Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
У Х В А Л А
про закриття провадження у справі
04.11.2026 № 520/30235/26
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панова М.М., розглянувши в порядку письмового провадження матеріали позовної заяви в адміністративній справі №520/30235/26 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (пл. Соборна, буд. 3, м. Слов`янськ, Краматорський р-н, Донецька обл., 84122, ЄДРПОУ 13486010) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії та заборгованості з пенсії, нарахованих на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 31.12.2025 року у справі №200/8378/25;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 заборгованість з пенсії, нараховану на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 31.12.2025 року у справі №200/8378/25, у розмірі 179 614,95 грн, з урахуванням фактично виплачених сум;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснювати ОСОБА_1 поточну щомісячну виплату пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до статті 54 Закону України №796-XII, у розмірі, визначеному на виконання рішення суду у справі №200/8378/25, з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 24.09.2026 відкрито провадження в даній адміністративній справі в порядку, передбаченому статтею 257 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.
З матеріалів справи встановлено, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та отримує пенсію по інвалідності відповідно до статті 54 Закону України від 28.02.1991 року №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-XII).
Позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 31.12.2025 року у справі №200/8378/25 позов було задоволено частково. Суд, зокрема, визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо здійснення з 01.09.2025 року перерахунку пенсії позивача із застосуванням пункту 9 Порядку №1210 та виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, а також визнав протиправними дії щодо застосування з 28.04.2025 року коефіцієнтів зменшення пенсії та обмеження її максимальним розміром.
Суд зобов`язав Відповідача здійснити перерахунок пенсії позивача, починаючи з 28.04.2025 року, на підставі довідки про фактичний заробіток у зоні відчуження, без застосування коефіцієнтів зменшення пенсії та без обмеження максимальним розміром, а також здійснити перерахунок та виплату пенсії з 01.09.2025 року на підставі наявних у матеріалах пенсійної справи довідок про заробітну плату за період роботи в зоні відчуження.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 20.08.2026 року у справі №200/8378/25 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишено без задоволення, а рішення Донецького окружного адміністративного суду від 31.12.2025 року - без змін.
На виконання зазначеного судового рішення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області проведено перерахунок пенсії позивача.
З метою з`ясування повного розміру нарахованих сум, фактично виплачених коштів та наявної заборгованості позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 17.09.2026 року №54240-46643/Н-02/8-0500/26 позивачу було надано інформацію щодо виконання судового рішення, розміру нарахованої та фактично виплаченої пенсії, а також суми заборгованості.
Крім того, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зазначає, що порядок здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821.
Після втрати чинності постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821, питання фінансування виплат пенсій, перерахованих на виконання судових рішень, врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.2026 №1046 "Деякі питання використання коштів бюджету Пенсійного фонду України на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання)".
Виплати здійснюються виходячи з виділених на ці цілі бюджетних асигнувань у межах помісячного розпису державного бюджету/доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України, але не більше від належної до виплати суми, що обліковується в переліку.
Відповідно до наданого Відповідачем розрахунку, за період з 28.04.2025 року по 30.09.2026 року розмір пенсії, нарахованої відповідно до рішення суду, становить 528 343,51 грн, тоді як фактично виплачено 348 728,56 грн. Таким чином, сума заборгованості на виконання рішення суду становить 179 614,95 грн. При цьому Відповідач зазначив, що фактично виплачених сум заборгованості на дату надання відповіді немає.
Отже, Відповідач фактично визнав наявність заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати у повному обсязі пенсії, нарахованої на виконання рішення суду, однак її виплата не здійснена.
Позивач вважає, що вказані дії відповідача, які полягають у не здійсненні пенсійних виплат у повному розмірі, у зв`язку із застосуванням постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821 та постанови Кабінету Міністрів України від 19.08.2026 №1046, є протиправними, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Отже, фактично позивач не погоджується із порядком виплати пенсії на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 31.12.2025 у справі №200/8378/25.
Проаналізувавши обставини справи, суд зазначає, згідно з частиною першою статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Частинами другою та четвертою статті 372 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом.
Відповідно до статті 373 КАС України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).
Згідно з частиною першою статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №686/23317/13-а на підставі аналізу положень Закону №1404-VIII дійшла висновку, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».
Згідно з положеннями частини першої статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до частин першої та третьої статті 382-3 КАС України за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу.
У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду. Ці норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із виконанням або невиконанням судового рішення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2026 у справі №990/282/24 підтвердила самостійне процесуальне значення інституту судового контролю за виконанням судових рішень як невід`ємної складової судового захисту та наголосила на його безпосередньому призначенні забезпечити реальне, повне й належне виконання судового рішення, яке набрало законної сили. Зазначений інститут спрямований не на повторний розгляд спору по суті та не на повторне встановлення прав і обов`язків його учасників, а на забезпечення практичної реалізації вже здійсненого судом захисту порушеного права та перевірку того, чи виконано суб`єктом владних повноважень покладений на нього судовим рішенням обов`язок у визначений цим рішенням спосіб і обсязі.
Наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних процесуальних механізмів, спрямованих на забезпечення належного та повного виконання судового рішення, виключає необхідність звернення з новим позовом з метою спонукання відповідача до його виконання. Судове рішення підлягає безпосередньому виконанню без ухвалення додаткового судового рішення, а питання щодо його невиконання чи неналежного виконання підлягають вирішенню в порядку судового контролю, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, та/або із застосуванням заходів, визначених законодавством про виконавче провадження.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 05.08.2025 у справі №620/15158/24, від 25.03.2026 у справі №320/36568/25 та від 30.04.2026 у справі № 620/13341/25.
З матеріалів справи судом встановлено, що спірні правовідносини виникли не внаслідок первинного вирішення питання про право позивача на пенсію у відповідному розмірі, оскільки таке право та відповідний обов`язок відповідача вже були визначені рішенням суду у справі №200/8378/25, яке набрало законної сили. Предметом незгоди позивача є спосіб та повнота реалізації цього судового рішення.
Сам факт прийняття відповідачем у процесі виконання судового рішення певного управлінського рішення або застосування ним нормативного регулювання не змінює процесуальної природи правовідносин, якщо такі дії вчинені саме з метою реалізації обов`язку, встановленого судовим рішенням. Визначальним у такому випадку є не форма відповідного акта чи дії суб`єкта владних повноважень, а їх функціональний зв`язок із виконанням судового рішення.
Такий підхід узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 02.07.2026 у справі №990/282/24, якою підтверджено самостійне процесуальне значення інституту судового контролю та його спрямованість на забезпечення виконання вже ухваленого судового рішення.
При цьому встановлений Кодексом адміністративного судочинства України механізм судового контролю має стадійний характер та передбачає послідовну перевірку виконання судового рішення і застосування відповідних процесуальних заходів у разі його невиконання або неналежного виконання. Така законодавча конструкція свідчить про те, що питання, які виникають безпосередньо у зв`язку з виконанням судового рішення, мають вирішуватися у межах спеціальної процедури судового контролю, а не шляхом повторного розгляду вже вирішеного спору в позовному провадженні.
Отже, якщо особа пов`язує порушення своїх прав саме з тим, що суб`єкт владних повноважень неналежно виконав покладений на нього судовим рішенням обов`язок, належним способом судового захисту є використання передбачених статтями 382, 382-1- 382-3, 383 Кодексу адміністративного судочинства України процесуальних механізмів, спрямованих на забезпечення виконання цього рішення.
Інше тлумачення призвело б до ситуації, за якої кожна незгода особи зі способом виконання судового рішення могла б бути підставою для порушення нового адміністративного провадження, що фактично нівелювало б спеціальний інститут судового контролю та створювало можливість повторного судового розгляду правовідносин, щодо яких уже ухвалено остаточне судове рішення.
При цьому сама по собі обставина, що неналежне виконання судового рішення проявилося у прийнятті відповідачем нового індивідуального акта, здійсненні нового розрахунку або застосуванні нормативного акта, не є достатньою для висновку про виникнення нового адміністративного спору. Вирішальним є встановлення того, чи виникли внаслідок таких дій нові самостійні правовідносини щодо іншого предмета, який не був охоплений первісним судовим рішенням, чи відповідні дії є лише способом реалізації обов`язку, вже встановленого цим рішенням. У другому випадку спір стосується виконання судового рішення та підлягає вирішенню в порядку судового контролю.
Визначальним у розмежуванні нового адміністративного спору та спору щодо належного виконання судового рішення є не сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень нового рішення чи вчинення ним нових дій, а їх зміст, мета та безпосередній зв`язок із виконанням судового рішення. Якщо такі рішення чи дії є способом реалізації вже встановленого судом обов`язку, питання про їх правомірність підлягає вирішенню в порядку судового контролю за виконанням судового рішення.
Підставою для звернення позивача до суду є те, що відповідач, виконуючи судове рішення у справі №200/8378/25, застосував положення постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821, а після її скасування - положення постанови Кабінету Міністрів України від 19.08.2026 №1046, що, на переконання позивача, призвело до неправильного виконання рішення суду та порушення його прав.
Фактично доводи позивача зводяться до того, що відповідач, виконуючи рішення суду, неправильно визначив порядок його реалізації, оскільки застосував постанову Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821, а після її скасування - положення постанови Кабінету Міністрів України від 19.08.2026 №1046. Проте, така обставина сама по собі не трансформує спір щодо виконання судового рішення у новий публічно-правовий спір.
За таких обставин застосування постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821 та постанови Кабінету Міністрів України від 19.08.2026 №1046 не є самостійним юридичним фактом, який породив нові публічно-правові відносини між сторонами. Застосування зазначеної постанови було лише способом, який обрав відповідач для реалізації покладеного на нього судовим рішенням обов`язку. Саме тому предметом незгоди позивача є правомірність застосування відповідачем вказаних постанов Уряду під час виконання судового рішення у справі №200/8378/25.
Подання окремого адміністративного позову за таких обставин не відповідає спеціальному процесуальному механізму, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, та фактично підміняє інститут судового контролю за виконанням судових рішень загальним позовним провадженням, що суперечить правовій природі цих процесуальних інститутів.
Суд зазначає, що питання щодо нарахування та виплати пенсії позивачу, які виникли у зв`язку з виконанням рішення суду у справі №200/8378/25, перебувають у безпосередньому зв`язку з предметом спору у зазначеній справі та стосуються належності виконання покладеного на відповідача судовим рішенням обов`язку.
За таких обставин, суд констатує, що заявлені позивачем позовні вимоги стосуються саме порядку виконання судового рішення в іншій справі, а тому позивач має встановлене процесуальним законом право в порядку статей 382, 383 КАС України подати до суду першої інстанції заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення та/або заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивачки, підтверджених таким рішенням суду.
Вказані висновки викладені Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.09.2026 у справі №580/490/26, в якій Верховний Суд відступив від висновку, сформульованого Верховним Судом у постанові від 30.04.2026 у справі №340/7985/25, відповідно до якого спір щодо правомірності застосування суб`єктом владних повноважень положень постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821, що виник під час виконання судового рішення, може бути предметом розгляду в порядку окремого адміністративного позову. Водночас колегія суддів у постанові від 15.09.2026 у справі №580/490/26 вказала, що вважає правильним висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 30.04.2026 у справі №620/13341/25, згідно з яким у разі, якщо спір виник у зв`язку з виконанням судового рішення, а заявлені вимоги фактично спрямовані на перевірку правомірності дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, вчинених на стадії виконання такого рішення, цей спір не утворює нового предмета адміністративного судочинства. Відповідні питання підлягають вирішенню в межах спеціальних процедур судового контролю за виконанням судових рішень, установлених Кодексом адміністративного судочинства України.
Частиною п`ятою статті 242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що вказаний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства та не підлягає судовому розгляду в цілому, а тому провадження у справі слід закрити.
Керуючись ст.ст. 238, 241, 243, 248, 256, 293, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У Х В А Л И В :
Закрити провадження у справі №520/30235/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (пл. Соборна, буд. 3, м. Слов`янськ, Краматорський р-н, Донецька обл., 84122, ЄДРПОУ 13486010) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Кодексом адміністративного судочинства України.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково у випадках, визначених статтею 294 цього Кодексу. Оскарження ухвали суду, яка не передбачена статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення до Другого апеляційного адміністративного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.
Суддя М.М.Панов