Судові рішення

Постанова № 141224321 у справі № 920/630/26 від 04.11.2026

Постанова від 04.11.2026 у господарській справі № 920/630/26 (категорія «Енергоносіїв»). Суд: Північний апеляційний господарський суд, суддя Хрипун О.О.

Справа№ 920/630/26
СудПівнічний апеляційний господарський суд
СуддяХрипун О.О.
Форма рішенняПостанова
Форма судочинстваГосподарське
КатегоріяЕнергоносіїв
Дата ухвалення04.11.2026
Надійшло до реєстру05.11.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/141224321

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" листопада 2026 р. Справа№ 920/630/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Хрипуна О.О.

суддів: Демидової А.М.

Колесника Р.М.

розглянувши апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Суми

на рішення Господарського суду Сумської області від 14.07.2026

у справі № 920/630/26 (суддя Вдовенко Д.В.)

за позовом Відділу освіти Роменської міської ради Сумської області

до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Суми

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Військової частини НОМЕР_1

про стягнення 190 200,00 грн

ВСТАНОВИВ:

У травні 2025 Відділ освіти Роменської міської ради Сумської області звернувся до Господарського суду Сумської області з позовом до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Суми про стягнення 190 200, 00 грн.

Позов обґрунтовано тим, що відповідач ухиляється від виконання взятих на себе обов`язків за договором про відшкодування витрат з надання послуг електропостачання № 637 від 15.09.2025, а саме не сплатив за спожиту військовою частиною електричну енергію за грудень 2025.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 11.06.2026 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Військову частину НОМЕР_1 .

Рішенням Господарського суду Сумської області від 14.07.2026 у справі № 920/630/26 позов задоволено повністю. Стягнуто з Квартирно-експлуатаційного відділу міста Суми на користь Відділу освіти Роменської міської ради Сумської області 190 200,00 грн заборгованості, 2662,40 грн витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач підтвердив отримання акту за грудень 2025 наприкінці бюджетного періоду, жодних заперечень щодо обсягів чи вартості електричної енергії спожитої військовою частиною виставленої до відшкодування, щодо відсутності погодження військової частини відповідач не висловив. Враховуючи встановлений місцевим господарським судом факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань щодо оплати відшкодування, позов щодо стягнення з відповідача 190 200, 00 грн заборгованості задоволено.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Квартирно-експлуатаційний відділ міста Суми звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить прийняти апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Суми на рішення Господарського суду Сумської області від 14.07.2026 у справі № 920/630/26 до розгляду та відкрити апеляційне провадження; рішення Господарського суду Сумської області від 14.07.2026 у справі № 920/630/26 скасувати повністю; ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Відділу освіти Роменської міської ради Сумської області до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Суми про стягнення 190 200,00 грн відмовити повністю. Стягнути з Відділу освіти Роменської міської ради Сумської області на користь Квартирно-експлуатаційного відділу міста Суми витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 3 993,60 грн.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним і необґрунтованим, ухваленим за неповного з`ясування обставин, які мають значення для справи, за недоведеністю обставин, які місцевий господарський суд визнав установленими, невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, а також унаслідок порушення норм процесуального та неправильного застосування норм матеріального права. Зокрема скаржник вважає, що матеріали справи не місять доказів направлення спірного акта рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення, засобами системи електронного документообігу, або іншим способом, який давав би змогу достовірно встановити зміст направленого документа, дату його доставки та особу одержувача. Водночас скаржник звертає увагу, що акт за грудень 2025 на якому ґрунтуються позовні вимоги, підписаний лише позивачем і не містить підпису уповноваженого представника військової частини НОМЕР_1 , відмітки про погодження, дати погодження, посади, військового звання, прізвища та ініціалів особи, яка здійснила погодження, або іншого реквізиту, що дозволяв би встановити факт погодження саме цього акту. Окрім цього на думку скаржник лист № 25792 від 30.03.2026 не усуває зазначеного недоліку, оскільки такий лист не є погодженням акту, з його змісту неможливо встановити, що йдеться саме про акт за грудень 2025 на суму 190 200, 00 грн, який долучено позивачем до матеріалів справи. Також скаржник вважає, що відповідь від 02.04.2026 № 568/988 відповідача на претензію позивача не підтверджує спірний акт погоджений. У вказаній відповіді відповідач не визнавав заборгованості у сумі 190 200, 00 грн, не підтверджував правильності розрахунку позивача, не погоджував заявлений обсяг споживання, не підтверджував отримання саме того акту, який долучено до позовної заяви, не підтверджував наявності погодження військової частини та не визнавав настання строку виконання спірного зобов`язання.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.08.2026 апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Суми на рішення Господарського суду Сумської області від 14.07.2026 у справі № 920/630/26 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Хрипуна О.О., судді: Демидова А.М., Колесник Р.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Квартирно-експлуатаційного відділу міста Суми на рішення Господарського суду Сумської області від 14.07.2026 у справі № 920/630/26 вирішено справу № 920/630/26 за апеляційною скаргою Квартирно-експлуатаційного відділу міста Суми на рішення Господарського суду Сумської області від 14.07.2026 розглядати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

08.09.2026 до Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Згідно з частиною 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (Глава 1. Апеляційне провадження).

Відповідно до частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Судом першої інстанції справа № 920/630/26 розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Оскільки клопотань про розгляд апеляційної скарги з повідомленням (викликом) учасників справи не заявлялось, а необхідності призначення справи до розгляду у відкритому засіданні судом не встановлено, ця постанова Північного апеляційного господарського суду прийнята за результатами дослідження наявних в матеріалах справи документів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, з урахуванням правил статей 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що 17.01.2025 між Роменською міською радою Сумської області в особі Управління економічного розвитку Роменської міської ради Сумської області (Орендодавець) та Військовою частиною НОМЕР_1 (Орендар) було укладено Договір оренди нерухомого майна № 329 (далі - Договір-1) на користування приміщеннями загальною площею 881,9 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та передані в спільне користування для розміщення Військової частини НОМЕР_1 . (а.с. 10-15)

Зазначене нерухоме майно перебуває на балансі (в оперативному управлінні) Відділу освіти Роменської міської ради Сумської області (Позивача), який є безпосереднім споживачем та платником за послуги з електропостачання за вказаною адресою.

В подальшому, у зв`язку з цим, 15.09.2025 між Відділом освіти Роменської міської ради Сумської області (далі - Позивач) в особі начальника Відділу освіти Івницької Ірини Олексіївни, яка діє на підставі Положення, з однієї сторони, та Квартирно експлуатаційним відділом м. Суми (далі - Відповідач) в особі Клименка Олексія Юрійовича, який діє на підставі Положення, з іншої сторони, було укладено Договір про відшкодування витрат за надані послуги з електропостачання № 637 (далі - Договір). (а.с. 18-19)

Згідно з пунктом 1.1 Договору, Відповідач відшкодовує витрати, понесені Позивачем за спожиту військовою частиною електричну енергію внаслідок користування.

Відповідно до п. 2.2. договору балансоутримувач виставляє платнику за спожиту електричну енергію акт наданих послуг. Протягом 10 банківських днів з моменту отримання акту наданих послуг та за умови своєчасного надходження коштів на розрахунковий рахунок платника, останній проводить відшкодування витрат за спожиту електричну енергію у обсягах, зазначених у акті наданих послуг, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок балансоутримувача на підставі акту наданих послуг. У разі затримки бюджетного фінансування розрахунок здійснюється протягом 7 банківських днів з дня надходження коштів на реєстраційний рахунок платника на відповідне цільове призначення.

Пунктом 2.4 Договору передбачено, що у разі зміни вартості відшкодування за спожиту електричну енергію або обсягу її споживання у період дії Договору, вартість Договору обов`язково регулюється Додатковою угодою.

Згідно з п. 2.5. договору розмір компенсації витрат за спожиту електроенергію розраховується балансоутримувачем відповідно до рахунків, наданих енергопостачальною організацією, та показників лічильників спожитої військовою частиною електроенергії. Періодичність відшкодування витрат за спожиту електричну енергію, з урахуванням проведення нарахування, встановлюється як щомісячна. Балансоутримувач повинен щомісячно до 10 числа місяця, який є наступним після розрахункового, надавати рахунки та акти наданих послуг з обов`язковим зазначенням погодження військової частини.

11.11.2025 між Балансоутримувачем та Платником було укладено Додаткову угоду № 1 до Договору про відшкодування витрат з надання послуг електропостачання № 637 від 15.09.2025. (а.с. 20)

Відповідно до пункту 1 зазначеної Додаткової угоди № 1, Сторони за взаємною згодою домовилися збільшити суму Договору на 1 325 823,18 грн та викласти пункт 2.3 Договору в новій редакції, згідно з якою загальна вартість відшкодування витрат на оплату електроенергії за кодом ДК 021:2015-09310000-5 «Електрична енергія» на період дії Договору складає 1 465 823,18 грн (один мільйон чотириста шістдесят п`ять тисяч вісімсот двадцять три гривні 18 коп.) без ПДВ.

Позивач зазначив, що він належним чином виконував умови договору, зокрема на адресу Відповідача для підписання та оплати було направлено Акт наданих послуг без номера за грудень 2025 на суму 190 200,00 грн (за фактично спожиті 15 000 кВт електроенергії згідно з показниками лічильника: 242627 - 257627). (а.с. 21)

Листом-претензією № 01-21/357 від 17.03.2026 позивач повідомив відповідача, що у нього наявна зокрема заборгованість по відшкодуванню витрат з надання послуг електропостачання за грудень 2025 в розмірі 190 200, 00 грн. (а.с. 22)

Також листом-претензією № 01-21/371 від 20.03.2026 позивач повідомив відповідача, що у нього наявна зокрема заборгованість по відшкодуванню витрат з надання послуг електропостачання за грудень 2025 в розмірі 190 200, 00 грн. (а.с. 26)

В свою чергу, листом № 2292 від 30.03.2026 Військова частина НОМЕР_1 у відповідь на лист № 01-21/371 від 20.03.2026 повідомила позивача, що військова частина НОМЕР_1 дійсно спожила електричну енергію на суму вказану в листі позивача (за грудень 2025 року вартістю 190 200 грн). Також військова частина повідомила позивача про передачу актів відповідачу з відміткою про погодження. (а.с. 27)

Крім того, відповідач листом № 568/988 від 02.04.2026 у відповідь на претензію позивача № 01-21/357 від 17.03.2026 щодо заборгованості за грудень 2025 року в сумі 190 200 грн зазначив, що відповідні акти були подані наприкінці бюджетного періоду, коли бюджетні асигнування на 2025 рік були повністю використані. Відповідно до бюджетного законодавства КЕВ м. Суми був позбавлений можливості взяти нові бюджетні зобов`язання та здійснити оплату без порушення закону. Стягнення підтвердженої заборгованості за минулі бюджетні періоди за наявності належних правових підстав забезпечуються шляхом виконання судового рішення за результатами розгляду відповідної справи. (а.с. 23-24)

Отже, спір у даній справі на думку позивача виник у зв`язку з тим, що відповідач порушив договірні зобов`язання щодо оплати відшкодування за грудень 2025, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 190 200, 00 грн.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі, виходячи з наступного.

За змістом пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У частині 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з актом надання послуг за грудень 2025 сума відшкодування витрат за електричну енергію становить 190 200, 00 грн. (а.с. 21)

Скаржник в апеляційній скарзі вказує, що він не отримував вказаного акту, військова частина його не погоджувала, а тому у нього відсутні підстави для його оплати.

Згідно із ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

В контексті наведених засад господарського судочинства колегія суддів звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Колегія суддів зауважує, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Наразі, на підтвердження виконання умов договору позивач зазначив, що відповідний акт направлений позивачем відповідачу на електронну адресу 23.12.2025, що підтверджується скріншотами з екрану електронної пошти позивача. (а.с. 72-73)

Також як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції у листі від 30.03.2026 у відповідь на лист-претензію позивача від 20.03.2026 № 01-21/371 військова частина підтвердила, що дійсно спожила електричну енергію на суму вказану в листі позивача (за грудень 2025 року вартістю 190 200 грн). Також військова частина повідомила позивача про передачу актів відповідачу з відміткою про погодження. (а.с. 27)

Крім того у відповіді від 02.04.2026 на претензію позивача від 17.03.2026 відповідач щодо заборгованості за грудень 2025 року в сумі 190 200, 00 грн зазначив, що відповідні акти були подані наприкінці бюджетного періоду, коли бюджетні асигнування на 2025 рік були повністю використані. Відповідно до бюджетного законодавства КЕВ м. Суми був позбавлений можливості взяти нові бюджетні зобов`язання та здійснити оплату без порушення закону. (а.с. 23-24)

Отже, з вказаних вище обставин вбачається, що Військова частина НОМЕР_1 була обізнана про наявність спірного акту за грудень 2025, зазначила, що вона його отримала, погодила та направила відповідачу.

Так само, відповідач повідомив позивача про обізнаність щодо наявної у нього заборгованості за грудень 2025, а також про отримання відповідного акту, однак наприкінці бюджетного періоду, коли бюджетні асигнування на 2025 рік були повністю використані.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Отже, враховуючи наявні в матеріалах справи докази, а саме акт за грудень 2025 (а.с. 21), скріншоти з екрану електронної пошти позивача (а.с. 72-73), лист № 2292 від 30.03.2026 (а.с. 26) та лист № 568/988 від 02.04.2026 (а.с. 23-24), а також відсутність будь-яких заперечень відповідача у вказаних листах щодо отримання акту за грудень 2025, наявності у нього заборгованості перед позивачем в сумі 190 200, 00 грн, колегія суддів керуючись стандартами балансу вірогідностей, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо безпідставності доводів відповідача про неотримання акту та відсутності погодження військової частини.

Колегія суддів також зазначає, що тлумачення як статті 3 Цивільного кодексу України загалом, так і пункту 6 статті 3 Цивільного кодексу України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 10.11.2022 у справі №910/7511/20, від 26.10.2022 у справі №912/2620/21 та від 25.10.2022 у справі №910/6923/20 наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У судовій практиці принцип добросовісності охоплює естопель та заборону суперечливої поведінки (venire contra factum proprium). Естопель правовий принцип, згідно з яким сторона позбавляється права без розгляду питання по суті висувати певні заперечення або заяви, які явно розходяться з її початковою поведінкою. Принцип заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium) базується на правилі, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Принцип «естопель», зокрема, застосовано в практиці ЄСПЛ («Хохліч проти України», заява № 41707/98; «Рефаг парті зі (Партія добробуту) Туреччини та інші проти Туреччини», заяви №№ 41340/98, 41342/98, 41344/98), він підлягає застосуванню і українськими судами.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.05.2018 у справі № 449/1154/14 визначено, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно з висновком Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, сформульованим у постанові від 16.02.2022 у справі № 914/1954/20, суди мають враховувати принцип добросовісності - стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина заборони суперечливої поведінки, в основі якої лежить принцип добросовісності, базується на римській максимі: ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, та, що не відповідає попереднім заявам або поведінці однієї сторони, за умови, що інша розумно на них покладається.

Отже, колегія суддів вважає, що обставини, встановлені вище, а саме підтвердження у письмових листах, як військовою частиною, так і відповідачем щодо обізнаності акту за грудень 2025 на суму 190 200, 00 грн й відповідно наявної заборгованості у відповідача перед позивачем, зазначення відповідачем спочатку щодо неможливості здійснити оплату відповідної заборгованості у зв`язку з отриманням акту наприкінці бюджетного періоду, коли бюджетні асигнування на 2025 рік були повністю використані та в подальшому в суді вказуючи про не обізнаність відповідного акту та заборгованості, свідчить про суперечливу поведінку боржника.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції, що відповідач не сплатив відшкодування у встановлений договором строк, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача правомірним та обґрунтованим.

При цьому, стосовно доводів відповідача у листі № 568/988 від 02.04.2026 щодо відсутності відповідного бюджетного асигнування, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1,2 ст.3 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України", суб`єктами господарської діяльності у Збройних Силах України є військові частини, заклади, установи та організації Збройних Сил України, які утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України, ведуть відокремлене господарство, мають кошторис надходжень та видатків, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням. Перелік видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам, визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст.19 Закону України "Про Збройні Сили України", фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно з п.6,7 ч.1 ст.2 Бюджетного кодексу України, бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов`язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження; бюджетне зобов`язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому.

Статтею 3 Бюджетного кодексу України передбачено, що бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Неприйняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет України до 1 січня відповідного року не є підставою для встановлення іншого бюджетного періоду. Відповідно до Конституції України бюджетний період для Державного бюджету України за особливих обставин може бути іншим, ніж передбачено частиною 1 цієї статті. Особливими обставинами, за яких Державний бюджет України може бути затверджено на інший, ніж передбачено частиною 1 цієї статті, бюджетний період, є: 1) введення воєнного стану; 2) оголошення надзвичайного стану в Україні. У разі затвердження Державного бюджету України на інший, ніж передбачено частиною першою цієї статті, бюджетний період місцеві бюджети мають бути затверджені на такий самий період. Для середньострокового бюджетного планування середньостроковий період включає плановий та наступні за плановим два бюджетні періоди.

За приписами ч.1 ст.48 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років; довгострокових зобов`язань за енергосервісом, узятих на облік органами Казначейства України; довгострокових зобов`язань у рамках державно-приватного партнерства, узятих на облік органами Казначейства України; середньострокових зобов`язань за договорами щодо забезпечення судноплавного стану внутрішніх водних шляхів та судноплавних шлюзів; середньострокових зобов`язань у сфері охорони здоров`я; середньострокових зобов`язань за договорами на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг; щодо завдань (проектів) Національної програми інформатизації - після їх погодження з Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації.

Довгострокове зобов`язання за енергосервісом на підставі документального підтвердження в установленому порядку скорочення обсягів споживання комунальних послуг та енергоносіїв і видатків на їх оплату за звітний період (порівняно з такими обсягами (видатками), які були б спожиті (здійснені) за відсутності енергосервісу) набуває статусу бюджетного зобов`язання у сумі, визначеній згідно з умовами договору енергосервісу виходячи з цін (тарифів), діючих у періоді, за який здійснюється розрахунок, у межах фактичного скорочення таких видатків.

Відповідно до ст.49 Бюджетного кодексу України, розпорядник бюджетних коштів після отримання товарів, робіт і послуг відповідно до умов взятого бюджетного зобов`язання приймає рішення про їх оплату та надає доручення на здійснення платежу органу Казначейства України, якщо інше не передбачено бюджетним законодавством, визначеним п.5 ч.1 ст.4 цього Кодексу. Казначейство України здійснює платежі за дорученнями розпорядників бюджетних коштів у разі: 1) наявності відповідного бюджетного зобов`язання для платежу у бухгалтерському обліку виконання бюджету; 2) наявності затвердженого в установленому порядку паспорта бюджетної програми; 3) наявності у розпорядників бюджетних коштів відповідних бюджетних асигнувань.

Згідно зі ст.51 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів забезпечують у повному обсязі проведення розрахунків за електричну та теплову енергію, водопостачання, водовідведення, природний газ, інші енергоносії, комунальні послуги та послуги зв`язку, які споживаються бюджетними установами, та укладають договори за кожним видом відповідних послуг у межах бюджетних асигнувань, затверджених у кошторисі.

Відповідач є бюджетною неприбутковою установою, яка фінансується виключно з Державного бюджету України та є розпорядником бюджетних коштів в рамках взятих на себе зобов`язань бюджетного періоду.

Згідно з пунктом 1.1 Договору, Відповідач відшкодовує витрати, понесені Позивачем за спожиту військовою частиною електричну енергію внаслідок користування.

Враховуючи вищевикладене сторони погодили, що саме Квартирно-експлуатаційний відділ м. Суми є платником за зазначеним договором та зобов`язаний здійснювати оплату вартості послуг з розподілу електричної енергії, спожитої Військовою частиною.

Правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету неодноразово висловлював в своїх рішеннях Конституційний Суд України. Зокрема, в Рішенні від 09.07.2007 №6-рп.2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. Інакше всі негативні наслідки відсутності такого механізму покладаються на державу.

Європейський суд з прав людини в рішенні в справі «Кечко проти України» зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними. Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину не виконання своїх зобов`язань.

У справі «Бакалов проти України» та у справі «Терем ЛТД Чечеткін та Оліус проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Аналогічний правовий висновок про те, що сама собою відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №12-46гс18 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.03.2018 у справах №925/246/17 та №925/974/17.

Враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань щодо оплати відшкодування, суд вважає правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 190 200, 00 грн. заборгованості.

Отже, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано відповідачу вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування чи зміни рішення Господарського суду Сумської області від 14.07.2026 у справі №920/630/26, у зв`язку з чим апеляційна скарга Квартирно-експлуатаційного відділу міста Суми не підлягає задоволенню.

Згідно із статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись статтями 74, 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Суми на рішення Господарського суду Сумської області від 14.07.2026 у справі № 920/630/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 14.07.2026 у справі № 920/630/26 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/630/26.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.

Головуючий суддя О.О. Хрипун

Судді А.М. Демидова

Р.М. Колесник

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
10.08.2026 Ухвала № 138912668 Північний апеляційний господарський суд
14.07.2026 Рішення № 138185946 Господарський суд Сумської області
11.06.2026 Ухвала № 137335683 Господарський суд Сумської області
21.05.2026 Ухвала № 136700001 без тексту Господарський суд Сумської області
19.05.2026 Ухвала № 136625972 без тексту Господарський суд Сумської області