Судові рішення

Рішення № 141012209 у справі № 205/2858/26 від 15.10.2026

Рішення від 15.10.2026 у цивільній справі № 205/2858/26 (категорія «Про виселення (вселення)»). Суд: Новокодацький районний суд міста Дніпра, суддя Федотова В. М.

Справа№ 205/2858/26
СудНовокодацький районний суд міста Дніпра
СуддяФедотова В. М.
Форма рішенняРішення
Форма судочинстваЦивільне
КатегоріяПро виселення (вселення)
Дата ухвалення15.10.2026
Надійшло до реєстру29.10.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/141012209

Сторони-компанії

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

Єдиний унікальний номер 205/2858/26

Номер провадження2/205/3216/26

Справа № 205/2858/26

Провадження № 2/205/3216/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 року м. Дніпро

Новокодацький районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого - судді Федотової В.М.,

при секретарі - Волошенко Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Комунальне підприємство «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради, Орган опіки та піклування Адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2026 року представник позивача звернувся до Новокодацького районного суду міста Дніпра із вищевказаною позовною заявою.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що будівля гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває у комунальній власності територіальної громади міста в особі Дніпровської міської ради. За вказаною адресою у кімнаті № НОМЕР_1 з 04.04.2012 року зареєстровані відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Позивачем було встановлено, що відповідачам по справі на праві приватної власності належить в сукупності 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 .

У зв`язку з чим існують всі підстави для виселення відповідачів із кімнати АДРЕСА_3 , на підставі порушення Порядку надання житлової площі в гуртожитках комунальної власності територіальної громади м. Дніпра. На думку представника, своїми діями відповідачі грубо порушують права позивача, оскільки всупереч вимогам діючого законодавства, самовільно вселились в спірне житлове приміщення. За викладених обставин виникає необхідність у вирішенні в судовому порядку питання щодо визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення.

Враховуючи викладене, представник позивача звертається до суду та просить:

- визнати відповідачів такими, що втратили право користування кімнатою в гуртожитку по АДРЕСА_4 ;

- усунути позивачу перешкоди в користуванні власністю шляхом виселення відповідачів з кімнати АДРЕСА_3 , без надання іншого житлового приміщення;

- судові витрати по справі у вигляді судового збору покласти на відповідачів.

Ухвалою судді Новокодацького районного суду міста Дніпра від 11.05.2026 року вказану позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі та призначено підготовче судове засідання.

10.06.2026 року до суду від відповідача ОСОБА_3 надійшло клопотання про долучення доказів.

25.06.2026 року до суду від відповідача ОСОБА_4 надійшло клопотання про долучення доказів.

Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 13.08.2026 року підготовче провадження по вказаній справі було закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

Представник позивача ОСОБА_5 у судовому засіданні надала пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві, позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити. В подальшому надала до суду заяву у якій просила судове засідання проводити без застосування засобів технічної фіксації, позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у судовому засіданні надали заперечення проти позову, позовні вимоги не визнали та просили відмовити у їх задоволенні. Зокрема, відповідач ОСОБА_4 зазначив, що на теперішній час перебуває на військовій службі та іншого житла не має. Також зазначив, що за час проживання у вказаній кімнаті гуртожитку у нього не було заборгованості зі сплати комунальних послуг. Відповідач ОСОБА_3 зазначила, що перебуває у процесі розлучення з відповідачем ОСОБА_4 , а також надала відомості щодо зняття відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_4 . В подальшому надали до суду заяви у яких просили судове засідання проводити за їх відсутності, у задоволенні позовних вимог просили відмовити.

Інші відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суд не повідомили, будь-яких заяв від них до суду не надходило.

Представник третьої особи Органу опіки та піклування Адміністрації Новокодацького району ДМР Блинова О.С. у судовому засіданні надала пояснення щодо позову у яких зазначила, що відповідно до норм Житлового законодавства України, норма житлової площі на одну особу складає 9 кв.м., відповідачам ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві приватної власності належить по 1/6 (в сукупності 1/2) частини квартири АДРЕСА_2 , а тому відсутні підстави для виселення відповідачів із вказаного житлового приміщення. В подальшому надала до суду заяву у якій просила судове засідання проводити без застосування засобів технічної фіксації, рішення прийняти відповідно до вимог чинного законодавства.

Представник третьої особи КП «Жилсервіс-5» ДМР у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив, будь-яких заяв від нього до суду не надходило.

Суд у зв`язку з вищевикладеним зазначає, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

При цьому обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Суд, враховуючи ту обставину, що сторонам по справі були створені належні та достатні умови для подання суду відповідних заяв по суті справи, заяв із процесуальних питань та доказів, вважає, що чергове відкладення розгляду справи порушуватиме розумний строк розгляду вказаної цивільної справи, у зв`язку із чим суд вважає за необхідне ухвалити відповідне рішення по справі на підставі наявних матеріалів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Положеннями ч. 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст.ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення справи по суті, дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що будівля гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 457915712 від 23.12.2025 року.

Як вбачається із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 457916064 від 23.12.2025 року, відповідачам ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві приватної власності належить по 1/6 (в сукупності 1/2) частини квартири АДРЕСА_2 . Загальна площа квартири становить 49 кв.м.

Матеріалами справи підтверджено, що за адресою: АДРЕСА_4 з 04.04.2012 року зареєстровані відповідачі ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , що підтверджується копією акту від 12.11.2025 року, відповіддю Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур ДМР від 08.01.2026 року № 2/5-33, а також відповіддю КП «Жилсервіс-5» ДМР від 07.01.2026 року № 3/17-4.

Також, з матеріалів справи вбачається, що згідно витягу з реєстру територіальної громади відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 02.03.2026 року зареєстровані за адресою: АДРЕСА_5 .

Згідно копії довідки військової частини НОМЕР_2 від 14.01.2026 року № 35/12-119, старший сержант ОСОБА_4 дійсно в період з 25.08.2025 по 19.09.2025 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Дніпропетровській області.

Матеріали справи містять також копію військового квитка НОМЕР_3 , виданого на ім`я ОСОБА_4 .

Згідно довідки військової частини НОМЕР_2 від 23.03.2026 року № 6/12-875, старший сержант ОСОБА_4 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 з 24.12.2024 року по теперішній час.

Відповідно до довідки КП «Жилсервіс-5» ДМР від 12.03.2026 року, ОСОБА_4 з 20.08.1998 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , без зазначення кімнати, знятий з реєстрації 04.04.2012 року.

Відповідно до довідки КП «Жилсервіс-5» ДМР від 09.06.2026 року № 1023, ОСОБА_4 з 04.04.2012 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 ОСОБА_6 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 04.04.2012 року були зареєстровані за адресою АДРЕСА_4 , з 02.02.2026 року зняті з реєстрації місця проживання за вказаною адресою.

Заборгованість за житлово-комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_4 , станом на 01.05.2026 року відсутня, що підтверджується довідкою КП «Жилсервіс-5» ДМР від 09.06.2026 року.

Згідно копії рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 10.09.2026 року по цивільній справі № 205/1943/26, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було розірвано.

До правовідносин, які виникли між сторонами підлягають застосуванню наступні норми матеріального права.

Право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування (ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Згідно із ч. 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування Україні» територіальним громадам міст належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, житловий фонд, та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності.

Відповідно до ч. 8 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Як було встановлено судом, будівля гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради.

Відповідно до ст. 47 Конституції України встановлено, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Як зазначено у постанові ВСУ від 16.11.2016 року у справі № 6-709цс16, та ст. 391 ЦК України, лише власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним.

Визначальним для захисту на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому, не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Відповідно до п. 34 постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений.

Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них (ст. 379 ЦК України).

Між сторонами у вказаній справі вбачається спір, що виник із житлових правовідносин, які регулюються нормами Житлового кодексу України та іншими нормативно-правових актів.

Житлове законодавство покликане сприяти забезпеченню права громадян на житло, ефективному використанню та охороні житлового фонду. Завданнями житлового законодавства України є регулювання житлових відносин з метою забезпечення гарантованого Конституцією права громадян на житло, належного використання і схоронності житлового фонду, а також зміцнення законності в галузі житлових відносин (ст. 2 ЖК України). Право на житло забезпечується розвитком і охороною державного і громадського житлового фонду, сприянням кооперативному та індивідуальному житловому будівництву, справедливим розподілом під громадським контролем жилої площі (ст. 1 ЖК України).

Частиною 4 статті 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Згідно із ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

У постанові Верховного Суду від 14.02.2024 року у справі № 753/26541/21 зазначено, що у спорах щодо гуртожитків суди оцінюють не лише факт проживання, а й підставу вселення, статус приміщення, наявність іншого житла або компенсації та конкретні сімейні обставини.

Відповідно до ч.ч. 1. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно, або тимчасово.

Положеннями ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» та п. 3 Правил реєстрації місця проживання передбачено, що реєстрація та зняття з реєстрації місця проживання здійснюється виконавчим органом сільської, селищної або міської ради або сільським головою.

Із долучених до матеріалів справи доказів вбачається, що ОСОБА_4 з 04.04.2012 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 04.04.2012 року були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_4 , з 02.02.2026 року зняті з реєстрації місця проживання за вказаною адресою.

Окрім того, судом не встановлено, що відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на теперішній час чинять перешкоди позивачу у користування спірною кімнатою у гуртожитку, оскільки з 02.02.2026 року, до звернення із вказаним позовом до суду, вказані відповідачі зняті з реєстрації місця проживання за адресою АДРЕСА_4 , а тому позовні вимоги в частині вимог до вказаних відповідачів не можуть бути задоволені судом.

За загальним правилом, передбаченим ст. 109 ЖК України, виселення з жилих приміщень без надання іншого житла не допускається.

Згідно із статтею 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Так, згідно із правою позицією, викладеною Верховним Судом України у постанові від 18 листопада 2015 року по справі № 6-1835цс15, висновок про те, що особа не має права користування спірною квартирою у зв`язку з відсутністю у неї ордера на поселення, є помилковим.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2018 року по справі № 200/18858/16-ц зазначила, що чинний ЖК УРСР не вимагає від наймача отримання іншого ордера з урахуванням природи останнього як підстави для вселення в житлове приміщення, оскільки наймач уже вселився у житлове приміщення на законній підставі і правомірно ним користується.

Правова позиція ЄСПЛ відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі крім інших прав право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).

Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.

У рішенні ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» (заява № 30856/03) зазначено, що поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

У пункті 36 рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» (заява № 58255/00) суд визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання житлом, що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання.

Верховний Суд у своїй постанові № 755/13349/16-ц від 24.11.2021 року зауважив, що зміст «трискладового тесту» для оцінки відповідності втручання у право особи європейським стандартам правомірності такого втручання охоплює такі критерії, які мають оцінюватися у сукупності: 1) законність вручання (згідно із законом); 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою, тобто необхідність в демократичному суспільстві.

Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року в справі № 447/455/17.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно легітимну мету (виправданість втручання суспільним інтересом; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям та переслідуваною метою. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.

Суд вважає доведеним той факт, що єдиний відповідач, який на теперішній час зареєстрований у вказаній кімнаті гуртожитку - ОСОБА_4 є військовослужбовцем, має статус учасника бойових дій та на теперішній час проходить військову службу в військовій частині НОМЕР_2 , а отже, має певні гарантії соціального захисту з боку держави.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон) соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Вимоги Закону передбачають, що у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

За приписами ст. 12 Закону держава забезпечує військовослужбовців житлом або за їхнім бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання житло відповідно до цього Закону та інших законів України. За військовослужбовцями, прийнятими або призваними на військову службу, зберігається право на житло, яке вони займали до прийняття або призову на військову службу.

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини, суд доходить висновку, що відповідач ОСОБА_4 дійсно тимчасово відсутній за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_4 , з поважних причин, оскільки перебуває на військовій службі.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що згідно з прецедентною практикою ЄСПЛ втручання держави становитиме порушення статті 8 Конвенції у випадку, якщо воно не переслідує законну мету і не є необхідним у демократичному суспільстві. Особа, якій загрожує виселення, має право на оцінку пропорційності цього заходу судом та оцінку її аргументів у зв`язку з цим.

Суд бере до уваги те, що відповідач ОСОБА_4 тривалий час зареєстрований у спірній кімнаті гуртожитку, несе витрати на її утримання, заборгованості по сплаті комунальних послуг не має, інтерес до спірного житла не втратив. Окрім того, матеріали справи не містять доказів наявності у відповідача ОСОБА_4 іншого житла, про що ним також зазначено у судовому засіданні.

Верховний Суд у постанові від 17.04.2026 року (справа № 522/15146/22) підтвердив, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням у приватну сферу особи та порушенням прав на повагу до житла. Верховний суд вказав, що у відповідачів виник міцний зв'язок з місцем постійного проживання, а тому їх виселення за встановлених у справі обставин і досліджених доказів не буде пропорційним втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар.

На думку суду, втручання у право на житло, шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення, в даному випадку, буде непропорційним праву на мирне володіння майном, оскільки покладатиме на відповідачів індивідуальний та надмірний тягар, що призведе до наслідків несумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ, оскільки не буде досягнуто розумного співвідношення (пропорційності) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивач не довів самоправне вселення відповідача ОСОБА_4 у займану кімнату в гуртожитку.

Суд зазначає, що в даному випадку усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення відповідача ОСОБА_4 без надання іншого житла вочевидь не є пропорційним втручанням та не відповідає праву на повагу до житла, гарантованому статтею 8 Конвенції, враховуючи встановлені в ході судового розгляду обставини.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Аналогічна норма міститься ч. 1 ст. 81 ЦПК України.

Згідно із ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Враховуючи викладене, розглядаючи даний спір в межах заявлених вимог, оцінюючи здобуті по справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності та взаємності зв`язку у сукупності, приймаючи до уваги те, що обставини, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог і заперечень, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду вказаної цивільної справи, а тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд приймає до уваги те, що у задоволенні позовних вимог було відмовлено, а тому судовий збір у розмірі 3 328 грн. суд покладає на відповідача.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 71, 72, 109 ЖК, ст.ст. 29, 327, 379 ЦК України ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 13, 76, 80, 81, 89, 141, 263-265, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Комунальне підприємство «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради, Орган опіки та піклування Адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення - відмовити у повному обсязі.

Судові витрати по справі у вигляді судового збору у розмірі 3 328 грн. покласти на позивача Дніпровську міську раду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Сторони по справі:

позивач - Дніпровська міська рада, код ЄДРПОУ: 26510514, місцезнаходження за адресою: м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 75;

відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_5 ;

відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_5 ;

відповідач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_6 , адреса реєстрації: АДРЕСА_5 ;

відповідач - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_7 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 ;

третя особа: Комунальне підприємство «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради, код ЄДРПОУ: 38199687, місцезнаходження: м. Дніпро, проспект Богдана Хмельницького, 14;

третя особа: Орган опіки та піклування адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради, код ЄДРПОУ: 44152814, місцезнаходження: м. Дніпро, проспект Сергія Нігояна, 77.

Суддя: Федотова В.М.

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
13.08.2026 Ухвала № 139113437 Новокодацький районний суд міста Дніпра
11.05.2026 Ухвала № 136441115 без тексту Новокодацький районний суд міста Дніпра

Стежити за судами компанії

Лист на пошту, щойно в реєстрі зʼявиться нове рішення зі стороною ЄДРПОУ 26510514. Одна компанія щотижня безкоштовно, до 50 компаній щоденно на платному тарифі.

Підключити моніторинг