Судові рішення

Постанова № 141044118 у справі № 757/59247/24 від 29.10.2026

Постанова від 29.10.2026 у цивільній справі № 757/59247/24 (категорія «Про виплату заробітної плати»). Суд: Київський апеляційний суд, суддя Соколова Вікторія Вячеславівна.

Справа№ 757/59247/24 (у рішенні: 757/59247/24-ц)
СудКиївський апеляційний суд
СуддяСоколова Вікторія Вячеславівна
Форма рішенняПостанова
Форма судочинстваЦивільне
КатегоріяПро виплату заробітної плати
Дата ухвалення29.10.2026
Надійшло до реєстру30.10.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/141044118

Сторони-компанії

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2026 року м. Київ

Справа №757/59247/24-ц

Апеляційне провадження №22-ц/824/14411/2026

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.

суддів: Желепи О.В., Поліщук Н.В.

за участю секретаря Липченко О.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва, ухваленого під головуванням судді Хайнацького Є.С. 08 квітня 2026 року в м. Київ,

у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» про стягнення заборгованості по заробітній платі,

В С Т А Н О В И В

Короткий зміст позовних вимог.

У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь суму заборгованості по заробітній платі у розмірі 104 828 грн 27 коп без ПДВ грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 965 грн 65 коп.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з 13 березня 2018 року ОСОБА_1 працював в ТОВ «Дієса» та був звільнений з посади фахівця з безпеки департаменту роздрібної торгівлі та продажів на підставі пункту першого статті 36 КЗпП України, що підтверджується копією наказу від 23 вересня 2024 року № Z00/23/09/003.

Позивачу видано копію наказу про звільнення, в якому ознайомлено з компенсацією за 7 календарних дні невикористаної основної щорічної відпустки, яка мала бути виплачена при звільненні. Інших, належних при розрахунку виплат, як то - розмір вихідної допомоги чи розмір заборгованої зарплати, в копії наказу не зазначено.

Розрахунковий листок або довідку про суми, нараховані та виплачені при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, ні в день звільнення, а ні згодом, на вимогу Позивача, Відповідачем не були надані. Суми, що належать до виплати при звільненні, не виплачені.

Останнє зарахування коштів від ТОВ «Дієса» на картковий рахунок позивача № НОМЕР_1 було 05 березня 2024 року з призначенням платежу «Зарахування заробітної плати за червень 2023 року» в сумі 3 553 грн 32 коп без ПДВ.

Позивач зазначає, що ще в переддень звільнення і в день звільнення кілька разів звертався в усному порядку до керівництва ТОВ «Дієса» з проханням надати письмове повідомлення про нараховані та не виплачені суми при звільненні та виплатити заборговану заробітну плату і належну компенсацію за невикористану відпустку. Проте усі звернення були проігноровані відповідачем з посиланням на настання форс-мажорних обставини.

Відповідач не надав позивачу ні у період трудових відносин, ані після звільнення, жодного доказу, що саме департамент логістики, дистрибюції та сервісу, де працювала позивач, зазнав форс-мажору або наслідків бойових дій чи інших обставин непереборної сили.

Позивач зазначає, що юридично вірним є письмове повідомлення роботодавцем свого працівника про настання форс-мажору за процедурою, яка передбачена законодавством (наказ, розпорядження, договір, тощо). Лише так особа будете захищеною від заперечень протилежної сторони і матимете належний доказ в суді про існування форс-мажору.

Розміщення ж 01 червня 2023 року інформації про форс-мажорні обставин на загальнодоступному ресурсі для працівників «MyEldoLife» не є письмовим повідомленням працівника. Не надходило такого повідомлення і будь-яким іншим способом, який дозволяє зафіксувати факт надсилання листа, заяви тощо про настання форс-мажорних обставин.

Крім того, станом на дату подання позовної заяви, провадження у справі про банкрутство ТОВ «Дієса» № 910/12677/23 Господарським судом міста Києва не відкрито. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів постанову Північного апеляційного господарського суду від 27 серпня 2024 року та ухвалу Господарського суду міста Києва від 24 квітня 2024 року у справі № 910/3368/23 скасовано, ухвалено у справі № 910/3368/23 нове рішення: відмовити в затвердженні плану санації ТОВ «Дієса».

Оскільки на момент подання позовної заяви відповідач так і не надав позивачу розрахунковий листок або довідку про суми, нараховані та виплачені при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, то розрахунок заборгованості невиплаченої заробітної плати при звільненні був проведений самостійно за звіту про здійснення відрахувань та виплат ТОВ «Дієса» щодо ОСОБА_1 за постановою від 05.08.2022 року ВП № НОМЕР_3 за період з 01 вересня 2022 року по 30 вересня 2024 року.

Відсутність у позивача можливості щодо подання довідки про заборгованість по заробітній платі не може тлумачитися на шкоду працівнику та бути підставою обмеження права на отримання заробітної плати, яка є джерелом його існування, тим більше в площині трудових правовідносин, безумовно, тягар доказування лежить на роботодавцеві, в якого акумульовано весь обсяг документації, в тому числі фінансового, бухгалтерського характеру щодо фіксації праці Позивача і оплати виконаних ним робіт.

Оскільки позивач не отримував заробітну плату з квітня 2024 року, то всього на момент остаточного розрахунку при звільненні, станом на 24 вересня 2024 року борг за організацією по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі (включаючи компенсацію за невикористану відпустку), яку позивач просить суд стягнути з відповідача, за даними звіту, склав: 104 828 грн 27 коп без ПДВ, а саме: не виплачена зарплата за квітень 2024 року 24 243 грн 18 коп - 4 727 грн 42 коп (18%-ПДФО, 1,5%-військовий збір) - 4 878 грн 94 коп (25% - аліменти) = 14 636 грн 82 коп + не виплачена зарплата за травень 2024 року 33 365 грн 77 коп - 6 506 грн 33 коп (18%- ПДФО, 1,5%-військовий збір) - 6 714 грн 86 коп (25% - аліменти) = 20 144 грн 58 коп + не виплачена зарплата за червень 2024 року 33 305 грн 88 коп - 6 494 грн 65 коп (18%-ПДФО, 1,5%-військовий збір) - 6 702 грн 81 коп (25% - аліменти) = 20 108 грн 42 коп + не виплачена зарплата за липень 2024 року 47 019 грн 90 коп - 9 168,88 (18%-ПДФО, 1,5%-військовий збір) - 9 462 грн 76 коп (25% - аліменти) = 28 387 грн 36 коп + не виплачена зарплата за серпень 2024 року 24 243 грн 18 коп - 4 725,05 (18%-ПДФО, 1,5%-військовий збір) - 4 876 грн 49 коп (25% - аліменти) = 14 629 грн 47 коп + не виплачена зарплата за вересень 2024 року 11 464 грн 39 коп - 2 235 грн 56 коп (18%-ПДФО, 1,5%-військовий збір) - 2 307 грн 21 коп (25% - аліменти) = 6 921 грн 62 коп.

З урахуванням наведеного, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь суму заборгованості по заробітній платі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 08 квітня 2026 року позов ОСОБА_1 до ТОВ «Дієса» про стягнення заборгованості по заробітній платі - залишено без задоволення.

Рішення мотивоване тим, що у трудових правовідносинах між сторонами з 12 березня 2022 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути та у період існування яких останній об`єктивно, з незалежних від нього причин, був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами трудового договору, обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі, щодо позивача. Суд прийшов до висновку, що відповідачем належними та допустимими доказами доведено перебування під впливом форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що вплинули на фінансову стабільність підприємства і поставили під загрозу можливість виконання фінансово-господарських зобов`язань та обов`язку (зобов`язання) за статтями 94 та 115-117 КЗпП України. Оскільки вина роботодавця є обов`язковою умовою для застосування ст. 117 КЗпП України, а в даному випадку вина повністю відсутня, підстав для покладення на відповідача обов`язку із виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні немає. Оскільки суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову, судові витрати несе позивач відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги.

Не погодився із рішенням суду першої інстанції позивач, його представником - адвокатом Фещенком І.С., подано апеляційну скаргу, в якій зазначено, що оскаржуване рішення незаконним та необґрунтованим. Судом неправильно досліджено та оцінено докази.

В обґрунтування апеляційної скарги вказано, що 24 вересня 2024 року ОСОБА_1 , який з 13 березня 2018 року працював в ТОВ «ДІЄСА» був звільнений на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін з посади фахівця з безпеки департаменту роздрібної торгівлі та продажів, що підтверджується наказом №Z00/23/09/003 від 23 вересня 2024 року та записами в трудовій книжці.

Посилається на те, що Останнє зарахування коштів від ТОВ «ДІЄСА» на картковий рахунок Апелянта № НОМЕР_1 було 05 березня 2024 року з призначенням платежу «Зарахування заробітної плати за жовтень 2023 року» в сумі 3 553 грн 32 коп без ПДВ.

Звертає увагу, що відповідачем ТОВ «ДІЄСА» не надано до суду належних і допустимих доказів сплати заробітної плати. Доказів про те, що кошти були виплачені позивачеві ТОВ «ДІЄСА» суду не надано.

Вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача нарахованої, але не виплаченої заробітної плати підлягають задоволенню.

Зазначає, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, встановлена ст.117 КЗпП.

Посилається на те, що працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Крім того, нормами трудового законодавства не передбачено підстав для звільнення роботодавця від виплати працівникові заробітної плати у випадку наявності обставин непереборної сили.

Так, дійсно у зв`язку з повномасштабним вторгненням росії в Україну Торгово-промислова палата 28 лютого 2022 року розмістила на своєму офіційному сайті лист, яким засвідчила, що збройна агресія російської федерації є форс-мажорною обставиною в контексті українського законодавства.

Вказує, що розміщення 01 червня 2023 року інформації про форс-мажорні обставини на загальнодоступному ресурсі для працівників «MyEldoLife» не є письмовим повідомленням працівника. Не надходило такого повідомлення і будь-яким іншим способом, який дозволяє зафіксувати факт надсилання листа, заяви тощо про настання форс-мажорних обставин.

Скаржник звертає увагу, що жодного документу, з яким би його ознайомили про настання в ТОВ «ДІЄСА» форс-мажорних обставин, не підписував.

Окрім цього існування обставини воєнного стану, фактів окупації та ведення бойових дій, а можливо також і знищення майна підприємства чи існування інших обставин, в тому числі існування дебіторської заборгованості, не спростовують факту існування заборгованості по заробітній платі і не звільняють від обов`язку виплати заробітної плати.

На підставі викладеного, просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 квітня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Вирішити питання судових витрат.

Узагальнені доводи та заперечення учасників справи.

Відповідач правом подачі відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Учасники справи в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись в порядку визначеному процесуальним законом, причини неявки суду не повідомили. А тому колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у відсутність вказаних осіб.

В порядку ч.ч. 4,5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

Фактичні обставини справи.

Судом першої інстанції встановлено, що з 13 березня 2018 року по 24 вересня 2024 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Дієса», що підтверджується записами у трудовій книжці (а.с. 21-22).

24 вересня 2024 року позивач був звільнений з посади фахівця з безпеки департаменту роздрібної торгівлі та продажів, на підставі пункту першого статті 36 КЗпП України, що підтверджується копією наказу від року № Z00/23/09/003, з виплатою працівнику компенсації за 7 днів невикористаної відпустки (а.с. 23).

Позивачем ОСОБА_1 була надана виписка по рахунку відкритого на його ім`я в АТ «Ощадбанк», з якої вбачається, що від ТОВ «Дієса» за період з 01 лютого 2024 по 10 грудня 2024 року було здійснено безготівкове зарахування на рахунок зарплати: 21 лютого 2024 року в сумі 5 450 грн, 05 березня 2024 року на суму 3 553,32 грн, 18 жовтня 2024 року на суму 2 240 грн, 01 листопада 2024 року на 1198,08 грн, 15 листопада 2024 року на суму 3 220 грн, 0 грудня 2024 року на суму 1 622 грн (а.с.24-25).

У звіті про здійснені відрахування та виплати ТОВ «Дієса» щодо ОСОБА_1 за постановою від 05 серпня 2022 року ВП № НОМЕР_3 вказані наступні нарахування заробітної плати: березень 2024 року -23 078,58 грн; квітень 2024 року - 24 243,18 грн; травень 2024 року - 33 365,77 грн; червень 2024 року - 33 305,88 грн; липень 2024 року - 47 019,90 грн; серпень 2024 року - 24 231,01 грн; вересень 2024 року - 11 464,39 грн. Також зі звіту вбачається здійснення ТОВ «Дієса» відрахувань по виконавчому провадження з березня 2024 року по серпень 2024 року, у вересні дані відсутні (а.с.37)

За даними ТОВ «Дієса» загальний борг підприємства перед ОСОБА_1 станом на жовтень 2024 року становить 69 328,11 грн, що підтверджується розрахунковими листами.

Так за розрахунковим листом за травень 2024 року нарахована заробітна плата становить 33 365,77 грн, борг за підприємством на початок місяця 97669,76 грн, утримання по виконавчому провадженню 6 714,86 грн, виплачено після утримання податків і зборів 5 9996,19 грн, борг за підприємством на кінець місяця 57 818,15 грн.

За розрахунковим листом за червень 2024 року нарахована заробітна плата становить 33 305,88 грн, борг за підприємством на початок місяця 57818,15 грн, утримання по виконавчому провадженню 6 702,81 грн, дані про виплату відсутні, борг за підприємством на кінець місяця 77 926,57 грн.

За розрахунковим листом за липень 2024 року нарахована заробітна плата становить 47 019,90 грн, борг за підприємством на початок місяця 77 926,57 грн, утримання по виконавчому провадженню 9 462,76 грн, виплачено після утримання податків і зборів 58 532,81 грн, борг за підприємством на кінець місяця 47 777,02 грн.

За розрахунковим листом за серпень 2024 року нарахована заробітна плата становить 24 231,77 грн, борг за підприємством на початок місяця 47 777,02 грн, утримання по виконавчому провадженню 4 876,49 грн, дані про виплату відсутні, борг за підприємством на кінець місяця 62 406,49 грн.

За розрахунковим листом за вересень 2024 року нарахована заробітна плата становить 11 464,39 грн, борг за підприємством на початок місяця 62 406,49 грн, утримання по виконавчому провадженню 2 307,21 грн, дані про виплату відсутні, борг за підприємством на кінець місяця 69 328,11 грн.

За розрахунковим листом за жовтень 2024 року борг за підприємством на кінець місяця 69 328,11 грн (а.с.64-65).

У листі від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 Торгово-промислова палата України засвідчила, що військова агресія РФ проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) (а.с. 134).

23 квітня 2024 року Київська торгово-промислова палата видала ТОВ «Дієса» сертифікат №3000-24-0827 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), з якого вбачається, що Київська торгово-промислова палата засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): збройна агресія російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану в Україні, відсутність доступу та/або знищення активів (основних засобів та товарів) через тимчасову окупацію й активні бойові дії на території України, що призвело до неможливості відновлення господарської діяльності підприємства у повному обсязі; повне знищення активів підприємства (основних засобів та товарів) за адресою: вул. Гоголівська, буд.1-А, с. Квітневе, броварський р-н, Київська обл., де знаходився основний товарний склад внаслідок пожежі через потрапляння бойових снарядів в покрівлю складу (обстріл) щодо обов`язку (зобов`язання), а саме: вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у термін з 12 березня 2022 року за статтями 94 та 115-117 КЗпП України, статтями 1 та 24 Закону України «Про оплату праці» з урахуванням статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», які унеможливили його виконання в зазначений термі. Період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): дата настання 12 березня 2022 року, дата закінчення тривають на 23 квітня 2024 року (а.с. 66-72).

Постановою Солом`янського районного суду міста Києва від 24 січня 2024 року у справі №760/29187/23 за фактом вчинення генеральним директором ТОВ «Дієса» адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 41 КУпАП (щодо додержання вимог законодавства у сфері оплати праці) за результатом розгляду адміністративних матеріалів судом закрито провадження у справі за відсутністю складу адміністративного правопорушення (а.с. 135-142).

Матеріали справи містять копії рішень Господарського суду м. Києва у справах № 910/14555/23 та№ 910/2735/24 за позовами ТОВ «Дієса» до держави РФ про стягнення заподіяних збитків, де суд установив доведеним завдання позивачу збитків внаслідок збройної агресії РФ проти України (а.с. 114-132, 133).

Також до справи долучено довідку Форма ОК-5 з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування ПФ України (а.с. 27-31), звіт про здійснені відрахування та виплати за період з 01 вересня 2022 року по 30 вересня 2024 року, щодо утримання сум з заробітної плати позивача на сплату аліментів (а.с. 37).

Застосовані норми права.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Частинами першою, четвертою та п`ятою статті 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.

В порядку визначеному ч. 5 ст. 97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються роботодавцем після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Положеннями ч. 1 ст. 115 КЗпП України визначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Згідно із статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який в подальшому продовжувався Указами Президента України та діє дотепер.

24 березня 2022 року набрав чинності Закон України від 15 березня 2022 року «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Згідно з частинами другою, третьою статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати; роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили; звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати.

Відповідно до статті 14-1 Закону України від 02 грудня 1997 року № 671/97-ВР«Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року в справі № 905/857/10, у постановах Верховного Суду від 15 лютого 2023 року в справах № № 646/3570/20, 359/3098/20 та від 23 червня 2023 року в справі № 638/6855/20, вказано, що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань - це сертифікат, виданий в порядку та на підставі статті 14-1Закону про ТПП. Однак обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків.

За змістом ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст. 76 ЦПК України).

У ч.2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") Європейський Суд наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри"

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд

З наведених обставин справи вбачається, що сторони у справі перебували у трудових відносинах з 13 березня 2018 року по 24 вересня 2024 року та був звільнений за угодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП України). Водночас повний розрахунок із позивачем у день звільнення не проведено та заданими наданими відповідачем загальний борг підприємства перед позивачем на жовтень 2024 року становить 69 328,11 грн, що підтверджується розрахунковим листком.

При зверненні до суд з позивачем позивач просив про стягнення суми заборгованості по заробітній платі за період з березня по жовтень 2024 року в розмірі 104 828,27 грн. Вимоги про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку позивач заявлені не були.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходив з того, що відповідачем належними та допустимими доказами доведено перебування під впливом форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що вплинули на фінансову стабільність підприємства і поставили під загрозу можливість виконання фінансово-господарських зобов`язань та обов`язку (зобов`язання) за статтями 94 та 115-117 КЗпП України. Оскільки вина роботодавця є обов`язковою умовою для застосування ст. 117 КЗпП України, а в даному випадку вина повністю відсутня, підстав для покладення на відповідача обов`язку із виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні немає.

Разом з тим, в порядку визначеному ч.ч.2,3 ст. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати

У цій справі позивач заявив вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі, однак не заявляв вимог щодо відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці. Виходячи з наведених вище положень законодавства, обов`язок з виплати заробітної плати зберігається за роботодавцем навіть у випадку звільнення його від відповідальності. Форс-мажорні обставини відносно роботодавця

Встановлені судом обставини перебування ТОВ «Дієса» під впливом форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що вплинули на фінансову стабільність підприємства могли бути підставою виключно при вирішенні питання щодо відповідальності за несвоєчасну оплату праці, проте вказане не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати позивачу, як працівнику.

В ході розгляду справи відповідач ТОВ «Дієса» надав дані про наявність його заборгованості перед позивачем станом на жовтень 2024 року в розмірі 69 328,11 грн. Таким чином відповідач підтвердив наявність трудових відносин з позивачем у спірний період, факт виконання ним трудових обов`язків до моменту звільнення та наявність власного невиконання зобов`язання по виплаті позивачу заробітної плати. Даних про виплату цієї суми заборгованості в ході розгляду справи суду представлено не було.

Позивачем наданий розрахунок заборгованості на суму 104 828,27 грн, який здійснений на підставі звіту про здійснені відрахування та виплати ТОВ «Дієса» по виконавчому провадженню з яких вбачається, що із заробітної плати позивача були здійснені виплати у період з березня по серпень 2024 року. Здійснивши порівняння визначених сум нарахованої заробітної плати у звіті та розрахункових листах, наданих відповідачем, колегія суддів прийшла до висновку про ідентичність даних щодо нарахувань заробітної плати позивачу та відрахувань по виконавчому провадженню. Проте надані відповідачем розрахункові листи містить дані про здійснені виплати заборгованості позивачу у травні та липні 2024 року, а також здійснення відрахування по виконавчому провадженню у вересні. Виписка по банківському рахунку позивача не містить даних про зарахування таких сум у травні та липні 2024 року, проте містить дані про зарахування певних сум у жовтні - грудні 2024 року. Разом з тим відсутність даних про безготівкове перерахування коштів відповідачем на банківський рахунок позивача не може однозначно спростовувати дані відповідача про їх виплату, оскільки така могла бути проведена в іншій формі. Колегія суддів також враховує, що відповідач, як податковий агент, є відповідальною і підзвітною особою. Позивач не є фахівцем з бухгалтерського обліку та здійснив розрахунок на основі не повних даних. До того ж у трудових відносинах саме на відповідача покладається обов`язок доведення, а у цій справі відповідач не спростував вимоги позивача про наявність заборгованості із виплати заробітної плати та визнав її наявність але на іншу суму. А тому колегія суддів, врахувавши стандарт переваги більш вагомих доказів, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний, вважає, що до уваги суду має бути прийнятий саме розрахунок наданий стороною відповідача, який тим самим визнав наявність боргу.

За наведених обставини колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості по заробітній платі в розмірі 69 328,11 грн. При цьому колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність впливу форс-мажорних обставин щодо виконання відповідачем обов`язків по виплаті заробітної плати, оскільки наявність таких не звільняє його від цього обов`язку, вказане може бути враховано виключно при вирішенні питання щодо відповідальності за порушення цього зобов`язання, яке у цій справі заявлено не було. На це вказує і застосована судом першої інстанції практика суду касаційної інстанції, проте вона не є релевантною до правовідносин у цій справі, оскільки стоється стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а предметом спору у цій справі є стягнення заборгованості із заробітної плати, що не було враховано судом першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції неповно встановив обставини справи, наслідком чого стало неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Щодо судових витрат

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч.3 ст. 2 ЦПК України).

В порядку визначеному ч. 13 ст. 141 та ч.1 ст. 382 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1, п.1 1 ч.ч.1,3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 137 ЦПК України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У ч.ч. 4-6 ст. 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч.ч.1, 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі №755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року в справі №922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Верховний Суд у постанові від 28 липня 2022 року у справі № 903/781/21 вказав, що чинне законодавство, хоча і не містить визначення такого виду гонорару, як гонорар успіху, проте Верховний Суд враховує те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 фактично дійшла висновку про можливість існування «гонорару успіху» як форми оплати винагороди адвокату, визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як «гонорар успіху», що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини.

У справах № 923/560/17, № 329/766/18, № 178/1522/18 Верховний Суд висловив правову позицію, згідно з якою витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, наявні підстави для розподілу судових витрат.

При зверненні до суду з позовом позивач заяви про понесені ним витрати за надання професійної правничої допомоги в розмірі 20 відсотків від суми стягнутої заборгованості, що має становити 20 965,65 грн. На підтвердження цього до позовної заяви були долучені в копіях договір про надання правничої допомоги № 11122024 від 11 грудня 2024 року, укладений між АО «Фещенко та партнери» та ОСОБА_1 , додаткового угода до нього від 11 грудня 2024 року, в якій сторони погодили гонорар в розмір 20 відсотків від отриманих (стягнутих) грошових коштів за невиплачену заробітну плату (а.с.38,39). Про розмір витрат на правничу допомогу на стадії апеляційного перегляду справи в апеляційній скарзі заявлено не було.

Виходячи з наведених норм процесуального закону, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

З матеріалів справи вбачається, що стороною позивача було здійснено заяву про компенсацію судових витрат на стадії розгляду справи судом першої інстанції, так і на стадії апеляційного перегляду справи з наданням належних доказів на підтвердження цих витрат.

Сторона відповідача в суді першої інстанції, у відзиві на позовну заяву просила про зменшення суми витрат на правову допомогу до 4000 грн (а.с.62).

У зв`язку з цим апеляційний суд, діючи в межах пропорційності, з урахуванням принципів розумності та справедливості, вважає що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума понесених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 13865,62 грн, що є порційним до суми задоволених вимог.

При зверненні до суду з позовом позивач був звільнений від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст. Закону України «Про судовий збір», на цій же підставі був звільнений і при зверненні з апеляційною скаргою. Позовні вимоги задоволені частково, на суму що становить на 66 відсотків від заявлених позовних вимог. А отже в порядку компенсації суми судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог стягненню з відповідача на користь держави підлягає сума 1758,66 грн ((1211,20 + 1453,44) *66% = 1758,66).

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 квітня 2026 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» про стягнення заборгованості по заробітній платі - задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» на користь ОСОБА_1 суму заборгованості по заробітній платі в розмірі 69 328 (шістдесят дев`ять тисяч триста двадцять вісім) гривень 11 копійок.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» на користь ОСОБА_1 в порядку компенсації судових витрат 13865 (тринадцять тисяч вісімсот шістдесят п`ять) гривень 62 копійки.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» на користь держави в порядку компенсації судового збору 1758 (одну тисячу сімсот п`ятдесят вісім) гривень 66 копійок.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: товариство з обмеженою відповідальністю «Дієса», ЄДРПОУ 36483471, місцезнаходження: 03150 м. Київ, вул. Велика Васильківська, 45.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач: В.В. Соколова

Судді: О.В. Желепа

Н.В. Поліщук

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
29.07.2026 Ухвала № 138622452 Київський апеляційний суд
29.07.2026 Ухвала № 138622451 Київський апеляційний суд
08.04.2026 Рішення № 137305661 без тексту Печерський районний суд міста Києва
20.03.2025 Ухвала № 126575799 без тексту Печерський районний суд міста Києва
23.12.2024 Ухвала № 123960628 без тексту Печерський районний суд міста Києва

Стежити за судами компанії

Лист на пошту, щойно в реєстрі зʼявиться нове рішення зі стороною ЄДРПОУ 36483471. Одна компанія щотижня безкоштовно, до 50 компаній щоденно на платному тарифі.

Підключити моніторинг