Ухвала № 141239128 у справі № 760/2096/22 від 04.11.2026

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №760/2096/22

провадження №22-з/824/1208/2026

УХВАЛА

04 листопада 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Приходька К.П., Журби С.О., Писаної Т.О., розглянув заяву ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 про вжиття заходів забезпечення позову

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відібрання дитини та повернення її матері, визначення місця проживання дитини з матір`ю, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: Виконавчий комітет Шосткинської міської ради, Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини з батьком,

установив:

У провадженні Київського апеляційного суду перебуває на розгляді апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 30 червня 2023 року, у справі за вказаним вище позовом.

30 вересня 2026 року ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 подав на адресу Київського апеляційного суду через підсистему «Електронний суд» заяву про вжиття заходів забезпечення позову, в якій просив:

- заборонити ОСОБА_3 вивозити (супроводжувати під час виїзду) малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі України, а також доручати це іншим особам, без письмової нотаріально посвідченої згоди матері - ОСОБА_1 ;

- зобов`язати ОСОБА_3 протягом п`яти днів з дня отримання ухвали передати оригінали всіх паспортів громадянина України для виїзду за кордон, оформлених на ім`я ОСОБА_4 , до Київського апеляційного суду для зберігання в матеріалах справи;

- заборонити ОСОБА_3 без письмової згоди матері оформлювати або подавати документи на оформлення малолітньому ОСОБА_4 паспорта громадянина України для виїзду за кордон, посвідки на проживання чи іншого документа, що підтверджує право на проживання в іноземній державі, а також вчиняти дії щодо набуття дитиною громадянства іноземної держави;

- зобов`язати ОСОБА_3 протягом п`яти днів з дня отримання ухвали письмово повідомити суд, ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 про фактичне місце перебування малолітнього ОСОБА_4 (держава, населений пункт, адреса) та заклад освіти, в якому він навчається, а в разі зміни цих відомостей - повідомляти про це протягом трьох днів;

- зобов`язати ОСОБА_3 забезпечити спілкування ОСОБА_1 з сином у режимі відеозв`язку щовівторка та щоп`ятниці з 18:00 до 19:00 за київським часом, без втручання в цю розмову та без перешкод у будь-який спосіб, шляхом дзвінка на телефон НОМЕР_1 .

В обґрунтування заяви зазначив, що невжиття заходів забезпечення позову створює реальні, суттєві ризики, оскільки відповідач вчиняє дії, які роблять виконання можливого майбутнього рішення на користь позивача практично неможливим.

Також зазначив, що забезпечення позову спрямоване на збереження психоемоційного та соціального стану дитини до ухвалення остаточного рішення у справі, оскільки мати не спілкується з сином з січня 2022 року через переховування його батьком у невідомій державі.

Перевіривши матеріали справи та доводи заяви, колегія суддів, вважає за необхідне заяву про забезпечення позову задовольнити частково, з огляду на таке.

Згідно із частиною 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.

Частиною 1,2 ст. 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Положення цієї норми пов`язують вирішення питання про забезпечення позову з обґрунтуванням обставин необхідності такого забезпечення в контексті положень ст. 76 ЦПК України, яке (забезпечення) застосовується як гарантія задоволення вимог позивача.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.

Відповідно до ч. 1 ст.150 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За частиною четвертою цієї статті заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.

При цьому обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу або іншим особам вчиняти певні дії.

Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесеності виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних законом інтересів учасників справи та інших осіб.

У разі звернення до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі їх задоволення не вимагатиме примусового виконання, у цьому випадку має бути застосовано та досліджено таку підставу вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття зазначених заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

При цьому в таких немайнових спорах необхідно досліджувати, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

З урахуванням вимог, передбачених статтями 76, 77, 81 ЦПК України, при вирішенні питання про забезпечення позову суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги.

При цьому законодавством не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет вірогідності, належності, допустимості та достовірності.

Отже, не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться в прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного спору.

Розглянувши клопотання про вжиття заходів забезпечення позову в частині заборони ОСОБА_3 вивозити малолітнього ОСОБА_4 за межі України, а також доручати це іншим особам, без письмової нотаріально посвідченої згоди ОСОБА_1 , суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення з огляду на те, що заходи забезпечення позову повинні бути адекватними, співмірними та мати реальну здатність запобігти ймовірним негативним наслідкам.

У своїй заяві про забезпечення позову, сам заявник зазначив, що спільна дитина сторін уже перебуває за межами території України.

Вказаний факт підтвердив і ОСОБА_3 в письмових поясненнях, що відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України звільняє від доказування.

Враховуючи, що дитина вже перетнула державний кордон України та перебуває в іншій державі, заявлений захід забезпечення позову у вигляді «заборони вивозити дитину за кордон» втратив свою актуальність, є неможливим до фактичного виконання та не здатний забезпечити ефективний захист прав, оскільки подія, якій заявник намагається запобігти, вже відбулася.

Колегія суддів зазначає, що забезпечення позову не може мати гіпотетичний або інструментальний характер, а спрямоване виключно на запобігання реальним загрозам, які існують на момент постановлення ухвали.

Оскільки об`єктивна можливість «вивезення» дитини з України наразі відсутня через її перебування за кордоном, у суду немає правових підстав для встановлення такої заборони.

Також, слід відмовити у задоволенні клопотання про вжиття заходів забезпечення позову шляхом зобов`язання ОСОБА_3 передати оригінали всіх паспортів громадянина України для виїзду за кордон, оформлених на ім`я ОСОБА_4 до Київського апеляційного суду для зберігання в матеріалах справи, оскільки як зазначалось вище, ОСОБА_3 разом із дитиною вже перебувають за межами України, що робить обраний захід забезпечення неефективним, виконавчо неможливим та таким, що втратив свою актуальність.

Так, заходи забезпечення позову мають бути тимчасовими та спрямованими на недопущення погіршення ситуації.

Оскільки перетин кордону вже відбувся, вилучення паспортів (навіть за умови його теоретичного виконання) є запізнілим заходом, який жодним чином не впливає на мету, яку переслідує заявник.

Паспорт громадянина України для виїзду за кордон є єдиним документом, що посвідчує особу та підтверджує законність її перебування в іноземній державі.

Позбавлення дитини цих документів за кордоном призведе до порушення його базових прав, неможливості отримання медичної допомоги, освіти та легального перебування у країні знаходження, що прямо суперечить найкращим інтересам дитини.

Заявлений захід забезпечення позову не є співмірним із позовними вимогами та по суті є обмеженням конституційних прав на свободу пересування, яке втратило свою превентивну (попереджувальну) функцію.

Колегія суддів також відмовляє у задоволенні клопотання про заборону ОСОБА_3 без письмової згоди матері оформлювати або подавати документи на оформлення малолітньому ОСОБА_4 паспорта громадянина України для виїзду за кордон, посвідки на проживання чи іншого документа, що підтверджує право на проживання в іноземній державі, а також вчиняти дії щодо набуття дитиною громадянства іноземної держави оскільки такий захід забезпечення позову не відповідає нормам ст. 150 ЦПК України.

Заборона оформлювати документи чи виїзд дитини за кордон як захід забезпечення позову не допускається у спорах щодо місця проживання дитини, окрім винятків, пов`язаних із поверненням незаконно утримуваних дітей відповідно до Гаазької конвенції.

Оскільки батько і дитина вже перебувають за кордоном, такий захід стає нереалізованим і неефективним, так як суд не може ефективно контролювати чи забороняти дії на території іншої держави без застосування спеціальних міжнародно-правових механізмів.

Забезпечення позову має гарантувати виконання майбутнього рішення суду в межах заявлених позовних вимог, а не обмежувати права одного з батьків наперед поза межами законних підстав.

Крім цього, слід відмовити у задоволенні клопотання про забезпечення позову, шляхом зобов`язання ОСОБА_5 письмово повідомити суд, ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 про фактичне місце перебування малолітнього ОСОБА_4 (держава, населений пункт, адреса) та заклад освіти, в якому він навчається, оскільки заявлений захід за своєю суттю є немайновим обов`язком (вимогою по суті спору), не відповідає критеріям забезпечення позову та не здатний забезпечити ефективний захист прав у передбачений законом спосіб.

Заявлена вимога за своєю правовою природою є вимогою про спонукання до вчинення певних дій, яка стосується реалізації батьківських прав та обов`язків (ст. 157 СК України) і підлягає з`ясуванню під час розгляду справи по суті із дослідженням відповідних доказів.

Інститут забезпечення позову не може використовуватись для отримання інформації чи доказів, а також для фактичного зумовлення результату розгляду справи до ухвалення остаточного рішення.

Окрім цього, з матеріалів клопотання вбачається, що малолітня дитина наразі перебуває за межами України, а точне місце її знаходження заявнику невідоме.

Позивачем не доведено, яким чином зобов`язання відповідача надати письмове повідомлення на даній стадії процесу забезпечить виконання майбутнього рішення суду та яким чином цей захід є співмірним із заявленими позовними вимогами.

Водночас, вимога заяви про забезпечення позову шляхом зобов`язання ОСОБА_3 забезпечити спілкування ОСОБА_1 з сином у режимі відеозв`язку щовівторка та щоп`ятниці з 18:00 до 19:00 за київським часом, без втручання в цю розмову та без перешкод у будь-який спосіб підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Сімейне законодавство України та міжнародні правові акти, зокрема Конвенція про права дитини, базуються на принципі пріоритету забезпечення найкращих інтересів дитини.

Дитина має право на рівне піклування та спілкування з обома батьками, незалежно від того, проживають вони разом чи окремо.

Як встановлено колегією суддів та зазначено в даній ухвалі, наразі малолітня дитина проживає разом із батьком.

Тривала перерва у спілкуванні дитини з матір`ю, викликана судовим процесом та триваючим конфліктом між батьками, несе в собі значні ризики.

Зокрема, це може призвести до відчуження дитини від матері, руйнування емоційної прив`язаності та повної втрати психологічного контакту.

Суд наголошує, що повноцінний та безперервний соціальний зв`язок дитини з матір`ю є фундаментальною основою для гармонійного психічного та емоційного розвитку дитини.

Соціальний зв`язок у контексті сімейних відносин охоплює регулярний обмін інформацією, формування спільного емоційного досвіду, усвідомлення дитиною своєї ідентичності та належності до родини обох батьків.

Забезпечення такого зв`язку є критично важливим для мінімізації негативних наслідків батьківського конфлікту для психіки малолітнього.

Враховуючи, що розгляд справи по суті може тривати певний час, невжиття заходів забезпечення позову на даному етапі може призвести до незворотного розриву цього соціального зв`язку, що зробить подальше рішення суду про встановлення порядку спілкування неефективним через втрату дитиною емоційного контакту з матір`ю.

Застосування такого заходу забезпечення позову як зобов`язання Відповідача забезпечити спілкування у режимі відеозв`язку є тимчасовим заходом, не вирішує спір по суті, проте спрямоване на збереження існуючого психоемоційного та соціального стану дитини до ухвалення остаточного рішення.

Такий захід є пропорційним, не порушує прав батька та повністю відповідає найкращим інтересам дитини.

З урахуванням вищевикладеного та керуючись ст. 149-153 ЦПК України, суд

ухвалив:

Заяву ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 про вжиття заходів забезпечення позову - задовольнити частково.

Зобов`язати ОСОБА_3 забезпечити спілкування ОСОБА_1 з сином у режимі відеозв`язку щовівторка та щоп`ятниці з 18:00 до 19:00 з київським часом, без втручання в цю розмову та без перешкод у будь-який спосіб.

У задоволенні решти вимог заяви - відмовити.

Ухвала про забезпечення позову є виконавчим документом.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді С.О. Журба

Т.О. Писана