Справа № 420/18684/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 листопада 2026 року м. Одеса
У залі судових засідань №11
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Свиди Л.І.
при секретарі судового засідання - Товтин В.Р.
за участю сторін:
представника позивача - Босонченко О.М.
представника відповідача - Дашдаміров Т.Н.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Мирне» до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
ВСТАНОВИВ:
До суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Мирне» з позовною заявою до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС в Одеській області №29966/15-32-07-03-25 від 08.06.2026 року, №14454/15-32-07-03-25 від 27.03.2026 року, №29878/15-32-07-03-25 від 08.06.2026 року, №14451/15-32-07-03-25 від 27.03.2026 року, №14456/15-32-07-03-25 від 27.03.2026 року, №13542/15-32-24-06-20 від 24.03.2026 року, №13540/15-32-24-06-20 від 24.03.2026 року.
За цією позовною заявою було відкрито загальне позовне провадження, призначене підготовче засідання по цій справі та наданий відповідачу строк для подання до суду відзиву на цю заяву, а позивачу відповіді на відзив.
Ухвалою від 14.07.2026 року судом задоволено клопотання представника позивача про розгляд цієї справи в режимі відеоконференції.
Представник позивача в судове засідання з`явився, позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Позов, відповідь на відзив обґрунтовані тим, що висновки податкового органу про не використання позивачем товарно-матеріальних цінностей у власній господарській діяльності є безпідставними та не обґрунтованими, використання ваг, зерноочисного обладнання, будівельних матеріалів та металу, насіння, добрив, тощо підтверджується належними доказами. Донарахування позивачу податку на доходи фізичних осіб, військового збору, тощо, є безпідставним, оскільки позивачем не нараховувався та не виплачувався дохід фізичним особам у вигляді орендної плати по договорам оренди земельних ділянок, наявність договорів не свідчить про виплату доходу, а тому за відсутності нарахування і виплати доходу позивач, як податковий агент не зобов`язаний утримувати податки з такого доходу. Податковим органом не додано до податкових повідомлень-рішень розрахунки штрафних санкцій та відповідачем порушений порядок оформлення результатів перевірки.
Представник відповідача в судове засідання з`явився. Відзив обґрунтований відповідачем тим, що використання позивачем товарно-матеріальних цінностей у господарській діяльності не підтверджується належними доказами, а надані документи містять суперечності щодо, зокрема, дат. Позивач протягом усього 2020 року використовував земельні ділянки на підставі договорів оренди, які передбачають сплату орендної плати фізичним особам, однак позивачем, як податковим агентом, не утримані та не перерахований до бюджету податок на доходи фізичних осіб та військовий збір з таких доходів. Також, під час перевірки встановлено неподання позивачем повідомленням №20-ОПП по деяким об`єктам, а по деяким подане із запізненням. Податковим органом дотриманий порядок оформлення результатів перевірки.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, докази, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення проти позову, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Мирне» є юридичною особою, яка перебуває на податковому обліку в Головному управлінні ДПС в Одеській області як платник податків, є платником єдиного податку 4 групи, податку на додану вартість, тощо, основним видом діяльності позивача є: 01.11-вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур i насіння олійних культур.
Головним управлінням ДПС в Одеській області в період з 26.01.2026 року по 13.02.2026 року проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ «Мирне» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2019 року по 30.09.2025 року, за результатами якої складений акт перевірки №5812/15-32-07-03-20 від 20.02.2026 року.
Зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем: п. 297-1.1 ст. 297-1, п. п. 38-1.1.1, 38-1.1.2 п. 38-1.1 ст. 38-1 Податкового кодексу України, п. 74 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, що призвело до заниження єдиного податку 4 групи за період 2023-2025 років на загальну суму 63719 грн.; п. 44.1, 44.3, 44.6 ст. 44, п. 192.1 ст. 192, п. 198.1, 198.3, 198.5 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового Кодексу України та п. 5 розділу IV «Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 року №21, що призвело до заниження податку на додану вартість за вересень-листопад 2019 року, листопад-грудень 2020 року, грудень 2021 року, жовтень 2022 року, січень 2023 року, липень 2025 року у загальній сумі 2732626 грн.; п. 198.5 ст. 198, п. 201.10 ст. 210 Податкового кодексу України в частині не реєстрації податкових накладних у вересні-жовтні 2019 року, квітні, червні, листопаді 2020 року, травні, червні, грудні 2021 року, травні-липні, вересні, листопаді, грудні 2022 року, вересні 2023 року, березні-травні, вересні 2024 року, березні-травні 2025 року на суму ПДВ - 2223109 грн.; п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України в частині несвоєчасної реєстрації в Єдиному реєстрі розрахунку коригування до податкових накладних на суму ПДВ 11775,70 грн.; п. 8.1, 8.3, 8.4 розділу VIII «Порядку обліку платників податків і зборів», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 року №1588, ст. 63.3 Податкового кодексу України в частині порушення термінів надання та/або ненадання до податкового органу повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою №20-ОПП у кількості 46 одиниць; п. п. «б» п. п. 14.1.54, 14.1.180 п. 14.1 ст. 14, п. п. 162.1.1, 162.1.2, 162.1.3 п. 162.1 ст. 162, п. п. 163.1.1. п. 163.1 ст. 163, п. п. 164.2.5 п. 164.2 ст. 164, п. п. 168.1.1, 168.1.2, 168.1.4, 168.1.5 п. 168.1 ст. 168, п. п. 170.1.1 п. 170.1, п. 171.2 ст. 171, п. 176.2 ст. 176, п. п. 1.2 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, що призвело до заниження бази оподаткування з доходів у вигляді орендної плати за земельні ділянки за 2020 рік в сумі 1532819,28 грн., заниження податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі в сумі 275907,44 грн., не визначення оподатковуваного доходу у вигляді орендної плати за земельні ділянки за 2020 рік в сумі 1532819,28 грн., не нарахування та не сплати військового збору в сумі 22992,29 грн.
Позивач не погодився з висновками акту перевірки та подав заперечення на акт від 05.03.2026 року №02-03/26, за результатами розгляду яких Головним управлінням ДПС в Одеській області надана відповідь №3493/КПР 15-32-07-03-06 від 20.03.2026 року про те, що висновки акту залишені без змін.
На підставі акту перевірки №5812/15-32-07-03-20 від 20.02.2026 року Головним управлінням ДПС в Одеській області направлені позивачу наступні податкові повідомлення-рішення: №14453/15-32-07-03-25 від 27.03.2026 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 2868771 грн. (за податковим зобов`язанням - 2607974 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 260797 грн.); №14454/15-32-07-03-25 від 27.03.2026 року, яким до позивача застосовані штрафні санкції на суму 55197 грн. за не реєстрацію податкових накладних на суму 2223109 грн.; №14451/15-32-07-03-25 від 27.03.2026 року, яким позивачу збільшена сума грошового зобов`язання з єдиного податку 4 групи на суму 70090,90 грн. (за податковим зобов`язанням - 63719 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 6371,90 грн.); №14456/15-32-07-03-25 від 27.03.2026 року, яким до позивача застосовані штрафні санкції на суму 46920 грн. за подання повідомлення про об`єкти оподаткування (2 одиниці) з порушенням строків та не подання повідомлення про об`єкти оподаткування за формою №20-ОПП (44 одиниці); №13542/15-32-24-06-20 від 24.03.2026 року, яким позивачу збільшене грошове зобов`язання з військового збору на суму 22992,29 грн.; №13540/15-32-24-06-20 від 24.03.2026 року, яким позивачу збільшене грошове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, із доходів платника податку відмінних ніж заробітна плата на суму 275907,44 грн.
Позивач не погодився з правомірність висновків акту перевірки та податкових повідомлень-рішень, а тому оскаржив їх в адміністративному порядку до ДПС України.
За результатами розгляду скарги позивача рішенням ДПС України від 04.06.2026 року №14623/6/99-00-06-01-01-06 скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області №14453/15-32-07-03-25 від 27.03.2026 року в частині збільшення податкових зобов`язань з ПДВ на 674727 грн. та в частині застосування штрафних санкцій у розмірі 67472,30 грн.; збільшено штрафні (фінансові) санкції на суму 3400 грн. по податковому повідомленню-рішенню №14454/15-32-07-03-25 від 27.03.2026 року, а тому позивачу направлене нове податкове повідомлення-рішення №29878/15-32-07-03-25 від 08.06.2026 року (замість податкового повідомлення-рішення №14453/15-32-07-03-25 від 27.03.2026 року), а також податкове повідомлення-рішення №29966/15-32-07-03-25 від 08.06.2026 року, яким позивачу збільшено штрафні санкції за платежем податок на додану вартість на суму 3400 грн.
Позивач вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними, прийнятими з перевищенням повноважень та без належного дослідження документів, висновки акту перевірки ґрунтуються на припущеннях, а тому звернувся до суду з цим позовом про скасування рішень в судовому порядку.
Висновки акту перевірки ґрунтуються на тому, що податковий орган заперечує факт використання позивачем та належне документальне оформлення такого використання товарно-матеріальних цінностей у власній господарській діяльності, що призвело до заниження суми податкових зобов`язань з ПДВ у зв`язку з відсутністю нарахування умовного продажу з ПДВ на загальну суму 2223109 грн. Відповідач не визнає використання позивачем товарно-матеріальних цінностей (будівельних матеріалів та металу), а також насіння і добрив у власній господарській діяльності, оскільки відсутні ресурсні відомості, акти виконаних робіт КБ-2в, списання проводилось без наявності документів, що підтверджують використання матеріалів на монтаж: ресурсної відомості, накладна-вимога на відпуск матеріалів, звіт про використання або акт списання, актів виконаних робіт КБ-2, тому неможливо підтвердити виробничу необхідність використання саме такої кількості будівельних матеріалів/комплектуючих до обладнання. Податковий орган зазначає про безпідставне списання по посівам та ТМЦ непридатним до реалізації, а також списання ТМЦ (ЗЗР, добрив, насіннєвого матеріалу) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (у зв`язку зі встановленими в ході перевірки розбіжностями даних про посівні площі культур, відображених в актах ВЗСГ-3 «Акт про використання мінеральних, органічних і бактеріальних добрив та засобів хімічного захисту рослин», ВЗСГ-4 «Акт витрати насіння і садивного матеріалу» та за даними статистичної звітності 29-сг «Звіт про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду»).
За висновками податкового органу позивач мав зареєструвати податкові накладні у зв`язку із відсутністю фактів використання товарно-матеріальних цінностей у господарській діяльності.
Також, податковий орган прийшов до висновку про заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб та військового збору, оскільки позивач використовував земельні ділянки за договорами оренди, які передбачали сплату орендної плати фізичним особам, однак, як податковий агент, не утримував та не сплачував ці податки до бюджету, при тому що позивачем такий дохід на користь фізичних осіб не нараховувався та не сплачувався.
Крім того, податковим органом встановлено заниження єдиного податку 4 групи, а також порушення термінів подання повідомлення №20-ОПП щодо 2х об`єктів, пов`язаних з оподаткуванням та не подання повідомлення щодо 44х об`єктів, пов`язаних з оподаткуванням.
Суд вважає висновки податкового органу частково необґрунтованими, безпідставними, зробленими на припущеннях, з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «Мирне» та ТОВ «Київський Ваговий завод» 20.05.2021 року укладений договір №005/20К-М, за умовами якого ТОВ «Київський Ваговий завод» має виготовити, доставити, здійснити установку, пусконалагоджувальні та випробувальні роботи і передати позивачу обладнання за актом приймання-передачі після виконання комплексу наведених робіт. Оплата за договором здійснюється частинами: 165000 грн. - передплата; 220000 грн. - оплата по факту доставки ваг замовнику; 163000 грн. - оплата після введення ваги в експлуатацію. Таким чином, роботи по доставці, установці, пусконалагоджувальним та випробувальним роботам включені у вартість обладнання. Відповідно до специфікації до договору обладнання включає: ваги автомобільні тензометричні для зважування сільськогосподарської продукції «ГЕРМЕС ВТА-18-80», вантажоприймальну платформу, тензометричні датчики, цифровий вимірювальний прилад, вузли вбудови, розподільні коробки, кабелі тензометричний та заземлення, програмне забезпечення, первинне навчання персоналу та комплект технічної та метрологічної документації.
Відповідно до умов договору (п. 10.2, 10.3) замовник готує місце установки ваги - проводить планування, вирівнювання ґрунту на один рівень і розчищає територію від дерев, кущів і стовпів і т.д. У разі виготовлення фундаменту на асфальтованому/бетонному майданчику, при необхідності закладання фундаменту нижче асфальтного/бетонного покриття, демонтаж покриття здійснює Замовник. Вивіз виробленого ґрунту з території, при необхідності, виконує Замовник. Прокладка кабелю в ґрунті від ваги до вагової більш ніж 15 м здійснюється Замовником або Виконавцем, але за додаткову плату. Необхідні будівельні роботи для улаштування майданчика для ваги можуть виконуватися замовником (ТОВ «Мирне») або, якщо між сторонами буде укладено окремий договір та проведена окрема оплата - виконавцем.
Позивач зазначає в позові, що з огляду на відсутність необхідності залучення спеціалізованої організації для виконання підготовчих робіт та з урахуванням їх технічної нескладності, ним прийнято рішення про виконання необхідних будівельних робіт для улаштування майданчика для ваги власними силами (господарським способом), а тому інших договорів з ТОВ «Київський Ваговий завод» не укладалося та інших платежів не здійснювалося крім передбачених договором №005/20К-М від 20.05.2021 року.
Позивачем в період з травня по вересень 2021 року виконані власними силами роботи з улаштування опалубки та опорних тумб, тимчасової щебеневої дороги, апарелі, рампи та захисного насипу, що є економічно доцільним.
З метою виконання зазначених робіт позивачем придбано у ТОВ «ОДЕСТЕХБУД» щебінь, бетон, пісок, газобетоні блоки, що підтверджується видатковими накладними №103 від 31.05.2021 року, №110 від 09.06.2021 року, №122 від 17.06.2021 року, №125 від 29.06.2021 року, №130 від 25.06.2021 року. На підтвердження придбання цих товарно-матеріальних цінностей позивачем надані також договір, товарно-транспортні накладні, акти надання послуг з перевезення, рахунки, тощо та податковим органом сам факт придбання цих будівельних матеріалів не заперечується.
Крім того, для виконання зазначених робіт позивачем використаний метал (кутники, труби, смуги, арматура, тощо), який придбаний у ТОВ «МЕТАЛ-ЛАЙН» та отриманий позивачем за видатковими накладними №1125 від 31.05.2021 року, №4741 від 31.05.2021 року, №4750 від 31.05.2021 року. На підтвердження придбання цих товарно-матеріальних цінностей позивачем надані також договір, товарно-транспортні накладні, акти надання послуг з порізки, рахунки, тощо та податковим органом сам факт придбання металу не заперечується.
Позивач зазначає, що вищезазначені матеріали використані при улаштуванні опалубки, улаштуванні тимчасової (щебеневої) дороги до ваги для забезпечення можливості завезення як матеріалів, так і ваги автотранспортом, армування та заливка опорних тумб, які забезпечили можливість встановлення ваги автомобільних, а будь-якої законодавчої заборони на виконання таких робіт власними силами не має. Придбані ТМЦ використані у господарській діяльності для улаштування опалубки та тумб (засипаний та залитий з прибулого автотранспорту) у тимчасові конструкції опалубки та тумб та для улаштування апарелі та рампи; щебінь використано для улаштування тимчасової дороги до ваги з метою забезпечення можливості завезення матеріалів та проїзду автотранспорту, кутки та смуги - для кріплення бетонної форми та як обмежувач контуру апарелі, арматура - для армування опорних тумб, бетон - для заливки опорних тумб, клейова суміш - для домішки у бетон. На улаштовані таким чином опалубку з тумбами 30.06.2021 року були встановлені ваги автомобільні тензометричні для зважування сільськогосподарської продукції «Гермес ВТА-18-80» поставлені ТОВ «Київський ваговий завод» відповідно до договору №005/20К-М від 20.05.2021 року, що підтверджує Акт приймання-передачі обладнання №1 від 05.07.2021 року та видаткова накладна №87 від 05.07.2021 року.
Використання щебеню, кутників, труб, смуг, арматури підтверджується актом списання №1 від 30.05.2021 року, використання бетону, арматури, клейової суміші підтверджується актом списання №1 від 30.06.2021 року. Списання використаних матеріалів здійснювалось комісією, призначеною відповідно до наказу №67/1 від 10.05.2021 року після перевірки комісією фактичного використання та обсягів використаних матеріалів.
Крім того, для забезпечення можливості заїзду автотранспорту на ваги та правильної експлуатації ваги, після встановлення ваги необхідно улаштувати рампу та, для забезпечення захисту від бур`янів, - захисний насип.
З цією метою позивачем придбані та використані блоки газобетоні та пісок, роботи виконані власними силами. За наслідками фактичного використання матеріалів на улаштування рампи та ремонту під`їзних шляхів до ваги, позивачем оформлений акт списання №1 від 30.07.2021 року (блоки газобетоні, пісок), акт списання №1 від 30.09.2021 року (цемент).
Відповідно до положень ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до п. п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до положень п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України платник податку на додану вартість зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до п. 189.1 ст. 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися, зокрема, в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених п. 189.9 ст. 189 цього Кодексу).
Відповідно до п. 189.1 ст. 189 Податкового кодексу України у разі здійснення операцій відповідно до п. 198.5 ст. 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.
Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з використанням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, уповноваженої платником особи відповідно до вимог Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Позивачем надані до суду докази, які підтверджують як придбання вагового обладнання та будівельних матеріалів, металу, так і використання цих товарно-матеріальних цінностей в господарській діяльності позивача.
Так, вирощування зернових культур, бобових культур i насіння олійних культур є основною господарською діяльністю позивача та така діяльність ним фактично здійснюється, а тому встановлення вагового обладнання для зважування сільськогосподарської продукції пов`язане з діяльністю позивача.
Податковим органом не заперечується сам факт придбання вагового обладнання, придбання будівельних матеріалів, металу, відображення таких операцій в бухгалтерському обліку, тощо, не заперечується встановлення ваги на бетонну основу та фактичне встановлення вагового комплексу, що підтверджується, як актом перевірки так і наданою позивачем фотофіксацією, не заперечується, що за результатами проведеної інвентаризації дані обліку відповідають залишку товарно-матеріальних цінностей, а висновки податкового органу ґрунтуються виключно на відсутності ресурсних відомостей, актів виконаних робіт КБ-2в, накладних-вимог на відпуск матеріалів.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Суд вважає, що відповідач не довів правомірність та обґрунтованість висновків в цій частині, не спростував обставини щодо самостійного проведення підприємством робіт, пов`язаних з встановленням вагового обладнання, самостійне проведення таких робіт не суперечить вимогам законодавства та використання товарно-матеріальних цінностей відображено як в бухгалтерському обліку, так і підтверджується належними доказами, зокрема, актами списання. Доказів, які б спростовували використання позивачем товарно-матеріальних цінностей у своїй господарській діяльності, або не використання цих цінностей відповідач до суду не надав. З наданих до суду доказів можливо встановити всі данні щодо місця їх використання, підстав, можливо встановити які саме цінності використані, тощо. Відсутність будь-яких складських документів пов`язане з використанням будівельних матеріалів образу при їх отриманні шляхом проведення будівельних робіт. Податковим органом не наведено будь-яких норм законодавства, які б свідчили про обов`язковість складання ресурсних відомостей та актів виконаних робіт КБ-2в, ці будівельні роботи проведені підприємством самостійно, не за бюджетні кошти, а тому обов`язку складати такі документи у позивача не має.
Висновки відповідача ґрунтуються на формальному підході та припущенні про необхідність надання документів, складання яких не передбачається характером здійснених операцій та не передбачено вимогами законодавства, при цьому фактичне використання придбаних матеріалів підтверджується наявними у справі первинними документами та подальшим використанням встановленого обладнання у господарській діяльності позивача.
Надані позивачем під час перевірки первинні документи, у сукупності з фактичними результатами виконаних робіт підтверджують використання позивачем товарно-матеріальних цінностей у власній господарській діяльності, а тому податковим органом помилково зазначено про необхідність застосування положень п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України та обов`язок позивача нарахувати податкові зобов`язання з податку на додану вартість та скласти податкові накладні. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків та бути належним чином відображена в бухгалтерському обліку, а в даному випадку документально підтверджено зміни в структурі активів платника, документи складені за наслідками господарської операції містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Щодо тверджень податкового органу в відзиві про суперечливість первинних документів та їх недостовірність, оскільки акт списання товарно-матеріальних цінностей від 30.05.2021 року складений на один день раніше ніж ці цінності отримані позивачем (видаткові накладні складені 31.05.2021 року), позивач ці обставини обґрунтовує технічною помилкою, оскільки фактичне використання відбулося 31.05.2021 року.
Відповідно до положень ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
В даному випадку первинні документи в сукупності відображають зміст і обсяг операцій та допущена технічна помилка не може бути підставою для висновку про не використання ТМЦ в господарській діяльності позивача.
Крім того, в акті перевірки таких обставин не відображено та висновки позивача ґрунтуються виключно на відсутності ресурсних відомостей та актів виконаних робіт КБ-2в. При цьому, технічна помилка допущена в одному періоді та не може вплинути на визначення податкових зобов`язань позивача у відповідному періоді.
Щодо тверджень відповідача в відзиві про те, що позивачем зазначаються у позові різні дати встановлення вагового обладнання, а також не підтверджується використання клейової суміші, слід зазначити, що ці обставини не відображені в акті перевірки та використання товарно-матеріальних цінностей підтверджується первинними документами, всі обґрунтування податкового органу мають характер припущень, на основі аналізу процесу виконання робіт без визначення фактичної технології і послідовності виконання робіт. Оцінка відповідності способу використання товарно-матеріальних цінностей їх технічному чи функціональному призначенню не належить до компетенції контролюючого органу та не є предметом податкового контролю. Завданням контролюючого органу є перевірка реальності господарської операції та її зв`язку з господарською діяльністю платника податків, а не надання оцінки технологічним, будівельним чи інженерним рішенням, які платник податків самостійно приймає в межах своєї господарської діяльності. Позивачем надано належні докази фактичного використання товарно-матеріальних цінностей у своїй господарській діяльності, що і є визначальним для цілей податкового обліку, тоді як питання відповідності технічним характеристикам/доцільності використання ТМЦ тим чи іншим способом (але у цілях господарської діяльності) виходить за межі повноважень відповідача та не може бути підставою для висновку про заниження податкових зобов`язань.
Щодо розрахунків податкового органу в відзиві в частині списання 63 тон замість 63 кубічних метрів, які мають різну вагу, суд також наголошує на тому, що ці обставини не відображені в акті перевірки, позивач зазначає, що це є технічною помилкою, яка ніяким чином не впливає на підтвердження або не підтвердження здійснення господарської операції та єдиною підставою для висновків податкового органу в цій частині була відсутність ресурсних відомостей та актів виконаних робіт КБ-2в.
Щодо тверджень податкового органу про неповне проведення в бухгалтерському обліку певних операцій, зокрема, щодо транспортних витрат, слід зазначити, що ці обставини є загальними та не конкретизовані податковим органом, позивачем надані акти про надання транспортних послуг, з яких можливо встановити зміст і обсяг господарських операцій.
Щодо проведення монтажних та пусконалагоджувальних робіт зерноочисного обладнання (ЗАВ-100) та використання матеріалів при таки роботах, суд звертає увагу на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «Мирне» та ТОВ «БЦС СЕРВІС» 18.01.2022 року укладений договорі поставки №1, за яким позивачем придбано у ТОВ «БЦС СЕРВІС» зерноочисне обладнання, а також його комплектуючи та інші матеріали, необхідні для його монтажу, що відображено у Специфікації №1 до цього договору.
В подальшому, між позивачем та ТОВ «БЦС СЕРВІС» укладений договір про надання послуг відповідального зберігання від 01.06.2022 року, за яким до передачі обладнання, матеріалів, комплектуючих для проведення робіт з монтажу, придбані товари знаходились на відповідальному зберіганні у продавця. Укладення такого договору відповідального зберігання було обумовлено не спокійною ситуацією в регіоні, а саме постійними обстрілами та тривогами, що несе загрозу не тільки збереження тмц а і життю людей.
Роботи з монтажу зазначеного обладнання частково здійснювалися фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 на підставі договору підряду №4 від 14.02.2022 року, за яким підрядник зобов`язується за технічним завданням замовника виконати роботи: монтаж та пусконалагоджувальні роботи зерноочисного обладнання (матеріал та обладнання замовника).
Податковим органом не заперечується придбання матеріалів та обладнання, однак як і в попередньому випадку зазначається про відсутність ресурсної відомості, актів виконаних робіт КБ-2, а тому неможливо підтвердити факт списання цих матеріалів та транспортних послуг.
Позивачем надані до суду документи, які підтверджують, що передача товарно-матеріальних цінностей для виконання робіт від фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 оформлена накладними (вимогами) на відпуск матеріалів №03-07/1 від 03.07.2023 року, №04-05/1 від 04.05.2023 року, №05-06/1 від 05.06.2023 року, тобто, ФОП ОСОБА_1 фактично отримане обладнання та матеріали для виконання монтажних та пусконалагоджувальних робіт ЗАВ-100. Використання матеріалів, комплектуючих та обладнання для виконання робіт з монтажу та пусконалагоджувальних робіт підтверджується Звітом про виконання робіт та використання матеріалів, обладнання, комплектуючих від 20.07.2023 року, який містить детальний перелік всіх матеріалів, обладнання, комплектуючих які були отримані і використані ФОП ОСОБА_1 під час виконання робіт. Після перевірки правильності та кількість використаних матеріалів/обладнання/комплектуючих комісією ТОВ «Мирне» складений Акт списання №2 від 20.07.2023 року, а також прийняті виконані ФОП ОСОБА_1 монтажні та пусконалагоджувальні роботи на загальну суму 500004 грн. у т.ч. ПДВ, що підтверджує Акт №ОУ-0000039 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 20.07.2023 року. Виконання робіт з монтажу та використання під час монтажу обладнання/матеріалів також підтверджує Акт ведення в експлуатацію зерноочисного комплексу ЗАВ-100 від 04.08.2023 року.
Щодо тверджень про не відповідність документів договору, оскільки не має доказів надання послуг охорони матеріальних цінностей, забезпечення безкоштовним проживанням та харчуванням будівельно-монтажної бригади, слід зазначити, що додатковою угодою до договору підряду №4 від 14.02.2022 року, яка укладена 18.02.2022 року внесені зміни до основного договору та надання таких послуг не було передбачено, а також було зазначено, що використання спеціалізованої техніки здійснюється лише у випадку необхідності.
Що стосується використання інших матеріалів для монтажу ЗАВ-100, такі роботи були виконані позивачем власними силами, зокрема, для улаштування площадки, тумб був використаний відсів, бетон, пісок, придбання яких здійснювалось у ТОВ «ОДЕСТЕХБУД» та метал, який був придбаний ТОВ «МЕТАЛ-ЛАЙН» (придбання ТМЦ не заперечується податковим органом).
Бетон використаний 30.08.2022 року для заливки тумб для ЗАВ-100, роботи з заливки здійснювалася ТОВ «МИРНЕ» власними силами (машини відразу здійснювали заливку рідкого бетону в підготовлені форми тумб). Використання матеріалу у власній господарській діяльності підтверджується актом списання №1 від 30.08.2022 року. За накладною-вимогою №1 від 15.06.2023 року керівник тракторної бригади ОСОБА_2 отримав пісок, відсів та арматуру для улаштування площадки під ЗАВ, армування опорних тумб під ЗАВ. Пісок та відсів використані для улаштування площадки під ЗАВ. Використання товару у власній господарській діяльності підтверджується актом списання №2 від 20.07.2023 року. Арматура використана для армування опорних тумб під ЗАВ, роботи виконувалися власним силами ТОВ «МИРНЕ». Використання матеріалу у власній господарській діяльності підтверджується актом списання №2 від 20.07.2023 року.
Суд повторно наголошує на тому, що складання ресурсних відомостей та акті виконаних робіт за формою КБ-2в під час виконання робіт власними силами (господарським способом) та при виконанні робіт залученим суб`єктом господарювання - фізичною особою-підприємцем не передбачене нормами законодавства та потреби у їх складанні не було.
Позивачем надані до суду докази, які підтверджують придбання обладнання та матеріалів, договірні відносини щодо його встановлення та пусконалагоджувальних робіт, первинні документи підтверджують об`єм та характер робіт, фактичне використання ТМЦ, фактичне встановлення обладнання та належне оформлення цих господарських відносин. Законодавством не встановлено вичерпного переліку первинних документів, якими має підтверджуватися факт виконання робіт або використання товарно-матеріальних цінностей у господарській діяльності, а ті документи, які позивачем надані підтверджують використання ним ТМЦ у господарській діяльності.
Посилання податкового органу в відзиві на позовну заяву на те, що операції не конкретизовані та розтягнуті в часі, на те, що додаткова угода до договору підряду укладена через 4 дні, тощо, є абсолютно безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах законодавства.
Будь-яких обмежень щодо дат укладення договорів та додаткових угод до них, дат використання ТМЦ нормами законодавства не передбачено, такі твердження податкового органу є втручанням в господарську діяльність позивача та безпідставним трактуванням цих обставин як порушень законодавства.
Саме на податковий орган покладений обов`язок довести обставини того, що ТМЦ не використані в господарській діяльності позивача, однак доказів на підтвердження цих обставин податковий орган до суду не надав, а всі твердження зводяться до ймовірних порушень та мають характер припущень. Характер господарських відносин між сторонами, періодичність, строки внесення змін до договору тощо не є предметом податкового регулювання і предметом податкової перевірки.
Щодо ремонту сільськогосподарської техніки, позивач зазначає, що здійснював ремонт старих комбайнів власними силами з матеріалів (метал в асортименті), придбаних у ТОВ «МЕТАЛ-ЛАЙН» (листи, труби, кутники, смуги), оскільки залучення сторонніх фахівців є економічно недоцільним. Ці ремонтні роботи стосувалися пошкоджень зовнішніх частин кузову, які заварені (укріплені) використаним металом та такі роботи не потребують складання додаткових документів, у т.ч. форм КБ2в, які використовуються виключно у будівництві за бюджетні кошти.
При цьому, податковий орган наполягає на необхідності складання саме форми КБ-2в та за відсутності таких документів приходить до висновку про не встановлення фактичного використання матеріалів у господарській діяльності підприємства.
Позивачем надані до суду та надавалися до податкового органу документи, які підтверджували рух та використання ТМЦ у власній господарській діяльності, зокрема, передачу матеріалу для використання у ремонтних роботах підтверджує накладна-вимога №1 від 14.06.2022 року, використання матеріалу у власній господарській діяльності підтверджує Акт списання №2 від 30.06.2022 року. Перелік документів, наданих платником податків у повному обсязі розкриває напрямки та обсяги використання матеріалів і надає вичерпну відповідь щодо їх витрачання. Надані позивачем під час перевірки первинні документи, у сукупності з фактичними результатами виконаних робіт підтверджують використання позивачем товарно-матеріальних цінностей у власній господарській діяльності, а тому відповідач помилково застосував п. 198.5 ст.198 Податкового кодексу України та безпідставно дійшов висновку про обов`язок позивача нарахувати податкові зобов`язання з податку на додану вартість у цьому випадку.
Відповідачем в акті перевірки не наведено доказів того, що товарно-матеріальні цінності, які зазначені позивачем в актах списання матеріальних цінностей, не були фактично використані ним під час здійснення робіт, або використані в іншій не господарській діяльності.
Твердження відповідача у відзиві, про те, що акти списання довільної форми не містять розрахунку потреби у матеріалах за номенклатурою і кількістю та не дають змоги співвіднести списані обсяги металопрокату з обсягами ремонтних робіт конкретних одиниць техніки, а за відсутності документів, які підтверджують норми витрат та фактичні обсяги виконаних робіт, сам факт наявності відремонтованої техніки не доводить використання саме цих цінностей у задекларованих обсягах, суд вважає необґрунтованими, безпідставними та саме відповідач мав спростувати обставини використання ТМЦ в господарській діяльності, а не перекладати доведення цих обставин на позивача.
Щодо висновків акту перевірки про те, що позивачем здійснювалося списання по посівам та ТМЦ непридатним до реалізації, але не виписувалися і не реєструвалися в ЄРПН податкові накладні та не включалися ці суми до загальної суми податкових зобов`язань з ПДВ, суд вважає їх безпідставними, з огляду на наступне.
В акті перевірки зазначено, що відповідно до актів обстеження посівів сільськогосподарських культур від 29.05.2019 року списано посіви озимого ячменю та озимої пшениці з причини припинення росту та загибелі, за актом списання №2 від 25.12.2022 року списано зелену масу та соняшник з причини непридатності до реалізації.
Перевіркою встановлено, загибель посівів озимого ячменю та озимої пшениці, які були списані з балансу підприємства. Нові культури на площах озимого ячменю та озимої пшениці позивачем в 2019 році не засівалися та у період з 05.10.2018 року по 27.05.2019 року позивачем виконано наступний комплекс агротехнічних заходів (польових робіт): внесено мінеральні добрива. Отже, витрати на передпосівний обробіток ґрунту, сівбу та вартість насіння озимого ячменю та озимої пшениці в 2019 році підприємством ТОВ «Мирне» не перенесено на іншу культуру, а отже дані витрати не збільшать собівартість нового врожаю, а тому дані витрати не спрямовані на отримання доходу, тобто не приймають участь в господарській діяльності.
Позивачем не надано інформацію щодо втрат від посівів, внаслідок надзвичайних ситуацій, Сертифікат Торгово-промислової палати України та уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат, що засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), акти обстеження з фото- та відеофіксацією, а також інформацію з Гідрометеослужби про погодні умови про факти загибелі посівів, бухгалтерського обліку щодо поділу понесених витрат на неповторювані та повторювані (сільгосппідприємство має зробити розрахунок повторюваних і неповторюваних витрат, оформивши його актом), а також не надано первинні документи та завірені належним чином копії первинних та бухгалтерських документів (походження/придбання, акти списання, інформацію щодо використання/невикористання у господарській діяльності) та пояснення щодо відображення в бухгалтерському обліку бухгалтерських проводок.
Позивач зазначає в позові, що зелена маса кукурудзи та соняшника списана внаслідок псування та непридатності для використання (як корм) за актом від 25.12.2022 року та відвантажена на поле як добриво для подальшого використання в технологічному циклі сільгоспвиробництва, тобто, вона використана у господарській діяльності підприємства (як добриво) з метою підвищення родючості ґрунту та подальшого вирощування сільськогосподарських культур.
На підтвердження цих обставин позивачем наданий акт списання №2 від 25.12.2022 року, відповідно до якого списані непридатні до реалізації зелена маса і соняшник, які внесені як добрива, наказ про створення комісії для обстеження посівів №101/1 від 18.06.2022 року, наказ №112/1 від 01.12.2022 року «Про вивезення залишків зеленої маси, непридатної для використання, як добриво», яким з метою покращення стану ґрунту на оброблюваних полях наказано внести залишки зеленої маси (непридатного до використання) як добриво на поле №3, для вивозу використовувати штатну техніку, яка на даний час не задіяна в інших операція, а у подальшому провести заробку внесених добрив за допомогою борони RMX. Крім того, позивачем надані відомості витрат пального на ці операції, облікові листи тракториста-машиніста, тощо.
Таким чином, використання зеленої маси (кукурудзи (силос) та соняшника) у виробничому процесі підтверджується первинними документами, наданими під час перевірки, зокрема актом списання, наказами, відомістю витрати палива та обліковими листами трактористів-машиністів. Використання зеленої маси у якості органічних добрив у виробничому процесі виключає застосування п. 198.5 ст. 195 Податкового кодексу України у цьому випадку, оскільки донарахування ПДВ здійснюється лише у разі встановлення випадків використання матеріальних цінностей поза межами господарської діяльності платника податків.
Щодо тверджень податкового органу про не перенесення витрат на передпосівний обробіток ґрунту на іншу культуру, вони є помилковими, оскільки зелена маса (кукурудза (силос) та соняшник), яка була використана як органічне добриво в 2022 році, сформувалася внаслідок вирощування сільськогосподарських культур у попередніх періодах, а не в результаті посівної 2022 року. Крім того, сертифіката ТПП України та інформація з Гідрометеослужби на підтвердження факту загибелі посівів відсутні в зв`язку із тим, що загибелі посівів не було.
Позивач зазначає, що зелена маса зібрана на силос в 2020 році, а у листопаді 2022 року залишки силосу були внесені як органічні добрива (що підтверджують надані відомості витрат палива та облікові листи тракториста - машиніста за листопад 2022 року), акти списання оформлені після завершення всього циклу польових робіт - 25.12.2022 року. За 31.12.2021 року акт списання щодо сільгосппродукції - силосу - не складався і не надавався, оскільки використання зеленої маси (кукурудзи та соняшнику) як органічного добрива в агротехнологічному процесі відбувалось в 2022 році. Два Акти списання за 25.12.2022 рік є різними документами, бо за своєю сутністю фіксують різні події: «непридатний до використання» та «непридатний до використання, внесено як добриво». Непридатний до використання означає, що використання силосу за першим призначенням - для відгодівлі тварин - не придатне до використання. Цей силос - зібраний в 2020 році - в 2020 році ТОВ «Мирне» реалізовувало для відгодівлі худоби на користь ТОВ «Шабська ферма». Після реалізації силосу, герметизація ями (місяця зберігання) була порушена та за 2 роки силос втратив свої властивості як корм, зв`язку з чим підприємство прийняло рішення використовувати його за іншим призначенням у господарській діяльності - як органічного добрива. Фіксація факту використання силосу (зібраного в 2020 році) як органічного добрива оформлена актом про непридатність до використання, внесено як добриво. Тобто, друге формулювання відображає вже факт фактичного використання такого силосу як органічного добрива, що підтверджується відповідним актом списання. Отже, різниця у формулюваннях актів обумовлена різними етапами використання ТМЦ та не свідчить про будь-які порушення, а лише про неправильне сприйняття контролюючими органами суті складених документів. Крім того, позивач зазначає, що внесення зеленої маси в ґрунт як органічного добрива було здійснено у грудні 2022 року з метою підготовки полів до весняної посівної, а оскільки роботи виконувалися у грудні 2022 року (після завершення посіву озимих культур, який здійснюється у вересні - жовтні та зовсім на інших полях), витрати на внесення зеленої маси об`єктивно не могли бути включені до собівартості культур, посіяних у 2022 році. Натомість такі витрати були віднесені на витрати тих сільськогосподарських культур, які висівалися навесні 2023 року, та, відповідно, включені до собівартості врожаю 2023 року, що не заперечується та не спростовується висновками Акту перевірки. Водночас використання силосу як органічного добрива у межах власної господарської діяльності не є постачанням/реалізацією товарів у розумінні податкового законодавства. Отже, висновок контролюючого органу про те, що зелена маса (кукурудза (силос) та соняшник) не використовувалася у господарській діяльності позивача, не відповідає фактичним обставинам справи. Використання зазначеної зеленої маси як органічного добрива було безпосередньо пов`язане із здійсненням сільськогосподарської діяльності та спрямоване на отримання майбутнього врожаю 2023 року. Витрати на передпосівний обробіток ґрунту були перенесені на собівартість інших культур, що вирощувалися у наступному виробничому циклі, а тому підстави для висновку про необхідність нарахування податкових зобов`язань з ПДВ, складання та реєстрації податкових накладних відповідно до п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України відсутні.
Виходячи з обґрунтувань позивача та належного оформлення таких операцій первинними документами, суд погоджується з відсутністю в даному випадку підстав для висновку про не використання цінностей в господарській діяльності позивача та такі обґрунтування спростовують висновки податкового органу, викладені в акті перевірки. Суд наголошує на тому, що саме на відповідача покладений обов`язок довести правомірність своїх рішень та спростувати належними доказами ті обставини, які зазначені позивачем.
Щодо висновків перевірки про встановлення списання ТМЦ (ЗЗР, добрив, насіннєвого матеріалу в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (у зв`язку зі встановленими в ході перевірки розбіжностями даних про посівні площі культур, відображених в актах ВЗСГ-3 «Акт про використання мінеральних, органічних і бактеріальних добрив та засобів хімічного захисту рослин», ВЗСГ-4 «Акт витрати насіння і садивного матеріалу» та за даними статі стічної звітності 29-сг «Звіт про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду», суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до положень п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до п. 189.1 ст. 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися, зокрема, в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів; в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених п. 189.9 ст. 189 цього Кодексу).
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Податковим органом на надано жодного доказу, який би свідчив про використання зазначених ТМЦ поза межами господарської діяльності платника податків (зокрема, їх реалізації, безоплатної передачі або використання для невиробничих потреб), тобто, висновки відповідача ґрунтуються виключно на виявлених відмінностях між даними первинних документів та показниками статистичної звітності, без встановлення факту використання ТМЦ у негосподарській діяльності.
При цьому, статистична звітність №29-сг не належить до первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують здійснення господарських операцій. Натомість використання матеріальних цінностей у виробничому процесі підтверджується первинними документами, зокрема актами ВЗСГ-3 та ВЗСГ-4, які були надані під час перевірки.
Позивач зазначає, що податковим органом не прийняті до уваги особливості технології вирощування (у т.ч. пересів та перехресний посів), що об`єктивно зумовлює збільшене використання насіння та добрив у межах господарської діяльності платника податку та не свідчить про їх невиробниче використання або вибуття поза господарським обігом. Неправильне тлумачення контролюючим органом змісту первинних документів та використання показників статистичної звітності як підстави для визначення податкових зобов`язань з ПДВ призвело до помилкових висновків акту перевірки. У сільськогосподарській діяльності показники врожайності є оціночними та залежать від зовнішніх факторів (погодні умови, технологічні процеси тощо) і не можуть самі по собі свідчити про наявність об`єкта оподаткування ПДВ. Внутрішні первинні документи підприємства (зокрема, форми ВЗСГ-3, ВЗСГ-4) відображають виробничі процеси та облік витрат/урожайності, однак не підтверджують факт постачання товарів чи послуг та не є підставою для визначення податкових зобов`язань з ПДВ. Таким чином, використання контролюючим органом даних внутрішніх облікових документів та показників статистичної звітності як самостійної підстави для донарахування податкових зобов`язань з ПДВ є неправомірним, оскільки саме по собі не підтверджує використання ТМЦ у позагосподарській діяльності платника податків. Ключовим для цілей ПДВ є саме факт постачання товарів/послуг за межі підприємства або їх придбання, а не внутрішні виробничі показники. Норми внесення добрив, обсяги висіву насіння та інші технологічні показники вирощування сільськогосподарських культур не регулюються податковим законодавством та визначаються підприємством самостійно з урахуванням агротехнічних особливостей. Крім того, врожайність формується сукупністю факторів (насіння, добрива, погодні умови тощо), тому ототожнення контролюючим органом окремих витрат (зокрема добрив) із результатом вирощування є необґрунтованим. Щодо різниці між датами здійснення операцій та датами складання актів (ВЗСГ-3, ВЗСГ-4), позивачем зазначено, що первинні документи оформлюються за фактом здійснення господарських операцій та можуть складатися після їх завершення. Законодавством не встановлено чітких строків складання таких внутрішніх актів, а відтак сама по собі різниця в датах не впливає на податкові наслідки. Особливості сільськогосподарського виробництва (зокрема, інтенсивність обробітку культур, проведення кількох операцій у стислий період) обумовлюють можливість відображення декількох операцій в одному акті, що є звичайною практикою обліку. Первинні документи, сформовані в процесі вирощування сільськогосподарської продукції, відображають виробничі процеси та не є підставою для нарахування податкових зобов`язань з ПДВ. Відповідно до п. 187.1 Податкового кодексу України, податкові зобов`язання виникають виключно у разі постачання товарів/послуг, зокрема їх відвантаження за межі підприємства. В даному випадку, матеріальні цінності були використані безпосередньо у господарській діяльності платника податків.
Щодо озимих культур (врожай 2021 року) відповідачем не враховано надану підприємством порівняльну таблицю, яка відображає зміну показників у зв`язку з пересівом пошкоджених посівів. Пересів сільськогосподарських культур є звичайною господарською практикою, обумовленою агротехнічними та погодними факторами. При цьому, податкові зобов`язання з ПДВ визначаються виключно за фактом реалізації готової продукції, а не на етапі вирощування. Такім чином, через пересів пошкоджених посівів, а також відсутність всходів навесні 2021 року, податкове зобов`язання згідно ст. 187.1 Податкового кодексу України (відвантаження готової продукції) збільшилися відносно того, якщо б пересіву не було.
Податковий орган визначив податкові зобов`язання згідно даних внутрішніх первинних документів підприємства, непричетних до оподаткування без будь-якого обґрунтування сумнів податкового органу щодо поданих первинних документів, зокрема, актів списання.
Позивач наполягає на тому, що окремі розбіжності між показниками внутрішніх актів (ВЗСГ-3, ВЗСГ-4) та статистичної звітності (зокрема, форми 29-сг) мають технічний (бухгалтерський) характер та не впливають на визначення податкових зобов`язань. Щодо горіху позивач зазначив, що він був засіяний перехресним способом, обраний спосіб посіву прямо пояснює витрати насіннєвого матеріалу на окремих ділянках.
Виходячи з наданих позивачем пояснень щодо викладених в акті перевірки обставин, суд погоджується з тим, що саме на відповідача покладений обов`язок довести факти використання цінностей не в господарській діяльності підприємства, що технологічні особливості не регулюються податковим законодавством, всі твердження з цього приводу мають характер припущень та не доведені податковим органом, натомість позивачем надані докази на підтвердження використання цінностей в господарській діяльності. Норми використання добрив та насіннєвого матеріалу, а також спосіб виконання агротехнічних робіт визначається лише самим підприємством виходячи з економічної доцільності та кінцевої мети - отримання прибутку. Встановлені відмінності між статистичною звітністю та первинними документами пояснюються технологічними особливостями вирощування сільськогосподарських культур (пересів, перехресний спосіб сівби) та безперечно не свідчать про наявність підстав для застосування п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України та тим більше таким чином податковий орган не може визначити суми заниження податкових зобов`язань, які б були точними та безперечно доведеними.
Враховуючи викладені обставини, суд приходить до висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення №29878/15-32-07-03-25 від 08.06.2026 року.
При цьому, слід зазначити, що оскільки відповідачем не доведено фактів використання позивачем товарно-матеріальних цінностей за межами господарської діяльності, у податкового органу не було підстав для висновку про необхідність складення та подання на реєстрацію податкових накладних у відповідності до п. 198.5 ст. 198 та п. 201.10 сь. 210 Податкового кодексу України, а тому податкові повідомлення-рішення №14454/15-32-07-03-25 від 27.03.2026 року та №29966/15-32-07-03-25 від 08.06.2026 року є також протиправними та підлягають скасуванню судом.
Щодо податкових повідомлень-рішень №13542/15-32-24-06-20 від 24.03.2026 року, яким позивачу збільшене грошове зобов`язання з військового збору на суму 22992,29 грн. та №13540/15-32-24-06-20 від 24.03.2026 року, яким позивачу збільшене грошове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, із доходів платника податку відмінних ніж заробітна плата на суму 275907,44 грн., суд також вважає їх протиправними, з огляду на наступне.
Податковим органом в акті перевірки зазначено, що позивачем у 2020 році не визначений оподатковуваний дохід у вигляді орендної плати за земельні ділянки, на підставі договорів оренди та не відображений такий дохід в Податкових розрахунках сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску.
Дійсно, позивачем не заперечується та обставина, що між ним та фізичними особами була укладена значна кількість договорів оренди та відповідно до цих договорів орендодавець надає, а орендар приймає у строкове оплатне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі що складає не менше ніж 3% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки без проведення індексації орендної плати. Також п. 13.2 таких договорів передбачено, що сторона, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності, якщо вона доведе, що це порушення сталося не з її вини.
Під час перевірки податковому органу були надані документи, зокрема, податкова і статистична звітність, первинні бухгалтерські документи та з наданих документів вбачається, що платник податків у 2020 році не здійснював нарахування і виплату орендної плати орендодавцям пояснюючи ці обставини загибеллю посівів.
Незважаючи на ці обставини податковий орган здійснив донарахування податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб та військового збору на підставі договорів оренди з тих підстав, що позивач у своїй діяльності використовує земельні ділянки сільськогосподарського призначення, що належать фізичним особам громадянам та уклав з ними типові договори оренди землі, які підлягали обов`язковій державній реєстрації. Згідно умов договорів ТОВ «Мирне» мало нараховувати та виплатити дохід фізичним особам від надання ними земельної ділянки сільськогосподарського призначення, (майнового паю) в оренду, який обліковувався на рахунку 685 бухгалтерського обліку «розрахунки по оренді землі».
Відповідно до п. п. 14.1.54, п. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України, її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді, зокрема, доходів від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні.
Податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, тощо, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або не грошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому ст. 18 та розділом IV цього Кодексу.
Відповідно до п. п. 162.3 п. 162.1 ст. 162, п. п. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 Податкового кодексу України платниками податку на доходи фізичних осіб є, в тому числі, податкові агенти. Об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.
Відповідно до п. п. 164.2.5 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід від надання майна в лізинг, оренду або суборенду (строкове володіння та/або користування), визначений у порядку, встановленому п. 170.1 ст. 170 Кодексу.
Відповідно до положень п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок. Податок сплачується (перераховується) до відповідного бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки, небанківські надавачі платіжних послуг приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання платіжної інструкції на перерахування цього податку до відповідного бюджету або платіжної інструкції на зарахування коштів у сумі цього податку на єдиний рахунок.
При цьому, якщо оподатковуваний дохід надається у не грошовій формі чи виплачується готівкою з каси податкового агента, податок сплачується (перераховується) до бюджету протягом трьох банківських дня, що настає за днем такого нарахування (виплати, надання). Якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.
Ставка податку у відповідності до п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України складає 18% бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у п. 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.
Відповідно до п. п. 170.1.1 п. 170.1 ст. 170 Податкового кодексу України податковим агентом платника податку - орендодавця щодо його доходу від надання в оренду (емфітевзис) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю є орендар.
Відповідно до п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів зобов`язані, зокрема, своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок.
Крім того, відповідно до п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір, ставка збору складає 1,5% об`єкта оподаткування, який позивач, як податковий агент мав утримати та сплатити до бюджету при нарахуванні та виплаті доходу фізичним особам.
Слід зазначити, що в спірних правовідносинах, позивачем не нарахований та не сплачений на користь фізичних осіб дохід з обставин загибелі посівів, що податковим органом не заперечується, однак виходячи з аналізу законодавства податковий орган робить висновок, що позивач мав нарахувати та виплатити фізичним особам такий дохід та, як наслідок, утримати з нього податок на доходи та військовий збір.
Разом з цим, вищенаведені норми Податкового кодексу України пов`язують утримання податку на доходи фізичних осіб та військового збору саме з нарахуванням та виплатою доходу на користь фізичних осіб, норми податкового законодавства не пов`язують утримання податку і збору з наявністю договірних відносин та можливою виплатою такого доходу.
Нарахування та/або виплати грошових зобов`язань мають підтверджуватися виключно первинними бухгалтерськими документами, регістрами бухгалтерського обліку та звітністю, а оскільки позивач не здійснював нарахування орендної плати за 2020 рік, він не має утримувати відповідні податки і збори.
У податкового агента обов`язок з утримання і сплати податкових зобов`язань виникають лише у разі наявності об`єкту оподаткування, яким, з урахуванням ст. 163 та п. 164.2.5. ст. 164 Податкового кодексу України є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід платника податку від передачі в оренду земельної ділянки у випадку, якщо таких дохід нараховувався/виплачувався.
Будь-яких доказів, які б свідчили про нарахування та виплату позивачем доходу на користь фізичних осіб в грошовій або не грошовій формі не має, що свідчить про відсутність бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військового збору. Висновки акту перевірки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а лише на підставі дослідження первинних бухгалтерських документів.
Твердження відповідача про обов`язок виконання договорів оренди є безпідставними, оскільки податковий орган не може втручатися в договірні відносини між позивачем та фізичними особами по договорам оренди та в разі невиконання договірних умов позивачем саме орендодавець може це питання вирішувати у відповідності до вимог цивільного законодавства, в тому числі, шляхом звернення з відповідним позовом до суду.
Таким чином, у податкового органу не було підстав для нарахування позивачу зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, із доходів платника податку відмінних ніж заробітна плата та військового збору за податковими повідомленнями-рішеннями №13542/15-32-24-06-20 від 24.03.2026 року та №13540/15-32-24-06-20 від 24.03.2026 року.
Щодо податкового повідомлення-рішення №14456/15-32-07-03-25 від 27.03.2026 року, яким позивачу нараховані штрафні санкції за подання Повідомлення про взяття на облік об`єктів оподаткування або об`єктів, пов`язаних з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (форми №20-ОПП) з порушенням 10-денного терміну реєстрації щодо 2-х одиниць та неподанням щодо 44 одиниць, суд вважає його правомірним та таким, що не підлягає скасуванню, з огляду на наступне.
Згідно висновків акту перевірки на підставі аналізу договорів оренди, договорів купівлі-продажу, копій документів на рухоме і нерухоме майно та з врахуванням пояснень посадових осіб ТОВ «Мирне», а також наданих заяв про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (Форма №20-ОПП) встановлено, що підприємством подано відомості Форми №20-ОПП до податкового органу з порушенням встановленого 10 денного терміну реєстрації у кількості 2 одиниці, а також не подано відомості за Формою №20-ОПП у кількості 44 одиниці (В додатках №12 та №13 до акту перевірки відображена детальна інформація з цього приводу). Таким чином, позивачем порушені вимоги п. 8.1, 8.3, 8.4 розділу VIII «Порядку обліку платників податків і зборів», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 року №1588 та п. 63.3 ст. 63 Податкового кодексу України.
Відповідно до положень п. 63.1, 63.3 ст. 63 Податкового кодексу України облік платників податків ведеться з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
З метою проведення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік у контролюючих органах за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об`єктів оподаткування або об`єктів, які пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку). Об`єктами оподаткування і об`єктами, пов`язаними з оподаткуванням, є майно та дії, у зв`язку з якими у платника податків виникають обов`язки щодо сплати податків та зборів. Такі об`єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідним розділом цього Кодексу. Платник податків зобов`язаний стати на облік у відповідних контролюючих органах за основним та неосновним місцем обліку, повідомляти про всі об`єкти оподаткування і об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, контролюючі органи за основним місцем обліку згідно з порядком обліку платників податків. Заява про взяття на облік платника податків за неосновним місцем обліку подається у відповідний контролюючий орган протягом 10 робочих днів після створення відокремленого підрозділу, реєстрації рухомого чи нерухомого майна чи відкриття об`єкта чи підрозділу, через які провадиться діяльність або які підлягають оподаткуванню.
Отже, одним із способів податкового контролю є контроль за місцем розташування як платника податків, так і об`єктів, які пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність.
Для здійснення такого податкового контролю застосовується «Порядок обліку платників податків і зборів», затверджений наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 року №1588.
Відповідно до положень п. 8.1, 8.2, 8.4 розділу VIII «Порядку обліку платників податків і зборів», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 року №1588, платник податків зобов`язаний повідомляти про всі об`єкти оподаткування і об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, контролюючий орган за основним місцем обліку у порядку, встановленому цим розділом. Об`єктами оподаткування і об`єктами, пов`язаними з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, є майно та дії, у зв`язку з якими у платника податків виникають обов`язки щодо сплати податків та зборів. Такі об`єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідними розділами Податкового кодексу України. Повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою №20-ОПП подається протягом 10 робочих днів після їх реєстрації, створення чи відкриття до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків У повідомленні за формою №20-ОПП надається інформація про всі об`єкти оподаткування, що є власними, орендованими або переданими в оренду.
Таким чином, повідомлення за формою №20-ОПП є складовою облікових даних платника податків, оскільки стосується об`єктів оподаткування та/або об`єктів, пов`язаних з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, щодо яких здійснюється податковий контроль, їх повинні подавати всі платники податків - як юридичні, так і фізичні особи - підприємці в разі наявності, виникнення, зміни типу об`єкта оподаткування, основною метою запровадження форми №20-ОПП є отримання від платників податків інформації про всі наявні в них об`єкти майна, їх місцезнаходження, переміщення та стан, у якому вони фактично перебувають (використовуються, тимчасово не використовуються, не використовуються тощо), такі повідомлення подаються протягом 10 робочих днів з дати оформлення договору купівлі-продажу, оренди чи іншого документа на право володіння, користування або розпорядження об`єктом оподаткування.
З акту перевірки і додатків до нього вбачається, що позивачем подано відомості Форми №20-ОПП до податкового органу з порушенням встановленого 10 денного терміну реєстрації у кількості 2 одиниці, а також не подано відомості за Формою №20-ОПП у кількості 44 одиниці.
Відповідно до п. 117.1 ст. 117 Податкового кодексу України неподання у строки та у випадках, передбачених цим Кодексом, заяв або документів для взяття на облік у відповідному контролюючому органі, реєстрації змін місцезнаходження чи внесення інших змін до своїх облікових даних, неподання виправлених документів для взяття на облік чи внесення змін, подання з помилками чи у неповному обсязі, неподання відомостей стосовно осіб, відповідальних за ведення бухгалтерського обліку та/або складення податкової звітності, відповідно до вимог встановлених цим Кодексом, тягнуть за собою накладення штрафу на юридичних осіб, відокремлені підрозділи юридичної особи чи юридичну особу, відповідальну за нарахування та сплату податків до бюджету під час виконання - 1020 гривень.
Оскільки позивачем повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою №20-ОПП, до контролюючого органу не подавалися, або подавалися з порушенням десятиденного строку в загальній кількості 44+2 = 46 одиниць, до позивача правомірно застосований штраф за кожне порушення, тобто, 1020 грн. х 46 = 46920 грн., що відповідає даним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Слід зазначити, що висновки суду викладені в цій справі щодо податкового повідомлення-рішення №14456/15-32-07-03-25 від 27.03.2026 відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним в рішенні від 13.08.2026 року у справі №280/12557/21.
Щодо тверджень позивача про те, що до податкового повідомлення-рішення не наданий розрахунок, що є підставою для його скасування, суд з цим не погоджується, оскільки з оскаржуваного податкового повідомлення-рішення можливо визначити яким чином штраф розрахований.
Щодо тверджень позивача щодо не можливості застосування штрафних санкцій за період 2019 року, слід зазначити, що це порушення стосується подання повідомлень за формою №20-ОПП у 2020 році та не подання повідомлень до моменту проведення перевірки, що є триваючим порушенням, а тому в даному випадку податковий орган діяв правомірно.
Щодо податкового повідомлення-рішення №14451/15-32-07-03-25 від 27.03.2026 року, яким позивачу збільшена сума грошового зобов`язання з єдиного податку 4 групи на суму 70090,90 грн. (за податковим зобов`язанням - 63719 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 6371,90 грн.), суд також не вбачає підстав для визнання його протиправним та скасування з наступних підстав.
Під час перевірки податковим органом встановлено, що позивачем занижено єдиний податок 4 групи на загальну суму 63719 грн., в т.ч.: 2023 рік у сумі 10138 грн., 2024 рік у сумі 12910 грн., 2025 рік у сумі 40671 грн.
Так, перевіркою повноти визначення податкових зобов`язань з мінімального податкового зобов`язання за період з 01.07.2019 року по 30.09.2025 року встановлено їх заниження на загальну суму 63719 грн., в т.ч.: за 2022 рік у сумі 10138 грн. (р. 4 графи 3 розділу ІІ додатку 3 до податкової декларації платника єдиного податку четвертої групи за 2023 рік); за 2023 рік у сумі 12910 грн. (р. 4 графи 3 розділу ІІ додатку 3 до податкової декларації платника єдиного податку четвертої групи за 2024 рік); за 2024 рік у сумі 40671 грн. (р. 4 графи 3 розділу ІІ додатку 3 до податкової декларації платника єдиного податку четвертої групи за 2025 рік), що детально відображено в додатку 7.1 до акту перевірки.
Позивачем не враховано мінімальні податкові зобов`язання по земельним ділянкам, договори оренди по яким укладені та відповідно зареєстровані нотаріально (які також відображені в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно) при розрахунку показників рядку 01 «Загальне мінімальне податкове зобов`язання (ЗМПЗ)» Додатку 3 до податкової декларації платника єдиного податку четвертої групи «Розрахунок загального мінімального податкового зобов`язання за податковий (звітний)) рік» за період 2024 рік, що призвело до заниження податкового зобов`язання на 26034,40 грн.
Також, позивачем занижено нормативно - грошову оцінку відповідної земельної ділянки (наведено в Додатку 7.1 до акту перевірки) з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом для справляння плати за землю, при розрахунку показників рядку 01 «Загальне мінімальне податкове зобов`язання (ЗМПЗ)» Додатку 3 до податкової декларації платника єдиного податку четвертої групи «Розрахунок загального мінімального податкового зобов`язання за податковий (звітний)) рік», що призвело до заниження податкового зобов`язання на 37684 грн., в тому числі: за 2022 рік у сумі 10138 грн. (р. 4 графи 3 розділу ІІ додатку 3 до податкової декларації платника єдиного податку четвертої групи за 2023 рік); за 2023 рік у сумі 12910 грн. (р. 4 графи 3 розділу ІІ додатку 3 до податкової декларації платника єдиного податку четвертої групи за 2024 рік); за 2024 рік у сумі 14637 грн. (р. 4 графи 3 розділу ІІ додатку 3 до податкової декларації платника єдиного податку четвертої групи за 2025 рік).
Як наслідок, встановлено заниження показника рядка 04 «Різниця між сумою загального мінімального податкового зобов`язання та загальною сумою сплачених податків, зборів, платежів та витрат на оренду земельних ділянок (рядок 01 - рядок 02 - рядок 03 розділу ІІ)» Додатку 3 до податкової декларації платника єдиного податку четвертої групи «Розрахунок загального мінімального податкового зобов`язання за податковий (звітний)) рік» за період 2022-2024 роки.
На підставі вищевказаного, встановлено заниження показників рядку 4 «Позитивне значення різниці між сумою загального мінімального податкового зобов`язання та загальною сумою сплачених податків, зборів, платежів та витрат на оренду земельних ділянок (р. 4 графи 3 розділу ІІ додатку 3)*» та рядку 5 «Загальні податкові зобов`язання з єдиного податку (сума р. 3, 4 граф 6 - 10)» податкової декларації платника єдиного податку четвертої групи на 2023-2025 рік.
Відповідно до положень п. 297-1.1 ст. 297-1 Податкового кодексу України платники єдиного податку - власники, орендарі, користувачі на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь, а також голови сімейних фермерських господарств, у тому числі щодо земельних ділянок, що належать членам такого сімейного фермерського господарства та використовуються таким сімейним фермерським господарством, зобов`язані подавати додаток з розрахунком загального мінімального податкового зобов`язання у складі податкової декларації за податковий (звітний) рік.
У такому додатку, зокрема, зазначаються: кадастрові номери земельних ділянок, які використовуються такими платниками для здійснення підприємницької діяльності, та для яких визначається мінімальне податкове зобов`язання, їх нормативна грошова оцінка та площа таких земельних ділянок; сума загального мінімального податкового зобов`язання, сума мінімального податкового зобов`язання щодо кожної земельної ділянки; загальна сума сплачених платником єдиного податку податків, зборів, платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, пов`язаних з виробництвом та реалізацією власної сільськогосподарської продукції та/або з власністю та/або користуванням (орендою, суборендою, емфітевзисом, постійним користуванням) земельними ділянками, віднесеними до сільськогосподарських угідь, та визначених відповідно до п. 297-1.2, 297-1.3, 297-1.4 або 297-1.5 ст. 297-1 витрат на оренду земельних ділянок протягом податкового (звітного) року; різниця між сумою загального мінімального податкового зобов`язання та загальною сумою сплачених податків, зборів, платежів та витрат на оренду земельних ділянок.
Відповідно до п. п. 14.1.114-2 п. 14.1 ст. 14 Податкового мінімальне податкове зобов`язання - мінімальна величина податкового зобов`язання із сплати податків, зборів, платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, пов`язаних з виробництвом та реалізацією власної сільськогосподарської продукції та/або з власністю та/або користуванням (орендою, суборендою, емфітевзисом, постійним користуванням) земельними ділянками, віднесеними до сільськогосподарських угідь, розрахована відповідно до цього Кодексу. Сума мінімальних податкових зобов`язань, визначених щодо кожної із земельних ділянок, право користування якими належить одній юридичній або фізичній особі, у тому числі фізичній особі - підприємцю, є загальним мінімальним податковим зобов`язанням.
Відповідно до п. 297.1.5, 297-1.7, 297-1.8 ст. 297-1 для платників єдиного податку четвертої групи (юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які провадять діяльність виключно в межах фермерського господарства, зареєстрованого відповідно до Закону України «Про фермерське господарство») різниця між сумою загального мінімального податкового зобов`язання та загальною сумою сплачених податків, зборів, платежів та витрат на оренду земельних ділянок обчислюється шляхом віднімання від загального мінімального податкового зобов`язання загальної суми сплачених протягом податкового (звітного) року податків, зборів, платежів та витрат на оренду земельних ділянок.
При позитивному значенні різниці між сумою загального мінімального податкового зобов`язання та загальною сумою сплачених податків, зборів, платежів та витрат на оренду земельних ділянок платник єдиного податку другої або третьої групи зобов`язаний збільшити визначену в податковій декларації за податковий (звітний) рік суму єдиного податку, що підлягає сплаті до бюджету, на суму такого позитивного значення.
При позитивному значенні різниці між сумою загального мінімального податкового зобов`язання та загальною сумою сплачених податків, зборів, платежів та витрат на оренду земельних ділянок платник єдиного податку четвертої групи зобов`язаний збільшити визначену в податковій декларації за наступний за звітним податковий (звітний) рік суму єдиного податку, що підлягає сплаті до бюджету, на суму такого позитивного значення.
Позитивне значення різниці між сумою загального мінімального податкового зобов`язання та загальною сумою сплачених податків, зборів, платежів та витрат на оренду земельних ділянок є частиною зобов`язань з єдиного податку.
При цьому, положенням п. 38-1.1, 38-1.2 ст. 38-1 Податкового кодексу України передбачено порядок визначення мінімального податкового зобов`язання виходячи з обставин проведення, або не проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок та в разі проведення нормативної грошової оцінки розрахунок здійснюється в врахуванням такої грошової оцінки.
Слід зазначити, що податковим органом обґрунтовано та зазначено з посиланням на звітність та документи обставини порушення позивачем норм податкового законодавства в цій частині, суд вважає, що податковим органом доведено правомірність висновків в цій частині.
Разом з цим, відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Суд звертає увагу, що позивачем жодного обґрунтування безпідставності висновків податкового органу в цій частині не наведено, не спростовано розрахунки відповідача, не надані докази, яки б ці обставини спростовували.
Таким чином, податкове повідомлення-рішення №14451/15-32-07-03-25 від 27.03.2026 року є правомірним та скасуванню не підлягає.
Щодо тверджень позивача про неналежне оформлення акту перевірки, не обґрунтування в акті виявлених порушень, неналежне оформлення рішення за результатами розгляду скарги позивача, не направлення розрахунків, тощо, суд не погоджується з такими доводами позивача, оскільки з акту перевірки та додатків до нього можливо визначити підстави за якими податковий орган прийшов до висновків про порушення позивачем норм податкового законодавства, в податкових повідомленнях-рішеннях також відображено підстави їх прийняття, а незгода позивача з такими висновками і є підставою для розгляду цієї справи в суді.
Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Мирне» обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС в Одеській області №29966/15-32-07-03-25 від 08.06.2026 року, №14454/15-32-07-03-25 від 27.03.2026 року, №29878/15-32-07-03-25 від 08.06.2026 року, №13542/15-32-24-06-20 від 24.03.2026 року, №13540/15-32-24-06-20 від 24.03.2026 року, а в іншій частині позов задоволенню не підлягає.
Судові витрати розподіляються відповідно до приписів ст. 139 КАС України.
Враховуючи те, що сума зобов`язань за рішеннями суб`єкта владних повноважень, які суд визнав протиправними та такими, що підлягають скасуванню перевищує максимальний розмір судового збору, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мирне» суми судового збору у максимальному розмірі, передбаченому Законом України «Про судовий збір», тобто в сумі 33280 грн.
Керуючись ст. ст. 6, 14, 90, 139, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ВИРІШИВ:
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Мирне» (вул. Центральна, буд. 21, с. Северинівка, Іванівський район, Одеська область, 67232, код ЄДРПОУ 03769221) до Головного управління ДПС в Одеській області (вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044, код ЄДРПОУ 44069166) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС в Одеській області №29966/15-32-07-03-25 від 08.06.2026 року, №14454/15-32-07-03-25 від 27.03.2026 року, №29878/15-32-07-03-25 від 08.06.2026 року, №14451/15-32-07-03-25 від 27.03.2026 року, №14456/15-32-07-03-25 від 27.03.2026 року, №13542/15-32-24-06-20 від 24.03.2026 року, №13540/15-32-24-06-20 від 24.03.2026 року - задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області №29966/15-32-07-03-25 від 08.06.2026 року, №14454/15-32-07-03-25 від 27.03.2026 року, №29878/15-32-07-03-25 від 08.06.2026 року, №13542/15-32-24-06-20 від 24.03.2026 року, №13540/15-32-24-06-20 від 24.03.2026 року.
В задоволенні іншої частини позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Мирне» - відмовити.
Стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області (вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044, код ЄДРПОУ 44069166) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь овариства з обмеженою відповідальністю «Мирне» (вул. Центральна, буд. 21, с. Северинівка, Іванівський район, Одеська область, 67232, код ЄДРПОУ 03769221) сплачений судовий збір у розмірі 33280 грн.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Леонід СВИДА