Рішення № 141011729 у справі № 208/3833/26 від 27.10.2026

справа № 208/3833/26

провадження № 2/208/4109/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 р. м. Кам`янське

Заводський районний суд міста Кам`янського у складі:

головуючої судді- Гречаної В.Г.,

за участі секретаря судового засіданн- Грищенко О.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Кам`янське Дніпропетровської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 208/3833/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Рощин Володимир Сергійович звернувся до Заводського районного суду міста Кам`янського з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що 26.10.2024 водій ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи технічно справним автомобілем марки «MERCEDES-BENZ (SPRINTER) 315 CDI», реєстраційний номер НОМЕР_1 , діючи в порушення вимог пунктів 12.3, 12.6 (г), 12,9 (б) ПДР України, діючи необережно, проявляючи кримінальну протиправну недбалість, не передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, відповідно не реагуючи на зміни дорожньої обстановки, але маючи об`єктивну можливість спостерігати за дорожньою обстановкою та виявити в полосі свого руху вантажний сідловий тягач марки «КАМАЗ» моделі «65116-020», реєстраційний номер НОМЕР_2 з напівпричепом марки «PEZZAIOLІ» моделі «SBA63», реєстраційний номер НОМЕР_3 (завантажений свинями) під керуванням водія ОСОБА_4 , який рухався попереду в маневрі лівого повороту, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, або безпечного об`їзду перешкоди, в результаті чого допустив зіткнення передньою частиною керованого ним автомобіля із задньою частиною вказаного напівпричепа.

Внаслідок даної ДТП водій автомобіля «MERCEDES-BENZ (SPRINTER) 315 CDI», реєстраційний номер НОМЕР_1 - ОСОБА_5 отримав тілесні ушкодження від яких помер на місці події. Пасажир автомобіля ОСОБА_1 , отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості, які в подальшому викликали стійку втрату працездатності, через що їй була встановлена ІІ група інвалідності.

30.12.2024 року Заступником начальника відділу управління нагляду Донецької обласної прокуратури Смирновим Д.О. винесена постанова, якою кримінальне провадження №1202405[телефон приховано] за ч. 2 ст. 286 КК України закрито на підставі п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку із тим, що померла особа, стосовно якої зібрано достатньо доказів для повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, але не повідомлено про підозру у зв`язку з її смертю.

Автомобіль «MERCEDES-BENZ (SPRINTER) 315 CDI», реєстраційний номер НОМЕР_1 згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу: НОМЕР_4 від 03.12.2011 належить ОСОБА_2 .

Відповідно до висновків Комісії, яка була створена наказом Державної служби України з безпеки на транспорті № 899 від 28.10.2024 «Про створення комісій з технічних розслідувань обставин та причин дорожньо-транспортних пригод територіальними органами Державної служби України з безпеки на транспорті» з метою проведення технічного розслідування обставин та причин дорожньотранспортної пригоди, що сталася 26.10.2024 о 10:53, окрім порушення ПДР водієм ОСОБА_3 , супутніми причинами ДТП, стали порушення ФОП ОСОБА_2 автотранспортного законодавства, а саме Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 № 176 та Закону України «Про автомобільний транспорт».

На момент ДТП автомобіль MERCEDES-BENZ (SPRINTER) 315 CDI», реєстраційний номер НОМЕР_1 був забезпечений полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальність АТ СГ «ТАС» № НОМЕР_5 чинний на момент ДТП. Для відшкодування витрат на лікування Позивач звернулася до страховика в позасудовому порядку на підставі Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Унаслідок ДТП позивачу було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили тривале стаціонарне й амбулаторне лікування, необхідність подальших операцій та реабілітації, а також призвели до істотних моральних і фізичних страждань.

Через отримані переломи та хронічний больовий синдром позивач зазнала суттєвого обмеження рухливості тривалий час була прикута до ліжка, а наразі пересувається виключно за допомогою ходунків, милиць чи сторонніх осіб. Втрата мобільності та постійна залежність від сторонньої допомоги в побуті стали для неї важким психотравмувальним чинником.

Травми докорінно змінили звичний спосіб життя позивача: до ДТП вона була здоровою та активною особою, працювала провідним інженером АТ НВК «Іскра», мала стабільний дохід і кар`єрні перспективи. Наразі ж вона повністю втратила можливість здійснювати професійну діяльність, вимушена постійно вживати медикаменти, стала замкнутою та втратила соціальні зв`язки. Сукупність фізичного болю, невизначеності щодо строків одужання та втрати працездатності завдає позивачу безперервного психоемоційного стресу та глибоких моральних страждань.

Враховуючи викладене, позивач просила суд стягнути з відповідача на користь позивача 500000 грн на відшкодування завданої моральної шкоди, а також судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15000 гривень.

Відповідно до ч.3 ст. 28 ЦПК України, позови про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, чи шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача або за місцем заподіяння шкоди.

Відповідно до змісту позовної заяви, спір виник з приводу відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок отримання у результаті ДТП тілесних ушкоджень середньої тяжкості на частині автодороги сполучення «м.Родинське - с.Гришине».

Ухвалою суду від 03.04.2026 року відкрито провадження у справі № 208/3833/26 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою від 16.06.2026 року закрито підготовче провадження у цивільній справі №208/3833/26, справу призначено до розгляду по суті.

19.06.2026 року від представника позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач зазначив, що листом від 05.12.2025 № 2821 АТ «СГ «ТАС» повідомило, що за наслідками розгляду заяви про страхове відшкодування на користь позивача, відповідно до ст. 26.1 Закону, страховиком нараховано та виплачено моральну шкоду у розмірі 9914,11 гривень.

Враховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача 490085,89 грн. на відшкодування завданої моральної шкоди, а також судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 15000 гривень.

06.10.2026 року у судовому засіданні представник позивача - адвокат Рощин В.С. підтримав позовні вимоги, зазначив що позивачу встановлено ІІ групу інвалідності, вона довго лікувалась, та в подальшому потребує лікування, зменшили розмір моральної шкоди у зв`язку з тим, що страхова частково відшкодувала. Не заперечував проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, шляхом направлення повісток на останню відому адресу проживання як ВПО та шляхом розміщення оголошення на офіційному сайті Судова влада, що відповідно до ст. 128 ЦПК України вважається належним повідомленням.

На підставі ст. 244 ЦПК України в судовому засіданні 06.10.2026 року судом після судових дебатів було оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення та відкладено судове засідання для ухвалення та проголошення судового рішення на 14.10.2026 року.

Оголошення судового рішення було відкладено на 27.10.2026 року, у зв`язку з перебуванням судді Гречаної В.Г. на лікарняному у період з 13.10.2026 року по 16.10.2026 року включно.

27.10.2026 року у судове засідання учасники справи не з`явились.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Заяв та клопотань про проведення розгляду справи за їх відсутності не подавали.

Відповідно до ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 174, ч. 8 ст. 178 ЦПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Положеннями ст. 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи, що дозволило суду вважати за необхідне визнати його неявку з неповажних причин, провести заочний розгляд справи, розглянути справу на підставі наявних у справі доказів.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК

Розглянувши подані позивачем документи, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що надані докази та повідомлені ним обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття рішення у справі в порядку спрощеного позовного провадження, як це передбачено ст. 279 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

З Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1202405[телефон приховано] від 26.10.2024 року вбачається, що 26.10.2024 року сталася дорожньо-транспортна пригода. Внаслідок вказаної ДТП водій рейсового мікроавтобусу ОСОБА_3 загинув на місці події. Крім того, травми отримали 10 пасажирів зазначеного рейсового автобуса, зокрема пасажирка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка отримала тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, перелому стегна, перелому руки та перелому хребта. Попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення ч. 2 ст. 286 КК України.

З постанови про закриття кримінального провадження від 30 грудня 2024 року вбачається, що кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 1202405[телефон приховано] від 26.10.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, закрито на підставі пункту 5 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку зі смертю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

З відповіді Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) на адвокатський запит вбачається, що 25 листопада 2024 року складено Акт технічного розслідування дорожньо-транспортної пригоди на автомобільному транспорті.

З Акта технічного розслідування дорожньо-транспортної пригоди на автомобільному транспорті від 25 листопада 2024 року вбачається, що комісія провела технічне розслідування обставин та причин ДТП, яка сталася 26.10.2024 року о 10:35 на території Донецької області, на автодорозі С50976 М-33 Гришине - Малинівка (12 км), за участю вантажного автомобіля КАМАЗ (державний номерний знак НОМЕР_6 ) з напівпричепом (державний номерний знак НОМЕР_3 ) та автобуса Mercedes-Benz 315 CDI (державний номерний знак НОМЕР_1 ). Водій автобуса Mercedes-Benz, здійснюючи перевезення пасажирів за обласним маршрутом Слов`янськ - Дніпро, не врахував дорожньої обстановки та припустився зіткнення з вантажним автомобілем КАМАЗ, внаслідок чого водій автобуса загинув на місці, а 10 пасажирів отримали тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості.

З пункту 7 вказаного Акта вбачається, що автомобільний перевізник - автобус Mercedes-Benz 315 CDI (д.н.з. НОМЕР_1 ) згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 від 03.12.2011 року належить фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_7 , місцезнаходження: Донецька обл., м. Костянтинівка).

З висновку (пункт 13) Акта розслідування вбачається, що основною причиною скоєння ДТП є порушення водієм автобуса Mercedes-Benz (д.н.з. НОМЕР_1 ) пунктів 2.3, 12.3, 13.1 Правил дорожнього руху України. Супутніми причинами ДТП стали порушення ФОП ОСОБА_2 автотранспортного законодавства, а саме: Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту (постанова КМУ від 18.02.1997 № 176); ст. 17 Закону України «Про автомобільний транспорт» (перевізником не забезпечено необхідного рівня професійної кваліфікації персоналу); ст. 18 Закону України «Про автомобільний транспорт» (не забезпечено проведення заходів щодо безпеки дорожнього руху); Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з перевезення пасажирів (постанова КМУ від 02.12.2015 № 1001), а саме п. 16 (не забезпечено письмове або оперативне повідомлення Укртрансбезпеки протягом 2 годин після ДТП з потерпілими/загиблими).

З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 06.01.2026 року вбачається, що ОСОБА_2 зареєстрований як фізична особа-підприємець (РНОКПП НОМЕР_7 ), основним видом діяльності якого є КВЕД 49.39 «Інший пасажирський наземний транспорт, н.в.і.у.».

З виписки з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 22.01.2025 року вбачається, що 26.10.2024 року після ДТП ОСОБА_1 була доставлена до травматологічного відділення Добропільської лікарні інтенсивного лікування (Донецька обл.) із забійною раною лобної ділянки ліворуч, закритим уламковим переломом лівої плечової кістки зі зміщенням кісткових фрагментів та черезвертлюговим переломом таза зліва зі зміщенням. Після первинної хірургічної обробки рани та накладення скелетного витягнення, за бажанням пацієнтки, її було виписано для подальшого лікування за місцем проживання. Під наглядом сімейного лікаря на тимчасовій непрацездатності (на лікарняному) перебувала з 26.10.2024 року по 22.01.2025 року.

З довідки КНП «Міська лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги» Запорізької міської ради від 04.11.2024 року вбачається, що ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні в ортопедо-травматологічному відділенні з 27.10.2024 року, дотримувалася вимушеного ліжкового режиму та потребувала стороннього догляду.

З виписки з медичної карти стаціонарного хворого ортопедо-травматологічного відділення вбачається, що ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні з 27.10.2024 року по 11.11.2024 року з діагнозом: політравма, закрита черепно-мозкова травма, забійна рана м`яких тканин голови, забій м`яких тканин обличчя, посттравматична параорбітальна гематома, крововилив під кон`юнктиву, закритий уламковий перелом діафізу лівої плечової кістки зі зміщенням кісткових фрагментів, посттравматична нейропатія променевого нерва лівої верхньої кінцівки, парез лівої кисті, закритий перелом дна та даху вертлюгової западини з центральним вивихом стегна.

З виписки з медичної карти стаціонарного хворого ортопедо-травматологічного відділення вбачається, що ОСОБА_1 повторно надійшла до стаціонару 12.12.2024 року з діагнозом: політравма, ZЧМТ, закритий уламковий перелом лівої плечової кістки зі зміщенням кісткових фрагментів, політравматична нейропатія променевого нерва лівої верхньої кінцівки, парез лівої кисті, закритий перелом дна та даху вертлюгової западини з центральним вивихом стегна; проведено демонтаж стрижневого АЗФ (апарату зовнішньої фіксації) та репозицію.

З виписки з медичної карти стаціонарного хворого № 46/25 вбачається, що ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні з 25.02.2025 року по 11.03.2025 року зі скаргами на обмеження обсягу рухів у лівому плечовому та кульшовому суглобах, слабкість у руці, утруднення під час ходьби.

З виписки з медичної карти стаціонарного хворого № 10116 відділення фізичної та реабілітаційної медицини вбачається, що ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні з 28.03.2025 року по 12.05.2025 року.

З виписки з медичної карти стаціонарного хворого відділення нейрохірургії та нейрореабілітації № 1776 вбачається, що ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні з 25.06.2025 року по 01.07.2025 року з основним клінічним діагнозом: M84.1-84.1 Хронічний інфікований псевдоартроз середньої третини плечової кістки ліворуч (стан після інтрамедулярного остеосинтезу 8 місяців тому), гостра інфекція імплантату; скарги на біль у місці операції, що посилюється при навантаженні, відчуття нестабільності плеча, підвищення температури тіла до 37,2 °C.

З Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 244/25/4935/В від 21.08.2025 року вбачається, що ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності з 21.08.2025 року за пунктом 17.7. Основним діагнозом зазначено: М84.10 «Незрощення перелому [псевдоартроз] (множинні локалізації)»; ускладнення основного діагнозу: М16.4 «Посттравматичний коксартроз двобічний», H90.3 «Нейросенсорна втрата слуху двостороння», G56.8 «Інші мононевропатії верхньої кінцівки».

Проаналізувавши встанолені під час судового розгляду фактичні обставини справи та дослідивши надані докази у їх сукупності, суд при вирішенні даного спору виходить із наступних норм права та мотивів їх застосування.

Відповідно до ст.1187 ЦК шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до ч.1 ст.1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Обов`язок відшкодувати завдану шкоду, завдану внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, виникає у її завдавача за умови, що його дії були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок.

Потерпілий має подати докази, що підтверджують факт завдання шкоди внаслідок ДТП, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №426/16825/16-ц сформульовано висновок, що результат аналізу норм ст.ст.1172, 1187 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Для покладення на фізичну особу відповідальності, передбаченої ст. 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків).

Виходячи з наведених норм права, шкода (у тому числі моральна), завдана внаслідок ДТП із вини водія, який виконував трудові обов`язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Зазначене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі № 6-108цс13, постановах Верховного Суду: від 05.09.2018 у справі № 534/872/16-ц, від 20.11.2019 у справі № 501/2298/16-ц, від 23.03.2020 у справі № 373/1773/18-ц, від 01.01.2025 у справі №279/6416/21.

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки необхідно розуміти юридичну або фізичну особу, які здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав. Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки на підставі трудових відносин з володільцем цього джерела (постанова Верховного Суду від 25.07.2018 у справі №914/820/17).

Судом встановлено, що 26.10.2024 водій ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи технічно справним автомобілем марки «MERCEDES-BENZ (SPRINTER) 315 CDI», реєстраційний номер НОМЕР_1 , діючи в порушення вимог пунктів 12.3, 12.6 (г), 12,9 (б) ПДР України, діючи необережно, проявляючи кримінальну протиправну недбалість, не передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, відповідно не реагуючи на зміни дорожньої обстановки, але маючи об`єктивну можливість спостерігати за дорожньою обстановкою та виявити в полосі свого руху вантажний сідловий тягач марки «КАМАЗ» моделі «65116-020», реєстраційний номер НОМЕР_2 з напівпричепом марки «PEZZAIOLІ» моделі «SBA63», реєстраційний номер НОМЕР_3 (завантажений свинями) під керуванням водія ОСОБА_4 , який рухався попереду в маневрі лівого повороту, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, або безпечного об`їзду перешкоди, в результаті чого допустив зіткнення передньою частиною керованого ним автомобіля із задньою частиною вказаного напівпричепа.

Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди водій ОСОБА_3 помер, а пасажири, зокрема і позивач по справі отримала тілесні ушкодження, які мають прямий причинний зв`язок з встановленням ІІ інвалідності.

Порушення водієм ОСОБА_3 пунктів 12.3, 12.6 (г), 12,9 (б) ПДР України знаходиться у прямому причинному зв`язку із виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками.

Станом на час скоєння ДТП автомобільний перевізник MERCEDES-BENZ (SPRINTER) 315 CDI», реєстраційний номер НОМЕР_1 згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 від 03.12.2011 року належить ФОП ОСОБА_2 код ЄДРПОУ НОМЕР_7 .

На момент вчинення ДПТ цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу автобуса MERCEDES-BENZ (SPRINTER) 315 CDI», реєстраційний номер НОМЕР_1 була застрахована в АТ «СГ «ТАС».

Позивач у заяві про зменшення розміру позовних вимог посилається на те, що АТ «СГ «ТАС» виплаченого з урахуванням розрахованих сум страхового відшкодування, розмір моральної шкоди, який становить 9914,11 грн.

Обов`язок страховика відшкодувати у разі настання страхового випадку в межах страхових сум шкоду, заподіяну внаслідок ДТП здоров`ю третьої особи встановлений вищенаведеним пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Статтею 26-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховиком відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час ДТП, моральна шкода у розмірі 5 % страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

Згідно з частиною першою ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди обов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Положеннями ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоровая; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Слід зазначити, що моральну шкоду не можна відшкодувати у повному обсязі, так як не має і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевних переживань чи страждань. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним немайновим втратам, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом («STANKOV v. BULGARIA», від 12.07.2007).

Згідно з п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25.05.2022 у справі №487/6970/20).

Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди позивач повинен довести, які саме дії спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

При цьому слід враховувати, що порушення прав людини завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суд, який заслуховує сторін та встановлюють фактичні обставини справи, має широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.

В рішенні Європейського Суду з прав людини «Мельниченко проти України» від 19.10.2004 суд зазначив, що моральна шкода має визначатися за автономними критеріями, що випливають з Конвенції, а не на підставі принципів, визначених у національному законодавстві чи практиці відповідної держави.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 у справі №752/17832/14-ц міститься висновок про те, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Подібний висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 19.10.2022 у справі №944/4790/19.

З огляду на вище зазначене, суд приходить висновку про наявність підстав для задоволення позову, разом з тим, не може погодитись з розміром моральної шкоди, визначеним позивачем.

Враховуючи глибину душевних страждань, психологічного та емоційного стану позивача, виходячи із засад розумності та справедливості та з урахуванням вже виплаченої страховою компанією суми у розмірі 9914,11 грн, суд приходить переконання, що розмір моральної шкоди, яку слід стягнути з відповідача є 90085,89 грн (100000 - 9914,11), який не буде вважатися явно завищеним чи надмірним для відповідача.

Таким чином, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди 90085,89 грн.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 133 ЦПК України).

В ч. 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000 грн.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 137 ЦПК України).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України).

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

У постановах від 19 лютого 2022 року №755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі №911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що судові витрати повинні бути не лише фактичними, а й неминучими та розумними за своїм розміром, що узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішеннях у справах «East/West Alliance Limited проти України» та «Лавентс проти Латвії», де наголошено, що компенсації підлягають лише ті витрати, які були фактичними, необхідними та обґрунтованими за розміром.

На підтвердження понесених витрат позивачем надано: ордер на надання правової допомоги, свідоцтво про право здійснювати адвокатську діяльність, договір про надання правничої допомоги № 10/ц-1166-ЗП від 01.07.2025 року, укладений між адвокатом Рощиним В.С. та ОСОБА_1 , копію квитанції до прибуткового касового ордера від 01.07.2025 року, про сплату 15000 грн, опис робіт та здійснених витрат у відповідності до договору про надання правової допомоги.

З опису робіт та здійснених витрат у відповідності до договору про надання правової допомоги, вбачається, інтев`ювання клієнта 750 грн, правовий аналіз доказів - 1500 грн, опрацювання законодавчої бази - 1500 грн, підготовка та складання адвокатських запитів -0 1500 грн, опрацювання відповідей СУ ГУНП та Укртрансбезпеки - 750 грн, підготовка, складання, сканування копіювання та надсилання позовної заяви з додатками до суду - 4500 грн, опрацювання відзиву та подання відповіді на відзив - 3000 грн, підготовка та участь у судових засіданнях - 1500 грн.

Враховуючи викладене, вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить із того, що за результатами розгляду справи позов підлягає частковому задоволенню.

Аналізуючи детальний опис наданих адвокатом послуг та здійснених витрат у сукупності з критеріями обґрунтованості, співмірності та неминучості судових витрат, суд вважає, що заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу у сумі 15 000 грн підлягає частковому зменшенню з огляду на таке.

Суд зазначає, що опрацювання відповіді СУ ГУНП в Донецькій області та підготовка двох адвокатських запитів обсягом і змістом не вимагали значних затрат часу та поглибленого правового аналізу. Також з матеріалів справи вбачається, що відповідач у справі відзив на позовну заяву не подавав, у зв`язку з чим адвокатом позивача фактично не здійснювалися роботи щодо підготовки та подання відповіді на відзив (які були оцінені позивачем у 3000 грн). Окрім того, позовна заява містить лише посилання на норми права, без аналізу правових висновків Верховного Суду, обґрунтованого розрахунку заявлених вимог.

При цьому суд ураховує, що відповідачем клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу не подавалось, а розгляд справи здійснювався за відсутності відповідача в порядку заочного розгляду. Разом з тим, дотримання принципів розумності, справедливості та співмірності є обов`язком суду під час вирішення питання про розподіл судових витрат незалежно від процесуальної поведінки відповідача.

З урахуванням характеру та складності справи, обсягу фактично виконаних адвокатом робіт, часу, дійсно необхідного для надання відповідних правових послуг, розміру задоволених позовних вимог, а також принципу розумності та балансу інтересів сторін, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог у цій частині та стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн, що буде співмірним і достатнім відшкодуванням понесених позивачем витрат.

Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору при поданні позову, а позовні вимоги майнового характеру (після їх зменшення) підлягають задоволено частково становить (18,38%), судовий збір підлягає стягненню з відповідача в дохід держави пропорційно до розміру задоволених вимог.

Ставкою судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою відповідно до п.п. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» є 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Таким чином, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1211,20 грн (одинадцять тисяч двісті одинадцять гривень 20 копійок).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 5, 12, 13, 18, 258, 265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_7 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_8 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ) відшкодування моральної шкоди у розмірі 90085 (дев`яносто тисяч вісімдесят п`ять) гривень 89 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_7 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_8 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ) витрати на правову допомогу понесені в суді першої інстанції у розмірі 10000 (десять тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_7 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Держави судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивачем заочне рішення суду може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Відповідачем заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - http://zv.dp.court.gov.ua.

Сторони по справі:

Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_8 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ).

Відповідач - з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_7 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ).

Повний текст рішення виготовлено та проголошено 27.10.2026 року о 17.00 годині.

Суддя В.Г .Гречана