Рішення № 141198045 у справі № 607/10282/25 від 25.09.2026

25.09.2026

Справа №607/10282/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2026 року м.Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

-головуючої судді Черніцької І.М.

-за участю секретаря судового засідання Ходань С.І.

з участю: позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 ,

адвокатів Магдич О.О., Войнарського А.Й.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання,-

В С Т А Н О В И В:

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 25 лютого 2022 року між нею та ОСОБА_2 було укладено договір довічного утримання посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Бадер Л.В., зареєстрований в реєстрі за № 183.

Згідно умов п. 1 договору, відчужувач передає у власність, а набувач приймає належну відчужувачу квартиру за АДРЕСА_1 .

Відповідно до умов договору набувач зобов`язувалась довічно надавати відчужувачу матеріальне забезпечення, а також всі види догляду (пікування). Догляд включає у себе забезпечення відчужувача продуктами харчування, необхідним одягом, медикаментами та лікарськими засобами, надання медичної допомоги, оплата за власний рахунок комунальних послуг та інших платежів пов`язаних із проживанням у квартирі, надання будь-якої іншої допомоги, а також щомісячне матеріальне забезпечення у розмірі 500 грн.

Свої зобов`язання за спірним договором відповідач не виконувала належним чином. Протягом 2022 року та першої половини 2023 року ОСОБА_2 зрідка відвідувала її, інколи приносила продукти з власного саду та городу, місцеві фрукти, овочі. Однак, матеріальних витрат по утриманню не несла, виплату щомісячного забезпечення не здійснювала, ліки, медичні засоби, продукти, одяг та побутові товари домашнього вжитку не купляла.

Посилаючись на наведене, просить задовольнити позов.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26.05.2025 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08.09.2025 року, яку занесено до протоколу судового засідання, закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.

Відповідач подала відзив на позов. Вказала, що вона належним чином виконувала умови договору довічного утримання до 2024 року. Під час останньої розмови, ОСОБА_1 повідомила її, що бажає розірвати договорів, не бажає, щоб вона її доглядала та просила більше до неї не приходити. Відтак, формально було завершено виконання догляду за ОСОБА_1 за її бажанням. Однак до цього часу, вона постійно виконувала доручення ОСОБА_1 , забезпечувала її продуктами харчування, одягом, медикаментами. Такі послуги надавалися на постійній основі, майже кожного дня вона навідувалася до ОСОБА_1 , по декілька разів на день телефонувала та при потребах або коли ОСОБА_1 не відповідала на дзвінок, одразу ж приходила до неї. При необхідності супроводжувала її під час прогулянок, відвідування лікарів. Неодноразово приносила їй літературу. Вона оплачувала комунальні послуги та податок на нерухомість, на підтвердження чого надала квитанції. Навесні 2022 року на прохання ОСОБА_1 вона перефарбувала стіни в квартирі, в рахунок майбутніх платежів по матеріальному забезпеченню по договору. В період 2022-2024 років дійсно виїжджала до Польщі навідати дітей. Дані поїздки були терміном до 2 тижні і на даний період її обов`язки по договору довічного утримання виконувала її подружка ОСОБА_3 , яка не одноразово приходила до ОСОБА_1 і виконувала її доручення.

Вона не заперечує щодо розірвання договору, однак вважає, що з моменту підписання договору до кінця 2024 року належним чином виконувала умови договору та жодних зауважень до неї не було, а тому суд може залишити за нею право власності на частину майна, з урахуванням тривалості часу, протягом якого вона належно виконувала свої обов`язки за договором.

У судовому засіданні позивач та її адвокат Магдич О.О. позовні вимоги підтримали, зіславшись на доводи викладені у позові.

Відповідач та її адвокат Войнарський А.Й. заперечили щодо задоволення позову.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , 1944 року народження, є особою пенсійного віку.

15 лютого 2022 року між позивачем та відповідачем було укладено договір довічного утримання, згідно з пунктом 1 якого відчужувач передає, а набувач отримує у власність квартиру за АДРЕСА_1 , взамін чого набувач зобов`язується надавати відчужувачу довічно матеріальне забезпечення, а також усі види догляду (п. 5 договору).

Згідно умов п. 5 договору сторони погодили, що грошова оцінка матеріального забезпечення, яке сплачується ОСОБА_1 ОСОБА_2 складає 500 грн на місяць. Дана сума повинна оплачуватися ОСОБА_2 не пізніше двадцятого числа кожного місяця за наступний місяць.

Догляд (опікування) включає в себе: забезпечення ОСОБА_1 харчуванням, необхідним одягом, медикаментами та лікарськими засобами, надання медичної допомоги шляхом залучення кваліфікованих медичних працівників (лікарів, медичних сестер тощо), оплату за власний рахунок комунальних послуг, інших платежів, пов`язаних з проживанням в зазначеній квартирі ОСОБА_1 , надання будь-якої іншої допомоги, вчинення всіх необхідних дій щодо забезпечення ОСОБА_1 всіма засобами, предметами домашнього вжитку, речами, літературою тощо.

До обов`язків ОСОБА_2 також входить виконання додаткових доручень ОСОБА_1 необхідних для забезпечення останньої належним доглядом. ОСОБА_2 зобов`язується безкоштовно забезпечувати ОСОБА_1 житлом у квартирі, яка їй передана за даним договором довічно. Для проживання ОСОБА_1 надається вся квартира, яка є предметом даного договору.

17 вересня 2024 року ОСОБА_1 уклала договір про надання соціальних послуг з Тернопільським міським територіальним центром соціального обслуговування населення, згідно умов якого Центр надає позивачу соціальні послуги - Догляд вдома за рахунок позивача згідно актів про надання соціальних послуг.

Згідно індивідуального плану надання соціальної послуги догляду вдома (Додаток 2) слідує, що Тернопільський міський територіальний центр соціального обслуговування населення надає позивачу послуги з придбання товарі та медикаментів в магазині та аптеці, а також косметичне прибирання житла при потребі.

З акту про передачу-прийняття соціальних послуг від 15.11.2024 року встановлено, що 15.11.2024 року Центр в особі соціального працівника ОСОБА_4 виконав та передав ОСОБА_1 соціальні послуги: прибирання - 30 хв, продукти - 30 хв.

З акту про передачу-прийняття соціальних послуг від 22.11.2024 року встановлено, що 22.11.2024 року Центр в особі соціального працівника ОСОБА_4 виконав та передав ОСОБА_1 соціальні послуги: прибирання - 30 хв., продукти - 15 хв, аптека - 15 хв.

З копій квитанцій про оплату комунальних послуг по АДРЕСА_2 , долучених позивачем до позову (а.с. 22- 34, 128-153) встановлено, що протягом 2023-2026 років позивач оплачувала комунальні послуги за даною адресою. Вказаний факт не заперечила відповідач.

Позивачем придбавались лікарські засоби, що підтверджується квитанціями, товарними чеками за вересень-жовтень 2024 року, січень-грудень 2025 року, січень 2026 року.

21 жовтня 2024 року позивач направила відповідачу повідомлення про необхідність з`явитись до приватного нотаріуса Бадер Л.В. для підписання угоди про розірвання договору, у зв`язку із невиконання умов договору.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши та оцінивши зібрані по справі докази, вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення, виходячи із наступного.

Відповідно до вимог частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до вимог частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Відповідно до вимог частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з вимогами частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог статтей 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Згідно з вимогами статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 744 ЦК України встановлено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність жилий будинок, квартиру або її частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Згідно з вимогами частини першої статті 749 ЦК України у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.

За правилами статті 751 ЦК України матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці.

Згідно зі статтею 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду: на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини; на вимогу набувача. Договір довічного утримання (догляду) припиняється зі смертю відчужувача.

Згідно з вимогами частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У відповідності до вимог частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Верховний Суд у постанові від 13 травня 2021 року в справі №752/818/17 та від 24 червня 2021 року в справі № 644/1566/19 зазначив, що істотними умовами договору довічного утримання є: забезпечення відчужувача житлом шляхом збереження права безоплатного проживання у відчужуваному житловому будинку, здійснення догляду та надання необхідної допомоги, надання побутових послуг. Відчужувачу за договором довічного утримання законом надано право ініціювати питання розірвання такого правочину у судовому порядку у випадку невиконання набувачем його умов, при цьому саме відповідач мав би убезпечити себе від подальших претензій відчужувача шляхом ведення відповідного обліку та на виконання вимог статей 12, 81 ЦПК України повинен надати суду докази відсутності тих обставин, на які посилається позивач.

Такі висновки щодо застосування положень статей 755, 756 ЦК України узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 28 березня 2018 року в справі № 509/513/16-ц, від 29 серпня 2018 року в справі № 755/1226/17-ц та від 6 травня 2020 року в справі № 755/1750/19, від 15 серпня 2023 року у справі № 712/10192/22.

Відтак, суд вважає, що саме на відповідача, як набувача відчуженого за договором довічного утримання нерухомого майна, покладено обов`язок доведення належного виконання договірних зобов`язань за договором довічного утримання.

Відповідно до вимог частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до вимог частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з вимогами частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона.

Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Враховуючи вищенаведені вимоги закону та встановленні обставини справи, суд доходить до висновку, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано, факт неналежного виконання відповідачем умов спірного договору.

Так, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували виконання відповідачем обов`язку щодо матеріального забезпечення позивача, яке складає 500 грн на місяць. У судовому засіданні відповідач не заперечила факт не виконання нею вказаного обов`язку, навпаки визнала, що такі кошти не надавались позивачу, оскільки остання не потребувала матеріальної допомоги.

Також у справі відсутні докази виконання відповідачем обов`язку щодо забезпечення позивача одягом, медикаментами, лікарськими засобами, продуктами, надання будь-якої іншої допомоги чи вчинення інших необхідних дій щодо забезпечення позивача всіма засобами та предметами домашнього вжитку тощо.

Долучені відповідачем квитанції про оплату комунальних послуг за серпень, жовтень, грудень 2023 року, січень 2024, березень -серпень 2024 року жодним чином не підтверджують факт належного виконання відповідачем умов спірного договору довічного утримання. Сам лише факт часткової оплати комунальних послуг не може вважатись належним виконання умов договору довічного утримання.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача щодо оплати нею податку на нерухомості як безпідставні, оскільки такі повідомлення надходили ОСОБА_2 як власнику квартири, відповідно в останньої був обов`язок заплатити такий податок. Однак, сплата такого податку жодним чином не підтверджує факт належного виконання нею умов спірного договору довічного утримання.

Доводи відповідача про те, що навесні 2022 року на прохання ОСОБА_1 вона перефарбувала стіни в квартирі, в рахунок майбутніх платежів по матеріальному забезпеченню по договору, не пітверджені жодними належними та достатніми доказами.

Факт неналежного виконання відповідачем умов договору довічного утримання підтверджується також пояснення свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які є сусідками позивача, проживають в одному будинку, підтримують тісні зв`язки. Свідки пояснили, що позивач та ОСОБА_5 постійно разом, супроводжують одна одну в магазин, аптеку. ОСОБА_6 бачиться з позивачем 1-2 рази на тиждень. Відповідача бачили два-три рази протягом 2022-2023 року.

Поясненнями свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які є подругами відповідача не доведено факт належного виконання відповідачем умов договору довічного утримання, оскільки сам факт пошуку місця для поховання, реєстрація позивача у додатку «Таблетки», надання овочів та фруктів із власного городу, надання ними одичної допомоги позивачу, за час відсутності відповідача на території України, не підтверджує факт належного виконання відповідачем умов договору довічного утримання.

Суд не приймає до уваги показів свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , оскільки останні є сестрами позивачами, відтак заінтересованими у результаті вирішення справи, більше того їх покази та покази свідка ОСОБА_5 жодним чином не підтверджують обставин, які входять до предмету доказування у справі.

Таким чином, суд вважає, що поведінка відповідача свідчить про істотне порушення нею умов договору, яке позбавляє позивачку того, на що вона обґрунтовано розраховувала при його укладенні, а саме, на стабільне матеріальне забезпечення, догляд та сторонню допомогу у зв`язку з віком і станом здоров`я.

Безпідставними є твердження відповідача про те, що виконання догляду за ОСОБА_1 було припинено за бажанням останньої, оскільки зобов`язання за договором довічного утримання вважається належно виконаним з моменту вчинення набувачем передбачених договором дій.

У постанові Верховного Суду від 08 березня 2023 року в справі № 686/4839/21 зроблено висновок, що договір довічного утримання є однією із правових форм забезпечення непрацездатних за віком або за станом здоров`я фізичних осіб. Недієздатна особа, відчужуючи квартиру (домоволодіння), передусім має на меті отримання утримання, догляду і інших послуг, яких вона потребує внаслідок недієздатності. Закон чи договір не ставить в залежність факт належності здійсненого забезпечення утриманням чи доглядом від прийняття виконання таких дій відчужувачем. Відтак зобов`язання за договором довічного утримання вважається належно виконаним з моменту вчинення набувачем передбачених договором дій. Мотиви неприйняття виконання, як і сам факт такого неприйняття не мають правового значення до вирішення питання про належність виконання набувачем своїх обов`язків.

Звертаючись до суду із позовом у даній справі з метою захисту свого порушеного права у зв`язку із невиконанням відповідачем умов договору довічного утримання, позивачка вказувала про відсутність догляду та матеріальної допомоги, щомісячної грошової допомоги у розмірі 500 грн, ненадання продуктів харчування, ліків, одягу, предметів домашнього вжитку.

Таким чином, немає підстав вважати, що позивачка не виявляла бажання отримувати таку допомогу. Водночас, у відповідачки існував обов`язок виконувати належним чином умови договору довічного утримання незалежно від того, чи зверталася позивачка до неї з відповідними проханнями або вимогами.

У вказаних спірних правовідносинах обов`язок доведення виконання умов договору довічного утримання лежить на відповідачу, який належними, допустимими та достовірними доказами повинен довести такі факти.

Ненадання відповідачем доказів виконання своїх обов`язків за договором, у поєднанні з письмовими доказами, поясненнями свідків, свідчить про невиконання ОСОБА_2 умов договору довічного утримання у розумінні статті 755 ЦК України.

Договір довічного утримання має особливий характер, оскільки відчужувач передає набувачу право власності на цінне майно, натомість розраховуючи на отримання матеріального забезпечення та догляду протягом усього життя. Тому належне виконання набувачем своїх обов`язків є визначальною умовою існування такого договору.

Враховуючи вищенаведені вимоги закону та встановленні обставини справи, суд обґрунтованого доходить висновку про доведеність факту неналежного виконання відповідачем умов договору довічного утримання, що є підcтавою для задоволення позову та розірвання договору.

Безпідставними є доводи відповідача щодо залишення за нею права власності на частину майна, оскільки судом не встановлено підстав передбачених ч. 2 ст. 756 ЦК, а саме неможливість виконання спірного договору набувачем з підстав, що мають істотне значення та належного виконання відповідачем умов договору.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд також приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України, у задоволення позову з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 1211, 20 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. статтями 4, 12, 76-81, 141, 259, 263, 265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання задовольнити.

Розірвати договір довічного утримання, укладений 15 лютого 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений 15.02.2022 приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Бадер Л.В., зареєстрований в реєстрі за № 183.

Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211, 20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .

Повне судове рішення складено 05 жовтня 2026 року

Головуюча суддя І.М. Черніцька