КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 жовтня 2026 року м. Київ справа №320/29682/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Кочанової П.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про скасування податкових повідомлень-рішень,-
ВСТАНОВИВ:
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, в якому просить суд:
- скасувати податкове повідомлення-рішення № 244/ж 10/31-00-07-05-01-24 від 29.02.2024 року Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штраф);
- скасувати податкове повідомлення-рішення № 243/ж 10/31-00-07-05-01-24 від 29.02.2024 року Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штраф).
В обґрунтування позову, позивач зазначає, що фактична перевірка була проведена контролюючим органом з істотними порушеннями, зокрема, без чіткої мети та фактичних підстав у наказі на її проведення, при цьому товариство вказує, що податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі Акту перевірки, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог Закону № 265, що не відповідає дійсності, враховуючі, що фактична перевірка тривала не більше, ніж півтори години, за умови відключення у приміщені магазину електропостачання безпосередньо під час проведення розрахункової операції через РРО, тобто розрахункова операція була перервана, а відпуск товару не відбувся. Крім цього позивач вказує, що перевіряючим було надано належні документи щодо обліку товарних запасів, які останніми було проігноровано. На цих обставинах наполягав, що податкові повідомлення-рішення є протиправними та мають бути скасовані.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
На виконання вимог вищезазначеної ухвали, позивач усунув недоліки позовної заяви у повному обсязі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 2 вересня 2024 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Відповідач позов не визнав, надав відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог, оскільки вважає, що порушення приписів діючого законодавства товариством є вчиненими та у повній мірі доведеними Актом перевірки.
Відповідач надав до суду клопотання про залучення у якості третьої особи на боці Відповідача - Головне управління ДПС у Рівненській області.
В обґрунтування клопотання вказав, що саме Головним управлінням ДПС у Рівненській області проведена фактична перевірка магазину розташованого за адресою: Рівненька область, м. Рівне, вул. Київська, буд. 10, де здійснює господарську діяльність ТОВ «ДІЄСА», за результатами якої складено акт перевірки, таким чином, всі обставини та факти які передували прийняттю спірних ППР були встановлені саме третьою особою.
Розглянувши подане клопотання, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень статті 49 КАС України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засіданні, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права свободи, інтереси або обов`язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням учасників справи. Якщо адміністративний суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до судового розгляду встановить, що судове рішення може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку. Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі.
Із аналізу вказаних норм вбачається, що необхідною умовою залучення третьої особи є той факт, що судове рішення у справі може вплинути на права, свободи, інтереси або обов`язки особи, яка не є стороною у справі.
Суд зазначає, що предметом розгляду цієї справи є визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29.02.2024 № 244/ж 10/31-00-07-05-01-24 та № 243/ж 10/31-00-07-05-01-24, які прийняті відповідачем.
З матеріалів справи вбачається, що предмет спору не зачіпає будь-яких прав (як у сфері приватно-правових відносин, так і у сфері публічно-правових відносин) Головного управління ДПС у Рівненській області, що є підставою для відмови у задоволенні клопотання відповідача про залучення до участі у справі в статусі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА», код ЄДРПОУ: 36483471, місцезнаходження: 02068, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 45, зареєстровано у якості юридичної особи з 10.06.2009 з основним видом економічної діяльності, згідно КВЕД: 47.43 Роздрібна торгівля в спеціалізованих магазинах електронною апаратурою побутового призначення для приймання, записування, відтворювання звуку й зображення.
На підставі ст.20, 80 Податкового кодексу України (зі змінами та доповненнями) з питань дотримання вимог ПК України від 02.12.2010 № 2755-VI (зі змінами та доповненнями), Закону України від 06.07.1995 № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (зі змінами та доповненнями), від 01.06.2000 № 1775-ІІІ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (зі змінами та доповненнями), від 19.12.1995 № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (зі змінами та доповненнями), Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29.12.2017 № 148 (зі змінами та доповненнями) та інших нормативно-правових актів, що підлягають перевірці, на підставі направлень на перевірку від 06.02.2024 № 496/Ж3/17-00-07-05-15 та № 495/ Ж3/17-00-07-05-15, згідно з Наказом № 313-п від 06.02.2024, ГУ ДПС у Рівненській області, у присутності керівника магазину, ОСОБА_1 , старшого касира, ОСОБА_2 , у проміжок часу з 14:40 год. 08.02.2024 по 16:55 год. 08.02.2024 було проведено фактичну перевірку господарської одиниці - магазин «Ельдорадо», за адресою: м. Рівне, вул. Київська, буд. 10, де здійснює господарську діяльність ТОВ «ДІЄСА» за період діяльності, що перевіряється, згідно статті 102 ПК України.
За результатами здійсненої перевірки контролюючим органом складено Акт про її результати від 08.02.2024 Бланк № 000100, № 1482/Ж5/17-00-07-05-17/36483471, у якому зроблено висновок про порушення товариством п.1, п. 2, п. 12, ст.3 Закону України від 06.07.1995 № 265 та ст. 44, п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України.
Означених висновків контролюючий орган дійшов через те, що при покупці одного ліхтаря по ціні 199,00 грн. розрахункова операція не була проведена через РРО, розрахунковий документ не роздруковано та не видано, чим порушено вимоги п. 1 ст. 3 Закону України № 265.
Крім цього перевіркою встановлено порушення ведення у порядку встановленому законодавством ведення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації, а саме: під час перевірки контролюючому органу не надано документи про облік та походження товарних запасів на загальну суму 730436,00 грн., що зазначені в Акті зняття залишків та знаходились в господарському об`єкті для реалізації, чим порушено вимоги п. 12 ст. 3 Закону № 265.
Керівника магазину було ознайомлено з висновками Акту, після чого останній отримав примірник, про що свідчить його підпис у відповідній графі Акту.
При цьому, відповідно змісту розділу 4, керівник магазину з викладеними в Акті порушеннями не погодився, та, стосовно не видачі касового чеку, вказав, що під час розрахунку за товар відбулось відключення електроенергії, що перервало проведення розрахункової операції через РРО, відповідно, відпуск товару не відбувся, щодо обліку товарних запасів зазначив, що перевіряючими не надавались відповідні запити про надання документів, а також вказав, що, враховуючи відсутність світла копії будуть надані контролюючому органу додатково із запереченнями на Акт перевірки.
Позивач вказує, що ним надавались заперечення на Акт перевірки (Бланк № 000100 без номеру, який було вручено керівнику магазину), які було залишено Головним управлінням без уваги.
При цьому примірник Акту № 1482/17-00-07-05-17/36483471 від 08.02.2024 (№ 344/ж5/31-00-07-05-01-19/3648371 від 29.02.2024) останній не отримував, тому на Акт із цим номером заперечення не надавав.
Відповідачем доказів направлення Акту перевірки № 1482/17-00-07-05-17/36483471 від 08.02.2024 на податкову адресу позивача до суду не надано.
На підставі означеного Акту Центральним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків було прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.02.2024 № 244/ж10/31-00-07-05-01-24 про застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» штрафних (фінансових) санкцій на суму 730436,00 грн., за порушення ним п. 12 ст.3 Закону України № 265/95-ВР, а також податкове повідомлення-рішення від 29.02.2024 № 243/ж10/31-00-07-05-01-24 про застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» штрафних (фінансових) санкцій на суму 199,00 грн. за порушення ним п. 1, п.2 ст.3 Закону України № 265/95-ВР.
Позивач не погодився із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, оскаржив їх в адміністративному порядку.
Рішенням ДПС України від 12.05.2024 № 14610/6/99-00-06-03-02-06 податкові повідомлення рішення від 29.02.2024 № 243/ж10/31-00-07-05-01-24 та № 244/ж10/31-00-07-05-01-24 залишені без змін, а Скарга без задоволення.
Вважаючи податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходячи з положень норм законодавства, які діяли на момент їх виникнення, суд виходив із такого.
Відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі ПК України), у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин.
Згідно з пунктом 61.1 статті 61 ПК України, податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Також, підпунктом 62.1.3 пункту 62.1 статті 62 ПК України, визначено, що податковий контроль здійснюється шляхом перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
Згідно з підпунктом 20.1.10 пункту 20.1. статті 20 ПК України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право здійснювати контроль за додержанням законодавства з питань регулювання обігу готівки (крім банків), порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів, за додержанням порядку приймання готівки для подальшого переказу (крім приймання готівки банками), за дотриманням суб`єктами господарювання установлених законодавством обов`язкових вимог щодо забезпечення можливості розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів.
Підпунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено право контролюючих органів проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки, а також встановлено чітке розмежування щодо порядку проведення цих окремих видів перевірок.
Так, відповідно до підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Порядок проведення фактичної перевірки врегульований статтею 80 ПК України.
Пунктом 80.1 статті 80 ПК України встановлено, що фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).
Суд зазначає, що незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність податкових повідомлень-рішень та/або інших рішень. Підставам позову такого змісту, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками перевірки, - переходити до перевірки підстав позову, пов`язаних з оспорюванням висновку контролюючого органу про вчинення платником податків податкового правопорушення (порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган).
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №826/17123/18, від 02.04.2024 у справі № 640/22507/21.
Згідно з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.09.2021 у справі № 816/228/17, у разі якщо контролюючий орган був допущений до проведення перевірки на підставі наказу про її проведення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права платника податків, оскільки скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права. Неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.
Отже, за правовим висновком Верховного Суду процедурним порушенням порядку проведення податкової перевірки суди повинні надавати правову оцінку у першу чергу.
Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом та відповідає доктрині під умовною назвою «плоди отруйного дерева», сформульованій Європейським судом з прав людини у справах «Гефген проти Німеччини», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України», відповідно до якої якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з цих джерел, будуть такими ж. Докази, отримані з порушенням встановленого порядку, призводять до несправедливості процесу в цілому, незалежно від їх доказової сили.
Встановлена судом протиправність наслідків перевірки внаслідок порушення процедури її проведення є достатньою самостійною підставою до скасування прийнятих за результатами її проведення рішень.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 22.09.2020 у справі № 520/8836/18.
Враховуючи зазначене, в першу чергу судом досліджується питання наявності чи відсутності порушень вимог законодавства під час призначення та проведення перевірки.
Згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 19.11.2024 по справі №160/2202/24, неналежне розкриття змісту підстав проведення перевірки в наказі (зокрема, лише з використанням нумераційного позначення відповідного пункту статті Податкового кодексу України) не є автоматичною підставою для визнання наказу протиправним, якщо загальні положення підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 цього Кодексу охоплюють такі підстави.
Згідно із підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Відповідно до пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема: (пункт 80.2.2.) у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Із змісту наведених норм права слідує, що пункт 80.2 статті 80 ПК України виокремлює різні підстави для проведення контролюючим органом фактичної перевірки суб`єкта господарювання.
Суд звертає увагу, що у Наказі Головного управління ДПС у Рівненській області від 06.02.2024 № 313-п, підстави для проведення фактичної перевірки визначені наступним чином«… на підставі підпункту 80.2.2 п. 80.2 ст. 80, керуючись статтею 20, підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75, пункту 80.8 статті 80, пунктом 82.3 статті 82 Податкового кодексу України зі змінами та доповненнями, вирішено провести фактичну перевірку ТОВ «ДІЄСА» з 06.02.2024 терміном 10 діб, з метою перевірки дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платником податків розрахункових операцій, у тому числі по веденню обліку товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, ведення касових операцій, наявність свідоцтв, ліцензій, у тому числі виробництво обіг та зберігання підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин із працівниками (найманими особами).
Суд зазначає, що підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України містить перелік сфер об`єктів податкового контрою, інформація про можливі порушення в яких має бути перевірена на предмет її підтвердження/спростування, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Отже, враховуючи приписи п.п. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України наявність інформації, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій є підставою для проведення фактичних перевірок таких платників податків (об`єктів) податковим органом.
В цьому контексті необхідно звернути увагу на те, що Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 26 березня 2024 року в справі № 420/9909/23 викладено наступний правовий висновок:
«У спорах цієї категорії перевірці підлягають як питання наявності обґрунтованих підстав для призначення перевірки, так і дотримання контролюючим органом вимог абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України під час оформлення рішення про призначення перевірки у формі наказу, їх узгодженість між собою. У випадку наявності обґрунтованих підстав для призначення фактичної перевірки, не можна вважати протиправним наказ про її призначення, у якому наявне покликання на вимоги підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, але не розкрито зміст наявної/отриманої інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування про можливі порушення податкового законодавства, не конкретизовано норми права, які ймовірно порушив платник, із зазначенням доказів такого порушення. Покликання у наказі на підпункт 80.2.2 пункт 80.2 статті 80 ПК України, що утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки. Тому такий наказ не можна вважати протиправним.
Отже, якщо правовою підставою для проведення перевірки є відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України, якій містить лише одну фактичну підставу для цього, то зазначення у наказі лише цього підпункту без розкриття його змісту та деталізації обставин не є істотним недоліком наказу, який давав би підстави вважати його протиправним.».
З огляду на викладене у сукупності, враховуючи правову позицію Верховного Суду, суд зазначає про відсутність процедурних порушень з боку контролюючого органу на етапі призначення фактичної перевірки позивача.
Отже, вирішуючи питання про наявність підстав для скасування оскаржуваних повідомлень-рішень з підстав процедурних порушень, суд зазначає наступне.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду у постанові від 22.05.2020 у справі №825/2328/16, порушення процедури прийняття рішення суб`єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.
Певні дефекти адміністративного акта можуть не пов`язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі).
Отже, саме по собі можливе порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.
Виходячи з міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.
Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultra vires action - invalid act). Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.
Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.
Суд наголошує, що у відповідності до практики Європейського суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.
Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки можливим процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення».
Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.04.2020 у справі №813/1790/18.
Отже, суд не знаходить підстав для визнання протиправним та скасування ППР з підстав процедурних порушень призначення та проведення фактичної перевірки.
Щодо встановлених порушень за результатами проведеної фактичної перевірки, суд зазначає таке.
Згідно змісту Акту перевірки перед початком її проведення посадовими особами ГУ ДПС у Рівненській області було проведено контрольно - розрахункову операцію з придбання ліхтаря на голову за ціною 199,00 грн. розрахункова операція старшим касиром була проведена без застосування реєстратора розрахункових операцій, розрахунковий документ не роздрукована та не видано на руки, таким чином порушено приписи п. 1, п. 2 ст. 3 Закону № 265.
У свою чергу керівником магазину надано пояснення, які зафіксовано в Акті перевірки, згідно з якими, під час відпуску товару через РРО відбулось відключення електроенергії, що перервало здійснення розрахункової операції, тому така фактично не була завершена ,відпуск товару не відбувся.
Стосовно висновку контролюючого органу про порушення позивачем п. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", суд зазначає наступне.
Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Дія його поширюється на усіх суб`єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі визначає Закон України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" № 265/95-ВР від 06.07.1995 (далі - Закон № 265/95-ВР, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Розділ II Закону № 265/95-ВР врегульовує питання порядку проведення розрахунків суб`єктами господарювання. У статті 3, яка міститься у зазначеному розділі, перелічено низку обов`язків, які висуваються законодавцем до суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.
Відповідно до п. 1, 2 ст. 3 Закону № 265/95-ВР суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов`язані:
1) проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок. Використання програмних реєстраторів розрахункових операцій при оптовій та/або роздрібній торгівлі пальним забороняється;
2) надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов`язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти).
За змістом ст. 2 Закону № 265/95-ВР термін "технічно складні побутові товари, що підлягають гарантійному ремонту" для цілей цього Закону вживається у значенні, наведеному в Законі України "Про захист прав споживачів". Перелік груп технічно складних побутових товарів, які підлягають гарантійному ремонту (обслуговуванню) або гарантійній заміні, в цілях застосування реєстраторів розрахункових операцій встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Частиною 11 ст. 8 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачено, зокрема, що вимоги споживача щодо технічно складних побутових товарів розглядаються після пред`явлення споживачем розрахункового документа, передбаченого Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" та технічного паспорта чи іншого документа, що його замінює, з позначкою про дату продажу.
Відтак, для забезпечення захисту прав споживача у разі придбання ним технічно складного побутового товару неналежної якості, споживачеві обов`язково повинен бути виданий розрахунковий документ, передбачений Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".
Перелік груп технічно складних побутових товарів, які підлягають гарантійному ремонту (обслуговуванню) або гарантійній заміні, в цілях застосування реєстраторів розрахункових операцій затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2017 № 231. Смартфони, ноутбуки, планшети відносяться до даного переліку.
Статтею 5 Закону № 265/95-ВР встановлено, що на період виходу з ладу реєстратора розрахункових операцій та здійснення його ремонту або у разі тимчасового, не більше 7 робочих днів, відключення електроенергії проведення розрахункових операцій здійснюється з використанням книги обліку розрахункових операцій та розрахункової книжки або із застосуванням належним чином зареєстрованого резервного реєстратора розрахункових операцій. На період виходу з ладу програмного реєстратора розрахункових операцій проведення розрахункових операцій не здійснюється до моменту усунення несправностей.
Згідно з п. 1 ст. 17 Закону № 265/95-ВР за порушення вимог цього Закону до суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції, за рішенням відповідних контролюючих органів застосовуються фінансові санкції у таких розмірах: у разі встановлення в ході перевірки факту: проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій, програмних реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг); непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи; невидача (в паперовому вигляді та/або електронній формі) відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об`єкті такого суб`єкта господарювання: 100 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за порушення, вчинене вперше; 150 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за кожне наступне вчинене порушення.
Отже, закон імперативно визначає обов`язок суб`єкта господарювання видати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов`язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі.
Судом встановлено, що позивач провадить діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, тому їх реалізація має здійснюватися із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій.
Водночас, відповідно до ст.2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» розрахункова операція це приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.
Тобто первісним у операції з продажу товару є отримання продавцем від покупця розрахунку за товар, за наслідком чого продавець видає йому розрахунковий документ.
Позивач вказує, що реалізація товару була перервана, тобто, фактично, не відбулась, через знеструмлення магазину, тому у продавця був відсутній обов`язок друку та надання розрахункового документу, за умові відсутності операції з продажу товару.
Відповідальність за порушення вимог Закону №265/95-ВР унормована розділом V цього Закону, зокрема, статтею 17.
Так, відповідно до пункту 1 статті 17 Закону №265/95-ВР в разі встановлення в ході перевірки факту: проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій, програмних реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг) або неповну суму розрахунку при організації та проведенні азартних ігор; не проведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи; невидача (в паперовому вигляді та/або електронній формі) відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об`єкті такого суб`єкта господарювання:
100 відсотків суми, на яку здійснено продаж товарів (робіт, послуг) та/або розрахунки при організації та проведенні азартних ігор з порушеннями, встановленими цим пунктом, - за порушення, вчинене вперше;
150 відсотків суми, на яку здійснено продаж товарів (робіт, послуг) та/або розрахунки при організації та проведенні азартних ігор з порушеннями, встановленими цим пунктом, - за кожне наступне порушення.
За визначенням, наведеним у статті 2 Закону №265/95-ВР розрахункова операція приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.
Отже, кінець кожної конкретної операції оформленням відповідного розрахункового документа.
Тому, з огляду на об`єкт, об`єктивну сторону, суб`єкт, суб`єктивну сторону кожного конкретного правопорушення вони є закінченими з моменту не проведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи, а саме за відсутності відповідних розрахункових документів або видачі розрахункових документів без відповідності їх установленому змісту.
За першу з таких операцій потрібно застосовують штраф як за перше порушення, а за кожну наступну - як за повторне (у підвищеному розмірі).
З наведених означень чітко простежується кінець кожної конкретної операції з використанням платіжних терміналів, а саме програмно-технічних комплексів самообслуговування, як оформлення відповідного розрахункового документа.
При цьому, предметом доказування у справах, пов`язаних із притягненням суб`єкта господарювання до відповідальності на підставі пункту 1 статті 17 Закону №265/95-ВР, є встановлення на підставі належних і допустимих доказів фактів, з якими контролюючий орган пов`язує допущення порушення суб`єктом господарювання вимог пункту 1 та/або 2 статті 3 Закону №265/95-ВР.
Разом із цим, у випадку притягнення суб`єкта господарювання до фінансової відповідальності за невиконання обов`язку, встановленого пунктом 1 статті 3 Закону №265/95-ВР, перевірці підлягають обставини безпосереднього здійснення розрахункової операції, однак, її непроведення через РРО, та/або здійснення розрахункової операції на більшу суму, ніж проведено через РРО. У випадку притягнення суб`єкта господарювання до фінансової відповідальності за невиконання обов`язку, встановленого пунктом 2 статті 3 Закону №265/95-ВР перевірці підлягають як обставини видачі/невидачі розрахункового документа, так і обставини відповідності такого вимогам щодо форми і змісту.
Форму та зміст розрахункового документа визначено Положенням про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів, яке затверджене наказом Міністерства фінансів України від 21.01.2016 №13 (Положення №13).
Якщо звернути увагу на об`єктивну сторону складу правопорушення, а саме дії, які складають суть протиправної поведінки платника податків, то в контексті пункту 1 статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» відповідальність настає за дії, які спрямовані на приховування належного обліку здійсненої розрахункової операції на повну суму з використанням реєстраторів розрахункових операцій, тощо.
Зі змісту акта фактичної перевірки, розрахунку штрафних санкцій та доводів ЦМУ, що наводились у відзиві, вбачається, що перевіркою встановлено, що суб`єкт господарювання не забезпечив проведення розрахункових операцій через реєстратор розрахункових операцій,
Вирішуючи питання чи мало місце непроведення розрахункової операції через РРО суд звертає увагу, що факт непроведення розрахункової операцій через РРО під час здійснення фактичної перевірки може бути зафіксований лише в момент приймання від покупця платіжної картки за місцем реалізації товарів (послуг) чи грошових коштів.
Проте, матеріали справи не містять доказів того, що контролюючий орган в ході перевірки встановив обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами, про те, що при здійсненні розрахункових операцій на загальну суму 199,00 грн. позивачем не було видано покупцям розрахунковий документ, натомість в Акті перевірки було здійснено запис керівником магазину, про те, що операція з продажу не відбулась.
В цьому контексті суд вказує, що лише кінець конкретної операції потребує оформлення відповідного розрахункового документа.
Оскільки відповідачем під час розгляду справи не доведено зворотнього, судом встановлено, що фактична операція з продажу ліхтаря на голову не відбулась, а отже, правопорушення, за яке позивача притягнуто до відповідальносіт ним не вчинено.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що податкове повідомлення-рішення від 29.02.2024 № 243/ж10/31-00-07-05-01-24 є протиправним та підлягає скасуванню.
Вирішуючи питання чи мало місце порушення позивачем п. 12 ст. 3 Закону України № 265 суд виходить з наступного.
Пунктом 44.1 статті 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до пункту 85.2 статті 85 ПК України, платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.
Статтею 2 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.
Виходячи з вимог пункту 2 статті 3 Закону № 996-XIV, бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена пунктом 1.2 глави 1, пунктом 2.1 глави 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704 (далі - Положення № 88), а саме: первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Згідно з пунктом 2.14 глави 2 Положення № 88 визначено, що первинні документи підлягають обов`язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув`язка окремих показників.
Статтею 3 Закону № 265/95-ВР визначені обов`язки суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу.
Згідно з пунктом 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР суб`єкти господарювання зобов`язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку. Порядок та форма обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. При цьому суб`єкт господарювання зобов`язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб`єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті). Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які провадять діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).
Зі змісту норм права вбачається, що суб`єкт господарювання зобов`язаний надати контролюючим органам під час проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), які підтверджують облік та походження товарів, що на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті).
Відповідно до статті 20 Закону № 265/95-ВР до суб`єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або не надали під час проведення перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті), за рішенням контролюючих органів застосовується фінансова санкція у розмірі вартості таких товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які здійснюють діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).
Так, зміни до статті 3 Закону № 265/95-ВР (щодо встановлення обов`язку надати на початок перевірки відповідних документів), а також до статті 20 Закону № 265/95-ВР, які розширили дію цієї статті і на порушення, пов`язане з ненаданням до перевірки документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті), внесені Законом України від 20 вересня 2019 року №128-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та інших законів України щодо детінізації розрахунків у сфері торгівлі та послуг» і набрали чинності 01 серпня 2020 року.
У постановах від 27 грудня 2023 року у справі № 280/1998/23, від 11 січня 2024 року у справі №420/12275/22 Верховний Суд звертав увагу, що стаття 20 Закону № 265/95-ВР у редакції до 01 серпня 2020 року передбачала відповідальність суб`єктів господарювання за здійснення реалізації товарів, які не обліковані у встановленому порядку. Тобто, підставою для притягнення до відповідальності згідно із нормою у зазначеній редакції могло бути лише встановлення факту реалізації товару, який не був облікований належним чином. Водночас за змістом статті 20 Закону № 265/95-ВР у редакції, чинній з 01 серпня 2020 року, суб`єкт господарювання несе відповідальність за здійснення реалізації товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або за не надання документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті). Отже, не надання до перевірки документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу, є самостійною підставою для застосування штрафної санкції на підставі статті 20 Закону №265/95-ВР.
У той же час, диспозиція норми статті 20 Закону №265/95-ВР передбачає, що до суб`єкта господарювання застосовується відповідна фінансова санкція за ненадання документів, які підтверджують саме облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 січня 2024 року у справі №420/12275/22 та від 15 травня 2025 року справі № 380/9233/24.
Верховний Суд у постанові від 27 грудня 2023 року у справі № 280/1998/23 виснував, що ключовим елементом норми пункту 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР (щодо обов`язку суб`єкта господарювання надати облікові документи) та статті 20 цього Закону (щодо відповідальності за ненадання таких документів) є словосполучення «товарні запаси, які на момент перевірки знаходяться у місці продажу», яке міститься у кожній з цих норм.
Отже, згідно з нормами пункту 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР платник податків зобов`язаний надати облікові документи лише щодо товарів, які безпосередньо на момент перевірки знаходились у місці продажу, а не за весь період, що охоплений перевіркою.
Судом встановлено, що перевіряючими здійснено опис товарно-матеріальних цінностей, які знаходяться у вказаному магазині, на загальну суму 730436,00 грн., проте, позивачем та/або особою, якою здійснювалась розрахункова операція не було надано документи, які підтверджують облік товарів, що знаходились у місці продажу (господарському об`єкті) магазині «Ельдорадо» за адресою: Рівненська область, м. Рівне, вул. Київська, буд. 10, де здійснює діяльність ТОВ «ДІЄСА».
Предметом доказування, з огляду на виявлене контролюючим органом порушення, було те, чи надав суб`єкт господарювання до перевірки документи на підтвердження того, що товари, які знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті), тобто товарні запаси, належним чином обліковані.
Суд зазначає, що до 01 січня 2022 року пункт 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» передбачав, що суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку.
При цьому суб`єкт господарювання зобов`язаний надати контролюючим органам під час проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), які підтверджують облік та походження товарів, що на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті).
Законом №1914-IX, який набрав чинності 01 січня 2022 року, пункт 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» викладено в наступній редакції: Суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку. Порядок та форма обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
При цьому суб`єкт господарювання зобов`язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб`єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті).
Таким чином, пункт 12 статті 3 Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов`язує суб`єктів господарювання (як юридичних осіб, так і фізичних осіб-підприємців (за виключенням перелічених в абзаці 3 цієї норми осіб)) вести облік товарних запасів і у разі проведення перевірки надати документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження тих товарних запасів, які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті). При цьому до 01 січня 2022 року суб`єкт господарювання зобов`язаний був надати такі документи під час проведення перевірки, а після цієї дати такий обов`язок має бути виконаним саме на початок її проведення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.02.2026 по справі №440/7292/24.
Національним положенням (стандартом) є затверджене наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 №246Положення (стандарт) бухгалтерського обліку Запаси (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.11.1999 за №751/4044, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі -Положення (стандарт) 9), яким визначено методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про запаси і розкриття її у фінансовій звітності.
Правові ж засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності визначені Законом України від 16.07.1999 №996-ХIV«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; облікова політика - сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності.
Відповідно до приписів частин 1, 2 та 5 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації. Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Підприємство самостійно: визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства, обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних.
Відповідно до статті 9 зазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.
Отже, документами, що є підставою для внесення записів до бухгалтерського обліку є накладні, витратні накладні, товарно-транспортні накладні, тощо.
В свою чергу, законодавством не передбачено, що за місцем знаходження господарської одиниці суб`єкта господарювання повинні зберігатись оригінали первинних документів на придбання товарно-матеріальних цінностей, які є підставою для бухгалтерського обліку, ведення якого відповідно до статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» покладено на уповноважену особу.
Сама по собі відсутність на момент перевірки контролюючим органом первинних документів за місцем реалізації чи зберігання товарів, за умови, що ці товари належним чином обліковані відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не є підставою для застосування до платника фінансової санкції, передбаченої статтею 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
Позивач зазначає, що в межах цієї перевірки керівником магазину, частково, було надано відповідні документи, проте не враховані контролюючим органом, а також було повідомлено представників контролюючого органу, що інша частина буде надана разом із запереченнями на Акт перевірки.
У цьому контексті необхідно звернути увагу на те, що факт відмови від надання платником податків документів під час податкової перевірки повинен фіксуватися у визначений законом спосіб, а саме шляхом складання акта про відмову у наданні документів, проте контролюючим органом не надано до суду подібного Акту.
Разом із цим позивачем надано разом із позовом наступні документи: видаткову накладну № 1245 від 04.07.2022 на електроскутери, товарно-транспортну накладну № Р1245 від 04.07.2022, накладну № 66 025 655 602 від 28.07.2023 на електронні товари широкого асортименту на 102 позиції, видаткову накладну № НААG-055 від 29.08.2022 на електросутери, товарно-транспортну накладну № НААG-055 від 29.08.2022, товарно-транспортну накладну № ТР-127045/6 від 10.11.2023, товарно-транспортну накладну № ТР-127130/22 від 27.12.2023, накладну № 66 025 667 113 від 27.12.2023 на телевізор і ноутбук, товарно-транспортну накладну № ТР-127135/7 від 29.12.2023, реєстр відправлень № 105-49222554 від 29.12.2023, сформований Новою поштою, накладну № 66 025 667 314 від 29.12.2023, товарно-транспортну накладну № ТР-127156/6 від 15.01.2024, накладну № 66 025 668 079 від 15.01.2024, товарно-транспортну накладну № 85-84 від 04.08.2023, товарно-транспортну накладну № ТР-127093/33 від 07.12.2023, накладну № 66 025 665 504 від 07.12.2023, товарно-транспортну накладну № ТР-127180/16 від 30.01.2024, накладну на товар № 66 025 668 623 від 30.01.2024, товарно-транспортну накладну № ТР-127115/15 від 13.12.2023, накладну на товар № 66 025 666 415 від 18.12.2023, товарно-транспортну накладну № ТР-127115/15 від 18.12.2023, товарно-транспортну накладну № ТР-124751/2 від 17.11.2022, накладну на товар № 66 025 569 719 від 17.11.2022, товарно-транспортну накладну № ТР-127122/18 від 22.12.2023, реєстр відправлень № 105-48992239 від 22.12.2023, сформований Новою поштою, накладну на товар № 66 025 666 631 від 22.12.2023, товарно-транспортну накладну № ТР-127065/20 від 20.11.2023, накладну на товар № 66 025 664 273 від 20.11.2023, реєстр відправлень № 105-47934148 від 20.11.2023, сформований Новою поштою, товарно-транспортну накладну № ТР-127132/31 від 28.12.2023, накладну на товар № 66 025 667 264 від 28.12.2023, товарно-транспортну накладну № ТР-127067/23 від 21.11.2023, накладну на товар № 66 025 664 265 від 21.11.2023, видаткову накладну № 52/6[телефон приховано] від 05.05.2021 на широкий асортимент товару, товарно-транспортну накладну від 05.05.2021, накладну на товар № 66 025 665 198 від 11.11.2023, товарно-транспортну накладну № ТР-122963/2 від 27.07.2022, накладну на товар № 66 025 526 803 від 27.08.2023, товарно-транспортну накладну № 85-84 від 04.08.2023, товарно-транспортну накладну № ТР-118326/1 від 07.02.2022, накладну на товар № 66 025 441 621 від 07.02.2022, товарно-транспортну накладну № 85-84 від 04.08.2023, товарно-транспортну накладну № ТР-126341/6 від 27.04.2023, накладну на товар № 66 025 635 188 від 27.04.2023, товарно-транспортну накладну № 44-120 від 14.04.2022, накладну на внутрішнє переміщення № 66025459577 від 14.04.2022, видаткову накладну № [номер приховано] від 20.01.2022, товарно-транспортну накладну № 19244 від 20.01.2022, накладну на товар № 66 025 643 733 від 13.06.2023, товарно-транспортну накладну № ТР-120470/3 від 26.05.2022, накладну на товар № 66 025 475 792 від 26.05.2022, видаткову накладну № 5211 від 08.06.2022, товарно-транспортну накладну № 2709 від 08.06.2022, накладну на товар № 66 025 643 733 від 13.06.2023, видаткову накладну № 62/7131326-01-01 від 01.05.2023, товарно-транспортну накладну № 2544 від 01.05.2023, накладну на товар № 66 025 668 677 від 13.06.2023, товарно-транспортну накладну № 85-84 від 04.08.2023, товарно-транспортну накладну № 85-85 від 04.08.2023 товарно-транспортну накладну № ТР-120470/3 від 26.05.2022, накладну на товар № 66 025 475 792 від 26.05.2022, товарно-транспортну накладну № 85-84 від 04.08.2023, товарно-транспортну накладну № ТР-120241/4 від 17.05.2022, накладну на товар № 66 025 471 475 від 17.05.2022, товарно-транспортну накладну № ТР-126768/21 від 29.07.2023, накладну на товар № 66 025 655 872 від 29.07.2023, товарно-транспортну накладну № 85-84 від 04.08.2023, товарно-транспортну накладну № ТР-12574/44 від 11.02.2023, накладну на товар № 66 025 611 174 від 11.02.2023, товарно-транспортну накладну № ТР-11299/2 від 21.08.2021, накладну на товар № 66 025 306 590 від 21.08.2021.
Дослідивши надані документи суд зазначає, що всі ці первинні документи не мають дефекту форми, змісту або походження, які у силу частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, спричинили б втрату первинними документами юридичної сили.
Вказані документи надавались контролюючому органу, щонайменше, одночасно зі скаргою на податкові повідомлення-рішення, проте не були враховані податковим органом.
Враховуючи, що ТОВ «ДІЄСА» здійснено облік товарів відповідно до вимог законодавства, відображено їх в документах первинного бухгалтерського обліку, відсутність на момент фактичної перевірки таких документів за місцем реалізації не свідчить про неналежне ведення ТОВ «ДІЄСА» обліку товарних запасів, а отже має місце відсутність порушення п. 12ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
Вказана правова позиція узгоджується з практикою Верховного Суду Касаційного адміністративного суду, що викладена у постановах у справах: № 804/8017/16 від 09 квітня 2019 року, №804/6009/14 від 08 серпня 2019 року, №803/777/17 від 19 березня 2019 року; № 803/1676/16 від 24.04.2020; № 810/2733/15 від 30.04.2020. У зазначених постановах Верховний суд зробив висновки, що факт відсутності первинних документів у місці реалізації товарів не доводить склад порушення Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», оскільки не свідчить про те, що суб`єктом господарювання не веде облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації. Верховним Судом було враховано, що належне ведення бухгалтерського обліку товарів на складі магазину підтверджено видатковими накладними, товарно-транспортними наклад на переміщення товарів. Слід зазначити, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено зберігання повних документів, до яких належать накладні та інші товарно-транспортні документи, безпосередньо у місцях реалізації товарів.
На підставі вищевказаного слід зробити висновок, що облік товарних запасів ТОВ «ДІЄСА» ведеться відповідно до вимог чинного законодавства, а тому не вбачається порушень п. 12.ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері громадського харчування та послуг», що викладені в Акті фактичної перевірки.
Відтак, товари, які знаходилися у торговельному закладі (під час перевірки контролюючим органом) позивачем обліковано у встановленому порядку. Відсутність на момент проведення перевірки контролюючим органом первинних документів за місцем зберігання товарів, за умови, що ці товари належним чином обліковані відповідно до Закону №996-XIV не є підставою для застосування до платника фінансової санкції, передбаченої статтею 20 Закону №265/95-ВР.
В контексті зазначеного, слід наголосити, що контролюючий орган при виконанні покладених на нього повноважень зобов`язаний діяти на підставі, у межах та у спосіб визначені чинним законодавством України. Не зважаючи на той факт, що ПК України встановлене право контролюючого органу на здійснення перевірок (документальних, невиїзних, виїзних, планових та позапланових перевірок), у той же час, контролюючий орган позбавлений права на відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб`єктивних припущень, які не мають підтвердження доказами.
Аналогічний підхід до застосування критерію поза розумним сумнівом як обов`язку контролюючого органу підтвердити належними, достовірними та беззаперечними доказами свої твердження висловлений Верховним Судом у постановах від 26.06.2018 у справі №825/3731/15-а, від 09.08.2018 у справі №826/14878/13-а.
Згідно із статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
За загальними вимогами, які висуваються до акта індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення податковим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Європейський суд з прав людини у пункті 36 рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» («Suominen v. Finland»), від 01.07.2003 року №37801/97 вказав, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Тож, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.
Висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви.
Зокрема, він є одним з визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону).
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» («Moskal v. Poland»),заява №10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само).
Крім цього, враховуючі стислі строки здійснення фактичної перевірки, складання Акту перевірки в день коли перевірка одночасно була розпочата і завершена, беручі до уваги, що під час здійснення перевірки відбулось вимкнення світла, та знеструмлення магазину, вбачається, що контролюючий орган фактично не мав на меті надати платнику реальної можливості надати перевіряючим запитувані документи, враховуючи, що частково такі зберігались в електронній формі.
Така поведінка не відповідає принципам добросовісності та належного адміністрування, оскільки виконати вимогу про надання значного обсягу документів за кілька годин або до кінця робочого дня об`єктивно неможливо.
З огляду на викладене, суд зазначає, що контролюючим органом належними та допустимими доказами не доведена відсутність у платника податків запитуваних документів, що стосуються товарних залишків, відповідно порушення позивачем п. 12 ст. 3 ЗУ № 265 відповідачем не доведено.
Враховуючи викладене у сукупності, суд дійшов висновку про не доведення контролюючим органом правомірності притягнення позивача до відповідальності у цій частині.
З огляду на викладене податкове повідомлення-рішення від 29.02.2024 № 244/ж10/31-00-07-05-01-24 є протиправним та підлягає до скасування.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст.2 КАС України).
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Системно проаналізувавши надані сторонами документи у взаємозв`язку із чинними нормами податкового законодавства, суд зазначає про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог
Відповідно до матеріалів справи, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 10959,53 грн, що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції від 10.07.2024 № 410057 на суму 10959,53 грн.
Враховуючи, розмір задоволених позовних вимог, відшкодуванню підлягають судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 10959,53 грн.
Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 243 246 Кодексу адміністративного судочинства України суд,-
В И Р І Ш И В:
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про скасування податкових повідомлень-рішень -задовольнити повністю.
Скасувати податкове повідомлення-рішення № 244/ж 10/31-00-07-05-01-24 від 29.02.2024 року Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штраф).
Скасувати податкове повідомлення-рішення № 243/ж 10/31-00-07-05-01-24 від 29.02.2024 року Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штраф).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (код ЄДРПОУ 44082145, адреса місцезнаходження: 02068, м. Київ, вул. Кошиця, 3) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ДІЄСА», код ЄДРПОУ: 36483471, місцезнаходження: 02068, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 45 судовий збір у розмірі 10959 (десять тисяч дев`ятсот п`ятдесят дев`ять ) грн. 53 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено та підписано 30 жовтня 2026 року.
Суддя Кочанова П.В.