Судові рішення

Рішення № 141238575 у справі № 620/9735/26 від 05.11.2026

Рішення від 05.11.2026 в адміністративній справі № 620/9735/26 (категорія «Перебуванням іноземців та осіб без громадянства на території України»). Суд: Чернігівський окружний адміністративний суд, суддя Падій В.В.

Справа№ 620/9735/26
СудЧернігівський окружний адміністративний суд
СуддяПадій В.В.
Форма рішенняРішення
Форма судочинстваАдміністративне
КатегоріяПеребуванням іноземців та осіб без громадянства на території України
Дата ухвалення05.11.2026
Надійшло до реєстру06.11.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/141238575

Сторони-компанії

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2026 року Чернігів Справа № 620/9735/26

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі судді Падій В.В., розглянувши, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання протиправними та скасування рішень,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання протиправними та скасування рішень, в якому просить:

-визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області від 19 серпня 2026 № 7401183100000388 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну громадянину російської федерації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

-визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області від 19 серпня 2026 № 740122600011683 про відкликання посвідки на постійне проживання громадянину російської федерації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

-визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області від 19.08.2026 №740113[телефон приховано] про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства щодо громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Обґрунтовуючи вимоги, позивач вказує на порушення відповідачем у спірних правовідносинах чинного законодавства України на момент їх виникнення, що стало підставою для його звернення до суду.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Падій В.В. від 08.09.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позов або заяви про визнання позову.

Відповідачем поданий відзив на позов, в якому заперечує проти задоволення позову, оскільки перевіркою встановлено, що позивач неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених КУпАП України, пов`язаних із порушенням правил дорожнього руху. Вчинення адміністративних правопорушень мало систематичний характер, що свідчить про небажання особи дотримуватися вимог чинного законодавства України, отже позивач своїми діями загрожує громадському порядку в Україні та захисту прав і законних інтересів громадян України. Крім того, встановлено, що позивач демонструє стійке зневажливе ставлення до вимог законодавства України та обов`язковості виконання судових рішень. Після набрання законної сили судовим рішенням про позбавлення його права керування транспортними засобами позивач свідомо проігнорував встановлену судом заборону та продовжив керувати транспортними засобами. У зв`язку з цим він двічі був притягнутий до адміністративної відповідальності за керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування, а саме: постановами Деснянського районного суду м. Чернігова від 28.01.2026 у справі № 750/17651/25 та від 26.05.2026 у справі № 750/4045/26. Вказані обставини свідчать про умисне нехтування вимогами чинного законодавства України, невиконання законних рішень суду та небажання дотримуватися встановленого правопорядку, що характеризує особу позивача як таку, яка систематично порушує законодавство України, чим створює загрозу захисту прав і законних інтересів громадян України, а подальше його перебування на території України як іммігранта не відповідає інтересам забезпечення громадської безпеки та охорони правопорядку.

Ухвалою суду від 12.10.2026 у задоволенні клопотання відповідача про залучення Управління Служби безпеки України в Чернігівській області до участі в даній справі в якості третьої особи відмовлено.

Ухвалою суду від 12.10.2026 у задоволенні клопотання відповідача про проведення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін відмовлено.

Ухвалою суду від 05.11.2026 позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області від 19.08.2026 №740113[телефон приховано] про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства щодо громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 залишені без розгляду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

Судом встановлено, що 16.01.2018 позивач, який є громадянином російської федерації, звернувся до Деснянського районного відділу у м. Чернігові УДМС у Чернігівській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 1 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію», оскільки він понад 2 роки перебуває у шлюбі з громадянкою України, на підтвердження чого надав копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 25.04.2015.

Після проведення перевірок, передбачених пунктом 14 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про відкликання дозволу на імміграцію, визнання недійсними таких рішень, їх оскарження та виконання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983, за відсутності інформації щодо наявності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, 10.04.2018 УДМС у Чернігівській області надало позивачу дозвіл на імміграцію в Україну №163/18.

14.12.2018 на підставі вищезазначеного дозволу на імміграцію УДМС у Чернігівській області документувало позивача посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_2 , строком дії до 12.12.2028.

29.07.2026 до УДМС у Чернігівській області надійшло подання Управління стратегічних розслідувань в Чернігівській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України №88381/124-2026 від 29.07.2026 про відкликання позивачу дозволу на імміграцію на підставі пунктів 2 та 3 частини першої статті 12 Закону № 2491-ІІІ у зв`язку з тим, що його дії становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні та це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України.

19.08.2026 УДМС у Чернігівській області за результатами розгляду подання про відкликання дозволу на імміграцію Управління стратегічних розслідувань в Чернігівській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України №88381/124-2026 від 29.07.2026 прийнято рішення №7401183100000388 про відкликання позивачу дозволу на імміграцію в Україну на підставі пунктів 2 та 3 частини першої статті 12 Закону № 2491-III. 19.08.2026 УДМС у Чернігівській області прийнято рішення №740122600011683 про відкликання посвідки на постійне проживання позивача № НОМЕР_2 на підставі підпункту І пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, відкликання, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 321.

Вважаючи рішення відповідача протиправним позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступним.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи органом місцевого самоврядування, їх посадовою особою дій у межах компетенції, але не передбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії є вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.

Статтею 26 Конституції України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Відповідно до частини першої статті 33 Конституції України кожному хто на законних підставах перебуває на території України, гарантуються свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно з частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, громадянство, правосуб`єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначає та встановлює Закон України від 22.09.2011 № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон № 3773-VI, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

У пункті 10 частини першої статті 1 Закону № 3773-VI надано визначення поняття іноземця та особи без громадянства, які тимчасово проживають в Україні, як іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на тимчасове проживання, або якщо строк їх тимчасового проживання на території України продовжено в установленому порядку, якщо інше не встановлено законом;

Своєю чергою посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні (пункт 17 частини першої статті 1 цього Закону).

Частинами першою-третьою статті 3 Закону № 3773-VI встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини. Іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Згідно частини 1 статті 4 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України "Про імміграцію" іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Відповідно до частини чотирнадцятої статті 4 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.

Згідно з частинами першою та другою статті 5 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, зазначені у частині першій статті 4 цього Закону отримують посвідку на постійне проживання.

Підставою для оформлення посвідки на постійне проживання іноземцям та особам без громадянства є дозвіл на імміграцію в Україну.

За приписами частини першої статті 1 Закону України від 07.06.2001 №2491-ІІІ «Про імміграцію» (далі - Закон №2491-ІІІ, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - це рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Статтею 3 Закону № 2491-ІІІ визначено, що правовий статус іммігранта в Україні визначається Конституцією України, цим Законом, іншими законами України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з пунктами 2 та 3 частини першої статті 12 Закону № 2491-ІІІ дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України;

Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про відкликання дозволу на імміграцію, визнання недійсними таких рішень, їх оскарження та виконання затверджений постановою Кабінету міністрів України від 26.12.2002 №1983 (далі- Порядок №1983, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно пунктів 21 - 23 Порядку №1983 дозвіл на імміграцію відкликається або визнається недійсним органом, що його надав.

Питання щодо відкликання або визнання недійсним дозволу мають право порушувати ДМС, територіальні органи ДМС та територіальні підрозділи ДМС, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, функціональні підрозділи Центрального управління СБУ, органи військової контррозвідки СБУ та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо було встановлено обставини, за яких дозвіл на імміграцію підлягає відкликанню відповідно до статті 12 Закону України "Про імміграцію" або визнанню недійсним відповідно до статті 12-1 Закону України "Про імміграцію".

Для прийняття рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію в разі, коли ініціатором такого відкликання або визнання дозволу недійсним є ДМС, територіальні органи ДМС або територіальні підрозділи ДМС, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для відкликання або визнання недійсним дозволу, визначених статтями 12, 12-1 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

У разі коли ініціатором відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення таким органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для відкликання або визнання недійсним дозволу, визначених статтями 12, 12-1 Закону України "Про імміграцію", яке разом з матеріалами, що підтверджують такі підстави (за відсутності визначених законом заборон для їх передачі або розголошення), надсилається до органу ДМС, який надав такий дозвіл.

ДМС, територіальні органи ДМС і територіальні підрозділи ДМС у місячний строк з дня надходження подання щодо відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб. На підставі результатів аналізу зазначеної інформації приймається відповідне рішення.

Рішення про відкликання дозволу на імміграцію згідно з додатком 3 або визнання недійсним дозволу на імміграцію згідно з додатком 4 формується за допомогою відомчої інформаційної системи ДМС та підписується Головою ДМС або його заступником, керівником/заступником керівника територіального органу ДМС, керівником/заступником керівника територіального підрозділу ДМС шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису. У випадку відсутності технічної можливості підписання рішення шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису таке рішення підписується власноручно та сканується особою, яка його підписала, із застосуванням засобів відомчої інформаційної системи ДМС до заяви про надання дозволу на імміграцію.

Про прийняте рішення протягом п`яти календарних днів письмово повідомляється ініціатору відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію.

Копії рішень про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання і примірник рішення про примусове повернення невідкладно, а за наявності обґрунтованих причин - не пізніше трьох робочих днів з дня їх прийняття надсилаються рекомендованим листом особі, стосовно якої вони прийняті, на адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання або на останню відому ДМС, територіальному органу ДМС або територіальному підрозділу ДМС адресу або вручаються їй.

Порядок оформлення, видачі, обміну, відкликання, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 321 (далі - Порядок №321, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 1 Порядку № 321 посвідка на постійне проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

Згідно з пунктами 3 та 4 Порядку № 321 посвідка оформляється іноземцям або особам без громадянства, які мають дозвіл на імміграцію в Україну.

Посвідка видається строком на 10 років.

Пунктом 64 Порядку №321 встановлено, що посвідка відкликається ДМС або територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі, зокрема, відкликання дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України "Про імміграцію";

Рішення про відкликання або визнання недійсною посвідки приймається Головою ДМС або уповноваженою ним особою, керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п`яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її відкликання або визнання недійсною (пункт 65 Порядку №321).

Згідно пункту 66 Порядку №321 копія рішення про відкликання або визнання недійсною посвідки із зазначенням причин її відкликання або визнання недійсною надсилається ДМС, територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який прийняв таке рішення, іноземцеві або особі без громадянства на адресу особистої електронної пошти або рекомендованим листом (у разі відсутності електронної пошти) невідкладно, а за наявності обґрунтованих причин - не пізніше трьох робочих днів з дня його прийняття.

Пунктами 3, 6, 9, 10 частини першої статі 1 Закону України від 21.06.2018 № 2469-VIII «Про національну безпеку України» (далі - Закон № 2469-VIII, у редакції станом на момент виникнення спірних парвовідносин) визначено, що громадська безпека і порядок - захищеність життєво важливих для суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина, забезпечення яких є пріоритетним завданням діяльності сил безпеки, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та громадськості, які здійснюють узгоджені заходи щодо реалізації і захисту національних інтересів від впливу загроз; загрози національній безпеці України - явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України; національна безпека України - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз; національні інтереси України - життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян.

Частиною п`ятою статті 3 Закону № 2469-VIII передбачено, що загрози національній безпеці України та відповідні пріоритети державної політики у сферах національної безпеки і оборони визначаються у Стратегії національної безпеки України, Стратегії воєнної безпеки України, Стратегії кібербезпеки України, Стратегії інтегрованого управління державним кордоном України, інших документах з питань національної безпеки і оборони, які схвалюються Радою національної безпеки і оборони України і затверджуються указами Президента України.

Стратегія національної безпеки України затверджена Указом Президента України від 14.09.2020 № 392/2020 (далі - Стратегія національної безпеки України).

За змістом частини другої статті 12 Закону № 2469-VIII до складу сектору безпеки і оборони входить, зокрема, Державна міграційна служба України, Національна поліція України.

Згідно з частиною четвертою та п`ятою статті 18 Закону № 2469-VIII Національна поліція України є центральним органом виконавчої влади, що забезпечує громадську безпеку і порядок, охорону прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидію злочинності, а також надає визначені законом послуги з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, призначеним для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань, охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з іншими органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону України, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань, організованих злочинних груп та організацій.

Згідно частини 1 статті 1 Закону України від 02.07.2015 №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII) Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Статтею 2 Закону №580-VIII встановлено, що завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

Спір у цій справі виник у зв`язку із скасуванням громадянину російської федерації дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання на підставі пунктів 2 та 3 частини першої статті 12 Закону № 2491-III та підпункту 1 пункту 64 Порядку №321.

Судом встановлено, що питання скасування дозволу на імміграцію позивача було ініційоване Управлінням стратегічних розслідувань в Чернігівській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України.

При цьому, ключовим питанням, яке постало перед судом, є те, чи уважається подання Управлінням стратегічних розслідувань в Чернігівській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України у якому рекомендовано вжити заходів щодо відкликання рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну позивачу, а також відкликання останньому посвідки на постійне проживання в Україні, з огляду на наявність у Національній поліції України інформації, яка може свідчити про вчинення особою незаконних дій, безумовною підставою для прийняття відповідачем оскаржуваних рішень.

З системного аналізу вищевикладених норм законодавства суд вважає, що звернення Управління стратегічних розслідувань в Чернігівській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України підготовлено відповідною службою в межах компетенції, визначених Законами № 2229-XII, №374-IV та №580-VIII в ході оперативної службової діяльності, оскільки саме на Національну поліції України, як орган, що наділений унікальною компетенцією надавати оцінку наявності в діях відповідних суб`єктів загроз (реальних та/або потенційних) порушення громадської безпеки і порядку, охороні прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, тим більше в умовах воєнного стану.

З матеріалів справи встановлено, що 16.01.2018 позивач, який є громадянином російської федерації, звернувся до Деснянського районного відділу у м. Чернігові УДМС у Чернігівській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 1 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію», оскільки він понад 2 роки перебуває у шлюбі з громадянкою України, на підтвердження чого надав копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 25.04.2015.

Після проведення перевірок, передбачених пунктом 14 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про відкликання дозволу на імміграцію, визнання недійсними таких рішень, їх оскарження та виконання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983, за відсутності інформації щодо наявності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, 10.04.2018 УДМС у Чернігівській області надало позивачу дозвіл на імміграцію в Україну №163/18.

14.12.2018 на підставі вищезазначеного дозволу на імміграцію УДМС у Чернігівській області документувало позивача посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_2 , строком дії до 12.12.2028.

29.07.2026 до УДМС у Чернігівській області надійшло подання Управління стратегічних розслідувань в Чернігівській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України №88381/124-2026 від 29.07.2026 про відкликання позивачу дозволу на імміграцію на підставі пунктів 2 та 3 частини першої статті 12 Закону № 2491-ІІІ у зв`язку з тим, що його дії становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні та це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України.

Зі змісту подання Управління стратегічних розслідувань в Чернігівській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України №88381/124-2026 від 29.07.2026 слідує, що громадянин російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 під час перебування в України скоїв 15 адміністративних правопорушень, а саме за статтями 122 ч. І, 126 ч. І, 121 ч. 3, 126 ч. І, ст.121 ч.6, 122 ч. І, 121 ч. І, 127 ч. І, 125, 122 ч. І, 126 ч. І, 126 ч. І, 126 ч.4, 126 ч. 5, 126 ч. 5 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Зокрема, в ході перевірки встановлено, що ОСОБА_1 неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення, пов`язаних із порушенням правил дорожнього руху. Вчинення адміністративних правопорушень мало систематичний характер, що свідчить про небажання особи дотримуватись вимог чинного законодавства України, отже ОСОБА_1 своїми діями загрожує громадському порядку в Україні та захисту прав і законних інтересів громадян України. Крім того, встановлено, що громадянин російської федерації ОСОБА_1 демонструє стійке зневажливе ставлення до вимог законодавства України та обов`язковості виконання судових рішень. Після набрання законної сили судовим рішенням про позбавлення його права керування транспортними засобами останній свідомо проігнорував встановлену судом заборону та продовжив керувати транспортними засобами. У зв`язку з цим він двічі був притягнутий до адміністративної відповідальності за керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування, а саме: постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 28.01.2026 у справі № 750/17651/25 та постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 26.05.2026 у справі № 750/4045/26. Вказані обставини свідчать про умисне нехтування вимогами чинного законодавства України, невиконання законних рішень суду та небажання дотримуватися встановленого правопорядку, що характеризує зазначену особу як таку, яка систематично порушує законодавство України, чим створює загрозу захисту правам і законним інтересам громадян України. Подальше перебування на території України як іммігранта не відповідає інтересам забезпечення громадської безпеки та охорони правопорядку.

19.08.2026 УДМС у Чернігівській області за результатами розгляду подання про відкликання дозволу на імміграцію Управління стратегічних розслідувань в Чернігівській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України №88381/124-2026 від 29.07.2026 прийнято рішення №7401183100000388 про відкликання позивачу дозволу на імміграцію в Україну на підставі пунктів 2 та 3 частини першої статті 12 Закону № 2491-III та рішення №740122600011683 про відкликання посвідки на постійне проживання позивача № НОМЕР_2 на підставі підпункту І пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, відкликання, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 321.

Як слідує з пункту 23 Порядку № 1983 ДМС, територіальні органи ДМС і територіальні підрозділи ДМС у місячний строк з дня надходження подання щодо відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб. На підставі результатів аналізу зазначеної інформації приймається відповідне рішення.

Тобто, Порядок № 1983 передбачає своєрідний алгоритм дій органів ДМС задля прийняття обґрунтованого рішення.

Суд зауважує, що указана норма Порядку №1983 не містить імперативних приписів щодо запитування органом ДМС додаткової інформації чи запрошення іммігранта для надання ним пояснень. Утім, саме органи ДМС, володіючи дискрецією щодо прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинні визначати потребу в отриманні додаткової інформації, документів тощо чи у наданні іммігрантом пояснень, ураховуючи фактичні обставини, як-от наприклад: довготривале проживання особи в Україні, наявність стійких соціальних зв`язків, сім`ї, роботи, тобто встановлення особи іммігранта. Це дасть змогу визначити чи є необхідність у застосуванні до особи обмеження у вигляді скасування дозволу на імміграцію. Більше того, дослідження такої інформації буде свідчити, що при прийнятті відповідного рішення орган ДМС діяв розсудливо, сумлінно та обґрунтовано.

Отже, орган ДМС при прийнятті рішення повинен виходити із конкретних обставин, ураховувати особу іммігранта, його спосіб життя та поведінку, а також оцінити чи є достатньою наявна у нього інформація для прийняття відповідного рішення з огляду на те, які наслідки воно матиме для іммігранта.

З матеріалів справи слідує, що під час перевірки наявності підстав для відкликання дозволу на імміграцію УДМС у Чернігівській області досліджено відомості Єдиного державного реєстру судових рішень, які підтверджують, що постановами Деснянського районного суду м. Чернігова від 28.01.2026 у справі № 750/17651/25 та від 26.05.2026 у справі № 750/4045/26 позивач двічі притягувався до адміністративної відповідальності за частиною п`ятою статті 126 КУпАП, а саме за керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування.

Також УДМС у Чернігівській області встановлено, що за відомостями Єдиного реєстру боржників стосовно позивача наявне 21 виконавче провадження про стягнення штрафів у справах про адміністративні правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху.

Отже УДМС у Чернігівській області, отримавши подання органу Національної поліції здійснило перевірку, наведену в поданні Управління стратегічних розслідувань в Чернігівській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України №88381/124-2026 від 29.07.2026 інформації стосовно позивача.

Перевіркою відповідача встановлено, що позивач неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених КУпАП України, пов`язаних із порушенням правил дорожнього руху, яке мало систематичний характер, що свідчить про небажання особи дотримуватися вимог чинного законодавства України. Відповідач за результатами здійснення перевірки дійшов висновку, що позивач демонструє стійке зневажливе ставлення до вимог законодавства України та обов`язковості виконання судових рішень. Після набрання законної сили судовим рішенням про позбавлення позивача права керування транспортними засобами останній свідомо проігнорував встановлену судом заборону та продовжив в подальшому керувати транспортними засобами, у зв`язку з чим двічі був притягнутий до адміністративної відповідальності за керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування згідно постанов Деснянського районного суду м. Чернігова від 28.01.2026 у справі № 750/17651/25 та від 26.05.2026 у справі № 750/4045/26, які набрали законної сили.

УДМС у Чернігівській області за результатами перевірки дійшло висновку про наявність підстав для відкликання дозволу на імміграцію на підставі пунктів 2 та 3 частини першої статті 12 Закону №2491-ІП, оскільки протиправна поведінка позивача порушує права та законні інтереси громадян України, є небезпечною для життя та здоров`я людей та становить загрозу для громадської безпеки і порядку в Україні.

Отже відповідач досліджував документи та докази стосовно позивача при прийнятті оскаржуваних рішень та встановив обставини, що позивачем вчинялися дії, які загрожують національній безпеці України, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України.

За таких обставин суд погоджується з доводами відповідача що вказані обставини свідчать про умисне нехтування позивачем вимог чинного законодавства України та що усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, позивач виражав неповагу до Законів України та встановленого правопорядку, та будучи неодноразово притягнутий до адміністративної відповідальності, висновків не зробив, а продовжував вчиняти численні адміністративні правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, ухиляючись від виконання адміністративних стягнень, які були до нього застосовані з метою запобігання вчиненню нових правопорушень.

Отже суд дійшов висновку, що рішення УДМС у Чернігівській області про відкликання дозволу на імміграцію в Україну, про відкликання посвідки на постійне проживання прийняті на підставі та в межах повноважень, у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття таких рішень, а підстави для їх скасування відсутні.

Доводи позивача про порушення оскаржуваними рішеннями його права на сімейне життя є безпідставними, оскільки законодавство України не передбачає винятків із загальних, для всіх іноземців, правил перебування на території України і не звільняє особу від дотримання законодавства України. Наявність в іноземця родинних відносин із особами, які проживають на території України, не надає йому права порушувати покладені на нього обов`язки та не скасовує встановлених законом повноважень органу Державної міграційної служби на прийняття рішень про відкликання дозволу на імміграцію, посвідки на постійне проживання. Аналогічну правову позицію вже неодноразово висловлював у своїх постановах Верховний Суд, зокрема, у постановах від 12.08.2020 у справі № 755/14023/17 та від 13.10.2021 у справі № 263/14519/20.

Верховний Суд звернув увагу, що мотиви задоволення позову судами попередніх інстанцій були висновувані лише на тому, що позивач має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, а тому відповідач повинен був врахувати обставини його сімейного стану під час прийняття оскаржуваного рішення. Стосовно вказаного висновку, Суд вважає за доцільне наголосити на тому, що чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України і не звільняють особу від необхідності дотримання міграційного законодавства України. Суд зазначає, що факт батьківства позивача не спростовує встановлені відповідачем порушення в його діях.

Доводи позивача, що деякі виконавчі провадження стосовно нього завершені, а судові засідання по справам № 750/17651/25, № 750/4045/26 проведені без участі позивача не спростовують протиправний характер дій позивача, його неповагу до Законів України та встановленого правопорядку в Україні.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши фактичні обставини справи, що лежать в основі спору по даній справі, суд дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на всі аргументи учасників справи, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Отже враховуючи вищевикладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню повністю.

При вирішенні даної справи судом були враховані положення частини 2 статті 2 та частини 2 статті77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Правові підстави для розподілу судових витрат згідно статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні, оскільки в задоволенні позову відмовлено повністю.

Керуючись статтями 139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 )

Відповідач: Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області (вул. Шевченка, 51-А, м. Чернігів, 14013, код ЄДРПОУ - 37804450).

Суддя В.В. Падій

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
05.11.2026 Ухвала № 141238571 Чернігівський окружний адміністративний суд
12.10.2026 Ухвала № 140516112 Чернігівський окружний адміністративний суд
12.10.2026 Ухвала № 140516111 Чернігівський окружний адміністративний суд
08.09.2026 Ухвала № 139565000 Чернігівський окружний адміністративний суд

Стежити за судами компанії

Лист на пошту, щойно в реєстрі зʼявиться нове рішення зі стороною ЄДРПОУ 37804450. Одна компанія щотижня безкоштовно, до 50 компаній щоденно на платному тарифі.

Підключити моніторинг