Постанова № 141262008 у справі № 910/1557/26 від 05.11.2026

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" листопада 2026 р. Справа№ 910/1557/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Спаських Н.М.

суддів: Горбасенка П.В.

Яценко О.В.

при секретарі судового засідання Кузьменко А.М.

за участі представників сторін згідно протоколу судового засідання від 05.11.2026

розглянувши матеріали апеляційної скарги від 02.06.2026 Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрянка»

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2026 (повне рішення складено 14.05.2026)

у справі № 910/1557/26 (суддя Плотницька Н.Б.)

за позовом Київської міської ради (м. Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрянка» (м. Київ)

про стягнення 2 372 349,57 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог.

16.02.2026 Київська міська рада (далі - Київрада, позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрянка" (далі - ТОВ "Дніпрянка", відповідач) про стягнення 2 372 349,57 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов договору оренди земельної ділянки від 01.02.2005 № 66-6-00232 та вимог чинного законодавства України неналежним чином виконав взяті на себе зобов`язання зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою за період з 01.01.2020 по 01.02.2025, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у зазначеному розмірі.

Спір вирішено за правилами загального позовного проваження.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.04.2026 у справі №910/1557/26 (суддя Плотницька Н.Б.) позов Київської міської ради задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ "Дніпрянка" (код 19067805) на користь Київської міської ради (код 22883141) заборгованість по оренді у розмірі 2 373 349 грн 57 коп. та судовий збір у розмірі 28 468 грн 19 коп.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції встановив виникнення обов`язку відповідача сплачувати орендну плату на підставі договору оренди земельної ділянки (кадастровий номер [номер приховано]:63:397:0009), укладеного 28.12.2004 між Київською міською радою (орендодавець) та ТОВ "Дніпрянка" (орендар) на підставі рішення Київської міської ради від 15.07.2004 № 419-5/1829. За умовами цього договору (з урахуванням змін, внесених рішенням Київської міської ради від 28.02.2013 № 89/9146 щодо розміру орендної плати) відповідач зобов`язаний щомісячно сплачувати орендну плату, однак за період з 01.01.2020 по 01.02.2025 свого обов`язку належним чином не виконав, унаслідок чого утворилася спірна заборгованість.

Оцінивши подані позивачем докази, суд визнав доведеними факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань зі сплати орендної плати та наявність боргу і, керуючись ст. 509, 11, 627, 628, 759, 530, 612 ЦК України, ст. 93, 96, 206 ЗК України, ст. 13, 21 ЗУ "Про оренду землі", ст. 285, 286 та відповідними положеннями ПК України, а також ст. 76, 77 ГПК України, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог у повному обсязі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТОВ «Дніпрянка» 02.06.2026 через систему «Електронний суд» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2026 у справі № 910/1557/26 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Київської міської ради відмовити повністю.

Мотивуючи вимоги апеляційної скарги, апелянт зазначає про неотримання ним позовної заяви, матеріалів справи та копії ухвали Господарського суду міста Києва від 06.04.2026 про відкриття провадження. Про наявність судового рішення у справі № 910/1557/26 відповідач взнав лише 01.06.2026 під час перегляду реєстру судових справ, тобто за один день до спливу строку на апеляційне оскарження. Внаслідок неповідомлення про розгляд справи апелянт був позбавлений можливості подати відзив на позовну заяву, долучити докази часткової сплати заборгованості та неотримання доходів у спірний період (що позбавило можливості платити за оренду), а також не зміг врегулювати спір у досудовому або позасудовому порядку із позивачем. Суд першої інстанції, за твердженням апелянта, ухвалив рішення виключно на підставі доводів та доказів позивача, що позбавило відповідача права на захист власної правової позиції.

Правові позиції інших учасників справи щодо поданої апеляційної скарги.

25.06.2026 через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від Київської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу. Позивач просить суд залишити апеляційну скаргу ТОВ «Дніпрянка» без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2026 у справі № 910/1557/26 - без змін.

Щодо доводів апелянта про неналежне повідомлення його про розгляд справи в суді першої інстанції Позивач посилається на приписи ч. 1, 4-8 ст. 6 ГПК України щодо функціонування Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи та зазначає, що Відповідач має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС з 13.02.2024, у зв`язку з чим усі процесуальні документи у справі, зокрема позовна заява, ухвала про відкриття провадження, ухвала про повідомлення і виклики від 06.04.2026 та рішення суду першої інстанції від 23.04.2026, надсилались до цього кабінету. Позивач наводить конкретні дати доставки зазначених документів згідно з картками руху документів, які, на його переконання, спростовують доводи Відповідача щодо не надсилання йому позовної заяви та неналежного повідомлення про розгляд справи.

На обґрунтування своєї позиції Позивач посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.01.2026 у справі № 904/5368/24, а також у постановах від 03.11.2022 у справі № 560/15534/21, від 28.11.2022 у справі № 560/10645/21 та від 03.11.2025 у справі № 917/2317/24, згідно з якими особа, яка зареєструвала електронний кабінет у ЄСІТС, вважається обізнаною про хід розгляду справи, а неналежна організація процесу оскарження судового рішення з боку такої особи є суб`єктивною причиною, наслідки якої покладаються на неї саму.

Крім того, Позивач звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що апеляційна скарга не містить зазначення конкретної норми матеріального чи процесуального права, яку порушено судом першої інстанції, та не обґрунтована належними доказами.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги, заяв та клопотань сторін.

Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.06.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрянка» на Господарського суду міста Києва від 23.04.2026 у справі № 910/1557/26 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Кравчук Г.А. (суддя-доповідач), судді: Тищенко О.В., Тарасенко К.В.

За результатом повторного розподілу, справу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя: Спаських Н.М., судді: Горбасенко П.В., Яценко О.В., якими справу прийнято до провадження. Ухвалою від 31.08.2026 апеляційну скаргу від 02.06.2026 ТОВ «Дніпрянка» вирішено здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Явка представників сторін.

У судове засідання 05.11.2026 з`явилися представники позивача та відповідача.

Представник відповідача в судовому засідання вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційний господарський суд скасувати рішення місцевого господарського суду у даній справі та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю, застосувати строк позовної давності та вирішити питання про розстрочення сплати заборгованості.

Представник позивача просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Заявлені у справі клопотання та результати їх розгляду.

14.07.2026 до Північного апеляційного господарського суду від представника апелянта - адвоката Стрільця Є.А. надійшло клопотання про поновлення строку звернення із клопотанням про застосування строків позовної давності щодо позовних вимог у справі № 910/1557/26.

В обґрунтування клопотання апелянт зазначає, що участі у розгляді справи судом першої інстанції він не приймав, у зв`язку з чим не мав можливості долучити до матеріалів справи докази по суті спору, зокрема заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, яка була подана представником апелянта окремим клопотанням від 14.06.2026. Апелянт, посилаючись на ст. 42, 119 ГПК України, просить прийняти вказане клопотання до розгляду та поновити пропущений строк звернення із заявою про застосування позовної давності стосовно позовних вимог, заявлених у позовній заяві від 13.02.2026.

Розглянувши дане питання, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав розглядати та вирішувати клопотання відповідача, з огляду на те, що позов подано із дотриманням строку позовної давності для стягнення боргу. Суд виходить з наступного:

Предметом позову є стягнення боргу по орендній платі за період з 01.01.2020 по 01.02.2025. Позов Київської міської ради зареєстровано Господарським судом м. Києва 16.02.2026.

Загальний строк позовної давності для стягнення боргу по орендній платі у відносинах сторін встановлено у три роки, що сторонами не заперечується.

При цьому відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою КМУ України № 211 від 11 березня 2020 року "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" установлено з 12 березня 2020 на всій території України карантин, який скасовано лише 1 липня 2023 року.

Також відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, який затверджений Верховною Радою України 24.02.2022 Законом №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан на 30 діб, який неодноразово продовжено та триває по даний час.

Перебіг зупинення позовної давності за Цивільним кодексом України скасовано (відновлено) з 4 вересня 2025 року. Це відбулося згідно із Законом України № 4434-IX від 14 травня 2025 року, який виключив пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Таке скасування відбулося вже поза межами періоду виникнення спірної заборгованості у відповідача.

Зважаючи на вищевикладене та беручи до уваги дату звернення позивача до суду і період виникнення спірної заборгованості, суд дійшов висновку, що позивачем не було пропущено строк позовної давності для звернення з даним позовом до суду.

Крім того, слушними є зауваження позивача про обізнаність відповідача із розглядом справи судом першої інстанції, що давало можливість ТОВ "Дніпрянка" реалізувати свої процесуальні права.

Із матеріалів справи убачається, що відповідач з 13.02.2024 має зареєстрований електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи. Судом першої інстанції на адресу цього електронного кабінету відповідача своєчасно направлено та ним отримано ухвалу про відкриття провадження у справі №910/1557/26 (доставлено 23.02.2026) (т.1, а.с. 136), ухвалу про повідомлення і виклики від 06.04.2026 (доставлено 14.04.2026) (т.1, а.с. 143). Наведені обставини повністю спростовують доводи апелянта про неналежне повідомлення його судом першої інстанції про розгляд справи та свідчать про те, що апелянт мав реальну процесуальну можливість подати заяву про застосування наслідків спливу позовної давності до часу ухвалення рішення судом першої інстанції, чим не скористався.

Колегія суддів також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові Касаційного господарського суду від 14.01.2026 у справі № 904/5368/24, згідно з якою особа, яка пройшла процедуру реєстрації в підсистемі «Електронний кабінет» Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи та якій надано доступ до її сервісів, мала змогу бути обізнаною про наявність судових проваджень та їх рух, а негативні наслідки неналежної організації власного процесуального захисту є ризиком самого учасника справи.

За таких обставин, крім того, що позивачем строк позовної давності при зверненні до суду не пропущено, апелянтом не наведено та матеріалами справи не підтверджено об`єктивних обставин, які позбавляли б його можливості подати заяву про застосування наслідків спливу позовної давності до ухвалення рішення судом першої інстанції. Тому відсутні підстави, передбачені для застосування правової позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 200/11343/14-ц, для застосування позовної давності та для розгляду судом апеляційної інстанції заяви відповідача про застосування позовної давності, вперше поданої на стадії апеляційного провадження.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Як убачається з матеріалів справи, відповідно до рішення Київської міської ради від 15.07.2004 № 419-5/1829 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею" Товариству з обмеженою відповідальністю "Дніпрянка" передано у короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку площею 0,35 га для будівництва, експлуатації та обслуговування кафе з літнім майданчиком на території парку культури та відпочинку "Гідропарк" у Дніпровському районі м. Києва.

На підставі зазначеного рішення, 28.12.2004 між Київською міською радою (орендодавець, позивач) та ТОВ "Дніпрянка" (орендар, відповідач) укладено договір оренди земельної ділянки (далі - договір оренди), що був зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) про що зроблено запис 01.02.2005 за № 66-6-00232 у Книзі записів державної реєстрації договорів.

Відповідно до підпункту 2.1. пункту 2 договору оренди об`єктом оренди є земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування - територія парку культури та відпочинку "Гідропарк" у Дніпровському районі міста Києва; розмір - 3483 кв. м.; цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування кафе з літнім майданчиком; кадастровий номер - [номер приховано]:63:397:0009.

Згідно з підпунктом 3.1. пункту 3 договору оренди договір укладено на 5 років.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.09.2007 у справі № 30/316 внесено зміни до договору оренди земельної ділянки від 01.02.2005 № 66-6-00232, за наслідками чого між сторонами укладено угоду про внесення змін до вказаного договору, зареєстровану 09.11.2007 за № 66-6-00431 у Книзі записів державної реєстрації договорів, якою пункт 3.1 договору оренди викладено в редакції, за якою договір укладено строком на 20 років; інші умови договору оренди залишено без змін. Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 09.02.2026 № 463396360 строк дії договору оренди спливав 01.02.2025.

Відповідно до підпункту 4.2 пункту 4 договору оренди річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 2 відсотків від нормативної грошової оцінки, при цьому підпунктом 4.4 пункту 4 договору оренди передбачено, що зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки та її індексація проводяться без внесення змін і доповнень до договору в порядку та у випадках, передбачених законодавством України. Рішенням Київської міської ради «Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України» від 28.02.2013 № 89/9146 внесено зміни до договорів оренди земельних ділянок згідно з додатком до цього рішення та встановлено річну орендну плату у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, при цьому Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпрянка» зазначено під № 274 переліку договорів оренди земельних ділянок, розмір річної плати за якими був меншим від мінімального, встановленого ст. 288 ПК України, згідно з додатком до вказаного рішення.

Судом першої інстанції також враховано приписи п. 287.1 ст. 287, п. 288.1 та п. 288.4 ст. 288 ПК України, згідно з якими підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої ділянки, а розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Відповідно до підпункту 4.5 пункту 4 договору оренди орендна плата вноситься орендарем щомісячно протягом тридцяти календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Орендар зобов`язаний своєчасно вносити орендну плату (п. 84. Договор оренди).

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач самостійно подавав до Головного управління ДПС у м. Києві (ДПІ у Дніпровському районі) податкові декларації з плати за землю за спірний період, в яких орендна плата обчислювалась із застосуванням ставки 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Так, згідно з первісною податковою декларацією, поданою 20.02.2020, відповідачем нараховано орендну плату за 2020 рік у розмірі 473 571,20 грн, а згідно з поданою 27.03.2020 уточнюючою декларацією, з посиланням на Закон України № 533-IX від 16.03.2020, суму податкового зобов`язання за 2020 рік зменшено до 394 642,66 грн. Декларацією, поданою 22.02.2021, нараховано орендну плату за 2021 рік у розмірі 473 571,20 грн; декларацією, поданою 20.02.2023, за 2023 рік у розмірі 544 606,88 грн; декларацією, поданою 20.02.2024, за 2024 рік у розмірі 629 628,53 грн; декларацією, поданою 20.02.2025, за 2025 рік у розмірі 705 184,20 грн. Податкова декларація за 2022 рік відповідачем до контролюючого органу не подавалась.

16.02.2026 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Київської міської ради до ТОВ «Дніпрянка» про стягнення заборгованості зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою за період з 01.01.2020 по 01.02.2025 на загальну суму 2372349,57 грн. Позовна заява обґрунтована неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором оренди земельної ділянки від 01.02.2005 № 66-6-00232.

Із матеріалів справи вбачається, що розмір заборгованості за спірний період позивачем обчислено з урахуванням нормативної грошової оцінки земельної ділянки за кожний рік окремо, ставки орендної плати у розмірі 3 відсотків, встановленої рішенням Київської міської ради від 28.02.2013 № 89/9146, коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель, визначених п. 289.2 ст. 289 ПК України, а також фактичної кількості днів користування земельною ділянкою у кожному відповідному періоді.

Так, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:63:397:0009 з урахуванням коефіцієнтів індексації становила: за 2020 та 2021 роки 15 785 441,20 грн; за 2022 рік 17 363 985,30 грн; за 2023 рік 19 968 583,10 грн; за 2024 рік 20 986 980,80 грн; за 2025 рік, згідно з витягом із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 17.12.2025 № НВ-999[телефон приховано] та витягом з Державного земельного кадастру від 22.12.2025 № НВ-0002566662025, 23 505 418,51 грн. (додані до справи).

Виходячи з наведених показників, позивачем здійснено розрахунок орендної плати, що підлягала нарахуванню і сплаті відповідачем, за такими періодами: з 01.01.2020 по 31.12.2020 у сумі 433 452,68 грн; з 01.01.2021 по 31.12.2021 у сумі 473 563,23 грн; з 01.01.2022 по 28.02.2022 у сумі 84 203,43 грн; з 01.06.2022 по 31.12.2022 у сумі 305 415,85 грн; з 01.01.2023 по 31.12.2023 у сумі 599 057,49 грн; з 01.01.2024 по 31.12.2024 у сумі 629 609,42 грн; з 01.01.2025 по 01.02.2025 у сумі 61 822,47 грн. При цьому період з 01.03.2022 по 31.05.2022 виключено з розрахунку нарахованої орендної плати з огляду на встановлення пунктом 19.13 рішення Київської міської ради від 09.12.2021 № 3704/3745 нульової ставки орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва на зазначений період.

Загальна сума нарахованої орендної плати за наведеним розрахунком склала 2 587 124,57 грн. Позивачем також враховано суми орендної плати, фактично сплачені відповідачем за спірний період на підставі поданих останнім податкових декларацій, а саме: у 2020 році 0,00 грн; у 2021 році 213 000,00 грн; у 2022 році 0,00 грн; у 2023 році 1 775,00 грн; у 2024 та 2025 роках 0,00 грн, а всього 214 775,00 грн, що підтверджується додатком до листа Головного управління ДПС у м. Києві від 04.12.2025 № 34057/5/26-15-04-15-03.

З урахуванням зазначеної суми фактичних платежів, розмір заборгованості відповідача за період з 01.01.2020 по 01.02.2025 визначено позивачем у сумі 2 372 349 грн 57 коп. (2 587 124,57 грн - 214 775,00 грн).

Доказів сплати боргу у більшій сумі, ніж обліковує позивач. відповідасчем суду до суду першої інстанції не подано.

Колегія суддів в ході засідання не прийняла до уваги доводи відповідача про додаткову сплату боргу після прийняття рішення у справі судом першої інстанції, оскільки такі докази не існували на час вирішення спору Господарським судом м. Києва.

За правилами ч. 3 ст.269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як передбачено ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 759 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Згідно зі ст. 206 ЗК України, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Абзацами 1 та 3 ст. 21 ЗУ "Про оренду землі" передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Колегія суддів зазначає, що зі змісту ст. 93 ЗК України, ст. 762, 792 ЦК України, ст. 13, 21 ЗУ "Про оренду землі" вбачається, що правовідносини щодо оренди земельної ділянки передбачають передачу орендарю земельної ділянки у володіння та користування на певний строк для її використання відповідно до умов договору та положень земельного законодавства. При цьому ст. 96 ЗК України встановлено, що землекористувач зобов`язаний своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату на користь власника земельної ділянки, зокрема місцевої ради.

Абзацом 2 ст. 21 ЗУ "Про оренду землі" передбачено, що розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до ПК України).

Пункт 287.1 ст. 287 ПК України встановлює, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Пунктом 288.1 ст. 288 ПК України визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Пунктом 288.4 ст. 288 ПК України передбачено, що розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (крім випадків консервації таких земельних ділянок або визнання земельних ділянок забрудненими (потенційно забрудненими) вибухонебезпечними предметами).

Згідно з п. 14.1.147 ст. 14 ПК України, плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Пунктом 41.1.1 ст. 41 ПК України встановлено, що контролюючими органами є, зокрема, податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 288.7 ст. 288 ПК України визначено, що податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285 - 287 цього розділу.

Пунктами 285.1, 285.2 ст. 285 ПК України встановлено, що базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік. Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв`язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).

Пунктом 286.2 ст. 286 ПК України передбачено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму плати за землю щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, а надалі такий витяг подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Частина 1 ст. 612 ЦК України встановлює, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частина 1 ст. 77 ГПК України встановлює, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Колегія суддів зазначає, що застосований позивачем при обчисленні заборгованості розмір ставки орендної плати у 3 відсотки від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, встановлений рішенням Київської міської ради від 28.02.2013 № 89/9146, додатково підтверджується/визнається і послідовною поведінкою самого відповідача протягом усього спірного періоду.

Як убачається з матеріалів справи, ТОВ «Дніпрянка» самостійно, без жодних застережень чи заперечень щодо розміру ставки, подавало до Головного управління ДПС у м. Києві (ДПІ у Дніпровському районі) податкові декларації з плати за землю (як узгоджене податкове зобов`язання), в яких орендна плата за спірну земельну ділянку обчислювалася саме із застосуванням ставки 3 відсотків від нормативної грошової оцінки, а саме: первісну декларацію від 20.02.2020 та уточнюючу декларацію від 27.03.2020, декларацію від 22.02.2021, декларацію від 20.02.2023, декларацію від 20.02.2024 та декларацію від 20.02.2025. При цьому за відсутності поданої декларації за 2022 рік позивач при розрахунку заборгованості також виходив із тієї самої ставки 3 відсотків від НГО земельної ділянки.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання; такі обставини можуть бути зазначені, зокрема, у поясненнях учасників справи. Колегія суддів вважає, що подання відповідачем протягом кількох послідовних звітних періодів податкових декларацій із самостійним застосуванням ставки орендної плати у розмірі 3 відсотків за своїм змістом є діями, що засвідчують визнання ним обґрунтованості саме такого розміру ставки, встановленого рішенням органу місцевого самоврядування від 28.02.2013 № 89/9146.

Отже спору з приводу розміру орендної плати та строків її внесення по Договору - між сторонами немає.

Колегія суддів також враховує, що зазначені податкові декларації, подані відповідачем до контролюючого органу за спірний період, є письмовими доказами у розумінні ст. 96 ГПК України, які походять від самого відповідача та, відповідно до ст. 76, 77 ГПК України, є належними і допустимими доказами на підтвердження розміру ставки орендної плати, застосованої до спірних правовідносин та виниклого зобов"язання у відповідача.

Враховуючи наведене, а також встановлений факт неналежного виконання відповідачем обов`язку зі сплати орендної плати за земельну ділянку за період з 01.01.2020 по 01.02.2025 та наявність заборгованості, колегія суддів вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 372 349 грн 57 коп. заборгованості за договором оренди земельної ділянки від 01.02.2005 № 66-6-00232.

Доказів на спростування розміру боргу відповідач суду не надав.

Заперечення представників відповідача про те, що скрутне фінансове становище, відсутність доходів в спірний період спричинили виникнення заборгованості, колегія суддів до уваги не приймає як підставу звільнення відповідача від сплати боргу. Обидві сторони підтверджують, що умовами Договору оренди не передбачено, що сплата орендної плати за землю залежить виключно від наявності у орендаря прибутків. Отже обов`язок своєчасного внесення орендної плати не залежить від результатів господарської діяльності ТОВ "Дніпрянка" та виникає за кожен місяць перебування земельної ділянки в оренді.

Також не можуть бути враховані доводи відповідача, що воєнний стан є форс-мажорними обставинами для відповідача. Договір між сторонами не передбачає таких підстав для звільнення відповідача від сплати орендної плати, як настання форс-мажорних обставин. Апелянт не наводить конкретних обставин непереборної сили (форс-мажору), що унеможливили виконання ним грошового зобов`язання зі сплати орендної плати саме за спірний період. Відповідач не надав суду доказів попередження позивача про ці обставини (та які саме) і докази прямого причинного зв`язку між їх настанням та неможливістю виконати договірне зобов`язання саме за договором оренди земельної ділянки між сторонами. Зокрема, суду не надано Сертифікат ТПП України про засвідчення настання для відповідача таких обставин в контексті спірного договірного зобов`язання. Загальне посилання на складну економічну ситуацію в державі без доведення причинно-наслідкового зв`язку з невиконанням конкретного зобов`язання не звільняє боржника ні від виконання зобов`язання ні від відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Натомість Позивач не ставить питання про нарахування на відповідача санкцій за порушення сплати орендної плати за весь період заборгованості, вимагаючи стягнути лише основний борг.

Прохаючи врахувати настання для себе негативних наслідків через виникнення форс-мажорних обставин, до яких ТОВ "Дніпрянка" відносить, зокрема, воєнний стан та напад рф, відповідач не пояснює, чому ці обставини не мають бути враховані як негативні і стосовно позивача, який незважаючи на такі обставини виконує свої обов`язки по утриманню територіальної громади і від яких не може бути звільнений (а кошти місцевого бюджету поповнються в т.ч. за рахунок орендної плати, на яку позивач вправі розраховувати від відповідача).

Апелянт також зазначає, що позивач не здійснював досудового врегулювання спору, чим позбавив відповідача можливості погасити заборгованість без звернення до суду. Колегія суддів відхиляє вказані доводи, як докази незаконності/передчасності рішення суду, оскільки чинне законодавство України не встановлює обов`язкового досудового порядку врегулювання спорів про стягнення заборгованості з орендної плати за земельну ділянку як передумови звернення до господарського суду. Відсутність такого порядку в цьому виді правовідносин не покладає на позивача додаткового обов`язку та не є перешкодою у зверненні до суду.

У зв`язку з наведеним, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються встановленими обставинами та вірно застосованими судом нормами матеріального права, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, інші доводи, викладені в апеляційній скарзі не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Щодо клопотання апелянта про розстрочення виконання рішення суду першої інстанції.

10.09.2026 від представника апелянта адвоката Стрільця Є.А. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх. № 09.1-13/1625/26), у змісті якого апелянт, посилаючись на збитки у Товариства та втрату доходів унаслідок карантину й воєнного стану, на ризик банкрутства у разі одночасного стягнення всієї суми боргу, пропонує змінити порядок виконання рішення шляхом розстрочення заборгованості на дванадцять платежів кожні три місяці протягом трьох років (з 01.10.2026 до 01.07.2029). За змістом викладених доводів і запропонованого графіка платежів, клопотання фактично містить заяву про розстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2026 у справі № 910/1557/26, адресовану до суду апеляційної інстанції.

Колегією суддів в засіданні, з урахуванням положень п3) ч. 4 ст. 13 ГПК України, роз`яснено відповідачу про наступне:

Відповідно до ч. 1 ст. 331 ГПК України за заявою сторони відстрочити або розстрочити виконання рішення може суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, а за ч. 1 ст. 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого таким судом. Абзацом 2 ч. 1 ст. 331 ГПК України передбачено, що відсутність матеріалів справи у зв`язку з їх витребуванням судом апеляційної інстанції не перешкоджає розгляду такої заяви, якщо рішення набрало законної сили, що за ч. 2 ст. 241 ГПК України настає після прийняття постанови суду апеляційної інстанції.

Отже вирішення даного питання відноситься до виключної компетенції суду першої інстанції, а тому заявлене клопотання відповідача, яке приєднано до матеріалів справи, суд апеляційної інстанції залишає без розгляду, що не позбавляє апелянта права звернутися із такою заявою до Господарського суду м. Києва.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку, а рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2026 у справі № 910/1557/26 відповідає нормам процесуального та матеріального права, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування чи зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається. В задоволенні апеляційної скарги відповідачу слід відмовити.

Розподіл судових витрат

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за її подання та розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 74, 129, 269, 270, 276, 281 - 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу від 02.06.2026 Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрянка» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2026 у справі №910/1557/26 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2026 у справі №910/1557/26 - залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Справу повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст. 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 06.11.2026.

Головуючий суддя Н.М. Спаських

Судді П.В. Горбасенко

О.В. Яценко