Рішення № 141243411 у справі № 173/1119/26 від 04.11.2026

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 173/1119/26

Номер провадження2/173/1358/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

04 листопада 2026 року м. Верхньодніпровськ

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Островерхової А.В.,

за участю секретаря судового засідання Прокоф`євої Н.Л.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «САНФОРД КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду із зазначеним позовом.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 01.07.2021 року між АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 26202000496482, про встановлення кредитного ліміту, який складається з публічної частини договору, яким є Універсальний договір банківського обслуговування клієнтів фізичних осіб у АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» зі змінами та доповненнями, затверджений Банком і розміщений на офіційному сайті Банку www.creditdnepr.com.ua (а індивідуальної частини, якою є вказаний кредитний договір.

За умовами п.4.1. Кредитного договору, він набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами зобов`язань за цим договором.

Відповідно до п.1.1. Кредитного договору Банк зобов`язується здійснювати кредитне обслуговування поточного рахунку клієнта, відкритого в Банку, операції за яким можуть здійснюватися з використанням електронного платіжного засобу (Кредитної картки), шляхом встановлення ліміту Кредитної лінії у вигляді відкличної відновлювальної кредитної лінії без забезпечення (Кредит) з метою проведення платежів за товари та послуги понад суми власних коштів Клієнта на рахунку

У зазначеному вище договорі сторони погодили всі його істотні умови та визначили максимальний кредитний ліміт цього Договору - 200 000,00 грн.

Відповідачка, власноручно підписавши кредитний договір, підтвердила свою згоду з його умовами та взяла на себе зобов`язання належним чином виконувати передбачені ним обов`язки, зокрема своєчасно повертати отримані кредитні кошти, сплачувати проценти за користування кредитом та інші платежі, прямо передбачені договором.

Таким чином, сторони при укладенні Кредитного договору погодили всі істотні умови, що є необхідними для цього виду договорів. У подальшому Банк свої зобов`язання перед Клієнтом за Кредитним договором виконав у повному обсязі, встановивши ліміт Кредитної лінії на рахунку Клієнта і надавши їй можливість користуватись кредитними коштами в межах Кредитного ліміту, визначеного Кредитним договором. Клієнт здійснювала користування грошовими коштами кредитного ліміту, що відображено у виписках з її рахунку.

Однак, свої зобов`язання за Кредитним договором щодо повернення заборгованості та сплаті відсотків та комісії (за наявності за користування кредитною лінією) Відповідач виконала не в повному обсязі. Внаслідок чого у Позичальника сформувалась заборгованість перед Банком у розмірі 13 987,75 грн, яка складаєься: із заборгованості по залишку по тілу кредита - 6 742,75 грн, залишок нарахованих строкових комісій - 7 245,00 грн.

11.04.2024 між АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» та ТОВ «САНФОРД КАПІТАЛ» було укладено договір факторингу № 11/04/24, згідно з умовами якого ТОВ «САНФОРД КАПІТАЛ» набуло право грошової вимоги, включно і до ОСОБА_1 за договором № 26202000496482 від 01.07.2021 року.

Згідно до Розрахунку заборгованості, наданого первісним кредитрором, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №26202000496482 від 01.07.2021 року, станом на 10.04.2024 року становить:13 987,75 грн, яка складаєься: із заборгованості по залишку по тілу кредита - 6 742,75 грн, залишок нарахованих строкових комісій - 7 245,00 грн.

Всі нарахування, що відбувались до дати отримання ТОВ «САНФОРД КАПІТАЛ» права грошової вимоги, здійснювались безпосередньо AT «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» станом на день відступлення права вимоги- 11.04.2024 року. ТОВ «САНФОРД КАПІТАЛ» не здійснювало жодних додаткових нарахувань, умови кредитного договору в односторонньому порядку не змінювало.

Розмір заборгованості відповідача підтверджується Розрахунком заборгованості від 10.04.2024 року та виписками по особових рахунках позичальника за період з дати укладення Кредитного договору і до дати відступлення права вимоги за таким договором.

Позивач просить стягнути вказану суму заборгованості за кредитним договором, а також судові витрати, які складаєються зі сплаи судового збору у розмірі 2 662,4, грн та витар на адвоката в розмір 7 200,00 грн.

Відповідачка подала до суду заяву про застосування наслідків спливу позовної давності до заявлених позовних вимог, мотивуючи її тим, що протягом останніх п`яти років нею не здійснювалося жодного платежу на погашення кредитної заборгованості ані на користь первісного кредитора, ані на користь його правонаступників. На думку відповідачки, з огляду на тривалий період невиконання зобов`язань та відсутність будь-яких дій, спрямованих на їх погашення, позивачем пропущено встановлений законом строк звернення до суду з відповідними вимогами.

Провадження у справі відкрито за правилами спрощеного провадження без виклику учасників розгляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення відповідачки, об`єктивно оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що 01.07.2021 року між АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 26202000496482.

Відповідно до вказаного договору відповідач отримав кредитний ліміт в розмірі 200 000,00 грн., строк кредитування 12 місяців, зі сплатою відсотків: 0,001% річних на строкову заборгованості,на прострочену заборгованість за кредитом: 0.35% за кожен день прострочення. Процента ставка за користування кредитом є фіксаваною та нараховується у наступному pозмірі: на строкову заборгованість за кредитом: 0,2 % за кожен день користування кредитом; на прострочену заборгованість за кредитом: 0,35 % за кожен день прострочення.

Відповідно до зазначених вище умов договору, АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» свої зобов`язання перед ОСОБА_1 виконало та надало їй кредитний ліміт в розмірі 200 000,00 грн.

Відповідач коритсувалася наданими їй коштами, однак свої зобов`язання належним чином не виконувала. у зв`язку з чим в неї виникла заборгованість у загальному розмірі 13 987,75 грн.

Відповідачкою не надано суду належних та допустимих доказів на спростування факту укладення між нею та первісним кредитором кредитного договору про встановлення кредитного ліміту від 01.07.2021 року, а також погодження сторонами його істотних умов, зокрема щодо встановлення кредитного ліміту в розмірі 200 000,00 грн.

11.04.2024 між АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» та ТОВ «САНФОРД КАПІТАЛ» було укладено договір факторингу № 11/04/24, згідно з умовами якого ТОВ «САНФОРД КАПІТАЛ» набуло право грошової вимоги, включно і до ОСОБА_1 за договором № 26202000496482 від 01.07.2021 року.

На підтвердження переходу прав вимоги позивач надає договір факторингу № 11/04/24 від 11.04.2024, акт приймання передачі реєстру боржників, реєстр боржників, а також платіжну інструкцію № 18 від 11.04.2024 року на підтвердження оплати за договором факторингу.

Згідно розрахунку заборгованості за договором № 26202000496482 від 01.07.2021 року загальна сума заборгованості ОСОБА_1 становить13 987,75 грн., яка складається з: залишку простроченого кредиту в розмірі 6 742,75 грн.; залишку прострочених комісій в розмірі 7 245,00 грн.

За положеннями ст.ст.12,81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із частиною 1статті 510 ЦК України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор. Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов`язанні.

Відповідно до пункту 1 частини 1статті 512 ЦК Україникредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.ст.525,526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1ст. 610 ЦК Українипорушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із ч. 1ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Відповідно до частини першоїстатті 1048 ЦК Українипозикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно із частиною другоюстатті 1056-1 ЦК Українирозмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Частиною першоюстатті 1077 ЦК Українипередбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно зістаттею 514 ЦКдо нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

11 квітня 2024 року між АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» та ТОВ «САНФОРД КАПІТАЛ» укладено договір факторингу № 11/04/24, у відповідності до умов якого АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» передає (відступає) ТОВ «САНФОРД КАПІТАЛ» за плату належні йому Права вимоги, а ТОВ «САНФОРД КАПІТАЛ» приймає належні АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» Права вимоги до Боржників, вказаних в Реєстрі боржників.

Відповідно до витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу № 11/04/24 від 11.04.2024, ТОВ «САНФОРД КАПІТАЛ» набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №226202000496482 від 01.07.2021 відносно боржника ОСОБА_1 на загальну суму 13 987,75 грн.

Відповідно до ч. 1ст. 610 ЦК Українипорушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Судом встановлене, що ТОВ «САНФОРД КАПІТАЛ» за своїм правовим статусом відноситься до юридичних осіб, що мають статус фінансових установ, які відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг на території України, а тому договір відступлення права вимоги на підставі статті 204 ЦК України є обов`язковими для виконання.

Таким чином, наявними у матеріалах справи доказами підтверджується факт переходу права грошової вимоги від первісного кредитора до ТОВ «САНФОРД КАПІТАЛ» за кредитним договором №26202000496482 від 01.07.2021, укладеним між позичальником ОСОБА_1 та АТ «Банк Кредит Дніпро».

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти за Кредитним договором в добровільному порядку не повернуті, суд вважає, що позивач вправі вимагати від боржника виконати обов`язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, які не повернуті відповідачем, а саме в розмірі 6 742,75 грн

Що стосується заборгованості за комісією за обслуговування кредитної картки в рамках розрахункових операцій, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом включають витрати споживача, зокрема проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця, пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 зазначеного Закону до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості та розрахунково-касове обслуговування.

Отже, законодавець прямо передбачив можливість установлення кредитодавцем комісійної винагороди за додаткові та супутні послуги, пов`язані з кредитуванням, за умови дотримання вимог законодавства щодо змісту таких послуг, їх вартості та інформування споживача.

Як установлено судом, 01 липня 2021 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та відповідачкою укладено договір № 26202000496482 про встановлення кредитного ліміту, відповідно до умов якого банк здійснював кредитне обслуговування поточного рахунку відповідачки шляхом встановлення кредитного ліміту з можливістю проведення розрахунків за товари та послуги понад суму власних коштів клієнта на рахунку.

Пунктом 1.2.4 зазначеного договору передбачено щоденну плату за обслуговування кредитної картки в рамках розрахункових операцій за наявності кредитної заборгованості на кінець дня. При цьому розмір такої плати диференційовано залежно від суми фактичної кредитної заборгованості, а саме: від 15,00 грн до 40,00 грн за кожен день користування кредитним лімітом.

Крім того, пунктом 1.3 договору прямо визначено, що послугами, які придбаваються у зв`язку з його укладенням, є послуги з розрахунково-касового обслуговування, у тому числі ті, що надаються під час погашення заборгованості за договором, вартість яких визначається відповідно до тарифів банку.

Таким чином, на відміну від плати за надання інформації про стан кредитної заборгованості, правова природа якої обмежена положеннями статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», умовами спірного договору передбачено окрему послугу з розрахунково-касового обслуговування кредитної картки, пов`язану із здійсненням розрахункових операцій та обслуговуванням рахунку клієнта.

Суд враховує, що відповідно до пункту 2.2 договору проценти за користування кредитом нараховуються на суму фактично використаних кредитних коштів, а не на весь встановлений кредитний ліміт. Аналогічно і комісія за обслуговування кредитної картки визначається залежно від фактичного розміру кредитної заборгованості на кінець відповідного операційного дня, а не від максимально встановленого кредитного ліміту.

Отже, встановлений сторонами порядок визначення комісійної винагороди пов`язаний із фактичним використанням кредитного ресурсу та обслуговуванням відповідного платіжного рахунку.

Суд також бере до уваги, що умови щодо розміру комісії, порядку її нарахування та сплати були безпосередньо викладені у письмовому договорі, підписаному відповідачкою, а тому остання мала можливість ознайомитися з ними до моменту виникнення кредитних правовідносин та оцінити загальну вартість відповідного банківського продукту.

При цьому суд виходить із положень статей 525, 526, 629 ЦК України, відповідно до яких зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору, а укладений договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Оцінюючи правомірність нарахування комісії, суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 17 серпня 2022 року у справі № 180/1434/20, відповідно до яких положення Закону України «Про споживче кредитування» не виключають права кредитодавця встановлювати комісії за додаткові та супутні послуги, пов`язані з розрахунково-касовим обслуговуванням, за винятком послуг, безоплатність яких прямо передбачена законом.

Водночас суд бере до уваги правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 09 лютого 2024 року у справі № 337/3703/22, відповідно до якого сама по собі наявність у кредитному договорі умови про сплату комісії не є безумовною підставою для її стягнення, якщо кредитодавець не визначив конкретного змісту послуг, за які встановлена така плата, та не довів їх надання, а розмір комісії створює істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків сторін на шкоду споживачу.

Разом із тим суд вважає, що зазначений правовий висновок підлягає застосуванню з урахуванням конкретних обставин кожної справи, зокрема змісту договірних умов та характеру послуг, за які встановлено комісійну винагороду.

У цій справі позивачем надано розрахунок суми несплаених комісій за користування кредитними коштами, нарахованих за кредитним договором №26202[телефон приховано] від 01.07.2021 року, з якого убачається фактичне використання відповідачкою кредитного ліміту та здійснення операцій за рахунком, обслуговування якого передбачено умовами договору.

За таких обставин суд доходить висновку, що заявлена до стягнення комісія не є платою виключно за інформування позичальника про стан кредитної заборгованості чи виконанням банком власних обов`язків кредитодавця, а пов`язана з окремими банківськими послугами з розрахунково-касового обслуговування платіжної картки.

Враховуючи погодження сторонами відповідних умов договору, передбачені ним порядок та розмір комісійної винагороди, а також докази фактичного надання відповідних послуг, суд вважає вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за комісією обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в доведеному розмірі, а саме в розмірі 7 245,00 грн.

На підставі наведеного, виходячи із принципів об`єктивності, реальності і справедливості, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимоги позивача щодо стягнення заборгованості за кредитним договором повному обсязі, а саме вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 13 987,75 грн заборгованості за тілом кредиту.

Щодо доводів відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності суд зазначає наступне.

Оцінюючи доводи відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності, суд виходить із такого.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання відповідного зобов`язання.

Отже, початок перебігу позовної давності пов`язується не з датою укладення кредитного договору як такою, а з моментом порушення позичальником конкретного зобов`язання та виникнення у кредитора права вимагати його виконання.

Як установлено судом, 01 липня 2021 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та відповідачем укладено кредитний договір № 26202000496482, відповідно до якого позичальнику встановлено кредитний ліміт у розмірі до 200 000 грн для здійснення розрахунків із використанням платіжної картки. Таким чином, за своєю правовою природою зазначений договір передбачає можливість використання кредитних коштів у межах встановленого ліміту, а не одноразове отримання позичальником усієї суми кредиту в день укладення договору.

За таких обставин дата укладення договору - 01 липня 2021 року - сама по собі не може вважатися початком перебігу позовної давності щодо всієї суми заявленої заборгованості. Для визначення такого моменту необхідно враховувати фактичне використання кредитних коштів, передбачені договором строки внесення обов`язкових платежів, а також дату настання строку виконання відповідних грошових зобов`язань.

Разом із тим суд враховує особливості правового регулювання перебігу позовної давності у період карантину та дії воєнного стану.

Так, пунктом 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було передбачено продовження строків, визначених, зокрема, статтями 257 та 258 цього Кодексу, на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню COVID-19.

Крім того, пунктом 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України в редакції, чинній до 04 вересня 2025 року, передбачалося продовження строків, визначених статтями 257-259 цього Кодексу, на строк дії воєнного стану в Україні.

При цьому Закон України від 14 травня 2025 року № 4434-IX «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», який набрав чинності 04 вересня 2025 року, виключив пункт 19 зазначеного розділу, у зв`язку із чим перебіг позовної давності поновився з цієї дати.

Отже, оскільки кредитний договір укладено 01 липня 2021 року, тобто вже після запровадження карантину, а порушення зобов`язань за ним могло виникнути не раніше фактичного використання відповідачем кредитних коштів та настання строку їх повернення, перебіг загальної позовної давності за відповідними вимогами відбувався в період дії законодавчих положень про продовження таких строків.

Таким чином, навіть якщо припустити, що право первісного кредитора на звернення до суду виникло у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань ще у 2021-2022 роках, відповідний період не може обчислюватися без урахування наведених законодавчих приписів. Після поновлення перебігу позовної давності 04 вересня 2025 року загальна трирічна позовна давність не спливла на момент звернення позивача до суду у 2026 році.

При цьому суд звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 262 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. Тому сам факт відступлення первісним кредитором права вимоги іншій особі не є підставою для початку нового перебігу позовної давності. Водночас така заміна кредитора не позбавляє нового кредитора права на судовий захист у межах строку позовної давності, який обчислюється за загальними правилами.

Суд також враховує, що відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України підставою для відмови у позові є саме сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, а не сам факт тривалого невиконання боржником зобов`язання чи віддаленість дати укладення договору.

Відтак посилання відповідача на те, що кредитний договір укладено 01 липня 2021 року, не свідчить про пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки не враховує момент виникнення права вимоги за конкретними зобов`язаннями та законодавче продовження перебігу позовної давності у відповідний період.

За таких обставин суд доходить висновку, що доводи відповідача про сплив позовної давності є необґрунтованими, а підстав для застосування наслідків, передбачених частиною четвертою статті 267 ЦК України, судом не встановлено.

Додатково суд відхиляє посилання відповідача на те, що протягом п`яти років вона не здійснювала жодних платежів на користь ані первісного кредитора, ані його правонаступника, що, на її думку, свідчить про необхідність застосування строку позовної давності.

Суд зазначає, що сам по собі факт тривалого невиконання позичальником своїх зобов`язань та відсутність будь-яких платежів на погашення кредитної заборгованості не є самостійною та безумовною підставою для висновку про сплив позовної давності. Така обставина може свідчити про неналежне виконання відповідачем договірних зобов`язань, однак не змінює встановленого законом порядку обчислення позовної давності та не визначає автоматично момент її початку.

При цьому суд звертає увагу, що відповідно до статті 261 ЦК України перебіг позовної давності пов`язується з моментом, коли кредитор довідався або міг довідатися про порушення свого права, а за зобов`язаннями з визначеним строком виконання - зі спливом строку виконання відповідного зобов`язання. Отже, для вирішення питання про застосування позовної давності визначальним є не те, чи здійснював боржник платежі протягом певного періоду, а те, коли виникло право кредитора вимагати виконання відповідного зобов`язання та чи сплив установлений законом строк звернення до суду з урахуванням законодавчих положень щодо його продовження.

Крім того, відсутність платежів з боку відповідача не може свідчити про те, що позивач або первісний кредитор втратили право на судовий захист, оскільки невиконання боржником зобов`язання не припиняє самого зобов`язання та не позбавляє кредитора права вимагати його виконання у встановленому законом порядку.

За таких обставин твердження відповідача про відсутність платежів протягом п`яти років саме по собі не спростовує висновку суду про відсутність підстав для застосування позовної давності, а тому відхиляється як необґрунтоване.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витра суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позовні вимоги щодо стгнення заборгованості за кредитним договором задоволені у повному обсязі, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму понесених витрат по сплаті судового збору в розмірі 12 662 грн 40 коп.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на їх виконання, обсягом наданих послуг, а також ціною позову та значенням справи для сторони. У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може за клопотанням іншої сторони зменшити їх розмір. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє відповідне клопотання.

При вирішенні питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), відповідно до якої при визначенні суми відшкодування таких витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на те, що розмір гонорару визначається за домовленістю адвоката з клієнтом, однак під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд повинен застосовувати встановлені процесуальним законом критерії їх обґрунтованості, розумності та співмірності. Отже, домовленість між адвокатом та його клієнтом щодо вартості правничої допомоги не є безумовною підставою для стягнення всієї погодженої суми з іншої сторони спору.

Аналогічний підхід застосований Європейським судом з прав людини у рішенні від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited проти України» (заява № 19336/04, пункти 268, 269), у якому зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише за умови доведення того, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір є обґрунтованим.

Європейський суд з прав людини також наголосив, що угода між адвокатом та його клієнтом щодо розміру гонорару сама по собі не може бути обов`язковою для суду під час визначення суми витрат, яка підлягає відшкодуванню іншою стороною, оскільки суд повинен самостійно оцінити не лише факт понесення таких витрат, а й обґрунтованість їхнього розміру.

Отже, наведені правові позиції Верховного Суду та Європейського суду з прав людини свідчать про те, що саме по собі документальне підтвердження витрат на правничу допомогу не зумовлює обов`язку суду стягнути їх у повному обсязі, оскільки при вирішенні цього питання необхідно враховувати фактичний обсяг наданих послуг, їх необхідність для розгляду справи, складність справи та розумність заявленої до відшкодування суми.

Як убачається з матеріалів справи, позивачем заявлено до стягнення 7 200 грн витрат на професійну правничу допомогу. На підтвердження факту понесення таких витрат позивачем надано відповідні документи, які підтверджують договірні відносини з адвокатом, обсяг погоджених послуг та їх вартість.

Водночас суд зазначає, що належне документальне підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу саме по собі не є безумовною підставою для їх відшкодування в повному обсязі, оскільки при визначенні суми, яка підлягає покладенню на іншу сторону, суд повинен також оцінити співмірність таких витрат зі складністю справи, обсягом фактично виконаної адвокатом роботи, часом, витраченим на її виконання, та значенням справи для сторін

Разом із тим суд бере до уваги характер спірних правовідносин, категорію справи, яка стосується стягнення заборгованості за кредитним договором, відсутність особливої складності правових питань, необхідності дослідження значного обсягу доказів чи вирішення складних питань права.

Крім того, справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження, що не передбачало необхідності здійснення значного обсягу процесуальних дій, пов`язаних з особистою участю представника позивача в судових засіданнях.

Суд також враховує, що підготовка позовної заяви у справах цієї категорії передбачає опрацювання типових правовідносин, застосування усталених положень цивільного законодавства та відповідної судової практики, а тому не потребує такого обсягу інтелектуальних і часових затрат, який би об`єктивно виправдовував заявлений до відшкодування розмір витрат.

З огляду на наведене, враховуючи співвідношення заявленої вартості правничої допомоги з характером та складністю справи, обсягом фактично виконаної роботи, часом, необхідним для її виконання, а також принципи розумності, справедливості та пропорційності, суд доходить висновку, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 7 000 грн є завищеним та не повною мірою відповідає критеріям співмірності, визначеним частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 4 000 грн, що, на переконання суду, є розумним, обґрунтованим та співмірним розміром компенсації таких витрат з огляду на фактичний обсяг наданої правничої допомоги та обставини цієї справи.

Керуючись ст. 12,13,81,141,259,263-265,268,273,280, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «САНФОРД КАПІТАЛ» (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 21, 5-й поверх, приміщення 68, 69, ЄДРПОУ 43575686) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 адреса: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «САНФОРД КАПІТАЛ» заборгованість за кредитним договором № 26202000496482 від 01.07.2021 року у розмірі 13 987 грн 75 коп. (тринадцяь тисяч дев`ятсот вісімдесят сім гривень 75 копійок), яка складається з:

- залишку простроченого кредиту в розмірі 6 742 грн. 75 коп (шість тисяч сімсот сорок дві гривні75 копійок);

- залишку прострочених комісій в розмірі 7 245 грн 00 коп. ( сім тисяч двісті сорок п`ять гривень 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «САНФОРД КАПІТАЛ» витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 662 грн 40 коп. ( дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 грн 00 коп. (чотири тисячі гривень 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дати складання повного його тексту.

Відомості про сторони:

Позива: Товариство з обмеженою відповідальністю «САНФОРД КАПІТАЛ» (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 21, 5-й поверх, приміщення 68, 69, ЄДРПОУ 43575686).

Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 адреса: АДРЕСА_1 ).

Суддя А.В. Островерхова