Справа № 521/11749/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 листопада 2026 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді Козирського Є.С.,
при секретарі Лепешенковій В.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «АРТ ВІЛЛЬ» про захист прав споживачів, стягнення коштів, -
ВСТАНОВИВ:
03 серпня 2026 року представник позивача звернувся до суду із вищевказаним позовом, в якому просив стягнути з Обслуговуючого кооперативу «АРТ ВІЛЛЬ» 177 821,18 грн заборгованості, 17 830,84 грн процентів за користування грошовими коштами, 1 783,08 грн трьох процентів річних та 7 205,16 грн інфляційних втрат, усього 204 640,26 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 12.09.2021 р. між позивачем та Обслуговуючим кооперативом «АРТ ВІЛЛЬ» було укладено Персональний меморандум асоційованого члена кооперативу № АВ-20-03/0002а.
Відповідно до умов Меморандуму позивач зобов`язався внести пай та інші передбачені платежі, а відповідач - забезпечити будівництво багатоповерхового житлового будинку, введення його в експлуатацію та виникнення у позивача прав на визначений об`єкт житлової нерухомості. На виконання Меморандуму позивач сплатив 187 600,00 грн, що, за твердженням позивача, підтверджується квитанціями від 12.09.2021 р.
Позивач посилається на те, що Меморандум укладено ним для забезпечення житлом своєї родини, до складу якої входять четверо осіб, у тому числі двоє дітей, у зв`язку з чим вважає, що спірні правовідносини пов`язані із захистом прав споживачів.
У зв`язку з повномасштабною збройною агресією російської федерації відповідач припинив будівництво. 06.03.2025 р. сторони уклали Угоду про розірвання Меморандуму. Відповідно до пункту 2 Угоди відповідач зобов`язався повернути позивачу грошові кошти у розмірі 177 821,18 грн на банківський рахунок протягом одного календарного року.
Позивач зазначає, що визначений Угодою строк повернення коштів сплив, однак станом на дату звернення з позовом обов`язок щодо їх повернення відповідач не виконав.
13.05.2026 р. позивач направив на адресу відповідача претензію з вимогою повернути кошти та сплатити відповідні нарахування. Листом № 300 від 25.06.2026 р. відповідач, за змістом позовної заяви, не заперечував наявності зобов`язання, однак кошти не повернув.
Посилаючись на статті 526, 536, 610, 612, 625, 1048, 1212 та 1214 ЦК України і положення Закону України «Про захист прав споживачів», позивач просить задовольнити позов у повному обсязі.
Ухвалою Овідіопольського районного суду від 06.08.2026 року позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «АРТ ВІЛЛЬ» про захист прав споживачів, стягнення коштів.
Ухвалою Овідіопольського районного суду від 29.09.2026 року закрито підготовче провадження , призначено справу до судового розгляду по суті.
Представник позивача в судове засідання не з`явився, до суду спрямовано від представника заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити, проти винесення судом заочного рішення по справі не заперечував.
Відповідач у судове засідання повторно не з`явився, відзиву на позов, письмових пояснень, заперечень чи зустрічного позову не надав.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши і оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно ст.ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.
Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Суд встановив, що 12 вересня 2021 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОК «АРТ ВІЛЛЬ» укладено Персональний меморандум асоційованого члена кооперативу № АВ-20-03/0002а, за умовами якого позивач зобов`язався внести пай та інші платежі, а кооператив - забезпечити виникнення у позивача права на об`єкт нерухомості після завершення будівництва і введення його в експлуатацію.
На виконання умов Меморандуму позивачем було сплачено грошові кошти у розмірі 187 600,00 грн, що підтверджується зазначеними в позовній заяві квитанціями від 12.09.2021 року.
06 березня 2025 року сторонами укладено Угоду про розірвання Меморандуму, пунктом 2 якої визначено обов`язок кооперативу повернути позивачу 177 821,18 грн протягом одного календарного року на банківський рахунок позивача.
Позивач у позовній заяві зазначив, що станом на день звернення до суду ці кошти відповідач не повернув. На адресу відповідача 13.05.2026 року була направлена претензія. Листом № 300 від 25.06.2026 року відповідач не заперечував наявність відповідного грошового зобов`язання.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 610 ЦК - порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків (ст. 612 ЦК України).
Загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
Суд зазначає, що для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність, яка характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 р. у справі № 209/3085/20).
Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Приписами ст. 629 ЦК закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право обов`язковість договору.
Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання - його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 р. у справі № 355/385/17 (провадження № 61- 30435сво18)).
Відповідно до ст. 651 ЦК, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
За загальним правилом - зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша цієї статті).
Пунктом 3 Угоди від 06 березня 2025 року про розірвання персонального меморандуму асоційованого члена кооперативу від 12 вересня 2021 року № АВ-20-03/0002а передбачено, що з моменту підписання Сторонами цієї угоди персональний меморандум асоційованого члена кооперативу від 12 вересня 2021 року № АВ-20-03/0002а припиняє свою дію. Отже, Суд встановив, що в добровільному порядку відповідач не виконує свої договірні зобов`язання.
Стягнення заборгованості за договором у судовому рішенні підтверджує наявність між сторонами невиконаного зобов`язання та обов`язок боржника сплатити кошти на користь кредитора в межах процедури виконання судового рішення (виконавчого провадження).
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123). ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).
Основні засади цивільного законодавства визначені у ст. 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК.
Отже, Суд встановив, що в добровільному порядку відповідач не виконує свої договірні зобов`язання з повернення коштів у розмірі 177 821,18 грн, визначених угодою сторін. Відповідно, вимога про стягнення основного боргу є обґрунтованою.
Дія положень статті 625 ЦК України поширюється на усі грошові правовідносини, якими є зобов`язання виражене у грошових одиницях (ст.524, 533-535, 625 ЦК України), що узгоджується з правовими висновками викладеними в постанові ВП ВС від 11.04.2018 року у справі №758/1303/15, провадження 14-68 цс18, постанові ВП ВС від 19.06.2019 року №703/2718/16, провадження 14-241 цс19, постанові ВП ВС від 04.02.2020 року №912/1120/16, провадження 12-142 гс19). А постановою ВП ВС від 27.11.2019 року №340/385/17 також визначено поширення дії 625 ЦК України на договірні і недоговірні правовідносини.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Суд погоджується з аргументами сторони позивача, що грошове зобов`язання не виконувалось Відповідачем. Право на стягнення інфляційних втрат, пені і 3% річних у вигляді штрафних санкцій виникло у позивача з моменту порушення відповідачем грошового зобов`язання.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про безумовне право позивача вимагати повернення своїх коштів відповідно до умов Угоди від 06 березня 2025 року про розірвання персонального меморандуму асоційованого члена кооперативу від 12 вересня 2021 року № АВ-20-03/0002а виходячи з суми боргу 177 821,18 гривень; нарахованої відсотки, пені за прострочення виконання грошового зобов`язання у розмірі 17 830,84 грн.; 3% річних від суми заборгованості у розмірі 1783,08 грн.; інфляційних витрат у розмірі 7 205,16 гривень.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про право позивача вимагати повернення коштів, а також передбачених законом нарахувань у зв`язку з простроченням грошового зобов`язання. Отже, позов підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 259, 263-265, 315-319 ЦПК України, суд,-
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «АРТ ВІЛЛЬ» про захист прав споживачів, стягнення грошових коштів - задовольнити.
Стягнути з Обслуговуючого кооперативу «АРТ ВІЛЬЛ» (код ЄДРПОУ 39803569), місцезнаходження: 67806, Одеська область, Одеський район, смт Авангард, вул. Василя Спрейса, буд. 1, прим. В01, на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість у розмірі 177 821,18 грн, відсотки, пені за прострочення виконання грошового зобов`язання у розмірі 17 830,84 грн.; три проценти річних у розмірі 1 783,08 грн та інфляційні втрати у розмірі 7 205,16 грн, усього 204 640,26 грн.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя: Є.С.Козирський