Судові рішення

Рішення № 141213017 у справі № 629/6368/26 від 04.11.2026

Рішення від 04.11.2026 у цивільній справі № 629/6368/26 (категорія «Про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням»). Суд: Лозівський міськрайонний суд Харківської області, суддя ХАРАБАДЗЕ К. Ш.

Справа№ 629/6368/26
СудЛозівський міськрайонний суд Харківської області
СуддяХАРАБАДЗЕ К. Ш.
Форма рішенняРішення
Форма судочинстваЦивільне
КатегоріяПро визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням
Дата ухвалення04.11.2026
Надійшло до реєстру05.11.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/141213017

Сторони-компанії

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

З А О Ч Н Е Р I Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04.11.2026

м. Лозова Харківської області

Лозівський міськрайонний суд Харківської області в складі:

головуючого - Харабадзе К.Ш.,

за участю секретаря - Петренко Ю.С.,

Справа № 629/6368/26

Номер провадження 2/629/2509/26

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2

третя особа - Виконавчий комітет Лозівської міської ради Харківської області

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

у с т а н о в и в :

Позивач звернулася до суду з позовом про визнання відповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням, посилаючись на те, що згідно рішення № 84 виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області від 22.02.2011 позивач є квартиронаймачем квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . В зазначеній квартирі, крім позивача зареєстрована ОСОБА_2 , яка з лютого 2022 року у вказаній квартирі не проживає, комунальні послуги не сплачує, не несе інших витрат по утриманню житла та не приймає участі у спільному побуті. Позивач не чинить відповідачу перешкод у здійсненні права користування житловим приміщенням, за захистом своїх порушених прав на проживання відповідач а ні до суду, а ні до інших державних органів не зверталася. На підставі вищевикладеного, просить визнати відповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідачка в судове засідання не з`явилась, про час та місце слухання справи повідомлялась своєчасно та належним чином, судовою повісткою про виклик, причину неявки суду не повідомила, з заявами про ознайомлення зі справою до суду не зверталась, будь-яких заяв по суті не подавала, правом подання відзиву не скористалась.

Представник третьої особи Виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області Кушнір О. в судове засідання не з`явилась, в наданому суду клопотанні просила розгляд справи проводити за її відсутності за наявними в матеріалах справи документами.

Позивачка у судовому засіданні на задоволенні позовних вимог наполягала в повному обсязі, не заперечує проти ухвалення заочного рішення суду. Показала, що не може приватизувати на себе квартиру, оскільки в ній зареєстрована відповідачка, яка у зв`язку із збройною агресією росії в 2022 році виїхала за кордон, де і перебуває до теперішнього часу, змінює країни, вона має з нею зв`язок.

Згідно до положення ч. 3 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Виходячи з викладеного, зі згоди позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Суд, дослідивши письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, доходить до такого.

Допитана в судовому засіданні у якості свідків ОСОБА_3 , яка є сусідкою з першого поверху, того ж під`їзду, показала, що до початку повномасштабної війни бачила відповідачку, зустрічалася з нею у під`їзді. Після початку війни відповідачку не бачить, квартиру, де відповідачка мешкала, не відвідує, не знає, чи є в квартирі особисті речі відповідачки, не є її подругою, відносин не підтримує.

Судом встановлено, що позивач є наймачем квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з рішення виконавчого комітету Лозівської міської ради від 22.02.2011 № 84 «Про переоформлення особових рахунків на житлові приміщення.

Окрім позивача в квартирі зареєстрована відповідач, що підтверджується відомостями про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб № 2348 від 25.06.2026.

В обґрунтування позовних вимог позивачкою надано акти про не проживання особи за місцем реєстрації від 03.08.2024, 13.10.2025, 17.06.2026, згідно яких відповідач з 22.02.2022 по теперішній час фактично не проживає в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .

Стаття 71 ЖК України установлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами.

Згідно із пунктом 2 частини третьої статті 71 ЖК України жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадку тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв`язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання.

У випадках, передбачених пунктами 1-7 цієї статті, право користування жилим приміщенням зберігається за відсутнім протягом шести місяців з дня закінчення строку, зазначеного у відповідному пункті.

Отже, збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім`ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб.

Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

У статті 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Тобто, будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.

Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2018 року у справі №490/12384/16-ц (провадження №61-37646св18) зроблено висновок по застосуванню статей 71, 72 ЖК Української РСР та вказано, що: «збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім`ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб. Відповідно до ст.72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку. Аналіз статей 71, 72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин, що позивач не довів. Верховний Суд виходить з того, що початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності».

Отже, при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення. У разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк. Верховний Суд у своїх постановах виходить з того, що початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності. Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц, провадження № 61-37646св18, від 22 листопада 2018 року у справі № 760/13113/14-ц, провадження № 61-30912св18, від 26 лютого 2020 року у справі № 333/6160/17, провадження № 61-7317св19, від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13-ц, провадження № 61-23089св19.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2022 року у справі 344/19735/19 (провадження № 61-13123св21) зазначено, що «Верховний Суд виходить з того, що у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. При вирішенні спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно встановити факт відсутності особи у жилому приміщення понад шість місяців та поважність причин такої відсутності. Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначаються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та правил ЦПК України щодо оцінки доказів. Суд має всебічно перевірити доводи сторін щодо поважності причин відсутності такої особи у жилому приміщенні понад зазначені у статті 71 ЖК України строки.

Вичерпного переліку поважних причин відсутності наймача або членів його сім`ї у житловому приміщенні житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів. У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов`язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов`язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов`язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк. Таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13 (провадження № 61-23089св19)).

Європейський суд з прав людини вказує, що «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла». Втручання держави є порушенням ст. 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, не здійснюється згідно із законом та не може розглядатись як необхідне в демократичному суспільстві (рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року, заява №30856/03, KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, §41-42).

Так, з пояснень позивача вбачається, що визнання відповідачки такою, що втратила право користування житлом, необхідно позивачці для подальшого оформлення приватизації квартири на свою користь.

Приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.

Згідно зі статтями 71 та 72 ЖК України, особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням, якщо вона відсутня понад 6 місяців без поважних причин.

Відповідно до ч. 3 ст. 313 Цивільного кодексу України, фізична особа, яка є громадянином України, має право на безперешкодне повернення в Україну. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України.

Тому відповідачка у віці 17 років мала право виїхати самостійно за межі України, однак це не свідчить про зміну нею місця проживання.

При цьому відповідачка виїхала за кордон через повномасштабне збройне вторгнення росії в Україну. Будучи ще неповнолітньою, відповідачка була змушена залишити свою домівку через війну. Тимчасовий виїзд особи за кордон з метою отримання тимчасового захисту чи статусу біженця не є добровільною зміною постійного місця проживання. Відповідачка виїхала вимушено, щоб урятуватися. Рятування життя та здоров`я від збройної агресії, обстрілів та воєнних дій визнається судом безумовно поважною причиною тривалого непроживання. Первинне залишення відповідачкою житла відбулося у статусі дитини в умовах війни. Право дитини має пріоритетний захист. Суду не надано доказів, що відповідачка має у власності інше житло в Україні або набула інше постійне житло у власність за кордоном. Позбавлення права на єдине житло в Україні під час війни відповідачки, яка виїхала за межі України через війну з міркувань безпеки, є непропорційним втручанням у право на повагу до свого житла, вважається порушенням статті 8 Європейської конвенції з прав людини.

Отже, позивачем не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, які б у своїй сукупності підтверджували, що відповідачка без поважних причин припинила користування спірним житловим приміщенням, втратила до нього інтерес та вчинила дії, які свідчать про її намір остаточно відмовитися від права користування ним.

Суд не приймає до уваги подану позивачкою в судовому засіданні ксерокопію заяви від імені відповідачки ОСОБА_2 про визнання позову, оскільки суд повинен переконатися, що позов визнає саме відповідач. До суду відповідачка не з`явилася, судом її особа не встановлювалася. Позивач в судовому засіданні підтвердила, що відповідачка на теперішній час продовжує перебувати за кордоном. Надана позивачем ксерокопія заяви про визнання позову з підписом відповідачки не є належним, достовірним і допустимим доказом, надана ксерокопія не має перед судом юридичної сили документа. Крім того, підпис відповідачки в наданій ксерокопії заяви візуально відмінний від підпису відповідачки, вчиненому нею в паспорті громадянина України /а.с.8/.

Суд наголошує, що заява про визнання позову являється процесуальним документом, який згідно з вимогами ЦПК України подається до суду виключно в оригіналі або в електронній формі через систему «Електронний суд» із накладенням КЕП (кваліфікованого електронного підпису) особи.

Надана позивачкою ксерокопія заяви таким документом не є, а тому, не приймається судом до уваги.

За таких обставин суд доходить висновку, що позивачем не доведено сукупності обставин, передбачених статтями 71, 72 Житлового кодексу Української РСР, необхідних для визнання відповідачки такою, що втратила право користування спірним житловим приміщенням, а тому заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 81, 89, 259, 264, 265,268, ЦПК України, суд

у х в а л и в :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Виконавчий комітет Лозівської міської ради Харківської області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - відмовити.

Позивач може оскаржити рішення до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1

відповідач - ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1

третя особа - Виконавчий комітет Лозівської міської ради Харківської області, код ЄДРПОУ 04058829, місцезнаходження за адресою: м. Лозова Харківської області, вул. Ярослава Мудрого, 1

Суддя: Карина ХАРАБАДЗЕ

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
24.08.2026 Ухвала № 139211115 Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Стежити за судами компанії

Лист на пошту, щойно в реєстрі зʼявиться нове рішення зі стороною ЄДРПОУ 04058829. Одна компанія щотижня безкоштовно, до 50 компаній щоденно на платному тарифі.

Підключити моніторинг