ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 597/1129/25 Головуючий у 1-й інстанції Тренич А.Г.
Провадження № 22-ц/817/1270/26 Доповідач - Гірський Б.О.
Категорія -
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
03 листопада 2026 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Гірського Б.О.
суддів - Костіва О.З., Хоми М.В.
за участю секретаря - Панькевич Т.І.,
представника позивача - адвоката Рубаняк Т.Р.,
прокурора Фігель О.Т.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 597/1129/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 від імені якого діє адвокат Рубаняк Таїса Раджівна на рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 05 серпня 2026 року (ухвалене суддею Тренич А.Г., повне рішення суду складно 07 серпня 2026 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Заліщицької міської ради Чортківського району Тернопільської області про позбавлення батьківських прав,
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що з відповідачкою перебував у зареєстрованому шлюбі у якому народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , однак після його розірвання діти залишилися проживати разом із ним та перебувають на його утриманні.
Стверджував, що ОСОБА_2 ухиляється від участі у вихованні й утриманні дітей, не цікавиться їхнім здоров`ям, навчанням і розвитком, не підтримує з ними належного спілкування та не надає матеріальної допомоги чим порушує інтереси дітей.
На підтвердження зазначених обставин посилався на відомості про місце проживання дітей, довідки та характеристики з навчальних закладів, а також документи із закладу охорони здоров`я.
Окрім того, зазначав, що відповідачка з власної ініціативи подала заяву про ініціювання процедури позбавлення її батьківських прав щодо їхніх двох неповнолітніх дітей.
На підставі вищенаведеного просив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Заліщицького районного суду Тернопільської області від 05 серпня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання неповнолітніх дітей: дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки ухилення від них є підставою для позбавлення батьківських прав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд виходив з того, що незважаючи на неналежне виконання відповідачкою батьківських обов`язків щодо виховання дітей, позивачем не доведено її свідомого та винного ухилення від їх виконання, що є необхідною підставою для позбавлення батьківських прав відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України.
Водночас, суд врахував винятковий характер такого заходу, недостатність наданих доказів для підтвердження наявності законних підстав для його застосування та дійшов висновку про передчасність позбавлення відповідачки батьківських прав, попередивши її про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити його вимоги.
Вважає рішення суду першої інстанції незаконним і необґрунтованим, оскільки суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та не надав належної оцінки доказам у їх сукупності.
Зазначає, що суд дійшов передчасного висновку про недоведеність свідомого й систематичного ухилення відповідачки від виконання материнських обов`язків, критично оцінивши подані довідки та характеристики навчального закладу й медичні документи без урахування їх взаємозв`язку з іншими матеріалами справи.
Звертає увагу на те, що суд першої інстанції дійшов до невірно висновку про недостатність доказів через відсутність відомостей щодо притягнення відповідачки до адміністративної відповідальності, проведення з нею профілактичних бесід чи застосування інших заходів впливу. Вважає, що такі обставини не є обов`язковими умовами для застосування положень статті 164 СК України, а характер поведінки матері та систематичність її ухилення мають оцінюватися на підставі всієї сукупності доказів.
Окрім того, стверджує, що суд невірно оцінив висновок органу опіки та піклування, фактично поставивши його доказове значення в залежність до можливої зміни поведінки відповідачки, оскільки закон не встановлює такої вимоги, а висновок органу опіки та піклування має оцінюватися разом з іншими доказами у справі.
Наголошує, що стала практика Верховного Суду зазначає, що визначальними для вирішення спору у даній категорії справ є встановлення свідомого й систематичного ухилення від виконання батьківських обов`язків та дотримання найкращих інтересів дитини, однак суд першої інстанції не врахував наведених правових підходів і дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Рубаняк Т.Р. підтримала вимоги апеляційної скарги з мотивів, викладених у ній.
У судовому засіданні прокурор Фігель О.Т. заперечила проти задоволення вимог апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтовуваним, ухваленим з урахуванням інтересів дітей.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Вказаним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає в повній мірі.
Фактичні обставини справи.
16 лютого 2010 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, який у подальшому був розірваний рішенням Заліщицького районного суду Тернопільської області від 21 березня 2022 року у справі №597/197/22 (а.с. 21-22).
У даному шлюбі народилося двоє дітей: дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвами про народження дітей (а.с. 8, 10).
Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади № 2025/010258884 від 28 липня 2025 року, ОСОБА_1 з 29 травня 2001 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно відомостей про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб №2055 від 28 липня 2025 року, у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (а.с. 12).
Відповідно до довідки спеціалізованої школи І-ІІІ ст. ім. О.С. Маковея з поглибленим вивченням інформаційних технологій та технологічних дисциплін м.Заліщики за № 01-19/127 від 29.08.2025 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дійсно в 2024/2025 навчальному році закінчила 9-Б клас (а.с. 13).
Згідно характеристики спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів ім.О.С.Маковея з поглибленим вивченням інформаційних технологій та технологічних дисциплін м.Заліщики за № 01-19/136 від 30.07.2025 ОСОБА_3 , батько ОСОБА_1 приділяє належну увагу вихованню доньки, відвідував батьківські збори, цікавився навчальним процесом доньки (а.с. 14).
Відповідно до довідки спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів ім.О.С.Маковея з поглибленим вивченням інформаційних технологій та технологічних дисциплін м.Заліщики за № 01-19/128 від 29.07.2025 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , дійсно навчається в 6-Б класі (а.с. 15).
Згідно характеристики спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів ім. О.С.Маковея з поглибленим вивченням інформаційних технологій та технологічних дисциплін м.Заліщики за № 01-19/137 від 05.08.2025 ОСОБА_4 , батько ОСОБА_1 приділяє належну увагу вихованню сина, відвідував батьківські збори та цікавився навчальним процесом сина (а.с. 16).
Відповідно до відповіді КНП «Заліщицька центральна міська лікарня» Заліщицької міської ради № 01-5-03/1533 від 06.08.2025, звернення до лікаря-педіатра за медичною допомогою та медичні огляди неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відбувалися у присутності батька ОСОБА_1 . ОСОБА_2 не була присутня під час медичних оглядів неповнолітніх дітей. Відомості щодо звернення ОСОБА_2 до лікаря-педіатра за інформацією про стан здоров`я неповнолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_3 відсутні (а.с. 17-19).
Як вбачається з матеріалів справи, що 05 травня 2025 року ОСОБА_2 звернулася до Заліщицького районного суду Тернопільської області із заявою про ініціювання процедури позбавлення її материнських прав щодо дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . На обґрунтування заяви зазначила про неможливість належним чином виконувати материнські обов`язки у зв`язку з особистими обставинами, відсутність емоційного та матеріального ресурсу для забезпечення належного виховання дітей, які постійно проживають та виховуються батьком - ОСОБА_1 . Також заявниця вказала, що усвідомлює правові наслідки позбавлення батьківських прав, передбачені статтею 166 СК України, та просила позбавити її материнських прав щодо обох дітей (а.с. 39-40).
Відповідно до висновку органу опіки та піклування, затвердженого рішенням виконавчого комітету Заліщицької міської ради №261 від 27.10.2025 року, вирішено рекомендувати позбавити батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до її неповнолітньої дочки: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . У висновку встановлено, що матір дітей перебуває за кордоном. В ході проведеної телефонної розмови жінка не заперечила щодо невиконання нею батьківських обов`язків та щодо позбавлення її батьківських прав, оскільки в неї інша сім`я та трьохмісячна дитина. Батько один займається вихованням та матеріальним забезпеченням дітей (а.с.51-53).
Позиція апеляційного суду.
Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
Зазначеною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
При вирішенні такої категорії спорів суди повинні мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків (постанова Верховного Суду 2024 року у справі № 150/137/23, від 20 березня 2024 року у справі № 405/5236/20).
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі № 213/2822/21.
Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 361/2014/22, від 08 липня 2026 року в справі № 569/14213/16-ц).
Сімейні стосунки мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини (постанова Верховного Суду від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20).
Хоча період, протягом якого батько не підтримував контакту з дітьми, тривав достатньо довго, лише це не може виключати можливість відновлення їхніх зав`язків. Фактична повага до їхнього сімейного життя вимагає оцінювання спірних відносин не тільки з урахуванням часу, що сплинув від народження дітей (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 лютого 2026 року у справі № 357/1627/24 (пункт 39)).
Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків (постанови Верховного Суду від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 від 23 червня 2021 року у справі № 953/17837/19, від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц).
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зав`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зав`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що підстав для його скасування немає.
Установивши відсутність свідомого нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов`язками, а також обставин, які б давали обґрунтовані підстави для висновку про неможливість змінити поведінку відповідачки у кращу сторону, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову про позбавлення її батьківських прав стосовно неповнолітніх дітей.
У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дітей, інтереси яких превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.
Як встановлено судом першої інстанції, діти проживають разом із батьком, який забезпечує їх утримання та бере участь у вихованні. Водночас наявні у справі докази свідчать про недостатню участь матері у житті дітей, однак самі собою ці обставини не є безумовною підставою для позбавлення її батьківських прав.
Для застосування такого заходу необхідно встановити не лише факт невиконання або неналежного виконання батьківських обов`язків, а й винний характер поведінки матері, зокрема свідоме ухилення від їх виконання. При цьому мають бути з`ясовані причини її неучасті у вихованні дітей, обставини, які перешкоджали підтриманню зв`язку з ними, а також інші дані, що дають змогу оцінити характер поведінки матері та її ставлення до батьківських обов`язків.
Із матеріалів справи не вбачається достатньої сукупності належних і допустимих доказів, яка б поза розумним сумнівом підтверджувала свідоме та винне ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків у такій мірі, що виправдовувало б застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав.
Посилання позивача на висновок органу опіки та піклування не спростовують цього висновку, оскільки такий висновок не має наперед установленої сили та підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами. Сам факт надання органом опіки та піклування рекомендації про доцільність позбавлення матері батьківських прав не звільняє суд від обов`язку самостійно встановити передбачені законом підстави для застосування такого заходу.
Крім того, висновок органу опіки та піклування не містить достатнього обґрунтування причини неучасті матері у вихованні дітей, оцінки обставин, які перешкоджали підтриманню зв`язку з ними, а також інших даних, що дають змогу оцінити характер поведінки матері та її ставлення до батьківських обов`язків.
Так само визнання відповідачкою позову не є самостійною та безумовною підставою для його задоволення. Вирішуючи спір, суд повинен ураховувати права та інтереси дітей і перевірити, чи відповідатиме позбавлення матері батьківських прав їхнім найкращим інтересам.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції надав надмірного значення відсутності фактів притягнення відповідачки до адміністративної відповідальності та проведення з нею профілактичної роботи, заслуговують на увагу в тій частині, що такі обставини не є обов`язковими законодавчими передумовами позбавлення батьківських прав. Однак відсутність або наявність відповідних заходів не підміняє необхідності доведення передбачених статтею 164 СК України підстав для позбавлення батьківських прав. З огляду на встановлені обставини ця обставина сама собою не дає підстав для скасування правильного по суті рішення.
Колегія суддів також бере до уваги, що суд першої інстанції не обмежився формальною відмовою в задоволенні позову, а попередив відповідачку про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків. Такий підхід узгоджується з необхідністю оцінювати позбавлення батьківських прав як крайній захід, застосування якого має бути виправданим конкретними обставинами справи та інтересами дітей.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо недоведеності достатніх правових підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав. Істотних порушень норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до статті 376 ЦПК України були б підставою для скасування рішення, колегією суддів не встановлено.
За таких обставин рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
За вимогами пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 05 серпня 2026 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 04 листопада 2026 року.
Головуючий Гірський Б.О.
Судді: Костів О.З.
Хома М.В.