Справа №461/4972/25
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
02 листопада 2026 року Галицький районний суд м. Львова
в складі: головуючої судді Волоско І.Р.
секретар судового засідання Старовецька С.І.
за участю: позивача ОСОБА_1
представника відповідача Паїк М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції у Львівській області (адреса: 79007, м. Львів, пл. Генерала Григоренка, 3; ЄДРПОУ 40108833) про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
в с т а н о в и в:
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
В обгрунтування заявленого позову покликається на те, що внаслідок неналежного та тривалого зберігання його транспортного засобу на арештмайданчику в межах кримінального провадження з вини органу досудового розслідування транспортний засіб було пошкоджено та доведено до стану повної фізичної непридатності. Відтак, посилаючись на висновок автотоварознавчої експертизи № 5263-Е від 28.07.2026 року, просить позов задоволити та стягнути з Головного управління Національної поліції у Львівській області майнову шкоду в розмірі 359 857,87 гривень (яка складається зі 272 865,47 грн - збільшення вартості відновлення автомобіля внаслідок його тривалого незаконного та неналежного утримання; 61 482,62 грн - прямий матеріальний збиток, встановлений експертним висновком; 25 509,78 грн - збитки, завдані тривалим зберіганням автомобіля), 59 964,91 грн - витрати, пов`язані з проведенням експертного дослідження та його оплатою, а також моральну шкоду, яку позивач оцінює в розмірі 250 000 гривень.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив такі задовольнити; моральну шкоду обгрунтовує тим, що тривале незаконне утримання транспортного засобу на арештмайданчику відповідача спричинило йому істотні душевні переживання, моральні страждання та тривале відчуття безпорадності перед сваіллям державного органу. Вказана ситуація позбавила його можливості користуватись автомобілем у повсякденному житті, що створювало додаткові побутові незручності, ускладнювало виконання сімейних і професійних обов`язків; автомобіль слугував засобом пересування, заробітку, повсякденного комфорту, тощо.
Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Зокрема, вказує на те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт заподіяння матеріальної та моральної шкоди; транспортний засіб вилучено 23.01.2015 року в рамках розслідування смертельного ДТП за ч.2 ст.286 КК України; весь період перебування автомобіля на спецмайданчику охоплювався виключно строками кримінального процесу, а технічний стан автомобіля погіршився саме внаслідок аварії, винуватцем якої судом визнано позивача ОСОБА_1 .
Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
При цьому, виходячи з положень ст.16 ЦК України особа звертається до суду за захистом свого порушеного права.
Суд, заслухавши пояснення сторін, всебічно та повно перевіривши матеріали справи, оцінивши надані, представлені докази, які були дослідженими в судовому засіданні, приходить до наступного висновку
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником транспортного засобу - автомобіля марки ВАЗ-21043, 2002 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , кузов № НОМЕР_3 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу.
23.01.2015 о 09 годині 15 хвилин на автодорозі сполученням «Львів-Шегині» у Львівській області на ділянці в районі 32 км+600 м сталася дорожньо-транспортна пригода за участю належного мені автомобіля марки ВАЗ-21043 та автобусу марки «IVECO» з реєстраційним номером НОМЕР_4 . Внаслідок зіткнення транспортні засоби зазнали механічних ушкоджень, а пасажир автомобіля ВАЗ-21043 (син позивача) помер від отриманих тілесних ушкоджень.
Відомості про вказану дорожньо-транспортну пригоду було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1201514[телефон приховано] за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 KK України.
У межах вказаного кримінального провадження ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 27 січня 2015 року старшому слідчому надано тимчасовий доступ до автомобіля ВАЗ 21043, р.н. НОМЕР_5 із причепом «ШЗК», р.н. НОМЕР_6 на час проведення розслідування у кримінальному провадженні з можливістю вилучення його вузлів, частин та агрегаів.
Відповідно до зазначеної ухвали, місцем зберігання автомобіля марки ВАЗ-21043 визначено територію арештмайданчика Городоцького РВ (м. Городок, вул. Чорновола, 10А).
Також постановою слідчого від 02.03.2015 року автомобіль визнано речовим доказом та визначено місце його зберігання - арештмайданчик Городоцького РВ, що знаходиться у м. Городок по вулиці Чорновола, 10А - «Комунальне господарство», до прийняття законного процесуального рішення.
Судовий розгляд кримінального провадження № 1201514[телефон приховано] за ч. 2 ст. 286 КК України закінчився.
Вироком Городоцького районного суду Львівської області від 14.12.2023 у справі № 441/1100/16 позивача ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 KK України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з іспитовим терміном 1 рік 6 місяців, а також зобов`язано виплатити 5000 грн. власнику автобуса «IVECO» та 32317 грн. на користь держави за проведення експертиз у справі.
Крім того, вказаним вироком визначена доля речових доказів, зокрема належного позивачу автомобіля, а саме зазначено, що автомобіль після набрання вироком законної сили підлягає поверненню власнику.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 17.05.2024 вказаний вирок залишено без змін, а тому такий набрав законної сили.
Позивач зазначає, що починаючи з січня 2016 року він неодноразово звертався до старшого слідчого з вимогою повернути автомобіль, посилаючись на незаконність його утримання, неналежні умови зберігання, а також потребу в транспортному засобі у повсякденному житті.
Листом від 15 лютого 2016 року за вих. № 2/640/13/08 старший слідчий Гелеш A. відмовив у поверненні автомобіля із зазначенням, що автомобіль продовжуватиме зберігатися на території арештмайданчика.
У березні 2018 року позивач звернувся до прокурора Львівської області із заявою про злочин щодо неправомірних дій слідчого, що виявилися у безпідставній відмові повернути автомобіль та неналежних умовах його зберігання, наслідком чого стало втручання в комплектність транспортного засобу та часткова втрата його вартості.
02 квітня 2018 року на підставі ухвали слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 19 березня 2018 року відомості внесено до ЄРДР за № 4201814[телефон приховано] за фактом вчинення кримінального правопорушення слідчим СУ ГУ НП у Львівській області під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 1201514[телефон приховано], за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 365 КК України.
В подальшому, постановами органу досудового розслідування кримінальне провадження № 4201814[телефон приховано] було неодноразово закрите (31.05.2018, 11.07.2019, 28.11.2019, 30.11.2021, 26.07.2024), однак такі постанови скасовувалися ухвалами слідчих суддів (від 18.06.2018, 25.07.2019, 30.12.2019, 17.01.2022, 22.08.2024) через неповноту проведеного розслідування, неперевірку обґрунтованості перебування автомобіля у володінні правоохоронних органів та невжиття всіх заходів для всебічного дослідження обставин.
У жовтні 2023 року заступником Генерального прокурора України також було скасовано постанову про закриття цього кримінального провадження.
Окрім цього, в межах кримінального провадження № 4201814[телефон приховано] позивач неодноразово звертався до слідчого з клопотаннями про встановлення підстав тривалого перебування автомобіля на арештмайданчику, причин пошкоджень та розміру завданих збитків (зокрема, 16.03.2020, 12.02.2025 тощо).
Постановами слідчих у задоволенні таких клопотань відмовлялося, однак вказані рішення неодноразово визнавалися незаконними та скасовувалися слідчими суддями Личаківського районного суду м. Львова від 03.09.2020, 05.10.2020, 23.11.2020, 18.02.2025 із зобов`язанням слідчого повторно розглянути відповідні звернення.
01.05.2024 на підставі ухвали слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 19.04.2024 слідчим проведено огляд автомобіля. Огляд проводився в присутності позивача та з участю експерта, про що складено відповідний протокол, відповідно до якого за результатами огляду встановлено, що автомобіль розташований на землі, а на даху автомобіля розташований ще один автомобіль. Автомобіль має на собі аварійні пошкодження. Окрім цього у автомобіля проламаний дах, відсутні пороги, на кузові суттєві сліди корозії тощо.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено факт перебування автомобіля позивача на арештмайданчику під час досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження відповідно до норм кримінального процесуального законодавства.
Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками, згідно з частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди вказаними органами діють правила частини шостої цієї статті і завдана шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.
Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою.
Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії чи бездіяльності цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
Щодо правомірності вилучення та перебування автомобіля на арештмайданчику.
Позивач зазначає, що орган досудового розслідування не забезпечив належне зберігання автомобіля; транспортний засіб позивача був вилучений органом досудового розслідування після дорожньо-транспортної пригоди у січні 2015 року і незважаючи на неодноразові звернення позивача, відповідач не вирішив питання щодо повернення автомобіля або забезпечення нормальних умов зберігання. За цей час автомобіль, який був повністю придатним до експлуатації на момент вилучення, перебував у неналежних умовах зберігання, що призвело до його повної фізичної та функціональної непридатності.
Як було встановлено судом, транспортний засіб вилучено 23.01.2015 року в рамках розслідування смертельного ДТП за ч.2 ст.286 КК України (ЄРДР № 1201514[телефон приховано]).
На підставі ухвали слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 27.01.2015 року у справі № 461/974/15-к старшому слідчому надано тимчасовий доступ до автомобіля на час проведення розслідування у кримінальному провадженні.
Відповідно до зазначеної ухвали, місцем зберігання автомобіля марки ВАЗ-21043 визначено територію арештмайданчика Городоцького РВ (м. Городок, вул. Чорновола, 10А).
Також постановою слідчого від 02.03.2015 року автомобіль визнано речовим доказом та визначено місце його зберігання - арешт майданчик Городоцького РВ, що знаходиться у м. Городок по вулиці Чорновола, 10А - «Комунальне господарство», до прийняття законного процесуального рішення.
Вироком Городоцького районного суду від 14.12.2023 року (справа № 441/1100/16-к) ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні вказаного кримінального правопорушення.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 17.05.2024 вказаний вирок залишено без змін.
Таким чином, від дня фактичного вилучення (27.01.2015) і до набрання вироком суду законної сили автомобіль правомірно перебував на території арештмайданчика на підставі ухвали суду та постанови слідчого, а правомірність перебування автомобіля на арешт майданчику з моменту його вилучення до постановлення вироку підтверджено матеріалами кримінального провадження.
Отже, тривалий строк перебування майна на спецмайданчику охоплювався процесуальними строками досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження, де позивач мав статус підозрюваного/обвинуваченого.
Відтак, доводи позивача щодо перебування автомобіля понад 10 років на арештмайданчику без правової підстави, є необгрунтованими.
Водночас, правомірність вилучення автомобіля та його перебування на визначеному місці зберігання не звільняє відповідний орган від обов`язку забезпечувати схоронність переданого йому майна.
Так, щодо покликання позивача на неналежні умови зберігання автомобіля, які призвели до його знищення, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 100 КПК України передбачено, що речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ, зобов`язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 6 ст. 100 КПК України, речові докази та документи, надані суду, зберігаються в суді, за винятком випадків, передбачених частиною шостою цієї статті, а також речових доказів у вигляді громіздких або інших предметів, що вимагають спеціальних умов зберігання, які можуть знаходитися в іншому місці зберігання.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про Національну поліцію» Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.
Відповідно до пункту 1 Положення про Національну поліцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 877, до основних завдань Національної поліції України належить реалізація державної політики у сферах забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Крім того, Національна поліція України здійснює досудове розслідування кримінальних правопорушень у межах визначеної підслідності (підпункт 9 пункту 4 вищевказаного Положення).
Порядок зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 року №1104 визначає правила зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, та схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження.
Відповідно до пункту 5 Порядку умовою зберігання речових доказів повинне бути забезпечення збереження їх істотних ознак та властивостей.
Забороняється зберігання речових доказів в умовах, що можуть призвести до їх знищення чи псування.
У разі потреби необхідне вжиття невідкладних заходів для приведення таких речових доказів до стану, що дає змогу забезпечити їх подальше зберігання.
У пункті 20 Порядку передбачено, що зберігання речових доказів у вигляді автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, здійснюється на спеціальних майданчиках і стоянках територіальних органів Національної поліції для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів.
Схоронність тимчасово вилученого майна забезпечується згідно з пунктами 1-26 цього Порядку до повернення майна власнику у зв`язку з припиненням тимчасового вилучення майна або до постановлення слідчим суддею, судом ухвали про накладення арешту на майно (пункт 27 Порядку).
У разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй речового доказу вона зобов`язана повернути володільцю таку саму річ або відшкодувати її вартість. У разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй документа вона зобов`язана відшкодувати володільцю витрати, пов`язані з втратою чи знищенням документа та виготовленням його дубліката (ч.4 ст.100 КПК України).
Частиною 4 ст. 168 КПК України, в редакції станом день вилучення автомобіля, передбачено, що після тимчасового вилучення майна уповноважена службова особа зобов`язана забезпечити схоронність такого майна в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Тобто, покладення на відповідний орган обов`язку забезпечити схоронність вилученого майна передбачене кримінальним процесуальним законодавством і не припиняється у зв`язку з тривалістю кримінального провадження.
Позивач заявляє про повне відшкодування вартості знищеного автомобіля як майнової шкоди, посилаючись на те, що орган досудового розслідування не забезпечив належне зберігання майна, внаслідок чого воно було знищено та стало непридатним до експлуатації.
Покликаючись на висновок експерта від 28.07.2026 року № 5263-Е, позивач вказує, що неналежні умови зберігання автомобіля призвели до його зіпсуття такого рівня, що автомобіль не придатний до відновлення з метою подальшої експлуатації, а тому внаслідок незаконного утримання його майна йому була заподіяна майнова шкода у розмірі вартості автомобіля.
Згідно з висновком експерта від 28.07.2026 року № 5263-Е, вартість відновлення автомобіля станом на 2015 рік становила 88 184,01 грн, тоді як вартість відновлення автомобіля станом на 2026 рік становить 361 049,48 грн.
Різниця між зазначеними сумами становить: 361 049,48 грн - 88 184,01 грн = 272 865,47 грн.
Позивач обґрунтовує вказану різницю як складову майнової шкоди, завданої внаслідок тривалого та неналежного утримання майна відповідачем, що унеможливило своєчасне відновлення автомобіля.
На думку позивача, внаслідок тривалого незаконного та неналежного утримання автомобіля понад десять років розмір необхідних витрат на його відновлення збільшився на 272 865,47 грн.
Суд звертає увагу на те, що вимоги позивача про відшкодування повної вартості автомобіля та збільшення витрат на його відновлення на 272 865,47 грн підлягають оцінці з урахуванням фактичного стану транспортного засобу після ДТП, характеру виявлених пошкоджень та можливості встановлення їх походження.
Крім того, висновком експертизи від 28.07.2026 року № 5263-Е також встановлено, що прямий матеріальний збиток, безпосередньо заподіяний автомобілю, становить 61 482,62 грн.
В той же час, розмір збитків, завданих унаслідок неналежних умов зберігання автомобіля на арештмайданчику, експертом визначено у сумі 25 509,78 грн.
За змістом ст.1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Згідно з усталеною судовою практикою та ст.1192 ЦК України, якщо відновлення пошкодженої речі є економічно недоцільним (вартість ремонту перевищує вартість речі), майно вважається знищеним, а збитки визначаються виключно в межах ринкової вартості автомобіля до моменту ДТП.
Разом із цим, суд розмежовує обставини, пов`язані з первісним пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, і пошкодження, які могли виникнути під час подальшого зберігання транспортного засобу.
Покликаючись на висновок експерта від 28.07.2026 №5263-E, позивач вказує, що вартість відновлення автомобіля станом на 2026 рік становить 361 049,48 грн.
Водночас вартість відновлення автомобіля станом на 2015 рік становила 88 184,01 грн,
Суд критично ставиться до вимог позивача про стягнення повної вартості знищеного автомобіля, оскільки останнім безпідставно ігнорується факт того, що транспортний засіб зазнав критичних аварійних механічних пошкоджень кузова безпосередньо в момент дорожньо-транспортної пригоди 23 січня 2015 року.
Висновком експерта від 28.07.2026 року № 5263-Е досліджено технічний стан автомобіля та визначено вартість відновлення і матеріальних збитків.
Так, як вбачається із висновку експерта від 28.07.2026 №5263-E, частина наявних на досліджуваному автомобілі ВАЗ-21043, із реєстраційним номером НОМЕР_2 пошкоджень могла утворитись при ДТП (контактні та вторинні пошкодження); частина пошкоджень, що поглибилась внаслідок дії інших сил відмінних від дії сил та характеру пошкоджень внаслідок ДТП (додаткові деформації, не пов`язані з ДТП - зіткненням); частина пошкоджень утворилась внаслідок зберігання та дії чинників зовнішнього середовища (корозія, пліснява, бруд, вигорання тощо).
Водночас експертом зазначено, що у зв`язку з відсутністю науково обґрунтованих методик проведення таких досліджень та відповідних методичних критеріїв встановити, чи могли виявлені пошкодження транспортного засобу ВАЗ-21043, реєстраційний номер НОМЕР_2 , виникнути внаслідок його неналежного зберігання після дорожньо- транспортної пригоди, не видається за можливе.
Тобто висновок експерта № 5263-Е не дає підстав вважати, що всі наявні пошкодження виникли внаслідок зберігання транспортного засобу.
Як вбачається з вироку суду від 14 грудня 2023 року, ДТП сталася внаслідок зіткнення з автобусом «IVECO», а її винуватцем визнано самого позивача ОСОБА_1 .
Механічні пошкодження, які безпосередньо спричинені зіткненням, не можуть бути автоматично віднесені до наслідків неналежного зберігання автомобіля.
Тобто суттєві пошкодження кузова, а також природні процеси корозії металу та псування залишків автомобіля, який вже перебував у стані після аварійного руйнування, є також безпосереднім наслідком самої ДТП, а не лише умов його зберігання на арештмайданчику.
За таких обставин відсутні підстави покладати на відповідача обов`язок компенсувати вартість автомобіля як майна, яке було повністю придатним до експлуатації, без урахування його фактичного стану після дорожньо-транспортної пригоди.
Відтак, покладення на відповідача обов`язку повністю компенсувати збитки від зберігання автомобіля, який попередньо вже був знищений в ДТП, вчиненій самим позивачем, є безпідставним.
Водночас сам факт первісного пошкодження транспортного засобу внаслідок ДТП не виключає можливості заподіяння йому додаткової шкоди під час подальшого зберігання.
Як вже було встановлено судом, автомобіль позивача перебував на арештмайданчику на законних підставах на підставі ухвали суду та норм КПК України.
При цьому матеріалами справи підтверджено, що автомобіль тривалий час перебував у місці зберігання, а під час огляду виявлено його розукомплектування, додаткові механічні пошкодження та істотні сліди корозії.
Так, як вбачається із протоколу огляду автомобіля від 01.05.2024 року, проведеного на підставі ухвали слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 19.04.2024 року, таким зафіксовано наявність механічних та корозійних пошкоджень кузова автомобіля (проламаний дах, відсутність порогів тощо).
Окрім цього, у висновку № 5263-Е щодо визначення вартості матеріального збитку, заподіяного власнику внаслідок пошкоджень, які отримані внаслідок тривалого зберігання пошкодженого автомобіля станом на дату огляду 15.04.2026 року, експертом зазначено наступне.
Враховуючи результати трасологічних досліджень, де за результатами зовнішнього огляду, у забезпечених замовником експертизи умовах, представленого на дослідження автомобіля ВАЗ-21043, із реєстраційним номером НОМЕР_2 , ідентифікаційним (VnM) номером НОМЕР_7 , встановлені ряд механічних пошкоджень (див. п.1. «Інженерно-транспортні дослідження» стор. 6-9 даного висновку), були встановлені наступні пошкодження, які не відносяться до пошкоджень отриманих в ДТП і могли виникнути внаслідок зберігання автомобіля:
деформація на задніх лівих дверях - заміна;
складно деформована панель даху - ремонт без врахування фарбування;
відсутня кришка заливної горловини двигуна - заміна;
відсутня кришка радіатора - заміна;
відсутнє переднє праве колесо (колісний диск та шина) - заміна;
від`єднанні трубопроводи від тороїдна ємність для зберігання скрапленого газу;
відсутні складові мультиклапану (покажчик тиску системи, аварійний кран перекривання системи) системи ГБО - заміна;
відсутній електродвигун із тягами системи двірників скла вітрового вікна - заміна;
відсутнє запасне колесо (колісний диск та шина) - заміна; відсутні радіатор та вентилятор опалювача салону - заміна;
відсутня нижня центральна накладка панелі приладів із кнопками керування - заміна;
відсутня щітка двірника скла дверей задка - заміна; відсутні нижня накладка дверей задка;
тріснутий розсіювач заднього лівого ліхтаря - заміна;
відсутній карбюратор та корпус повітряного фільтру карбюратора -заміна;
відсутня акумуляторна батарея - заміна;
Ha підставі цього експертом було складено калькуляцію відновлювального ремонту №5263-Е3 в програмному комплексі «Audatex Audanet» - Німеччина-Україна, станом на момент огляду - 15.04.2026.
Таким чином, згідно з висновком експерта, вартість матеріального збитку завданого власнику автомобіля ВАЗ 2104, реєстраційний номер НОМЕР_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_7 , з врахуванням пошкоджень, які отримані внаслідок його тривалого зберігання, станом на дату огляду KT3 - 15.04.2026, становить 25 509,78 грн.
Тобто експертом окремо визначено перелік пошкоджень і відсутніх складових, які не відносяться до пошкоджень, отриманих унаслідок ДТП, та могли виникнути під час зберігання автомобіля.
Водночас експертом зазначено, що нормативно-правові акти, що регламентують порядок тимчасового затримання та зберігання транспортних засобів, зокрема постанова Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 № 1102 «Про затвердження Порядку тимчасового затримання працівниками підрозділів Національної поліції транспортних засобів та їх зберігання» (у редакції, чинній на момент проведення дослідження), не містять критеріїв або методичних положень, які б дозволяли експертним шляхом встановити причинно-наслідковий зв`язок між умовами зберігання транспортного засобу та виникненням конкретних механічних пошкоджень.
Крім того, методиками проведення інженерно-транспортних експертиз (у тому числі транспортно-трасологічної та автотехнічної) не передбачено методичного механізму дослідження та встановлення факту виникнення пошкоджень транспортного засобу внаслідок його неналежного зберігання після дорожньо-транспортної пригоди.
У зв`язку з цим, визначений експертом прямий матеріальний збиток у розмірі 61 482,62 грн не може бути стягнутий у повному обсязі без розмежування пошкоджень, які виникли внаслідок ДТП, та пошкоджень, пов`язаних із подальшим зберіганням автомобіля.
Разом із тим, матеріалами справи (вищевказаним висновком експерта № 5263-E та протоколом огляду автомобіля від 01.05.2024 року, проведеним на підставі ухвали слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 19.04.2024 року) підтверджено факт неналежного забезпечення відповідачем схоронності переданого на зберігання майна, що призвело до розукомплектування транспортного засобу та виникнення додаткових пошкоджень і матеріальних збитків.
Суд вважає доведеним, що вищевказані пошкодження перебувають у причинному зв`язку з порушенням обов`язку забезпечити схоронність автомобіля.
Окрім того, після набуття вироком законої сили, відповідач не вжив заходів до повернення речового доказу у справі автомобіля ВАЗ 2104, реєстраційний номер НОМЕР_2 , який продовжує зберігатись на арештмайданчику Городоцького РВ, що знаходиться у м. Городок по вулиці Чорновола, 10А.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача майнової шкоди, заподіяної внаслідок неналежного зберігання та неналежним забезпеченням схоронності речового доказу, у розмірі 25 509,78 грн.
Крім того, позивач вказує, що йому була заподіяна моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях через знищення належного йому майна, а також необхідність протягом майже десятиліття безрезультатно добиватися справедливості. Заподіяну моральну шкоду позивач оцінює в 250 000 грн.
Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно п.5 Постанови відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
В пункті 9 Постанови роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що неправомірними діями працівників ГУ НП у Львівській області, які тривалий час утримували його автомобіль без належних правових підстав та з грубим порушенням норм кримінального процесуального законодавства, йому було спричинено істотні душевні переживання, моральні страждання та тривале відчуття безпорадності перед державним органом.
Пошкодження автомобіля внаслідок багаторічного перебування у непридатних для зберігання умовах позивач сприймає як болісну втрату, що несло не лише матеріальну, а й особистісну цінність, оскільки слугувало засобом пересування, засобом заробітку, а також засобом забезпечення елементарних життєвих потреб і повсякденного комфорту.
Судом встановлено, що внаслідок неналежного забезпечення відповідачем схоронності автомобіля, його тривалого перебування в непридатних для зберігання умовах, розукомплектування та виникнення додаткових пошкоджень позивачу було завдано моральної шкоди.
Разом із цим, позивач не обґрунтував та не надав належних доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральних страждань саме на суму 250 000 гривень та з чого він при цьому виходить.
В матеріалах справи відсутні докази того, що завдані позивачу душевні та психічні страждання свідчать про такі погіршення стану його здоров`я, порушення стосунків з оточуючими людьми, а також суттєве обмеження прав та можливостей, які потребують саме таких матеріальних затрат.
Оскільки, нормативно-правовими актами України не встановлено розмір компенсації моральної шкоди, розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, визначається судом відповідно до наданих доказів та фактичних обставин справи.
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).
Ураховуючи фактичні обставини справи, тривалість моральних страждань позивача та негативні наслідки, які для нього настали у зв`язку з порушенням його прав, а також те, що розмір моральної шкоди не повинен приводити до збагачення, суд вважає що стягнення моральної шкоди у розмірі 20 000 грн. буде достатнім для відновлення порушених прав позивача.
Суд вважає, що такий розмір буде відповідати вимогам розумності та справедливості та є адекватним нанесеній моральній шкоді.
Суд також враховує, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.
Окрім цього, матеріалами справи встановлено, що 16.09.2025 року судом постановлено ухвалу про призначення автотоварознавчої експертизи.
Вартість проведення автотоварознавчої експертизи становила 59 371,20 грн.
Суд враховує, що зазначені витрати були безпосередньо пов`язані з розглядом цієї справи, оскільки проведення автотоварознавчої експертизи було необхідним для об`єктивного, повного та всебічного з`ясування обставин справи, зокрема встановлення характеру та обсягу пошкоджень транспортного засобу, а також визначення розміру завданої матеріальної шкоди.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що витрати позивача на проведення автотоварознавчої експертизи в розмірі 59 371,20 грн є обґрунтованими, документально підтвердженими та пов`язаними з розглядом справи, а тому підлягають відшкодуванню в установленому законом порядку.
При визначенні відповідача позивачем було враховано, що автомобіль вилучався слідчим OBC BP ДТП СУ ГУМВС України у Львівській області і знищення належного ОСОБА_1 автомобіля є прямим наслідком протиправної бездіяльності органу, який не вжив заходів для належного збереження майна, а також не ініціював питання про повернення його власнику після завершення слідчих дій і не відреагував належним чином на його чисельні звернення.
Оскільки у 2015 році правонаступником органів внутрішніх справ стала Національна поліція України, зокрема її територіальні органи, а ГУ НП у Львівській області є юридичною особою та наділене відповідною цивільною дієздатністю, позивач вважає, що такий може виступати відповідачем у цій справі.
Разом із цим, безпідставно було б вважати, що розмір завданої шкоди підлягає стягненню саме з ГУ НП у Львівській області, як сторони кримінального провадження, у якої це майно зберігалося, про що стверджує позивач.
З урахуванням того, що саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19) дійшла висновку про те, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.
При цьому Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові не відступила від висновку Верховного Суду, який викладено у постанові від 08 листопада 2017 року у справі № 761/13921/15-ц (провадження № 6-99цс17), оскільки Верховний Суд України не робив висновку про обов`язкове залучення ДКС України та неможливість задоволення позову у разі незалучення цього органу.
Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.
Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКС України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не ДКС України чи її територіальний орган.
Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VI, яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
ДКС України та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові.
Подібні за змістом висновки про те, що у цій категорії справ відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади, а казначейська служба відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18).
Таким чином, ОСОБА_1 має право на відшкодування майнової та моральної шкоди за рахунок держави.
При цьому той факт, що він просив таку шкоду відшкодувати за рахунок ГУ НП у Львівській області не є підставою для відмови у позові, оскільки правовою підставою позовних вимог позивач зазначав про відповідальність відповідача як органу державної влади.
Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19)).
При цьому суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).
Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Таким чином, суд враховує, що відповідачем у даній категорії справ є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади.
У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року в справі 910/23967/16).
Так, відповідно до ст. 2 ЦК України учасником спірних правовідносин, зокрема, є Держава Україна.
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі.
Отже, на відшкодування шкоди повинні спрямовуватися кошти державного бюджету.
Відповідно до ч.1 ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Таким чином, кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, а тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)).
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 15,16, 259, 263,265, 268, 273 ЦПК України, ст.ст. 2, 23, 1167, 1173, 1174 ЦК України, суд,-
в и р і ш и в:
позов задоволити частково.
Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 матеріальні збитки у розмірі 25 509,78 гривень.
Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 20 000 гривень.
Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з проведенням експертизи, у розмірі 59 371,20 гривень.
Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.Р.Волоско