П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 279/3570/16-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Черноліхов Сергій Вікторович
Суддя-доповідач - Боровицький О. А.
02 листопада 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Боровицького О. А.
суддів: Матохнюка Д.Б. Шидловського В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання неправомірними дій щодо відмови у перерахунку пенсії,
В С Т А Н О В И В :
Позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду із заявою про перегляд за виключними обставинами постанови Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 17.10.2016 по справі №279/3570/16-а на підставі п. 5 ч. 1 ст. 361 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2026 року у задоволені заяви відмовлено.
Не погоджуючись з даною ухвалою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Положеннями частини першої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто, зокрема, за виключними обставинами.
Відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.
Частиною шостою статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.
Згідно з частиною першою, другою статті 365 Кодексу адміністративного судочинства України, заява про перегляд судового рішення суду першої інстанції з підстав, визначених частиною 2, пунктами 1, 2 частини п`ятої статті 361 цього Кодексу, подається до суду, який ухвалив судове рішення. Заява про перегляд судових рішень судів апеляційної і касаційної інстанцій з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, якими змінено або скасовано судове рішення, подається до суду тієї інстанції, яким змінено або ухвалено нове судове рішення.
Заявник визначає підставою для перегляду ухваленого у цій справі судового рішення наявність виключної обставини, передбаченої пунктом 1 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме, встановлену Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.
У контексті вказаної підстави перегляду за виключними обставинами судового рішення, суд звертає увагу на те, що питання про перегляд за виключними обставинами судових рішень, які набрали законної сили, у зв`язку з встановленою Конституційним Судом України неконституційністю (конституційністю) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, було предметом розгляду Верховного Суду.
Зокрема, об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду розглядала зазначене питання в аспекті того, які судові рішення можуть переглядатися за виключними обставинами із указаної нормативної підстави. Так, у постанові від 19 лютого 2021 року у справі №808/1628/18 об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в цьому зв`язку висловила позицію, згідно із якою судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог не передбачає можливості його примусового виконання й тому не може вважатися "не виконаним" у розумінні пункту 1 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України, а значить не може переглядатися за виключними обставинами із указаної нормативної підстави. У цій постанові також значиться, що рішення Конституційного Суду України не змінює правового регулювання спірних правовідносин та не доводить факту допущення судом помилки при вирішенні спору, адже на час виникнення спірних правовідносин і на час прийняття рішення суду першої інстанції положення відповідної норми були чинними та підлягали застосуванню.
Аналогічна позиція щодо застосування приписів пункту 1 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України підтримана об`єднаною палатою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 21 грудня 2022 року у справі №140/2217/19, у якій вирішувалося питання відступу від висновку щодо застосування пункту 1 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 лютого 2021 року у справі №808/1628/18.
Ці ж самі висновки об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду повторила в ухвалі від 22 грудня 2022 року у справі №805/1312/16-а, в якій вдруге вирішувалося питання можливості відступу від висновку щодо застосування пункту 1 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 лютого 2021 року у справі №808/1628/18.
Така ж позиція Верховного Суду викладена, зокрема, у постановах від 02 квітня 2026 року у справі №580/1856/20 та від 14 травня 2026 року у справі №620/4551/20.
Окрім наведених мотивів варто також зазначити, що Рішенням Другого сенату Конституційного Суду України від 24 червня 2026 року №5-р(II)/2026 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу першого пункту 13-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№49-51, ст. 376) у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 3 жовтня 2017 року №2148-VIII (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., №40-41, ст. 383), дійшов висновку, що окремий припис абзацу першого пункту 13-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058 у редакції Закону №2148, а саме «з 1 жовтня 2017 року», суперечить частині другій статті 3, частині першій статті 8, частині першій статті 46, статті 57, частині першій статті 58, частині п`ятій статті 94 Конституції України, тому оспорюваний припис Закону №1058 у редакції Закону №2148 не може бути застосований для регулювання суспільних відносин раніше дня, наступного за днем опублікування Закону №2148.
Колегія суддів зазначає, що предметом конституційного контролю був виключно окремий припис абзацу першого пункту 13-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а саме слова «з 1 жовтня 2017 року», які були визнані неконституційними у зв`язку з їх ретроактивним застосуванням.
Втім позивач звертаючись до суду із позовом у адміністративній справі №279/3570/16-а просив визнати неправомірними дії Коростенського обєднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови перерахувати пенсію згідно довідки прокуратури №18-44 від 25.01.2016 року про підвищення заробітної плати прокурорсько-слідчим працівникам у розмірі 84% від суми зарплати та зобов`язати відповідача зробити вказаний розрахунок і виплатити недоплачену пенсію. Свої вимоги обґрунтовував тим, що має статус пенсіонера, умови та порядок пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих визначено статтею 50-1 Закону України №1789-Х11.
Ухвалюючи у цій справі постанову від 17.10.2016 суд керувався чинними на той момент нормами статтей 50-1 та 86 Закону України «Про прокуратуру» №1789-Х11.
Норми законодавства на час розгляду даної адміністративної справи були чинними і не визнавались неконституційними, а тому підлягали до застосування всіма юридичними та фізичними особами.
Проте, й колегія суддів відзначає, Рішенням Конституційного Суду України від 24 червня 2026 року №5-р(ІІ)/2026 не визнавалися неконституційними положення статті 50-1 та статті 86 Закону України «Про прокуратуру» №1789-Х11, які застосовувались судом при вирішенні спірних правовідносин, натомість предмет конституційного контролю склав, як вже підкреслювалось, окремий припис абзацу першого пункту 13 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а саме слова "з 01 жовтня 2017 року", який було визнано неконституційним у зв`язку з його ретроактивним застосуванням, й ця норма не застосовувалась судом при ухваленні постанови від 17.10.2016.
Враховуючи вищевикладене, Рішення Конституційного Суду України від 24 червня 2026 року №5-р(ІІ)/2026 не стосується правового регулювання, яке було застосоване судом під час вирішення спору у адміністративній справі №279/3570/16-а.
Таким чином, доводи заявника щодо врахування правової позиції Другого сенату Конституційного Суду України, що міститься в Рішенні №5-р(II)/2026 від 24 червня 2026 року не впливають на висновки суду викладені у даній справі.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 368 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі.
Згідно із частиною першою статті 369 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у задоволенні заяви про перегляд рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд постановляє ухвалу.
Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Щодо інших доводі, колегія суддів зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2026 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Боровицький О. А.
Судді Матохнюк Д.Б. Шидловський В.Б.