Рішення № 141087152 у справі № 910/8768/26 від 30.10.2026

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. [телефон приховано], E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.10.2026 Справа № 910/8768/26

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (Україна, 01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 1-А; ідентифікаційний код: 03327664)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Парк-готель "Київ" (Україна, 04075, м. Київ, вул. Миколи Юнкерова, буд. 20; ідентифікаційний код: 35199464)

про стягнення 454 407,04 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Парк-готель "Київ" (далі - відповідач) про стягнення 454407,04 грн, з яких 252371,69 грн заборгованості, 64005,73 грн пені, 12618,59 грн штрафу, 94440,88 грн інфляційних втрат та 30970,15 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором № 07709/5-05 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі від 20.09.2007.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2026 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/8768/26, визнано справу малозначною та постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

06.08.2026 відповідачем сформовано в системі "Електронний суд" відзив на позовну заяву, який 07.08.2026 зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

10.08.2026 позивачем сформовано в системі "Електронний суд" відповідь на відзив, яку 10.08.2026 зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною восьмою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

20.09.2007 між Відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" (правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал") (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Парк-готель "Київ" (далі - абонент) було укладено Договір на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі № 07709/5-05 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник зобов`язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та на підставі пред`явленого абонентом дозволу на скид стічних вод у систему каналізації м. Києва приймати від нього стічні води у систему каналізацій м. Києва відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізацій м. Києва, а абонент зобов`язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору.

Згідно з п. 2.1.1 Договору облік поставленої води здійснюється за показаннями лічильника, зареєстрованого у постачальника, окрім випадків, передбачених Правилами користування.

Пунктом 2.2.1 Договору передбачено, що постачальник щомісячно направляє до банківської установи абонента розрахункові документи (в електронному вигляді - дебетові повідомлення або у паперовому вимоги-доручення тощо) для оплати за поставлену воду та прийняті стічні води відповідно до встановлених тарифів.

Відповідно до п. 2.2.2 Договору оплата вартості послуг здійснюється абонентом щомісячно у безготівковій формі у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента. В разі утворення боргу, оплата за надані послуги, що надходить від абонента, незалежно від зазначеного в платіжному документі призначення платежу, першочергово зараховується постачальником в погашення боргу.

Згідно з п. 2.2.3 Договору в разі неотримання від постачальника поточного щомісячного розрахункового документу абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг не пізніше 5-го числа наступного місяця платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості наданих йому послуг.

Пунктом 2.2.4 Договору встановлено, що у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг, зазначених у розрахунковому документі, абонент зобов`язаний у десятиденний строк з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента письмово повідомити про це постачальника та у цей же строк направити представника з обґрунтовуючими документами для проведення звіряння та підписання акту. В іншому випадку відмова абонента оплатити розрахунковий документ постачальника вважатиметься безпідставною.

Пунктом 7.1 Договору визначено, що він укладається строком на один рік і набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Договір вважається пролонгованим на новий строк, якщо за 20 днів до припинення його дії жодна із сторін письмово не повідомить про це іншу сторону.

01.08.2011 сторонами укладено Додаткову угоду до Договору на водовідведення додаткового об`єму стічних вод, які потрапляють в комунальну каналізацію м. Києва через зливоприймачі та люки каналізаційних колодязів (далі - Додаткова угода), відповідно до якої постачальник надає абоненту послуги з водовідведення додаткового об`єму стічних вод від об`єкта абонента за адресою: м. Київ, вул. Миколи Юнкерова, 20, які потрапляють до комунальної каналізаційної мережі міста через зливоприймачі та люки каналізаційних колодязів в періоди дощів та сніготанення.

Згідно з абзацами 3, 4 п. 1 Додаткової угоди вартість послуг розраховується постачальником щомісячно в залежності від об`ємів відведених стічних вод та на підставі тарифів на послуги з водовідведення. Оплата послуг здійснюється абонентом на підставі розрахункового документа, який постачальник направляє абоненту, щомісячно, у п`ятиденний строк з дня направлення постачальником розрахункового документу абоненту або до банківської установи абонента. В разі неотримання від постачальника поточного розрахункового документа абонент самостійно отримує його у постачальника та здійснює оплату вартості наданих послуг не пізніше 5-го числа місяця наступного за звітним періодом.

На виконання умов Договору, в період з 01.06.2022 по 30.04.2026 позивачем було надано відповідачу послуги з постачання питної води та приймання стічних вод загальною вартістю 1 687 952,79 грн (з урахуванням перерахунку, здійсненого у січні 2023 року, на суму 138 976,42 грн), що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями рахунків на оплату за період з червня 2022 року по квітень 2026 року, надісланих відповідачу через систему електронного документообігу "M.E.Doc", розрахунків обсягів спожитих послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, а також довідок Українського гідрометеорологічного центру про кількість опадів.

Відповідачем за вказаний період здійснено оплату наданих послуг на загальну суму 1435581,10 грн, що підтверджується реєстром надходження грошових коштів.

Позивач зазначає, що з урахуванням часткових оплат за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 252 371,69 грн за період травень - вересень 2025 року.

08.06.2026 позивач звернувся до відповідача з вимогою про сплату заборгованості № 6630/128/02-26, у якій вимагав протягом семи днів з дня її отримання сплатити заборгованість у розмірі 389 862,64 грн. Вказана вимога 15.06.2026 була направлена відповідачу цінним листом з описом вкладення (трек-номер 0101511104174) та вручена відповідачу.

З огляду на те, що відповідач не виконав свої грошові зобов`язання за Договором у повному обсязі, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 252371,69 грн, пеню в розмірі 64005,73 грн, штраф у розмірі 12618,59 грн, інфляційні втрати в розмірі 94440,88 грн та 3% річних у розмірі 30970,15 грн.

Після звернення позивача до суду (16.07.2026) відповідачем було перераховано позивачу кошти в загальній сумі 282351,06 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №1228 від 16.07.2026 на суму 33000,00 грн, №1237 від 16.07.2026 на суму 13200,00 грн, №1247 від 17.07.2026 на суму 20000,00 грн, №1250 від 20.07.2026 на суму 72000,00 грн, №1263 від 21.07.2026 на суму 66000,00 грн, №1229 від 16.07.2026 (виконана 22.07.2026) на суму 69151,06 грн та №1299 від 28.07.2026 на суму 9000,00 грн.

Відповідно до довідки позивача № 9389/8/8/02-26 від 07.08.2026 станом на 31.07.2026 заборгованість відповідача у справі № 910/8768/26 складають лише нараховані позивачем 3% річних, інфляційні втрати, штраф, пеня та судовий збір.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зазначає, що після відкриття провадження у справі ним сплачено заборгованість, приміщення готелю з 2022 року використовуються військовою частиною, а з 01.12.2022 передані в оренду Київському квартирно-експлуатаційному управлінню, яке зобов`язалося відшкодовувати вартість водопостачання та водовідведення, однак не здійснює такого відшкодування своєчасно. У разі задоволення позову відповідач просить зменшити розмір штрафних санкцій та відстрочити виконання рішення на один рік.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина перша статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Порядок користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення населених пунктів України визначається Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затвердженими наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 № 190 (далі - Правила), які є обов`язковими для всіх юридичних осіб незалежно від форм власності і підпорядкування та фізичних осіб - підприємців, що мають у власності, господарському віданні або оперативному управлінні об`єкти, системи водопостачання та водовідведення, які безпосередньо приєднані до систем централізованого комунального водопостачання та водовідведення і з якими виробником укладено договір на отримання питної води, скидання стічних вод.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення" споживачі питної води зобов`язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги з централізованого водопостачання і водовідведення.

Судом встановлено факт надання позивачем відповідачеві у період з 01.06.2022 по 30.04.2026 послуг з постачання питної води та приймання стічних вод загальною вартістю 1687952,79 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Кількість та якість наданих послуг відповідачем не оспорювалась.

Умовами Договору передбачено обов`язок відповідача щомісячно оплачувати надані послуги у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента, а у разі неотримання такого документу - не пізніше 5-го числа наступного місяця.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З урахуванням погодженого сторонами в Договорі порядку розрахунків, строк оплати наданих у травні - вересні 2025 року послуг є таким, що настав.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач здійснив оплату заборгованості за Договором після звернення позивача до суду.

При цьому відповідно до п. 2.2.2 Договору в разі утворення боргу оплата за надані послуги, що надходить від абонента, незалежно від зазначеного в платіжному документі призначення платежу, першочергово зараховується постачальником в погашення боргу. Відтак кошти, сплачені відповідачем, у тому числі з призначенням платежу щодо оплати послуг за червень 2026 року, правомірно зараховані позивачем в погашення заявленої до стягнення заборгованості.

Заборгованість у розмірі 204 200,00 грн була сплачена відповідачем 16.07.2026 - 21.07.2026, тобто до відкриття провадження у справі.

Водночас, заборгованість у розмірі 48 171,69 грн була сплачена відповідачем 22.07.2026 (платіжна інструкція №1229 прийнята до виконання банком 22.07.2026), тобто після відкриття провадження у справі.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 13/51-04 викладено правовий висновок, згідно з яким закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України можливе у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Таким чином, провадження у справі в частині стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 48 171,69 грн підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з відсутністю предмета спору.

У свою чергу, позовні вимоги про стягнення заборгованості в розмірі 204 200,00 грн задоволенню не підлягають, оскільки ці вимоги позивача були задоволені відповідачем до відкриття провадження у справі.

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Заперечуючи проти позову, відповідач посилається на наявність обставин непереборної сили, засвідчених листом Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, та відсутність його вини у виникненні заборгованості.

В пункті 1 частини першої статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.

Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за таких умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Суд звертає увагу відповідача, що обов`язок доказування покладається на нього (в контексті спірних правовідносин) безпосередньо під час розгляду справи судом. Відтак відповідач має довести наявність самих обставин непереборної сили та їхній безпосередній зв`язок з неможливістю належного виконання зобов`язань за Договором.

Лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 має загальний характер, не стосується конкретного зобов`язання відповідача за Договором та не підтверджує неможливість виконання відповідачем саме грошового зобов`язання з оплати послуг, наданих позивачем у 2025 році.

Посилання відповідача на використання приміщень готелю силами оборони та на несвоєчасне відшкодування Київським квартирно-експлуатаційним управлінням вартості послуг водопостачання та водовідведення на підставі укладених з відповідачем договорів не свідчать про наявність обставин непереборної сили у спірних правовідносинах. Відповідно до ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, а також відсутність у боржника необхідних коштів.

З огляду на вищевикладене, відповідачем не доведено наявності прямого зв`язку між обставинами непереборної сили, на які він посилається, та неможливістю належного виконання ним умов Договору, у зв`язку з чим наявні підстави для застосування до відповідача відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 4.2 Договору встановлено, що в разі порушення строків виконання зобов`язання по оплаті за надані послуги абонент сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Суд враховує, що станом на початок прострочення зобов`язань з оплати послуг, наданих у травні - липні 2025 року, діяв Господарський кодекс України, який втратив чинність з 28.08.2025.

Відтак до спірних правовідносин в цій частині має застосовуватись обмеження, передбачене ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Позивачем нараховано пеню на заборгованість за травень - липень 2025 року за період до 30.04.2026, а тому не враховано приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Здійснивши власний розрахунок, суд встановив, що обґрунтованою є пеня за прострочення зобов`язань з оплати послуг, наданих у травні - липні 2025 року, в розмірі 22609,50 грн.

Натомість, станом на початок прострочення зобов`язань з оплати послуг, наданих у період з серпня 2025 року, Господарський кодекс України втратив чинність, а відтак правомірним є нарахування неустойки за прострочення виконання вказаних зобов`язань протягом строку, що перевищує 6 місяців.

Наданий позивачем розрахунок пені в цій частині (в тому числі пені, нарахованої за прострочення оплати послуг, наданих у жовтні, листопаді 2025 року та січні - березні 2026 року, які були оплачені відповідачем з порушенням строків) є арифметично вірним.

З огляду на викладене, загальний розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача, складає 50325,89 грн.

Відповідно до п. 4.6 Договору за безпідставну відмову оплатити направлений рахунок або вимогу щодо оплати абонент сплачує постачальнику штраф у розмірі 5% від суми, яку відмовився сплатити.

Судом встановлено, що відповідач не оплатив у встановлені Договором строки рахунки позивача за травень - вересень 2025 року. Доказів повідомлення позивача про незгоду з кількістю або вартістю наданих послуг відповідачем не надано.

Відтак невиконання відповідачем обов`язку з оплати направлених позивачем рахунків та вимоги щодо оплати заборгованості з урахуванням умов п. 2.2.4 Договору є безпідставною відмовою від їх оплати, що є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої п. 4.6 Договору.

Наданий позивачем розрахунок штрафу (12 618,59 грн) є арифметично вірним.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на порушення відповідачем строків оплати за Договором, суд дійшов висновку про наявність підстав для нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суми заборгованості за весь час прострочення.

Надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних є арифметично вірними, відтак позовні вимоги про їх стягнення підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій суд зазначає таке.

Згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз статті 551 Цивільного кодексу України свідчить про те, що вона не є імперативною та застосовується за визначених умов та на розсуд суду.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України).

З наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.

За змістом статей 546, 549 Цивільного кодексу України неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є, в першу чергу, захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Разом з цим, згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України, щодо зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін у справі, з урахуванням встановлених обставин справи, та не допускати фактичного звільнення відповідача від їх сплати без належних на те правових підстав.

При вирішенні клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій суд виходить з того, що з 24.02.2022 на всій території України було введено воєнний стан відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Водночас, період неналежного виконання відповідачем умов Договору охоплюється воєнним станом.

Суд також враховує, що приміщення готелю відповідача, водопостачання якого здійснюється за Договором, з 2022 року використовуються військовою частиною та передані в оренду Київському квартирно-експлуатаційному управлінню, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 , акта приймання-передачі нерухомого майна, договору оренди № 291 від 01.12.2022 та договорів про відшкодування вартості водопостачання та водовідведення.

Окрім того, судом враховано, що відповідачем у повному обсязі погашено заявлену до стягнення суму основного боргу протягом нетривалого часу після звернення позивача до суду, а також відсутність доказів понесення позивачем збитків та настання для нього будь-яких інших негативних наслідків, зумовлених саме порушенням відповідачем умов Договору.

З урахуванням викладеного, враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є зменшення розміру належних до стягнення з відповідача пені та штрафу на 50%, у зв`язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягають пеня в розмірі 25 162,95 грн та штраф у розмірі 6 309,30 грн.

Таке зменшення суд вважає оптимальним в контексті балансу інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків як для позивача, так і для відповідача.

При цьому, інфляційні втрати та відсотки річних не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, у зв`язку із знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та користування цими коштами.

Такі правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 та від 22.02.2022 у справі № 924/441/20.

Оскільки у цій справі позивачем заявлено до стягнення 3% річних, тобто розмір передбачений законом (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України), суд не вбачає підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру 3% річних.

Щодо клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення на один рік суд зазначає таке.

Частиною першою статті 331 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Відповідно до частин 3, 4, 5 статті 331 Господарського процесуального кодексу України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

Підставою для відстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк.

Вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Підставами для задоволення заяви про відстрочку, розстрочку виконання рішення можуть бути обставини, якими його виконання ускладнюється чи видається неможливим. Відстрочка або розстрочка виконання рішення, ухвали, постанови, зміна способу та порядку їх виконання допускаються у виняткових випадках і залежно від обставин справи.

Особа, яка подала заяву про розстрочку або відстрочку виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі.

У рішенні Конституційного Суду України № 5-пр/2013 від 26.06.2013 зазначено, що розстрочка (відстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Відповідачем не доведено наявність скрутного фінансового стану, відсутність коштів на банківських рахунках чи майна, на яке може бути звернено стягнення, а також доказів наявності інших обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення у цій справі або роблять його неможливим. Натомість судом враховано, що відповідачем протягом липня 2026 року сплачено позивачу суму значно більшу, ніж та, що підлягає стягненню за цим рішенням, з урахуванням зменшення розміру неустойки.

Суд також враховує заперечення позивача, який є оператором критичної інфраструктури, фінансові можливості якого прямо пов`язані з внесенням споживачами плати за надані послуги.

Враховуючи зазначене вище, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відстрочення виконання рішення суду в цій справі.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають пеня в розмірі 25162,95 грн, штраф у розмірі 6309,30 грн, інфляційні втрати в розмірі 94440,88 грн та 3% річних у розмірі 30970,15 грн.

Суд відмовляє у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості в розмірі 204200,00 грн, яка була сплачена відповідачем до відкриття провадження в цій справі.

Водночас судом встановлено, що позивач звернувся з позовом 16.07.2026, а заборгованість у розмірі 204200,00 грн була погашена відповідачем у період з 16.07.2026 по 21.07.2026.

Таким чином, заборгованість у вищезазначеному розмірі була погашена відповідачем після звернення позивача до суду. Оскільки спір щодо стягнення зазначеної заборгованості виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд дійшов висновку про покладення на відповідача судових витрат у цій частині.

У разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Відтак судові витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 4710,67 грн. Решта сплаченого судового збору в розмірі 164,16 грн залишається за позивачем.

У зв`язку із необхідністю закриття провадження у справі в частині стягнення частини основного боргу, сплачена сума судового збору в розмірі 578,06 грн може бути повернута позивачеві в порядку статті 7 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі № 910/8768/26 в частині позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Парк-готель "Київ" заборгованості в розмірі 48171,69 грн.

2. В іншій частині позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Парк-готель "Київ" (Україна, 04075, м. Київ, вул. Миколи Юнкерова, буд. 20; ідентифікаційний код: 35199464) на користь Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (Україна, 01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 1-А; ідентифікаційний код: 03327664) пеню в розмірі 25162 (двадцять п`ять тисяч сто шістдесят дві) грн 95 коп., штраф у розмірі 6309 (шість тисяч триста дев`ять) грн 30 коп., інфляційні втрати в розмірі 94440 (дев`яносто чотири тисячі чотириста сорок) грн 88 коп., 3% річних у розмірі 30970 (тридцять тисяч дев`ятсот сімдесят) грн 15 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 4710 (чотири тисячі сімсот десять) грн 67 коп.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 164,16 грн покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 30.10.2026.

Суддя О.В. Нечай