Судові рішення

Рішення № 141122702 у справі № 200/4628/25 від 02.11.2026

Рішення від 02.11.2026 в адміністративній справі № 200/4628/25 (категорія «Соціального захисту (крім соціального страхування)»). Суд: Харківський окружний адміністративний суд, суддя Смагар С.В.

Справа№ 200/4628/25
СудХарківський окружний адміністративний суд
СуддяСмагар С.В.
Форма рішенняРішення
Форма судочинстваАдміністративне
КатегоріяСоціального захисту (крім соціального страхування)
Дата ухвалення02.11.2026
Надійшло до реєстру03.11.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/141122702

Сторони-компанії

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

02 листопада 2026 року №200/4628/25

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу № 200/4628/25 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними та скасування наказів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , у якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) від 03.08.2022 № 1261 «Про результати службового розслідування за фактом самовільного залишення місця служби військовослужбовцем солдатом ОСОБА_2 »;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) № 217 від 03.08.2022.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що є сином солдата ОСОБА_2 , призваного на військову службу під час мобілізації, який з 11 березня 2022 року проходив службу у Військовій частині НОМЕР_2 і з 01 квітня 2022 року знятий з усіх видів забезпечення у зв`язку з відсутністю на військовій службі. Оскаржуваними наказами за результатами службового розслідування його батька визнано таким, що самовільно залишив військову частину, хоча матеріали розслідування підтверджують лише факт його зникнення: жоден із опитаних не бачив ОСОБА_2 після зарахування до списків частини, його безпосереднього командира не опитано, вину, причинний зв`язок, порушені норми, причини та умови правопорушення не встановлено. Кваліфікація в акті службового розслідування (частина четверта статті 408 Кримінального кодексу України) розходиться з кваліфікацією в наказі (частина п`ята статті 407 Кримінального кодексу України), а встановлення ознак кримінального правопорушення до компетенції командира не належить. Позивач зазначив, що ОСОБА_2 внесено до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, а про оскаржувані накази позивач дізнався 04 березня 2025 року з відповіді відповідача на запит військової частини, у якій він проходить службу. Оскаржувані накази впливають на права членів сім`ї військовослужбовця. Позивач посилається на постанову Верховного Суду від 18 лютого 2021 року у справі № 804/4633/17.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі № 200/4628/25, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), позивача звільнено від сплати судового збору на підставі пункту 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», витребувано у відповідача повний текст наказу від 01 квітня 2022 року № 93 та рапорт старшого лейтенанта ОСОБА_3 вх. № 5377 від 01 квітня 2022 року, а питання дотримання строку звернення до суду вирішено розглянути під час розгляду справи.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року справу після повторного автоматизованого розподілу прийнято до провадження іншим суддею.

На підставі рішення Вищої ради правосуддя від 21 травня 2026 року № 960/0/15-26 справу передано до Харківського окружного адміністративного суду та за результатами автоматизованого розподілу передано судді Смагар С.В.

Ухвалою суду від 09 жовтня 2026 року справу прийнято до провадження, розгляд розпочато спочатку за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та повторно витребувано у відповідача належним чином засвідчену копію повного тексту наказу від 01 квітня 2022 року № 93.

Відповідач подав відзив від 04 липня 2025 року, у якому просить відмовити в задоволенні позову. Зазначив, що за результатами службового розслідування, призначеного за рапортом начальника відділення персоналу ОСОБА_4 від 28 червня 2022 року № 10246, встановлено, що факт самовільного залишення військової частини або місця служби з метою ухилитися від військової служби, вчинений в умовах воєнного стану солдатом ОСОБА_2 , підтвердився, а оскаржувані накази видано відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21 листопада 2017 року № 608. На виконання ухвали про витребування доказів відповідач надав витяг з наказу від 01 квітня 2022 року № 93 у частині, що стосується ОСОБА_2 , і повідомив, що рапорт вх. № 5377 від 01 квітня 2022 року в архіві військової частини відсутній. До відзиву відповідач додав витяги з наказів від 11 березня 2022 року № 72, від 01 квітня 2022 року № 93, від 03 травня 2022 року № 125, від 03 серпня 2022 року № 217 і матеріали службового розслідування.

Позивач подав відповідь на відзив від 14 липня 2025 року, у якій підтримав позовні вимоги і зазначив, що акт службового розслідування підтверджує лише сам факт зникнення військовослужбовця, а свідки не вказують на місце, час і спосіб вчинення правопорушення. Відповідь на відзив подано з незначним пропуском встановленого строку; оскільки вона стосується тих самих обставин і доказів, що досліджуються у справі, суд її враховує.

Того самого дня позивач подав клопотання про застосування до відповідача заходу процесуального примусу у вигляді штрафу за невиконання ухвали про витребування доказів.

Вирішуючи це клопотання, суд враховує, що відповідно до частини першої статті 149 Кодексу адміністративного судочинства України стягнення штрафу є правом суду, а наслідки неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних доказів визначені частиною дев`ятою статті 80 цього Кодексу, за якою суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами. Відповідач повідомив про відсутність рапорту вх. № 5377 і надав витяг з наказу № 93 у частині, що стосується ОСОБА_2 , а наявних у справі доказів достатньо для вирішення спору по суті. За таких обставин підстав для застосування до відповідача штрафу суд не вбачає.

Відповідач 30 жовтня 2026 подав відзив до суду з пропуском строку, просить визнати причини пропуску поважними (військова частина виконує бойові завдання на території Донецької області, часто змінює місце дислокації, що обмежує зв`язок і своєчасну обробку документів), та вказує, що наказом від 01.04.2022 № 93 солдата ОСОБА_2 було знято з усіх видів забезпечення у зв`язку з відсутністю на службі, але наказом від 03.08.2022 № 217 цей запис визнано помилковим і його вважають таким, що самовільно залишив військову частину, що підтверджено матеріалами службового розслідування за рапортом від 28.06.2022 № 10246, проведеного відповідно до Дисциплінарного статуту та Порядку № 608, у зв`язку з чим відповідач вважає свої дії правомірними, просить відмовити в задоволенні позову та розглядати справу за відсутності його представника; на виконання ухвали суду відповідач надав повний текст наказу № 93 та повідомив, що рапорт старшого лейтенанта ОСОБА_5 від 01.04.2022 вх. № 5377 в архіві частини відсутній, натомість наявний рапорт від 28.06.2022 № 10246.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 .

Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 11 березня 2022 року № 72 солдата ОСОБА_2 , призваного під час мобілізації, з 11 березня 2022 року зараховано до списків особового складу частини і на всі види забезпечення та призначено на посаду стрільця 7 запасної роти.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 01 квітня 2022 року № 93 ОСОБА_2 знято з усіх видів забезпечення у зв`язку з відсутністю на військовій службі до повернення військовослужбовця у військову частину або до дня набрання чинності рішенням суду про визнання безвісно відсутнім чи оголошення померлим. Підставою наказу зазначено рапорт старшого лейтенанта ОСОБА_3 вх. № 5377 від 01 квітня 2022 року, який, за повідомленням відповідача, в архіві військової частини відсутній.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 28 червня 2022 року № 1789 за рапортом начальника відділення персоналу ОСОБА_4 від 28 червня 2022 року № 10246 призначено службове розслідування за фактом безвісти зникнення ОСОБА_2 зі строком проведення до 28 липня 2022 року; до складу комісії включено майора ОСОБА_6 (голова), капітана ОСОБА_7 , лейтенанта ОСОБА_8 і лейтенанта ОСОБА_9 . Наказу про продовження строку службового розслідування або про зміну складу комісії матеріали справи не містять.

У межах службового розслідування пояснення відібрано майором ОСОБА_10 , який до складу комісії не входив, у ОСОБА_4 , ОСОБА_11 і ОСОБА_12 . У поясненні від 07 липня 2022 року ОСОБА_4 зазначив, що після зарахування ОСОБА_2 до списків особового складу більше його не бачив; у поясненні від 15 липня 2022 року ОСОБА_11 описав загальний порядок прийому мобілізованих за іменними списками, не згадуючи ОСОБА_2 ; бланк пояснення ОСОБА_12 містить лише анкетні дані. Пояснень ОСОБА_13 , на які посилається акт, у матеріалах немає. Безпосередній командир ОСОБА_2 - виконувач обов`язків командира 7 запасної роти ОСОБА_14 - загинув, і участі в розслідуванні не брав.

Актом службового розслідування вх. № 1100 від 03 серпня 2022 року, підписаним комісією у складі майора ОСОБА_6 , капітана ОСОБА_15 , лейтенанта ОСОБА_8 і лейтенанта ОСОБА_9 , зроблено висновок, що солдат ОСОБА_2 самовільно залишив військову частину в районі виконання завдань за призначенням під час переміщення до підрозділу з метою ухилитися від військової служби, а в його діях вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 408 Кримінального кодексу України. Причинами правопорушення названо особисту недисциплінованість та низькі морально-ділові якості. За актом, під час перевезення особового складу у березні 2022 року біля блокпоста н.п. Водяне частина військовослужбовців вийшла з автомобіля, рейсів було два, а списків особового складу на руках не було; 15 березня 2022 року ОСОБА_2 серед прибулих до батальйону не було.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) від 03 серпня 2022 року № 1261 визнано, що факт самовільного залишення військової частини або місця служби в умовах воєнного стану солдатом ОСОБА_2 підтвердився; внесено зміни до наказу від 01 квітня 2022 року № 93, змінивши статус ОСОБА_2 з «безвісти зниклого» на такого, що «самовільно залишив військову частину НОМЕР_2 »; за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 407 Кримінального кодексу України, наказано притягнути його до кримінальної відповідальності, матеріали направити до Державного бюро розслідувань і позбавити його премії в повному обсязі.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 03 серпня 2022 року № 217 інформацію про зняття ОСОБА_2 з усіх видів забезпечення у зв`язку з відсутністю на військовій службі визнано поданою помилково та постановлено вважати його таким, що самовільно залишив військову частину. Підставою наказу зазначено акт службового розслідування вх. № 1100 від 03 серпня 2022 року і наказ від 03 серпня 2022 року № 1261.

Згідно з витягом з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, від 07 лютого 2025 року № 20250207-1056 відомості про зникнення ОСОБА_2 зареєстровано 06 вересня 2022 року за № 38979, внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні № 1202212[телефон приховано] від 06 вересня 2022 року з обставинами «зник (виявлено) на території бойових дій (під час воєнних дій)», а з 28 серпня 2023 року ОСОБА_2 має статус зниклого безвісти за особливих обставин.

Витяги з оскаржуваних наказів та акт службового розслідування надійшли до Військової частини НОМЕР_5 , у якій проходить службу позивач, з листом Військової частини НОМЕР_2 від 26 лютого 2025 року № 3628 і зареєстровані 04 березня 2025 року за вх. № 3819. Позовну заяву подано через підсистему «Електронний суд» 24 червня 2025 року.

Вважаючи оскаржувані накази протиправними, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.

Щодо права позивача на звернення до суду та строку звернення суд зазначає таке.

Відповідно до абзацу першого пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення.

Абзацом п`ятим пункту 6 статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці четвертому цього пункту, грошове забезпечення виплачується повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законним представником яких є військовослужбовець. Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 20 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.

Водночас згідно з передостаннім абзацом пункту 6 статті 9 Закону № 2011-XII дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

Отже, визнання ОСОБА_2 таким, що самовільно залишив військову частину, безпосередньо впливає на права позивача як його повнолітнього сина, зокрема на право на отримання частини грошового забезпечення військовослужбовця, зниклого безвісти, а також на соціальні гарантії, які Закон № 2011-XII встановлює для членів сімей військовослужбовців, що зникли безвісти. Тому позивач має право на оскарження наказів № 1261 і № 217.

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Позивач не перебуває у службових відносинах з відповідачем і звернувся до суду не за захистом прав, пов`язаних з проходженням ним публічної служби, а за захистом власних прав члена сім`ї військовослужбовця. Тому до спірних правовідносин застосовується шестимісячний строк, установлений частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України. Доказів того, що про оскаржувані накази позивач дізнався або повинен був дізнатися раніше, ніж отримав їх витяги в лютому - березні 2025 року, матеріали справи не містять, і відповідач на такі обставини не посилається. Позов подано 24 червня 2025 року, тобто в межах шести місяців як від 04 березня 2025 року, так і від дати листа відповідача - 26 лютого 2025 року. Отже, строк звернення до суду позивачем не пропущено.

Вирішивши питання строку звернення до суду, суд переходить до оцінки спірних правовідносин по суті.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Статтею 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV, визначено, що службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу. Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам - співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць. Якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.

Підстави та механізм проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначено Порядком проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 21 листопада 2017 року № 608 (далі - Порядок № 608).

Пунктом 1 розділу V Порядку № 608 визначено, що за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.

Відповідно до пункту 3 розділу V Порядку № 608 в описовій частині акта службового розслідування зазначаються зв`язок правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби (якщо такий є); вина військовослужбовця; причинний зв`язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась; вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено; причини та умови, що сприяли правопорушенню; заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення.

Згідно з пунктом 1 розділу VI Порядку № 608 за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проєкт відповідного наказу.

Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2026 року у справі № 240/26580/23 зазначив, що обставинами, які є підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності, «є лише фактичні дані, що свідчать про реальну наявність у діяннях особи ознак дисциплінарного проступку, зокрема протиправної поведінки, шкідливих наслідків і причинного зв`язку між ним і дією порушника дисципліни», а також що «висновок службового розслідування повинен ґрунтуватись на фактичних обставинах та підтверджуватися належними доказами».

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оскаржуваний наказ № 1261 ґрунтується виключно на акті службового розслідування вх. № 1100 від 03 серпня 2022 року, а наказ № 217 - на цьому акті та наказі № 1261.

Дослідивши матеріали службового розслідування, суд встановив, що вони підтверджують лише факт відсутності ОСОБА_2 у підрозділі після зарахування до списків особового складу частини. Жоден з опитаних військовослужбовців не повідомив, що бачив ОСОБА_2 під час переміщення до підрозділу або після нього, не вказав на час, місце і спосіб залишення ним військової частини. Навпаки, з акта вбачається, що особовий склад перевозився без списків, частина військовослужбовців виходила з автомобіля біля блокпоста, рейсів було кілька, а місце, де ОСОБА_2 перебував востаннє, не встановлено. Безпосередній начальник військовослужбовця, участь якого в розслідуванні вимагає стаття 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, загинув, а інших осіб, які могли б підтвердити обставини вибуття ОСОБА_2 , не опитано.

За таких обставин висновок комісії про самовільне залишення ОСОБА_2 військової частини, і тим більше з метою ухилитися від військової служби, не ґрунтується на фактичних даних, а є припущенням, зробленим із самого факту його відсутності. Описова частина акта не містить встановлених на підставі доказів вини військовослужбовця і причинного зв`язку між його діями та подією, як того вимагає пункт 3 розділу V Порядку № 608; причини правопорушення - «особиста недисциплінованість та низькі морально-ділові якості» - жодними фактичними даними не підтверджені. Обставини, з якими відповідач пов`язував відсутність ОСОБА_2 у наказі від 01 квітня 2022 року № 93, перевірити неможливо, оскільки рапорт, що став підставою цього наказу, відповідач не надав.

Крім того, службове розслідування проведено з порушенням встановленого порядку: акт складено 03 серпня 2022 року, після спливу строку, визначеного наказом про призначення розслідування (до 28 липня 2022 року), без продовження цього строку; акт підписано комісією, склад якої не відповідає складу, визначеному наказом від 28 червня 2022 року № 1789, а пояснення відібрано особою, яка до складу комісії не входила. Наказу про зміну складу комісії або про продовження строку розслідування відповідач не надав.

Суд також звертає увагу на те, що правова кваліфікація діяння в акті службового розслідування (частина четверта статті 408 Кримінального кодексу України) і в наказі № 1261 (частина п`ята статті 407 Кримінального кодексу України) не збігається, а мотивів зміни кваліфікації наказ не містить. За статтею 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України у разі виявлення ознак кримінального правопорушення командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування; вирішення питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності, яке міститься в наказі № 1261, до повноважень командира військової частини не належить.

Відомості про зникнення ОСОБА_2 на території бойових дій 06 вересня 2022 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а з 28 серпня 2023 року він має статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин. Доказів внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про кримінальне правопорушення, передбачене статтею 407 або 408 Кримінального кодексу України, щодо ОСОБА_2 відповідач не надав.

Відтак відповідач не довів правомірності наказу № 1261 в частині визнання факту самовільного залишення ОСОБА_2 військової частини і зміни його статусу з «безвісти зниклого» на такого, що «самовільно залишив військову частину», а також у частині інших заходів, що є похідними від цього висновку. Оскільки наказ № 217 видано на підставі акта службового розслідування і наказу № 1261 та повторює висновок про самовільне залишення військової частини, він також є протиправним.

Частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Ухвалюючи рішення, суд керується статтею 246 Кодексу адміністративного судочинства України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі Серявін та інші проти України).

Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі пункту 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір». Судові витрати зі сплати судового збору позивачем не понесені, а інших судових витрат не заявлено, у зв`язку з чим розподілу за правилами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України вони не підлягають.

Керуючись статтями 77, 80, 90, 122, 139, 149, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними та скасування наказів задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) (з основної діяльності) від 03 серпня 2022 року № 1261 «Про результати службового розслідування за фактом самовільного залишення місця служби військовослужбовцем солдатом ОСОБА_2 ».

Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) (по стройовій частині) від 03 серпня 2022 року № 217.

Рішення ухвалене та повне судове рішення складено 2 листопада 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасфниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
13.11.2026 Ухвала № 141481385 Другий апеляційний адміністративний суд
09.10.2026 Ухвала № 140466102 Харківський окружний адміністративний суд
11.08.2025 Ухвала № 129444125 без тексту Донецький окружний адміністративний суд
30.06.2025 Ухвала № 128573620 без тексту Донецький окружний адміністративний суд

Стежити за судами компанії

Лист на пошту, щойно в реєстрі зʼявиться нове рішення зі стороною ЄДРПОУ 34390710. Одна компанія щотижня безкоштовно, до 50 компаній щоденно на платному тарифі.

Підключити моніторинг