КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
про залишення позовної заяви без розгляду
30 жовтня 2026 року Київ Справа № 320/53746/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Сас Є.В., розглянувши матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до Бюро економічної безпеки України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з вимогами:
- Визнати протиправними дії Бюро економічної безпеки України (вул. Шолуденка, 31, м. Київ, 04116, код ЄДРПОУ 44168316), щодо відмови: нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) грошове забезпечення за період роботи з 06.12.2022 по 30.04.2025 виходячи з посадового окладу, визначеного шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який на 01 січня 2022 року складав 2481 грн., на 01 січня 2023 року складав 2684 грн., на 01 січня 2024 року складав 3028 грн. та на 01 січня 2025 року складав 3028 грн. на коефіцієнт, згідно "Умов та розмірів оплати праці і грошового забезпечення працівників Бюро економічної безпеки", затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 06.10.2021 року №1068, з урахуванням виплачених сум.
- Зобов`язати Бюро економічної безпеки України (вул. Шолуденка, 31, м. Київ, 04116, код ЄДРПОУ 44168316): нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) грошове забезпечення за період роботи з 06.12.2022 по 30.04.2025 виходячи з посадового окладу, визначеного шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який на 01 січня 2022 року складав 2481 грн., на 01 січня 2023 року складав 2684 грн., на 01 січня 2024 року складав 3028 грн. та на 01 січня 2025 року складав 3028 грн. на коефіцієнт, згідно "Умов та розмірів оплати праці і грошового забезпечення працівників Бюро економічної безпеки", затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 06.10.2021 року №1068, з урахуванням виплачених сум.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлено строк для надання відзиву.
25.11.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
31.07.2026 від відповідача надійшла заява про залишення позовної заяви без розгляду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.09.2026 позовну заяву залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, із зазначенням поважних причин (якщо такі були) та наданням належних доказів на їх підтвердження.
10.10.2026 від представника позивача надійшла заява про дотримання строку звернення до адміністративного суду, а в разі визнання його пропущеним - про поновлення строку.
Розглянувши матеріали справи, суд зазначає таке.
Так, обґрунтовуючи подану заяву, позивач зазначає, що про застосування відповідачем під час визначення його посадового окладу розрахункової величини в розмірі 2102,00 грн замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року, він дізнався лише з відповіді Бюро економічної безпеки України від 23.10.2025 №11/8.3/10861-25 на адвокатський запит від 17.10.2025.
Позивач вказує, що отримане ним 30.04.2025 повідомлення про нараховані та виплачені при звільненні суми не містило відомостей про застосовану розрахункову величину, а тому не давало можливості встановити порушення його права на належний розмір грошового забезпечення.
Крім того, позивач вважає, що положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки заявлені ним вимоги стосуються перерахунку грошового забезпечення за весь період проходження служби, а не виключно сум, належних до виплати при звільненні.
Також позивач посилається на відкриття провадження у справі ухвалою суду від 10.11.2025, подання відповідачем заяви про залишення позову без розгляду після початку розгляду справи по суті, зміну судової практики щодо застосування строків звернення до суду та необхідність забезпечення права на доступ до правосуддя.
На випадок встановлення судом факту пропуску строку звернення до суду позивач просить визнати причини такого пропуску поважними та поновити відповідний строк.
Розглянувши подану заяву, суд дійшов до такого.
Суд повторює, що відповідно до частин першої та третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для захисту прав, свобод та інтересів особи іншими законами можуть установлюватися спеціальні строки звернення до адміністративного суду.
Частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України передбачено, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
У постанові від 19.11.2025 у справі №420/27284/24 Верховний Суд зазначив, що стаття 233 КЗпП України є спеціальною нормою щодо визначення строку звернення до суду з вимогами про виплату належних особі сум грошового забезпечення та застосовується, зокрема, до осіб, які проходять або проходили публічну службу.
Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 №1-р/2025 визнано неконституційною частину першу статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку звернення працівника до суду з вимогами про стягнення заробітної плати та інших належних йому виплат під час перебування у трудових відносинах.
Водночас частина друга статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду звільнених працівників, неконституційною не визнавалася та залишається чинною.
Аналогічний висновок щодо розмежування строків звернення працівника, який перебуває у трудових відносинах, та звільненого працівника викладений Верховним Судом у постанові від 07.04.2026 у справі №240/16469/24.
Як встановлено судом наказом Бюро економічної безпеки України від 28.04.2025 №94-к/ДСК-ДП «Про звільнення ОСОБА_2 » позивача звільнено зі служби в Бюро економічної безпеки України 30.04.2025 за угодою сторін.
Цього ж дня позивачу під особистий підпис вручено письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні за період із грудня 2022 року по квітень 2025 року.
Надаючи оцінку доводам позивача про те, що фактично про порушення свого права він дізнався лише 23.10.2025 підля отримання його представиником відповіді на адвокатський запит щодо розрахункової виличини з якої визначався його посадовий оклад, суд зазначає таке.
Насамперед суд відзначає, що зазначена обставина за загальним правилом не може бути виправданням незнання особою складових (порядку формування) розміру своєї заробітньої плати (грошового забезпечення), у випадку добровільного прийняття на роботу (вступу на публічну службу), оскільки оплата праці є істотною умовою трудового договору.
Більше того, покликання на це враховуючи посаду яку обіймав позивач у правоохоронному органі протягом тривалого спірного періоду є неспроможними.
Суд звертає увагу, що необхідно розмежовувати момент отримання особою відомостей про розмір нарахованих та виплачених сум грошового забезпечення і момент отримання додаткових роз`яснень щодо порядку їх обчислення.
Сам по собі факт відсутності у повідомленні про розрахунок при звільненні детального обґрунтування застосованої розрахункової величини не свідчить про те, що позивач був позбавлений можливості своєчасно поставити під сумнів правильність визначення розміру свого посадового окладу та звернутися за захистом порушеного, на його думку, права.
При цьому положення частини другої статті 233 КЗпП України пов`язують початок перебігу строку звернення до суду саме з одержанням письмового повідомлення про нараховані та виплачені при звільненні суми, а не з отриманням відповіді на подальший запит щодо правових підстав та методики їх обчислення.
Верховний Суд у постанові від 25.06.2026 у справі №520/25416/25 зазначив, що тримісячний строк звернення до суду охоплює також час, необхідний для вчинення особою юридично значущих дій, спрямованих на отримання додаткової інформації про проведений із нею розрахунок, зокрема шляхом направлення відповідних запитів та отримання відповідей на них.
Таким чином, звернення особи із запитом про надання додаткових відомостей щодо нарахованого грошового забезпечення не змінює визначеного законом моменту початку перебігу строку звернення до суду.
З приводу покликання висновки, які містяться у справі № 520/22859/24 та від 09.04.2026 у справі № 620/14211/24 суд відзначає, що такі не суперечать вищевикладеному.
Так, у справі № 520/22859/24 та від 09.04.2026 суд касаційної інстанції направляючи справу для продовження розгляду виснував, що початок перебігу строку звернення до суду у з урахуванням частини другої статті 233 КЗпП України, слід пов`язувати з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.
Аналогічними були висновки Верховного Суду у справі № 620/14211/24.
Суд констатує, висновки у цих справах не підтверджують позицію позивача в частині того, що письмове повідомлення про суми, які підлягають виплаті позивачу при звільненні мають містити детальні пояснення щодо механізму їх формування.
Отже, саме 30.04.2025 позивач отримав письмове повідомлення у розумінні частини другої статті 233 КЗпП України, з яким закон пов`язує початок перебігу тримісячного строку звернення до суду.
Щодо доводів позивача про незастосування частини другої статті 233 КЗпП України до заявлених ним вимог суд зазначає наступне.
Предметом спору є правомірність нарахування та виплати грошового забезпечення за період із 06.12.2022 по 30.04.2025, тобто за час проходження позивачем служби в Бюро економічної безпеки України.
Водночас із відповідними вимогами позивач звернувся до суду вже після звільнення з служби.
Саме по собі те, що спірні суми грошового забезпечення підлягали нарахуванню протягом усього періоду служби, не змінює характеру заявлених вимог як вимог звільненої особи про виплату належних їй сум грошового забезпечення.
Практика Верховного Суду щодо того, що в поняття "суми, які підлягають виплаті працівнику під час звільнення" входять і суми недоплаченої заробітної плати (грошового забезпечення) за весь період роботи (проходження служби) є усталеною.
Тому доводи позивача про необхідність застосування загального шестимісячного строку, передбаченого частиною другою статті 122 КАС, суд відхиляє, оскільки спірні правовідносини врегульовані спеціальною нормою трудового законодавства.
Не змінює зазначеного висновку й посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 №1-р/2025, оскільки предметом конституційного контролю в цій частині були положення частини першої статті 233 КЗпП України, тоді як до спірних правовідносин застосовується частина друга цієї статті, яка неконституційною не визнавалася.
Щодо доводів позивача про те, що судом уже було перевірено дотримання строку звернення до суду під час відкриття провадження, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 171 КАС суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи подано позов у строк, установлений законом, а якщо позов подано з пропущенням установленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.
З цією метою ухвалою про відкриття провадження у справі витребував у відповідача відомості та докази щодо отримання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, а також копію такого повідомлення.
Разом із тим КАС прямо передбачає можливість виявлення факту пропуску строку звернення до адміністративного суду після відкриття провадження у справі.
Зокрема, частиною третьою статті 123 КАС визначено правові наслідки встановлення такого пропуску на відповідній стадії судового розгляду.
Отже, відкриття провадження у справі не виключає подальшої перевірки дотримання строку звернення до суду та не позбавляє суд повноважень застосувати передбачені законом процесуальні наслідки його пропуску.
Так само тривалість перебування справи у провадженні суду не усуває встановленого законом обов`язку суду надати оцінку обставинам пропуску строку звернення до суду.
Стосовно посилання позивача на несвоєчасність подання відповідачем заяви про залишення позову без розгляду суд зазначає, що положення частини другої статті 240 КАС, на які посилається позивач, регулюють питання залишення позову без розгляду за заявою позивача.
Натомість у цій справі питання про залишення позовної заяви без розгляду вирішується у зв`язку з установленим судом фактом пропуску строку звернення до адміністративного суду відповідно до частини третьої статті 123 КАС.
Застосування зазначеної норми не поставлено законодавцем у залежність від часу подання відповідачем відповідного клопотання чи заяви.
Відтак обставина подання відповідачем заяви від 31.07.2026 після початку розгляду справи по суті не перешкоджає суду вирішити питання про наявність передбачених законом підстав для залишення позовної заяви без розгляду.
Оцінюючи наведені позивачем причини пропуску строку звернення до суду, суд виходить із такого.
Відповідно до статті 234 КЗпП у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, минуло не більше одного року.
Таким чином, зазначена норма передбачає можливість поновлення пропущеного строку за наявності поважних причин його пропуску, а дотримання встановленого нею річного обмеження саме по собі не є безумовною підставою для поновлення такого строку.
Поважними причинами пропуску процесуального строку можуть визнаватися обставини, які були об`єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення особи та створювали істотні перешкоди для своєчасного звернення до суду.
При цьому оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися з урахуванням усіх обставин справи, поведінки особи, тривалості пропуску строку та доказів, наданих на підтвердження відповідних обставин.
У поданій заяві позивач просить врахувати як поважну причину пропуску строку необхідність з`ясування застосовану відповідачем розрахункову величину та необхідністю отримання додаткових документів для обґрунтування позовних вимог.
Судом враховує що позивач отримав повідомлення про нараховані та виплачені суми 30.04.2025, однак адвокатський запит до відповідача було направлено лише 17.10.2025, тобто після спливу тримісячного строку звернення до суду.
При цьому позивач не навів конкретних обставин, які об`єктивно перешкоджали йому звернутися із відповідним запитом протягом установленого законом строку, та не надав доказів того, що до жовтня 2025 року ним вживалися заходи для отримання необхідних відомостей, однак відповідач ухилявся від їх надання.
Зокрема, позивач не зазначив об`єктивних перешкод, які унеможливлювали отримання правничої допомоги, направлення запиту щодо складових грошового забезпечення або звернення до суду протягом тримісячного строку після отримання повідомлення про остаточний розрахунок.
Посилання на оперативність подання позову після отримання відповіді Бюро економічної безпеки України також не спростовує факту попереднього зволікання.
Суд зауважує, що своєчасність звернення до суду оцінюється не виключно з моменту отримання особою останнього документа, який вона вважає необхідним для обґрунтування позову, а з урахуванням установленого законом моменту початку перебігу відповідного строку.
Щодо посилання позивача на невизначеність судової практики на момент звернення до суду, суд зазначає, що такі доводи посуті позбавлені конкретики.
Посилання позивача на практику Європейського суду з прав людини щодо недопустимості надмірного формалізму та необхідності забезпечення ефективного доступу до правосуддя суд також бере до уваги.
Водночас право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати встановленим законом процесуальним обмеженням, зокрема щодо строків звернення до суду, за умови дотримання принципу пропорційності.
Встановлення таких строків спрямоване на забезпечення юридичної визначеності та належного здійснення правосуддя.
При цьому застосування наслідків пропуску строку звернення до суду не може вважатися надмірним формалізмом лише з огляду на те, що позивач не погоджується з визначеним законом моментом початку його перебігу.
У цій справі позивачу було забезпечено можливість надати пояснення щодо дотримання строку звернення до суду та навести причини його пропуску, що ним і було реалізовано шляхом подання відповідної заяви.
Суд дослідив наведені позивачем аргументи, однак не встановив обставин, які б об`єктивно унеможливлювали своєчасне звернення до адміністративного суду.
Таким чином, суд доходить висновку, що наведені позивачем причини пропуску строку звернення до суду не є поважними, оскільки зводяться переважно до отримання додаткових відомостей про порядок нарахування грошового забезпечення після закінчення встановленого законом строку та не підтверджують існування незалежних від волі позивача перешкод для своєчасного звернення до суду.
Відповідно до частини третьої статті 123 КАС, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 240 КАС суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Отже, враховуючи встановлений факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду та відсутність поважних причин для його поновлення, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про поновлення строку звернення до суду та наявність передбачених частиною третьою статті 123 КАС підстав для залишення позовної заяви без розгляду.
На підставі викладеного та керуючись статтею 122-123, 169, 240, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
П О С Т А Н О В И В:
1. У задоволенні заяви позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду - відмовити.
2. Позовну заяву ОСОБА_1 до Бюро економічної безпеки України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без розгляду.
3. Роз`яснити позивачу, що особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку, відповідно до ч. 4 ст. 240 КАС.
4. Копію ухвали надіслати (надати) учасникам справи (їх представникам).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання.
Суддя Сас Є.В.