Судові рішення

Постанова № 141084341 у справі № 140/12133/24 від 27.10.2026

Постанова від 27.10.2026 в адміністративній справі № 140/12133/24 (категорія «Військової служби»). Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд, суддя Шавель Руслан Миронович.

Справа№ 140/12133/24
СудВосьмий апеляційний адміністративний суд
СуддяШавель Руслан Миронович
Форма рішенняПостанова
Форма судочинстваАдміністративне
КатегоріяВійськової служби
Дата ухвалення27.10.2026
Надійшло до реєстру01.11.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/141084341

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 року м. Львів Справа № 140/12133/24 пров. № А/857/50210/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Глушка І.В. та Глазька С.М.,

з участю секретаря судового засідання - Нагибайло Т.О.,

а також сторін (їх представників):

від відповідача - Бугайов В.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові у режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника адвоката Машевської Любові Андріївни, діючої на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 10.09.2026р. про відмову в задоволенні заяви про визнання протиправними дій, бездіяльності, рішень, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду в адміністративній справі за позовом представника адвоката Машевської Любові Андріївни, діючої на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання нарахувати і виплатити індексацію грошового забезпечення, провести перерахунок і виплату грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом (суддя суду І інстанції: Ксензюк А.Я., час та місце постановлення ухвали суду І інстанції: 10.09.2026р., м.Луцьк; дата складання повної ухвали суду І інстанції: не зазначена),-

В С Т А Н О В И В:

Оскаржуваною ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 10.09.2026р. залишено без задоволення заяву представника позивача адвоката Машевської Л.А. про визнання протиправними дій, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду в справі № 140/12133/24 (Т.3, а.с.40-42).

Не погодившись із вказаною ухвалою, її оскаржила представник адвокат Машевська Л.А., діюча на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , яка в апеляційній скарзі просить судову ухвалу скасувати та подану в порядку ст.383 КАС України заяву задовольнити, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового вирішення заяви в порядку ст.383 КАС України (Т.3, а.с.62-79).

Вимоги апеляційної скарги мотивує тим, що під час виконання рішення суду відповідач зменшив належну позивачу суму фіксованої індексації-різниці з 193017 грн. до 01 грн. Зазначена обставина судом залишена поза увагою, а твердження суду про необхідність врегулювання цього спірного питання з органом державної виконавчої служби є помилковим. Позивач наділений правом самостійно обирати спосіб захисту порушеного права.

Відповідач Військова частина НОМЕР_1 скерував до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її безпідставною, необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції надав належну оцінку всім обставинам справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального законодавства, ухвалив законне і справедливе судове рішення (Т.3, а.с.111-113).

Також відповідач наголосив, що остаточна сума належних позивачу виплат складає 275807 грн. 84 коп.; зменшення суми індексації зумовлено виправлення помилки на суму 104177 грн. 68 коп. під час її обрахунку. Суму 271669 грн. 74 коп. (після утримання 1,5 % військового збору) виплачено 29.09.2026р. позивачу згідно платіжної інструкції № 6942 від 27.09.2026р.

Заслухавши суддю-доповідача, заперечення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав.

Як слідує з матеріалів справи, рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 22.01.2025р. у справі № 140/12133/24 заявлений позов задоволено; визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по 28.02.2018р. із застосуванням січня 2008 року, як базового місяця індексації; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по 28.02.2018р. із встановленням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб /ПДФО/ відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затв. постановою Кабінету Міністрів /КМ/ України № 44 від 15.01.2004р.; визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01.03.2018р. по 07.09.2022р. відповідно до абз.4, 5, 6 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затв. постановою КМ України № 1078 від 17.07.2003р.; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01.03.2018р. по 07.09.2022р. відповідно до абз.4, 5, 6 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затв. постановою КМ України № 1078 від 17.07.2003р., із одночасною компенсацією сум ПДФО відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затв. постановою КМ України № 44 від 15.01.2004р., з урахуванням виплачених сум; визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 з 30.01.2020р. по 07.09.2022р. грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення) із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р.; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення) за період з 30.01.2020р. по 31.12.2020р. з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020р., та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт, з 01.01.2021р. по 31.12.2021р. з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021р., та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт, та з 01.01.2022р. по 07.09.2022р. з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022р., та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з п.4 постанови КМ України № 704 від 30.08.2017р. «Про грошове забезпечення військовослужбовців осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із одночасною компенсацією сум ПДФО відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, ш: утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затв. постановою КМ України № 44 від 15.01.2004р., урахуванням раніше виплачених сум; визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2020-2022 роки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2021 роки, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р.; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 сум грошової допомоги для оздоровлення за 2020-2022 роки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2021 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020р., 01.01.2021р., 01.01.2022р., та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п.4 постанови КМ України № 704 від 30.08.2017р. «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із одночасною компенсацією сум ПДФО відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затв. постановою КМ України № 44 від 15.01.2004р., з урахуванням раніше виплачених сум (Т.1, а.с.92-103).

Рішення суду набрало законної сили 26.02.2025р. (Т.1, а.с.137).

11.03.2025р. суд видав чотири виконавчі листи №№ 1736/2025, 1737/2025, 1738/2025/ і 1739/2025, на підставі яких державний виконавець відкрив чотири виконавчих провадження ВП № 77799320, 77799377, 77798397, 77798332 (Т.2, а.с.140-169).

Загальна сума нарахувань по вказаних виконавчих документах склала 465226 грн. 46 коп. (Т.1, а.с.193-194).

04.09.2026р. (згідно з відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції - 07.09.2026р.) за допомогою системи «Електронний суд» представник позивача скерувала до суду заяву в порядку ст.383 КАС України, відповідно до якої просила визнати протиправним та скасувати складений 27.08.2026р. Військовою часиною НОМЕР_1 на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22.01.2025р. в справі № 140/12133/24 «Розрахунок заборгованості суми індексації згідно Постанови КМУ від 17.07.2003 № 1078 із застосуванням вимог абзаців пункту 4-6 пункту 5, яка належить до виплати ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 ) на підставі рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22 січня 2025 року по справі № 140/12133/24» у розмірі 01 грн.; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону та здійснити новий розрахунок шляхом проведення перерахунку заборгованості суми індексації згідно постанови КМ України № 1078 від 17.07.2003р. із застосуванням вимог абз.4-6 п.5, яка належить до виплати ОСОБА_1 (01.03.2018 - 07.09.2022) на підставі рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22.01.2025р. в справі № 140/12133/24 та визнати розмір заборгованості перед ОСОБА_1 з індексації розрахованої із застосуванням вимог абз.4-6 п.5 постанови КМ України № 1078 від 17.07.2003р. у сумі 193017 грн. (Т.3, а.с.1-5).

Вимоги поданої заяви обґрунтовувала тим, що під час виконання рішення суду відповідач зменшив належну позивачу суму фіксованої індексації-різниці з 193017 грн. до 01 грн.

Відмовляючи в задоволенні поданої заяви, суд першої інстанції виходив з того, що повноваження щодо вчинення дій з примусового виконання рішення суду, в тому числі стосовно перевірки його виконання, належать передусім до повноважень виконавців, а звернення до суду в порядку ст.383 КАС України є виключною мірою, якщо позивачем було вичерпано усі можливі механізми на стадії примусового виконання рішення суду.

В такій ситуації відсутні правові та фактичні підстави для застосування механізму, визначеного ст.383 КАС України, про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

В матеріалах справи є відсутніми докази вчинення державним виконавцем всіх необхідних дій щодо примусового виконання рішення суду.

Звідси, вимоги заяви позивача про застосування приписів ст.383 КАС України є передчасними.

При цьому, відмова у задоволенні відповідних вимог заявника (позивача) не являється обмеженням права останнього на ефективний судовий захист, зокрема, на стадії виконання судового рішення, а зумовлена необхідністю дотримання обов`язкових норм матеріального та процесуального права.

Між тим, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може, з наступних підстав.

Відповідно до ст.129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.

Процесуальне законодавство визначає види судового контролю за виконанням судового рішення, а саме, зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу (ст.382 КАС України) та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (ст.383 КАС України).

Наведені норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення і підставами для їх застосування є невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України (ст.382 КАС України), який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення; не передбачає такої можливості і положення ст.383 КАС України.

З огляду на вищенаведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.

Частиною 1 та 2 ст.383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень-відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

У такій заяві зазначаються: 1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява; 2) ім`я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 3) ім`я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 4) ім`я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 5) номер адміністративної справи; 6) відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; 7) інформація про день пред`явлення виконавчого листа до виконання; 8) інформація про хід виконавчого провадження; 9) документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви; 10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.

Приписами ч.4 ст.383 КАС України встановлено, що заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.

Частиною 6 ст.383 КАС України визначено, що за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що застосування судом до суб`єкта владних повноважень приписів ст.383 КАС України можливе лише у разі встановлення факту невиконання таким суб`єктом владних повноважень дій зобов`язального характеру, визначених рішенням суду на користь особи - позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами.

Верховний Суд у постанові від 20.02.2019р. у справі № 806/2143/15 (адміністративне провадження № К/9901/5159/18) звертав увагу, що статті 382 і 383 КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Постановою Верховного Суду від 30.04.2020р. у справі № 804/2076/17 встановлена наступна позиція Верховного Суду: «Сам факт відсутності певного результату (виплати коштів за судовим рішенням) не може бути достатнім підтвердженням того, що суб`єкт владних повноважень допустив саме протиправну бездіяльність. Про протиправність може свідчити, зокрема, те, що суб`єкт владних повноважень бездіяв за обставин, коли мав реальну можливість реалізувати свої повноваження, повинен був це зробити, але не зробив (чи зробив несвоєчасно, з порушенням процедури чи інших вимог), що спричинило порушення прав та інтересів особи».

Як вже було зазначено, подача розглядуваної заяви зумовлена зменшенням відповідачем суми індексації-різниці з 193017 грн. до 01 грн., що в цілому впливає на загальну суму заборгованості перед позивачем.

Звідси, питання щодо нарахування та виплати грошового забезпечення та допомог позивачу, які виникли у зв`язку з виконанням рішення суду, перебувають у безпосередньому зв`язку з предметом спору в зазначеній справі та стосуються належного виконання покладеного на відповідача судовим рішенням обов`язку.

Зазначена обставина залишена поза увагою суду, хоча саме зменшення нарахованої суми оскаржує представник позивача.

Покликання відповідача на виправлення допущеної помилки не підтверджено будь-якими розрахунками; під час судового розгляду не з`ясовано, в чому саме полягала допущена помилка. Наявний у справі розрахунок суми індексації не дає можливості встановити зазначені питання, оскільки носить поверхневий характер (Т.3, а.с.6, 8).

Окрім цього, у відзиві на апеляційну скаргу відповідач наголошує на виплаті 29.09.2026р. суми заборгованості в розмірі 271669 грн. 74 коп. (після утримання 1,5 % військового збору), що слід вважати повним виконанням рішення суду в цій справі (при цьому доказів такої виплати до справи не долучив).

Зазначена обставина додатковий раз підкреслює істотність та важливість піднятого у заяві представника позивача питання про правомірність зменшення нарахованої суми індексації -різниці.

В частині покликань суду на необхідність вирішення спірного питання органом державної виконавчої служби під час примусового виконання рішення суду, колегія суддів враховує, що згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 15.09.2026р. у справі № 580/490/26, у разі, якщо спір виник у зв`язку з виконанням судового рішення, а заявлені вимоги фактично спрямовані на перевірку правомірності дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, вчинених на стадії виконання такого рішення, цей спір не утворює нового предмета адміністративного судочинства. Відповідні питання підлягають вирішенню в межах спеціальних процедур судового контролю за виконанням судових рішень, установлених КАС України.

Отже, вирішивши у такий спосіб заяву представника позивача адвоката Машевської Л.А., суд першої інстанції не забезпечив належного судового контролю за виконанням судового рішення, фактично самоусунувся від її належного та всебічного розгляду, проявивши надмірний формалізм.

Відповідно до ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013р. № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012р. № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012р. № 11-рп/2012).

Також Конституційний Суд України у Рішенні від 26.06.2013р. взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, від 20.07.2004р.) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Крім того, у Рішенні від 15.05.2019р. № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (п.84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 07.06.2005р., заява № 6318/03; п.43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20.07.2004р., заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15.10.2009року, заява № 40450/04; п.64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28.11.2006 року, заява № 30779/04).

На підставі аналізу ст.ст.3, 8, частин першої та другої ст.55, частин 1 та 2 ст.129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019р. № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Відповідно до ст.14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Аналогічні положення містяться у ст.370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених ст.29-1 Конституції України, а також ст.ст.14 та 370 КАС України.

Також колегія суддів зазначає, що в адміністративному судочинстві обов`язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов`язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов`язковості судового рішення.

Вищенаведені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 01.02.2022р. у справі № 420/177/20 та ухвалах від 26.01.2021р. у справі № 611/26/17, від 07.02.2022р. у справі № 200/3958/19-а, від 24.07.2023р. у справі № 420/6671/18 та від 01.05.2023р. у справі № 520/926/21.

Також як зазначено у пункті 1 розділу ІІ Рекомендацій Rec(2003)16, Комітету Міністрів Ради Європи (КМРЄ) «Щодо виконання рішень адміністративних і судових органів у сфері адміністративного права» (on the execution of administrative and judicial decisions in the field of administrative law), держави-члени мають забезпечити виконання судових рішень в межах розумного строку; вони мають уживати всіх необхідних заходів згідно з законом з метою надання цим рішенням повної сили; у разі, якщо адміністративний орган не виконує судового рішення, слід передбачити відповідну процедуру, що дозволяє домагатися виконання такого рішення, зокрема за допомогою судової заборони або пені (coercive fine).

Відповідно до пункту 55 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (КРЄС) «Щодо якості судових рішень» (on the quality of judicial decisions) з метою забезпечення ефективності правосуддя, усі країни повинні мати процедури забезпечення виконання рішень.

За таких умов суд першої інстанції дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи, не дотримався норм процесуального права в частині забезпечення належного розгляду заяви в порядку ст.383 КАС України, що призвело до помилкового та поспішного висновку про відмову в задоволенні заяви.

Аналіз терміну «провадження» у контексті адміністративного процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що зазначений термін означає як зібрання певних документів, які були предметом судового розгляду (справа), так й комплекс певних процесуальних дій у їх системі.

При цьому, процесуальне законодавство також застосовує такі терміни як «судочинство» та «судовий процес», які за своїм змістом є ширшими ніж судове провадження, оскільки означають увесь комплекс процесуальних дій, прав та обов`язків учасників при здійснення правосуддя та принципів правосуддя (судочинство) та судовий розгляд (судовий процес).

Виконання судових рішень є завершальною стадією судового процесу. Саме такий принцип застосовує Європейський суд з прав людини у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.

Розгляд заяв в порядку ст.383 КАС України має наслідком виконання або невиконання судового рішення, як завершальної стадії судового процесу; такий розгляд є комплексом певних процесуальних дій його учасників, а тому такий розгляд підпадає під термін «провадження у справі».

За наслідками розгляду таких заяв суд постановляє ухвалу, яка за своєю суттю не є ухвалою суто з процесуальних питань, а має наслідком виконання або невиконання судового рішення, тому має суттєве значення для руху справи та судового процесу в цілому.

Таким чином, системний аналіз указаних норм процесуального права дає підстави для висновку, що апеляційний суд має повноваження на скасування ухвали суду першої інстанції, прийнятої в порядку ст.383 КАС України, та направлення справи на продовження розгляду до суду першої інстанції, оскільки спірна ухвала перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Також в розрізі приписів ст.383 КАС України саме суд першої інстанції наділений повноваженнями, які вказані в ч.6 згаданої статті.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що оскаржувана ухвала суду підлягає скасуванню, як винесена за неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, із порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення заяви в порядку ст.383 КАС України, із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

В порядку ст.139 КАС України підстави для розподілу судових витрат в цьому апеляційному провадженню є відсутніми.

Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.ст.310, 312, п.п.1, 4 ч.1 ст.320, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника адвоката Машевської Любові Андріївни, діючої на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 10.09.2026р. про відмову в задоволенні заяви про визнання протиправними дій, бездіяльності, рішень, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду в адміністративній справі № 140/12133/24 - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Р. М. Шавель

судді І. В. Глушко

С. М. Глазько

Дата складання повного судового рішення: 30.10.2026р.

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
12.11.2026 Ухвала № 141487052 Волинський окружний адміністративний суд
27.10.2026 Постанова № 141084347 Восьмий апеляційний адміністративний суд
23.10.2026 Ухвала № 140895423 Восьмий апеляційний адміністративний суд
28.09.2026 Ухвала № 140121805 Восьмий апеляційний адміністративний суд
28.09.2026 Ухвала № 140121804 Восьмий апеляційний адміністративний суд
28.09.2026 Ухвала № 140121803 Восьмий апеляційний адміністративний суд
28.09.2026 Ухвала № 140121802 Восьмий апеляційний адміністративний суд
16.09.2026 Ухвала № 139800145 Восьмий апеляційний адміністративний суд
10.09.2026 Ухвала № 139636505 Волинський окружний адміністративний суд
08.09.2026 Ухвала № 139576460 Восьмий апеляційний адміністративний суд
31.08.2026 Ухвала № 139376161 Волинський окружний адміністративний суд
19.08.2026 Ухвала № 139118599 Волинський окружний адміністративний суд
04.06.2026 Постанова № 137124453 Восьмий апеляційний адміністративний суд
05.05.2026 Ухвала № 136260991 без тексту Восьмий апеляційний адміністративний суд
17.04.2026 Ухвала № 135811917 без тексту Волинський окружний адміністративний суд
24.07.2025 Постанова № 129074079 без тексту Восьмий апеляційний адміністративний суд
14.07.2025 Ухвала № 128833656 без тексту Восьмий апеляційний адміністративний суд
26.06.2025 Ухвала № 128435575 без тексту Восьмий апеляційний адміністративний суд
19.06.2025 Ухвала № 128293937 без тексту Волинський окружний адміністративний суд
13.06.2025 Ухвала № 128144974 без тексту Волинський окружний адміністративний суд