ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
02 листопада 2026 року Справа № 160/35073/26
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Загацька Т.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (10008, м. Житомир, вул. Шевченка, 18-А, код ЄДРПОУ 44791105) про визнання протиправною та скасування постанови,-
УСТАНОВИВ:
Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, в якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 24.07.2026 №ЦЗ/ВН/11618/023948/НП-ФС про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу в сумі 138 352 грн.
Разом з позовною заявою позивачем подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом:
- зупинення стягнення за постановами про арешт коштів боржника від 27.10.2026, про стягнення виконавчого збору від 27.10.2026, про розмір мінімальних вират виконавчого провадження від 27.10.2026 на підставі постанови від 24.07.2026 №ЦЗ/ВН/11618/023948/НП-ФС про накладення штрафу 138 352,00 грн до набрання законної сили судовим рішенням у справі.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач посилається на те, що державним виконавцем Другого Правобережного відділу ДВС у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Юлією Руденко 27.10.2026 у виконавчому провадженні № 82279060 винесено постанову про арешт коштів боржника в межах 152556,20 грн з урахуванням виконавчого збору та витрат. Арешт накладено на кошти на відкритих та майбутніх рахунках (за передбаченими законом винятками). Про Постанову Держпраці та її примусове виконання заявниця вперше дізналася 28.10.2026, після чого самостійно отримала документи через АСВП. Постанова державного виконавця від 27.10.2026 охоплює кошти на рахунках заявниці, зокрема підприємницьких та особистих. За твердженням заявниці, арешт застосовано до всіх її рахунків. Сам арешт не дорівнює фактичному списанню, однак створює безпосередній ризик примусового списання коштів на підставі платіжних інструкцій виконавця. Відтак, на думку позивача, загроза є не припущенням про можливе майбутнє відкриття провадження, а наслідком уже вчинених виконавчих дій.
Розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення позову, суд зазначає наступне.
Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано главою 10 розділу І Загальних положень КАС України, яка визначає підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі, метою якого є охорона матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача.
Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбачених законом.
Так, відповідно до частини першої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (частина друга статті 150 КАС України).
Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може призвести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
За правилами частин першої і другої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Частина шоста статті 154 КАС України передбачає, що в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання.
Згідно з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.
Таким чином, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі. При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав; та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 12.10.2023 у справі №300/5005/22, від 21.10.2023 у справі №600/1531/23-а, від 12.09.2024 у справі №640/18911/22.
Верховний Суд неодноразово, зокрема у постанові від 04.02.2025 у справі №280/8758/24 висновував, що для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза ускладнення виконання рішення суду чи ефективного захисту такого права дійсно існує. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені пунктом 1 частини другої статті 150 КАС України.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник обґрунтував необхідність застосування таких заходів тим, що державним виконавцем на підставі спірної постанови відкрито виконавче провадження та накладено арешт на розрахункові рахунки та майно позивача, чим створено перешкоди у користуванні коштами на рахунках, майном. Сам арешт не дорівнює фактичному списанню, однак створює безпосередній ризик примусового списання коштів на підставі платіжних інструкцій виконавця.
У цій справі оскарженою постановою накладено на позивача адміністративний штраф, у зв`язку з порушенням вимог законодавства про працю та зайнятість населення.
Пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що за заявою стягувача про примусове виконання рішення виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.
Пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження», заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Частиною першою статті 12 цього Закону передбачено, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Отже оскаржена постанова є самостійними виконавчими документами, примусове виконання яких здійснюється у порядку встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 01.06.2022 у справі №380/4273/21 дійшла висновку, що суд при розгляді заяви про забезпечення позову у справах про оскарження постанов Держпраці про накладення штрафу має оцінювати всі обставини у сукупності. Суди мають враховувати суму штрафу, майновий стан позивача, чи було пред`явлено постанову Держпраці до виконання, чи відкрито виконавче провадження тощо.
Також мають досліджуватися достатньо обґрунтовані припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду; чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.
Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, у чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.
З аналізу наведених процесуальних норм слідує, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, установити і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якої можливо запобігти.
З матеріалів справи вбачається, що державним виконавцем на підставі постанови про накладення штрафу відкрито виконавче провадження та накладено арешт на рахунки позивача.
Суд вважає, що саме по собі відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом без наведення позивачем обставин, які обґрунтовано свідчать про неможливість відновлення прав та інтересів у разі задоволення позову, не є беззаперечним свідченням настання тяжких негативних наслідків для позивача, та, відповідно, не свідчить про наявність обставин, за яких допускається вжиття заходів забезпечення позову.
Матеріали справи також не містять доказів неможливості позивачем, з урахуванням розміру накладеного штрафу, продовжувати здійснювати господарську діяльність.
Крім того, щодо посилання позивача на ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту чи поновлення порушених прав та інтересів без вжиття запропонованих ним заходів забезпечення позову, суд звертає увагу, що підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат та інше. Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте суд звертає увагу, що відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є беззаперечними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 19.06.2025 у справі №260/976/25, від 29.04.2026 у справі №160/24879/25, від 05.08.2025 у справі №160/31220/24.
Суд зазначає, що саме по собі стягнення з позивача на користь держави штрафу, не є беззаперечною підставою для забезпечення позову.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16.06.2026 у справі №140/9757/25.
В обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням положень частини другої статті 150 та частини другої статті 151 КАС, суд вважає, що відсутні підстави для задоволення заяви про забезпечення позову.
Керуючись статтями 150, 151, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови - відмовити.
Ухвала з питань забезпечення адміністративного позову може бути оскаржена, оскарження не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Ухвала суду може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала набирає законної сили у порядку та у строки, встановлені ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.В. Загацька