Рішення № 141102992 у справі № 201/216/26 від 29.10.2026

Справа № 201/216/26

Провадження № 2/201/159/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 року м. Дніпро

Соборний районний суд міста Дніпра в складі:

головуючого судді Демидової С.О.,

з секретарем судового засідання Коверзай О.О.

за участі:

представника позивача Нестеренко Д.С .

представника позивача Дерило В.Г.

представника відповідача Зеленової О.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,-

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

До Соборного районного суду міста Дніпра 31 грудня 2025 року надійшла позовна заява Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, в яких позивач просить суд:

-Зобов`язати ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) усунути перешкоди Дніпровській міській раді (ЄДРПОУ 26510514, пр. Дмитра Яворницького, 75, м. Дніпро, 49000) у праві користування та розпорядження земельною ділянкою розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0.0685 га, шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва: нежитлової будівлі, що складається з автомийки А1, загальною площею 134.5 кв.м. будівлі котельні Б1, площею 8.9 кв.м., будівлі охорони В1, площею 11.2 кв.м., навісу Г1, навісу Д1, споруди 1-3,І, всього під забудовами 174 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2733586512020).

-Скасувати державну реєстрацію права приватної власності на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлі, що складається з автомийки А1, загальною площею 134.5 кв.м. будівлі котельні Б1, площею 8.9 кв.м., будівлі охорони В1, площею 11.2 кв.м., навісу Г1, навісу Д1, споруди 1-3,І за ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ), проведену рішенням приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В.В., індексний номер 68032788 від 15.06.2023 (номер відомостей про речове право 50637738), із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 2733586512020.

-Стягнути з відповідача у справі на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (реквізити отримувача: 49044, м. Дніпро, пр-т Дмитра Яворницького, 38, МФО 820172, р/р [рахунок приховано] в ДКСУ в м. Київ код за ЄДРПОУ 02909938, код класифікації видатків бюджету - 2800) сплачений судовий збір

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що прокуратура звертається до суду із позовною заявою в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, у тому числі, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Державним реєстратором Глеюватської сільської ради Волос О.В. 11 травня 2023 року вперше здійснено державну реєстрацію права власності за громадянином ОСОБА_4 на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, вказаний об`єкт складається із будівлі автомийки А1, загальною площею 134.5 кв.м. будівлі котельні Б1, площею 8.9 кв.м., будівлі охорони В1, площею 11.2 кв.м., навісу Г1, навісу Д1, споруди 1-3,І, всього під забудовами 154.6 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2733586512020).

Підставою для здійснення державної реєстрації права власності на вищезгадану будівлю став технічний паспорт № TI01:8610-8984-5405-4902, виданий 11 квітня 2023 року ЄДЕССБ та реєстраційне посвідчення серія та номер: 35-24, видане 12 березня 2004 року Дніпропетровським бюро технічної інвентаризації.

В електронній реєстраційній справі на вказаний об`єкт нерухомості наявна копія вищезгаданого реєстраційного посвідчення, в якому йдеться, що таке видане на підставі рішення виконкому Дніпропетровської міської ради від 11 лютого 2004 року № 15-Р.

Доданий лист КП «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» від 23 листопада 2022 року № 9129, в якому йдеться про те, що станом на 31 грудня 2012 року за адресою: АДРЕСА_1 , містяться відомості про право власності на нежитлові будівлі, що належать гр. ОСОБА_4 - 1/1 ч. на підставі реєстраційного посвідчення виданого КП «ДМБТІ» від 12 березня 2004 року за реєстровим № 35-24 та записано в реєстрову книгу № 9ЮН, на підставі рішення виконкому Дніпропетровської міської ради від 11 лютого 2004 року № 15-Р.

Також долучено акт фактичного користування від 05 квітня 2023 року виданий ТОВ «Дніпровський проектно-конструкторський технологічний інститут», згідно з яким, будівля автомийки (літ А1), будівля котельної (літ Б1), будівля охорони (літ В1) виконані з легких металевих конструкцій та не є капітальними будівлями (тимчасові), а відтак ці споруди не є самочинним будівництвом та не підлягають узаконенню та введенню в експлуатацію. Вказаний акт підписаний інженером з інвентаризації нерухомого майна ОСОБА_5 .

Разом з тим, в матеріалах інвентаризаційної справи наявний технічний паспорт № TI01:8610-8984-5405-4902, інвентаризаційна справа ДМР48020.

Водночас, за результатами моніторингу порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва встановлено, що дозвільні документи на виконання будівельних робіт або введення в експлуатацію об`єктів нерухомого майна, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 в, відсутні.

При цьому відомостей щодо надання у власність або користування вказаної земельної ділянки Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та Національна кадастрова система (НКС) не містить.

На теперішній час зазначений об`єкт нерухомого майна перебуває у приватній власності ОСОБА_1 .. Право власності набуте на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя № 933, посвідченого 15 червня 2023 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В.В. У зв`язку з укладенням зазначеного договору, цього ж дня державним реєстратором здійснено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 .

З метою встановлення факту використання земельної ділянки, інспекцією з державного контролю за використанням та охороною земель Дніпровської міської ради 19 листопада 2025 року проведено обстеження несформованої земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , за результатами якого складено відповідний акт обстеження № 0620.

Згідно з означеного акту з`ясовано, що на вказаній земельній ділянці розташована нежитлова будівля на якій встановлено вивіски «Автомойка», а над окремим входом «Кафе». Також, згідно з актом, інформація щодо землевласників, документів, що підтверджують державну реєстрацію права власності чи право постійного користування або права оренди земельної ділянки, відсутня.

Крім того, у вказаному акті зазначено, що відповідно до інформації наданої Комунальним підприємством «Муніципальний землевпорядний офіс» Дніпровської міської ради, загальна площа займаної земельної ділянки становить 0.0174 га, а площа забудови становить 174 кв.м.

Таким чином, фактична площа забудови та площа земельної ділянки, зайнятої цією забудовою, становлять 0,0174 га та 174 кв.м відповідно.

Водночас, відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, площа спірного об`єкта нерухомості, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , становить 134,5 кв. м (0,0134 га).

Факт того, що самочинно збудований об`єкт нерухомості фактично займає площу 0,0174 га та 174 кв.м відповідно, підтверджується технічним звітом з геодезичних робіт щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, виконаним у межах кримінального провадження № 42021042020000007 розпочатого за ознаками складу кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 197-1 КК України.

Відповідно до вказаного технічного звіту всього відповідач займає несформовану земельну ділянку загальною площею 0.0685 га (685 кв.м.)

Згідно з відомостями, наданими Дніпровською міською радою, встановлено, що у відповідних реєстрах відсутні будь-які реєстраційні записи щодо укладення цивільно правових угод між Дніпровською міською радою та фізичними або юридичними особами, предметом яких було б набуття права користування та/або розпорядження земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, Дніпровська міська рада повідомила, що за даними інформаційної бази містобудівного кадастру та Адресного плану міста містобудівні умови та обмеження для проектування об`єктів будівництва, а також будівельний паспорт забудови земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , уповноваженим органом не надавалися.

Також встановлено, що паспорти прив`язки тимчасових споруд за вказаною адресою не оформлювалися.

Інформація щодо наявності розпорядчих документів, на підставі яких було присвоєно або змінено адресу об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , у Дніпровської міської ради відсутня (лист від 11.12.2025 № 7/11-2719)

Згідно з інформацією, наданою Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області, починаючи з 2021 року відсутні відомості щодо укладення між Дніпровською міською радою та будь-якою фізичною чи юридичною особою договору оренди земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, податковим органом повідомлено, що ні ОСОБА_1 , ні ОСОБА_4 , а також будь-які інші особи на теперішній час не перебувають на обліку як платники плати за землю стосовно земельної ділянки, розташованої за вказаною адресою.

Водночас, відповідно до даних інформаційно-комунікаційних систем ДПС України станом на 01.12.2025, за ОСОБА_1 обліковується заборгованість у загальній сумі 53 780,35 грн з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами - власниками об`єктів нежитлової нерухомості (ККДБ 18010300) та об`єктів житлової нерухомості (ККДБ 18010200). Крім того, за відповідачем обліковується заборгованість із земельного податку з фізичних осіб (ККДБ 18010700) (лист від 03.12.2025 № 10591-25).

Згідно з листом Головного архітектурно-планувального управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради, відповідно до даних містобудівного кадастру та Адресного плану міста, містобудівні умови та обмеження для проектування об`єктів будівництва, а також будівельний паспорт забудови земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , Управлінням не надавалися. Паспорти прив`язки тимчасових споруд щодо зазначеної адреси не оформлювались. Інформація щодо розпорядчих документів, на підставі яких було присвоєно або змінено зазначену адресу відсутня (лист від 17.11.2025 № 12/19-469).

За даними Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради встановлено відсутність відомостей щодо видачі/реєстрації Управлінням документів, які надають право на виконання будівельних робіт та засвідчують прийняття в експлуатацію об`єкта будівництва за адресою: АДРЕСА_1 (лист від 28.11.2025 № 10/1-249).

Таким чином, технічний паспорт № TI01:8610-8984-5405-4902, інвентаризаційна справа ДМР48020 та витяг з реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва № TI01:8610-8984-5405-4902, на підставі яких вперше було зареєстровано право власності на самочинно збудований об`єкт, у дійсності не існує.

Згідно відомостей отриманих з Комунального підприємства «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації Дніпровської міської ради, технічна інвентаризація та державна реєстрація права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 не проводилась (лист від 10.11.2025 № 12144).

Крім того, у зазначеному листі КП «ДМБТІ» ДМР повідомлено, що у реєстраційній книзі № 9ЮН відсутні будь-які записи за реєстровим № 35-24, у зв`язку з чим реєстраційне посвідчення серії та номера 35-24, на яке посилались під час проведення первинної державної реєстрації права власності на спірний об`єкт, фактично не оформлювалось та не видавалось ОСОБА_4 .

Також комунальне підприємство офіційно підтвердило, що інформаційна довідка за вихідним № 9129 від 23 листопада 2022 року щодо нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , КП «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради не готувалась та не видавалась.

Таким чином, ОСОБА_4 , уникаючи установленого чинним законодавством порядку набуття у користування земельної ділянки, отримання дозволу на будівництво, прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, самочинно збудував вказаний об`єкт та набув право власності на нього на підставі підроблених правовстановлюючих документів, а саме технічного паспорту № TI01:8610-8984 5405-4902, виданого 11 квітня 2023 року ЄДЕССБ та реєстраційне посвідчення серія та номер: 35-24, видане 12 березня 2004 року.

З огляду на відсутність правовстановлюючих документів, в тому числі декларації про початок будівельних робіт та про готовність об`єкта до експлуатації, відсутні підстави для переходу права власності за правочинами щодо подальшого відчуження майна.

Вищевказані обставини свідчать про безпідставну державну реєстрацію за ОСОБА_4 , а у подальшому за ОСОБА_1 права приватної власності на об`єкт нерухомого майна - будівлю автомийки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво на ній.

Такі дії суперечать засадам містобудівної діяльності в Україні, визначеним Законом України «Про основи містобудування», є перешкодою у розв`язанні питань прогнозування розвитку, планування і забудови населених пунктів, регулювання земельних відносин, створення соціальної, інженерної і транспортної інфраструктури, що призводить до порушення майнових прав та інтересів держави.

Таким чином, внаслідок безпідставної державної реєстрації на нежитлову будівлю, що розміщена на земельній ділянці комунальної форми власності, яка самочинно забудована без погодження із власником земельної ділянки та без відповідних погоджувальних і дозвільних документів, порушено права власника земельної ділянки - територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради - щодо користування, володіння, розпорядження земельною ділянкою під об`єктом самочинного будівництва.

Тому позивачі просили задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. (т. 1 а.с. а.с.2-49).

08 травня 2026 року представником відповідача було подано відзив на позовну заяву в якому просили суд відмовити в задоволенні позовних вимог , оскільки ОСОБА_1 жодних дій щодо самочинного будівництва вказаного об`єкту нерухомого майна не вчиняла. Окрім того зазначили, що ОСОБА_1 не є належним відповідачем у даній справі, що є окремою підставою для відмовити в задоволенні позовних вимог.

Передумовою для звернення до суду з вимогою про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення є перевірка Департаменту ДАБІ у випадку виявлення факту самовільного будівництва, складення протоколу про виявлення порушень та видача відповідного припису на їх усунення, проте позивачем не надано таких доказів. Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою та можливе лише тоді коли використано усі передбачені законодавством заходи.

03 грудня 2025 року відповідачем було сплачено заборгованість з податку на нерухоме майно в сумі 53 780 грн.

Щодо позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності за відповідачем, зазначили, що скасувавши реєстрацію права власності ОСОБА_1 порушене право позивача не буде відновлене, оскільки призведе до поновлення прав ОСОБА_4 , оскільки у разі задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 буде поновлено його право власності, дана вимога не відповідає вимогам закону.

Стосовно відсутності підстав для представництва прокурором зазначили що прокурором не доведено неспроможність органу діяти самостійно, не надано об`єктивних доказів того що орган влади - Дніпровська міська рада позбавлена дієвої можливості здійснювати захист свого інтересу, а прокуратура не може діяти як орган загального нагляду та свавільно втручатися у діяльність органів влади (т. 1 а.с. 212-224).

12 травня 2026 року представником позивача подано додаткові пояснення на відзив відповідача.

Щодо безпідставності твердження про неналежність відповідача в особі ОСОБА_1 просив врахувати правову позицію викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21.

У вказаному рішенні судом констатовано, що належним відповідачем за позовом власника землі про знесення об`єкта самочинного будівництва є не забудовник, а саме останній набувач такого об`єкта, який зареєстрував за собою право власності на самочинне будівництво. Отже, у даному випадку прокурор обґрунтовано пред`явив позов до належного відповідача - останнього набувача, який зареєстрував за собою право власності на спірний об`єкт нерухомого майна.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові наголосила, що перехід права власності на самочинне будівництво до іншої особи не змінює правового статусу такого майна та не створює правових підстав для його подальшого існування. Сам факт державної реєстрації права власності на самочинно збудований об`єкт, так само як і його подальше відчуження, не легалізує самочинне будівництво та не припиняє порушення прав власника земельної ділянки.

Щодо доводів представника відповідача про необхідність попереднього винесення припису органом державного архітектурно будівельного контролю є безпідставним так як прокурором заявлено негаторний позов в інтересах власника земельної ділянки - Дніпровської міської ради, спрямований на усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою комунальної власності.

Предметом даного спору є захист порушеного речового права власника земельної ділянки, а не реалізація контрольних чи наглядових функцій органу державного архітектурно-будівельного контролю у сфері містобудівної діяльності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2019 у справі № 917/375/18 чітко розмежувала спори за позовами органів державного архітектурно будівельного контролю, які звертаються до суду в порядку статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та спори власника земельної ділянки про усунення порушень його майнових прав.

У пункті 6.29 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду прямо вказала, що орган місцевого самоврядування, реалізуючи повноваження власника земельної ділянки, має право звернутися до суду за захистом свого порушеного права в межах приватноправових відносин.

Таким чином, у даному випадку відсутня необхідність у попередньому проведенні перевірки органом державного архітектурно-будівельного контролю чи винесенні припису, оскільки позов заявлено не контролюючим органом у порядку статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а власником земельної ділянки в порядку статей 391, 376 ЦК України.

Крім того, сам факт відсутності дозвільних документів на будівництво, а також відсутність правовстановлюючих документів на земельну ділянку відповідачем фактично не спростовується.

Також необґрунтованими є посилання представника відповідача на те, що знесення є «крайнім заходом», який може бути застосований лише після вжиття інших заходів реагування. У даному випадку спірний об`єкт розміщений на земельній ділянці комунальної власності без будь-яких правових підстав для її використання, а тому саме існування такого об`єкта створює триваючі перешкоди власнику земельної ділянки у здійсненні права користування та розпорядження нею.

За таких обставин знесення самочинного будівництва є належним та ефективним способом захисту порушеного права власника земельної ділянки.

Щодо доводів представника відповідача про відсутність порушення прав Дніпровської міської ради зазначили, земельна ділянка використовується без належних правових підстав, що саме по собі свідчить про порушення прав власника землі територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради.

При цьому порушення прав власника земельної ділянки полягає не лише у фактичному зайнятті землі, а й у позбавленні органу місцевого самоврядування можливості вільно користуватись та розпоряджатись земельною ділянкою комунальної власності відповідно до вимог земельного законодавства. Наявність на земельній ділянці самочинно збудованого об`єкта нерухомості унеможливлює реалізацію Дніпровською міською радою своїх повноважень власника землі, у тому числі щодо передачі земельної ділянки у користування іншим особам, зміни цільового призначення, забудови території або її використання в інтересах територіальної громади.

Отже, саме факт самовільного використання земельної ділянки комунальної власності та розміщення на ній самочинного будівництва свідчить про наявність триваючого порушення прав та інтересів держави.

Щодо доводів про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави Прокурором.

Підставою для звернення прокурора до суду стало тривале невжиття Дніпровською міською радою достатніх заходів, спрямованих на усунення порушень земельного законодавства та повернення земельної ділянки комунальної власності.

Сам факт того, що представник Дніпровської міської ради бере участь у судових засіданнях, не спростовує наявності у прокурора передбачених законом підстав для представництва інтересів держави у суді.

Крім того, на момент звернення прокурора з позовом положення статті 23 Закону України «Про прокуратуру» були чинними та підлягали застосуванню.

Рішення Конституційного Суду України, на яке посилається представник відповідача, не спростовує правомірності звернення прокурора до суду у даній справі та не є підставою для залишення позову без розгляду чи відмови у його задоволенні, оскільки набирає чинності в частині визнання неконституційними окремих положень статті 23 Закону України «Про прокуратуру» лише з 01.01.2027 (т. 1 а.с. 244-249).

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 07 січня 2026 року указана позовна заява передана для розгляду судді Демидовій С.О. (т. 1 а.с. 153-154).

Відповідно до ч.6 ст.187 ЦПК України, у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

Відповідно до ч.8 ст.187 ЦПК України, суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру.

08 січня 2026 року згідно із вимогами ч. 6 ст. 187 ЦПК України суддя звернувся до Єдиного державного демографічного реєстру(т. 1 а.с. 155-156).

08 січня 2026 року надійшла відповідь з Єдиного державного демографічного реєстру про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 155-156).

Ухвалою судді від 12 січня 2026 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою (т. 1 а.с. 157-158).

06 квітня 2026 року представником відповідача було подано клопотання про залучення до справи у якості третьої особи ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 189-193), яке 07 квітня 2026 року в судовому засіданні було залишено без задоволення (т. 1 а.с. 207).

08 травня 2026 року представником відповідача було подано клопотання про призначення експертизи (т. 1 а.с. 238-241).

13 травня 2026 року представником позивача подано заперечення на клопотання про призначення експертизи (т. 2 а.с .1-4).

Ухвалою суду від 13 травня 2026 року клопотання представника відповідача про призначення експертизи залишено без задоволення (т. 2 а.с. 11-13).

13 травня 2026 року ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті (т. 2 а.с .14-15).

В судовому засіданні представники позивача підтримали заявлені позовні вимоги, та на їх задоволенні наполягали.

Представник відповідача заперечувала проти задоволення позовних вимог вважаючи їх необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню.

Фактичні обставини встановленні судом

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 16 грудня 2025 рік за ОСОБА_1 15 червня 2023 року зареєстроване право власності на будівлю та споруди, об`єкт нежитлової нерухомості опис: будівля автомийкаА1 загальною площею 134,5 кв. , будівлі котельні Б1, площею 8.9 кв.м., будівлі охорони В1, площею 11.2 кв.м., навісу Г1, навісу Д1, споруди 1-3,І, всього під забудовами 174 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2733586512020) за адресою АДРЕСА_1 , на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (т. 1 а.с. 51).

Позивачем долучено іпотечний договір від 12 червня 2023 року посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В.В., яким ОСОБА_4 передав в іпотеку ОСОБА_1 будівлю та споруди за адресо: АДРЕСА_1 (а.с. 64-67).

15 червня 2023 року укладено договір про задоволенні вимог кредитора (а.с. 68-69).

11 травня 2023 року право власності на вказане нерухоме майно відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно було зареєстроване за ОСОБА_4 на підставі технічного паспорту, серія та номер : Т101:8610-8984-5405-4902, виданий 11 квітня 2023 року , видавник: ЄДЕССБ, Документ отримано з ЄДЕССБ; реєстраційне посвідчення , серія та номер: 35-24, виданий 12 березня 2004 року, видавник: Дніпропетровське бюро технічної інвентаризації (т. 1 а.с. 52).

Як стверджує позивач документи які послужили реєстрацією права власності за ОСОБА_4 не видавалися

12 березня 2004 року начальником КП «ДМБТІ» видано реєстраційне посвідчення за реєстровим № 35-24 та записано в реєстрову книгу № 9ЮН на підставі рішення виконкому міської ради від 11 лютого 2004 року за № 15-р на будівлі та споруди літ А1 134,5 кв., літ Б-1-7,3 кв.м., літ В1-9,7 кв.м. по АДРЕСА_1 , загальною площею 151,5 кв.м ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 56)

23 листопада 2022 року начальником виробничого відділу КП «ДМБТІ» на запит ОСОБА_4 повідомляє що станом на 31 грудня 2012 рік за адресою АДРЕСА_1 ,В містяться відомості про право власності на нежитлові будівлі, що належать ОСОБА_4 на підставі реєстраційного посвідчення виданого КП «ДМБТІ» від 12 березня 2004 року за реєстровим № 35-24 та записано в реєстрову книгу № 9ЮН на підставі рішення виконкому міської ради від 11 лютого 2004 року за № 15-р (т. 1 а.с. 54)

ТОВ «Дніпровський проектно - конструкторський технологічний інститут» 05 квітня 2023 року склав акт фактичного користування про те що об`єкт нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 не є капітальними будівлями. Будівлі не є самочинними та не підлягають узаконенню та введенню в експлуатацію (т. 1 а.с. 58).

11 квітня 2023 року на замовлення ОСОБА_4 було складено технічний паспорт на об`єкт за адресою АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 59).

Відповідно до витягу з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва адреса АДРЕСА_1 , згідно експериментального порядку станом на 01 січня 2021 рік не присвоювалась (т. 1 а.с. 60).

04 листопада 2025 року прокурором здійснено запит до Інспекції з державного контролю за використанням та охороною земель Дніпровської міської ради та просили провести обстеження земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , на якій розташовані автомийка та будь - які інші будівлі та споруди (т. 1 а.с.70-73).

24 листопада 2025 року на запит прокурора Департаментом державного контролю за використанням та охороною земель надано відповідь та долучено акт обстеження земельної ділянки від 19 листопада 2025 року № 0620 відповідно до якого з`ясовано що на вказаній земельній ділянці розташована нежитлова будівля на якій встановлено вивіски «Автомойка», а над окремим входом «Кафе». Також, згідно з актом, інформація щодо землевласників, документів, що підтверджують державну реєстрацію права власності чи право постійного користування або права оренди земельної ділянки, відсутня. Крім того, у вказаному акті зазначено, що відповідно до інформації наданої Комунальним підприємством «Муніципальний землевпорядний офіс» Дніпровської міської ради, загальна площа займаної земельної ділянки становить 0.0174 га, а площа забудови становить 174 кв.м., проте право власності зареєстровано на 134,5 кв м. (т. 1 а.с. 74- 87)

Відповідно до технічного звіту з геодезичних робіт щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, виконаним у межах кримінального провадження № 42021042020000007 розпочатого за ознаками складу кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 197-1 КК України самочинно збудований об`єкт нерухомості фактично займає площу 0,0174 га та 174 кв.м відповідно. Згідно до вказаного технічного звіту всього відповідач займає несформовану земельну ділянку загальною площею 0.0685 га (685 кв.м.) (т. 1 а.с. 90-107).

04 листопада 2025 року прокурор звернувся з запитом до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області стосовно сплати ОСОБА_1 або іншими фізичними та юридичними особами орендної плати або плати податку за землю, за адресою АДРЕСА_1 та чи існує заборгованість (т. 1 а.с .108-11).

03 грудня 2025 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області надано відповідь, що в період з 31 грудня 2023 року по 05 листопада 2025 рік податок за землю відсутній, оренда відсутня, по ОСОБА_4 повідомили, що в період з 01 січня 2020 року по 05 листопада 2025 року оренда відсутня. ОСОБА_1 має заборгованість у сумі 53 780,35 грн. по податку за нерухоме майно та за землю (т. 1 а.с.112-116).

04 листопада 2025 року прокурор звернувся з запитом до Головного архітектурно - планувального Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради стосовно надання інформації: чи видавались або затверджувались будівельний паспорт або містобудівні умови та обмеження для проектування об`єктів нерухомого майна - автомийки, або будь - яких інших об`єктів нерухомого майна, які розташовані за адресою АДРЕСА_1 , видані в тому числі ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ; чи оформлялися паспорти прив`язки тимчасових споруд за даною адресою; чи укладались міською радою договори із суб`єктами господарювання; чи видавався дозвіл на виконання будівельних робіт; чи реєструвалися декларації про готовність до експлуатації об`єкта за даною адресою; чи зверталися будь - які фізичні чи юридичні особи з приводу реєстрації дозвільних документів ( т. 1 а.с. 119-120).

18 листопада 2025 року Головним архітектурно - планувальним управлінням Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради надано відповідь, що за даними інформаційної бази містобудівного кадастру та адресного плану міста містобудівні умови та обмеження для проектування об?єктів будівництва та будівельний паспорт забудови земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 управлінням не надавались, паспорти прив?язки тимчасових споруд не оформлювались. Інформація стосовно розпорядчих документів на підставі яких було присвоєно або змінено зазначену адресу в розпорядженні управління відсутня. Питання укладання договорів на використання об?єктів благоустрою, реєстрація дозвільної документації на виконання будівельних робіт не належать до повноважень управління (т. 1 а.с. 121).

04 листопада 2025 року прокурором здійснено запит до Управління державного архітектурно - будівельного контролю Дніпровської міської ради, щодо надання дозволу на виконання будівельних робіт будівлям та спорудам за адресою АДРЕСА_1 , чи реєструвалась декларація про готовність об`єкта до експлуатації, чи зверталася будь - яка особа фізична чи юридична з приводу реєстрації дозвільних документів (т. 1 а.с. 122-124).

28 листопада 2025 року Управлінням державного архітектурно - будівельного контролю Дніпровської міської ради надано відповідь, що згідно з даними Реєстру будівельної діяльності , станом на дату надання відповіді відсутні відомості щодо видачі / реєстрації документів , які надають право на виконання будівельних робіт та засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів (т. 1 а.с. 125-126).

04 листопада 2025 року прокурором здійснено запит до Комунального підприємства «Дніпровські активи» Дніпровської міської ради» щодо укладення договорів про використання об`єктів благоустрою міста для реалізації потреб у сфері споживчого ринку, відпочинку та послуг з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 127-129).

12 листопада 2025 року Комунальним підприємством «Дніпровські активи» Дніпровської міської ради надано відповідь що договори про використання об`єктів благоустрою міста для реалізації потреб у сфері споживчого ринку, відпочинку та послуг не укладалися (т. 1 а.с. 130-131).

04 листопада 2025 року прокурором було здійснено запит до КП ДМБТІ ДМР, щодо заведення інвентаризаційної справи на об`єкт за адресою АДРЕСА_1 ; інформації стосовно права власності на даний об`єкт; та чи надавалася ОСОБА_4 або будь - яким іншим особам реєстраційне посвідчення видане КП «ДМБТ ДМР від 12 березня 2004 року № 35-24, яке записано в реєстрову книгу за № 9ЮН; чи надавався ОСОБА_4 лист від 23 листопада 2022 року № 9/29. (т. 1 а.с.132-134).

10 листопада 2025 року КП ДМБТІ ДМР на запит прокурора надано відповідь, про відсутність реєстраційного запису про право власності на нерухоме майно, реєстраційне посвідчення не оформлювалося та не видавалося, запитувана довідка не видавалася (т. 1 а.с. 135).

04 листопада 2025 року прокурором здійснено запит до Дніпровської міської ради щодо надання копії рішення міської ради про передачу у власність або оренду земельної ділянки, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 ОСОБА_1 та ОСОБА_4 під будівництво нежитлової будівлі, а також документи які слугували підставою для прийнятого рішення; інформації чи сформована земельна ділянка, за даною адресою, який кадастровий номер такої земельної ділянки; інформацію та копії розпорядчих документів про присвоєння, зміни адреси об`єкту нерухомості за вказаною адресою; чи видавались чи затверджувались будівельні паспорти або містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкту нерухомого майна; чи оформлювались паспорти прив`язки тимчасових споруд; чи укладалися договори про використання об`єктів благоустрою міста не за функціональним призначенням; чи видавався дозвіл на виконання будівельних робіт; чи реєструвались декларації про готовність об`єкта до експлуатації; чи зверталися будь - які особи з приводу реєстрації дозвільних документів про початок будівельних робіт; чи вживались міськрадою заходи цивільно - правового характеру тому числі у судовому порядку про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом звільнення самовільно зайнятої ( т. 1 а.с. 136-140).

11 грудня 2025 року на запит прокурора Дніпропетровською міською радою надано відповідь, що реєстраційних записів стосовно цивільно правових угод за вказаною адресою укладених між міськрадою та фізичними або юридичними особами не виявлено; прийнятих рішень міськрадою не виявлено; паспорт забудови земельної ділянки управлінням не видавався, паспорти прив`язки тимчасових споруд не оформлювались; рішення виконавчого комітету міськради від 11 лютого 2004 року № 15-Р не існує; договорів за вказаною адресою на використання об`єктів благоустрою не укладалися; відсутні відомості щодо видачі/реєстрації документів які надають право на виконання будівельних робіт; будь - які особи з дозвільними документами на будівництво за вказаною адресою не зверталися, проте наявні відомості щодо технічного паспорту від 05 квітня 2023 року, замовник ОСОБА_4 заходів претензійного - позовного характеру міськрада не здійснювала (т. 1 а.с. 141- 144).

Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного представником позивача, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) закріплено принцип доступу до правосуддя.

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» («Bellet v. France»), заява № 23805/94).

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Також і у частині першій статті 13 зазначеного Кодексу визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц та інших зроблено висновки про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Щодо представництва прокурором інтересів держави

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

У рішенні від 05.06.2019 № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

У даній цивільній справі керівник Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра звернувся із позовними вимогами в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради.

Суд вважає необхідним звернути увагу на наступне.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (KOROLEV v. RUSSIA (no. 2), N 5447/03, § 33, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року; MENCHINSKAYA v. RUSSIA, N 42454/02, § 35, ЄСПЛ, від 15 січня 2009 року).

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина перша та друга статті 8 Конституції України).

У рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року N 3-рп/99 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) вказано, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради. Питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад. Сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна (стаття 140 Конституції України).

Органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об`єкти державної власності. Органи місцевого самоврядування з питань здійснення ними повноважень органів виконавчої влади підконтрольні відповідним органам виконавчої влади (частина друга та третя статті 143 Конституції України).

Відповідно до абзацу 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Як в Конституції України, так і в законах розмежовуються такі учасники відносин як держава та територіальні громади, відповідно, і їх інтереси. Тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що прокурор може представляти саме інтереси держави в суді. Тобто Конституцією України визначено, що прокуратура уповноважена здійснювати представництво інтересів лише держави, а не територіальних громад (органів місцевого самоврядування). Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді, в тому числі й територіальних громад, не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України). Тому, за загальним правилом, не допускається представництво прокуратурою інтересів органу місцевого самоврядування. Як виняток, представництво інтересів органу місцевого самоврядування може мати місце в тому випадку, якщо органу місцевого самоврядування надано законом окремі повноваження органів виконавчої влади.

У пунктах 6.41.-6.43. постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 (провадження № 12-72гс19) вказано, що: "у цьому випадку необхідність захисту інтересів держави прокурором полягає у необхідності відновлення законності та справедливої рівноваги між інтересами суспільства (у цьому випадку - місцевої громади) й орендаря, повернення землі у комунальну власність та відновлення порушеного порядку розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, дотримання принципу раціонального використання землі, що відповідає принципу, закріпленому у Конституції України, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду.

Подібний висновок було зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду у від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень (органи державної влади, органи місцевого самоврядування або інші суб`єкти владних повноважень, до компетенції яких віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах), а не прокурор, між тим для того щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. У кожному випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Враховуючи вищевикладене, суд наголошує на тому, що чинне законодавство України, зокрема, Закон України «Про прокуратуру», фактично наділяє прокурора правом в окремих випадках здійснювати захист інтересів держави, звертаючись до суду з відповідними позовами в інтересах останньої виключно в особі компетентних суб`єктів владних повноважень.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом juranovitcuria («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої ч. 3 та 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.

При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абз. 2 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.

Вказана правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 06.08.2019 у справі № 910/6144/18 та від 06.08.2019 у справі № 912/2529/18.

Отже, прокурор, подаючи позов, мав обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме: подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Наведений правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

З огляду на вищевикладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу, який має відповідні повноваження щодо вчинення дій, направлених на захист прав та охоронюваних законом інтересів, про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

У такому випадку суд має дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Наведену правову позицію Верховним Судом, зокрема, викладено в постанові від 25.02.2021 у справі № 910/261/20.

З огляду на те, що Дніпровською міською радою, як власником земельної ділянки та органом, уповноваженим здійснювати функції держави у даних спірних правовідносинах, протягом тривалого часу, не вжито заходів для відновлення власних майнових прав, що порушує визначені Конституцією та законодавством України права та інтереси територіальної громади, у спільній власності якої перебуває спірне майно, даний позов пред`явлено Правобережною окружною прокуратурою міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради.

Факт самовільного будівництва на земельній ділянці комунальної власності без належних на те правових підстав позбавляє у законний спосіб реалізувати конституційні функції органів місцевого самоврядування, призводить до порушення інтересів територіальної громади міста.

Таким чином, в контексті правовідносин у даній справі, інтереси держави полягають також у захисті прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи.

Правобережною окружною прокуратурою міста Дніпра, в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» на адресу Дніпровської міської ради скеровувались листи з інформацією щодо порушення інтересів держави, що полягають у самовільному зайняття земельної ділянки.

Про факт самовільного будівництва на земельній ділянці комунальної форми власності стали відомі міській раді ще у січні 2021 року, оскільки в межах кримінального провадження 42021042020000007 в межах якого міська рада визнана потерпілими.

Дніпровська міська рада, як власник земельної ділянки, була обізнана про факт самовільного будівництва за адресою АДРЕСА_1 , проте заходів щодо захисту та поновлення прав територіальної громади на спірну земельну ділянку не вжито, що підтверджується листом Дніпровської міської ради від 11 грудня 2025 року.

В той же час, Дніпровська міська рада, як власник комунального майна, який організовує управління об`єктами житлового господарства комунальної власності територіальної громади міста, будучи обізнаною про факт самовільного будівництва на земельній ділянці комунальної форми власності до суду з позовом про звільнення її не звернулася про що свідчить лист Дніпровської міської ради від 11 грудня 2025 року № 7/11-2719.

Обізнаність міської ради про встановлені окружною прокуратурою обставини незаконного самовільного будівництва на земельній ділянці комунальної власності, достатній час для самостійного вжиття заходів, направлених на усунення виявлених порушень, свідчить про бездіяльність Дніпровської міської ради, яка є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, у зв`язку з чим прокурор звернувся з даним позовом до суду в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Враховуючи вищезазначене суд вважає, що прокурором при зверненні до суду було виконано вимоги, передбачені ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», щодо доведення факту усвідомленої пасивної поведінки уповноваженого органу щодо нездійснення захисту інтересів держави та повідомлено Дніпровську міську раду про стверджуване порушення інтересів держави з наданням розумного строку для самостійного звернення до суду з позовом. Прокурором було надано належні та допустимі докази, невиконання Дніпровською міською радою та її уповноваженими органами своїх функції на захист інтересів держави у сфері комунальної власності.

Статтею 143 Конституції України встановлено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності. Аналогічні положення закріплені в статті 327 ЦК України.

Згідно із ст. 1 Закону України "Про місцеве самоврядування" визначено право комунальної власності як право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23), належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

Судом встановлено що на земельній ділянці яка є комунальною власністю було самочинно збудовано нежитлові будівлі, що складаються з автомийки А1, загальною площею 134.5 кв.м. будівлі котельні Б1, площею 8.9 кв.м., будівлі охорони В1, площею 11.2 кв.м., навісу Г1, навісу Д1, споруди 1-3,І, всього під забудовами 174 кв.м. права власності на які було зареєстровано 11 травня 2023 року за громадянином ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 .

Підставою для здійснення державної реєстрації права власності на вищезгадану будівлю стали технічний паспорт № TI01:8610-8984-5405-4902, виданий 11 квітня 2023 року ЄДЕССБ та реєстраційне посвідчення серія та номер: 35-24, видане 12 березня 2004 року Дніпропетровським бюро технічної інвентаризації.

Та згодом перереєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя

Водночас, за результатами моніторингу порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва встановлено, що дозвільні документи на виконання будівельних робіт або введення в експлуатацію об`єктів нерухомого майна, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 в, відсутні.

При цьому відомостей щодо надання у власність або користування вказаної земельної ділянки Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та Національна кадастрова система (НКС) не містить.

Відповідно до складеного акту на земельній ділянці розташована нежитлова будівля, інформація щодо землевласників, документів, підтверджують державну реєстрацію права власності чи право постійного користування або права оренди земельної ділянки, відсутня, загальна площа займаної земельної ділянки становить 0.0174 га, а площа забудови становить 174 кв.м. Таким чином, фактична площа забудови та площа земельної ділянки, зайнятої цією забудовою, становлять 0,0174 га та 174 кв. м відповідно. Водночас, відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, площа спірного об`єкта нерухомості, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , становить 134,5 кв. м (0,0134 га).

Відомості щодо укладення цивільно правових угод договорів на використання та розпорядження спірної земельної ділянки відсутні.

Будівельний паспорт забудови за вказаною адресою уповноваженим органом не надавалися. Паспорти прив`язки тимчасових споруд не оформлювалися.

Розпорядчі документи на підставі яких було присвоєно або змінено адресу АДРЕСА_1 відсутні.

Відомості щодо видачі/реєстрації Управлінням Державного архітектурно- будівельного контролю документів, які надають право на виконання будівельних робіт та засвідчують прийняття в експлуатацію об`єкта будівництва за адресою: АДРЕСА_1 (лист від 28.11.2025 № 10/1-249) також відсутні.

Таким чином, технічний паспорт № TI01:8610-8984-5405-4902, інвентаризаційна справа ДМР48020 та витяг з реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва № TI01:8610-8984-5405-4902, на підставі яких вперше було зареєстровано право власності на самочинно збудований об`єкт, у дійсності не існує.

Згідно відомостей Комунального підприємства «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації Дніпровської міської ради, технічна інвентаризація та державна реєстрація права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 не проводилась (лист від 10.11.2025 № 12144), у реєстраційній книзі № 9ЮН відсутні будь-які записи за реєстровим № 35-24, у зв`язку з чим реєстраційне посвідчення серії та номера 35-24, на яке посилались під час проведення первинної державної реєстрації права власності на спірний об`єкт, фактично не оформлювалось та не видавалось ОСОБА_4 .

Також комунальне підприємство офіційно підтвердило, що інформаційна довідка за вихідним № 9129 від 23.11.2022 щодо нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , КП «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради не готувалась та не видавалась.

Таким чином, ОСОБА_4 , уникаючи установленого чинним законодавством порядку набуття у користування земельної ділянки, отримання дозволу на будівництво, прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, самочинно збудував вказаний об`єкт та набув право власності на нього на підставі підроблених правовстановлюючих документів, а саме технічного паспорту № TI01:8610-8984 5405-4902, виданого 11.04.2023 ЄДЕССБ та реєстраційне посвідчення серія та номер: 35-24, видане 12.03.2004 року

Отже нерухоме майно, право власності на яке було зареєстровано вперше 11 травня 2023 року, а в червні 2023 року відчужене відповідачу, є самочинно збудованим, власник земельної ділянки своєї згоди на легітимізацію права власності на вказане майно не надавав, тому у ОСОБА_1 не могло виникнути право власності на нього, у зв`язку з чим власник може застосовувати належний спосіб захисту свого права власності на земельну ділянки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115гс19) зазначено, що «у силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України)».

Отже, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (див. постанови Верховного Суду: від 20 жовтня 2020 року у справі № 569/21350/18, від 22 лютого 2022 року у справі № 203/5561/16.

Судова практика у цій категорії справ є сталою та сформованою, а відмінність залежить лише від доказування.

Отже, здійснення самочинного будівництва спірного об`єкту нерухомості порушує права територіальної громади на користування та розпорядження земельною ділянкою, на якій спірний об`єкт нерухомості побудований.

Суд зазначає, що вимога про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно побудованого спірного об`єкта нерухомості відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України є належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, а прокурором обрано належний спосіб захисту своїх прав.

За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

Оскільки положення статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за особою - власником земельної ділянки у будь-який інший спосіб, окрім визначеного цією статтею (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником земельної ділянки), також не змінює правовий режим самочинного будівництва. За вказаних обставин особа - власник земельної ділянки не набуває право власності на самочинно побудоване нерухоме майно.

У категорії справ, за обставинами яких певна особа неправомірно зареєструвала право власності на самочинно побудоване майно, неналежною є як вимога про скасування рішення (запису) про реєстрацію права власності, так і вимога про припинення права власності.

Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23).

Таким чином, суд вважає, що вирішення вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою.

Отже, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстації права приватної власності за ОСОБА_1 .

При цьому, суд звертає увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені пунктах 137, 138 постанови від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23), яка вказала, що «Якщо право власності на об`єкт самочинного будівництва зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав), у разі задоволення позовної вимоги про знесення об`єкта самочинного будівництва суд у мотивувальній частині рішення повинен надати належну оцінку законності такої державної реєстрації. Якщо суд дійде висновку про незаконність державної реєстрації права власності на об`єкт самочинного будівництва, таке судове рішення є підставою для закриття розділу Державного реєстру прав та реєстраційної справи з огляду на положення пункту 5 частини першої статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ)». Тож належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

За інформацією наданою на запити прокурора Дніпровською міською радою договір оренди земельної ділянки з будь-якими фізичними чи юридичними особами не укладався, рішення про надання вказаної земельної ділянки в оренду міською радою не приймалось. Квартич не мав правових підстав для здійснення будівництва на вищевказаній земельній ділянці та відсутні правові підстави для проведення подальшої реєстрації права власності на самочинне будівництво за ним.

Право розпорядження земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1 , що належить до комунальної власності, належить виключно Дніпровській міській раді.

Оскільки спірні об`єкти нерухомості збудовано на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, а також без дозвільних документів, які надають право виконувати будівельні роботи, без належно затвердженого проекту, тобто є самочинним, а тому в силу ч. 2 ст. 376 Цивільного кодексу України право власності у Квартича, на зазначені об`єкти не виникало, у зв`язку з чим і не могло бути реалізовано в частині розпорядження майном, зокрема передачі третім особам.

Викладене свідчить про те, що Квартич набув право власності на самочинно збудовані об`єкти нерухомості незаконно та на підставі неіснуючих документів, а тому не мав права його відчужувати шляхом укладення договору іпотеки з ОСОБА_1 ..

Щодо правового режиму самочинного будівництва

Частиною першою статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України).

Особливості права власності на землю врегульовані Земельним кодексом України. Відповідно до статті 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Згідно зі статтею 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. При цьому права володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою в повному обсязі можуть належати лише власникові земельної ділянки.

Власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам (частина перша статті 375 ЦК України).

Стаття 375 ЦК України врегульовує право власника на забудову належної йому земельної ділянки, тобто можливість власника земельної ділянки здійснювати на ній будівництво в порядку, встановленому законом. Власник має право здійснювати на належній йому земельній ділянці нове будівництво, створюючи будівлі та споруди, яких раніше не існувало.

Статтею 331 ЦК України визначається порядок набуття права власності на новостворене майно. За змістом цієї норми право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Водночас можуть існувати ситуації, коли особа, не маючи прав на земельну ділянку (не будучи власником або користувачем земельної ділянки), здійснює на ній будівництво, або здійснює будівництво без відповідного документа, проєкту, з істотним порушенням будівельних норм і правил. Такі правовідносини врегульовані статтею 376 ЦК України, в якій визначено правовий режим самочинного будівництва.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Виходячи зі змісту частини першої статті 376 ЦК України об`єкт нерухомого майна вважається самочинним будівництвом, якщо він збудований або будується: 1) на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту; 3) з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Наявність хоча б однієї з наведених ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, охоплює ситуації, коли особа отримала у встановленому порядку земельну ділянку для забудови, але порушує мету використання такої земельної ділянки, а також коли особа здійснює будівництво, не маючи юридичних прав на земельну ділянку.

Мова може йти про самовільне зайняття земельної ділянки, що є правопорушенням відповідно до статті 211 ЗК України. Самовільним зайняттям земельної ділянки є активні протиправні дії особи, спрямовані на фактичне заволодіння чи/та використання земельної ділянки або її частини за відсутності рішення уповноваженого органу чи волевиявлення власника про її відчуження чи надання в користування.

Відсутність в особи прав на земельну ділянку за загальним правилом унеможливлює отримання такою особою документів, необхідних для виконання будівельних робіт, оскільки, як зазначалося вище, право на забудову земельної ділянки належить власнику або особі, яка має відповідні речові права на земельну ділянку.

Отже, якщо об`єкт будується або збудований на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, це є самостійною та достатньою підставою для кваліфікації його судом об`єктом самочинного будівництва.

У разі здійснення будівництва на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, найбільшого порушення зазнає право власника користуватись земельною ділянкою, яке слід розглядати як юридично гарантовану правовими нормами можливість власника самостійно господарювати на земельній ділянці, використовувати її корисні властивості для задоволення власних соціальних, економічних, духовних та інших потреб, тобто можливість її господарської експлуатації та, як наслідок, отримання доходу від неї.

Особа, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що їй не належить, своїми протиправними діями позбавляє власника можливості належним чином вільно користуватися земельною ділянкою.

У разі самочинного будівництва особа своїми діями також створює й інші перешкоди власнику. Йдеться, зокрема, про порушення права розпорядження земельною ділянкою, яке належить лише її власнику і полягає у юридично забезпеченій можливості визначати юридичну або фактичну долю земельної ділянки, тобто можливість вчиняти різні дії із земельною ділянкою, у тому числі й щодо її відчуження іншим особам.

У статті 90 ЗК України наведено детальний перелік прав власників земельних ділянок, зокрема, продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину, довірчу власність; самостійно господарювати на землі; споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди тощо. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відносини власника земельної ділянки із особою, яка вчинила самочинне будівництво на його земельній ділянці, регулюються частинами четвертою - шостою статті 376 ЦК України. Такі відносини, як і будь-які інші відносини власності, є абсолютними, в яких праву власника кореспондує обов`язок усіх і кожного утримуватися від будь-яких посягань на це право.

Основу такої правової охорони утворює принцип єдності земельної ділянки й будівель та споруд, розташованих на ній, основною ідеєю якого є унеможливлення виникнення ситуацій, у яких будівля й земельна ділянка стають об`єктами конкуруючих прав та інтересів різних суб`єктів. Законодавче визначення правових наслідків самочинного будівництва ґрунтується на пріоритетності захисту прав власника земельної ділянки.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що стаття 376 ЦК України розташована у главі 27 «Право власності на землю (земельну ділянку)», тобто правовий режим самочинного будівництва пов`язаний з питаннями права власності на земельну ділянку.

У постанові від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці.

Особливістю об`єктів самочинного будівництва є те, що відповідно до частини другої статті 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Самочинне будівництво як майно має визначений правилами статті 376 ЦК України спеціальний правовий режим, елементом якого є умови та порядок визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, а також наслідки відмови у такому визнанні. Цей механізм ґрунтується на судовому порядку вирішення питань, пов`язаних як із рішенням про визнання права власності, так і з наслідками цього рішення та захистом осіб, права яких порушено самочинним будівництвом.

За умови дотримання чіткого алгоритму дій, передбаченого у статті 376 ЦК України, претендувати на отримання самочинно збудованого майна у власність може як особа, яка його побудувала, так і власник земельної ділянки, на якій воно споруджено. Такий висновок сформульовано у пункті 110 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22.

З огляду на викладене суд висновує, що самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, є порушенням прав власника відповідної земельної ділянки.

Щодо захисту порушеного права власника земельної ділянки

Прокурор у цій справі заявив позовну вимогу про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованих об`єктів, а також вимоги про скасування державної реєстрації права приватної власності.

У постанові від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84).

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Реєстру.

До інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, застосування норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності. Самостійного значення для виникнення права власності факт державної реєстрації не має.

При цьому термін «визнання», який вживається в Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та нормах статті 376 ЦК України, має різне змістовне значення. В контексті регулювання відносин, пов`язаних із самочинним будівництвом, термін «визнання» має чітко визначений зміст - визнання судом права власності на нерухоме майно, збудоване на земельній ділянці за тією чи іншою особою. Самою по собі реєстраційною дією передбачений статтею 376 ЦК України судовий порядок не може бути підмінений.

Системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації право власності не виникає, а державна реєстрація визначає лише момент, з якого право власності може виникнути за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

У постанові від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності (пункт 123).

Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту.

Повноцінне здійснення прав на нерухоме майно неможливе без державної реєстрації з огляду на те, що вона є завершальним етапом набуття повного обсягу речових прав. Однак сама по собі державна реєстрація речових прав не захищає учасників цивільних відносин від порушень права власності та інших речових прав.

Як слідує із змісту частини третьої статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила самочинне будівництво, не може звертатись за підтвердженням належного їй права власності або вимагати визнання належного їй права в іншому, позасудовому порядку.

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

При цьому суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, пункт 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).

Способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 ЦК України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна.

Частинами третьою - п`ятою статті 376 ЦК України, відповідно, встановлено таке. Право власності на самочинно збудоване майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Визнання права власності в порядку частини третьої або п`ятої статті 376 ЦК України призводить до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна - або особі, яка здійснила самочинне будівництво, надається земельна ділянка у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно як обов`язкова умова для визнання права власності на таке майно (частина третя статті 376 ЦК України); або право власності на самочинно збудоване нерухоме майно визнається за особою - власником земельної ділянки (частина п`ята статті 376 ЦК України).

При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, норм частини четвертої цієї статті (пункти 6.31-6.33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13; пункти 53-56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц; пункт 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).

За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстроване за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

У категорії справ, за обставинами яких певна особа неправомірно зареєструвала право власності на самочинно побудоване майно, неналежною є як вимога про скасування рішення (запису) про реєстрацію права власності, так і вимога про припинення права власності (пункт 154 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справi № 916/1174/22).

Таким чином, усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, відповідно до якої у спорах про знесення об`єкта самочинного будівництва заявлені позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора є неналежними та такими, що не спрямовані на реальний захист прав та інтересів позивача.

Велика Палата звертає увагу, що згідно з усталеною практикою Верховного Суду обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові [див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.13)].

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що у справі, яка розглядається, належним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, є вимога про знесення об`єкта самочинного будівництва відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України.

Зазначений спосіб захисту відповідає характеру правопорушення, є таким, що встановлений законом, реально захищає та відновлює права та інтереси позивача.

Щодо визначення належного відповідача за позовом власника земельної ділянки про знесення об`єкта самочинного будівництва

У позовній заяві прокурор вимагає усунення перешкод Міськраді у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованих об`єктів з огляду на те, що здійснено самочинне будівництво на земельній ділянці комунальної власності, яка у користування під таку забудову не передавались.

Судом встановлено що між Міськрадою та будь - якою особою договір оренди земельної ділянки для будівництва не укладалося на земельній ділянці здійснило самочинне будівництво.

Щодо визначення належного відповідача за позовом власника земельної ділянки про знесення об`єкта самочинного будівництва суд звертає увагу на таке.

На земельній ділянці, що належить до комунальної власності, здійснено самочинне будівництво, яке порушує права власника земельної ділянки.

Законом встановлено, що власник земельної ділянки, права якого порушені, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Згідно із частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частини другої статті 212 ЗК України приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Негаторний позов пред`являється у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьої особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном.

Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпоряджання річчю.

Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном.

Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей.

Звернення з негаторним позовом спрямоване на відновлення суб`єкта речового права у попередньому стані. Вимоги за негаторним позовом полягають в усуненні порушення, яке триває і має місце на момент звернення з позовом. Негаторний позов може бути пред`явлений впродовж всього строку тривання відповідного порушення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц).

Вимога про знесення майна, яке власник земельної ділянки вважає самочинним будівництвом, є різновидом негаторного позову власника земельної ділянки з усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своєю земельною ділянкою.

Статтею 376 ЦК України регламентовано правовий режим самочинного будівництва. Частиною другою статті 212 ЗК України встановлено право власника вимагати усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою з боку суб`єктів, які створюють такі перешкоди.

Отже, враховуючи негаторний характер позову власника земельної ділянки, обов`язок з приведення земельної ділянки у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, покладається на особу, яка чинить такі перешкоди на момент звернення власника земельної ділянки з позовом до суду.

На об`єкт самочинного будівництва не виникає право власності як на нерухому річ (згідно із частиною другою статті 376 ЦК України особа, яка здійснила самочинне будівництво, не набуває права власності на нього). Зміна правового режиму самочинного будівництва може бути здійснена виключно на підставі рішення суду в порядку, встановленому статтею 376 ЦК України.

Частиною четвертою статті 376 ЦК України встановлено, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. Зазначена норма покладає обов`язок щодо знесення об`єкта самочинного будівництва на особу, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво. Такою є особа, яка має юридичні права на об`єкт самочинного будівництва. До визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва судом в порядку, встановленому статтею 376 ЦК України, статус об`єкта самочинного будівництва не змінюється.

Внаслідок укладення іпотечного договору, та згодом задоволення вимог іпотекодержателя у ОСОБА_1 не виникає право власності на нерухому річ, право на нерухому річ не виникло і у Квартич як у особи, яка здійснила самочинне будівництво, і не може бути передане іншим особам.

ОСОБА_1 користується земельною ділянкою без відповідних правових підстав. На земельній ділянці розташовані об`єкти самочинного будівництва, які зареєстрвоані за ОСОБА_1 , що створює перешкоди для власника земельної ділянки.

Як уже зазначалося, обов`язок знести об`єкт самочинного будівництва має розглядатися в контексті правового захисту права власності на земельну ділянку.

Отже, відповідачем за вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва має бути особа, яка чинить перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою (останній набувач).

Слід з-поміж іншого зауважити, що процесуальний статус останнього набувача прав на об`єкт самочинного будівництва як відповідача надає такій особі можливість використовувати всі передбачені процесуальним законом засоби для захисту своїх прав та інтересів. Також суд під час розгляду справи зможе оцінити добросовісність відповідача та пропорційність застосовуваних до нього засобів.

Останній набувач не позбавлений можливості звернутися з вимогою про відшкодування збитків до особи, в якої придбав об`єкт самочинного будівництва.

З урахуванням викладеного належними відповідачами у цій справі за вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва є ОСОБА_1 , оскільки саме вона є останніми набувачами прав на об`єкт самочинного будівництва та чинить перешкоди в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою.

Судом встановлено, що спірний об`єкт нерухомості збудований на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, а також без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, і без належно затвердженого проєкту. Отже, вказаний об`єкт вважається самочинним будівництвом згідно із нормами частини першої статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Квартич набув право власності на самочинно збудовані об`єкти нерухомості незаконно та на підставі неіснуючих документів, що свідчить про незаконність державної реєстрації права власності на об`єкт самочинного будівництва, а тому не мав права його відчужувати шляхом укладення договору іпотеки з ОСОБА_1 ..

За таких обставин, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме в частині зобов`язання ОСОБА_1 усунути перешкоди Дніпровській міській раді у праві користування та розпорядження земельною ділянкою розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0.0685 га, шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва.

Твердження відповідача спростовано доказами та пояснення наданими позивачем .

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Судові витрати розподілити відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст 13, 76- 78, 81, 141, 263-265, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою - задовольнити частково.

Зобов`язати ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) усунути перешкоди Дніпровській міській раді (ЄДРПОУ 26510514, пр. Дмитра Яворницького, 75, м. Дніпро, 49000) у праві користування та розпорядження земельною ділянкою розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0.0685 га, шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва: нежитлової будівлі, що складається з автомийки А1, загальною площею 134.5 кв.м. будівлі котельні Б1, площею 8.9 кв.м., будівлі охорони В1, площею 11.2 кв.м., навісу Г1, навісу Д1, споруди 1-3,І, всього під забудовами 174 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2733586512020).

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (реквізити отримувача: 49044, м. Дніпро, пр-т Дмитра Яворницького, 38, МФО 820172, р/р [рахунок приховано] в ДКСУ в м. Київ код за ЄДРПОУ 02909938, код класифікації видатків бюджету - 2800) сплачений судовий збір в розмірі 3 028 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:

Позивачі: Правобережна окружна прокуратура міста Дніпра, 49000, місто Дніпро, вул. Європейська, 15

Дніпровська міська рада, 49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, буд. 75, ЄДРПОУ 26510514

Відповідач: ОСОБА_6 , АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_1

Повний текст рішення складено 29 жовтня 2026 року

Суддя С.О. Демидова