УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 листопада 2026 року
м. Київ
справа №686/30333/25
провадження № 61-13184ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 березня
2026 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 вересня
2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна
в особі представника - Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області про відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі представника - Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області (далі - ГУ НП в Хмельницькій області), в якому просив суд стягнути
з держави Україна на свою користь 95 000 000,00 грн моральної шкоди, завданої надмірною тривалістю кримінального провадження № 42017241010000043.
Позовна заява мотивована тим, що з листопада 2017 року дізнавачами ГУ НП
в Хмельницькій областіздійснюється кримінальне провадження
№ 42017241010000043 за фактом невиконання рішення суду. Незважаючи на обізнаність щодо обставин кримінального правопорушення та осіб, які його вчинили, кримінальне провадження триває й досі (понад 8 років). Неправомірні дії та бездіяльність органів досудового розслідування призвели до порушення права позивача на ефективне правосуддя. Надмірною тривалістю кримінального провадження позивачу завдано моральної шкоди. Зазначав, що він зазнав душевних страждань, вживав додаткових зусиль для організації свого життя та захисту порушеного права.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області
від 25 березня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 не довів склад цивільного правопорушення, що є юридичною підставою відповідальності держави за завдану йому шкоду. Зокрема, позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження незаконності процесуальних рішень і дій під час досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні, а також того, що такими діями йому було заподіяно моральної шкоди.
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 22 вересня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 березня
2026 року залишено без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не довів склад цивільного правопорушення, що є юридичною підставою відповідальності держави Україна перед ним за завдані збитки, а матеріали справи не містять належних і допустимих доказів про те, що відносно ОСОБА_1 були вчинені неправомірні дії, які знаходяться у прямому причинному зв`язку із завданням останньому шкоди.
У жовтні 2026 року ОСОБА_1 із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 березня 2026 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 вересня 2026 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позов.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд зобов`язаний був перевірити наявність у позивача суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з`ясувати питання наявності чи відсутності факту
їх порушення або оспорювання. Вказує, що суд не виконав завдання цивільного судочинства, порушені права не відновив, не забезпечив належного відшкодування, порушив всі принципи українського правосуддя, самостійно, за власною ініціативою став на сторону відповідача та виніс рішення на користь відповідача.
Підставою касаційного оскарження вказує неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2022 року у справі № 550/336/21, при цьому суд посилався на правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 522/22008/15-ц, від 08 квітня 2020 року у справі № 638/14009/17, від 21 липня 2021 року в справі № 646/7015/19, від 27 травня 2020 року у справі № 585/724/19, від 23 вересня 2020 року у справі № 638/14007/17, від 24 березня 2020 року у справі № 818/607/17, у справі № 461/5201/19, від 04 листопада 2020 року у справі № 201/7621/17, у справі № 550/336/21, які унеможливили розгляд справи
з дотриманням вимог справедливого судового розгляду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Перевіривши доводи касаційної скарги ОСОБА_1 та оскаржувані судові рішення, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у постанові висновки щодо питань застосування норм права у подібних правовідносинах, порушених
у касаційній скарзі, і апеляційний суд переглянув рішення суду першої інстанцій відповідно до такого висновку.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15 листопада 2017 року Хмельницькою місцевою прокуратурою до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про вчинене кримінальне правопорушення за
№ 42017241010000043 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 382 КК України.
20 листопада 2017 року прокурором Хмельницької місцевої прокуратори
Гринь О. О. визначено підслідність кримінального правопорушення
у кримінальному провадженні за слідчим відділенням Хмельницького відділу поліції ГУ НП в Хмельницькій області.
Процесуальне керівництво у кримінальному провадженні здійснюється групою прокурорів Окружної прокуратури м. Хмельницького у складі: Гайдук В. І., (старший групи), Зубика Ю. М. , Бурлаки М. О. , Василенко О. М. , Бурлаки С. В .
Проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні доручено групі слідчих слідчого відділу Хмельницького РУП ГУ НП в Хмельницькій області
у складі: Дзюбака Д. О. (старший групи), Зеленюка Д. В. , Литвинюк І. С. , Пачковської Д. М. , Давидюк К. А. , Земок Д. В. , Міцик А. В. , Блажко Н. С .
Згідно інформаційної довідки про стан досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42017241010000043 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 382 КК України слідує, що під час досудового розслідування у кримінальному провадженні ОСОБА_1 на неодноразові виклики слідчого не з`являвся для проведення за його участю слідчих дій, зокрема для допиту, при цьому причини своєї неявки не повідомив.
Позивачем неодноразово подавалися в Окружну прокуратуру м. Хмельницького клопотання про допити певних осіб та проведення інших слідчих дій, за результатами розгляду яких прокурорами окружної прокуратури винесено постанови про відмову в їх задоволенні.
27 жовтня 2025 вказане кримінальне провадження № 42017241010000043 закрито у зв`язку із відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Статтею 56 Конституції України передбачене право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
У відповідності до частин першої-третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.
Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20).
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме
у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України
в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто, виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України)
(див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17).
У цій же постанові (див. пункт 18) Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Необхідною підставою для притягнення держави в особі органу державної влади до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про відшкодування шкоди на підставі
статті 1173 ЦК України (див. постанову Верховного Суду від 02 жовтня 2025 року у справі № 462/6940/24).
Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами
(див. постанову Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 197/1330/14-ц).
За змістом статей 12, 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Встановивши, що ОСОБА_1 не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що діями чи бездіяльністю посадових осіб ГУ НП
в Хмельницькій області у кримінальному провадженні № 42017241010000043 останньому було спричинено моральну шкоду у розмірі 95 000 000,00 грн, не встановлено причинного зв`язку між прийняттям постанови про закриття кримінального провадження, бездіяльністю органу прокуратури і досудового розслідування та настанням моральної шкоди, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.
Наведена у касаційній скарзі практика Верховного Суду не свідчить про застосування норм права у цій справі без урахування висновків, що містяться
у перелічених позивачем постановах.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків місцевого суду та суду апеляційної інстанції, а зводяться до незгоди заявника з наданою судами оцінкою доказам на підтвердження розміру заподіяної моральної шкоди, проте, на підставі вимог статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та здійснювати переоцінку доказів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі
№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказано, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів
у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Отже, оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, постановленні із правильним застосуваннямнорм матеріального та процесуального права, підстави для їх скасування відсутні.
Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд вже викладав
у постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного у касаційній скарзі, а суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення із врахуванням такого висновку, а тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
УХВАЛИВ:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 березня 2026 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 вересня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі представника - Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області про відшкодування моральної шкоди відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Г. В. Коломієць
Ю. В. Черняк