Ухвала № 141224973 у справі № 710/1884/26 від 04.11.2026

Справа №710/1884/26

Номер провадження 4-с/710/9/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.11.2026 м. Шпола

Шполянський районний суд Черкаської області у складі:

головуючої судді Побережної Н.П.,

за участю секретаря судового засідання Слободяник І.В.,

представника скаржника - ОСОБА_1 ,

представника виконавчого органу - Кузьменка І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Шпола скаргу ОСОБА_2 на постанову державного виконавця про стягнення виконавчого збору та зобов`язання вчинити дії, заінтересовані особи: Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, стягувач ОСОБА_3 ,

ВСТАНОВИВ:

30.09.2026 до суду надійшла скарга ОСОБА_2 , в якій він просить поновити строк оскарження, визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Кліміченко Галини Сергіївни від 15.05.2025 у виконавчому провадженні № 55340721 про стягнення з нього виконавчого збору в сумі 28 564,31 грн, а також зобов`язати орган державної виконавчої служби повернути зазначені кошти.

Скаргу обґрунтовано тим, що аліменти на утримання сина сплачувалися безпосередньо стягувачці шляхом банківських переказів та передання готівки. За твердженням скаржника, виконавець не врахував здійснених платежів і заяви стягувачки про отримання аліментів у повному обсязі, неправильно визначив заборгованість та безпідставно нарахував виконавчий збір. Скаржник також посилається на проходження військової служби з березня 2023 року та наявність у виконавця відомостей про джерело його доходу.

ОСОБА_2 зазначає, що у травні 2025 року дізнався про арешт рахунків, після чого його представник звертався до виконавця та сплатив повідомлену суму для усунення обмежень. Водночас копію постанови про стягнення виконавчого збору, за доводами скарги, він отримав лише 13.02.2026 після повторного звернення про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження. Спочатку спір розглядався адміністративними судами, однак провадження було закрито з роз`ясненням належності спору до цивільної юрисдикції.

Ухвалою Шполянського районного суду Черкаської області від 15.10.2026 скаргу прийнято до провадження

У письмовому відзиві, поданому 19.10.2026, орган державної виконавчої служби заперечив проти задоволення скарги. Зазначив, що боржник тривалий час не повідомляв про самостійну сплату аліментів, зміну місця проживання та проходження військової служби; станом на 01.05.2025 обліковувалася заборгованість у сумі 282 698,65 грн. Після надходження 02.05.2025 заяви стягувачки про відсутність претензій виконавець 15.05.2025 виніс постанову про стягнення виконавчого збору, який, за твердженням органу ДВС, того ж дня був сплачений добровільно. На думку органу ДВС, звернення представника про ознайомлення у травні 2025 року та сплата коштів свідчать про пропуск строку оскарження без поважних причин.

Представник скаржника в судове засідання з`явився та надав пояснення аналогічні змісту скарги.

Представник державної виконавчої служби також підтримав свої заперечення.

Дослідивши письмові матеріали, суд дійшов таких висновків.

Судовий наказ Шполянського районного суду Черкаської області № 710/952/17 від 17.11.2017 передбачає стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття.

Постановою від 08.12.2017 відкрито виконавче провадження № 55340721. Надалі виконавчий документ передавався між органами ДВС, а 03.04.2025 був прийнятий до виконання державним виконавцем Кліміченко Г.С. 01.05.2025 застосовано арешт коштів боржника.

02.05.2025 стягувачка ОСОБА_3 подала заяву, в якій підтвердила отримання аліментів від ОСОБА_2 у повному обсязі за зазначений у заяві період до 02.05.2025 та відсутність претензій щодо виконання. Отримання такої заяви орган ДВС у відзиві не заперечує.

Постановою державного виконавця Кліміченко Г.С. від 15.05.2025 у виконавчому провадженні № 55340721 визначено до стягнення з ОСОБА_2 виконавчий збір у сумі 28 564,31 грн. Саме ця постанова, прийнята під час виконання судового наказу про аліменти, є предметом перевірки.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 29.07.2026 у справі №420/6220/26 закрито провадження за позовом ОСОБА_2 з огляду на належність спору до цивільної юрисдикції. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21.09.2026 зазначену ухвалу залишено без змін. По суті правомірність нарахування виконавчого збору цими рішеннями не вирішувалася.

Частина перша статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції Закону України № 4833-IX від 07.04.2026, відповідні зміни до якої набрали чинності 24.04.2026, відносить оскарження постанов про виконавчий збір, прийнятих щодо виконання судового рішення, до суду, який видав виконавчий документ. Оскаржувана постанова винесена в основному аліментному провадженні, а тому скарга підлягає розгляду цим судом за правилами розділу VII ЦПК України.

За статтею 449 ЦПК України строк подання скарги становить десять днів від дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення права; пропущений з поважних причин строк може бути поновлений.

У постанові Верховного Суду від 18.11.2020 у справі № 439/1493/15-ц зазначено, що цей строк є процесуальним, а поважність причин його пропуску оцінюється з урахуванням конкретних обставин. У постанові від 21.05.2026 у справі № 299/374/15-ц Верховний Суд наголосив на необхідності вирішити питання дотримання або поновлення строку до розгляду скарги по суті.

Посилання органу ДВС на заяву про ознайомлення від 12.05.2025 не доводить обізнаності скаржника саме з постановою від 15.05.2025, якої на час подання цієї заяви ще не існувало. Надана платіжна квитанція від 14.05.2025 на суму 28 565,00 грн також передує оскаржуваній постанові, а її призначення містить загальну вказівку на сплату заборгованості за виконавчим провадженням. Тому сама ця квитанція не встановлює дату вручення постанови чи ознайомлення з її змістом.

Обізнаність про арешт рахунків та саме існування виконавчого провадження не є безумовним доказом обізнаності про кожне подальше рішення виконавця. Надсилання квитанцій про поточні аліменти у червні-листопаді 2025 року також не підтверджує вручення постанови про виконавчий збір. Доказів її своєчасного направлення та вручення, які спростовували б наведені скаржником обставини отримання копії у лютому 2026 року, у поданих матеріалах немає.

Суд враховує, що скаржник уже звертався за судовим захистом: провадження в адміністративній справі було відкрито 10.03.2026, а питання юрисдикції остаточно вирішено апеляційним судом 21.09.2026. Після цього 30.09.2026 скарга надійшла до належного суду. Зміна законодавчого регулювання юрисдикції під час розгляду спору, послідовне оскарження та нетривалий проміжок між постановою апеляційного суду і зверненням до цього суду в сукупності підтверджують поважність причин пропуску строку. Йдеться про оцінку цих конкретних обставин, а не автоматичне поновлення строку внаслідок будь-якого звернення до неналежного суду. Строк підлягає поновленню.

Правомірність постанови від 15.05.2025 оцінюється за матеріальним законом, чинним на час її прийняття. За статтею 27 Закону України «Про виконавче провадження» у провадженнях про аліменти виконавчий збір справляється за спеціальною умовою: сукупна заборгованість повинна перевищувати суму відповідних платежів за дванадцять місяців. Збір становить 10 відсотків заборгованості. Постанову про нього виносять, зокрема, після погашення такої заборгованості. Отже, саме погашення боргу до винесення постанови не виключає збору, якщо передумови його нарахування дійсно існували.

Водночас відсутність у виконавця квитанцій не тотожна фактичній несплаті аліментів. За статтею 71 зазначеного Закону виконавець визначає заборгованість та обчислює її щомісячно. Для застосування спеціальної умови статті 27 необхідно встановити належні до сплати суми, фактичні платежі, відповідні періоди та перевищення дванадцяти місячного розміру.

У цій справі заява стягувачки підтверджує отримання аліментів у повному обсязі за попередній період. Її зміст не дає підстав ототожнити заяву з повідомленням про одноразове погашення 02.05.2025 раніше накопиченого боргу в сумі 282 698,65 грн. Навпаки, вона узгоджується з доводами про безпосередню сплату аліментів протягом відповідного періоду.

Додані банківські документи містять перекази на користь ОСОБА_3 з призначенням платежів як аліментів від ОСОБА_2 , зокрема за лютий, травень і червень 2024 року та березень 2025 року. Такі документи підтверджують здійснення періодичних платежів до звернення стягувачки 02.05.2025, а не лише сплату після застосування арешту.

Суд ураховує, що окремі перекази містять також призначення додаткової допомоги на лікування або інші потреби дитини. Усі такі суми не можуть автоматично зараховуватися як аліменти, визначені судовим наказом. Самі квитанції без зіставлення з доходом боржника також не дають підстав установити остаточний розмір аліментних зобов`язань за кожний місяць. Однак у сукупності із заявою стягувачки вони спростовують припущення про відсутність будь-якого виконання лише через ненадання виконавцю платіжних документів.

У відзиві зазначено заборгованість 282 698,65 грн, десять відсотків якої становлять після округлення 28 269,87 грн, тоді як постановою нараховано 28 564,31 грн. У відомостях автоматизованої системи виконавчого провадження зазначена також сума арешту 285 643,15 грн. Саме по собі відображення суми арешту не є розрахунком аліментної заборгованості та не пояснює розбіжності з відзивом.

Подані матеріали не містять помісячного розрахунку, який дозволяв би перевірити базу нарахування саме 28 564,31 грн збору, врахування безпосередніх платежів та перевищення заборгованістю суми платежів за дванадцять місяців. У постанові наведено загальні посилання на закон, але не викладено обставин, які усували б ці суперечності. Письмові заперечення органу ДВС також не містять належного зіставлення платежів зі зобов`язаннями боржника.

Обов`язок боржника повідомляти виконавця про самостійне виконання рішення, передбачений частиною четвертою статті 19 Закону України «Про виконавче провадження», не замінює умов справляння збору. Порушення інформаційного обов`язку саме по собі не перетворює фактично сплачені аліменти на борг. Після отримання заяви стягувачки виконавець мав перевірити її зміст та врахувати підтверджене виконання при визначенні підстав і суми збору.

Доводи про проходження військової служби не є самостійною підставою для звільнення від аліментного обов`язку чи автоматичного скасування виконавчого збору. Так само питання повноти заходів щодо звернення стягнення на грошове забезпечення не підміняє перевірки спірної постанови. Вирішальним є те, чи існувала доведена заборгованість у розмірі, з яким закон пов`язує справляння збору.

Суд оцінює докази в сукупності за правилами статей 81, 89 ЦПК України. Заява стягувачки та платіжні документи підтверджують істотні для скарги обставини, натомість наведена у відзиві загальна сума боргу без перевірюваного розрахунку їх не спростовує. За таких обставин законні передумови та розмір оскаржуваного збору не підтверджені. Постанова від 15.05.2025 порушує майнові права скаржника та підлягає скасуванню. Цим висновком суд не встановлює остаточного розміру аліментних зобов`язань за всі періоди і не звільняє боржника від подальшого виконання судового наказу.

Щодо вимоги зобов`язати орган ДВС повернути 28 564,31 грн суд зазначає таке. Орган ДВС визнає сплату виконавчого збору, однак квитанція на 28 565,00 грн має інше загальне призначення платежу, а документів про подальший розподіл коштів, їх залишок на депозитному рахунку або зарахування до конкретного бюджетного рахунку матеріали не містять.

Повернення коштів, зарахованих до бюджету, здійснюється з дотриманням Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787. Ця процедура передбачає звернення платника та участь органу, який контролює справляння відповідних надходжень. Скасування постанови усуває правову підставу для утримання збору, але не доводить, що орган ДВС уже порушив обов`язок здійснити його повернення за відповідною процедурою.

У постанові від 24.02.2026 у справі № 320/15981/23 Верховний Суд, розглядаючи наслідки скасування постанови про адміністративне стягнення, звернув увагу на необхідність дотримання процедури повернення бюджетних коштів та передчасність вимоги за відсутності належного звернення. Суд ураховує цей висновок щодо застосування Порядку № 787, водночас відмінність предмета тієї справи не дозволяє переносити на цей спір висновки про правомірність самого стягнення.

Доказів подання скаржником належної заяви про бюджетне повернення та відмови в її розгляді або невчинення передбачених процедурних дій не надано. Тому наявних матеріалів недостатньо для покладення на орган ДВС безумовного обов`язку безпосередньо перерахувати скаржнику зазначену суму в межах цієї скарги. У цій частині вимога є передчасною і задоволенню не підлягає. Це не позбавляє ОСОБА_2 права після скасування постанови звернутися із заявою про повернення коштів та оскаржити відповідне рішення чи бездіяльність у разі порушення його права.

З огляду на частину другу статті 451 ЦПК України належним способом захисту у встановлених обставинах є скасування оскаржуваної постанови. Скарга підлягає частковому задоволенню. Документально підтверджених судових витрат, які належало б розподілити за статтею 452 ЦПК України, не встановлено.

Керуючись статтями 81, 89, 127, 260, 261, 353, 354, 447-453 ЦПК України, статтями 18, 19, 27, 71, 74 Закону України «Про виконавче провадження», суд

ПОСТАНОВИВ:

Поновити ОСОБА_2 строк на подання скарги на постанову державного виконавця від 15.05.2025 про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 55340721.

Скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати неправомірною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кліміченко Галини Сергіївни від 15.05.2025 у виконавчому провадженні № 55340721 про стягнення з ОСОБА_2 виконавчого збору в розмірі 28 564,31 грн. (двадцять вісім тисяч п`ятсот шістдесят чотири гривні тридцять одна копійка).

У задоволенні вимоги про зобов`язання органу державної виконавчої служби повернути ОСОБА_2 28 564,31 грн відмовити як передчасної.

Зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України повідомити суд і скаржника про виконання цієї ухвали не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. У разі постановлення ухвали за відсутності всіх учасників справи вона набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена до Черкаського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали або питання вирішено без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повну ухвалу не вручено в день її проголошення або складення, має право на поновлення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали.

Суддя Н.П. Побережна