КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Унікальний номер справи № 357/18801/24 Головуючий у суді першої інстанції - Батовріна І.Г.
Апеляційне провадження № 22-ц/824/14521/2026 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 жовтня 2026 року Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Нежура В.А.,
судді Верланов С.М., Невідома Т.О.,
секретар Цуран С.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Хомік Євгенією Михайлівною на рішення Сквирського районного суду Київської області від 02 червня 2026 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу,
В С Т А Н О В И В:
У грудні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 23.04.2019 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 52,00 га з кадастровим номером [номер приховано]:03:004:0033.
12.01.2022 Сквирським районним судом Київської області у справі № 376/2452/20, яке частково залишено в силі постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01.11.2023 у справі № 376/2452/20, ухвалено рішення, яким витребувано із володіння позивача на користь Фермерського господарства «Пасіка» земельну ділянку площею 50,0 га, яка є частиною земельної ділянки площею 52,0 га з кадастровим номером [номер приховано]:03:004:0033 для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Антонівської сільської ради Сквирського району Київської області.
Позивачка вказувала, що у постанові Верховним Судом зроблено висновок, що 24 договори купівлі продажу від 29.01.2019 та 2 договори купівлі-продажу від 15.03.2019, відповідно до яких відповідач набув право власності на спірні земельні ділянки та договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:03:004:0033, укладений 23.04.2019 між позивачем та відповідачем не створили жодних правових наслідків, оскільки особи, які отримали земельні ділянки на підстав незаконних наказів головного управління Держгеокадастру у Київській області не мали права на відчуження спірних земельних ділянок.
Зазначала, що відповідно до висновку експерта за результатами проведення оціночно-земельної експертизи № 2-12/12 від 12.12.2024 ринкова вартість земельної ділянки на дату проведення оцінки становить 6 760 000,00 грн.
На підставі викладеного стверджувала, що відповідач, як продавець земельної ділянки, повинен відшкодувати їй збитки у вигляді дійсної вартості майна, а саме - у розмірі ринкової вартості земельної ділянки та судові витрати по справі.
Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 02 червня 2026 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 завдані вилученням за рішенням суду земельної ділянки збитки в розмірі 6 500 000 грн.
Не погоджуючись із таким рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невстановлення усіх обставин, що мають значення для вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права просить рішення Сквирського районного суду Київської області від 02 червня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що при вирішенні спорів про відшкодування збитків доказуванню підлягають: 1) факт спричинення шкоди, 2) протиправність дій заподіювача і його вина, 3) причинний зв`язок між протиправною дією і негативними наслідками.
В даному випадку відсутні одні з основних складових - вина ОСОБА_1 в заподіянні шкоди ОСОБА_2 та причинний зв`язок між діями ОСОБА_1 та заподіянням шкоди ОСОБА_2 .
Матеріали справи не містять жодних доказів того, що ОСОБА_1 , укладаючи договір купівлі-продажу земельної ділянки з ОСОБА_2 діяв недобросовісно.
Таким чином, на переконання відповідача, суд першої інстанції неправильно оцінив характер спірних правовідносин, не надав оцінку питанню добросовісності набуття права власності на земельну ділянку самим відповідачем та обставинам вибуття цієї земельної ділянки із власності позивачки.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачки адвокат Ярошенко Д.В. проти задоволення апеляційної скарги заперечив. Вказує, що рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.
У судовому засіданні в апеляційному суді взяла участь представниця відповідача ОСОБА_1 - адвокат Хомік Є.М., яка підтримала апеляційну скаргу, просила задовольнити її з викладених підстав. Представник позивачки ОСОБА_2 - адвокат Ярошенко Д.В. у судовому засіданні просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Встановлено, що ОСОБА_2 на підставі договору купівлі - продажу земельної ділянки від 23.04.2019, посвідченого нотаріусом Узинської міської державної нотаріальної контори Київської області Малькевич Л.В., зареєстровано в реєстрі за № 1275 належала земельна ділянка площею 52,00 га з кадастровим номером [номер приховано]:03:004:0033, яка розташована на території Антонівської сільської ради Сквирського району Київської області (том 1 а.с. 10-12).
Вказану земельну ділянку ОСОБА_2 придбала у ОСОБА_1 за 2 080 000,00 грн (том 1 а.с. 10).
Відповідно до п. 2.3. вказаного договору представник «Продавця» свідчить, що відчужувана земельна ділянка до цього договору нікому іншому не було продана, не подарована, не заставлена, в спорі та під арештом (забороною) не перебуває, судового спору щодо неї, а також прав у третіх осіб як у межах, так і за межами України, немає (том 1 а.с. 11).
Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 12.01.2022 по справі № 376/2452/20 ухвалено витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь Фермерського господарства «Пасіка» земельну ділянку площею 50,00 га, яка є частиною земельної ділянки площею 52,00 га з кадастровим номером [номер приховано]:03:004:0033, яка розташована на території Антонівської сільської ради Сквирського району Київської області (том 1 а.с. 47-66).
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01.11.2023 касаційну скаргу фермерського господарства «Пасіка» задоволено частково, постанову Київського апеляційного суду від 24.01.2023 у частині вирішення позовних вимог фермерського господарства «Пасіка» про визнання права постійного користування спірною земельною ділянкою та витребування її із чужого незаконного володіння та розподілу судових витрат скасовано, рішення Сквирського районного суду Київської області від 12.01.2022 у цій частині залишено у силі (том 1 а.с. 16-43).
Відповідно до частин 4-5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01.11.2023 встановлено, що 25.03.1998 ОСОБА_3 видано державний акт на право постійного користування землею ІІІ-КВ № 007544, площею 50,0 га, розташованої на території Антонівської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства. 14.09.2000 головою селянського (фермерського) господарства ОСОБА_3. затверджено Статут СФГ «Пасіка». ІНФОРМАЦІЯ_1 помер засновник ФГ «Пасіка» ОСОБА_3 .. Наказами головного управління Держгеокадастру у Київській області передано у приватну власність 26 відповідачам земельні ділянки, площею по 2 га, для ведення особистого селянського господарства на території Антонівської сільської ради Київської області. Вказані земельні ділянки на підставі договорів купівлі - продажу від 29.01.2019 та 15.03.2019 були відчужені ОСОБА_1 .
У подальшому ОСОБА_1 об?єднав вищевказані земельні ділянки в одну земельну ділянку площею 52,00 га з кадастровим номером № [номер приховано]:03:004:0033.
У вказаній постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зробив висновок, що накази головного управління Держгеокадастру у Київській області про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність 26 земельних ділянок, які були об`єднані в земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:03:004:0033 є незаконними та грубо порушують право ФГ «ПАСІКА» на користування належної йому земельної ділянки та 24 договори купівлі-продажу від 29.01.2019 та 2 договори купівлі-продажу від 15.03.2019 (всього 26 договорів), відповідно до яких ОСОБА_1 набув право власності на спірні земельні ділянки та договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:03:004:0033, укладений 23.04.2019 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не створили жодних правових наслідків, оскільки особи, які отримали земельні ділянки на підставі незаконних наказів головного управління Держгеокадастру у Київській області не мали права на відчуження спірних земельних ділянок (том 1 а.с. 35).
Відповідно до висновку експерта № 2-12/12 від 12.12.2024 за результатами проведення оціночно-земельної експертизи ринкова вартість земельної ділянки площею 52,00 га з кадастровим номером [номер приховано]:03:004:0033, яка розташована на території Антонівської сільської ради Сквирського району Київської області станом на 12.12.2024 року становить 6 760 000,00 грн (том 1 а.с. 68-96).
Відповідно до висновку експерта № 1-02/12 від 02.12.2025 за результатами проведення оціночно-земельної експертизи ринкова вартість земельної ділянки площею 52,00 га з кадастровим номером [номер приховано]:03:004:0033, яка розташована на території Антонівської сільської ради Сквирського району Київської області станом на 12.12.2024 року становить 6 500 000,00 грн. (том 2 а.с. 147-161).
Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 30.06.2025 по справі № 376/1325/25 скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером: 1807932832240, тип об`єкта: земельна ділянка, кадастровий номер [номер приховано]:03:004:0033, опис об`єкта: площа (га) 52, номер відомостей про речове право: 31305467, тип речового права: право власності (том 2 а.с. 135-139, 178-184).
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 468687871 від 18.03.2026 р. у ОСОБА_2 відсутнє право власності на нерухоме майно (том 2 а.с. 186 зворот).
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з пунктом першим частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента, визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 661 ЦК України у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.
Тлумачення вказаних норм закону свідчить про те, що положення статті 661 ЦК України є частиною системи правил про наслідки евікції товару (тобто відсудження у покупця придбаного ним майна, товару на підставі того, що продаж був незаконним).
Продавець зобов`язаний попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, що продається (права наймача, право застави, право довічного користування тощо) (стаття 659 ЦК України).
Це зумовлено тим, що продавець повинен мати право продажу товару (стаття 658 ЦК України) і, відтак, гарантувати покупцю чистоту правового титулу, що його покупець набуває за відповідним договором купівлі-продажу. Якщо продавець цього обов`язку не виконує або виконує його неналежно, то для покупця створюється загроза евікції - вилучення речі у титульного володільця третьою особою, що має на цю річ те чи інше право, яке не погашається встановленням нового правового титулу на річ. Таке право може бути як речовим, так і зобов`язальним, але у будь-якому разі повинно передбачати можливість позбавити покупця володіння річчю на користь носія такого права. Віндикація є одним з характерних і найпоширеніших (але далеко не єдино можливим) варіантів евікції речі.
Унаслідок евікції покупець позбавляється можливості панування над річчю в обсязі, що набувався ним на підставі відповідного договору купівлі-продажу, або обмежується в такому пануванні. А тому не має значення, чи річ витребувана у набувача (покупця) у цілому, чи він лише позбавився статусу одноосібного власника і натомість став співвласником, речі у певній частці (чи навіть в режимі спільної часткової власності). Відтак, у будь-якому з наведених варіантів є підстави для стягнення збитків із продавця за правилами статті 661 ЦК України.
Згідно зі статтею 1192 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
За змістом наведених норм закону, з урахуванням положень частини першої статті 8 ЦК України, власнику майна, витребуваного в нього, на його вимогу відшкодовуються збитки в розмірі (за вартістю), визначеному станом на момент розгляду судом справи (реальні збитки, реальна вартість майна на час пред`явлення позову та/або розгляду справи).
При цьому спеціальних правил щодо визначення складу та розміру таких збитків стаття 661 ЦК України не містить, фактично відсилаючи до загальних положень статей 22 і 623 ЦК України.
Положення частини третьої статті 623 ЦК України конкретизують загальний принцип повного відшкодування (частина третя статті 22 ЦК України), а тому є справедливими й для будь-яких інших правовідносин, крім зобов`язальних. Оскільки у будь-якому випадку йдеться про те, що кредитор має отримати рішення про присудження відшкодування, реальна грошова цінність якого є адекватною економічній ситуації в суспільстві та цінності відповідних матеріальних благ на момент ухвалення судом відповідного рішення. При ухваленні рішення про стягнення збитків, суд має найбільш повно відновити порушене право кредитора.
Отже, суд має підстави визначити розмір збитків саме за правилами другого речення частини третьої статті 623 ЦК України, якщо на момент ухвалення рішення відповідні ціни істотно зросли порівняно із датою подачі позову. Але застосування цього правила здійснюється не за ініціативою суду (що було б порушенням: принципу диспозитивності процесу), а лише за позовом кредитора (позивача).
Розмір збитків у разі вилучення товару за рішенням суду визначається судом за правилами частини третьої статті 623 ЦК України: якщо вимога кредитора не була задоволена боржником добровільно, то збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували у місці, де зобов`язання має бути виконане, на день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Водночас суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення, керуючись при цьому загальними принципами повного відшкодування збитків, справедливості, добросовісності та розумності.
Такі правові висновки викладено у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 липня 2023 року у справі № 369/6092/20 (провадження № 61-1447сво22).
Відповідно до ч.1 ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Відповідно до п. 31 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» у разі якщо позов власника про витребування майна із чужого незаконного володіння задоволено, покупець цього майна має право відповідно до статті 661 ЦК звернутися до суду з вимогою до продавця про відшкодування збитків, завданих вилученням у нього товару за рішенням суду з підстав, що виникли до моменту його продажу.
У постанові Верховного Суду України від 12.07.2017 по справі № 369/6601/15-ц|6-2458цс16 висловлена правова позиція, про те, що статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на майно, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу його не можна витребувати в нього; одним із чинників дотримання принципу пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації, тому покупець, у якого вилучається майно, не позбавлений можливості порушувати питання про відшкодування завданих збитків на підставі статті 661 ЦК України, яка встановлює, що в разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.
Таким чином, встановленим законом способом захисту покупця, який не знав і не міг знати про наявність підстав неможливості відчуження майна продавцем, є відшкодування заподіяних йому збитків.
У справі відсутні докази про те, що покупець, тобто позивачка, знав або не міг не знати про неможливість відчуження спірної земельної ділянки відповідачем.
Судом встановлено, що позивачка набула у власність на підставі договору від 23.04.2019 спірну земельну ділянку вартістю 2 080 000 грн, що нею були сплачені на рахунок продавця.
Згодом спірна земельна ділянка була витребувана у позивачки, яка є добросовісним набувачем нерухомого майна, на підставі судового рішення на користь Фермерського господарства «Пасіка».
Отже, ОСОБА_2 як покупець майна, у якого було витребуване майно із чужого незаконного володіння на користь власника, має право відповідно до статті 661 ЦК звернутися до суду з вимогою до продавця і вимагати відшкодування збитків, завданих вилученням у нього товару за рішенням суду з підстав, що виникли до моменту його продажу.
Виходячи зі змісту норми ст. 661 ЦК України обов`язок продавця відшкодувати покупцеві збитки виникає за умови існування в сукупності наступних юридичних фактів: 1) існування підстав для вилучення речі, що є предметом договору купівлі-продажу, до моменту укладення такого договору; 2) вилучення в покупця предмета договору купівлі-продажу за рішенням суду; 3) покупець не знав і не міг знати про наявність підстав для вилучення речі, які виникли до укладення договору.
Тому підставою для відшкодування збитків заст. 661 ЦК України є виключно об`єктивні обставини, вичерпний перелік яких наведений у ч. 1 цієї статті, із сукупною наявністю яких закон пов`язує обов`язок продавця здійснити відшкодування покупцеві завданих збитків.
При цьому, ст. 661 ЦК України слід розглядати в сукупності із ст. 660 ЦК України, яка знімає з продавця тягар відповідальності у разі, якщо продавець не брав участі в судовому процесі (щодо витребування майна з чужого незаконного володіння) та доведе, що взявши участь, він міг би відвернути відібрання проданого товару у покупця.
Враховуючи наведене, існування обставин, визначених ч. 2 ст.660 ЦК України, ч. 1 ст. 661 ЦК України, є імперативною підставою для відшкодування покупцеві завданих йому внаслідок вилучення майна збитків і таке відшкодування має бути здійснене саме продавцем.
Встановлено, що ОСОБА_1 брав участь у розгляді справи № 376/2452/20, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01.11.2023 встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:03:004:0033, укладений 23.04.2019 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не створив жодних правових наслідків, однак не відвернув відібрання проданого товару у ОСОБА_2 , відтак продавець повинен відповідати за завдані збитки на підставі ст. 661 ЦК України, яка у спірному випадку є імперативною нормою при наявності перерахованих вище об`єктивних обставин та не потребує доведення складу цивільного правопорушення.
Тому суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи відповідача про те, що позивачка не довела недобросовісність дій відповідача під час укладення спірного договору купівлі - продажу.
Аналогічними доводами обґрунтована і апеляційна скарга ОСОБА_1 .
У силу вимог ст. 81 ЦПК України позивач повинен також обґрунтувати розмір збитків.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» проведення оцінки майна є обов`язковим у випадках, зокрема, визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
При цьому, вирішуючи питання про грошове стягнення у справах за позовами про захист права приватної власності на майно, суд має виходити з того, що вартість спірного майна визначається за погодженням сторін, а за його відсутності дійсною вартістю майна на час розгляду спору. Під дійсною вартістю розуміється грошова сума, за яку майно може бути продано в даному населеному пункті чи місцевості (постанова Верховного Суду від 30.10.2019 у справі № 640/14719/15-ц).
Розмір збитків спричинених позивачці від втрати спірної земельної ділянки, з урахуванням висновку експерта № 1-02/12 від 02.12.2025 за результатами проведення оціночно-земельної експертизи ринкова вартість земельної ділянки площею 52,00 га з кадастровим номером [номер приховано]:03:004:0033, яка розташована на території Антонівської сільської ради Сквирського району Київської області станом на 12.12.2024 року становить 6 500 000,00 грн без врахування ПДВ (том 2 а.с. 147-161).
За таких обставин, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 6 500 000,00 грн відшкодування збитків, які виникли у зв`язку з вилученням за рішенням суду спірної земельної ділянки.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, позивачка не довела недобросовісність дій відповідача під час укладення спірного договору купівлі - продажу, оскільки, як було зазначено вище, ця обставина не є однією із умов для відшкодування шкоди на підставі ст. 661 ЦК України та не впливає на існування визначених законом підстав для відшкодування збитків в контексті спірних правовідносин.
Отже, доводи апеляційної скарги відповідача в цілому повторюють доводи його відзиву на позовну заяву, належна оцінка яким надана судом першої інстанції, не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до його незгоди з висновками суду. При цьому, докази та обставини, на які посилається відповідач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Хомік Євгенією Михайлівною залишити без задоволення.
Рішення Сквирського районного суду Київської області від 02 червня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст складено 28 жовтня 2026 року.
Суддя-доповідач В.А. Нежура
Судді С.М. Верланов
Т.О. Невідома