Судові рішення

Рішення № 141200176 у справі № 620/8813/26 від 04.11.2026

Рішення від 04.11.2026 в адміністративній справі № 620/8813/26 (категорія «Перебуванням іноземців та осіб без громадянства на території України»). Суд: Чернігівський окружний адміністративний суд, суддя Падій В.В.

Справа№ 620/8813/26
СудЧернігівський окружний адміністративний суд
СуддяПадій В.В.
Форма рішенняРішення
Форма судочинстваАдміністративне
КатегоріяПеребуванням іноземців та осіб без громадянства на території України
Дата ухвалення04.11.2026
Надійшло до реєстру05.11.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/141200176

Сторони-компанії

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2026 року м. Чернігів Справа № 620/8813/26

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі судді Падій В.В., розглянувши, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області, в якому просить:

-визнати противоправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області №740145000001670 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну №7401200063265 стосовно громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 );

-визнати противоправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області №740122600005165 про відкликання посвідки на постійне проживання № НОМЕР_2 стосовно громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 );

-зобов`язати Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області поновити дію дозволу на імміграцію в Україну громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 );

-зобов`язати Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області (код ЄДРПОУ: 37804450), в порядку обміну, оформити та видати посвідку на постійне проживання, громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Обґрунтовуючи вимоги, позивач вказує на порушення відповідачем у спірних правовідносинах чинного законодавства України на момент їх виникнення, що стало підставою для його звернення до суду.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Падій В.В. від 02.09.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позов або заяви про визнання позову.

Відповідачем поданий відзив на позов, в якому заперечує проти задоволення позову, оскільки 21.10.2025 УДМС у Чернігівській області отримало подання Управління Служби безпеки України в Чернігівській області (далі - Управління СБУ в Чернігівській області) № 74/2/2-2118(20.10.2025) від 20.10.2025 про відкликання позивачу дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання. Відповідно до вищезазначеного подання, Управлінням СБУ в Чернігівській області у кримінальному провадженні № 4202510[телефон приховано] від 28.05.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 332 Кримінального кодексу України, отримана інформація стосовно діяльності на території України протиправної схеми, учасники якої на систематичній основі займаються організацією незаконного переправлення через державний кордон України іноземців та осіб без громадянства, у т.ч. числі з країн т.зв. «міграційного ризику». З цією метою вказані особи здійснюють організацію заходів з усунення перешкод (законодавчих обмежень щодо термінів перебування та підстав перетину кордону) для подальшого перетинання іноземцями державного кордону України, у т.ч. виїзду до країн ЄС. Зокрема, за результатами проведення слідчих (розшукових) дій, які проводяться на підставі доручення слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві № 222856-2025 від 13.06.2025 встановлено, що позивач з використанням порад та послуг, а також за сприяння фігурантів кримінального провадження, незаконно легалізувався на території України шляхом отримання дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання в Україні. При цьому, такі дії позивача були направлені на подальше протиправне та безперешкодне перетинання державного кордону України, виїзду до країн ЄС, а також перебування на території нашої держави понад встановлені чинним законодавством терміни. Вказані протиправні дії позивача підтверджуються матеріалами досудового розслідування, у т.ч. показаннями свідків у кримінальному провадженні, які на даний час є таємницею досудового розслідування та не підлягають розголошенню. Враховуючи викладені обставини, з метою попередження та припинення вищевказаного злочину, недопущення нанесення шкоди національній безпеці, громадському порядку в Україні, у т.ч. в умовах правового режиму воєнного стану, керуючись пунктом 6 частини першої статті 1, пунктом 1 частини третьої статті 3, частиною п`ятою статті З Закону України «Про національну безпеку України» від 21.06.2018 № 2469-VIII, статтею 2, абзацом 7 пункту 2 частини першої статті 6 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність», пунктом 2 частини першої статті 12 Закону №2491-111, Управління СБУ в Чернігівській області вбачає за доцільне вжити заходів щодо відкликання рішення про надання дозволу на імміграцію в Україні позивачу, а також відкликати останньому посвідку на постійне проживання в Україні. Також звертає увагу суду на пропуск позивачем строку звернення до суду.

Позивачем подана відповідь на відзив, в якій з наданим відповідачем відзивом позивач не погоджується, наголошує, що ним строк звернення до суду не пропущений, оскільки оскаржувані рішення від 06.11.2025 прийняті без участі позивача, а у матеріалах справи, які надійшли до позивача через систему «Електронний суд», відсутній його підпис на рішеннях про відкликання дозволу на імміграцію та скасування посвідки на постійне проживання. Відсутні також будь-які пояснення позивача, його заяви, зауваження чи інші документи, які б свідчили про його участь у процедурі прийняття зазначених рішень або про ознайомлення з ними після їх прийняття відповідачем; сам факт направлення поштового відправлення 07.11.2025 не може бути ототожнений із встановленим фактом обізнаності позивача про прийняття та зміст оскаржуваних рішень. Наведена відповідачем постанова Верховного Суду від 31.05.2023 у справі № 600/6944/21-а не є правовою підставою для висновку про те, що подання СБУ автоматично визначає зміст рішення ДМС або усуває необхідність встановлення органом ДМС передбачених законом підстав для відкликання дозволу на імміграцію, оскільки зазначений висновок сформульований Верховним Судом щодо інших за своїм змістом правовідносин. Зауважує, що подання СБУ, незалежно від органу, який його вніс, не підміняє собою власну діяльність органу ДМС щодо встановлення фактичних даних, необхідних для прийняття його власного рішення. Подання СБУ є підставою для розгляду питання органом ДМС, але не замінює передбаченого законом аналізу інформації та не перетворюється на безумовну підставу для прийняття рішення про відкликання дозволу на імміграцію. При цьому у матеріалах адміністративної справи, наданих Відповідачем суду, відсутні докази того, що ГУ ДМС здійснювало будь-які запити щодо отримання додаткової інформації, отримувало відповіді на такі запити, проводило додаткову перевірку відомостей, викладених у поданні СБУ, або здійснювало інші дії, які б свідчили про проведення самостійного аналізу отриманої інформації.

Відповідачем подані заперечення на відповідь на відзив на позов, в яких вважають, що відповідь на відзив жодним чином не спростовує доводів, викладених УДМС у Чернігівській області у відзиві на позовну заяву. Інформація про наявність підстав для відкликання дозволу на імміграцію у зв`язку з діями іммігранта, які становлять загрозу національній безпеці України (легалізація на території України за сприяння осіб, які на систематичній основі займаються організацією незаконного переправлення через державний кордон України іноземців та осіб без громадянства, що встановлено у кримінальному провадженні) надана органом Служби безпеки України, що є державним органом спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України та має повноваження ініціювати відкликання дозволу. Жодних доказів, які б спростовували вищенаведену інформацію, позивачем до матеріалів справи не надано.

Ухвалою суду від 12.10.2026 у задоволенні клопотання відповідача про залучення Управління Служби безпеки України в Чернігівській області до участі в даній справі в якості третьої особи відмовлено.

Ухвалою суду від 12.10.2026 у задоволенні клопотання відповідача про проведення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін відмовлено.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Азербайджанської Республіки.

30.07.2021 ОСОБА_1 звернувся до Деснянського РВ у м. Чернігові УДМС України в Чернігівській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну згідно пункту 1 частини 3 статті 4 Закону України «Про імміграцію», оскільки він перебуває у шлюбі з громадянкою України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно свідоцтва про шлюб, серії НОМЕР_3 , виданого 26.07.2019 Чернігівським районним відділом ДРАЦС ГТУЮ у Чернігівській області, з 26.07.2019, тобто понад два роки.

01.11.2021 УДМС у Чернігівській області на підставі пункту 1 частини 3 статті 4 Закону України «Про імміграцію» позивачу надано дозвіл на імміграцію в Україну №7401200063265 та в подальшому документовано посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_2 , виданого 06.12.2021; дата закінчення строку дії: 02.12.2031; орган, що видав: 7401.

20.10.2025 Управління СБУ в Чернігівській області подано до УДМС у Чернігівській області подання про відкликання рішення про надання дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання в Україні стосовно позивача №74/2/2-2118(20.10.2025) від 20.10.2025.

Відповідно до вищезазначеного подання Управлінням СБУ в Чернігівській області у кримінальному провадженні № 4202510[телефон приховано] від 28.05.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 332 Кримінального кодексу України, отримана інформація стосовно діяльності на території України протиправної схеми, учасники якої на систематичній основі займаються організацією незаконного переправлення через державний кордон України іноземців та осіб без громадянства, у т.ч. числі з країн т.зв. «міграційного ризику». З цією метою вказані особи здійснюють організацію заходів з усунення перешкод (законодавчих обмежень щодо термінів перебування та підстав перетину кордону) для подальшого перетинання іноземцями державного кордону України, у т.ч. виїзду до країн ЄС. Зокрема, за результатами проведення слідчих (розшукових) дій, які проводяться на підставі доручення слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві №222856-2025 від 13.06.2025 встановлено, що позивач з використанням порад та послуг, а також за сприяння фігурантів кримінального провадження, незаконно легалізувався на території України шляхом отримання дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання в Україні. При цьому, такі дії позивача були направлені на подальше протиправне та безперешкодне перетинання державного кордону України, виїзду до країн ЄС, а також перебування на території нашої держави понад встановлені чинним законодавством терміни. Вказані протиправні дії позивача підтверджуються матеріалами досудового розслідування, у т.ч. показаннями свідків у кримінальному провадженні, які на даний час є таємницею досудового розслідування та не підлягають розголошенню. Враховуючи викладені обставини, з метою попередження та припинення вищевказаного злочину, недопущення нанесення шкоди національній безпеці, громадському порядку в Україні, у т.ч. в умовах правового режиму воєнного стану, керуючись пунктом 6 частини першої статті 1, пунктом 1 частини третьої статті 3, частиною п`ятою статті 3 Закону України «Про національну безпеку України», статтею 2, абзацом 7 пункту 2 частини першої статті 6 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність», пунктом 2 частини першої статті 12 Закону №2491-111, Управління СБУ в Чернігівській області вбачає за доцільне вжити заходів щодо відкликання рішення про надання дозволу на імміграцію в Україні позивачу, а також відкликати останньому посвідку на постійне проживання в Україні.

06.11.2025 відповідачем стосовно позивача прийняті рішення №740145000001670 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну №7401200063265 на підставі пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію» та рішення №740122600005165 про відкликання посвідки на постійне проживання № НОМЕР_2 , на підставі підпункту 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, відкликання, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №321.

Вважаючи рішення відповідача протиправним позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступним.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи органом місцевого самоврядування, їх посадовою особою дій у межах компетенції, але не передбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії є вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.

Статтею 26 Конституції України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Відповідно до частини першої статті 33 Конституції України кожному хто на законних підставах перебуває на території України, гарантуються свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно з частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, громадянство, правосуб`єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначає та встановлює Закон України від 22.09.2011 № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон № 3773-VI, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

У пункті 10 частини першої статті 1 Закону № 3773-VI надано визначення поняття іноземця та особи без громадянства, які тимчасово проживають в Україні, як іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на тимчасове проживання, або якщо строк їх тимчасового проживання на території України продовжено в установленому порядку, якщо інше не встановлено законом;

Своєю чергою посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні (пункт 17 частини першої статті 1 цього Закону).

Частинами першою-третьою статті 3 Закону № 3773-VI встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини. Іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Згідно частини 1 статті 4 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України "Про імміграцію" іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Відповідно до частини чотирнадцятої статті 4 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.

Згідно з частинами першою та другою статті 5 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, зазначені у частині першій статті 4 цього Закону отримують посвідку на постійне проживання.

Підставою для оформлення посвідки на постійне проживання іноземцям та особам без громадянства є дозвіл на імміграцію в Україну.

За приписами частини першої статті 1 Закону України від 07.06.2001 №2491-ІІІ «Про імміграцію» (далі - Закон №2491-ІІІ, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - це рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Статтею 3 Закону № 2491-ІІІ визначено, що правовий статус іммігранта в Україні визначається Конституцією України, цим Законом, іншими законами України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 12 Закону № 2491-ІІІ дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні.

Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про відкликання дозволу на імміграцію, визнання недійсними таких рішень, їх оскарження та виконання затверджений постановою Кабінету міністрів України від 26.12.2002 №1983 (далі- Порядок №1983, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно пунктів 21 - 23 Порядку №1983 дозвіл на імміграцію відкликається або визнається недійсним органом, що його надав.

Питання щодо відкликання або визнання недійсним дозволу мають право порушувати ДМС, територіальні органи ДМС та територіальні підрозділи ДМС, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, функціональні підрозділи Центрального управління СБУ, органи військової контррозвідки СБУ та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо було встановлено обставини, за яких дозвіл на імміграцію підлягає відкликанню відповідно до статті 12 Закону України "Про імміграцію" або визнанню недійсним відповідно до статті 12-1 Закону України "Про імміграцію".

Для прийняття рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію в разі, коли ініціатором такого відкликання або визнання дозволу недійсним є ДМС, територіальні органи ДМС або територіальні підрозділи ДМС, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для відкликання або визнання недійсним дозволу, визначених статтями 12, 12-1 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

У разі коли ініціатором відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення таким органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для відкликання або визнання недійсним дозволу, визначених статтями 12, 12-1 Закону України "Про імміграцію", яке разом з матеріалами, що підтверджують такі підстави (за відсутності визначених законом заборон для їх передачі або розголошення), надсилається до органу ДМС, який надав такий дозвіл.

ДМС, територіальні органи ДМС і територіальні підрозділи ДМС у місячний строк з дня надходження подання щодо відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб. На підставі результатів аналізу зазначеної інформації приймається відповідне рішення.

Рішення про відкликання дозволу на імміграцію згідно з додатком 3 або визнання недійсним дозволу на імміграцію згідно з додатком 4 формується за допомогою відомчої інформаційної системи ДМС та підписується Головою ДМС або його заступником, керівником/заступником керівника територіального органу ДМС, керівником/заступником керівника територіального підрозділу ДМС шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису. У випадку відсутності технічної можливості підписання рішення шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису таке рішення підписується власноручно та сканується особою, яка його підписала, із застосуванням засобів відомчої інформаційної системи ДМС до заяви про надання дозволу на імміграцію.

Про прийняте рішення протягом п`яти календарних днів письмово повідомляється ініціатору відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію.

Копії рішень про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання і примірник рішення про примусове повернення невідкладно, а за наявності обґрунтованих причин - не пізніше трьох робочих днів з дня їх прийняття надсилаються рекомендованим листом особі, стосовно якої вони прийняті, на адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання або на останню відому ДМС, територіальному органу ДМС або територіальному підрозділу ДМС адресу або вручаються їй.

Порядок оформлення, видачі, обміну, відкликання, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 321 (далі - Порядок №321, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 1 Порядку № 321 посвідка на постійне проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

Згідно з пунктами 3 та 4 Порядку № 321 посвідка оформляється іноземцям або особам без громадянства, які мають дозвіл на імміграцію в Україну.

Посвідка видається строком на 10 років.

Пунктом 64 Порядку №321 встановлено, що посвідка відкликається ДМС або територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі, зокрема, відкликання дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України "Про імміграцію";

Рішення про відкликання або визнання недійсною посвідки приймається Головою ДМС або уповноваженою ним особою, керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п`яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її відкликання або визнання недійсною (пункт 65 Порядку №321).

Згідно пункту 66 Порядку №321 копія рішення про відкликання або визнання недійсною посвідки із зазначенням причин її відкликання або визнання недійсною надсилається ДМС, територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який прийняв таке рішення, іноземцеві або особі без громадянства на адресу особистої електронної пошти або рекомендованим листом (у разі відсутності електронної пошти) невідкладно, а за наявності обґрунтованих причин - не пізніше трьох робочих днів з дня його прийняття.

Пунктами 3, 6, 9, 10 частини першої статі 1 Закону України від 21.06.2018 № 2469-VIII «Про національну безпеку України» (далі - Закон № 2469-VIII, у редакції станом на момент виникнення спірних парвовідносин) визначено, що громадська безпека і порядок - захищеність життєво важливих для суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина, забезпечення яких є пріоритетним завданням діяльності сил безпеки, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та громадськості, які здійснюють узгоджені заходи щодо реалізації і захисту національних інтересів від впливу загроз; загрози національній безпеці України - явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України; національна безпека України - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз; національні інтереси України - життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 3 Закону № 2469-VIII фундаментальними національними інтересами України є державний суверенітет і територіальна цілісність, демократичний конституційний лад, недопущення втручання у внутрішні справи України.

Частиною п`ятою статті 3 Закону № 2469-VIII передбачено, що Загрози національній безпеці України та відповідні пріоритети державної політики у сферах національної безпеки і оборони визначаються у Стратегії національної безпеки України, Стратегії воєнної безпеки України, Стратегії кібербезпеки України, Стратегії інтегрованого управління державним кордоном України, інших документах з питань національної безпеки і оборони, які схвалюються Радою національної безпеки і оборони України і затверджуються указами Президента України.

Стратегія національної безпеки України затверджена Указом Президента України від 14.09.2020 № 392/2020 (далі - Стратегія національної безпеки України).

За змістом частини другої статті 12 Закону № 2469-VIII до складу сектору безпеки і оборони входить, зокрема, Державна міграційна служба України, Служба безпеки України.

Згідно з частиною першою статті 19 Закону № 2469-VIII Служба безпеки України є державним органом спеціального призначення з правоохоронними функціями, що забезпечує державну безпеку, здійснюючи з неухильним дотриманням прав і свобод людини і громадянина: 1) протидію розвідувально-підривній діяльності проти України; 2) боротьбу з тероризмом; 3) контррозвідувальний захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності, оборонного і науково-технічного потенціалу, кібербезпеки, інформаційної безпеки держави, об`єктів критичної інфраструктури; 4) охорону державної таємниці.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України від 26.12.2002 № 374-IV «Про контррозвідувальну діяльність» (далі - Закон № 374-IV) спеціально уповноваженим органом державної влади у сфері контррозвідувальної діяльності є Служба безпеки України.

Пунктом 2 частини першої статті 6 Закону № 374-IV передбачено, що підставами для проведення контррозвідувальної діяльності є виконання визначених законом завдань, зокрема, щодо контррозвідувального захисту органів державної влади, правоохоронних і розвідувальних органів, охорони державної таємниці.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 25.03.1992 № 2229-XII «Про Службу безпеки України» (далі - Закон № 2229-XII) Служба безпеки України - державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України.

Статтею 2 Закону № 2229-XII визначено, що на Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці. До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень проти миру і безпеки людства, тероризму та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

Згідно з пунктом 13 частини 1 статті 24 Закону № 2229-XII Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов`язана брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються в`їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил, приймати рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України, про примусове повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну.

Спір у цій справі виник у зв`язку із скасуванням громадянину Азербайджанської Республіки дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання на підставі пункту 2 частини першої статті 12 Закону № 2491-III та підпункту 1 пункту 64 Порядку №321.

Судом встановлено, що питання скасування дозволу на імміграцію позивача було ініційовано поданням Управління Служби безпеки України від 20.10.2025 №74/2/2-2118, яке направлено до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області для розгляду та прийняття відповідного рішення.

При цьому, ключовим питанням, яке постало перед судом, є те, чи уважається подання СБУ, у якому рекомендовано вжити заходів щодо відкликання рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну позивачу, а також відкликання останньому посвідки на постійне проживання в Україні, з огляду на наявність у СБУ інформації, яка може свідчити про вчинення особою незаконних дій, безумовною підставою для прийняття відповідачем оскаржуваних рішень.

У висновку Головного управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області від 06.11.2025 вказано, що відповідно до подання Управлінням СБУ в Чернігівській області у кримінальному провадженні № 4202510[телефон приховано] від 28.05.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 332 Кримінального кодексу України, отримана інформація стосовно діяльності на території України протиправної схеми, учасники якої на систематичній основі займаються організацією незаконного переправлення через державний кордон України іноземців та осіб без громадянства, у т.ч. числі з країн т.зв. «міграційного ризику». З цією метою вказані особи здійснюють організацію заходів з усунення перешкод (законодавчих обмежень щодо термінів перебування та підстав перетину кордону) для подальшого перетинання іноземцями державного кордону України, у т.ч. виїзду до країн ЄС. Зокрема, за результатами проведення слідчих (розшукових) дій, які проводяться на підставі доручення слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві № 222856-2025 від 13.06.2025 встановлено, що позивач з використанням порад та послуг, а також за сприяння фігурантів кримінального провадження, незаконно легалізувався на території України шляхом отримання дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання в Україні. При цьому, такі дії позивача були направлені на подальше протиправне та безперешкодне перетинання державного кордону України, виїзду до країн ЄС, а також перебування на території нашої держави понад встановлені чинним законодавством терміни. Вказані протиправні дії позивача підтверджуються матеріалами досудового розслідування, у т.ч. показаннями свідків у кримінальному провадженні, які на даний час є таємницею досудового розслідування та не підлягають розголошенню. Враховуючи викладені обставини, з метою попередження та припинення вищевказаного злочину, недопущення нанесення шкоди національній безпеці, громадському порядку в Україні, у т.ч. в умовах правового режиму воєнного стану, керуючись пунктом 6 частини першої статті 1, пунктом 1 частини третьої статті 3, частиною п`ятою статті З Закону України «Про національну безпеку України» від 21.06.2018 № 2469-VIII, статтею 2, абзацом 7 пункту 2 частини першої статті 6 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність», пунктом 2 частини першої статті 12 Закону №2491-111, Управління СБУ в Чернігівській області вбачає за доцільне вжити заходів щодо відкликання рішення про надання дозволу на імміграцію в Україні позивачу, а також відкликати останньому посвідку на постійне проживання в Україні.

Отже з аналізу вищевикладених норм законодавства суд вважає, що подання Управління СБУ в Чернігівській області підготовлено відповідною службою в межах компетенції, визначеної Законом № 2229-XII та Законом №374-IV, в ході оперативної службової діяльності, оскільки саме на СБУ, як на орган, що наділений унікальною компетенцією надавати оцінку наявності в діях відповідних суб`єктів загроз (реальних та/або потенційних) національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, покладено обов`язок, у тому числі вживати заходи превентивного характеру з метою протидії розвідувальній, розвідувально-підривній діяльності проти України, тим більше в умовах воєнного стану.

Водночас суд уважає за необхідне зауважити, що у питаннях, які стосуються прав людини, суд має виходити із конституційного принципу їх пріоритету та необхідності дотримання міжнародних зобов`язань України у цій сфері, зокрема, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до статті 1 якої договірні сторони зобов`язуються поважати права людини, що гарантовано кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією.

Від цього обов`язку договірна держава може відступити тільки в порядку статті 15 Конвенції, якою передбачено, що під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, будь-яка Висока Договірна Сторона може вживати заходів, що відступають від її зобов`язань за цією Конвенцією, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов`язанням згідно з міжнародним правом. Про ці заходи будь-яка Сторона у повному обсязі інформує Генерального секретаря Ради Європи про вжиті нею заходи і причини їх вжиття.

З матеріалів справи встановлено, що 30.07.2021 позивач, який є громадянином Азербайджанської Республіки, звернувся до Деснянського відділу у м. Чернігові УДМС у Чернігівській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 1 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію» від 07.06.2001 № 2491-ПІ (далі - Закон № 2491-ІП), оскільки він понад 2 роки перебуває у шлюбі з громадянкою України ОСОБА_2 , на підтвердження чого надав копію свідоцтва про шлюб, серії НОМЕР_3 , виданого 26.07.2019 Чернігівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області. Після проведення перевірок, передбачених пунктом 14 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983, за відсутності інформації щодо наявності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, 01.11.2021 УДМС у Чернігівській області надало позивачу дозвіл на імміграцію в Україну № НОМЕР_4 та в подальшому документовано посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_2 ; дата видачі: 06.12.2021; дата закінчення строку дії: 02.12.2031; орган, що видав: 7401.

Проте на підставі подання УСБ України в Чернігівській області №74/2/2-2118(20.10.2025) від 20.10.2025 відповідачем 06.11.2025 стосовно позивача прийняті рішення №740145000001670 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну №7401200063265 на підставі пункту 2 частини першої статті 12 Закону № 2491-III та рішення №740122600005165 про відкликання посвідки на постійне проживання № НОМЕР_2 , на підставі підпункту 1 пункту 64 Порядку №321.

Верховний Суд також неодноразово у своїх рішеннях (постанова від 13.11.2019 у справі № 815/3651/17, від 13.06.2019 у справі № 825/2971/14, від 10.06.2022 у справі № 640/13572/20) зазначав, що статтею 12 Закону № 2491-III встановлений перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну, зі змісту якого висновується, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта. Отже, скасування дозволу на імміграцію можливе за умови встановлення конкретних даних щодо вчинення або можливості вчинення саме іммігрантом протиправних дій відповідно до статті 12 Закону № 2491-III.

Верховний Суд у постанові від 14.04.2020 у справі № 480/296/19 наголошував, що подання спеціально уповноважених органів про скасування особі дозволу на імміграцію не містить ознак управлінського рішення з регулюючим впливом на права чи законні інтереси інших суб`єктів права, у зв`язку з чим не може бути самостійним предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства, на відміну від рішення органу ДМС. Тож обґрунтованість такого подання має перевірятися органом ДМС, який на підставі цього подання приймає рішення, яке у свою чергу повинно відповідати критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, на відповідність яких його і має перевірити адміністративний суд. Також Суд зазначив, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім вимогам, зазначеним у частині другій статті 2 КАС України, а не просто констатувати, що оскаржуване рішення прийняте суб`єктом владних повноважень в межах наданих йому законом повноважень. Цей обов`язок витікає із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Верховний Суд неодноразово висловлювався з приводу важливості принципу правової (справедливої) процедури (постанова від 16.04.2020 у справі № 495/5105/17, постанова від 13.03.2020 у справі № 805/2340/17-а), яка є невід`ємною частиною верховенства права. Указаний принцип спрямований на забезпечення справедливого ставлення до особи під час прийняття актів суб`єктом владних повноважень. Правова (справедлива) процедура встановлює стандарти у процесі прийняття актів суб`єктами владних повноважень, які відображені в рішеннях Європейського суду з прав людини, у яких здійснюється застосування статті 6 Конвенції, яка передбачає дотримання процесуальних (процедурних) гарантій у судовому провадженні.

У постанові від 30.07.2020 у справі № 824/875/19-а Верховний Суд наголосив, що указані гарантії поширюються і на адміністративні процедури за участі суб`єкта владних повноважень. Згідно з цією статтею має бути забезпечене право особи: бути поінформованим; мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника; ознайомитися з матеріалами справи; вона має можливість висловити свою думку перед оголошенням рішення; обґрунтувати органом влади прийняття несприятливих актів; визначити порядок їх оскарження, відшкодувати заподіяну шкоду.

Отже, рішення ДМС як суб`єкта управлінської діяльності повинні відповідати критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, розуміння змісту вимог щодо дотримання яких має бути однаковим для усіх суб`єктів управлінської (адміністративної) діяльності, що регулюється іншими нормативними актами.

Зокрема, якщо йдеться про критерій обґрунтованості рішення ДМС, то таке рішення має прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття (вчинення дій). Дискреція дозволяє адміністративному органу прийняти найбільш зважене в конкретних умовах рішення, засноване на особистих (власних) оцінках обставин, а не на чіткому приписі норми права (не формально).

Для цього законодавець у пункті 23 Порядку № 1983 передбачив, що ДМС, територіальні органи ДМС і територіальні підрозділи ДМС у місячний строк з дня надходження подання щодо відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб. На підставі результатів аналізу зазначеної інформації приймається відповідне рішення.

Тобто, Порядок № 1983 передбачає своєрідний алгоритм дій органів ДМС задля прийняття обґрунтованого рішення.

Суд погоджується з тим, що указана норма Порядку №1983 не містить імперативних приписів щодо запитування органом ДМС додаткової інформації чи запрошення іммігранта для надання ним пояснень. Утім, саме органи ДМС, володіючи дискрецією щодо прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинні визначати потребу в отриманні додаткової інформації, документів тощо чи у наданні іммігрантом пояснень, ураховуючи фактичні обставини, як-от наприклад: довготривале проживання особи в Україні, наявність стійких соціальних зв`язків, сім`ї, роботи, тобто встановлення особи іммігранта. Це дасть змогу визначити чи є необхідність у застосуванні до особи обмеження у вигляді скасування дозволу на імміграцію. Більше того, дослідження такої інформації буде свідчити, що при прийнятті відповідного рішення орган ДМС діяв розсудливо, сумлінно та обґрунтовано.

За висновком Верховного суду у справі № 820/2262/17, особа, якої стосується рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна мати у своєму розпорядженні ефективний засіб юридичного захисту, що дає йому змогу брати участь у провадженні під час розгляду його справи у компетентному судовому або адміністративному органі влади або в компетентному органі, члени якого є безсторонніми і які користуються гарантіями незалежності. Тож не запрошення для надання пояснень іммігранта, стосовно якого розглядається питання скасування дозволу на імміграцію, є позбавленням процесуальних гарантій останнього щодо безпосередньої участі у процедурі прийняття відповідного рішення компетентним органом.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним судом у постанові від 10.07.2025 у справі №640/9007/22 та від 15.10.2026 у справі № 640/9006/22.

Отже, орган ДМС при прийнятті рішення повинен виходити із конкретних обставин, ураховувати особу іммігранта, його спосіб життя та поведінку, а також оцінити чи є достатньою наявна у нього інформація для прийняття відповідного рішення з огляду на те, які наслідки воно матиме для іммігранта.

Верховний Суд у постанові від 11.06.2026 у справа № 240/35233/23 вказав, що, приймаючи спірні рішення, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області не дослідило факти, які містяться у листі Управління стратегічних розслідувань в Житомирській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, а в подальшому - суд, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, не надав цим фактам належної оцінки та не спростував доводи позивача щодо цих обставин. Так, в оскаржуваних рішеннях Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області не вказано, чи становили дії іноземця «загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні», чи іноземець «вчинив злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності, як їх визначено в міжнародному праві», чи іноземець «розшукується у зв`язку з учиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином», як не вказано і конкретних обставин, які б дозволяли дійти відповідачеві висновку про підтвердження наявності таких порушень з боку позивача. Додатково Верховний Суд наголошує, що навіть в умовах воєнного стану для суб`єкта владних повноважень обов`язок застосування принципів статті 2 КАС України не скасовується, а навпаки - набуває особливого значення, зокрема, коли йдеться про застосування пропорційності обмежень в умовах становища в країні (військової агресії) щодо осіб, яких вони стосуються.

Однак з матеріалів справи не вбачається, що відповідач досліджував будь-які інші документи чи докази, окрім подання Управління СБУ в Чернігівській області та не використав надані йому повноваження з метою ухвалення рішення, яке б відповідало критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України.

Натомість, відповідач обмежився лише констатацією факту наявності цього подання, як достатньої підстави для прийняття спірного рішення.

Відповідачем так і залишилися не встановленими обставини, які відповідно до пункту 2 частини першої статті 12 Закону № 2491-III є підставою для скасування дозволу на імміграцію в Україну, зокрема: чи вчинялися позивачем дії, які загрожують національній безпеці України, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що тут проживають, і якщо вчинялися то які саме.

Посилання відповідача на необхідність захисту національної безпеки в умовах правового режиму воєнного стану не звільняє його від обов`язку довести існування конкретних фактичних обставин, які підтверджують реальність такої загрози. При цьому саме по собі посилання на матеріали досудового розслідування, без встановлення конкретних дій позивача та без надання належних доказів їх вчинення, не може вважатися достатньою правовою підставою для застосування такого виключного заходу, як відкликання дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання в Україні.

За таких обставин суд вважає, що відповідачем не було покладено в основу оскаржуваних рішень ніяких обставин, стосовно вчинення саме позивачем конкретних протиправних дій на шкоду національній безпеці України, громадському порядку в Україні та не зазначено фактичних даних щодо вчинення або можливості вчинення саме позивачем конкретних протиправних дій, які можуть призвести до нанесення шкоди національній безпеці України, громадського порядку в Україні, у т.ч. в умовах правового режиму воєнного стану, в розумінні Закону.

За таких обставин рішення Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області №740145000001670 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну №7401200063265 стосовно громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та рішення Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області №740122600005165 про відкликання посвідки на постійне проживання № НОМЕР_2 стосовно громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є протиправними, а отже підлягають скасуванню, а позов в цій частині підлягає задоволенню.

Позовна вимога про зобов`язання Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області поновити дію дозволу на імміграцію в Україну громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 підлягає задоволенню, оскільки є похідною від першої позовної вимоги, яка задоволена судом.

Позовна вимога про зобов`язання Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області в порядку обміну оформити та видати посвідку на постійне проживання, громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не підлягає задоволенню, оскільки позивач не звертався до відповідача з заявою про обмін посвідки на постійне проживання, а тому його право на отримання посвідки на постійне проживання в порядку обміну не порушене.

Суд відхиляє посилання представника відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду, оскільки судом встановлено, що пропуск строку позивач не пропустив.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши фактичні обставини справи, що лежать в основі спору по даній справі, суд дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на всі аргументи учасників справи, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Отже враховуючи вищевикладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позов має бути задоволений частково.

При вирішенні даної справи судом були враховані положення частини 2 статті 2 та частини 2 статті77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а тому за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 1597,44 грн.

Керуючись статтями 139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати противоправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області №740145000001670 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну №7401200063265 стосовно громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнати противоправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області №740122600005165 про відкликання посвідки на постійне проживання № НОМЕР_2 стосовно громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зобов`язати Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області поновити дію дозволу на імміграцію в Україну громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1597 (тисяча п`ятсот дев`яносто сім) грн 44 еоп.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ).

Відповідач: Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області (вул. Шевченка, 51-А, м. Чернігів, 14013, код ЄДРПОУ - 37804450).

Суддя В.В. Падій

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
12.10.2026 Ухвала № 140516099 Чернігівський окружний адміністративний суд
12.10.2026 Ухвала № 140516098 Чернігівський окружний адміністративний суд
02.09.2026 Ухвала № 139412553 Чернігівський окружний адміністративний суд
18.08.2026 Ухвала № 139059205 Чернігівський окружний адміністративний суд

Стежити за судами компанії

Лист на пошту, щойно в реєстрі зʼявиться нове рішення зі стороною ЄДРПОУ 37804450. Одна компанія щотижня безкоштовно, до 50 компаній щоденно на платному тарифі.

Підключити моніторинг