Постанова № 141101736 у справі № 905/363/26 від 22.10.2026

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 року м. Харків Справа № 905/363/26

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І.

за участю секретаря судового засідання Міракова Г.А.,

за участю представників учасників справи:

від позивача - Сосунов Є.В.,

від відповідача - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (вх.№1971Д від 16.09.2026) на рішення Господарського суду Донецької області від 19.08.2026 у справі №905/363/26 (м. Харків, суддя Курило Г.Є., повне рішення складено 20.08.2026)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго», м. Київ,

до Акціонерного товариства «ДТЕК Донецькі електромережі», м. Краматорськ, Донецька область,

про стягнення 17 553 760,65 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго», звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Акціонерного товариства «ДТЕК Донецькі електромережі» про стягнення 17 553 760,65 грн з яких: 3% річних у розмірі 3 791 645,64 грн, інфляційне збільшення у розмірі 13 762 115,01 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що за періодами коригування/врегулювання липень 2024 року та серпень - вересень 2024 року, які були предметом розгляду у справі № 905/1408/24, нарахування інфляційних втрат та 3 % річних здійснювалося по 29.10.2024 включно. Рішенням Господарського суду Донецької області у справі № 905/1408/24 від 25.03.2025, яке набрало законної сили, позовні вимоги задоволені. Оскільки відповідач станом на дату подання цієї позовної заяви не погасив заборгованість у повному обсязі, прострочення виконання грошового зобов`язання триває. У зв`язку з цим у позивача виникло право на додаткове нарахування та стягнення з відповідача інфляційних втрат і 3 % річних за період після 29.10.2024 до дня подання даної позовної заяви.

14.07.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача до Господарського суду Донецької області надійшла заява б/н від 14.07.2026 про відстрочку виконання судового рішення.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 19.08.2026 позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» до Акціонерного товариства «ДТЕК Донецькі електромережі» про стягнення 17553760,65 грн з яких: 3791645,64 грн - 3% річних, 13762115,01 грн - інфляційні втрати задоволено. Стягнуто з Акціонерного товариства «ДТЕК Донецькі електромережі» на користь Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» 3% річних в розмірі 3791645,64 грн, інфляційні втрати в розмірі 13762115,01 грн, судовий збір у розмірі 210645,13 грн, відстрочено виконання рішення на 6 місяців (до 19.02.2027).

Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» з вказаним рішенням суду першої інстанції частково не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм чинного законодавства просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 19.08.2026 в частині надання відстрочки виконання рішення суду до 19.02.2027, в іншій частині залишити рішення без змін. Витрати по сплаті судового збору у сумі 2 662,40 грн. стягнути з Відповідача з урахуванням понижуючого коефіцієнту 0.8 на підставі частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір», викладеного у постанові Верховного Суду від 01.06.2022 у справі № 540/5134/21, та перерахувати на рахунок Позивача, Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» код ЄДРПОУ 00100227: р/ р НОМЕР_1 в АТ «Ощадбанк» у м. Київ, МФО 300465, код ЄДРПОУ банка 0003212.

Разом з апеляційною скаргою позивачем подано клопотання про поновлення строку, встановленого для подання апеляційної скарги (вх.№10160 від 16.09.2026).

В обґрунтування апеляційної скарги Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» вказує про те, що:

- судом першої інстанції не враховано висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі №908/2287/17 про те, що визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу. Крім того, місцевим господарським судом порушено вимоги чинного законодавства про застосування принципу рівності у господарському процесі та правах, а також договірні засади розділу 6 договору, а саме п. 6.1 в якому зазначено, що «Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення однієї зі Сторін про неможливість виконання прийнятих за цим Договором зобов`язань позбавляє таку Сторону права посилатися на будь-яку зазначену в пункті 6.1 цього Договору обставину як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов`язань».

Всупереч вимогам ГПК України відповідачем доказів про настання форс-мажорних обставин не подано у строк встановлений договором та законом. Посилання відповідача на складні фінансові умови на етапі розгляду справи по суті не дають суду підстав для неврахування таких же обставин у позивача. Апелянт стверджує, що суд протиправно позбавив позивача права на справедливий та неупереджений розгляд справи в частині надання необґрунтованої відстрочки виконання рішення суду для відповідача, яка стала підставою для неотримання коштів для виробників електричної енергії та належної роботи ринку електричної енергії.

Крім того, судом не досліджено матеріали справи, в яких позивач наводить приклад своїх збитків, які завдані збройною агресією на території Донецької та Луганської областей, втраченими є значна кількість енергетичних активів, а також залишившиїся мають значні руйнування, які потребують значних капіталовкладень у їх відновлення, що є беззаперечним доказом того, що судом не досліджено всі матеріали справи, які надані позивачем в обґрунтування збитковості позивача в розумінні принципу співмірності.

Апелянт звертає увагу на те, що позивач надавав суду фінансові звіти про результати діяльності за 2022 та першу половину 2023 року, що підтверджує скрутне матеріальне становище та доводить наявність збитковості у діяльності позивача, але таким доказам не надано відповідну правову оцінку та не враховано при наданні відстрочки виконання рішення суду для відповідача;

- щодо питання надання відстрочок та нарощування боргів апелянт наголошує на тому, що позивач не може кредитувати учасників ринку на ринку електричної енергії, йому це прямо заборонено законом про «Ринок електричної енергії», а саме як зазначено у постанові ВС по справі №905/1323/20 основним видом діяльністю позивача є 35.12 «Передача електроенергії» (згідно з ліцензією), що підтверджується наявними у справі документами та відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. За змістом статей 31, 32, 33, 66 Закону України «Про ринок електричної енергії» оператором системи передачі є суб`єкт господарювання, який отримав ліцензію на провадження діяльності з передачі електричної енергії. Оператор системи передачі (Скаржник) не має права провадити діяльність з виробництва, розподілу, постачання електричної енергії та трейдерську діяльність.

Обов`язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення;

- посилання суду на те, що боржник виконає свої боргові зобов`язання в подальшому є безпідставними, оскільки відсутні будь-які докази виконання зобов`язання протягом боргового періоду по іншим справам та докази оплати поточних платежів, платежі не були здійснені до ухвалення рішення у справі та не сплачуються після його ухвалення. В матеріалах справи відсутні жодні докази, які б підтверджували добросовісну поведінку відповідача та вжиття ним належних заходів для виконання раніше ухвалених судових рішень стосовно відносин позивача та відповідача з приводу врегулювання небалансів та надання послуг з передачі електричної енергії.

На даний час відкрито ряд виконавчих проваджень по примусовому стягненню боргу за 2023 рік, та повністю відсутня можливість стягнути борги за 2024 рік, так як діють відстрочки виконання судових рішень, що доводить факт зневаги та нехтування відповідачем постановлених судових рішень в повному обсязі та приховування таких фактів від суду при розгляді інших справ;

- суд правильно зазначив, що наявність судового рішення про стягнення основного боргу не припиняє грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання інфляційних втрат і 3% річних до повного виконання. Однак, надаючи відстрочку, суд фактично створив ситуацію, за якої наслідки прострочення відповідача додатково переносяться на кредитора. Таким чином, боржник, який тривалий час не виконував грошове зобов`язання, отримав додатковий час для його виконання, тоді як кредитор, який уже отримав судовий захист свого порушеного права, змушений і надалі очікувати фактичного отримання присуджених коштів.

Тобто відповідач уже допустив тривале невиконання грошового зобов`язання, наслідком чого і стало виникнення нової заборгованості у вигляді 3% річних та інфляційних втрат. За таких обставин надання відповідачу додаткової шестимісячної відстрочки означає подальше перенесення на кредитора негативних наслідків невиконання боржником свого грошового зобов`язання, що не відповідає меті та правовій природі відстрочення виконання судового рішення;

- скаржник посилається на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у справі №905/1323/20 та вказує на те, що позивач не є постачальником електричної енергії та не надає такі послуги, оператор системи передачі - це юридична особа, відповідальна за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії.

За твердженням апелянта, такі факти доводять те, що на позивача дія Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» не поширюється та такі норми, на підставі яких суд надає відстрочку виконання рішення суду по справі є незаконними та необґрунтованими;

- щодо питання стосовно руйнувань інфраструктури та нанесення збитків апелянт зазначає, що постійними ударами по критичній інфраструктурі позивач зазнає критичних руйнувань своїх об`єктів по всій Україні, а в Донецькій області такі руйнування носять не тільки критичний але й такий, що не підлягає відновленню, а на деякі об`єкти немає доступу, так як вони окуповані, тому говорити та досліджувати питання одностороннього врахування пошкоджень та неврахування критичності пошкоджень об`єктів позивача не є законним та обґрунтованим;

- апелянт звертає увагу на те, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду на підставі судової практики: Постанова КГС ВС від 18.02.2020 року №922/2191/19 та Постанова КГС ВС від 16.01.2020 року № 910/1820/19 роз`яснив окремі питання застосування положень ГПК України, а саме: «Питання про розстрочення/відстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися з урахуванням балансу інтересів сторін, слугувати досягненню мети виконання судового рішення з максимальним дотриманням співмірності негативних наслідків для боржника з інтересом кредитора».

По суті вищенаведеної норми при відстрочці виконання судового рішення мова йде про перенесення строку його виконання з однієї дати, що встановлено законом чи судом, на іншу. Виходячи із вищенаведеного, відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку, повинно бути пов`язане з об`єктивними, непереборними, тобто, виключними обставинами, що ускладнюють вчасне його виконання;

- тяжка економічна ситуація в країні спричинена військовою агресією носить загальний характер та у повній мірі стосується обох сторін. Апелянт звертає увагу суду на те, що на даний момент відбулися десятки хвиль масованих ракетних та дронових атак на енергетичну інфраструктуру оператора системи передачі НЕК «Укренерго», що є загальновідомим фактом. Основною ціллю ворожих ударів, нанесених російською федерацією, стали, в тому числі, магістральні мережі НЕК «Укренерго». Як наслідок виник значний дефіцит електроенергії в системі, що призвело до режиму тривалих аварійних відключень, високий ризик яких залишається і досі. Крім цього, інфраструктура НЕК «Укренерго» постійно зазнає пошкоджень внаслідок артилерійських обстрілів ворога.

Неотримання НЕК «Укренерго» коштів за надані послуги, які є джерелом його фінансування, в тому числі для здійснення аварійно-відновлювальних робіт енергетичної інфраструктури електромереж та підстанцій, які перманентно та цільово знищуються внаслідок ракетних обстрілів російською федерацією, ставить під загрозу функціонування позивача як оператора системи передачі, безпеку енергетичної системи та її існування як таке. Відновлення об`єктів енергетичної інфраструктури потребує грошових коштів у великих розмірах, а отже своєчасне отримання плати за надані послуги є дуже важливим для позивача.

Скаржник зауважує, що своєчасна оплата послуг з передачі та диспетчеризації електричної енергії забезпечує технічне обслуговування систем передачі, підтримання її в експлуатаційній готовності, забезпечує операційну безпеку об`єднаної енергетичної системи України, а також виконання НЕК «Укренерго» своїх зобов`язань за кредитними угодами, інвестиційними програмами та обов`язків із забезпечення загальносуспільних інтересів. Несвоєчасне виконання зобов`язань за договорами про надання послуг з передачі електричної енергії ставить під загрозу виконання позивачем функцій та завдань, покладених на нього згідно зі Статутом, що, в свою чергу, може впливати також на забезпечення операційної безпеки об`єднаної енергетичної системи України. Факт несвоєчасної оплати послуг відповідачем позивачу має вплив також на належне виконання НЕК «Укренерго» своїх обов`язків перед контрагентами та суспільством, зокрема, що тягне за собою застосування до позивача господарських санкцій.

Воєнний стан в Україні постійно збільшує рівень інфляції в економіці, а отже відстрочення виконання рішення суду значно знецінює кошти, що будуть отримані від відповідача. Як НЕК «Укренерго» так і відповідач несуть однакову економічну відповідальність за свої дії та однакові ризики, оскільки господарська діяльність здійснюється на власний ризик, за власним комерційним розрахунком щодо наслідків вчинення відповідних дій, суб`єкт господарювання повинен самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій;

- обґрунтування поданої відповідачем заяви про відстрочення виконання рішення суду, фактично, зводиться до обставин, наслідків та особливостей ведення його господарської діяльності, а також обставин існування воєнного стану, які вже існували в момент замовлення та надання послуг, з приводу яких виникла заборгованість у відповідача перед позивачем, та яка була предметом спору у даній справі, отже про їх існування Відповідачу було відомо ще до моменту виставлення актів приймання-передачі послуг та здійснення попередньої оплати за плановими платежами.

В обґрунтування заяви про відстрочення виконання рішення суду відповідач посилається на обставини, в яких перебувають всі юридичні особи в Україні;

- аналізуючи поведінку відповідача, а також той факт, що відповідач просить відстрочити виконання рішення суду на максимально допустимий законодавством строк - на один рік з моменту винесення рішення суду, вбачається спроба відповідача затягнути строки оплати наявного боргу. Крім того, відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження можливості виконання рішення суду на запропонованих ним умовах відстрочки. Сукупність усіх обставин справи не дозволяє дійти висновку щодо добросовісної поведінки Відповідача, а отже, недоведеними є обставини дійсних намірів відповідача (боржника).

Позивач вказує на те, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів його перебування у більш скрутному фінансовому становищі ніж позивач, не доведено наявності інших суттєвих причин та доказів неможливості або складності виконання рішення суду, які могли б слугувати підставою для відстрочення виконання рішення суду.

Апелянт зазначає, що збитки позивача за даними відкритих джерел у 2024 році склали більше 37 мільярдів грн, що доводить обґрунтовані доводи позивача про те, що відповідач системно не виконує взяті на себе договірні зобов`язання та не надає суду докази використання своїх електричних мереж як мереж передачі а не мереж розподілу електричної енергії, що підставою для того, щоб вважати доводи необґрунтованими та бездоказовими.

Скаржник вказує на те, що НЕК «Укренерго» не заперечує того, що АТ «ДТЕК Донецькі електромережі» здійснює господарську діяльність в умовах воєнного стану, поблизу зони активних бойових дій та зазнало негативного впливу бойових дій. Водночас сам факт існування воєнного стану, складного фінансового стану, пошкодження майна, наявності дебіторської заборгованості або статусу підприємства критичної інфраструктури не звільняє відповідача від необхідності доведення конкретних обставин, які відповідно до статті 331 ГПК України істотно ускладнюють або роблять неможливим виконання саме цього судового рішення;

- суд встановив наявність обставин, які характеризують загальний стан господарської діяльності АТ «ДТЕК Донецькі електромережі», зокрема здійснення діяльності в умовах бойових дій, пошкодження мереж, значний обсяг дебіторської заборгованості, наявність арештів рахунків та виконавчих проваджень.

Проте, суд не встановив яким саме чином кожна із цих обставин перешкоджає виконанню саме рішення у справі №905/363/26. Судом не встановлено: відсутності у відповідача коштів у розмірі, достатньому для виконання цього рішення; конкретного дефіциту ліквідності, який виникне внаслідок сплати 17 553 760,65 грн; неможливості здійснення відповідачем обов`язкових платежів у разі виконання рішення; конкретного причинного зв`язку між виконанням цього рішення та виникненням неплатоспроможності; джерел фінансування, за рахунок яких рішення буде виконано після спливу відстрочки; об`єктивних підстав, які свідчили б, що саме через шість місяців відповідач отримає реальну можливість виконати рішення. Таким чином, суд фактично встановив наявність загальних труднощів у діяльності відповідача, але не встановив передбаченої статтею 331 ГПК України обставини - істотного ускладнення або неможливості виконання конкретного судового рішення.

За твердженням апелянта, особливо необґрунтованим є висновок суду про те, що негайне виконання рішення «може призвести» до неплатоспроможності відповідача, накопичення нових боргів та його банкрутства. Формулювання «може призвести» свідчить про те, що суд виходив із припущення про можливий негативний наслідок, а не з установленої доказами об`єктивної неможливості чи істотного ускладнення виконання рішення. Водночас припущення про можливе погіршення фінансового стану боржника не може саме по собі нівелювати принцип обов`язковості виконання судового рішення, встановлений статтею 326 ГПК України.

Крім того, суд не встановив, чому саме шестимісячна відстрочка дозволить усунути зазначені ним перешкоди. Висновок суду про те, що відстрочка дозволить відповідачу «акумулювати грошові кошти» та забезпечити підготовку енергосистеми Донецького регіону до опалювального періоду, не підтверджений встановленим судом конкретним механізмом такого акумулювання коштів, прогнозованим обсягом надходжень, строками їх отримання або іншим об`єктивним доказом. Отже, суд не встановив, що після закінчення шестимісячного строку відстрочки рішення буде реально виконане, а лише припустив можливість такого виконання;

- встановивши однаковий негативний вплив воєнних обставин на сторони, суд фактично надав перевагу інтересам відповідача, не встановивши при цьому, що негайне виконання рішення створить для НЕК «Укренерго» будь-які менш значні чи більш прийнятні наслідки. Фактично суд застосував різні стандарти оцінки: для відповідача достатніми визнав загальні посилання на складний фінансовий стан, воєнні ризики та соціальну важливість його діяльності; для позивача водночас вимагав доведення погіршення матеріального стану внаслідок ненадходження присуджених коштів. Апелянт вважає, що такий підхід не забезпечує належного балансу інтересів сторін. Право НЕК «Укренерго» на виконання судового рішення не залежить від того, чи доведе кредитор власну неплатоспроможність або критичність ненадходження присуджених коштів.

Таким чином, апелянт вказує на те, що у цій справі суд першої інстанції: не встановив конкретних обставин, які істотно ускладнюють або роблять неможливим виконання саме рішення у справі №905/363/26; не встановив причинного зв`язку між негайним виконанням рішення та реальною загрозою неплатоспроможності відповідача; не встановив, за рахунок яких конкретних джерел відповідач зможе виконати рішення після спливу відстрочки; не обґрунтував необхідності саме шестимісячного строку; не забезпечив належного балансу інтересів сторін; фактично надав перевагу інтересам боржника над правом кредитора на своєчасне виконання судового рішення; не врахував у належному обсязі імперативну вимогу статті 326 ГПК України щодо обов`язковості судового рішення. Отже, суд не довів наявності правових та фактичних підстав для застосування виняткового механізму відстрочення виконання судового рішення.

Системою автоматизованого розподілу справ відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.09.2026 для розгляду справи суддею - доповідачем визначено суддю Гетьмана Р.А. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І., суддя Россолов В.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.09.2026 поновлено Приватному акціонерному товариству «Національна енергетична компанія «Укренерго» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження у справі №905/363/26; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (вх.№1971Д від 16.09.2026) на рішення Господарського суду Донецької області від 19.08.2026 у справі №905/363/26. Призначено справу до розгляду на "22" жовтня 2026 р. о 10:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61022, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №132.

24.09.2026 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №905/363/26 (вх.№10466).

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Ухвала Східного апеляційного господарського суду від 21.09.2026 про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до розгляду доставлена учасникам справи в електронні кабінети системи «Електронний Суд» 22.09.2026.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується належне повідомлення сторін про дату, час та місце розгляду справи.

Повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи відповідач у судове засідання не з`явився. Зважаючи на те, що відповідно до ч. 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а явка сторін обов`язковою не визнавалась, суд дійшов висновку про розгляд апеляційної скарги у даному судовому засіданні за відсутності представника відповідача.

У судовому засіданні 22.10.2026 представник позивача просив суд задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 19.08.2026 в частині надання відстрочки виконання рішення, витрати по сплаті судового збору у стягнути з відповідача.

З урахуванням викладеного, предметом апеляційного перегляду є рішення Господарського суду Донецької області від 19.08.2026 виключно у частині відстрочення виконання рішення на 6 місяців (до 19.02.2027).

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вказує про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Донецької області від 25.03.2025 у справі №905/1408/24 позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго», м. Київ до Акціонерного товариства «ДТЕК Донецькі електромережі», м. Краматорськ про стягнення 82218528,95 грн задоволено, стягнуто з Акціонерного товариства «ДТЕК Донецькі електромережі», м. Краматорськ на користь Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго», м. Київ 81146904,59 грн - основний борг, 239037,08 грн - 3% річних, 832587,28 грн - інфляційні втрати, а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 847840,00грн.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.05.2025 апеляційну скаргу АТ «ДТЕК Донецькі електромережі» на рішення Господарського суду Донецької області від 25.03.2025 у справі №905/1408/24 залишено без руху. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.06.2025 постановлено повернути апеляційну скаргу АТ «ДТЕК Донецькі електромережі» на рішення Господарського суду Донецької області від 25.03.2025 у справі №905/1408/24.

Рішення Господарського суду Донецької області від 25.03.2025 по справі №905/1408/24 набрало законної сили 17.06.2025.

У рішенні Господарського суду Донецької області від 25.03.2025 по справі 905/1408/24 встановлено наступне.

« 01.12.2020 Акціонерне товариство «ДТЕК Донецькі електромережі» (СВБ (сторона, відповідальна за баланс) шляхом подання та підписання заяви про укладення договору про врегулювання небалансів електричної енергії з Приватним акціонерним товариством «Національна енергетична компанія «Укренерго» (ОСП (оператор системи передачі), приєдналося до публічного договору приєднання, за типовою формою, яка розміщена на офіційному сайті позивача за посиланням https://ua.energy/.

Повідомленням №01/43433 від 27.11.2020 позивач підтвердив, що Акціонерне товариство «ДТЕК Донецькі електромережі» приєднано до умов договору про врегулювання небалансів електричної енергії та долучено до реєстру учасників ринку; ідентифікатор договору №0518-01141; дата акцептування 01.12.2020.

Згідно з актом №СВБ_02_2024_08_0518 від 31.08.2024 купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів, після припинення взаємних зобов`язань між сторонами, обсяг купленої відповідачем електроенергії у період з 01.08.2024 по 31.08.2024 становить 5683,674954 МВт/год на суму 55505818,73 грн з ПДВ.

За змістом акту №СВБ_02_2024_09_0518 від 30.09.2024 купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів, після припинення взаємних зобов`язань між сторонами, обсяг купленої відповідачем електроенергії у період з 01.09.2024 по 30.09.2024 становить 2971,696798 МВт/год на суму 25354687,16 грн з ПДВ.

Відповідно до акту коригування №СВБ_К_03_2024_07_0518 до акту №СВБ_02_2024_07_0518 від 31.07.2024 купівлі-продажу електронної енергії для врегулювання небалансів, після припинення взаємних зобов`язань між сторонами, обсяг купленої відповідачем електроенергії у період з 01.07.2024 по 31.07.2024 становить 29,158 МВт/год на суму 286398,70 грн з ПДВ.

За твердженням позивача, відповідач встановлений договором обов`язок щодо оплати небалансів електричної енергії не виконав. Таким чином, Приватним акціонерним товариством «Національна енергетична компанія «Укренерго» заявлено, зокрема, вимоги про стягнення основного боргу в сумі 81146904,59 грн.

Приймаючи до уваги, що позивач зобов`язання за договором №0518-01141 від 01.12.2020 виконав належним чином, враховуючи, що відповідачем порушені взяті на себе за договором обов`язки в частині строку їх виконання та у повному обсязі, суд дійшов висновку, що вимоги Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» до Акціонерного товариства «ДТЕК Донецькі електромережі» про стягнення 81146904,59 грн є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Позивач заявив до стягнення 3% річних у розмірі 239037,08 грн, нарахованих у загальний період з 14.09.2024 по 29.10.2024 та 832587,28 грн інфляційних збитків нарахованих за вересень 2024 року.

Розрахунок 3% річних та інфляційних збитків є арифметично вірними.».

У зв`язку з невиконанням відповідачем рішення Господарського суду Донецької області від 25.03.2025 по справі №905/1408/24 позивач звернувся до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на суми боргу, що підтверджена рішенням суду.

Крім того, 14.07.2026 через підсистему «Електронний суд» до суду першої інстанції від представника відповідача надійшла заява б/н від 14.07.2026 про відстрочку виконання судового рішення.

28.07.2026 через підсистему «Електронний суд» до суду першої інстанції від представника позивача надійшли заперечення на заяву про надання відстрочки виконання рішення суду.

Заявляючи про відстрочення виконання рішення строком на 12 місяців відповідач посилався на наступні обставини:

- АТ «ДТЕК Донецькі електромережі» є підприємством критичної інфраструктури, без стабільної роботи якого фактично неможливою є робота інших підприємств критичної інфраструктури, як то: водопостачання та водовідведення, централізованого опалення, газопостачання та інших;

- через постійні ворожі обстріли практично всіх районів Донецької області, частина мереж АТ «ДТЕК Донецькі електромережі» безповоротно втрачена, а інша зазнала значних ушкоджень та потребує постійного відновлення, у зв`язку із чим, всі кошти підприємства, в першу чергу, направляються на відновлення роботи мереж з метою забезпечення безперебійного постачання електричної енергії для життєдіяльності Донецького регіону;

- внаслідок тимчасової окупації та проведення активних бойових дій з 24.02.2022 та по теперішній час, товариство фактично позбавлене можливості здійснювати управління діяльністю та доступу до більшої частини об`єктів енергетики, задіяних у процесі надання послуг з розподілу електричної енергії, розпоряджатися майном, технологічними транспортними засобами, товарно-матеріальними цінностями та документацією в структурних підрозділах, що розташовані на території: м. Волноваха, м. Маріуполь, м. Лиман, м. Святогірськ, с. Сонячне, п. Ольгинка, с. Рівнопіль, с. Рибинське, с. Степове, с. Новопетрівка, смт. Ялта, смт. Мангуш, смт. Нікольське, с. Зелений Яр, с. Малоянисоль, смт. Новотроїцьке, смт. Зарічне, смт. Дробишево, с. Зелена долина, с. Білогорівка, с.Коровій Яр, с. Яцьківка, смт. Миронівський, смт. Дробишеве, смт. Богородичне та інші;

- внаслідок вищезазначених подій товариством були втрачені власні розподільчі мережі та доступ до мережі споживачів в населених пунктах розташованих на територіях: Маріупольської ОТГ, Великоновоселківської СТГ, Волноваської МТГ, Вугледарської МТГ, Комарської СТГ, Мирненської СТГ, Ольгинської СТГ, Старомлинівської СТГ, Хлібодарівської СТГ, Часовоярської МТГ, Андріївської СТГ, Іллінівської СТГ, Лиманської МТГ, Миколаївської МТГ, Олександрівської СТГ, Святогірської МТГ, Черкаської СТГ, Кальчицької СТГ, Мангушської СТГ, Нікольської СТГ, Сартанської СТГ, частково на територіях Покровського, Краматорського, Бахмутського та Слов`янського районів;

- використання позивачем у своїй господарській діяльності електричних мереж відповідача, покладаючи всі втрати, які виникають під час передачі електричної енергії такими мережами на відповідача;

- постановою ВПВРВ від 29.06.2022 за виконавчим провадженням №51833760 арештовано всі рахунки підприємства, а отже, як зазначає відповідач, на сьогоднішній день фактично заблоковано усю господарську діяльність підприємства, що унеможливлює здійснення будь-яких виплат, в т.ч. погашення заборгованості перед кредиторами;

- станом на 01.01.2026 дебіторська заборгованість на користь АТ "ДТЕК Донецькі електромережі" становила [номер приховано],51 грн., а станом на 01.04.2026 вже [номер приховано],23 грн. Несвоєчасні розрахунки клієнтів відповідача за отримані послуги з розподілу електричної енергії, зокрема, є причиною порушення АТ «ДТЕК Донецькі електромережі» умов Договору щодо здійснення своєчасних розрахунків з позивачем.

З урахуванням наведених обставин, відповідач наголошував на тому, що стягнення з АТ «ДТЕК Донецькі електромережі» заборгованості по справі, на сьогодні може привести до ще більшого погіршення його фінансового стану та до неспроможності виконання вкрай важливих функцій товариства, в тому числі з підтримки енергосистеми в опалювальний період.

Поряд із цим, відповідач просив суд врахувати той факт, що підприємство вживає всіх доступних заходів для реалізації можливості реального виконання судового рішення, зокрема, у посиленому режимі здійснює претензійно-позовну роботу, що направлена на стягнення дебіторської заборгованості з недобросовісних контрагентів.

Станом на 20.04.2025 АТ «ДТЕК Донецькі електромережі» має більш ніж 730 відкритих виконавчих проваджень по стягненню заборгованості на свою користь загальною сумою понад 133 млн грн.

На підтвердження своєї позиції відповідачем долучено відповідні докази, зокрема, звіт про фінансові результати, накази про тимчасове зупинення діяльності, постанови виконавчої служби про арешт майна відповідача, перелік пошкодженого майна в результаті бойових дій тощо.

Водночас, позивач заперечував проти відстрочення виконання рішення у цій справі та просив відмовити у її задоволенні. В обґрунтування своїх заперечень зазначив, що відповідачем не доведено наявності виняткових обставин, які б істотно ускладнювали або унеможливлювали виконання судового рішення. Позивач вважав, що наведені відповідачем обставини щодо фінансового стану, збитковості діяльності та впливу воєнного стану не є підставами для застосування статті 331 Господарського процесуального кодексу України, оскільки відображають звичайні ризики господарської діяльності. Крім того, позивач посилався на порушення балансу інтересів сторін, зазначаючи, що надання відстрочки негативно вплине на його господарську діяльність, виконання покладених на нього функцій оператора системи передачі та своєчасне отримання присуджених коштів, у зв`язку з чим просив відмовити у задоволенні заяви про відстрочку виконання рішення суду.

За результатом розгляду позовної заяви судом першої інстанції прийнято рішення, яким позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» до Акціонерного товариства «ДТЕК Донецькі електромережі» про стягнення 17553760,65 грн з яких: 3791645,64 грн - 3% річних, 13762115,01 грн - інфляційні втрати задоволено. Стягнуто з Акціонерного товариства «ДТЕК Донецькі електромережі» на користь Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» 3% річних в розмірі 3791645,64 грн, інфляційні втрати в розмірі 13762115,01 грн, судовий збір у розмірі 210645,13 грн, відстрочено виконання рішення на 6 місяців (до 19.02.2027).

Суд мотивував рішення тим, що рішення Господарського суду Донецькій області від 25.03.2025 по справі №905/1408/24, яке набрало законної сили 17.06.2025, в частині встановлення факту укладання між сторонами договору про врегулювання небалансів електричної енергії ідентифікатор договору №0518-01141 дата акцептування 01.12.2020, наявності заборгованості відповідача перед позивачем щодо врегулювання небалансів електричної енергії за періодами коригування/врегулювання липень 2024 року та серпень - вересень 2024 року у розмірі 81146904,59 грн, стягнення на користь позивача інфляційних витрат за вересень 2024 року та 3 % річних до 29.10.2024 (включно), має преюдиційний характер для цієї справи. Наявність судового рішення не свідчить про припинення зобов`язання, а тому наявність судових рішень про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права отримати передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України суми. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

З огляду на вищевикладене місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго», м. Київ, до Акціонерного товариства «ДТЕК Донецькі електромережі», м. Краматорськ, про стягнення 17553760,65 грн з яких: 3791645,64 грн - 3% річних, 13762115,01 грн - інфляційні втрати підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення суд першої інстанції зауважив, що військова агресія проти України та правовий режим військового стану в країні однаково негативно впливають на обидві сторони цього спору, однак відповідач свою заяву про відстрочення виконання рішення обґрунтовував конкретними обставинами, зокрема, тим, що він тривалий час здійснював та продовжує здійснювати господарську діяльність поблизу зони активних бойових дій. Місцевий господарський суд наголосив на тому, що діяльність відповідача є надзвичайно важливою та підтримує життєздатність цивільної та військової інфраструктури Донецької області, а необхідність забезпечення роботи підприємства відповідача, основними споживачами якого є населення Донецької області, а також підприємства, що надають комунальні послуги населенню та підприємства, що фінансуються з державного бюджету, в умовах воєнного стану є очевидною.

Місцевий господарський суд вказав на те, що відстрочення виконання рішення суду не порушить баланс інтересів сторін, оскільки підприємство відповідача здійснювало та продовжує здійснювати господарську діяльність поблизу зони активних бойових дій та зазнало значної шкоди, у той час, як підприємство позивача знаходиться на більш безпечній території, при цьому, позивачем не доведено погіршення його матеріального стану внаслідок неможливості негайного виконання рішення суду відповідачем, з урахуванням того, що суми 3% річних та інфляційних втрат є додатковими сумами до суми основного боргу, тобто є певною мірою цивільної відповідальності за несвоєчасну сплату заборгованості за основним боргом, який він отримує за несвоєчасне виконання основного зобов`язання.

Відстрочення виконання рішення для боржника в цьому випадку суд не розцінює як інструмент ухилення боржника від виконання рішення, боржник лише намагається через існування певних обставин, які таке виконання ускладнюють, продовжити господарську діяльність, у тому числі з метою повного виконання рішення та погашення заборгованості перед позивачем.

За висновком суду першої інстанції негайне виконання рішення може призвести до неплатоспроможності відповідача, накопичення нових боргів та його банкрутства, тоді як надання відстрочення створить умови для виконання рішення та забезпечить реальне отримання стягувачем присуджених коштів. Крім того, відповідач зазначив, що здійснює претензійно-позовну роботу, що направлена на стягнення дебіторської заборгованості, так наявні рішення господарських судів, які набрали законної сили, про стягнення коштів на користь АТ «ДТЕК Донецькі електромережі», за рахунок виконання рішень у яких відповідач має сподівання покращити майновий стан підприємства.

Дослідивши заперечення позивача проти задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду, місцевий господарський суд вказав на те, що безумовно військова агресія істотно негативно впливає на всі підприємства, які ведуть господарську діяльність на території України. З огляду на систематичні та руйнівні ракетні обстріли енергетичної системи України, факт чого є загальновідомим та не потребує доведення, особливо істотно вказані обставини впливають на діяльність підприємств, що є учасниками ринку електричної енергії, у тому числі, й на позивача.

Враховуючи вищенаведені обставини в сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку, що справедливим та таким, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, буде часткове задоволення заяви АТ ДТЕК «Донецькі електромережі» в частині надання відстрочення виконання рішення у даній справі на 6 місяців, що в свою чергу дозволить відповідачу акумулювати грошові кошти та виконати вкрай важливу функцію з підготовки енергосистеми Донецького регіону до опалювального періоду.

Надаючи правову оцінку вищенаведеним обставинам, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положень статті 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Колегія суддів зауважує, що відстрочення виконання рішення суду є таким законодавчо врегульованим механізмом відтермінування поновлення порушеного права стягувача, який ґрунтується на об`єктивних, виняткових обставинах, застосування яких не призводить до шкоди сутності права на суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Колегія суддів зазначає, що визначення розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду належить до дискреційних повноважень суду. Відстрочення виконання рішення є правом суду, яке реалізується у виняткових випадках за наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та доказів, що підтверджують наявність таких підстав.

Норми чинного господарського процесуального законодавства не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення суду чи ускладнюють його виконання. Суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 ГПК України. При цьому, відповідно до приписів статей 74, 76-79 ГПК України саме на заявника покладається обов`язок доведення існування відповідних обставин.

Разом з тим, питання про відстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися з урахуванням балансу інтересів сторін, слугувати досягненню мети виконання судового рішення з максимальним дотриманням співмірності негативних наслідків для боржника з інтересом кредитора. Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, а тому повинні досліджуватися та оцінюватися доводи і заперечення як позивача, так і відповідача.

Відстрочення виконання судового рішення не повинно сприяти ухиленню від його виконання та впливати на фінансовий стан позивача. Відстрочення виконання судового рішення є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку після оцінки обставин справи, наведених учасниками справи, наданих ними обґрунтувань та дослідження доказів.

Колегія суддів враховує, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 №11-рп/2012); відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Hornsby v. Greece" від 19.03.1997, пункт 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення у справі "Immobiliare Saffi v. Italy" № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V).

На державу покладено позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чижов проти України", заява № 6962/02).

Для з`ясування обставин чи є період виконання рішення надмірно тривалим, варто звернути увагу на особливі обставини кожної справи.

За результатами розгляду клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення у даній справі суд першої інстанції дослідивши доводи сторін, дійшов висновку, що відповідачем надано достатні докази та наведено переконливі аргументи, які свідчать, що зазначені у заяві обставини ускладнюють негайне виконання рішення у цій справі з урахуванням соціально важливої діяльності підприємства.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження своєї позиції відповідачем було долучено відповідні докази, зокрема, звіт про фінансові результати, накази про тимчасове зупинення діяльності, постанови виконавчої служби про арешт майна відповідача, перелік пошкодженого майна в результаті бойових дій, тощо.

Щодо посилання апелянта на постанову Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 та доводів скаржника про те, що відповідач не повідомив та не надав у встановлений договором та законом доказів про настання форс-мажорних колегія суддів зауважує, що в даному випадку першочерговим є не дослідження питання форс-мажорних обставин, а з`ясування того, чи дійсно ускладнюють наведені заявником в заяві обставини негайне виконання рішення суду. Крім того, предмет доказування при розгляді заяви про відстрочення виконання рішення є принципово іншим, ніж у спорі про звільнення від цивільно-правової відповідальності на підставі форс-мажору, а відтак посилання апелянта на постанову у справі № 908/2287/17 є нерелевантним.

Апелянт також вказує на те, що господарським судом порушено вимоги чинного законодавства про застосування принципу рівності у господарському процесі та правах, а також договірні засади розділу 6 договору, а саме п. 6.1 в якому зазначено, що «Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення однієї зі Сторін про неможливість виконання прийнятих за цим Договором зобов`язань позбавляє таку Сторону права посилатися на будь-яку зазначену в пункті 6.1 цього Договору обставину як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов`язань».

Проте, суд апеляційної інстанції відхиляє такі доводи апелянта з огляду на те, що вказана договірна умова не поширюється на процесуальне питання надання відстрочення виконання судового рішення, яке регулюється статтею 331 Господарського процесуального кодексу України. Отже, посилання апелянта на договірні умови є безпідставними, оскільки такі умови регулюють погоджені сторонами обставини щодо звільнення від відповідальності за невиконання зобов`язань та не є процесуальним інститутом відстрочення виконання судового рішення.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає, що безпідставними та необґрунтованими є доводи апелянта про недослідження судом першої інстанції матеріалів про збитковість позивача та недотримання принципу співмірності з огляду на наступне.

Як вбачається з мотивувальної частини оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд вказав на те, що військова агресія проти України та правовий режим військового стану в країні однаково негативно впливають на обидві сторони цього спору, однак відповідач свою заяву про відстрочення виконання рішення обґрунтовував конкретними обставинами, зокрема, тим, що він тривалий час здійснював та продовжує здійснювати господарську діяльність поблизу зони активних бойових дій.

Суд першої інстанції наголосив на тому, що діяльність відповідача є надзвичайно важливою та підтримує життєздатність цивільної та військової інфраструктури Донецької області, а необхідність забезпечення роботи підприємства відповідача, основними споживачами якого є населення Донецької області, а також підприємства, що надають комунальні послуги населенню та підприємства, що фінансуються з державного бюджету, в умовах воєнного стану є очевидною.

Відстрочення виконання рішення суду не порушить баланс інтересів сторін, оскільки підприємство відповідача здійснювало та продовжує здійснювати господарську діяльність поблизу зони активних бойових дій та зазнало значної шкоди, у той час, як підприємство позивача знаходиться на більш безпечній території, при цьому, позивачем не доведено погіршення його матеріального стану внаслідок неможливості негайного виконання рішення суду відповідачем, з урахуванням того, що суми 3% річних та інфляційних втрат є додатковими сумами до суми основного боргу, тобто є певною мірою цивільної відповідальності за несвоєчасну сплату заборгованості за основним боргом, який він отримує за несвоєчасне виконання основного зобов`язання.

Дослідивши заперечення позивача проти задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду, місцевий господарський суд вказав, що безумовно військова агресія істотно негативно впливає на всі підприємства, які ведуть господарську діяльність на території України. З огляду на систематичні та руйнівні ракетні обстріли енергетичної системи України, факт чого є загальновідомим та не потребує доведення, особливо істотно вказані обставини впливають на діяльність підприємств, що є учасниками ринку електричної енергії, у тому числі, й на позивача.

Отже, з вказаного вбачається, що суд першої інстанції врахував доводи обох сторін та обґрунтовано виходив із того, що відповідач здійснює діяльність виключно на території регіону, де тривають активні бойові дії, що об`єктивно впливає на його фінансовий стан та можливість виконання рішення у короткий строк, у той час, як підприємство позивача знаходиться на більш безпечній території.

Крім того, як правильно зауважив суд першої інстанції, позивачем не доведено погіршення його матеріального стану внаслідок неможливості негайного виконання рішення суду відповідачем, з урахуванням того, що суми 3% річних та інфляційних втрат є додатковими сумами до суми основного боргу.

Колегія суддів зазначає, що надання відстрочки виконання рішення є передбаченим процесуальним законом механізмом, спрямованим на забезпечення справедливого балансу інтересів сторін у випадках, коли негайне виконання рішення є істотно ускладненим. У даному випадку суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення заяви відповідача, відстрочивши виконання рішення на строк, менший ніж той, який зазначав заявник.

Користуючись процесуальною можливістю нарахування та стягнення інфляційних втрат та 3% річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач не позбавляється можливості отримати компенсаційні втрати за невиконання відповідачем судового рішення у справі №905/1408/24, зважаючи на результати розгляду даної справи №905/363/26. У даному випадку їх сплата лише відтерміновується рішенням суду на певний час.

Крім того, суд зазначає, що за практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ("Корнілов та інші проти України", заява №36575/02, ухвала від 07.10.2003).

Апелянт наголошує на тому, що позивач не може кредитувати учасників ринку на ринку електричної енергії, йому це прямо заборонено законом про «Ринок електричної енергії», а саме як зазначено у постанові ВС по справі №905/1323/20 основним видом діяльністю позивача є 35.12 «Передача електроенергії» (згідно з ліцензією), що підтверджується наявними у справі документами та відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. За змістом статей 31, 32, 33, 66 Закону України «Про ринок електричної енергії» оператором системи передачі є суб`єкт господарювання, який отримав ліцензію на провадження діяльності з передачі електричної енергії. Оператор системи передачі (Скаржник) не має права провадити діяльність з виробництва, розподілу, постачання електричної енергії та трейдерську діяльність. Обов`язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.

Проте, вказані доводи апелянта суд апеляційної інстанції вважає безпідставними та такими, що ґрунтуються на змішуванні різнорідних правових інститутів, з огляду на те, що відстрочення виконання судового рішення не є «кредитуванням», а такі твердження апелянта не відповідають правовій природі відстрочення виконання судового рішення.

Щодо посилання апелянта на постанову Верховного Суду у справі №905/1323/20 суд апеляційної інстанції зазначає, що як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень будь-які судові рішення Верховного Суду у справі №905/1323/20 відсутні.

Водночас, близькі за змістом правові позиції, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, містяться у постанові Верховного Суду від 23.12.2021 у справі №905/1353/20. При цьому, предметом касаційного перегляду у справі №905/1353/20 були постанова Східного апеляційного господарського суду від 18.10.2021 та ухвала Господарського суду Донецької області від 31.08.2021 за результатами розгляду скарги Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на дії Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. Отже, предметом розгляду вказаної справи були інші правовідносини, а постанова не містить правових висновків щодо застосування норм процесуального права стосовно відстрочення виконання судового рішення.

Крім того, скаржник вказує на те, що відповідач уже допустив тривале невиконання грошового зобов`язання, наслідком чого і стало виникнення нової заборгованості у вигляді 3% річних та інфляційних втрат. За таких обставин, за твердженням апелянта, надання відповідачу додаткової шестимісячної відстрочки означає подальше перенесення на кредитора негативних наслідків невиконання боржником свого грошового зобов`язання, що не відповідає меті та правовій природі відстрочення виконання судового рішення.

Проте, колегія суддів вважає такі доводи апелянта є необґрунтованими з огляду на те, що зобов`язання боржника зі сплати сум, зокрема 3% річних та інфляційних втрат, стягнутих рішенням суду, не припиняється, а відстрочка лише відтерміновує момент стягнення на обмежений розумний строк. Таким чином, твердження апелянта про те, що суд «фактично створив ситуацію перенесення негативних наслідків на кредитора» є безпідставним.

Скаржник посилається на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у справі №905/1323/20 та вказує на те, що позивач не є постачальником електричної енергії та не надає такі послуги, оператор системи передачі - це юридична особа, відповідальна за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії.

За твердженням апелянта, такі факти доводять те, що на позивача дія Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» не поширюється та такі норми, на підставі яких суд надає відстрочку виконання рішення суду по справі є незаконними та необґрунтованими.

Суд апеляційної інстанції відхиляє вказані доводи апелянта з огляду на те, що суд першої інстанції, надаючи відстрочення виконання рішення на строк шість місяців, керувався виключно загальними нормами процесуального законодавства, а саме ч. 6 ст. 238, ст.239 та ст.331 Господарського процесуального кодексу України, які надають суду дискреційне повноваження визначати порядок виконання рішення, надавати відстрочку або розстрочку його виконання за наявності обставин, що істотно ускладнюють негайне виконання, з обов`язковим урахуванням балансу інтересів сторін. Водночас, місцевий господарський суд не мотивував судове рішення положеннями вказаного апелянтом Закону, не застосовував його норми і не обґрунтовував відстрочення виконання рішення положеннями спеціального законодавства.

Апелянт вказує на те, що аналізуючи поведінку відповідача, а також той факт, що відповідач просить відстрочити виконання рішення суду на максимально допустимий законодавством строк - на один рік з моменту винесення рішення суду, вбачається спроба відповідача затягнути строки оплати наявного боргу. Крім того, відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження можливості виконання рішення суду на запропонованих ним умовах відстрочки. Сукупність усіх обставин справи не дозволяє дійти висновку щодо добросовісної поведінки відповідача, а отже, недоведеними є обставини дійсних намірів відповідача (боржника).

Проте вказані доводи скаржника суд апеляційної інстанції вважає безпідставними з огляду на наступне.

Щодо твердження апелянта про те, що відповідач просив відстрочити виконання рішення суду на максимально допустимий законодавством строк - на один рік, з чого вбачається спроба відповідача затягнути строки оплати наявного боргу, суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що місцевий господарський суд обмежив строк відстрочки шістьма місяцями, що свідчить про забезпечення справедливого балансу інтересів сторін, а також дотримання принципів розумності, справедливості та пропорційності.

Крім того, в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції вказав на те, що негайне виконання рішення може призвести до неплатоспроможності відповідача, накопичення нових боргів та його банкрутства, тоді як надання відстрочення створить умови для виконання рішення та забезпечить реальне отримання стягувачем присуджених коштів.

При цьому, під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач зазначав, що здійснює претензійно-позовну роботу, що направлена на стягнення дебіторської заборгованості, так наявні рішення господарських судів, які набрали законної сили, про стягнення коштів на користь АТ «ДТЕК Донецькі електромережі», за рахунок виконання рішень у яких відповідач має сподівання покращити майновий стан підприємства.

Враховуючи викладене у сукупності, колегія суддів вважає, що за встановлених обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що звернення відповідача із заявою про відстрочення виконання рішення не є інструментом ухилення від його виконання, боржник лише намагається через існування певних обставин, які таке виконання ускладнюють, продовжити господарську діяльність, у тому числі з метою повного виконання рішення та погашення заборгованості перед позивачем.

Як вже зазначалося, враховуючи вищенаведені обставини в сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку, що справедливим та таким, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, буде часткове задоволення заяви АТ ДТЕК «Донецькі електромережі» в частині надання відстрочення виконання рішення у даній справі на 6 місяців, що в свою чергу дозволить відповідачу акумулювати грошові кошти та виконати вкрай важливу функцію з підготовки енергосистеми Донецького регіону до опалювального періоду.

Водночас, апелянт посилається на те, що суд першої інстанції, встановивши лише загальні обставини, що характеризують складний стан господарської діяльності відповідача , зокрема, здійснення діяльності в умовах бойових дій, пошкодження мереж, значний обсяг дебіторської заборгованості, наявність арештів рахунків та виконавчих проваджень, не встановив передбачених статтею 331 ГПК України обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, зокрема не встановив відсутності у відповідача коштів у розмірі, достатньому для його виконання, конкретного дефіциту ліквідності, причинного зв`язку між сплатою присудженої суми та виникненням неплатоспроможності, а також об`єктивних підстав, з яких саме після спливу шестимісячної відстрочки рішення буде реально виконане.

За твердженням апелянта, особливо необґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що негайне виконання рішення «може призвести» до неплатоспроможності відповідача, накопичення нових боргів та його банкрутства. Формулювання «може призвести» свідчить про те, що суд виходив із припущення про можливий негативний наслідок, а не з установленої доказами об`єктивної неможливості чи істотного ускладнення виконання рішення. Водночас припущення про можливе погіршення фінансового стану боржника не може саме по собі нівелювати принцип обов`язковості виконання судового рішення, встановлений статтею 326 ГПК України. Крім того, суд не встановив, чому саме шестимісячна відстрочка дозволить усунути зазначені ним перешкоди. Висновок суду про те, що відстрочка дозволить відповідачу «акумулювати грошові кошти» та забезпечити підготовку енергосистеми Донецького регіону до опалювального періоду, не підтверджений встановленим судом конкретним механізмом такого акумулювання коштів, прогнозованим обсягом надходжень, строками їх отримання або іншим об`єктивним доказом. Отже, суд першої інстанції не встановив, що після закінчення шестимісячного строку відстрочки рішення буде реально виконане, а лише припустив можливість такого виконання.

Щодо вказаних доводів апелянта, суд апеляційної інстанції зазначає, що стаття 331 Господарського процесуального кодексу України надає суду дискреційне повноваження щодо надання відстрочки виконання рішення за наявності обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. При цьому, процесуальне законодавство не вимагає встановлення математично точного розрахунку дефіциту ліквідності саме в розмірі присудженої суми або деталізованого прогнозу руху грошових коштів.

Колегія суддів зауважує, що застосування інституту відстрочки виконання рішення спрямоване на врахування поточного майнового стану боржника та наявних об`єктивних перешкод для негайного виконання рішення. При цьому процесуальний закон не ставить можливість надання відстрочки у залежність від доведення боржником безумовної спроможності виконати рішення після завершення відповідного строку, а передбачає оцінку судом усіх обставин справи з метою дотримання балансу інтересів сторін.

Таким чином, надання відстрочки виконання рішення суду до 19.02.2027 є співмірним встановленим обставинам, спрямованим на дотримання балансу інтересів сторін та узгоджується з принципами розумності, справедливості і пропорційності, що відповідає засадам справедливого судового розгляду у розумінні частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що справедливим та таким, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, є часткове задоволення заяви АТ ДТЕК «Донецькі електромережі» в частині надання відстрочення виконання рішення у даній справі на 6 місяців.

Отже, оскільки колегія суддів дійшла висновку, що доводи і вимоги апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не свідчать про ухвалення рішення в частині оскаржуваних вимог із порушеннями, які статтею 277 Господарського процесуального кодексу України визначено як підстави для зміни чи скасування оскаржуваного рішення, суд залишає скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Також, Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Ураховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені апелянтом, у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Донецької області від 19.08.2026 у справі №905/363/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 02.11.2026.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов

Суддя О.І. Склярук