КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
про відмову в забезпеченні позову
04 листопада 2026 року справа №320/40221/26
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Недержавна некомерційна професійна організація "Національна асоціація адвокатів України", Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури Миколаївської області, Рада адвокатів Миколаївської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,
в с т а н о в и в:
До Київського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" звернувся ОСОБА_1 з позовом до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати в повному обсязі рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури № ІХ-006/2026 від 25.09.2026 року, яким відмовлено у поновленні строку оскарження рішення Дисциплінарної палати КДКА Миколаївської області № 1 ДС від 20.03.2026 року, скаргу адвоката ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Дисциплінарної палати КДКА Миколаївської області № 1 ДС від 20.03.2026 року - без змін;
- зобов`язати Вищу кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури повторно розглянути скаргу адвоката ОСОБА_1 на рішення Дисциплінарної палати КДКА Миколаївської області № 1 ДС від 20.03.2026 року, первинно подану 09.04.2026 року та повторно направлену після усунення недоліків 21.04.2026 року, із належною оцінкою обставин своєчасного первинного подання скарги, фактичного моменту повідомлення про її повернення, причин повторного звернення та невідкладності усунення недоліків, прийнявши відповідне рішення з урахуванням правової оцінки суду, а в разі поновлення строку адміністративного оскарження - здійснити розгляд скарги по суті.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.10.2026 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження. Розпочато підготовку справи до судового розгляду. Залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Недержавну некомерційну професійну організацію "Національна асоціація адвокатів України", Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури Миколаївської області та Раду адвокатів Миколаївської області. Призначено підготовче засідання на 01.12.2026. Витребувано докази по справі від відповідача та третіх осіб.
02.11.2026 канцелярією суду зареєстровано заяву позивача про забезпечення позову, подану через підсистему "Електронний суд" 30.10.2026, в якій просить суд:
- задовольнити заяву позивача - ОСОБА_1 - про забезпечення адміністративного позову у справі №320/40221/26 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури про визнання протиправним та скасування рішення ВКДКА № ІХ-006/2026 від 25.09.2026 року та зобов`язання вчинити певні дії;
- вжити заходів забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення дії рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури № ІХ-006/2026 від 25.09.2026 року, яким відмовлено у поновленні строку оскарження рішення Дисциплінарної палати КДКА Миколаївської області № 1 ДС від 20.03.2026 року, скаргу адвоката ОСОБА_1 залишено без задоволення, а зазначене рішення регіональної КДКА залишено без змін, - до набрання законної сили судовим рішенням у справі №320/40221/26, якщо відповідний захід не буде скасований судом раніше в установленому законом порядку.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач зазначає, що рішенням Дисциплінарної палати КДКА Миколаївської області від 20.03.2026 № 1 ДС до нього застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю строком на шість місяців.
Не погодившись із зазначеним рішенням, 09.04.2026 він звернувся до ВКДКА зі скаргою. Проте таку скаргу було повернуто без розгляду у зв`язку з недоліками її оформлення. 21.04.2026 після усунення недоліків він повторно подав скаргу разом із заявою про поновлення строку на її подання.
Як зазначає позивач, 01.05.2026 ВКДКА прийняла рішення №V-028/2026, яким зупинила дію рішення Дисциплінарної палати КДКА Миколаївської області № 1 ДС від 20.03.2026 до прийняття рішення за результатами розгляду скарги.
У вказаному рішенні ВКДКА самостійно врахувала наявність значної кількості незавершених судових проваджень, у яких позивач здійснював захист та представництво інтересів клієнтів, негативні наслідки вимушеної заміни захисника, можливість відкладення судових засідань та порушення безперервності надання професійної правничої допомоги.
З огляду на вказане позивач вказує, що необхідність тимчасового захисту прав позивача та його клієнтів раніше вже була предметом самостійної оцінки відповідача, за результатами якої сама ВКДКА визнала наявність підстав для зупинення дії дисциплінарного рішення.
Проте, 25.09.2026 ВКДКА прийняла оскаржуване рішення № ІХ-006/2026, яким відмовила позивачу у поновленні строку на оскарження рішення Дисциплінарної палати КДКА Миколаївської області № 1 ДС від 20.03.2026, скаргу залишила без задоволення, а рішення Дисциплінарної палати КДКА Миколаївської області - без змін.
За твердженням позивача, його скаргу фактично не було розглянуто по суті.
Як зазначає позивач, з прийняттям оскаржуваного рішення припинилася дія заходу, застосованого рішенням ВКДКА від 01.05.2026 № V-028/2026, внаслідок чого виникли умови для виконання дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю.
При цьому, відповідно до рішення Ради адвокатів України від 18.10.2025 №122, перебіг строку застосованого дисциплінарного стягнення поновлюється з моменту, на якому його було зупинено.
Зокрема, як вказує позивач, 12.10.2026 до Єдиного реєстру адвокатів України було внесено відомості про зупинення права позивача на заняття адвокатською діяльністю з 25.09.2026 до 15.02.2027 на підставі оскаржуваного рішення ВКДКА № ІХ-006/2026 від 25.09.2026.
Позивач стверджує, що зазначене обмеження має безпосередній вплив на здійснення ним незалежної професійної діяльності, оскільки унеможливлює належне виконання раніше укладених договорів про надання правничої допомоги, участь у судових засіданнях, здійснення захисту підозрюваних та обвинувачених, представництво інтересів клієнтів, а також виконання інших професійних обов`язків, нерозривно пов`язаних зі статусом адвоката.
При цьому, позивач зауважує, що на момент прийняття оскаржуваного рішення він здійснював професійну діяльність одночасно у значній кількості кримінальних, цивільних та адміністративних проваджень, що підтверджується укладеними договорами про надання правничої допомоги, судовими повістками, повідомленнями про призначення судових засідань, календарями робочого часу та відповідними процесуальними документами, які були долучені до адміністративного позову.
З огляду на зазначене, позивач вважає, що подальше скасування оскаржуваного рішення ВКДКА саме по собі не забезпечить можливості повторної його участі в судових засіданнях, які відбулися за його відсутності, не відновить втрачений час здійснення професійної діяльності та не усуне автоматично наслідків порушення безперервності надання правничої допомоги та не усунене наслідки неотримання ним адвокатського гонорару, втрачених клієнтів та розірваних договорів про надання правничої допомоги.
Також позивач стверджує, що невжиття заходів забезпечення адміністративного позову створює реальний ризик істотного ускладнення ефективного судового захисту та повноцінного поновлення порушених прав позивача, оскільки наслідки продовження виконання дисциплінарного стягнення можуть набути незворотного характеру ще до остаточного вирішення питання про законність рішення ВКДКА № ІХ-006/2026 від 25.09.2026.
Крім того, позивач обґрунтовує необхідність забезпечення позову наявністю, на його думку, очевидних ознак протиправності рішення ВКДКА № ІХ-006/2026 від 25.09.2026. Зокрема, зазначає, що лист про повернення первинної скарги без розгляду було направлено з порушенням установленого десятиденного строку, що, за його твердженням, штучно зумовило пропуск строку оскарження на один день.
Позивач вважає, що ВКДКА не надала належної оцінки його доводам щодо неповноважності Дисциплінарної палати КДКА Миколаївської області, статусу окремих членів Дисциплінарної палати, дотримання порядку голосування під час ухвалення рішення, а також значення рішення Ради адвокатів України від 01.05.2026 №21, яким надано роз`яснення щодо направлення адвокатських запитів у межах відповідних договірних відносин.
Окрім того, позивач також зазначає, що обраний ним захід забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення ВКДКА № ІХ-006/2026 від 25.09.2026 до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі безпосередньо пов`язаний із предметом спору, має тимчасовий характер і є співмірним із заявленими вимогами, а тому відповідає положенням статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на викладене, позивач вважає, що невжиття заходів щодо забезпечення позову призведе до неможливості відновлення його порушеного права, а забезпечення позову сприятиме збереженню існуючого становища прав та обов`язків заявника до розгляду справи по суті.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 02.11.2026 (Дата та час закінчення розподілу: 02.11.2026 10:52:24) визначено головуючим щодо розгляду вказаної заяви суддю Київського окружного адміністративного суду Кушнову А.О.
Відповідно до частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
З урахуванням вищенаведеного положення КАС України, розгляд заяви позивача про забезпечення позову здійснюється без повідомлення сторін.
Розглядаючи заяву позивача про забезпечення позову, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з частиною першою статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:
- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
- наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги;
- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів;
- запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Інститут забезпечення позову за своєю сутністю та з урахуванням європейського досвіду є інститутом попереднього судового захисту.
Згідно Рекомендації №R(89)8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятої Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.
Отже, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом заборони вчиняти певні дії.
За своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.
Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за заявою позивача.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Позиція аналогічного змісту викладена в постанові Верховного Суду від 24.04.2025 у справі №320/17940/24.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 зазначила, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17 зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №826/8556/17, від 25.04.2019 у справі №826/10936/18, від 07.04.2020 у справі №826/13413/18 та інших.
Суд зауважує, що предметом спору у даній справі є правомірність рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури № ІХ-006/2026 від 25.09.2026 року, яким відмовлено у поновленні строку оскарження рішення Дисциплінарної палати КДКА Миколаївської області № 1 ДС від 20.03.2026 року, скаргу адвоката ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Дисциплінарної палати КДКА Миколаївської області № 1 ДС від 20.03.2026 року - без змін.
На підставі вказаного рішення 12.10.2026 до Єдиного реєстру адвокатів України було внесено відомості про зупинення права позивача на заняття адвокатською діяльністю з 25.09.2026 до 15.02.2027.
Так, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач стверджує, що невжиття заходів щодо забезпечення позову призведе до неможливості відновлення його порушеного права, а забезпечення позову сприятиме збереженню існуючого становища прав та обов`язків заявника до розгляду справи по суті.
При цьому, обґрунтовуючи необхідність забезпечення позову, позивач посилається на ризик відкладення судових засідань у кримінальних, цивільних та адміністративних провадженнях, можливість порушення прав його клієнтів, складність заміни захисника, втрату доходу, а також на висновки ВКДКА, викладені в рішенні №V-028/2026 від 01.05.2026.
Оцінюючи такі доводи позивача, суд зазначає наступне.
Обґрунтовуючи заяву, позивач стверджує, що прийняття рішення ВКДКА від 25.09.2026 № ІХ-006/2026 зумовило припинення дії заходу, застосованого рішенням ВКДКА від 01.05.2026 № V-028/2026, та створило передумови для виконання дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю строком на шість місяців, оскільки до Єдиного реєстру адвокатів України 12.10.2026 внесено відомості про зупинення права позивача на заняття адвокатською діяльністю з 25.09.2026 до 15.02.2027.
Проте, суд звертає увагу на те, що Верховний Суд у постановах від 24.05.2023 у справі №640/10883/22, від 03.08.2023 у справі №600/2304/22-а, від 20.05.2025 у справі №460/27546/23 наголосив на тому, що рішення чи дії суб`єктів владних повноважень безумовно мають певний вплив на права та інтереси особи, щодо якої вони прийняті/вчинені. Такі рішення можуть мати негативний вплив на права та обов`язки особи, тим більше, якщо це рішення, прийняте уповноваженим дисциплінарним органом, спрямоване на застосування передбаченої законом спеціальної професійної відповідальності, правова природа якої обумовлена особливим статусом адвоката. Водночас такі обставини, навіть у разі їхнього доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Стосовно доводів про те, що факт застосування дисциплінарного стягнення впливає на професійну діяльність заявника, приводить до негативних наслідків щодо цієї діяльності та іншої діяльності, впливає на його репутацію, то суд звертає увагу на те, що дисциплінарна відповідальність завжди носить негативний характер щодо особи, до якої вона застосовується, з огляду на характер, як захід примусу.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що виконання дисциплінарного стягнення не є достатньою підставою для забезпечення позову.
Щодо ризику відкладення судових засідань та заподіяння шкоди клієнтам заявника, то суд зауважує, що надані позивачем судові повістки, повідомлення про призначення судових засідань підтверджують лише призначення відповідних засідань, однак не свідчать про те, що їх було відкладено саме внаслідок виконання дисциплінарного стягнення або неможливості позивача брати участь у судових засіданнях.
Надані позивачем матеріали не дають підстав установити причинний зв`язок між прийняттям оскаржуваного рішення ВКДКА та відкладенням зазначених судових засідань.
За таких обставин доводи позивача про ризик заподіяння шкоди його клієнтам внаслідок неможливості забезпечити належний захист у відповідних кримінальних, цивільних та адміністративних на час розгляду цієї заяви не підтверджені достатніми доказами.
Щодо доводів позивача про порушення прав його клієнтів та складність заміни захисника в кримінальних провадженнях, то суд звертає увагу, що заходи забезпечення позову спрямовані на забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів особи, яка звертається до суду з відповідними вимогами. Водночас права клієнтів позивача на захист у кримінальних провадженнях не є безпосереднім предметом даного адміністративного позову, а самі клієнти не є учасниками цього адміністративного провадження.
Суд враховує можливий вплив обставин, на які посилається позивач, на права третіх осіб під час оцінки співмірності заходів забезпечення позову та балансу інтересів. Однак самі по собі такі обставини не звільняють позивача від обов`язку довести наявність установлених статтею 150 КАС України підстав для забезпечення його власних прав.
Крім того, у разі виникнення обставин, які унеможливлюють подальшу участь обраного захисника у кримінальному провадженні, питання забезпечення права на захист підлягає вирішенню в межах відповідного кримінального провадження з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства, у тому числі шляхом залучення іншого захисника, зокрема за призначенням, у передбачених законом випадках.
Вирішення таких процесуальних питань не належить до предмета розгляду цієї заяви про забезпечення позову в адміністративній справі.
Щодо доводів позивача про втрату доходу у вигляді неотримання адвокатських гонорарів, то суд зауважує, що негативні майнові наслідки, які можуть настати внаслідок виконання дисциплінарного стягнення, самі по собі не свідчать про неможливість поновлення порушених прав у разі задоволення позову. У випадку визнання відповідного рішення протиправним заявник не позбавлений можливості порушити питання про відшкодування завданої шкоди в встановленому законом порядку за наявності передбачених для цього правових підстав.
Наведені позивачем обставини щодо необхідності забезпечення обов`язкової участі захисника в окремих кримінальних провадженнях не змінюють зазначеного висновку, оскільки, як встановлено судом вище, відповідні ризики не підтверджені належними доказами.
При цьому, судом враховано, що Верховний Суд у постановах від 30.09.2020 у справі №640/1305/20, від 22.10.2020 у справі №640/1304/20, від 24.11.2020 у справі №640/9636/20, від 20.04.2021 у справі №640/17351/19, від 14.05.2021 у справі №320/3957/20, від 24.05.2023 у справі №640/10883/22, від 14.05.2025 у справі №260/5758/24 визнав неприйнятними аргументи про те, що застосованим дисциплінарним заходом здійснено втручання у право позивача - адвоката на працю, оскільки вимагає оцінки пропорційності застосованого заходу вчиненого дисциплінарного проступку, що не допустимо при вирішенні питання забезпечення позову.
Отже, доводи щодо можливих майнових втрат не підтверджують наявності реальної загрози істотного ускладнення ефективного захисту або поновлення прав заявника в розумінні пункту 1 частини другої статті 150 КАС України.
Щодо посилання позивача на те, що висновок щодо можливості заподіяння шкоди клієнтам адвоката, який викладений в рішенні ВКДКА № V-028/2026 від 01.05.2026, підтверджує наявність відповідного ризику і на цей час, то суд вважає такі доводи позивача безпідставними, з огляду на наступне.
Відповідно до процесуального законодавства преюдиційне значення можуть мати обставини, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, за наявності передбачених законом умов. Рішення органу адвокатського самоврядування не є судовим рішенням та не має преюдиційного значення для суду під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Крім того, рішення ВКДКА від 01.05.2026 № V-028/2026 ухвалено в межах іншої процедури, на іншій стадії розгляду скарги та за обставин, які існували на момент його прийняття. Зазначеним рішенням було застосовано захід, дія якого обмежувалася моментом прийняття рішення за результатами розгляду скарги по суті.
При цьому станом на 01.05.2026 фактичні обставини, зокрема щодо призначених судових засідань та відомостей у Єдиному реєстрі адвокатів України, могли відрізнятися від обставин, які існують на час розгляду цієї заяви.
Отже, саме по собі попереднє рішення ВКДКА не звільняє заявника від обов`язку довести існування реальної загрози порушення його прав станом на дату звернення до суду з цією заявою.
Висновки, викладені в рішенні ВКДКА від 01.05.2026 № V-028/2026, можуть бути враховані судом як одна з обставин справи, однак не є достатнім доказом існування актуального ризику заподіяння непоправної шкоди позивачу.
Щодо ризиків, пов`язаних із застосуванням заходу забезпечення позову, то суд враховує не лише можливі негативні наслідки невжиття відповідних заходів, а й правові наслідки їх застосування для учасників правовідносин та публічних інтересів.
Зупинення дії рішення колегіального органу адвокатського самоврядування за відсутності належних доказів реальної загрози порушення прав заявника може призвести до фактичного відновлення правового становища, яке існувало до прийняття оскаржуваного рішення, ще до перевірки його законності судом по суті.
Крім того, застосування такого заходу за обставин, коли його правові наслідки не забезпечують досягнення заявленої мети, може зумовити виникнення правової невизначеності щодо виконання рішення Дисциплінарної палати КДКА Миколаївської області та реалізації повноважень органів адвокатського самоврядування.
Суд також бере до уваги публічний інтерес у забезпеченні виконання рішень, прийнятих органами адвокатського самоврядування в межах їхніх повноважень, до моменту встановлення судом підстав для визнання таких рішень протиправними.
За результатами оцінки наведених обставин у сукупності суд дійшов висновку, що заявник не довів існування реальної та актуальної загрози істотного ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту або поновлення його прав у розумінні пункту 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
Отже, передбачена зазначеною нормою підстава для забезпечення позову відсутня.
Крім того, відповідно до пункту 2 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення позову допускається, зокрема, у разі наявності очевидних ознак протиправності рішення суб`єкта владних повноважень та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду.
Очевидними можуть вважатися такі ознаки протиправності, які встановлюються без необхідності детального дослідження доказів та остаточного вирішення спірних правовідносин, зокрема на підставі змісту оскаржуваного рішення та безпосередньо застосовних норм права.
При цьому встановлення відповідних ознак на стадії вирішення питання про забезпечення позову не повинно підміняти розгляд справи по суті. Водночас застосування цієї підстави передбачає наявність достатніх об`єктивних даних, які свідчать про очевидну протиправність оскаржуваного рішення, а не лише про існування спору щодо його законності.
У заяві про забезпечення позову позивач стверджує про очевидні ознаки протиправності цього рішення.
Проте, суд зауважує, що встановлення таких ознак потребує наявності об`єктивних даних, які дають змогу виявити порушення без повного розгляду спору по суті.
Щодо посилання позивача на можливі порушення під час формування складу КДКА Миколаївської області та Дисциплінарної палати, припинення повноважень ОСОБА_2 , її обрання головою палати, участь у голосуванні члена палати, який проводив перевірку, а також дотримання кворуму й порядку голосування під час прийняття рішення від 20.03.2026 № 1 ДС, то суд зауважує, що предметом даного позову визначено рішення ВКДКА № ІХ-006/2026 від 25.09.2026, тоді як рішення Дисциплінарної палати КДКА Миколаївської області та рішення Ради адвокатів Миколаївської області від 27.02.2026 №34 безпосереднім предметом цього позову не є.
Отже, наведені доводи стосуються передусім законності рішення КДКА та потребують окремого дослідження, а тому самі по собі не свідчать про очевидну протиправність оскаржуваного рішення ВКДКА.
Щодо рішення Ради адвокатів України від 01.05.2026 №21, позивач вказав, що цим рішенням надано роз`яснення щодо застосування статті 24 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" у контексті направлення адвокатських запитів після відмови клієнта від захисника, підтверджує відсутність у його діях складу дисциплінарного проступку.
Однак, суд зазначає, що це рішення прийняте після ухвалення дисциплінарного рішення від 20.03.2026 № 1 ДС та не має безпосереднього значення для оцінки правомірності оскаржуваного рішення ВКДКА, яке стосується, зокрема, відмови в поновленні строку оскарження. Питання обов`язковості відповідного роз`яснення, його застосування до дій заявника, вчинених у 2025 році, та співвідношення з обставинами дисциплінарної справи потребують дослідження під час розгляду справи по суті.
Поряд з цим, суд зауважує, що Великою Палатою Верховного Суду в рішенні від 28.03.2018 у справі №800/521/17 зроблено висновок про те, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення в справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.
Суд зазначає, що на даному етапі суд позбавлений можливості встановити ознаки протиправності згаданого вище рішення, оскільки встановлення таких обставин можливе лише під час розгляду справи по суті, що виключає можливість його попередньої правової оцінки в межах вирішення питання про забезпечення позову.
Саме існування ознак протиправності дій чи рішення суб`єкта владних повноважень, як стверджує позивач, не може бути єдиною підставою для забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу, оскільки дана ознака є лише передумовою для такого забезпечення та повинна прийматись судом до уваги із урахуванням іншої підстави забезпечення позову - невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.
У даному випадку така обов`язкова умова для забезпечення адміністративного позову як наявність очевидних ознак протиправності дій/бездіяльності та рішення відповідача у спірних правовідносинах може бути виявлена судом тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності, як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.
Поряд з цим, суд зазначає, що в постанові Верховного Суду від 21.05.2026 у справі №120/7636/25 зроблено наступні висновки:
«…42. За правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 30 вересня 2020 року в справі №640/1305/20, від 22 жовтня 2020 року в справі №640/1304/20, від 24 листопада 2020 року в справі №640/9636/20, від 14 травня 2021 року в справі №320/3957/20, яка врахована Верховним Судом у постанові від 20 травня 2025 року в справі №460/27546/23, оскільки позивачі звернулися до суду з позовами, зокрема, щодо скасування рішень дисциплінарних палат КДКА, дія яких обмежена в часі, то зупинення таких рішень в порядку забезпечення позову фактично вказує на вирішення позовних вимог в адміністративному спорі по суті, з огляду на їхній тимчасовий характер.
43. У постановах від 24 травня 2023 року в справі №640/10883/22 та від 03 серпня 2023 року в справі №600/2304/22-а Верховний Суд звернув увагу на те, що рішення суду за такими позовами (про визнання протиправними та скасування рішень про накладення дисциплінарного стягнення) не потребують виконання, їхнє значення полягає у констатації факту правомірності/неправомірності оскаржуваного рішення і позбавлення його правових наслідків шляхом скасування. Також Верховний Суд зазначив, що позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підміняє судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом. Надання правової оцінки оскаржуваним рішенням КДКА та ВКДКА має здійснюватися судом у межах процедури судового розгляду, з дотриманням усіх процесуальних гарантій учасників справи, передбачених процесуальним законом.
Тому вжиття заходів забезпечення позову у такий спосіб (шляхом зупинення дії рішення) фактично призводить до вирішення спору по суті.».
Враховуючи вказаний вище висновок Верховного Суду, суд зауважує, що підстави вважати рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури № ІХ-006/2026 від 25.09.2026 таким, що має очевидні ознаки протиправності та порушує права позивача наразі відсутні, оскільки такі обставини підлягають встановленню саме в ході розгляду адміністративної справи з урахуванням усіх належних та допустимих доказів, які учасники справи надають суду.
Відтак, позивачем не доведено належними та достатніми доказами, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у цій справі.
Зокрема, доводи позивача про ризик істотного ускладнення ефективного захисту або поновлення його прав не підтверджені належними доказами, які б свідчили про існування реальної та актуальної загрози. Надані матеріали не підтверджують причинного зв`язку між прийняттям оскаржуваного рішення ВКДКА та відкладенням судових засідань, а також не дають змоги встановити фактичне обмеження права заявника на заняття адвокатською діяльністю станом на дату звернення до суду.
Так само судом не встановлено очевидних ознак протиправності рішення ВКДКА № ІХ-006/2026 від 25.09.2026. Доводи позивача щодо дотримання строків розгляду скарги, правомірності відмови в поновленні строку оскарження, законності рішення Дисциплінарної палати КДКА Миколаївської області та значення рішення Ради адвокатів України від 01.05.2026 №21 потребують дослідження доказів і надання їм правової оцінки під час розгляду справи по суті.
Крім того, заявлений захід забезпечення позову не забезпечує досягнення мети, на яку посилається позивач, оскільки зупинення дії рішення ВКДКА саме по собі не припиняє дії рішення Дисциплінарної палати КДКА Миколаївської області, яким застосовано дисциплінарне стягнення. Заявлений захід також потребує оцінки з погляду його адекватності, співмірності та відповідності під час розгляду справи по суті.
Таким чином, дослідивши встановлені обставини, проаналізувавши вищенаведені правові норми та всі доводи позивача, суд дійшов висновку про відсутність підстав для вжиття адміністративним судом заходів забезпечення позову відповідно до положень статті 150 КАС України.
Керуючись ст.ст. 150-157, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у х в а л и в:
1. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі №320/40221/26 - відмовити.
2. Копію ухвали суду надіслати (надати) учасникам справи (їх представникам), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Суддя Кушнова А.О.