справи межі заказника в натурі (на місцевості) не встановлені, а проект землеустрою щодо їх встановлення не розроблений і не затверджений.

Про виявлене порушення прокуратура листами від 01.05.2026 повідомила Житомирську обласну військову адміністрацію та Державну екологічну інспекцію Поліського округу.

Житомирська обласна військова адміністрація у відповіді від 06.05.2026 № 2543/2-26/31 вказала, що заказник взято під охорону Любарською селищною радою, і, не заперечуючи проти звернення прокуратури до суду, про вжиття власних заходів захисту інтересів держави не повідомила.

Державна екологічна інспекція Поліського округу листом від 08.05.2026 № 2551/11-05 повідомила, що її майновий стан не дозволяє повністю сплатити судовий збір за подання позовів до органу місцевого самоврядування, і просила встановити наявність підстав для захисту інтересів держави шляхом подання прокурором позову про зобов`язання органу місцевого самоврядування встановити межі території та об`єкта природно-заповідного фонду в натурі на підставі технічної документації із землеустрою.

Про подання позову прокуратура повідомила обидва органи повідомленнями від 20.07.2026. Листи Житомирської обласної прокуратури від 21.04.2026 та Департаменту екології та природних ресурсів від 28.04.2026 також містяться в матеріалах справи.

Відповідач у відзиві не заперечує ні факту існування заказника, ні обставин його утворення, ні факту взяття заказника під охорону селищною радою, ні того, що межі заказника в натурі не встановлені. Не стверджується ним і того, що рада ухвалювала будь-які рішення щодо замовлення чи розроблення проекту землеустрою, виділяла або планувала на це кошти, зверталася до уповноважених органів чи до розробників документації.

Заперечення проти позову відповідач обґрунтовує тим, що законодавець не встановив ні строку, ні відповідальності за невстановлення меж; що питання створення "заповідника" й оформлення його меж належить до компетенції обласної державної адміністрації чи екологічної інспекції; що до меж заказника включено річку Случ, яка не перебуває і не може перебувати в комунальній власності; що в місцевому бюджеті бракує коштів через військову агресію; що відсутні строки замовлення й виготовлення документації.

Інструментом, за допомогою якого межі встановлюються в натурі, є документація із землеустрою - проект землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду (частина друга статті 25, стаття 47 Закону № 858-IV).

За змістом статті 47 цього Закону рішення про затвердження такого проекту одночасно є рішенням про встановлення меж території, тобто доки проект не розроблений і не затверджений, межі заказника в натурі не встановлені, а обов`язок, передбачений частиною четвертою статті 7 Закону № 2456-XII, залишається невиконаним.

Питання про те, на кого покладається обов`язок забезпечити розроблення такого проекту, суд вирішує з урахуванням правової позиції Верховного Суду у справі № 260/1681/23, у якій наголошено на необхідності з`ясування належності відповідача.

Оцінивши сукупність наведених норм і встановлених обставин, суд дійшов висновку, що належним суб`єктом є саме Любарська селищна рада. До її повноважень пунктом "а" частини першої статті 19 Закону № 858-IV та статтею 12 ЗК України віднесено організацію та здійснення землеустрою; пунктами 34 і 37 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР вирішення питань регулювання земельних відносин та організації територій і об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення віднесено до виключної компетенції її пленарних засідань; відповідно до частини першої статті 26 Закону № 858-IV вона може бути замовником документації із землеустрою, а згідно зі статтею 186 ЗК України саме замовник, тобто в даному разі рада, затверджує проект землеустрою, внаслідок чого це рішення стає рішенням про встановлення меж заказника. Таким чином, жоден із визначальних етапів процедури - ні замовлення, ні затвердження проекту - без участі ради неможливий.

Інші органи, на компетенцію яких посилається відповідач, виконують у цій процедурі іншу роль. Обласна рада, яка утворила заказник, свою компетенцію реалізувала; Житомирська обласна військова адміністрація (Департамент екології та природних ресурсів) відповідно до статті 186 ЗК України та Положення про Департамент погоджує проект, а також оформлює охоронні зобов`язання; Державна екологічна інспекція Поліського округу здійснює державний нагляд (контроль) і не наділена повноваженнями замовника таких проектів стосовно території, взятої під охорону органом місцевого самоврядування.

Відповідач не вказав жодної норми, яка б покладала обов`язок замовити проект землеустрою щодо меж цього заказника на обласну державну адміністрацію чи екологічну інспекцію, і суд такої норми не встановив. Те, що ці органи є уповноваженими органами, в інтересах яких подано позов, не означає, що вони мають замінити раду у виконанні її обов`язку, а спір виник саме через те, що цей обов`язок не виконується тим органом, на якого його покладено.

Суд враховує, що Інструкція № 65 не передбачає серед обов`язків, які зазначаються в охоронному зобов`язанні, прямої вимоги винести межі в натуру. Проте у цій справі позов ґрунтується не лише на охоронному зобов`язанні як такому, а на сукупності норм, які визначають і обов`язковість встановлення меж, і компетенцію органу місцевого самоврядування у сфері землеустрою. Охоронне зобов`язання має для спору інше значення - воно підтверджує, що саме Любарська селищна рада взяла заказник під охорону й відповідає за додержання режиму на його території.

Оцінюючи доводи відповідача, суд враховує, що, за практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України"), пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна розуміти як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Разом із тим суд розглядає всі істотні доводи, які могли б вплинути на результат розгляду справи.

Перший довід відповідача полягає в тому що законодавець не встановив строків встановлення меж об`єктів природно-заповідного фонду, не передбачив відповідальності за їх несвоєчасне встановлення, а об`єктивна сторона правопорушення - протиправна бездіяльність - відсутня. Суд не погоджується з таким підходом. По-перше, відсутність у нормі права календарного строку виконання обов`язку не означає відсутності самого обов`язку і не дозволяє суб`єкту владних повноважень не виконувати його необмежений час.

Якщо строк прямо не визначений, діє загальна вимога виконання обов`язку в розумний строк, яка в публічно-правових відносинах закріплена пунктом 10 частини другої статті 2 КАС України: рішення мають прийматися, а дії вчинятися своєчасно, тобто протягом розумного строку. Розумність строку оцінюється з урахуванням складності та обсягу необхідних дій, поведінки органу, значущості публічного інтересу та наслідків зволікання.

З часу ухвалення обласною радою рішення про утворення заказника до дати подання позову минуло понад три роки і сім місяців, а з часу взяття заказника під охорону охоронним зобов`язанням, прийнятим самою радою, - понад три роки і чотири місяці. За цей час відповідач, як встановлено судом, не ухвалив жодного рішення, не замовив жодного дослідження чи проекту, не звернувся до уповноважених органів. Навіть з урахуванням складності та багатоетапності процедури встановлення меж така поведінка не може вважатися виконанням обов`язку в розумний строк; вона має ознаки не затримки, а відсутності будь-яких дій. До того ж норми, які встановлюють правило про визначення меж за проектом створення "до встановлення меж у натурі", за своїм змістом передбачають тимчасовий стан, що не може тривати безстроково.

Доводи про відсутність складу правопорушення та відповідальності за несвоєчасне встановлення меж не мають значення для вирішення спору. Предметом розгляду є не притягнення відповідача до юридичної відповідальності, а перевірка законності його бездіяльності та захист публічного інтересу шляхом спонукання до виконання обов`язку. Відсутність у законі санкції за невиконання норми не перетворює імперативне положення на рекомендацію; навпаки, саме судовий контроль у порядку статей 2, 5 та 245 КАС України є ефективним засобом забезпечення виконання такого обов`язку.

Довід відповідача про те, що організація створення заповідника й оформлення його меж належить до компетенції обласної державної адміністрації чи екологічної інспекції, ґрунтується на змішуванні різних за змістом повноважень, про що суд уже зазначав раніше.

Суд звертає увагу, що у відзиві поряд із нормами, які стосуються заказників, наведено положення про природні заповідники та регіональні ландшафтні парки, зокрема про вилучення земельних ділянок із господарського використання, а сам об`єкт спору неодноразово названо "заповідником". Правовий режим заказника істотно відрізняється від режиму природного заповідника, тому норми, що регулюють природні заповідники та регіональні ландшафтні парки, до спірних правовідносин не застосовуються.

Довід про те, що до меж заказника включено річку Случ, яка не перебуває і не може перебувати в комунальній власності, суд відхиляє. Відповідно до статті 25 Закону № 2456-XII заказниками оголошуються природні території (акваторії), а згідно зі статтею 7 цього Закону землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору; отже, наявність у складі території заказника водного об`єкта передбачена законом і не суперечить статусу заказника. Згідно зі статтею 47 Закону № 858-IV межі територій природно-заповідного фонду встановлюються і по суходолу, і по водному простору, тож законодавець прямо допускає встановлення меж по водних об`єктах. Особливий режим охорони та обов`язковість землеустрою поширюються на всі землі та земельні ділянки в межах заказника незалежно від форми власності (стаття 46-1 ЗК України, стаття 20 Закону № 858-IV), а тому форма власності на окремі елементи території - водні об`єкти чи земельні ділянки - не звільняє від обов`язку встановити межі території в цілому. Крім того, відповідач не навів жодних доказів того, які саме ділянки річки входять до меж заказника і яке значення це має для можливості встановлення його меж, а отже, його довід має характер припущення.

Посилання відповідача на брак коштів у місцевому бюджеті через військову агресію суд також не може визнати таким, що виправдовує бездіяльність. Насамперед, відповідач не подав доказів вжиття будь-яких заходів (розрахунків вартості робіт, бюджетних запитів, рішень про внесення змін до бюджету чи про відмову в таких змінах, звернень щодо залучення коштів з інших джерел, спроб укласти договір з розробником документації), не стверджується навіть, що рада принаймні визначила орієнтовну вартість робіт чи розглядала це питання на пленарному засіданні. Недостатність бюджетних коштів сама по собі не є підставою для невиконання обов`язку, встановленого законом - вона може враховуватися при визначенні розумного строку його виконання, але не скасовує самого обов`язку. Воєнний стан, у свою чергу, не скасовує повноважень та обов`язків органів місцевого самоврядування, визначених законом, у тому числі щодо охорони довкілля та землеустрою, і не є обставиною, яка звільняє від їх виконання; його вплив на можливості громади може бути врахований лише при визначенні строку виконання судового рішення.

Таким чином, жоден із доводів відповідача не спростовує ні наявності в ради обов`язку забезпечити встановлення меж заказника, ні факту його невиконання, ні відсутності об`єктивних причин, які виправдовували б бездіяльність.

Суд зазначає також, що для задоволення вимоги про зобов`язання виконати обов`язок, встановлений законом, не потрібно доводити, що внаслідок бездіяльності вже заподіяно шкоду об`єкту чи відбулося незаконне відчуження земель. Метою встановлення меж є запобігання таким наслідкам, а тому відсутність меж сама по собі порушує публічний інтерес, оскільки створює загрозу нецільового використання території, здійснення в її межах забороненої діяльності та неможливість контролю за дотриманням режиму. Правильне застосування закону, як зазначає прокурор з посиланням на практику Європейського суду з прав людини у справі "Трегубенко проти України", саме по собі становить суспільний інтерес.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (частина перша статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на викладене суд вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає повному задоволенню.

Вирішуючи питання про судові витрати, суд враховує, що позов пред`явлено прокурором в інтересах держави в особі суб`єкта владних повноважень, а тому відповідно до частини другої статті 139 КАС України при задоволенні такого позову з відповідача можуть бути стягнуті виключно судові витрати, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз. Оскільки у цій справі такі витрати не понесені, судовий збір у розмірі 3328 грн, сплачений прокуратурою за подання позовної заяви стягненню з відповідача не підлягає.

Керуючись статтями 2, 5, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов Чуднівської окружної прокуратури (вул. Героїв Майдану, 122, м. Чуднів, Житомирський р-н, Житомирська обл., 13201, ЄДРПОУ [номер приховано]) в інтересах держави в особі Житомирської обласної військової адміністрації (майдан С.П. Корольова, 1, 10014, Житомирська обл., Житомирський р-н, м. Житомир, ЄДРПОУ 00022489), Державної екологічної інспекції Поліського округу (10014, Житомирська обл., Житомирський р-н, м. Житомир, вул. Леха Качинського, буд. 12-А, ЄДРПОУ 42163803) до Любарської селищної ради (вул. Незалежності, 39, с-ще Любар, Житомирський р-н, Житомирська обл., 13101, ЄДРПОУ 04345664), третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Департамент екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації (вул. Театральна, 17/20, м. Житомир, 10014, ЄДРПОУ 38708695) задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Любарської селищної ради Житомирського району Житомирської області щодо незабезпечення проведення робіт з винесення меж території ландшафтного заказника місцевого значення "Любарський" площею 159,2611 га, який знаходиться у межах смт Любар Житомирського району Житомирської області, в натурі (на місцевості).

Зобов`язати Любарську селищну раду Житомирського району Житомирської області забезпечити проведення робіт з винесення меж території ландшафтного заказника місцевого значення "Любарський" площею 159,2611 га, який знаходиться у межах смт Любар Житомирського району Житомирської області, в натурі (на місцевості).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.М. Леміщак

Повний текст складено: 27 жовтня 2026 р.

27.10.26

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
05.08.2026 Ухвала № 138789220 Житомирський окружний адміністративний суд
24.07.2026 Ухвала № 138485557 Житомирський окружний адміністративний суд

Стежити за судами компанії

Лист на пошту, щойно в реєстрі зʼявиться нове рішення зі стороною ЄДРПОУ 00022489. Одна компанія щотижня безкоштовно, до 50 компаній щоденно на платному тарифі.

Підключити моніторинг