РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Вінниця
02 листопада 2026 р. Справа № 120/14156/26
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Вінницького апеляційного суду до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування постанов, -
ВСТАНОВИВ
Вінницький апеляційний суд (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування постанов.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю постанов про стягнення виконавчого збору та про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у ВП № 76275232 від 11.10.2024 року.
Позивач не погоджується з вказаними постановами, оскільки виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів здійснюється за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя", а тому виконавчий збір на підставі п. 3 ч. 5 ст.27 Закону України "Про виконавче провадження" у такому виконавчому провадженні з боржника не стягується.
Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву, у якому заперечив проти позовних вимог, вважаючи їх безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Ознайомившись з матеріалами справи, судом встановлено наступні обставини справи.
На примусовому виконанні у Відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебувало виконавче провадження ВП № 76275232 з виконання виконавчого листа № 120/18778/23, виданого 27.09.2024 року Вінницьким окружним адміністративним судом, яким зобов`язано Вінницький апеляційний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду, матеріальну допомогу на оздоровлення за період з 01.01.2021 року по 31.12.2023 року, виходячи з встановленого на 01.01.2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270 грн, встановленого на 01.01.2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481 грн, встановленого на 01.01.2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684 грн, врахувавши при цьому виплачені суми та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.
Постановами головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Борисюка Р. А. від 11.10.2024 року відкрито виконавче провадження. Постановлено стягнути з боржника, Вінницького апеляційного суду, витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій у розмірі 401,85 грн та виконавчий збір у розмірі 32000 грн.
Надалі постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27.05.2025 року задоволено заяву Міністерства юстиції України про зміну способу виконання рішення суду: змінено спосіб та порядок виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03.04.2024 року у справі №120/18778/23, шляхом проведення Державною казначейською службою України безспірного списання на користь ОСОБА_1 суддівської винагороди, матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.12.2023 року, виходячи з встановленого на 01.01.2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270 грн, встановленого на 01.01.2022 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481 грн, встановленого на 01.01.2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684 грн, врахувавши при цьому виплачені суми та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів, яка становить - 1403377 грн з бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, у порядку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" і постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845.
Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Борисюка Р. А. від 04.06.2025 року виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".
04.09.2026 року на адресу Вінницького апеляційного суду (Вх. № 11701/26-Вх та Вх. № 11699/26-Вх) надійшли повідомлення Головного управління Державної казначейської служби у Вінницькій області (07.1-11-06/6498 від 03.09.2026 року та 07.1-11-06/6497 від 03.09.2026 року відповідно) про надходження до Головного управління Державної казначейської служби у Вінницькій області постанов про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 11.10.2024 року ВП № 76275232.
Не погодившись з вказаними постановами, позивач звернувся до суду з позовною заявою.
Надаючи правову оцінку обставин справи, суд керується наступними нормативно-правовими актами (якщо не зазначено інше, нормативні акти застосовуються в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02.06.2016 року №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон №1404-VIII).
Відповідно до ст. 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 1404-VIII).
Згідно приписів ч. 5 ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому ст. 27 цього Закону.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 27 Закону №1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Отже, виконавчий збір стягується за примусове виконання рішення суду, початком якого є відкриття виконавчого провадження у справі.
Частиною 4 ст. 27 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Так, відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір не стягується, якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".
Також виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та у разі закінчення виконавчого провадження на підставі п. 17 ч. 1 ст. 39 цього Закону. Виконавчий збір не стягується із сум податкового боргу (у тому числі штрафних санкцій та пені) та недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у разі їх списання згідно з п. п. 2-3, 2-4 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України та п. 9-15 розділу VIII Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (ч. 9 ст. 27 Закону № 1404-VІІІ).
Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом №1404-VIII, та особливості їх виконання встановлює Закон України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень від 05.06.2012 року № 4901-VI (далі - Закон № 4901-VI).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 4901-VI Держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.
Виконання рішень суду про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом (ч. 1 ст. 7 Закону № 4901-VI).
Пунктом 3 ч. 1 ст. 42 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що кошти виконавчого провадження складаються зі стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Частинами 2-3 ст. 42 Закону № 1404-VІІІ визначено, що витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у п. п. 2 і 3 ч. 1 цієї статті.
Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів.
Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.
Пунктом 2 розділу VІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5 (далі - Інструкція № 512/5) встановлено, що витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження.
Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.
Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов`язаних з винесенням постанов про:
- відкриття виконавчого провадження;
- стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли виконавчий збір не стягується);
- стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім випадків, коли основна винагорода не стягується);
- стягнення витрат виконавчого провадження;
- закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу).
Витрати, пов`язані з винесенням постанов, включають такі види витрат виконавчого провадження:
- виготовлення постанов та супровідних листів до них (папір, копіювання (друк) документів, канцтовари);
- пересилання постанов (конверти, знаки поштової оплати (марки) або послуги маркувальної машини (послуги поштового зв`язку)).
Беручи до уваги вищевикладену нормативно-правову базу, суд зазначає наступне.
Насамперед, щодо посилань відповідача на пропуск позивачем строку звернення, суд зазначає наступне.
Позивач надано пояснення, у яких наголошувалось, що про порушення свого права останньому стало відомо в момент надходження на адресу Вінницького апеляційного суду 04.09.2026 року повідомлень Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області № 07.1-11-06/6497 від 03.09.2026 року та № 07.1-11-06/6498 від 03.09.2026 року про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження на користь Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
Доказів отримання наведених повідомлень до 03.09.2026 року відповідачем не надано.
Більше того, постанова державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу датована 04.06.2025 року, що у свою чергу було обґрунтовано сприйнято позивачем як остаточне та повне завершення процедури примусового виконання рішення у справі № 120/18778/23.
Відтак, відсутні підстави для залишення позовної заяви Вінницького апеляційного суду без розгляду.
Повертаючись до суті спору, аналіз положень Закону № 1404-VIII вказує на те, що виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду і завершальною стадією судового провадження, а виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України за відсутності умов, передбачених ч. ч. 5, 9 ст. 27 Закону № 1404-VIII.
Тобто, стягнення виконавчого збору, крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується, пов`язується з початком примусового виконання, яке державний виконавець розпочинає на підставі виконавчого документа.
Відтак, одночасно з відкриттям виконавчого провадження державний виконавець повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору та винести постанову про його стягнення в розмірі, встановленому ст. 27 Закону № 1404-VIII.
Разом з тим, ч. ч. 5, 9 ст. 27 Закону № 1404-VIII визначений вичерпний перелік підстав, коли виконавчий збір не стягується.
Отже, обов`язок державного виконавця відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону №1404-VIII при відкритті виконавчого провадження вирішити питання про стягнення виконавчого збору кореспондується з обов`язком встановити чи примусове виконання передбачає справляння виконавчого збору і врахувати визначені законом випадки, коли виконавчий збір не стягується.
Так, у разі виконання судового рішення за рахунок коштів, передбачених відповідною бюджетною програмою в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", п. 3 ч. 5 ст. 27 Закону № 1404-VІІІ прямо передбачено звільнення боржника від сплати виконавчого збору .
Позивач, Вінницький апеляційний суд, який одночасно є боржником у виконавчому провадженні №79997225 - це державний орган, фінансування якого здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, що передбачено ч. 1 ст. 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року №1402-VIII.
У головного розпорядника бюджетних коштів Державної судової адміністрації України передбачена окрема бюджетна програма КПКВК 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя".
Рішення у справі № 120/18778/23 покладає на державний орган (Вінницькій апеляційний суд) обов`язок нарахувати та виплатити суддівську винагороду, тобто вчинити дії безпосередньо щодо бюджетних коштів.
Суд враховує посилання відповідача на те, що постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27.05.2025 року у справі № 120/18778/23 змінено спосіб та порядок виконання рішення суду від 03.04.2024 року шляхом проведення Державною казначейською службою України безспірного списання суддівської винагороди з бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів".
Водночас, наведене не спростовує того факту, що рішення суду у справі № 120/18778/23 від 03.04.2024 року мало виконуватись за рахунок бюджетних коштів як до, так і після зміни способу та порядку виконання такого рішення суду.
Отже, судом підтверджено, що виконання рішення щодо зобов`язання вчинити дії щодо майна (бюджетних коштів), боржником у якому є державний орган, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, та в порядку, встановленому Законом № 4901-VI, то відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 27 Закону №1404-VІІІ виконавчий збір у такому виконавчому провадженні не стягується.
Як наслідок, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправною та скасування постанови від 11.10.2024 року ВП №76275232 про стягнення виконавчого збору у розмірі 32000,00 грн.
Стосовно правомірності постанови від 11.10.2024 року ВП №76275232 про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у розмірі 401,85 грн, судом зазначається наступне.
Аналіз п. 2 розділу VІ Інструкції № 512/5 вказує на те, що витрати виконавчого провадження та виконавчий збір не є тотожними поняттями.
Витрати виконавчого провадження - це обов`язкові витрати, які понесені виконавцем у зв`язку з наявністю виконавчого провадження (плата за користування виконавцем реєстром виконавчих проваджень, витрати на друкування, папір, послуги поштового зв`язку, пов`язані з прийняттям постанов тощо).
Виконавчий збір за примусове виконання рішення справляється окремо від таких витрат у розмірі встановленому законом, крім передбачених випадків.
Кошти виконавчого збору на відміну від витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, стягуються з боржників для виплати державним виконавцям винагороди у порядку, встановленому постановою Кабінету міністрів України від 08.09.2016 року № 643 "Про затвердження Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця".
З оскаржуваної постанови про розмір витрат виконавчого провадження встановлено, що державним виконавцем визначені такі витрати, із відповідним розрахунком на загальну суму 401,85 грн витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.
Позивач не оскаржує правильність розрахунку витрат.
Разом з цим, суд зазначає що, ні норми законів № 1404-VІІІ, № 4901-VI, ні норми Інструкції № 512/5 не звільняють боржника від обов`язку сплати витрат виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду, навіть у разі, коли виконання рішення здійснювалось за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом № 4901-VI.
Суд зауважує, що у випадку скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, а також у певних випадках визнання виконавчого листа, таким що не підлягає виконанню, витрати виконавчого провадження не cтягуються.
Позивачем не доведено наявність таких обставин, а постанова про відкриття виконавчого провадження від 11.10.2024 року ВП №76275232 позивачем не оскаржена, а подальша зміна способу та порядку виконання рішення суду не звільняє боржника від обов`язку відшкодовувати витрати, що були понесені під час виконавчого провадження.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що постанова від 11.10.2024 року ВП №76275232 про стягнення з Вінницького апеляційного суду витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій у сумі 401,85 грн є такою, що прийнята на підставі, в межах повноважень та у спосіб, встановлений законом, а тому скасуванню не підлягає.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз, розподіл судових витрат зі сплати судового збору на користь позивача не здійснюється.
Водночас, звернення Вінницького апеляційного з цим позовом до адміністративного суду зумовлене незгодою із постановами про стягнення виконавчого збору та про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження як сторони виконавчого провадження, а не як суб`єкту владних повноважень при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій.
Тобто у цьому спорі Вінницький апеляційний суд діє не як суб`єкт владних повноважень.
З огляду на викладене суд приходить до висновку про застосування положень частини 3 ст. 139 КАС України.
Так, відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" станом на 01.01.2026 рік розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб складає 3328 грн.
Згідно ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до адміністративного суду заяви про забезпечення позову ставка судового збору становить 0,3 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Як визначено ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Тож за звернення до суду через електронний кабінет користувача Електронного суду з цією позовною заявою позивач сплатив судовий збір за дві позовні вимоги у розмірі 5324,80 грн (6656 грн х 0,8).
За заяву про забезпечення позову мало бути сплачено 798,72 грн (998.40 х 0,8) однак сплачено 1332 грн.
Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом (п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір").
У випадках, встановлених п. 1 ч. 1 цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми (ч. 2 ст. 7 Закону України "Про судовий збір").
Згідно з ч. 1 ст. 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відтак у зв`язку із частковим задоволенням позову та задоволенням заяви про забезпечення позову, суд приходить до висновку про необхідність стягнення на користь Вінницького апеляційного суду за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України сплачений судовий збір у сумі 3461,12 грн (5324,80 / 2 та 798,72).
Сума надміру сплаченого судового збору у розмірі 533,48 грн (1332 - 798,72 та 5325 - 5324,80) підлягає поверненню з Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
ВИРІШИВ
Задовольнити частково адміністративний позов Вінницького апеляційного суду (вул. Соборна, 6, м. Вінниця, ЄДРПОУ 42257550) до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (вул. Городецького, буд. 13, м. Київ, ЄДРПОУ 00015622) про визнання протиправними та скасування постанов.
Визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору ВП № 76275232 від 11.10.2024 року у розмірі 32000 грн.
У задоволенні іншої вимоги - відмовити.
Стягнути на користь Вінницького апеляційного суду понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 3461,12 грн за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України .
Повернути Вінницькому апеляційного суду з Державного бюджету України надміру сплачений судовий збір у розмірі 533,48 грн.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Максим АЛЬЧУК