Судові рішення

Рішення № 141065017 у справі № 157/1495/26 від 27.10.2026

Рішення від 27.10.2026 у цивільній справі № 157/1495/26 (категорія «Споживчого кредиту»). Суд: Камінь-Каширський районний суд Волинської області, суддя Антонюк О. В.

Справа№ 157/1495/26
СудКамінь-Каширський районний суд Волинської області
СуддяАнтонюк О. В.
Форма рішенняРішення
Форма судочинстваЦивільне
КатегоріяСпоживчого кредиту
Дата ухвалення27.10.2026
Надійшло до реєстру31.10.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/141065017

Сторони-компанії

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

Справа № 157/1495/26

Провадження №2/157/933/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 року місто Камінь-Каширський

Камінь-Каширський районний суд Волинської області в складі:

головуючого - судді Антонюк О.В.,

з участю секретаря судового засідання - Дем`яник К.Ю.,

представника відповідача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження у режимі відеоконференції цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по кредитному договору,

в с т а н о в и в :

ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» звернулося через систему «Електронний суд» з позовом, в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 заборгованість по кредитному договору № 206123 від 17 вересня 2021 року у розмірі 18 030 гривень, а також стягнути судові витрати у розмірі 2 662 гривні 40 копійок та понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 гривень. Вимоги обґрунтовано тим, що 17.09.2021 між ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ», Кредитодавець) та ОСОБА_2 (далі- відповідач) укладено кредитний договір № 206123 (далі - кредитний договір, договір). Законодавством України передбачено, що оформлення кредиту онлайн із використанням одноразового пароля прирівнюється до підписання договору в паперовій формі власноручним підписом. Оскільки ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» направлено відповідачу електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при веденні якого відповідач підтверджує прийняття умов кредитного договору №206123 від 17.09.2021 року, який також знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному вебсайті кредитодавця. Електронний підпис з одноразовим ідентифікатором (далі - «ЕПОІ») по суті є видом вдосконаленого цифрового підпису, хоча в Законі України «Про електронну комерцію» так і не називається. Його суть полягає у використанні одноразових повідомлень (паролів, кодів, підтверджень) шляхом телекомунікаційних засобів. Найчастіше використовуються СМС, повідомлення в месенджерах в якості підтвердження волі підписанта. ЕПОІ широко використовується, наприклад, в сфері мікрокредитування. Дійсність укладення договорів таким чином вже неодноразово підтверджувалася в судовій практиці України: постанова Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду у справі №524 /5556/19. Відповідно до умов кредитного договору, його підписання здійснювалось електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, який був надісланий на номер мобільного телефону, вказаний позичальником при укладанні кредитного договору. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи вказується особа, яка створила запит. У справі № 561/77/19 від 16.12.2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив: «Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України.) Абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним у письмовій формі. Аналізуючи викладене, слід дійти висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України). Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі». Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №524/5556/19 від 12.01.2021 дійшов висновку: «Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами». Відповідно до частини першої та частини другої ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування», Кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення. До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний Документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію») із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті. Товариство надає клієнту фінансовий кредит на умовах строковості, зворотності, платності (далі - кредит), а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором. Кредит надається Клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом. Таким чином, відповідач уклав кредитний договір № 206123 від 17.09.2021 із ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» та останньому перераховані кредитні кошти на картковий рахунок № НОМЕР_1 в сумі 3 000 грн. Відповідно до ч. 2 ст. 29 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», Фінансова компанія має право надавати фінансову платіжну послугу з переказу коштів без відкриття рахунку та/або із здійснення еквайрингу платіжних інструментів на підставі ліцензії на діяльність фінансової компанії лише за умови, що така фінансова послуга поєднується з іншими видами фінансових послуг, передбаченими пунктами 1-5 частини першої цієї статті. Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (постанова ВП ВС від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18)). Відповідачем не виконані належним чином кредитні зобов`язання, що є грубим порушенням чинного законодавства України в частині виконання договірних відносин - ст. 526 та ст. 527 Цивільного кодексу України, внаслідок чого, керуючись нормами ст.ст. 530, 1082, 1084 ЦК України, 19.04.2024 між ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», «новий кредитор») відповідно до чинного законодавства України, укладений договір факторингу №568/ФК-24. Згідно з даним договором факторингу 19.04.2024 відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № 206123 від 17.09.2021. 14.09.2023 первісний кредитор змінив найменування із ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЗАЙМЕР» на ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КЛАЙ ІНВЕСТ», що підтверджується витягом із ЄДР (додано до позову). Згідно з договором факторингу сума боргу перед новим кредитором (ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС») є обґрунтованою та документально підтвердженою, становить 18 030 грн., із яких: заборгованість за тілом кредиту - 3 000 грн.; заборгованість за відсотками - 1 890 грн.; заборгованість за комісіями - 450 грн.; заборгованість за пенею - 12 690 грн. Відповідно до п.8-9 частини першої ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; денна процентна ставка, її розрахунок та загальні витрати за споживчим кредитом (крім споживчих кредитів, виконання зобов`язань за якими забезпечено заставою/іпотекою або правом довірчої власності), орієнтовна реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. У разі відсутності у кредитодавця інформації про вартість певної додаткової та/або супутньої послуги, що надається споживачу третьою особою під час укладення договору про споживчий кредит, орієнтовна вартість такої послуги визначається відповідно до пункту 7 частини третьої статті 9 цього Закону. Усі припущення, використані для обчислення орієнтовної реальної річної процентної ставки та/або орієнтовної загальної вартості кредиту, повинні бути зазначені. Відповідно до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Статтею 512 ЦК України визначені підстави заміни кредитора у зобов`язанні. За однією із таких підстав кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передавання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно зі ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено Договором або законом. Крім того, ст. 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено відповідним договором або законом. Процесуальне законодавство не містить жодних обмежень щодо можливості заміни кредитора у зобов`язанні, оскільки відповідно до вимог ст. ст. 512-514 ЦК України новий кредитор набуває права первісного кредитора у зобов`язанні, у тому числі і право вимоги за кредитним договором. Керуючись ст. 512 - 514, 516 ЦК України та у зв`язку з істотними порушеннями відповідачем умов кредитного договору, на підставі договору факторингу, клієнт зобов`язаний протягом 10 (десяти) робочих днів з дати відступлення Прав вимоги за цим Договором повідомити Боржників у спосіб, визначений відповідно до вимог чинного законодавства, про факт відступлення прав вимог за Договорами позик та про передачу персональних даних Боржників, а також надати інформацію про Фактора (найменування, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, місцезнаходження, інформацію для здійснення зв`язку - номер телефону, адресу, адресу електронної пошти). Відповідно до ст. 1082 ЦК України, передбачено: «Боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом». Згідно з правовою позицією, яка висловлена Верховним Судом України у постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15 «…боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. … неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі». Незважаючи на це, позичальник не виконав свого обов`язку та припинив повертати наданий йому кредит в строки, передбачені кредитним договором. На виконання вимог п. 6 частини третьої ст. 175 ЦПК України, ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» повідомляє, що спосіб захисту свого порушеного права шляхом досудового врегулювання спору не є обов`язковим до правовідносин, що складаються між сторонами, оскільки право особи на звернення до суду передбачено статтею 55 Конституції України, статтями 15,16 Цивільного кодексу України та відповідними нормами Господарського процесуального кодексу. Даної позиції дотримується Конституційний Суд України, який у своєму рішенні від 09.07.2002 № 15-рп/2002 дав роз`яснення застосування способу захисту свого порушеного права шляхом досудового вирішення спору. Так, зокрема Конституційний Суд України зазначив, що: можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб`єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору; обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист; обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Ухвалою судді від 18 серпня 2026 року позовну заяву ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» прийнято до розгляду, у справі відкрито провадження та постановлено розглядати справу у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 просить відмовити у задоволенні позову ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» у повному обсязі. В обґрунтування зазначає, що позивач не довів належними, допустимими та достатніми доказами ані сам факт укладення відповідачем кредитного договору № 206123 від 17.09.2021, ані факт отримання відповідачем кредитних коштів. Це є самостійною та достатньою підставою для відмови в позові в повному обсязі. Навіть якщо суд визнає факт кредитних правовідносин доведеним, заявлена до стягнення сума 18 030 грн є істотно завищеною та в частині 13 140 грн (12 690,00 грн «пені» + 450,00 грн комісії) не має ані договірної, ані законної підстави. Максимальна сума, яка гіпотетично могла б бути предметом стягнення, становить 4 890 грн. Заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн не є витратами на професійну правничу допомогу у розумінні ст. 137 ЦПК України, не підтверджені належними доказами та є явно неспівмірними зі складністю справи. Єдиним доказом видачі коштів, наданим позивачем, є «Підтвердження щодо здійснення переказу грошових коштів» ТОВ «ПрофітГід» (ЄДРПОУ 39932827). Цей документ не є первинним банківським документом, не є випискою з рахунку та не походить від емітента платіжної картки. Зазначене «Підтвердження» містить нездоланні внутрішні суперечності, які повністю позбавляють його доказової сили: а) у документі, який підтверджує переказ, нібито здійснений 17.09.2021, ТОВ «ПрофітГід» посилається на власну ліцензію Національного банку України на переказ коштів без відкриття рахунку № 21/991-рк від 29.05.2023 року - тобто на ліцензію, видану майже через два роки ПІСЛЯ дати операції. Отже, документ не підтверджує наявності у ТОВ «ПрофітГід» права здійснювати переказ станом на 17.09.2021; б) платником у документі зазначено «ТОВ КЛАЙ ІНВЕСТ, код ЄДРПОУ 42146903». Проте, як визнає сам позивач у позовній заяві, найменування «ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» юридична особа набула лише 14.09.2023, а станом на 17.09.2021 вона мала найменування ТОВ «ЗАЙМЕР». Юридичної особи з найменуванням «ТОВ КЛАЙ ІНВЕСТ» на дату спірного переказу не існувало; в) обидві обставини свідчать про те, що документ виготовлено не раніше 29.05.2023, тобто ретроспективно, «заднім числом», і він не є первинним документом у розумінні ст. 1, ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», який фіксує факт господарської операції в момент її здійснення. Номер платіжної картки отримувача наведено у замаскованому вигляді - НОМЕР_1 . Позивачем не надано жодного доказу того, що ця картка була відкрита на ім`я відповідача та належала йому станом на 17.09.2021: відсутня довідка банку-емітента (АТ КБ «ПриватБанк») про належність картки, відсутня виписка за карткою, відсутній договір банківського рахунку. За таких обставин факт передання відповідачу грошових коштів у сумі 3 000 грн залишається недоведеним. Відповідно до ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1054 ЦК України договір позики (кредиту) є реальним у частині виникнення обов`язку повернення: без доведення факту отримання коштів позичальником обов`язок їх повернути не виникає. Доданий до позову «Деталізований розрахунок заборгованості» складено позивачем (підписано директором ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ») в односторонньому порядку. Такий розрахунок є не доказом розміру заборгованості, а лише викладенням позиції сторони, оскільки він не підтверджений жодним первинним документом обліку, не містить посилань на первинні документи та не може бути перевірений судом. Розрахунок містить прямі суперечності зі змістом самого кредитного договору та з позовною заявою, що детально розкрито у розділі III цього відзиву (пункти 6-7). У позовній заяві позивач стверджує, що «заборгованість за пенею становить 12 690 грн». Однак у доданому самим позивачем «Деталізованому розрахунку заборгованості» колонка «Пеня» за всіма 861 рядками розрахунку містить значення 0,00 грн. Сума 12 690,00 грн сформована в окремій колонці «Відсотки на простроці» шляхом нарахування 90,00 грн на добу (3 % від 3 000,00 грн) протягом 141 дня - з 08.10.2021 по 25.02.2022. Таким чином, позивач вимагає стягнути як пеню суму, яка за його ж власним розрахунком пенею не є і як пеня ніколи не нараховувалася. Пеня за договором (5 % на добу за п. 4.3 договору) не нараховувалася взагалі. Це є самостійною підставою для відмови у стягненні 12 690,00 грн: підстава позову в цій частині не відповідає доказам, на які позивач посилається. Суд не може самостійно змінити правову кваліфікацію цієї суми на користь позивача, оскільки це означало б вихід за межі заявлених підстав позову. Разом з тим, за будь-якої з двох можливих кваліфікацій ця сума стягненню не підлягає, що показано нижче. Згідно з п. 1.2 Індивідуальної частини договору кредит надано строком на 21 день, тобто до 07.10.2021. Додатком № 1 до договору (Графік розрахунків) сторони погодили лише два платіжні рядки та визначили, що загальна вартість кредиту становить 5 340,00 грн (3 000,00 грн тіла + 1 890,00 грн процентів + 450,00 грн комісії). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) сформулювала висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Цей висновок підтверджено та розвинуто Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, в якій зазначено, що припис абзацу другого ч. 1 ст. 1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише в межах погодженого сторонами строку кредитування; підстав для відступу від висновку, викладеного у справі № 444/9519/12, Велика Палата не знайшла. Отже, нарахування 12 690,00 грн «відсотків на простроці» за період з 08.10.2021 по 25.02.2022, тобто поза межами 21-денного строку кредитування, прямо суперечить наведеним висновкам Верховного Суду і не підлягає задоволенню. Додатково слід звернути увагу, що така умова договору фактично встановлює за період прострочення плату у розмірі 3 % на добу, тобто 1 095 % річних, що відповідає ознакам несправедливої умови договору у розумінні ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на день укладення договору). Спірний договір є договором про споживчий кредит (п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування»). Відповідно до ч. 4 ст. 3 цього Закону до кредитів, загальний розмір яких не перевищує однієї мінімальної заробітної плати (станом на 17.09.2021 - 6 000,00 грн), застосовуються вимоги Закону з визначеними в цій нормі винятками. Пункт 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону до таких винятків не належить і прямо поширює свою дію, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону. Пунктом 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції Закону № 3498-IX від 22.11.2023) встановлено: «У разі прострочення споживачем у період з 1 березня 2020 року до припинення зобов`язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», ... споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором». Абзацом другим цього ж пункту встановлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, нараховані за зазначений період, підлягають списанню кредитодавцем. Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX набрав чинності 24.12.2023, а отже гранична дата укладення договорів, на які поширюється наведений припис, - 24.01.2024. Спірний договір укладено 17.09.2021, тобто задовго до цієї дати, а прострочення виникло 08.10.2021 - у межах періоду, визначеного п. 6 (з 01.03.2020 і до припинення зобов`язань). Отже, за прямою вказівкою закону відповідач звільнений від відповідальності за прострочення, а всі нараховані за прострочення неустойка та інші платежі - у цій справі це 12 690 грн - підлягали списанню кредитодавцем і не можуть бути предметом судового стягнення. Аналогічного підходу дотримується судова практика (див., зокрема, постанову Черкаського апеляційного суду від 24.09.2025 у справі № 707/1142/25). Незалежно від наведеного, з 24.02.2022 діє п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України (доповнено Законом № 2120-IX від 15.03.2022), за яким у період дії воєнного стану та протягом тридцяти днів після його припинення позичальник у разі прострочення грошового зобов`язання за кредитним договором звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати неустойки (штрафу, пені). Воєнний стан введено Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 і його дію продовжено; він триває дотепер. Комісія у розмірі 450 грн стягненню не підлягає. Пунктом 1.5 договору передбачено комісію у розмірі 15 % від суми кредиту «за використання Системи для дистанційного отримання фінансового кредиту». Ця комісія не є платою за окрему фінансову послугу. «Система для дистанційного отримання фінансового кредиту» - це власний програмний засіб кредитодавця, за допомогою якого він здійснює свою основну діяльність з надання кредитів. Кредитодавець стягує з позичальника плату за дію, яку він вчиняє у власних інтересах і яка є невід`ємною частиною процесу надання кредиту. Фактично це прихована плата за сам кредит, що дублює процентну ставку. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) сформулювала висновок про недопустимість встановлення в договорі про споживчий кредит плати за послуги, які за законом не є самостійною послугою або мають надаватися безоплатно, та про нікчемність відповідних умов. Аналогічні висновки викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 202/5330/19 та у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду у справі № 204/224/21. Умова п. 1.5 договору обмежує права споживача порівняно з правами, встановленими Законом України «Про споживче кредитування», а тому є нікчемною в силу ч. 5 ст. 12 цього Закону, і нікчемною є та частина вимоги, що ґрунтується на ній. За розрахунком позивача комісія 450 грн була нарахована одномоментно 18.09.2021 і жодного разу не змінювалася протягом 861 дня розрахунку, що підтверджує її разовий характер як плати за сам факт надання кредиту. Додаток № 1 до кредитного договору (Графік розрахунків та загальна вартість кредиту) прямо визначає: чиста сума платежу за розрахунковий період - 5 340 грн; загальна вартість кредиту - 5 340 грн. Позивач вимагає 18 030 грн, що у 3,38 рази перевищує погоджену сторонами загальну вартість кредиту та у 6,01 рази - суму нібито отриманих коштів. Жодного окремого правочину, яким сторони збільшили б загальну вартість кредиту, позивачем не надано. Таким чином, позов підлягає відмові у повному обсязі. У разі підтвердження факту отримання відповідачем кредитних коштів, максимальний розмір, який гіпотетично міг би бути стягнутий, становить 4 890 грн (3 000 грн + 1 890 грн), що складає 27,12 % від ціни позову. Договір про надання правової допомоги № 42649746/02 від 01.06.2026, додаткова угода № 206123 від 21.07.2026 та акт надання послуг від 21.07.2026 укладені позивачем не з адвокатом, а з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 , «який діє на підставі виписки, платник єдиного податку 3 (третьої) групи». Позовну заяву у справі № 157/1495/26 підписано та подано не ОСОБА_3 , а Романенком М.Е. - представником позивача (директором ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС»). За таких умов твердження акта від 21.07.2026 про «складання позовної заяви» виконавцем є нічим не підтвердженим: позовна заява підписана іншою особою, і жодного доказу авторства Білецького Б.М. не надано. Пунктом 4.8 договору № 42649746/02 встановлено фіксовану тарифну сітку, а не погодинну оплату (погодинна оплата передбачена лише для участі в судовому засіданні - 3 000 грн/година). Погодинні ставки, застосовані в акті (500, 750, 1 000 та 1 500 грн/год), тарифною сіткою договору взагалі не передбачені. За п. 4.8 договору вартість послуги «Позовна заява» становить 3 500-7 000 грн. В акті ця сама послуга оцінена у 3 000 грн (2 год * 1 500 грн), тобто нижче встановленого договором мінімуму. Це свідчить про те, що акт складався довільно, без прив`язки до умов договору. Додаткову угоду № 206123, якою тільки й було визначено предмет доручення щодо відповідача, укладено 21.07.2026 - тобто в той самий день, яким датовано акт про надання всього обсягу послуг. Це свідчить про формальний характер цих документів. Пунктом 4 акта передбачено, що оплата здійснюється клієнтом у повному обсязі при підписанні акта, тобто 21.07.2026. Проте жодного платіжного документа на підтвердження оплати позивачем не надано. Позиції 1-3 акта («усна консультація Клієнта щодо обставин справи» - 250 грн, «письмова консультація Клієнта щодо спірних правовідносин» - 750 грн, «правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій)» - 1 500 грн) за своїм змістом дублюють одна одну: це тричі оплачена одна й та сама діяльність - консультування клієнта. До того ж консультації надані до звернення до суду і не є витратами, пов`язаними з розглядом справи, у розумінні ст. 133 ЦПК України. Позиція 5 акта («формування додатків до позовної заяви» - 500 грн за 0,5 год) є технічною, організаційною роботою, яка за усталеною практикою Верховного Суду не належить до правничої допомоги і не підлягає відшкодуванню. Справа є малозначною (ціна позову 18 030 грн), що визнає сам позивач, і розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Позовна заява має типовий, шаблонний характер: вона побудована на стандартному наборі цитат із нормативних актів та постанов Верховного Суду і не містить індивідуального правового аналізу обставин саме цієї справи. Позивач одночасно просить розглядати справу без участі свого представника, що виключає будь-які подальші витрати часу. З урахуванням наведеного відповідач просить відмовити у стягненні витрат на професійну правничу допомогу повністю.

У відповіді на відзив представник ОСОБА_4 просить позовні вимоги задовольнити повністю. В обґрунтування зазначає, що в матеріалах справи міститься довідка про ідентифікацію клієнта від 01.07.2026, згідно з якою встановлено, що ОСОБА_2 в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «ФК «ІРБІС» здійснено акцепт оферти позичальником шляхом підписання договору №206123 електронним підписом одноразовим ідентифікатором, який містить унікальний код підпису KL3542, номер мобільного телефону та електронну адресу для надсилання персонального ідентифікатора ([телефон приховано]), дату та час підписання (17.09.2021) та номер/маску картки ( НОМЕР_1 ), що підтверджує домовленість відповідача та первісного кредитора, спрямовану на укладення правочину в електронній формі. Таким чином, договір про надання фінансового кредиту №206123 від 17.09.2021 разом із відповідними додатками укладено відповідачем із первісним кредитором шляхом підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором, що підтверджує вчинення правочину в електронній формі, при цьому таке підписання стало можливим виключно після авторизації відповідача в особистому кабінеті на сайті кредитора з використанням логіна та пароля, а також внесення персональних даних і номера телефону, без чого укладення договору та додатків до нього було б неможливим. З метою підтвердження факту укладення правочину в електронній формі позивачем через електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» додано до позовної заяви візуальну форму оригіналу електронного доказу - договору про надання фінансового кредиту №206123 від 17.09.2021 разом із відповідними додатками, укладеними між відповідачем та первісним кредитором, у преамбулі яких зазначено реєстраційний номер облікової картки платника податків, паспортні дані, прізвище, ім`я та по батькові відповідача, його електронну поштову адресу (e-mail), номер телефону та одноразовий ідентифікатор. Водночас необхідно відрізняти примірник електронного документа, який є оригіналом, від електронної копії. У разі надсилання електронного документа кільком адресатам або у разі його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожен електронний примірник вважається оригіналом електронного документа (ч. 2 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»). Тому якщо створюється електронний документ на комп`ютері чи ноутбуці, а потім зберігається на інший носій (флеш-накопичувач, картка, диск), то відповідно до Закону «Про електронні документи та електронний документообіг», збережений примірник буде оригіналом електронного документа. Таким чином, позивач надав до суду всі наявні у нього докази у спосіб та формі, що відповідають вимогам чинного законодавства України, зокрема електронний доказ - договір про надання фінансового кредиту №206123 від 17.09.2021 разом із відповідними додатками, укладеними між відповідачем та первісним кредитором. Отже, договір про надання фінансового кредиту №206123 від 17.09.2021 разом із відповідними додатками, укладеними між відповідачем та первісним кредитором, не визнаний недійсним та/або неукладеним у порядку, встановленому законом. Відтак, презумпція правомірності правочину, передбачена статтею 204 ЦК України, не спростована відповідачем. Щодо доводів представника відповідача про те, що позивач не довів належними, допустимими та достатніми доказами факт отримання відповідачем кредитних коштів. Позивачем на підтвердження перерахунку відповідачу коштів було надано підтвердження щодо здійснення переказу грошових коштів, видане ТОВ «ПрофітГід», яким підтверджується, що в рамках Договору про надання фінансових платіжних послуг з переказу коштів №ПГ-1 від 30.09.2020 та на підставі платіжної інструкції (замовлення) відправника, Товариством з обмеженою відповідальністю «ПрофітГід» було здійснено наступний успішний переказ грошових коштів на рахунок отримувача НОМЕР_1 в сумі 3 000 грн. Відповідач, заперечуючи проти факту отримання кредитних коштів, не позбавлений можливості надати належні та переконливі докази у встановленому законом порядку того, що картковий рахунок НОМЕР_1 не належить відповідачу або, якщо належить, що на цей рахунок не надходили кредитні кошти в сумі 3 000 грн, однак, незважаючи на прямий процесуальний обов`язок, передбачений ч. 1 ст. 81 ЦПК України, представник відповідача цього не зробив, чим фактично уникає доведення власних заперечень та ставить під сумнів принцип «хто стверджує, той і доводить». Щодо доводів представника відповідача про те, що навіть якщо суд визнає факт кредитних правовідносин доведеним, заявлена до стягнення сума 18 030 грн є істотно завищеною та в частині 13 140 грн (12 690 грн «пені» + 450 грн комісії) не має ані договірної, ані законної підстави. Максимальна сума, яка гіпотетично могла б бути предметом стягнення, становить 4 890 грн. Між ТОВ «ЗАЙМЕР» та клієнтом укладено договір про надання фінансового кредиту №206123 від 17.09.2021, відповідно до умов якого Товариство належним чином виконало свої договірні зобов`язання щодо надання клієнту кредитних коштів у розмірі 3 000 грн, тоді як клієнт взяті на себе зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту та сплати процентів за користування ним належним чином не виконав. Як вбачається з розрахунку заборгованості за договором про надання фінансового кредиту №206123 від 17.09.2021, станом на 18.04.2024 загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 18 030 грн, з яких: 3 000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 1 890 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, 450 грн - комісія, 12 690 грн - заборгованість за пенею відповідно до п. 4.3. договору. При цьому, відповідно до умов п. 1.2. Договору строк кредитування становив 21 календарних днів - з 17.09.2021 до 07.10.2021. Відтак нарахування процентів за користування кредитом має здійснюватися відповідно до погодженої сторонами процентної ставки та в межах строку користування кредитними коштами, визначеного договором. Відповідачем здійснювались часткові оплати за кредитним договором, що свідчить про його визнання наявності зобов`язання. Аналогічної позиції притримується Верховний Суд в пункті 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) зазначено, що: не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Також в Постанові Верховного Суду від 23.12.2020 року по справі № 127/23910/14-ц зазначено, що: часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та або суми санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу. Таким чином, нарахування заборгованості за відсотками, здійснене первісним кредитором, повністю відповідає умовам укладеного договору, здійснене в межах строку кредитування, є таким, що ґрунтується на законних та договірних підставах, а відтак підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі. Нарахування процентів за користування кредитом здійснювалося відповідно до прямо погоджених сторонами умов договору, виходячи з визначеного договором розміру кредиту, процентної ставки та строку користування кредитними коштами. Таким чином, нарахування заборгованості за процентами, здійснене первісним кредитором, ґрунтується на умовах укладеного між сторонами договору про надання фінансового кредиту №206123 від 17.09.2021 та відповідає погодженому сторонами порядку користування кредитними коштами. Щодо тверджень представника відповідача про те, що заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 грн не є витратами на професійну правничу допомогу у розумінні ст. 137 ЦПК України, не підтверджені належними доказами та є явно неспівмірними зі складністю справи. Так, позивач на підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу було подано до суду наступні докази, а саме: копію договору №42649746/02 про надання правової допомоги від 01 червня 2026 року; копія додаткової угоди №206123 від 21 липня 2026 року до договору №42649746/02 про надання правової допомоги від 01 червня 2026 року; копію детального опису робіт (надання послуг) від 21 липня 2026 року; копію акту про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвоката (виконання робіт, надання послуг) від 21 липня 2026 року та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Білецького Богдана Михайловича. У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 містяться висновки: «Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом за умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено». Аналогічні позиції викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року в справі № 922/445/19. Поряд з цим, позивач проаналізувавши ринкову вартість надання юридичними компаніями юридичних послуг встановив, що ринкова вартість за складання позовної заяви у цивільних справах становить в середньому 6 150 грн, що підтверджується інформацією із сайтів щодо вартості надання послуг адвокатами. Також, до складання позовної заяви у вартість витрат на правничу допомогу адвоката включено ще формування необхідних додатків та перед складанням позову проведення аналізу спірних правовідносин із наданням рекомендацій щодо захисту інтересів позивача. Таким чином, позивач надав разом із позовом усі необхідні докази отримання професійної правничої допомоги по справі, що підтверджують співмірність та справедливість витрат на професійну правничу допомогу із складністю справи, часом, обсягом та ціною позову, а отже стягнення із відповідача витрат на професійну (правову) допомогу адвоката у розмірі 6 000 підлягають до задоволення.

Представники позивача Романенко М.Е. та Щава Є.В. у судове засідання не з`явилися, із змісту позовної заяви і відповіді на відзив вбачається, що вони просять розглянути справу у їх відсутності.

Відповідачка ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, його представник ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги визнав частково, а саме не заперечив щодо стягнення тіла кредиту та відсотків, з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення представника відповідача, з`ясувавши обставини справи та дослідивши докази, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити частково, зважаючи на таке.

Судом встановлено, що 17 вересня 2021 року між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ОСОБА_2 було укладено електронний кредитний договір № 206123, відповідно до умов якого відповідач ОСОБА_2 отримав кредит в розмірі 3 000 гривень на строк 21 день з 17.09.2021, з фіксованою процентною ставкою у розмірі 1110% (процентів) річних від суми кредиту в розрахунку 3% (процентів) на добу, комісія за обслуговування кредитної заборгованості (послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту, надання інформації, довідок, що пов`язані з наданням та обслуговування кредиту) - 15 % від суми кредиту, дата повернення кредиту - 07.10.2021.

ОСОБА_2 уклав зазначений договір шляхом підписання його електронним підписом одноразовим ідентифікатором (дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору).

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (ст.ст. 1046-1053 ЦК), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України (параграф 1) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором; загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту; споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 2 ст. 639 ЦК України встановлено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» .

Пунктом 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Частинами 12, 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

ТОВ «ЗАЙМЕР» свої зобов`язання за договором виконало у повному обсязі, надавши відповідачу кредит на його платіжну картку, що підтверджується копією письмового підтвердження щодо здійснення переказу коштів за підписом директора ТОВ «ПРОФІТГІД» Борового О. (номер транзакції 44111-31262-98403), а також отримання відповідачем таких коштів підтвердив у судовому засіданні його представник ОСОБА_1 .

Згідно з умовами кредитного договору № 206123 від 17 вересня 2021 року ОСОБА_2 зобов`язався повернути кредит, нараховані відсотки за користування кредитом на умовах, передбачених договором.

Проте, у порушення умов кредитного договору відповідач зобов`язання по кредиту не виконав належним чином, у зв`язку з чим утворилась заборгованість по кредиту, розмір якої згідно з розрахунком заборгованості та випискою з особового рахунка по кредитному договору № 206123 від 17 вересня 2021 року складає 18 030 грн, з яких: 3 000 грн - сума заборгованості за тілом кредиту; 1 890 грн - сума заборгованості за відсотками, 400 грн - сума заборгованості за комісією, 12 690 грн - сума заборгованості за пенею.

Позивач у позовній заяві просить стягнути з відповідача заборгованість за комісією у розмірі 400 грн.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно із ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Частинами 1, 2 ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Свобода договору не є абсолютною (необмеженою): вона існує в рамках норм чинного законодавства, а дії сторін договору мають ґрунтуватися на засадах розумності, добросовісності та справедливості, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору.

Норми чинного законодавства також закріплюють презумпцію правомірності правочину, яка означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована.

Умовами кредитного договору можуть визначатися додаткові (акцесорні) зобов`язання сторін. При цьому правові та організаційні засади споживчого кредитування встановлюють право споживача на справедливі умови кредитного договору.

Закон України «Про споживче кредитування» визначає право кредитодавця отримувати винагороду за супутні з наданням кредиту послуги у разі якщо такі послуги дійсно були надані банком позичальнику. Водночас, банкам забороняється встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь, або за дії, які споживач здійснює на користь банку. Також на позивача не може бути покладений обов`язок сплачувати платежі, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався.

Загальною підставою визнання правочину недійсним є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог закону щодо його дійсності, які встановлені статтею 203 ЦК України. Нікчемним є правочин, недійсність якого прямо встановлена законом.

Умови договору про надання споживчого кредиту, що передбачають здійснення платежів за дії, які не є послугою, або здійснення платежів, які заборонені законом, є нікчемними.

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 зазначив, що якщо в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), та не узгоджено їх зі споживачем, то такі умови є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Пунктом 1.5. кредитного договору № 206123 від 17 вересня 2021 року передбачено стягнення комісії за використання системи дистанційного отримання фінансового кредиту.

Однак, у кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця, що пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, за які встановлена комісія, а тому умова кредитного договору про сплату відповідачем на користь кредитодавця комісії фактично за використання технічного ресурсу для отримання кредиту є нікчемними, відповідно підстави для стягнення з відповідача 400 грн нарахованої комісії відсутні.

Позивач у позовній заяві просить стягнути з відповідача заборгованість за пенею у розмірі 12 690гривень.

Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Воєнний стан в Україні запроваджено Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, з 05 год 30 хв 24.02.2022 строком на 30 діб, в подальшому його дія продовжувалася і триває на цей час.

У постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року у цивільній справі № 183/7850/22 зазначено, що тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: 1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; 2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; 3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Враховуючи, що строк дії таких обмежень триває із 24 лютого 2022 року і на період дії воєнного, надзвичайного стану та тридцятиденний строк після його припинення або скасування, а відповідачу нараховано пеню за невиконання грошових зобов`язань за кредитним договором в цей період, підстави для стягнення з відповідача 12 690 грн нарахованої пені відсутні.

З копії рішення № 13/09/2023 Загальних зборів Учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАЙМЕР» (код ЄДРПОУ: 42146903) від 13 вересня 2023 року, найменування останнього змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю «КЛАЙ ІНВЕСТ» (скорочена назва - ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ»).

19 квітня 2024 року між ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» було укладено договір факторингу № 568/ФК-24, відповідно до умов якої до ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» перейшло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_2 за кредитним договором № 206123 від 17 вересня 2021 року.

Відповідно до витягу з Додатку № 1 № 568/ФК-24 від 19 квітня 2021 року до позивача ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» перейшло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_2 за кредитним договором № 206123 від 17 вересня 2021 року у сумі 18 030грн.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора в зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 516 ЦК)

Частиною 1 ст. 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом ч. 1 ст. 1078 ЦК, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне у майбутньому (майбутня вимога).

Отже, суд дійшов висновку, що з відповідача належить стягнути на користь позивача заборгованість по кредитному договору № 206123 від 17 вересня 2021 року у розмірі 4 890 гривень, з яких: 3 000 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 1 890 гривень - заборгованість за процентами.

Оскільки позов задоволено частково, а саме на 27,12 %, тому на підставі ст. 141 ЦПК України, з відповідача ОСОБА_2 необхідно стягнути на користь ТОВ «ДЖІДЖИ ФІНАНС» понесені останнім та документально підтвердженні витрати по оплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 722 гривні 04 копійки.

Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, зокрема, витрати на правничу допомогу покладаються, у разі задоволення позову - на відповідача.

Згідно з актом на підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 21 липня 2026 року, детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Білецьким Б.М., необхідних для надання правничої (правової) допомоги за позовом ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» щодо стягнення кредитної заборгованості, відповідно до договору про надання правової допомоги № 42649746/02 від 01 червня 2026 року та додаткової угоди до нього, надана позивачу правова допомога полягала в усній консультації клієнта щодо спірних правовідносин (0,5 години) - 250 гривень, письмовій консультації щодо спірних правовідносин (1 година) - 750 гривень, правовому аналізі обставин спірних правовідносин та наданні правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» (1 година) - 750 гривень, складанні позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості, у тому числі попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи (2 години) - 3 000 гривень, формуванні додатків до позовної заяви (0,5 години) - 500 гривень, поданні позовної заяви та копії позовної заяви з додатками до суду, загальна сума наданих послуг скала 6 000 гривень.

Однак, суд враховує правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2020 року у справі №760/11145/18 про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг, врахувавши складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин справи.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова КГС ВС від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17 та постанова Верховного Суду від 30.01.2023 № 910/7032/17). Такої правової позиції дотримується і Верховний Суд у постанові від 07.02.2022 у справі № 910/20792/20.

З урахуванням обсягу наданої правової допомоги, зокрема, змісту та обсягу підготовленої позовної заяви, затраченого на це часу, і беручи до уваги ціну позову, і те, що справа не є значної складності, розглядалася у спрощеному позовному провадженні та за відсутності учасників справи, і заперечення відповідача щодо розміру витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку, що заявлений стороною позивача розмір вартості послуг за правничу допомогу є завищеним і неспівмірним із предметом даного позову, у зв`язку з чим наявні підстави для зменшення розміру витрат на правничу допомогу та визначення її вартості у сумі 3 000 грн.

Отже, враховуючи часткове задоволення позову, з відповідача на користь позивача належить стягнути понесені останнім та документально підтверджені витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме у сумі 813 гривень 60 копійок (27,12 % від 3 000 грн).

Доводи представника відповідача про те, що витрати на правничу допомогу не підлягають стягненню, оскільки адвокат Білецький Б.М. є згідно з доказами про надання правової допомоги фізичною особою підприємцем, не ґрунтуються на нормам ЦПК України, тобто безпідставні.

Загальна сума судових витрат, що підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача, з огляду на часткове задоволення позову становить 1 535 гривень 64 копійки.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 27, 78 - 81, 141, 142, 263 - 265, 352, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по кредитному договору задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» (місцезнаходження: вул. Симона Петлюри, 21/1, м. Бровари, Київська область, код ЄРДПОУ 42649746) заборгованість по кредитному договору № 206123 від 17 вересня 2021 року у розмірі 4 890 (чотири тисячі вісімсот дев`яносто) гривень, з яких: 3 000 гривень - заборгованість по тілу кредиту, 1 890 гривень - заборгованість за відсотками.

У решті позову відмовити.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» судові витрати у розмірі 1 535 (одна тисяча п`ятсот тридцять п`ять) гривень 64 копійки.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення його повного тексту.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи за вебадресою сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет: https://km.vl.court.gov.ua/sud0304/gromadyanam/csz/.

Дата складення повного судового рішення - 29 жовтня 2026 року.

Головуючий: О.В. Антонюк

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
27.10.2026 Рішення № 141010320 Камінь-Каширський районний суд Волинської області
17.09.2026 Ухвала № 139818900 Камінь-Каширський районний суд Волинської області
18.08.2026 Ухвала № 139099186 Камінь-Каширський районний суд Волинської області

Стежити за судами компанії

Лист на пошту, щойно в реєстрі зʼявиться нове рішення зі стороною ЄДРПОУ 39932827. Одна компанія щотижня безкоштовно, до 50 компаній щоденно на платному тарифі.

Підключити моніторинг