Судові рішення

Рішення № 141153479 у справі № 540/2256/19 від 03.11.2026

Рішення від 03.11.2026 в адміністративній справі № 540/2256/19 (категорія «Податку на доходи фізичних осіб»). Суд: Одеський окружний адміністративний суд, суддя Аракелян М.М.

Справа№ 540/2256/19
СудОдеський окружний адміністративний суд
СуддяАракелян М.М.
Форма рішенняРішення
Форма судочинстваАдміністративне
КатегоріяПодатку на доходи фізичних осіб
Дата ухвалення03.11.2026
Надійшло до реєстру04.11.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/141153479

Сторони-компанії

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

Справа № 540/2256/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Аракелян М.М.

Розглянувши у письмовому провадженні справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

25 жовтня 2019 року до Херсонського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі позивач, ФОП ОСОБА_1 ) до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (далі відповідач, ГУ ДПС у Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі), у якій позивач просить суд:

визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 19.06.2019 року за № [номер приховано], № [номер приховано], № [номер приховано], № [номер приховано], рішення від 19.06.2019 року № [номер приховано] та вимогу про сплату боргу від 19.06.2019 року № Ф-[телефон приховано];

судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 28.10.2019 року відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 22.01.2020 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09.12.2020 року, адміністративний позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 19.06.2019 року № [номер приховано], № [номер приховано], № [номер приховано], № [номер приховано], рішення від 19.06.2019 року № [номер приховано] та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 19.06.2019 року № Ф-[телефон приховано]; стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір у сумі 9605,00 грн.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08.06.2022 року касаційну скаргу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі задоволено частково; рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 22.01.2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09.12.2020 року скасовано, а справу № 540/2256/19 направлено на новий розгляд до Херсонського окружного адміністративного суду.

Розпорядженням Голови Верховного Суду від 18.03.2022 року № 11/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Донецької, Харківської та Херсонської областей)» територіальну підсудність справ Херсонського окружного адміністративного суду визначено за Одеським окружним адміністративним судом.

20.10.2022 року матеріали справи надійшли до Одеського окружного адміністративного суду та згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючого суддю по справі Аракелян М.М.

Ухвалою суду від 25.10.2022 року прийнято справу до провадження; постановлено, що справа розглядатиметься за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; запропоновано учасникам справи у строк 10 днів з дня отримання копії даної ухвали надати суду письмові пояснення з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 08.06.2022 року у справі № 540/2256/19, у тому числі шляхом подання заяв по суті справи та додаткових доказів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ГУ ДФС у Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі провело документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2016 року по 31.12.2018 року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за той самий період, за результатами якої складено акт від 26.04.2019 року № 231/21-22-13-05/1932902071, на підставі якого 19.06.2019 року прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, рішення та вимогу.

Позивач вважає, що в акті перевірки відсутній перелік документів з посиланням на їх реквізити, на підставі яких зроблено висновок про завищення витрат, ревізор не досліджував первинні документи, а висновок про порушення зроблено без перевірки документів, що суперечить самій суті документальної перевірки. Під час перевірки позивач надав посадовим особам контролюючого органу всі первинні документи за 2016-2018 роки, зауважень щодо відсутності чи неналежного оформлення первинних документів акт не містить, як не містить і порушень щодо реєстрації податкових накладних.

За твердженням позивача, висновок про завищення витрат за 2016 рік на 670609,21 грн. та за 2018 рік на 4247178,66 грн. зроблено із застосуванням «особливого алгоритму» розрахунку собівартості придбаних товарів, який не передбачений жодним нормативно-правовим актом. Формулу розрахунку наведено лише у відповіді на заперечення від 13.06.2019 року № 2508/ФОП/21-22-13-05, і застосовано її виключно до 2016 та 2018 років, тоді як 2017 рік, що також входив до періоду перевірки, не обчислено взагалі. Якщо застосувати ту саму формулу до даних 2017 року, вартість документально підтверджених витрат за 2017 рік становить 25196003,19 грн., а в декларації відображено витрати у сумі 18236362,42 грн., тобто розбіжність на користь платника складає 6959640,77 грн. За три роки загалом, за формулою самого відповідача, позивачем не завищено, а занижено витрати на 2041852,60 грн.

Позивач також зазначає, що чинним законодавством обов`язок фізичної особи-підприємця на загальній системі оподаткування вести облік залишків товарних запасів не передбачений: Порядок ведення Книги обліку доходів і витрат, затверджений наказом Міністерства доходів і зборів України від 16.09.2013 року № 481, такого обліку не передбачає, а дія Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на фізичних осіб-підприємців не поширюється. Крім того, ревізор взяв до уваги кредиторську заборгованість з урахуванням сум податку на додану вартість, що в акті перевірки не відображено.

Щодо податку на додану вартість позивач зазначає, що висновок про заниження бази оподаткування через реалізацію товарів за ціною, нижчою за ціну придбання (п.188.1 ст.188 ПК України), ґрунтується на припущеннях, оскільки контролюючий орган, як визнано в самому акті перевірки, не мав відомостей про обсяг та суму залишків по кожному виду товару і не зміг встановити, які саме товарно-матеріальні цінності обліковувалися на залишках. Реалізація консервації та кришки здійснювалася із залишків, придбаних у періодах, що передували перевіреному, за нижчими цінами, тоді як перевіряючі порівнювали ціну продажу не з фактичною ціною придбання цих товарів, а з цінами придбання у перевіреному періоді. Донарахування податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску є похідними від безпідставного висновку про завищення витрат.

Відповідач подав відзив на позовну заяву від 18.11.2019 року № 22521/9/21-22-10-02-10, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на те, що акт перевірки оформлено відповідно до Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - фізичними особами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.03.2013 року № 395, та Методичних рекомендацій, затверджених наказом Міністерства доходів і зборів України від 03.10.2013 року № 526.

Заперечуючи проти позову, відповідач, зокрема, зазначив, що розрахунок витрат в акті перевірки проведено відповідно до п.177.4 ст.177 ПК України, оскільки для розрахунку чистого оподатковуваного доходу включаються документально підтверджені витрати лише у разі отримання доходу, якого ці витрати стосуються. Запаси товарно-матеріальних цінностей, наявна дебіторська та кредиторська заборгованість на початок та кінець звітного періоду не є витратами, понесеними під час здійснення господарської діяльності, а їх збільшення або зменшення протягом року впливає на вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані. Щодо 2017 року відповідач вказав, що витрати у платника виникають у момент отримання доходу від продажу товарів, а тому при задекларованому за 2017 рік доході у сумі 18500037,90 грн. у платника не може бути документально підтверджених витрат у сумі 25196003,19 грн.; при цьому фізична особа-підприємець має право віднести до витрат звітного року витрати, безпосередньо пов`язані з придбанням товарів у попередньому періоді, але пов`язані з отриманням доходу звітного року. Щодо податку на додану вартість відповідач послався на заниження бази оподаткування на загальну суму 579831,88 грн. через реалізацію товарів (горошку, ікри кабачкової, квасолі, кришки, кукурудзи, молока згущеного, соку) за ціною нижче ціни їх придбання, а також на ознаки нереальності господарських операцій позивача з ТОВ «Альвін ЛТД» у серпні та жовтні 2018 року.

25.11.2019 року представник позивача подав відповідь на відзив, в якій зазначив, що відзив не спростовує доводів позову щодо незаконності застосування формули розрахунку витрат, яка не має нормативного підґрунтя та суперечить ст.177 ПК України; системний аналіз ст.177 ПК України з урахуванням п.177.2 та пп.177.4.4 свідчить, що до витрат належать документально підтверджені витрати, пов`язані з господарською діяльністю особи, перелік яких не є вичерпним; заперечення відповідача щодо 2017 року лише підтверджують, що формула не відображає реальних даних, адже її результат відповідач вважає прийнятним лише тоді, коли він свідчить про зменшення витрат; в акті перевірки не наведено первинних документів, на підставі яких зроблено висновок про завищення витрат.

08.11.2022 року на виконання ухвали суду від 25.10.2022 року представник відповідача подав письмові пояснення, у яких просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Відповідач, посилаючись на висновки постанови Верховного Суду від 08.06.2022 року, повторно виклав обставини, встановлені актом перевірки, та зазначив, що запити платнику від 15.03.2019 року № 1185/ФОП/21-22-13-05 та від 12.04.2019 року № 1655/ФОП/21-22-13-05 стосувалися показників податкових декларацій за 2016-2018 роки; ненадання платником повної інформації та її документального підтвердження відображено в акті перевірки; перевіркою встановлено, що платник декларує в перевіреному періоді дохід, отриманий від реалізації залишків товарів минулих років; ненадання документів на підтвердження показників обліку прирівнюється до їх відсутності (п.44.6 ст.44 ПК України), а тому у контролюючого органу були підстави провести перевірку з використанням наявної у нього інформації.

Позивач письмових пояснень на виконання ухвали суду від 25.10.2022 року до суду не подав, копія ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 25.10.2022 ороку надіслана на його електронну адресу, зазначену в його процесуальних документах: .ІНФОРМАЦІЯ_1.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши письмові докази, з`ясувавши фактичні обставини, які мають значення для вирішення спору, оцінивши надані учасниками справи докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрований як фізична особа-підприємець 08.11.2004 року Виконавчим комітетом Херсонської міської ради, перебуває на обліку в контролюючому органі з 26.11.2004 року за № 22944, основний вид діяльності 46.90 «Неспеціалізована оптова торгівля», зареєстрований платником податку на додану вартість з 31.05.2006 року та у перевіреному періоді обрав загальну систему оподаткування (т.1 а.с.14-15).

На підставі наказу Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 22.02.2019 року № 301, направлень від 29.03.2019 року № 344, № 345 та плану-графіка проведення документальних планових перевірок суб`єктів господарювання на 2019 рік посадовими особами ГУ ДФС у Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2016 року по 31.12.2018 року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2016 року по 31.12.2018 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2016 року по 31.12.2018 року. Перевірка проводилась з 01.04.2019 року по 19.04.2019 року (з урахуванням продовження строку на 5 робочих днів).

За результатами перевірки складено акт від 26.04.2019 року № 231/21-22-13-05/ НОМЕР_1 (т.1 а.с.16-65) (далі акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем:

п.177.2, п.177.4 ст.177 ПК України, а саме: ненарахування податку на доходи фізичних осіб з підприємницької діяльності на загальну суму 885201,81 грн., у тому числі за 2016 рік на суму 120709,66 грн., за 2018 рік на суму 764492,16 грн.;

п.2 ч.1 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», а саме: ненарахування єдиного внеску з чистого оподатковуваного доходу від здійснення підприємницької діяльності на загальну суму 37299,11 грн., у тому числі за 2016 рік на суму 37299,11 грн.;

п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188 ПК України, а саме: заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 118777,00 грн., у тому числі: березень 2016 року на 2811,00 грн.; липень 2016 року на 9645,53 грн.; вересень 2016 року на 8157,46 грн.; листопад 2016 року на 5226,69 грн.; квітень 2017 року на 2796,30 грн.; червень 2017 року на 435,53 грн.; серпень 2017 року на 84,29 грн.; жовтень 2017 року на 61328,17 грн.; січень 2018 року на 1135,38 грн.; травень 2018 року на 3981,53 грн.; червень 2018 року на 19562,88 грн.; липень 2018 року на 2606,48 грн.; серпень 2018 року на 1006,13 грн.;

пп.1.2 п.16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України, а саме: заниження суми військового збору від здійснення підприємницької діяльності на загальну суму 73766,82 грн., у тому числі за 2016 рік на суму 10059,14 грн., за 2018 рік на суму 63707,68 грн.;

п.63.3 ст.63, п.117.1 ст.117 ПК України, а саме: платником вчасно та в повному обсязі не подано повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою № 20-ОПП за 2016-2018 роки;

норм наказу Міністерства доходів і зборів України від 16.09.2013 року № 481 «Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення», а саме: неналежне ведення Книги, у тому числі незаповнення графи «Реквізит документа, що підтверджує понесені витрати».

Згідно з таблицею 30 акту перевірки загальний оподатковуваний дохід позивача за даними перевірки відповідає задекларованому: за 2016 рік 20131252,90 грн., за 2017 рік 18500037,90 грн., за 2018 рік 35663305,60 грн., розбіжностей не встановлено (т.1 а.с.32).

Згідно з таблицею 32 акту перевірки вартість документально підтверджених витрат становить: за 2016 рік за даними декларації 19869244,39 грн., за даними перевірки 19198635,19 грн., розбіжність 670609,21 грн.; за 2017 рік за даними декларації 18236362,42 грн., за даними перевірки 18236362,42 грн., розбіжність відсутня; за 2018 рік за даними декларації 34089348,42 грн., за даними перевірки 28928730,07 грн., розбіжність 4247178,66 грн. (т.1 а.с.32).

Висновок про завищення витрат за 2016 та 2018 роки зроблено в акті перевірки у зв`язку з неврахуванням до складу валових витрат залишків товарно-матеріальних цінностей, що обліковувались на початок та кінець звітного періоду, а також наявної кредиторської та дебіторської заборгованості, пов`язаної з їх придбанням та реалізацією. При цьому контролюючий орган використав відомості, надані позивачем у відповідь на запит від 12.04.2019 року № 1655/ФОП/21-22-13-05, а саме: залишки товарно-матеріальних цінностей станом на 01.01.2016 року 9101622,78 грн. та станом на 31.12.2016 року 8004068,78 грн.; кредиторська заборгованість за отримані товарно-матеріальні цінності станом на 01.01.2016 року 14142158,39 грн. та станом на 31.12.2016 року 12360879,52 грн.; дебіторська заборгованість за відвантажені товарно-матеріальні цінності станом на 01.01.2016 року 12376708,95 грн. та станом на 31.12.2016 року 11885491,25 грн.; залишки товарно-матеріальних цінностей станом на 01.01.2018 року 10736474,50 грн. та станом на 31.12.2018 року 8549356,66 грн.; кредиторська заборгованість станом на 01.01.2018 року 21791386,19 грн. та станом на 31.12.2018 року 16317853,69 грн.; дебіторська заборгованість станом на 01.01.2018 року 19494816,63 грн. та станом на 31.12.2018 року 17882637,13 грн., а також загальну суму придбаних товарно-матеріальних цінностей, отриманих від платників податку на додану вартість, за даними Єдиного реєстру податкових накладних: за 2016 рік 18315659,00 грн., за 2018 рік 29959406,00 грн.

05.06.2019 року позивач подав заперечення на акт перевірки (т.1 а.с.72-79). У відповіді на заперечення від 13.06.2019 року № 2508/ФОП/21-22-13-05 контролюючий орган залишив висновки акту перевірки без змін та вперше навів формулу, за якою визначено витрати: «Розрахунок собівартості = (Залишок ТМЦ на 01.01.16 + Д-т на 01.01.16 - К-т на 01.01.16) + ЄРПН (ТМЦ) - (Залишок на 31.12.16 + Д-т на 31.12.16 - К-т на 31.12.2016)», де дебіторська та кредиторська заборгованість врахована без податку на додану вартість. За цією формулою собівартість товарно-матеріальних цінностей визначено за 2016 рік у сумі 18338161,94 грн., за 2018 рік у сумі 28928730,07 грн., тоді як за даними платника вартість товарно-матеріальних цінностей становить 19008771,14 грн. та 33175908,73 грн. відповідно (т.1 а.с.80-92).

19.06.2019 року на підставі акту перевірки ГУ ДФС у Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі прийнято:

податкове повідомлення-рішення форми «Р» № [номер приховано], яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, на суму 1106502,27 грн., у тому числі за податковим зобов`язанням 885201,82 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 221300,45 грн. (т.1 а.с.66);

податкове повідомлення-рішення форми «Р» № [номер приховано], яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем військовий збір, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, на суму 92208,52 грн., у тому числі за податковим зобов`язанням 73766,82 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 18441,70 грн. (т.1 а.с.67);

податкове повідомлення-рішення форми «Р» № [номер приховано], яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 173949,55 грн., у тому числі за податковим зобов`язанням 115966,37 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 57983,18 грн. (т.1 а.с.68);

податкове повідомлення-рішення форми «ПС» № [номер приховано], яким на підставі п.117.1 ст.117 ПК України за порушення п.63.3 ст.63 ПК України застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 170,00 грн. (т.1 а.с.69);

рішення № [номер приховано] про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким на підставі п.3 ч.11 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» застосовано штрафні санкції у сумі 11189,73 грн. (т.1 а.с.70);

вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-[телефон приховано] на суму 37299,11 грн. (т.1 а.с.71).

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, рішенням та вимогою, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Відповідно до положень ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст.67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, порядок проведення перевірок, права та обов`язки платників податків, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі ПК України; тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ч.5 ст.353 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Скасовуючи судові рішення у цій справі, Верховний Суд у постанові від 08.06.2022 року виходив з того, що прямі матеріальні витрати пов`язані з отриманим доходом, тому такі витрати можуть бути обліковані виключно після того, як буде отримано дохід від реалізації готової продукції, товарів, робіт, послуг; суди не з`ясували, чи реалізовано в межах звітного періоду саме ті товарно-матеріальні цінності, вартість яких віднесена позивачем до складу витрат підприємця у звітному періоді; перебування ж іншого товару на складі не підтверджено належними і допустимими доказами, а вартість придбаного, але нереалізованого товару не може бути включена до складу витрат підприємця до моменту фактичної реалізації такого товару. Верховний Суд також вказав, що суди повинні були не лише встановити, з яких підстав здійснені висновки в акті перевірки, а й надати кожному із встановлених контролюючим органом порушень правову оцінку у взаємозв`язку із доводами позивача і наданими ним на їх підтвердження доказами, а висновки податкового органу стосовно інших порушень є похідними від наявності чи відсутності порушення порядку визначення позивачем розміру оподатковуваного доходу.

Виконуючи ці вказівки, суд ухвалою від 25.10.2022 року запропонував учасникам справи надати письмові пояснення з урахуванням висновків Верховного Суду, у тому числі шляхом подання заяв по суті справи та додаткових доказів, та надає оцінку кожному встановленому контролюючим органом порушенню окремо.

Щодо податкового повідомлення-рішення № [номер приховано] (податок на доходи фізичних осіб), податкового повідомлення-рішення № [номер приховано] (військовий збір), рішення № [номер приховано] та вимоги № Ф-[телефон приховано] (єдиний внесок) суд зазначає наступне.

Відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пп.163.1.1 п.163.1 ст.163 ПК України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Відповідно до пп.164.1.3 п.164.1 ст.164 ПК України загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу.

Відповідно до п.177.2 ст.177 ПК України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Згідно з п.177.4 ст.177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать:

витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат (пп.177.4.1);

витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством (пп.177.4.2);

суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом (пп.177.4.3);

інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (пп.177.4.4).

Відповідно до пп.177.4.5 п.177.4 ст.177 ПК України не включаються до складу витрат підприємця: витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем; витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації; витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею; документально не підтверджені витрати.

Згідно з п.177.10 ст.177 ПК України фізичні особи - підприємці зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Пунктом 1 Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 16.09.2013 року № 481 (далі Порядок № 481), передбачено, що самозайняті особи зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат, у якій за підсумком робочого дня, протягом якого отримано дохід, на підставі первинних документів здійснюються записи про отримані доходи та документально підтверджені витрати. Відповідно до пункту 6 Порядку № 481 у графі 9 Книги зазначається сума чистого оподатковуваного доходу, яка розраховується як різниця між сумою доходу за звітний період та сумою понесених витрат від провадження господарської діяльності.

Відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пп.20.1.9 п.20.1 ст.20 ПК України контролюючі органи мають право вимагати під час проведення перевірок від платників податків, що перевіряються, проведення інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки.

Згідно з п.2 ч.1 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року № 2464-VI (далі Закон № 2464-VI) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб.

Відповідно до п.3 ч.11 ст.25 Закону № 2464-VI за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

Військовий збір відповідно до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України справляється з доходів, визначених статтею 163 ПК України, за ставкою 1,5 відсотка, а для фізичної особи - підприємця, яка перебуває на загальній системі оподаткування, базою його нарахування є чистий оподатковуваний дохід.

Згідно з п.123.1 ст.123 ПК України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов`язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, це тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов`язання, завищеної суми бюджетного відшкодування; при повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов`язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування штраф становить 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов`язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Таким чином, за правилами ПК України підставою для віднесення до складу витрат сум, понесених на придбання товарів (робіт, послуг), є сукупність таких умов, як реальне (фактичне) придбання товарів (робіт, послуг), використання придбаних товарів у власній господарській діяльності, безпосередній зв`язок цих витрат з отриманням доходу, а також документальне підтвердження понесених витрат.

Як зазначено у правових висновках, викладених у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 року у справі № 560/389/19, положення пункту 177.4 статті 177 ПК України прямо вказують про можливість віднесення підприємцем до складу витрат звітного періоду виключно витрат, пов`язаних із безпосереднім отриманням доходу. Таким чином, для набуття права на обліковування витрат відповідно до положень зазначеної статті має бути наявним прямий зв`язок між понесеними витратами з отриманим доходом.

Водночас, Порядком № 481 не передбачено ведення у Книзі обліку доходів і витрат залишку товарних запасів фізичними особами - підприємцями на загальній системі оподаткування, а Книга обліку доходів і витрат передбачає відображення доходів та витрат лише в сумовому виразі, без зазначення кількості реалізованих товарів.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 15.06.2022 року у справі № 520/550/20, законодавством не передбачено ведення залишку товарних запасів фізичними особами - підприємцями, які перебувають на загальній системі оподаткування. Водночас факт відсутності товарно-матеріальних цінностей та їх списання можна встановити тільки на підставі акта інвентаризації товарно-матеріальних цінностей. Аналогічна позиція щодо того, що Порядком № 481 не передбачено ведення у Книзі обліку доходів і витрат залишку товарних запасів фізичними особами - підприємцями на загальній системі оподаткування, викладена у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 року у справі № 814/2158/16.

Отже, з урахуванням висновків Верховного Суду у цій справі, для вирішення спору в частині визначення позивачем витрат за 2016 та 2018 роки визначальним є те, чи доведено контролюючим органом належними і допустимими доказами, що до складу витрат відповідного звітного року позивачем включено вартість конкретних товарів, які в цьому році реалізовані не були і залишились на складі.

Як вбачається з акту перевірки, висновок про завищення витрат зроблено контролюючим органом не на підставі дослідження первинних документів щодо придбання та реалізації конкретних товарів, а виключно шляхом розрахунку за наведеною вище формулою на підставі узагальнених вартісних показників: загальної суми придбаних товарно-матеріальних цінностей за даними Єдиного реєстру податкових накладних, а також сум залишків товарно-матеріальних цінностей, кредиторської та дебіторської заборгованості, повідомлених самим позивачем у відповіді на запит.

Акт перевірки не містить жодного посилання на первинні документи, за якими позивачем віднесено до витрат 2016 або 2018 року вартість товарів, що не були реалізовані у відповідному році, не містить переліку таких товарів, їх кількості та вартості, а сама формула, за якою визначено розмір витрат, в акті перевірки не наведена і вперше викладена лише у відповіді на заперечення платника від 13.06.2019 року.

Більше того, сам контролюючий орган в акті перевірки та у письмових поясненнях від 08.11.2022 року визнав, що у зв`язку з відсутністю в листах платника від 12.04.2019 року вх. № 15314/ФОП та від 19.04.2019 року вх. № 16202/ФОП інформації щодо обсягу та суми залишків по кожному виду товару у ході проведення перевірки неможливо встановити, які саме товарно-матеріальні цінності обліковувалися на залишках та у якій кількості на початок перевіряємого періоду (т.1 а.с.45, 68). Тобто, контролюючий орган не встановив, які саме товари перебували на залишках, а отже і не встановив, що вартість саме цих товарів була віднесена позивачем до складу витрат 2016 або 2018 року.

Відповідно до пп.20.1.9 п.20.1 ст.20 ПК України контролюючий орган мав право вимагати під час проведення перевірки від позивача проведення інвентаризації товарно-матеріальних цінностей та зняття їх залишків. Втім, відповідач обмежився лише направленням запиту від 12.04.2019 року № 1655/ФОП/21-22-13-05 з вимогою надати інформацію про залишки товарно-матеріальних цінностей у кількісному та вартісному вигляді станом на 01.01.2016 року, 01.01.2017 року, 01.01.2018 року та 31.12.2018 року. Доказів направлення відповідачем позивачу вимоги про проведення інвентаризації товарно-матеріальних цінностей матеріали справи не містять, інвентаризація не проводилась, акт інвентаризації відсутній.

За таких обставин відомості про залишки, надані позивачем у відповіді на запит у вигляді загальних вартісних показників, не є тим належним і допустимим доказом, який би підтверджував перебування на складі на кінець 2016 та 2018 років саме тих товарів, вартість яких включена позивачем до витрат відповідного року, на що прямо вказав Верховний Суд у постанові від 08.06.2022 року у цій справі.

Крім того, суд звертає увагу, що навіть за даними, на яких ґрунтується розрахунок самого відповідача, залишки товарно-матеріальних цінностей у позивача протягом 2016 року зменшились з 9101622,78 грн. до 8004068,78 грн., а протягом 2018 року з 10736474,50 грн. до 8549356,66 грн. Тобто, за вартісними показниками у 2016 та 2018 роках позивач реалізував не лише товари, придбані у звітному році, а й частину товарів, придбаних у попередніх періодах, що не свідчить про накопичення у ці роки на складі нереалізованих товарів, вартість яких віднесена до витрат. Відповідач у відзиві сам визнає, що фізична особа - підприємець має право віднести до витрат звітного року витрати, безпосередньо пов`язані з придбанням товарів у попередньому періоді, але пов`язані з отриманням доходу звітного року.

Аналіз складових формули відповідача свідчить, що зміна залишків товарно-матеріальних цінностей та зміна дебіторської заборгованості у 2016 та 2018 роках збільшують, а не зменшують визначену за цією формулою собівартість. Так, без урахування складової кредиторської заборгованості розрахунок за формулою відповідача становить за 2016 рік 19822561,09 грн. (18315659,00 + (9101622,78 - 8004068,78) + (10313924,13 - 9904576,04)), а за 2018 рік 33490006,76 грн. (29959406,00 + (10736474,50 - 8549356,66) + (16245680,53 - 14902197,61)), що перевищує задекларовану позивачем вартість товарно-матеріальних цінностей (19008771,14 грн. та 33175908,73 грн. відповідно). Отже, зменшення витрат позивача за розрахунком відповідача зумовлене виключно вирахуванням зміни кредиторської заборгованості перед постачальниками, яка характеризує стан розрахунків з контрагентами, а не наявність на складі нереалізованих товарів, і в будь-якому разі не дає відповіді на питання, чи реалізовано у звітному періоді саме ті товари, вартість яких віднесена до витрат.

Суд також враховує, що дебіторська заборгованість за відвантажені товарно-матеріальні цінності, яка є складовою формули відповідача, за своєю природою відображає заборгованість покупців за вже реалізовані (відвантажені) товари за цінами їх продажу і жодним чином не може свідчити про наявність у платника нереалізованих товарів. Загальна сума придбаних товарно-матеріальних цінностей за даними Єдиного реєстру податкових накладних охоплює лише операції з постачальниками, які є платниками податку на додану вартість, і сама по собі не підтверджує ні фактичної дати отримання товарів, ні їх подальшої реалізації. Застосування такої формули, яка не передбачена ні ПК України, ні Порядком № 481, не може підміняти встановлення контролюючим органом на підставі первинних документів конкретних фактів завищення витрат.

Окрім цього, перевірка проводилась за період з 01.01.2016 року по 31.12.2018 року, однак за 2017 рік контролюючий орган формулу не застосовував і прийняв задекларовані позивачем витрати у сумі 18236362,42 грн. як підтверджені (таблиця 32 акту перевірки). Водночас, як обґрунтовано зазначає позивач і не спростовано відповідачем по суті, застосування цієї ж формули до показників 2017 року дає вартість витрат 25196003,19 грн., тобто на 6959640,77 грн. більше задекларованих. Заперечення відповідача з цього приводу зводяться до того, що при доході 18500037,90 грн. витрати не можуть становити 25196003,19 грн., однак такий результат лише засвідчує, що формула відповідача не відображає реальної собівартості реалізованих товарів, а отже не може бути належним доказом завищення витрат і за 2016 та 2018 роки. Вибіркове застосування контролюючим органом методу розрахунку лише до тих періодів, у яких він призводить до донарахування податкових зобов`язань, не узгоджується з вимогами ч.2 ст.2 КАС України щодо обґрунтованості рішень суб`єкта владних повноважень.

Посилання відповідача на п.44.6 ст.44 ПК України суд відхиляє, оскільки акт перевірки не містить висновку про ненадання позивачем первинних документів, що підтверджують задекларовані витрати. Навпаки, згідно з розділом 2.10 акту перевірки порушень вимог законодавства щодо забезпечення зберігання первинних документів, звітності та інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, не встановлено (т.1 а.с.64), а будь-якого конкретного документа, витрати за яким не підтверджені або не пов`язані з господарською діяльністю позивача, акт перевірки не називає. Ненадання ж інформації про залишки у кількісному виразі по кожному виду товару, обов`язок ведення обліку яких законодавством на фізичну особу - підприємця на загальній системі оподаткування не покладено, не є ненаданням первинних документів у розумінні п.44.6 ст.44 ПК України.

Так само висновок акту перевірки про неналежне ведення Книги обліку доходів і витрат (незаповнення графи «Реквізит документа, що підтверджує понесені витрати») сам по собі не був підставою для визначення грошових зобов`язань і не свідчить про те, що відповідні витрати документально не підтверджені або не пов`язані з господарською діяльністю позивача, оскільки контролюючим органом не встановлено жодної конкретної витрати, яка не підтверджена первинними документами.

Відповідно до положень пунктів 1.5-1.7, 2.3.2.2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.03.2013 року № 395, акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства. Факти виявлених порушень викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та повною мірою, з посиланнями на первинні або інші документи, які зафіксовані в обліку та підтверджують наявність зазначених фактів. У разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно, зокрема, зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи з обліку, та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення.

Як зазначено у правових висновках, викладених у постанові Верховного Суду від 11.11.2021 року у справі № 420/1878/19, детальне відображення в акті змісту виявлених порушень є обов`язковою умовою вчинення податковим органом подальших дій щодо притягнення платника до податкової відповідальності, а факти податкових порушень, не зафіксовані в акті перевірки, не можуть слугувати підставою для притягнення платника до відповідальності.

Суд також зазначає, що ухвалою від 25.10.2022 року учасникам справи запропоновано надати письмові пояснення з урахуванням висновків Верховного Суду, у тому числі шляхом подання додаткових доказів. Однак відповідач у письмових поясненнях від 08.11.2022 року лише повторно виклав обставини, зазначені в акті перевірки, та не надав суду жодних доказів (первинних документів, актів інвентаризації, розрахунків у розрізі видів товарів тощо), які б підтверджували, що до складу витрат 2016 та 2018 років позивачем включено вартість товарів, що не були реалізовані у відповідних роках.

Таким чином, з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 08.06.2022 року у цій справі, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено належними і допустимими доказами факту включення позивачем до складу витрат 2016 та 2018 років вартості товарів, які не були реалізовані у межах відповідних звітних періодів, а відтак не доведено завищення позивачем витрат за 2016 рік на 670609,21 грн. та за 2018 рік на 4247178,66 грн. і заниження чистого оподатковуваного доходу.

Оскільки визначення позивачу грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 885201,82 грн. та штрафних санкцій у сумі 221300,45 грн. ґрунтується виключно на висновку про завищення витрат за 2016 та 2018 роки, податкове повідомлення-рішення від 19.06.2019 року № [номер приховано] є протиправним та підлягає скасуванню.

Податкове повідомлення-рішення від 19.06.2019 року № [номер приховано], яким збільшено грошове зобов`язання з військового збору, рішення від 19.06.2019 року № [номер приховано] про застосування штрафних санкцій за донарахування єдиного внеску та вимога про сплату боргу (недоїмки) від 19.06.2019 року № Ф-[телефон приховано] є похідними від висновку про заниження чистого оподатковуваного доходу за 2016 та 2018 роки, адже військовий збір та єдиний внесок визначені контролюючим органом саме з суми заниженого, на його думку, чистого оподатковуваного доходу. Оскільки такий висновок не знайшов свого підтвердження, зазначені податкове повідомлення-рішення, рішення та вимога також є протиправними та підлягають скасуванню.

Щодо податкового повідомлення-рішення № [номер приховано] (податок на додану вартість) суд зазначає наступне.

Відповідно до п.185.1 ст.185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких відповідно до статті 186 цього Кодексу розташоване на митній території України.

Згідно з п.187.1 ст.187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформленої відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п.188.1 ст.188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів. При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення.

Отже, за змістом абзацу другого п.188.1 ст.188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів порівнюється з ціною придбання саме таких товарів, тобто тих конкретних товарів, які реалізуються платником. Обов`язок довести, що товари реалізовано за ціною, нижчою від ціни їх придбання, покладається на контролюючий орган.

Як вбачається з акту перевірки та відповіді на заперечення від 13.06.2019 року, висновок про заниження бази оподаткування на загальну суму 579831,88 грн. та податкових зобов`язань на 115966,38 грн. зроблено контролюючим органом шляхом порівняння цін реалізації горошку, ікри кабачкової, квасолі, кришки, кукурудзи, молока згущеного та соку з ціною придбання відповідного товару в асортименті «станом на початок звітного року» або «в перевіреному періоді» за даними Єдиного реєстру податкових накладних (додаток 2 до акту перевірки).

Водночас, як уже зазначалось, контролюючий орган в акті перевірки визнав, що у ході перевірки неможливо встановити, які саме товарно-матеріальні цінності обліковувалися на залишках та у якій кількості на початок перевіряємого періоду. Позивач же стверджує, що реалізація консервації та кришки здійснювалась із залишків, придбаних у періодах, що передували перевіреному, за нижчими цінами, і ці доводи відповідачем не спростовано. За таких обставин висновок контролюючого органу про те, що реалізовані позивачем товари придбані саме за тими цінами, які відображені в Єдиному реєстрі податкових накладних за перевірений період, ґрунтується на припущенні, а не на дослідженні первинних документів щодо придбання конкретних реалізованих товарів.

Крім того, суд звертає увагу, що в акті перевірки як порушені норми щодо податку на додану вартість визначено п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187 та п.188.1 ст.188 ПК України, які регулюють визначення податкових зобов`язань, тоді як у податковому повідомленні-рішенні від 19.06.2019 року № [номер приховано] зазначено про порушення п.198.5 ст.198 ПК України, яка регулює нарахування податкових зобов`язань у разі використання товарів, по яких сформовано податковий кредит, поза господарською діяльністю (т.1 а.с.64, 68). Така невідповідність між встановленим в акті перевірки порушенням та підставою прийняття податкового повідомлення-рішення свідчить про неоднозначність та необґрунтованість визначених контролюючим органом податкових зобов`язань.

Щодо висновків акту перевірки про ознаки нереальності господарських операцій позивача з ТОВ «Альвін ЛТД» у серпні та жовтні 2018 року суд зазначає, що визначена податковим повідомленням-рішенням № [номер приховано] сума податкових зобов`язань (115966,37 грн.) відповідає сумі заниження податкових зобов`язань, встановленого в акті перевірки за п.188.1 ст.188 ПК України, а сам відповідач у письмових поясненнях підтверджує, що податок на додану вартість за операціями з ТОВ «Альвін ЛТД» позивач включив до податкових зобов`язань декларацій за серпень та жовтень 2018 року. Отже, вказані висновки не вплинули на розмір визначеного позивачу грошового зобов`язання та не можуть свідчити про правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи викладене, податкове повідомлення-рішення від 19.06.2019 року № [номер приховано] є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо податкового повідомлення-рішення № [номер приховано] (штраф у сумі 170,00 грн.) суд зазначає наступне.

Відповідно до п.63.3 ст.63 ПК України з метою проведення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік у контролюючих органах за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об`єктів оподаткування або об`єктів, які пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку).

Згідно з пунктами 8.1, 8.2 Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 року № 1588, платник податків зобов`язаний повідомляти про об`єкти оподаткування та об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, до контролюючих органів за основним місцем обліку; об`єктами оподаткування і об`єктами, пов`язаними з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, є майно та дії, у зв`язку з якими у платника податків виникають обов`язки щодо сплати податків та зборів. Відповідно до пункту 8.4 цього Порядку повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою № 20-ОПП подається протягом 10 робочих днів після їх реєстрації, створення чи відкриття до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків.

Пунктом 117.1 ст.117 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що неподання у строки та у випадках, передбачених цим Кодексом, заяв або документів для взяття на облік у відповідному контролюючому органі, реєстрації змін місцезнаходження чи внесення інших змін до своїх облікових даних, неподання виправлених документів для взяття на облік чи внесення змін, подання з помилками чи у неповному обсязі, неподання відомостей стосовно осіб, відповідальних за ведення бухгалтерського обліку та/або складення податкової звітності, відповідно до вимог встановлених цим Кодексом, тягнуть за собою накладення штрафу на самозайнятих осіб у розмірі 170 гривень.

Актом перевірки встановлено, що місцем зберігання придбаного товару та здійснення підприємницької діяльності позивача у період з 2016 по 2018 роки є орендовані складські приміщення, розташовані за адресами: м. Херсон, вул. Тельмана, 2 та м. Тернопіль, вул. Лук`яновича, 8, що підтверджено письмовими поясненнями позивача від 12.04.2019 року та договорами оренди, при цьому повідомлення за формою № 20-ОПП про ці об`єкти позивач до контролюючого органу не подав.

Зазначене порушення не є похідним від висновку про завищення витрат, а є самостійним податковим правопорушенням. Позивач факт використання орендованих складських приміщень та неподання повідомлень за формою № 20-ОПП не заперечує, жодних доводів щодо протиправності податкового повідомлення-рішення від 19.06.2019 року № [номер приховано] ні в позовній заяві, ні у відповіді на відзив не наводить.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 20.05.2021 року у справі № 560/3008/19, повідомлення про об`єкти оподаткування і об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою № 20-ОПП подається до контролюючого органу протягом 10 робочих днів з дати оформлення договору купівлі-продажу, оренди чи іншого документа на право володіння, користування або розпорядження об`єктом оподаткування, а за його неподання до фізичної особи - підприємця правомірно застосовується штраф у розмірі 170 грн. відповідно до п.117.1 ст.117 ПК України.

Отже, податкове повідомлення-рішення від 19.06.2019 року № [номер приховано] прийнято відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені ПК України, а тому підстави для його скасування відсутні.

Згідно із ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (ч.2 ст.77 КАС України).

Згідно зі ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини у п.110 рішення у справі «Компанія Вастберга таксі Актіболаг та Вулік проти Швеції» від 23.07.2002 року зазначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасовувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами для призначення податкових штрафів (санкцій), має саме податкове управління.

Відповідачем законність податкових повідомлень-рішень від 19.06.2019 року № [номер приховано], № [номер приховано], № [номер приховано], рішення від 19.06.2019 року № [номер приховано] та вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 19.06.2019 року № Ф-[телефон приховано] не доведена, а законність податкового повідомлення-рішення від 19.06.2019 року № [номер приховано] доведена, тому доводи відповідача суд частково відхиляє з вищенаведених мотивів.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, зокрема, рішенням у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Враховуючи вищевикладене, позов підлягає задоволенню частково, у тому числі шляхом скасування оскаржуваної вимоги від 19.06.2019 року, оскільки ця вимога є похідною від нарахування податкових зобов`язань за порушення ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» на підставі Акта перевірки від 26.04.2019 року №231/21-22-13-05/1932902071.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно з ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем сплачено судовий збір за подання даного позову у сумі 9605,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 18.10.2019 року № 331 (т.1 а.с.3). Враховуючи, що позовні вимоги майнового характеру на загальну суму 1421319,18 грн. задоволено на суму 1421149,18 грн., на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 9603,85грн.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 19.06.2019 року № [номер приховано].

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 19.06.2019 року № [номер приховано].

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 19.06.2019 року № [номер приховано].

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 19.06.2019 року № [номер приховано] про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про сплату боргу (недоїмки) від 19.06.2019 року № Ф-[телефон приховано].

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі за рахунок бюджетних асигнувань на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 9603(дев`ять тисяч шістсот три)грн. 85коп. витрат зі сплати судового збору.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст.ст. 293,295 КАС України до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Учасники справи:

Позивач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Головне управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (код ЄДРПОУ 43143201; місцезнаходження: просп. Ушакова, буд. 75, м. Херсон, 73026).

Суддя М.М. Аракелян

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
25.10.2022 Ухвала № 106954483 без тексту Одеський окружний адміністративний суд
08.06.2022 Постанова № 104677503 без тексту Касаційний адміністративний суд Верховного Суду
03.06.2022 Ухвала № 104635116 без тексту Касаційний адміністративний суд Верховного Суду
16.03.2021 Ухвала № 95579879 без тексту Касаційний адміністративний суд Верховного Суду
27.01.2021 Ухвала № 94458377 без тексту Касаційний адміністративний суд Верховного Суду
09.12.2020 Постанова № 93629028 без тексту П'ятий апеляційний адміністративний суд
09.12.2020 Постанова № 93403669 без тексту П'ятий апеляційний адміністративний суд
06.11.2020 Ухвала № 92691036 без тексту П'ятий апеляційний адміністративний суд
01.09.2020 Ухвала № 91275683 без тексту П'ятий апеляційний адміністративний суд
01.09.2020 Ухвала № 91275682 без тексту П'ятий апеляційний адміністративний суд
28.04.2020 Ухвала № 88958200 без тексту П'ятий апеляційний адміністративний суд
03.04.2020 Ухвала № 88574786 без тексту П'ятий апеляційний адміністративний суд
16.03.2020 Ухвала № 88204886 без тексту П'ятий апеляційний адміністративний суд
22.01.2020 Рішення № 87166331 без тексту Херсонський окружний адміністративний суд
15.01.2020 Ухвала № 86951706 без тексту Херсонський окружний адміністративний суд
17.12.2019 Ухвала № 86380299 без тексту Херсонський окружний адміністративний суд
28.10.2019 Ухвала № 85223042 без тексту Херсонський окружний адміністративний суд

Стежити за судами компанії

Лист на пошту, щойно в реєстрі зʼявиться нове рішення зі стороною ЄДРПОУ 43143201. Одна компанія щотижня безкоштовно, до 50 компаній щоденно на платному тарифі.

Підключити моніторинг