ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/8034/26 Справа № 185/532/25 Суддя у 1-й інстанції - Болдирєва У.М. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 жовтня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Городничої В.С.,
суддів: Петешенкової М.Ю., Макарова М.О.,
за участю секретаря судового засідання - Глущенко О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м.Дніпрі апеляційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури Вороніної Ксенії Валеріївни в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області), Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Межиріцької сільської ради на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 травня 2026 року , у складі судді Болдирєвої У.М., по цивільній справі № 185/ 532/25 за позовом керівника Павлоградської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області), Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Межиріцької сільської ради до ОСОБА_1 про скасування рішення сільської ради, скасування рішення про державну реєстрацію права власності та зобов`язання повернути земельну ділянку природно-заповідного фонду, -
ВСТАНОВИЛА:
У січні 2025 року керівник Павлоградської окружної прокуратури Дніпропетровської області, в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області), Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Межиріцької сільської ради, звернувся через суд з позовом, пред`явленим до ОСОБА_1 , в якому просив суд:
- визнати незаконним та скасувати рішення Межиріцької сільської ради від 21 квітня 2021 року, на підставі якого здійснена державна реєстрація права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:01:002:0829 площею 2 га;
- усунути перешкоди власнику Межиріцькій сільській об`єднаній територіальній громаді в особі Межиріцької сільської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою природно-заповідного фонду з кадастровим номером [номер приховано]:01:002:0829 площею 2 га шляхом скасування рішення державного реєстратора виконавчого комітету Межиріцької сільської ради Зайцева А.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 59627113 від 03 серпня 2021 року, та здійсненої на його підставі державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку;
- усунути перешкоди власнику Межиріцькій сільській об`єднаній територіальній громаді в особі Межиріцької сільської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою природно-заповідного фонду з кадастровим номером [номер приховано]:01:002:0829 площею 2 га шляхом зобов`язання ОСОБА_1 повернути зазначену земельну ділянку у власність Межиріцької сільської об`єднаної територіальної громади в особі Межиріцької сільської ради.
Позов обґрунтований тим, що 01 липня 2019 року було зареєстровано право власності Межиріцької сільської об`єднаної територіальної громади в особі Межиріцької сільської ради на земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:01:002:0704 площею 20,0097 га.
Рішенням Межиріцької сільської ради від 03 вересня 2020 року надано дозвіл ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 га у приватну власність за рахунок земельної ділянки площею 20,0097 га.
На підставі проекту землеустрою земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:01:002:0704 площею 20,0097 га поділена на інші земельні ділянки:
№1 - з кадастровим номером [номер приховано]:01:002:0828 площею 2 га,
№ 2 - з кадастровим номером [номер приховано]:01:002:0829 площею 2 га,
№ 3 - з кадастровим номером [номер приховано]:01:002:0830 площею 16,0097 га.
Рішенням Межиріцької сільської ради від 21 квітня 2021 року затверджено документацію із землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:01:002:0829 площею 2 га для ведення особистого селянського господарства.
Право власності на зазначену земельну ділянку зареєстроване за ОСОБА_1 на підставі рішення державного реєстратора виконавчого комітету Межиріцької сільської ради Зайцева Антона Вадимовича № 59627113 від 03 серпня 2021 року, номер відомостей про речове право 43297703. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2424321812235.
Водночас позивач наголошує, що у відповідності до письмових документів зазначена земельна ділянка належать до категорії земель природно-заповідного фонду, в силу положень ст. 43,44 ЗК України, та відповідно до ст. 45,83,84 ЗК України за своїм цільовим призначенням не передбачала можливості для її відведення у приватну власність за категорією земель - землі сільськогосподарського призначення (а.с.2-25 Том І).
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 травня 2026 року відмовлено повністю у задоволенні позову керівника Павлоградської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області), Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Межиріцької сільської ради до ОСОБА_1 про скасування рішення сільської ради, скасування рішення про державну реєстрацію та зобов`язання повернути земельну ділянку природно-заповідного фонду.
Судові витрати по сплаті судового збору покладено на позивача (а.с.9-15 Том ІІІ).
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріали справи не містять встановлення в натурі меж території ландшафтного заказника «Урочище Могила Баба», а належність спірної земельної ділянки до території заказника, визначена прокурором на підставі версії шару «Природно-заповідний фонд», відображеної на веб-порталі Національної кадастрової системи, не є остаточною. Також суд першої інстанції вважав не підтвердженими однозначно обставини, на які посилається прокурор, що відповідач набув право власності на земельну ділянку, яка на той час була визначена як така, що перебуває в межах ландшафтного заказника, оскільки висновок спеціаліста про розташування земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:01:002:0829 в межах ландшафтного заказника «Урочище Могила Баба», як і висновок експерта № 425-24 від 17 лютого 2025 року за результатами проведення комплексної судової експертизи з питань землеустрою та земельно-технічної експертизи у кримінальному провадженні № 42021042120000050, зроблені на підставі проектної документації 2005 року та даних ДЗК щодо створення цього заказника, тобто до встановлення в натурі його меж, згідно якого спірна земельна ділянка знаходиться у межах ландшафтного заказника. Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області надана відповідь про відсутність інформації про розроблення проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів стосовно ландшафтного заказника місцевого значення «Урочище ОСОБА_2 ». Також відсутня інформація про встановлення меж ландшафтного заказника «Урочище Могила Баба» в натурі. Відомості про території цього заказника до Державного земельного кадастру не вносились. Державна реєстрація обмежень у використанні земель цього заказника не здійснювалася. Шар «Природно-заповідний фонд», що доступний для ознайомлення у Державному земельному кадастрі, не містить офіційних відомостей ДЗК та носить виключно інформативний характер. Суд вважав, що відповідач є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, оскільки протилежного не доведено. Прокурор не надав належних доказів того, що на момент здійснення приватизації спірної земельної ділянки вона мала статус території природно-заповідного фонду, а саме, що межі ландшафтного заказника були визначені в натурі (на місцевості) і спірна земельна ділянка розташовувалася в цих межах.
Не погодившись з рішенням суду, заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури у травні 2026 року подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, суд не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, тому просив задовольнити вимоги скарги, а рішення суду скасувати із задоволенням позовних вимог (а.с.18-23 Том ІІІ).
Апеляційна скарга мотивованими тим, що матеріали справи містять всю належну документацію про приналежність спірної земельної ділянки, що знаходиться у власності ОСОБА_1 , до категорії земель природно-заповідного фонду, а проектною документацією разом із картографічною документацією, чітко відображено межі цього заказника, що відповідає вимогам ч.4 ст. 7 ЗУ "Про природно-заповідний фонд України". Скаржник зазначає, що суд першої інстанції не врахував, зокрема, лист Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської області державної адміністрації від 27 жовтня 2023 року №2-4304/0/261-23, згідно якого спірна земельна ділянка знаходиться в межах ландшафтного заказника місцевого значення "Урочище Могила Баба" та саме цей державний органі повноважний надати відомості про території природо-заповідного фонду Дніпропетровської області. Зазначені обставини також, на думку скаржника, підтверджуються і довідкою інженера-геодезиста. Відсутність відповідної документації, яка розробляється у спосіб, передбачений ст. 25,47 ЗУ "Про землеустрій" щодо організації та встановлення меж територій природо-заповідного фонду та неприйняття місцевою радою рішення щодо приведення цільового призначення земельної ділянки у відповідність до дійсного її призначення, не впливає на правовий режим такої земельної ділянки. Скаржник також відзначив, що встановлення судом першої інстанції обставин щодо заснування висновку експерта на підставі документації 2005 року, що могла змінитись на день розгляду справи, не відповідає правовим нормам, визначеним ст. 51-53 ЗУ "Про природо-заповідний фонд України", адже саме цими статтями Закону змінюється територія ландшафтного заказника, а, відтак, і правовий статус земельної ділянки. Скаржник наголосив, що рішення ради щодо таких змін досі не приймалось, що, на його думку, свідчить про наявність у земельної ділянки на території заказника "Урочище Могила Баба" такого статуту, що відповідає категорії земель природо-заповідного фонду України, та які не підлягають переданню фізичним особам у власність.
Скаржник також відзначив, що суд першої інстанції помилково встановив добросовісність відповідача у набутті спірної земельної ділянки у власність, адже власником спірної земельної ділянки продовжує бути територіальна громада в особі Межиріцької сільської ради, а спірна земельна ділянка набута відповідачем в порядку безоплатної приватизації, що суперечить положення ст. 83,84 ЗК України, а також виключає будь-які компенсаційні процедури вартості майна при його поверненні власнику, про що зазначив суд першої інстанції, застосувавши невірно положення ст. 390 ЦК України.
Відповідач ОСОБА_1 , скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, у липні 2026 року через свого представника - адвоката Скирду В.І. подав відзив на апеляційну скаргу в підсистемі "Електронний суд", де зазначив, що предметом доказування у даній справі було те, що спірна земельна ділянка станом на її передачу у власність відповідачу дійсно знаходилась в межах території природо-заповідного фонду, та ніяк предметом доказування не було існування ландшафтного заказника місцевого значення, як об`єкта природо-заповідного фонду та прийняття рішення про його створення, що відповідачем не заперечувалось. Наголосив, що доводи апеляційної скарги фактично підміняють предмет доказування. Вважає, що суд першої інстанції правомірно встановив, що матеріали справи не містять належних доказів, які б однозначно встановлювали чіткі межі ландшафтного заказника, а, відтак, і вхід спірної земельної ділянки до таких земель. Посилання прокурора, на думку відповідача, на проект створення заказника, окремі картографічні матеріали, довідку інженера-геодезиста та висновок судової експертизи, не усувають недоліку у відсутності чітко встановлених меж цього заказника.
Сторона відповідача також вважає, що використання експертом документів, вилучених у рамках кримінального провадження, які походять з невідомого джерела, а не з ухвали слідчого судді, не може покладатись в основу висновку експерта, а також правоохоронним органом не було надано експерту офіційні рішення органів місцевого самоврядування з 2016 року щодо офіційної інформації про встановлення меж об`єкта природо-заповідного фонду в натурі, а тому такий доказ є, на думку відповідача, недопустимим. Сторона відповідача вважає, що право власності у відповідача на спірну земельну ділянку виникло правомірно, було належним чином зареєстровано, а доводи скаржника мітять припущення та не відповідають фактичним обставинам справи, добросовісність відповідача у набутті права власності на землю не спростована.
Просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
У липні 2026 року Павлоградська окружна прокуратура подала в підсистемі "Електронний суд" відповідь на відзив на апеляційну скаргу, де зазначила, що, в силу положень ст. 25, 47 ЗК України "Про природно-заповідний фонд України", проектом землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та рішенням про його затвердження одночасно встановлюються межі таких територій, а до розроблення відповідної документації щодо виділу такого фонду землі в натурі, в силу положень ст. 43,44 ЗК України "Про природно-заповідний фонд України", такі території з правовим режимом охорони та захисту підлягають захисту шляхом обмежень (заборони) законодавця на передачу таких земельних ділянок у приватну власність. Прокуратура зазначає, що такі вимоги законодавства не є рекомендаційними, а вимоги зазначених статей Закону носять імперативний характер. Також прокуратура наголосила і на тому, що на час передачі спірної земельної ділянки з державної до комунальної власності у ГУ Держгеокадастру в Дніпропетровській області не було повноважень та видання такого наказу, адже повноваження щодо розпорядження землями природо-заповідного фонду, що перебувають у державній власності належали Кабінету Міністрів України, а виданий 06 червня 2018 року наказ ГУ суперечить ст. 20,83,84,116,122,123,186-1 ЗК України. Загальна земельна ділянка заповідника припинила своє існування як об`єкт цивільних прав в результаті поділу на інші земельні ділянки, включно зі спірною, а у зв`язку із внесенням ЗУ України №1423-ІХ від 28 квітня 2021 року змін до ЗК України власником земельних ділянок, зокрема, природо-заповідного фонду, є територіальна громада в особі місцевих, міських, селищних, сільських рад, що робить безпідставним оскарження саме такого наказу ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 06 червня 2018 року. Прокуратура відзначила, що у спірних правовідносинах титул права власності на спірну земельну ділянку перейшов від державної до комунальної в особі Межиріцької сільської ради лише з 27 травня 2021 року. Зазначає, що проект ландшафтного заказника та картографічна документація до нього містять усі дані про предмет доказування у цій справі, що є достатнім для проведення інженером-геодезистом та судовим експертом дослідження, а виніс в натурі всього об`єму ландшафтного заказника, що визначений рішенням Дніпропетровської обласної ради №521-18/V від 29 січня 2009 року, є не потрібним для цього. Тому вважає, що твердження сторони відповідача щодо неналежних, недостовірних та недопустимих доказів у справі, враховуючи отримані докази в рамках кримінальної справи, є надуманими та не відповідають діючому законодавству. Крім цього прокуратура зазначила, що у відповідача реального права власності на спірну земельну ділянку не виникло, хоча таке право і зареєстровано всупереч ст. 83,84 ЗК України, тому право на компенсацію вартості спірної земельної ділянки також відсутнє, а у позивача єдиним ефективним способом захисту порушеного права в інтересах держави є повернення земельної ділянки природо-заповідного фонду власнику, яким, на думку позивача, є територіальна громада в особі Межиріцької сільської ради. Також позивач вважає, що задоволення однієї лише вимоги про повернення земельної ділянки буде недостатньо для скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на спірну земельну ділянку, що також відповідає належному способу захисту порушених прав держави.
Подання прокурором позову в інтересах держави, з одного боку, спрямоване на відновлення порушеного права територіальної громади на землі природо-заповідного фонду, суспільної рівноваги та забезпечення конституційного права кожного громадянина користуватись землями природо-заповідного фонду у встановлений законом спосіб.
З іншого боку, позов прокурора про повернення державі спірної земельної ділянки природо-заповідного фонду (особливо цінні землі) спрямований на збереження екосистеми України, захисту довкілля і реалізації екологічних прав громадян, а також контролю за використанням і розпорядженням майном відповідно до загальних інтересів, які полягають у тому, щоб таке використання та розпорядження відбувалось згідно з вимогами законодавства.
Позивач просив задовольнити вимоги апеляційної скарги обласної прокуратури та скасувати рішення суду першої інстанції із задоволенням позовних вимог (а.с.78-82 Том ІІІ).
Інші учасники справи своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористались та відзиву на апеляційну скаргу прокуратури не подавали, але, в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду скасувати із частковим задоволенням позовних вимог з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 19 березня 2002 року Дніпропетровська обласна рада прийняла рішення № 525-22/ХХІІІ «Про природно-заповідний фонд області», яким, зокрема, затвердила перелік цінних природних територій, що резервуються для подальшої організації об`єктів природно-заповідного фонду області (згідно з додатком 2).
У зазначеному переліку в додатку 2 до рішення обласної ради під номером 19 значиться водороздільно-балковий об`єкт « ОСОБА_3 », розташований у Павлоградському районі, села Оженківка Червона Долина (а.с.52-59 Том І).
Рішенням Дніпропетровської обласної ради від 29 січня 2009 року № 521-18/У створено на території Павлоградського району ландшафтний заказник місцевого значення «Урочище Могила Баба» загальною площею 625,7 га з метою збереження і відтворення цінного природного ландшафту та чисельності популяцій багатьох рідкісних видів рослин і тварин (а.с.60-61 Том І).
Згідно протоколу огляду комп`ютерних даних (сайту та завантажених документів) від 01 січня 2025 року, прокурор Павлоградської окружної прокуратури Дніпропетровської області Олійников Б.Ю. провів огляд інформації, відображеної на веб-порталі Національної кадастрової системи і встановив, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:01:002:0829 розташована в межах шару «Природно-заповідний фонд» (а.с.80-86 Том І).
01 липня 2019 року зареєстровано право комунальної власності Межиріцької сільської об`єднаної територіальної громади в особі Межиріцької сільської ради на земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:01:002:0704 площею 20,0097 га (а.с.95 Том І).
Згідно акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної власності у комунальну власність від 21 грудня 2018 року, перший заступник начальника Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області передав, а голова Межиріцької сільської об`єднаної територіальної громади прийняв земельну ділянку загальною площею 4215,1732 га згідно з додатком (а.с.101-102 Том І).
У пункті 99 додатку до зазначеного акту вказана земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:01:002:0704 площею 20,0097 га, яка відноситься до земель сільськогосподарського призначення, відомості про обмеження у використанні земельної ділянки відсутні.
Рішенням Межиріцької сільської ради від 03 вересня 2020 року надано дозвіл ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 га у приватну власність за рахунок земельної ділянки площею 20,0097 га.
На підставі проекту землеустрою земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:01:002:0704 площею 20,0097 га поділена на інші земельні ділянки:
№1 - з кадастровим номером [номер приховано]:01:002:0828 площею 2 га
№ 2 - з кадастровим номером [номер приховано]:01:002:0829 площею 2 га
№ 3 - з кадастровим номером [номер приховано]:01:002:0830 площею 16,0097 га.
Рішенням Межиріцької сільської ради від 21 квітня 2021 року затверджено документацію із землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:01:002:0829 площею 2 га для ведення особистого селянського господарства (а.с.87-94 Том І).
Право власності на зазначену земельну ділянку зареєстроване за ОСОБА_1 на підставі рішення державного реєстратора виконавчого комітету Межиріцької сільської ради Зайцева А.В. № 59627113 від 03 серпня 2021 року (а.с.96 Том І).
Міндовкілля відповідно до Порядку інформаційної взаємодії між Державним земельним кадастром, іншими кадастрами та інформаційними системами, затвердженого постановою КМУ від 03 червня 2013 року № 483, з метою інтеграції державних кадастрів та реєстрів природних ресурсів надало зазначений інформаційний шар для відображення на публічній кадастровій карті України «Природно-заповідний фонд» листом від 04 червня 2021 року (а.с.176 Том І).
Також суд першої інстанції вважав, що спеціалістом ФОП ОСОБА_4 зроблено висновок про розташування земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:01:002:0829 в межах ландшафтного заказника «Урочище Могила Баба» на підставі проектної документації щодо створення цього заказника, тобто до встановлення в натурі його меж, що також не підтверджує однозначно тих обставин, на які посилається прокурор, а саме, що відповідач набув право власності на земельну ділянку, яка на той час була визначена як така, що перебуває в межах ландшафтного заказника (а.с.178-180 Том І).
Висновок експерта № 425-24 від 17 лютого 2025 року за результатами проведення комплексної судової експертизи з питань землеустрою та земельно-технічної експертизи у кримінальному провадженні № 42021042120000050, згідно якого спірна земельна ділянка знаходиться у межах ландшафтного заказника, зроблений на підставі вивчення проекту створення ландшафтного заказника регіонального значення «Урочище Могила Баба» в межах Павлоградського району Дніпропетровської області, розробленого Дніпропетровським національним університетом у 2005 році, проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 та даних ДЗК (а.с.152-169Том ІІ).
Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області на адвокатський запит надана відповідь про відсутність інформації про розроблення проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів стосовно ландшафтного заказника місцевого значення «Урочище ОСОБА_2 ». Також відсутня інформація про встановлення меж ландшафтного заказника «Урочище Могила Баба» в натурі. Відомості про території цього заказника до Державного земельного кадастру не вносились. Державна реєстрація обмежень у використанні земель цього заказника не здійснювалася. Шар «Природно-заповідний фонд», що доступний для ознайомлення у Державному земельному кадастрі, не містить офіційних відомостей ДЗК та носить виключно інформативний характер (а.с.113-114 Том ІІ).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вважав недоведеним прокуратурою, що момент передачі спірної земельної ділянки до комунальної власності Межиріцькій сільській раді, а також і на день набуття права власності відповідачем на спірну земельну ділянку остання мала статус земельної ділянки природо-заповідного фонду та входила у склад земель заповідника " ОСОБА_3 ". Разом з цим суд першої інстанції вважав, що матеріали справи не містять встановлення в натурі меж території ландшафтного заказника «Урочище Могила Баба», належність спірної земельної ділянки до території заказника визначена прокурором на підставі версії шару «Природно-заповідний фонд», відображеної на веб-порталі Національної кадастрової системи, яка не є остаточною і може в подальшому змінитися. Експертиза проведена виходячи з даних проектної документації 2005 року, яка не визначає меж природоохоронної зони на час проведення експертизи, тобто на 2025 рік, а тому висновок експерта не може бути належним доказом. Крім того, суд першої інстанції вважав що відповідач є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, а підстави для витребування майна від добросовісного набувача відсутні.
Колегія суддів не погоджується як зі встановленими фактичними обставинами справи, так і з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Так, колегією суддів, зокрема, встановлено, що 19 березня 2002 року Дніпропетровська обласна рада прийняла рішення № 525-22/ХХІІІ «Про природно-заповідний фонд області», яким, зокрема, затвердила перелік цінних природних територій, що резервуються для подальшої організації об`єктів природно-заповідного фонду області (згідно з додатком 2).
У зазначеному переліку в додатку 2 до рішення обласної ради під номером 19 значиться водороздільно-балковий об`єкт « ОСОБА_3 », розташований у Павлоградському районі, села Оженківка Червона Долина (а.с.52-59 Том І).
За замовленням Головного управління промисловості, транспорту та зв`язку Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 2005 року, за керівництвом наукового керівника: д-ра біологічних наук, професора, декана біолого-екологічного факультету Дніпропетровського національного університету Пахомова О.Є. складено проект ландшафтного заказника регіонального значення "Урочище Могила Баба" в межах Павлоградського району Дніпропетровської області, з науковим обґрунтуванням створення ландшафтного заказника регіонального значення "Урочище Могила Баба" та визначеними географічними координатами крайніх точок території (а.с.64-79 Том І).
Рішенням Дніпропетровської обласної ради від 29 січня 2009 року № 521-18/У створено на території Павлоградського району ландшафтний заказник місцевого значення «Урочище Могила Баба» загальною площею 625,7 га з метою збереження і відтворення цінного природного ландшафту та чисельності популяцій багатьох рідкісних видів рослин і тварин (а.с.60-61 Том І).
Положенням про ландшафтний заказник місцевого значення "Урочище Могила Баба", затвердженого начальником Державного управління охорони навколишнього середовища в Дніпропетровській1 області від 2009 року (а.с.6263 Том І) визначено загальну площу 625,7 га з територією Павлоградського району Дніпропетровської області між селами Оженковка, Котовець та Червона долина в межах Межиріцької (422,8 га) та Булахівської (202,9 га) сільських рад.
До складу заказника включені землі:
- сільськогосподарського призначення - 397,5 га;
- лісового фонду - 80,1 га;
- водного фонду - 126,7 га;
- землі іншого призначення - 21,4 га.
Земельна ділянка, оголошена заказником, представляє собою привододільно-балковий ландшафт і являється місцем знаходження рідкісних та зникаючих видів тварин та рослин. Територія, оголошена заказником, не вилучається із землекористування Павлоградської райдержадміністрації. Заказник оголошено з метою збереження і відтворення рідкісних та зникаючих видів тварин та рослин, цінного природного ландшафту. На території заказника "Урочище Могила Баба" забороняється будь-яка діяльність, що суперечить його цільовому призначенню і загрожує збереженню природного комплексу(а.с.62,63 Том І).
Охоронним зобов`язанням від 2009 року Держуправлінням охорони навколишнього природного середовища в Дніпропетровській області передано під охорону землекористувачу Павлоградській райдержадміністрації заповідний об`єкт ландшафтний заказник "Урочище Могила Баба" місцевого значення, площею 625,7 га. Заповідний об`єкт розташований в межах Павлоградського району і входить до складу природо-заповідного фонду України, який охороняється як національне надбання і є складовою частиною світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною (а.с.61 Том І).
Розпорядженням Голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 21 листопада 2016 року за №Р-805/0/3-16 "Про погодження заключних звітів про виконання регіональних програм у сфері екології та зняття їх з контролю", яким погоджено: заключний звіт про виконання Програми формування та розвитку національної екологічної мережі Дніпропетровської області на 2006-2015 роки, затверджений рішенням облради від 22 березня 2006 року №768-33/ІV (зі змінами), згідно з додатком 1; заключний звіт про виконання Програми моніторингу довкілля Дніпропетровської області, затвердженої рішенням обласної ради від 04 грудня 2007 року №294-13/V (зі змінами), згідно з додатком 2; заключний звіт про виконання Програми охорони навколишнього природного середовища Дніпропетровської області на 2005-2015 роки, затвердженої рішенням обласної ради від 24 грудня 2004 року №495-24/ІV (зі змінами), згідно з додатком 3 (а.с.116-142 Том ІІ).
Так, згідно з додатком 1 "Заключний звіт про виконання Програми формування та розвитку національної екологічної мережі Дніпропетровської області на 2006-2015 роки, за 2009 рік здійснено винесення меж в натуру на 17 об`єктах ПЗФ у 4 районах області на 6 917,47 га, у тому числі, зокрема, Павлоградському - на 3 об`єктах (2882,1 га), з яких заказники місцевого значення, зокрема, "Урочище "Могила Баба" (625,7 га) (а.с. 120 Том ІІ).
У додатку 2 "Заключний звіт про виконання Програми охорони навколишнього природного середовища Дніпропетровської області на 2005-2015 роки (а.с.130-137 Том ІІ), звітом за 2015 рік наголошено, що для подовження роботи, спрямованої на оздоровлення стану навколишнього природного середовища в Дніпропетровській області, в тому числі забезпечення екологічної безпеки населення та збереження і відновлення природних екосистем, облрайдержадміністрацією розроблено Дніпропетровську комплексну програму (стратегію) екологічної безпеки та запобігання змінам клімату на 2016-2026 роки, яка затверджена рішенням Дніпропетровської обласної ради від 21 жовтня 2015 року №680-34/VІ (зі змінами).
Разом з цим, Погодженням заключних звітів щодо виконання регіональних програм у сфері екології та зняття з контролю відповідних рішень обласної ради від 02 грудня 2016 року №139-7/VІІ, зазначено про взяття до відома Заключні звіти (додатки 1,2,3) та зняття з контролю рішення обласної ради, зокрема, рішення від 29 січня 2009 року №520-18/V "Про внесення змін до рішення обласної ради від 22 березня 2006 року №768-33/ІV "Про затвердження програми формування та розвитку національної екологічної мережі Дніпропетровської області на 2006-2015 роки" (а.с.138,139 Том ІІ).
Колегія суддів, враховуючи вищенаведені фактичні обставини, вважає встановленим, що станом на початок 2017 року заказник "Урочище Могила Баба" було сформовано та його межі було винесено в натурі рішеннями обласної ради, які є виконаними і зняті з контролю, а Погодженням Звітів про виконання рішень обласної ради роботи з подальшого збереження та відновлення природних екосистем, зокрема, заказників у Дніпропетровській області, куди входить і цей заповідник, визначено проводити за комплексною програмою, затвердженою рішення Дніпропетровської обласної ради від 21 жовтня 2015 року №680-34/VІ, чого суд першої інстанції не врахував, помилково вважаючи відсутнім встановлення меж заповідника та формування цієї земельної ділянки, на території якої знаходиться цей заповідник.
Доводи скаржника в цій частині скарги колегія суддів повністю приймає до уваги та вважає їх слушними.
Відповідно до частини першої статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.
Згідно з частинами третьою, четвертою, сьомою статті 20 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, категорія земель та вид цільового призначення земельної ділянки визначаються в межах відповідного виду функціонального призначення території, передбаченого затвердженим комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади або генеральним планом населеного пункту. Встановлення цільового призначення земельної ділянки може здійснюватися без додержання вимог, передбачених абзацом першим цієї частини, у випадках: передачі земельної ділянки державної, комунальної власності відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»; консервації деградованих і малопродуктивних, техногенно забруднених земель; віднесення земельної ділянки до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення; зміни виду цільового призначення земельної ділянки в межах категорії земель сільськогосподарського призначення (крім віднесення їх до земельних ділянок для садівництва, зміни цільового призначення земельних ділянок під полезахисними лісовими смугами). При внесенні до Державного земельного кадастру відомостей про встановлення або зміну цільового призначення земельної ділянки належність земельної ділянки до відповідної функціональної зони визначається за даними Державного земельного кадастру. Відомості про цільове призначення земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру. Зміна цільового призначення земельних ділянок погоджується у разі зміни цільового призначення земельних ділянок державної та комунальної власності природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, внаслідок якої земельні ділянки виводяться із складу таких категорій, а також зміни цільового призначення земель, визначених пунктом «б» частини першої статті 150 цього Кодексу, - з Кабінетом Міністрів України.
У статті 43 ЗК України встановлено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.
Згідно зі статтею 44 ЗК України до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).
Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом (стаття 45 ЗК України).
Відповідно до статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду. Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об`єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об`єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення. На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. На землях територій та об`єктів природно-заповідного фонду, які створюються в зоні відчуження та зоні безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, забороняється будь-яка діяльність, що не забезпечує режим радіаційної безпеки. Межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду. На використання земельної ділянки або її частини в межах природно-заповідного фонду може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором. Обмеження (обтяження) підлягає державній реєстрації і діє протягом строку, встановленого законом або договором. Завдані внаслідок обмеження (обтяження) у землекористуванні втрати відшкодовуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» території та об`єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.
Відповідно до статті 25 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. Оголошення заказників провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів у їх власників або користувачів.
Згідно зі статтею 26 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» на територіях заказників забороняються рубки головного користування, суцільні, прохідні, лісовідновні та поступові рубки, видалення захаращеності, а також полювання та інша діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник. Господарська, наукова та інша діяльність, що не суперечить цілям і завданням заказника, проводиться з додержанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища. Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів, оголошених заказником, беруть на себе зобов`язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.
Рішення про створення природних заповідників, національних природних парків, а також щодо інших територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України. Території та об`єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов`язання (частини перша та п`ята статті 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 54 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об`єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до статей 51-53 цього Закону за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, на підставі відповідного експертного висновку.
Згідно з пунктом «г» частини четвертої статті 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.
Згідно з частиною п`ятою статті 122 ЗК України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
Відповідно до пункту «г» частини першої та частини другої статті 150 ЗК України до особливо цінних земель відносяться землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі історико-культурного призначення. Припинення права постійного користування земельними ділянками особливо цінних земель, визначених у пункті «г» частини першої цієї статті, з підстави добровільної відмови від користування ними або шляхом їх вилучення здійснюється за погодженням з Верховною Радою України.
Системний аналіз наведених норм права дозволяє зробити висновок про те, що землі природно-заповідного фонду, що перебувають у державній чи комунальній власності, не підлягають приватизації. Такі землі можуть перебувати у приватній власності лише у зв`язку з формуванням на цих земельних ділянках об`єктів природно-заповідного фонду чи включення земельних ділянок, що належать фізичним чи юридичним особам, до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення. Вилучення (викуп) земель природно-заповідного фонду із державної чи комунальної власності був можливим тільки на підставі постанови Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної державної адміністрації або місцевої ради, якщо вилучення (викуп) земельної ділянки погодила Верховна Рада України (постанова Верховного Суду від 05 листопада 2025 року у справі № 190/998/21 (провадження № 61-8127св25).
Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16 (провадження № 14-76цс22) виснувала, що зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону України «Про природно-заповідний фонд України» потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку. За таких умов ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21 (провадження № 12-9гс23) зробила висновки, що фізичні особи можуть володіти земельними ділянками природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, але виключно у разі, якщо вони ними володіли на час створення об`єкта природно-заповідного фонду. При цьому набуття права приватної власності на землі, які вже віднесені до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, положеннями ЗК України, Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та інших нормативно-правових актів України заборонено. Зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону України «Про природно-заповідний фонд України» потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку. У випадках, коли на певний об`єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об`єкта, а тому порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням власника володіння. Належним способом захисту прав власника у цих випадках є негаторний позов.
Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 910/2323/18 зазначив, що незалежно від завершення процедури встановлення меж об`єкта природно-заповідного фонду в натурі цільове призначення відповідних територій як земель природно-заповідного фонду є незмінним.
Верховний Суд у постановах від 13 серпня 2019 року у справі № 910/11164/16, від 26 лютого 2020 року у справі № 911/3315/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 910/2323/18, від 16 вересня 2022 року у справі № 752/3090/19, від 15 лютого 2023 року у справі № 734/1560/20, від 27 вересня 2023 року у справі № 621/394/20, від 23 липня 2024 року у справі № 621/1372/20, від 17 вересня 2024 року у справі № 910/10049/22, від 09 жовтня 2024 року у справі № 621/989/20 зробив висновки, що до встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проєктів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду, що відповідає частині четвертій статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», при цьому неоформлення земель під об`єктом природно-заповідного фонду не змінює його цільового призначення як земель, віднесених до земель природно-заповідного фонду, та не звільняє органи державної влади від обов`язку діяти відповідно до встановленого чинним законодавством України порядку зміни цільового призначення та вилучення земельної ділянки.
Верховний Суд у постанові від 30 квітня 2025 року у справі № 743/1087/23 (провадження № 61-11115св24) зазначив, що фізичні особи можуть володіти земельними ділянками природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, але виключно у разі, якщо вони ними володіли на час створення об`єкта природно-заповідного фонду. При цьому набуття права приватної власності на землі, які вже віднесені до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, положеннями ЗК України, Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та інших нормативно-правових актів України заборонено. Нерозроблення уповноваженим органом проєкту землеустрою щодо земельної ділянки, на якій розташований регіональний ландшафтний парк, та невнесення до Державного земельного кадастру меж такої земельної ділянки із зазначенням обмежень щодо режиму її використання, не свідчить про відсутність таких обмежень і можливість перебування спірної земельної ділянки у приватній власності.
Верховний Суд у постанові від 11 жовтня 2023 року у справі № 734/1560/20 (провадження № 61-7616св23) дійшов висновку, що задоволення вимоги прокурора про повернення земельної ділянки у державну власність саме собою не є правовою підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про припинення права власності на спірну земельну ділянку. У зв`язку з цим у разі задоволення негаторного позову прокурора вимога про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на спірну земельну ділянку є такою, що також відповідає ефективному способу захисту порушених прав держави.
Колегією суддів також встановлено, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 06 червня 2018 року №4-2208/15-18-СГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:01:002:0704 площею 20,0097 га сільськогосподарського призначення, розташовану в межах вказаного ландшафтного заказника, передано з державної у комунальну власність Межиріцької сільської територіальної громади в особі Межиріцької сільської ради (а.с.97 Том І).
До цього наказу вносились зміни наказом ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 21 грудня 2018 року №4-5219/15-18-СГ (а.с.100 Том І), а також акт приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної власності у комунальну власність від 21 грудня 2018 року був безпосередньою підставою для державної реєстрації земельної ділянки заповідника земельною ділянкою комунальної власності Межиріцької сільської об`єднаної територіальної громади Павлоградського району Дніпропетровської області (а.с.101 Том І).
Рішенням Межиріцької сільської ради від 19 квітня 2019 року №502-14/VІІ "Про прийняття у комунальну власності Межиріцької сільської об`єднаної територіальної громади в особі Межиріцької сільської ради земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності" зазначену земельну ділянку прийнято до комунальної власності Межиріцької сільської ради, що, в подальшому, призвело до ухвалення рішення Межиріцькою сільською радою від 03 вересня 2020 року №1717-25/ VІІ "Про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Межиріцької сільської об`єднаної територіальної громади в особі Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області ОСОБА_1 ".
Колегія суддів доходить висновку, що розташування спірної земельної ділянки в межах ландшафтного заказника місцевого значення «Урочище Могила Баба» свідчить про її належність до земель природно-заповідного фонду, на які поширюється особливий правовий режим використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду.
Водночас режим території зазначеного заказника та встановлені для нього обмеження унеможливлюють використання спірної земельної ділянки, яка є землею державної власності та право розпорядження якою належить Дніпропетровській обласній державній адміністрації, за цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства».
ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області відповідно до статті 122 ЗК України не наділене повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками природно-заповідного призначення державної власності, у зв`язку з чим наказ від 06 червня 2018 року №4-2208/15-18-СГ не міг бути належною правовою підставою для проведення державної реєстрації речових прав на спірну земельну ділянку за Межиріцькою сільською радою, чого суд першої інстанції не дослідив та не врахував.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд і у постановах від 11 лютого 2026 року у справі №179/835/24 та від 08 липня 2026 року у справі №752/8911/24.
Колегією суддів встановлено, що відповідач не володів спірною земельною ділянкою на момент формування у 2002 році заповіднику " ОСОБА_3 ", як і не був її користувачем у 2009 році чи 2016 році, а тому і не міг набути право користування цією земельною ділянкою, що входить до складу цього заповідника з 2002 року, а перехід земельної ділянки заповідника з державної до комунальної власності здійснений всупереч вимог положень ЗК України.
Крім цього, колегією суддів наголошує, що за висновками Верховного Суду від 22 жовтня 2025 року у справі № 183/ 8205/22 докази, що були досліджені судом першої інстанції, як протокол огляду комп`ютерних даних (сайту та завантажених документів) від 02 січня 2025 року, висновок експерта, відповіді Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Державної екологічної інспекції Придніпровського округу, (Дніпропетровська та Кіровоградська області), добутих прокуратурою з матеріалів кримінальних проваджень, є достовірні та достатні, за змістом та формою відповідають вимогам процесуального законодавства, чинного на момент їх складення, внаслідок чого суд неправомірно відкинув їх як неналежний доказ.
Така правова позиція також узгоджується з правовим висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року у справі № 461/3675/17.
Докази, здобуті прокурором в межах кримінального провадження, що містять доказову інформацію, яка стосується предмета доказування та отримані без порушення закону, є належними і допустимими в розумінні статей 76-80 ЦПК Україні.
Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (провадження № 14-98цс20), постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку про доведення прокурором належними та достатніми і допустимими доказами факту, що спірна земельна ділянка входить до складу земельної ділянки заповідника місцевого значення "Урочища Могила Баба". При цьому вказана земельна ділянка відносилась до державної власності та була земельною ділянкою природо-заповідного фонду.
За таких обставин доводи скаржника щодо належності письмових доказів, які додані у цій справі з кримінальних проваджень щодо предмету доказування у даній справі є слушними та такими, що слід узяти до уваги.
Частиною другою статті 90 ЗК України передбачено, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Колегія суддів відзначає, що, з`ясуючи предмет спору, характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які ці правовідносини регулюють, суд першої інстанції не вірно визначився, що спірна ділянка не відноситься до земель охоронного призначення, об`єктів природно-заповідного фонду Дніпропетровської області, що потягнуло за собою невірний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог позивача.
Разом з цим належить зазначити, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями природо-заповідного фонду всупереч вимогам ЗК України є неможливим; створення таких земель, як заповідники, вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця.
Оскільки мета позову у цій справі спрямована на усунення перешкод державі, яка не втратила володіння земельною ділянкою природно-заповідного фонду, у користуванні та розпорядженні такою ділянкою, вимога про повернення спірної земельної ділянки у державну власність є належним та ефективним способом захисту.
Ураховуючи викладене, належить дійти висновку про те, що право власності держави на спірну земельну ділянку природно-заповідного фонду підлягає захисту шляхом повернення цієї земельної ділянки відповідно до вимог статті 391 ЦК України, а також шляхом скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень на спірну земельну ділянку, що є необхідним для реального відновлення порушеного права держави.
Таким чином, у даному випадку, вірним способом захисту порушеного права є пред`явлення до суду негаторного позову в порядку, визначеному ст. 391 Цивільного кодексу України до фізичної особи з метою усунення перешкод, які ця фізична особа створює у користуванні та розпорядженні землями природо-заповідного фонду шляхом повернення земельної ділянки її власнику Межиріцькій сільській об`єднаній територіальній громаді в особі уповноваженого органу Межиріцької сільської ради та скасування рішення державного реєстратора виконавчого комітету Межиріцької сільської ради Зайцева А.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 03 червня 2021 року №59627113 та здійснену на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:01:002:0829 (номер відомостей про речове право: 43297703), площею 2га, яка розташована на території Межиріцької сільської територіальної громади Павлоградського району Дніпропетровської області.
При цьому належить відмовити у задоволенні вимоги щодо визнання незаконним та скасування рішення Межиріцької сільської ради від 21 квітня 2021 року №531-7/VІІІ "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_1 на території Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області", оскільки таке рішення вже вичерпало свою дію виконанням і його скасування не відновить порушених прав територіальної громади, що узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі №483/448/20, від 05 липня 2023 року у справі №912/2797/21, від 12 вересня 2023 року у справі №910/8413/21, а також з висновком Верховного Суду від 08 липня 2026 року у справі №752/8911/24.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи, що доводи скаржника знайшли своє підтвердження, були прийняті колегією суддів до уваги, а суд першої інстанції, в порушення норм як матеріального, так і процесуального права, не з`ясував належним чином обставин справи, не дослідив належним чином письмових доказів, дійшовши помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, тому колегія суддів вважає, що це є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, в розумінні ст. 376 ЦПК Укаїни.
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 травня 2026 року постановлено з порушенням норм як матеріального, так і процесуального права, апеляційна скарга заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури Вороніної Ксенії Валеріївни в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області), Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Межиріцької сільської ради підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню із частковим задоволенням позовних вимог в редакції цієї постанови.
Разом з цим, враховуючи результат перегляду рішення суду першої інстанції та часткове задоволення позовних вимог прокуратури, в силу ст. 141 ЦПК України, належить з відповідача на користь Дніпропетровської обласної прокуратури стягнути судовий збір за подання позову у розмірі 4844, 80 грн, що відповідає частині задоволених позовних вимог, а також за подання апеляційної скарги, вимоги якої задоволені повністю, у розмірі 10 900,80 грн.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури Вороніної Ксенії Валеріївни в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області), Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Межиріцької сільської ради - задовольнити.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 травня 2026 року - скасувати та ухвалити нове рішення.
Позовні вимоги керівника Павлоградської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області), Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Межиріцької сільської ради до ОСОБА_1 про скасування рішення сільської ради, скасування рішення про державну реєстрацію права власності та зобов`язання повернути земельну ділянку природно-заповідного фонду - задовольнити частково.
Скасувати рішення державного реєстратора виконавчого комітету Межиріцької сільської ради Зайцева Антона Вадимовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 03 червня 2021 року №59627113 та здійснену на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:01:002:0829 (номер відомостей про речове право: 43297703), площею 2га, яка розташована на території Межиріцької сільської територіальної громади Павлоградського району Дніпропетровської області.
Усунути перешкоди Межиріцькій сільській об`єднаній територіальній громаді в особі Межиріцької сільської ради в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером [номер приховано]:01:002:0829 (номер відомостей про речове право: 43297703), площею 2га, яка розташована на території Межиріцької сільської територіальної громади Павлоградського району Дніпропетровської області, шляхом зобов`язання ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , повернути земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:01:002:0829 (номер відомостей про речове право: 43297703) у власність Межиріцької сільської об`єднаної територіальної громади в особі Межиріцької сільської ради (ЄДРПОУ 04338948).
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Дніпропетровської обласної прокуратури, код платника 02909938, судовий збір за подання позову у розмірі 4844, 80 грн, за подання апеляційної скарги - 10 900,80 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені «27» жовтня 2026 року.
Повний текст постанови складено «29» жовтня 2026 року.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: М.Ю.Петешенкова
М.О. Макаров