Дата документу 06.11.2026 Справа № 552/4135/25
Провадження № 2/554/1472/2026
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
06 листопада 2026 року м. Полтава
Шевченківський районний суд м. Полтави у складі:
головуючого судді - Черняєвої Т.М.,
за участю секретаря судового засідання - Кравченко А.А.,
представника позивача - Зубко Н.М.,
представників відповідача - Ягич М.М., Божука Б.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Інститут медицини праці імені Ю.І.Кундієва Національної академії медичних наук України» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
ВСТАНОВИВ :
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду через свого представника ФОП ОСОБА_2 із позовом до Державної установи «Інститут медицини праці імені Ю.І.Кундієва Національної академії медичних наук України» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 23.04.2025 року відповідач виніс наказ №137/К1 про звільнення з посади заступника директора з науково-практичної роботи апарату управління ОСОБА_1 Це був другий наказ про звільнення, оскільки перший раз було видано наказ про звільнення №34/К1 від 23.03.2025 року, у якому зазначено: «Звільнити ОСОБА_1 , заступника директора з науково-практичної роботи апарату управління, 24 березня 2025 року за прогули без поважних причин, згідно п.4 ст.40 КЗпП України.»
29 квітня 2025 року позивач дізнався про винесення зазначеного наказу, отримавши листа поштою. Позивачу не надіслано трудову книжку, не надано письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні, відповідно до ст.116 КЗпП України, проведено розрахунок не у повному обсязі.
Через вказані обставини, позивач вважає, що ним не пропущено строк для звернення до суду із цим позовом.
Підставами для скасування наказу про звільнення є наступне: по-перше - позивача вже було звільнено місяць тому іншим наказом, по друге - позивача було звільнено до закінчення його лікарняного, чим було порушено як права ОСОБА_1 , так і норми трудового законодавства.
Так, станом на 23.04.2025 року позивач перебував на лікарняному. Усі листки непрацездатності наразі формуються в електронній базі, доступ до якої є у відповідача.
У пункті 2 наказу відповідача №137/К1 від 23.04.2025 року «Про звільнення ОСОБА_3 » йдеться про компенсацію 198 календарних днів відпустки, яку станом на дату подання позовної заяви позивач у повному обсязі не отримав. Письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні відповідно до ст.116 КЗпП України ОСОБА_1 також не отримав. Так само позивач не отримав і кошти за період лікарняного.
Позивач зазначає, що нормами абз3 п.2 Порядку №100 визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто що передують дню звільнення працівника з роботи.
Згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела та суми нарахованого доходу, нарахованого податку та військового збору за 2024 рік останні два місяці, коли позивач отримував заробітну плату є вересень та жовтень 2024 року.
Заробітна плата за останні два місяці складає: 32666,76 грн (вересень 2024 року) + 58042,80 грн (жовтень 2024 року) = 90709,56 грн. Середня зарплата за місяць складає 45354,78 грн.
Просили скасувати наказ ДУ «Інститут медицини праці імені Ю.І.Кундієва НАМН України» від 23.04.2025 року №137/К1 «Про звільнення ОСОБА_3 »; поновити ОСОБА_1 на посаді заступника директора з науково-практичної роботи ДУ «Інститут медицини праці імені Ю.І.Кундієва НАМН України» з 23.04.2025 року. Стягнути з відповідача судові витрати.
Ухвалою судді Київського районного суду м.Полтави від 22.05.2025 року справу передано на розгляд до Голосіївського районного суду м.Києва.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 21.07.2025 року частково задоволено апеляційну скаргу представника позивача Зубко Н.М. та змінено ухвалу Київського районного суду м.Полтави та направлено справу до Шевченківського районного суду м.Полтави для вирішення питання про відкриття провадження.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м.Полтави від 01.08.2025 року відкрито провадження у справі та постановлено проводити розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, за клопотанням позивача витребувано у відповідача додаткові докази.
19.08.2025 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав із наступних підстав.
Щодо твердження позивача про «подвійне звільнення», відповідач зазначає, що у позовній заяві посилається на те, що його вже було звільнено наказом з реєстраційним номером 34/К1 від 24.03.2025, а отже наказ від 23.04.2025 нібито є повторним та незаконним. Однак, такі твердження є надуманими, юридично неспроможними та не підтверджуються жодними належними і допустимими доказами.
Згідно з довідкою № 23/748 від 13.08.2025, складеною за результатами перевірки журналу реєстрації книги наказів із кадрових питань ДУ «Інститут медицини праці імені Ю.І. Кундієва НАМН України», встановлено відсутність запису щодо наказу з реєстраційним номером 34/К1 від 24.03.2025. Факт відсутності зазначеного наказу у журналі реєстрації підтверджується відповідальною особою за ведення книги наказів. Будь-які накази від 24.03.2025 відносно ОСОБА_1 не приймались. Тобто, зазначений наказ з реєстраційним номером 34/К1 від 24.03.2025 ніколи не був прийнятий та не набував чинності, оскільки будь-який наказ роботодавця, який не пройшов процедуру реєстрації, вважається юридично неіснуючим документом.
До того ж, позивачем не надано жодного доказу існування вказаного наказу. У матеріалах справи відсутні квитанції про направлення такого наказу поштовим зв`язком, акти про його вручення чи будь-які інші документи, які підтверджували б доведення його до відома ОСОБА_1 належним чином.
Відповідно до принципів юридичної визначеності та офіційності кадрових документів, суд не може виходити з припущень чи неофіційних тверджень. Верховний Суд у своїй практиці неодноразово наголошував, що будь-які документи, які не підтверджені в офіційному діловодстві установи, не можуть визнаватися доказами у розумінні ст. 76 ЦПК України. Відтак посилання Позивача на «неіснуючий наказ» є свідомою спробою ввести суд в оману та перекрутити фактичні обставини справи.
Таким чином, єдиним чинним та належним актом про припинення трудових відносин є наказ від 23.04.2025, виданий на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці та виведенням посади заступника директора з науково-практичної роботи зі штатного розпису Установи. Будь-якого «подвійного звільнення» не існувало, а отже, твердження Позивача про попереднє звільнення у березні 2025 року є помилковим, юридично неспроможним і таким, що не підлягає врахуванню судом.
Позивач у позовній заяві зазначає, що його звільнення відбулося під час перебування на лікарняному, що, на його думку, є порушенням трудового законодавства. Проте, наведене твердження не відповідає дійсним обставинам справи та є юридично неспроможним.
Відповідно до витягу з електронного реєстру листків непрацездатності від 12.06.2025 щодо ОСОБА_1 , період його тимчасової непрацездатності загалом охоплював відрізок часу з 01.01.2025 по 31.05.2025. Однак, детальний аналіз записів у реєстрі свідчить, що починаючи з 03.01.2025 позивач систематично і безперервно продовжував оформлювати нові лікарняні: 23.01.2025 - відкриття, закриття 25.01.2025; 25.01.2025 - відкриття, закриття 27.01.2025; 28.01.2025 - відкриття, закриття 31.01.2025; і так далі, фактично безперервно протягом більше трьох місяців. Така поведінка свідчить не стільки про об`єктивний стан здоров`я працівника, скільки про намагання штучно підтримувати формальну «непрацездатність» упродовж тривалого періоду.
При цьому, зазвичай лікарняний продовжувався відразу на наступний день, після закінчення попереднього.
Однак, станом на момент звільнення позивача мала місце наступна ситуація. Так, згідно з офіційним витягом з електронного реєстру листків непрацездатності від 12.06.2025, а також додатковою випискою, сформованою 13.08.2025, встановлено наступне. Останній підтверджений період тимчасової непрацездатності позивача було відкрито 08.04.2025 та закрито 22.04.2025.
У період з 23 по 24 квітня 2025 року в електронному реєстрі відсутні відомості про відкриття нового лікарняного, що це підтверджується зафіксованими станами системи: 23.04.2025 о 11:44 - жодних відомостей про відкриття нового лікарняного, відображався лише закритий лікарняний з 08.04.2025 по 22.04.2025; 23.04.2025 о 12:38 - відомості щодо нового відкриття лікарняного відсутні, відображався лише закритий лікарняний з 08.04.2025 по 22.04.2025; 24.04.2025 о 09:34 - відображався лише закритий лікарняний з 08.04.2025 по 22.04.2025; 24.04.2025 о 18:37 - відомості відсутні, новий лікарняний не відкрито, відображався лише закритий лікарняний з 08.04.2025 по 22.04.2025.
Лише 25.04.2025 у системі з`явився новий запис про відкриття листка непрацездатності нібито з датою початку 23.04.2025 та датою закриття 02.05.2025. Тобто, дані про «новий лікарняний» були внесені до реєстру вже після видання наказу про звільнення та навіть після завершення відповідного робочого періоду.
Така ситуація свідчить про ймовірні маніпулятивні дії, спрямовані на створення штучної підстави для оскарження законного наказу про звільнення. Адже, об`єктивно, станом на 23-24 квітня 2025 року роботодавець, перевіряючи електронний реєстр, бачив лише закритий лікарняний (08.04.2025 - 22.04.2025) і мав усі законні підстави вважати працівника працездатним. Ключове значення для вирішення спору має саме фактична інформація, яка була відображена у реєстрі на дату видання наказу про звільнення (23.04.2025), а не пізніше внесені зміни.
Відповідно до чинного порядку МОЗ України та НСЗУ, медичний висновок про тимчасову непрацездатність (МВТН) є єдиною підставою для формування електронного лікарняного. Він створюється лікарем виключно в день особистого огляду пацієнта та містить дату відкриття та закриття періоду непрацездатності, діагноз (шифр за МКХ-10), дані лікаря і закладу охорони здоров`я, а також обґрунтування причини непрацездатності. Саме на основі МВТН Пенсійним фондом України формується електронний лікарняний, який роботодавець бачить у своєму електронному кабінеті.
Згідно з установленим порядком, оформлення лікарняного заднім числом заборонене, окрім окремих виключних випадків (наприклад, екстрена госпіталізація). Стандартне правило передбачає, що дата відкриття лікарняного завжди збігається з датою первинного огляду лікарем.
У даній справі спостерігається відверта маніпуляція: в електронному реєстрі зафіксовано, що новий лікарняний позивача нібито відкрито 23.04.2025 і закрито 02.05.2025 з формулюванням «захворювання/травма загального характеру». Проте, виписки з реєстру, сформовані 23.04.2025 (о 11:44 та 12:38) та 24.04.2025 (о 09:34 та 18:37), підтверджують відсутність будь-яких відомостей про нове відкриття лікарняного. Це свідчить, що запис було внесено пізніше, тобто фактично заднім числом, а саме не раніше 25.04.2025.
Таким чином, позивач намагається ввести суд в оману, посилаючись на лікарняний, який не існував на момент його звільнення (23.04.2025). Такі дії спрямовані на створення штучної підстави для оскарження законного наказу про звільнення, що є недобросовісним використанням процесуальних прав.
Разом із тим, аналіз фактичних обставин справи свідчить, що Установа діяла виключно в межах закону, оскільки останній підтверджений лікарняний Позивача діяв з 08.04.2025 по 22.04.2025 та був закритий у встановленому порядку. На дату видання наказу про звільнення 23.04.2025 у реєстрі електронних листків непрацездатності відсутні будь-які відомості про відкриття нового лікарняного.
До того ж, протягом 23-24 квітня 2025 року у реєстрі не відображалося жодних даних про продовження непрацездатності. Виписки з реєстру, сформовані у ці дати (23.04 о 11:44 та 12:38, а також 24.04 о 09:34 та 18:37), підтверджують, що інформації про новий лікарняний не існувало. Лише 25.04.2025 у системі з`явився запис про відкриття нового лікарняного нібито з 23.04.2025.
Така ретроактивна реєстрація викликає обґрунтовані сумніви щодо її достовірності та вказує на ймовірні маніпуляції з боку позивача. Таким чином, станом на дату звільнення (23.04.2025) позивач не перебував у стані тимчасової непрацездатності, що повністю відповідає вимогам ч. 3 ст. 40 КЗпП України. Вказана норма закону спрямована на захист працівників, які фактично хворіють у момент звільнення. Проте у даному випадку відсутні будь-які об`єктивні підтвердження, що на 23.04.2025 ОСОБА_1 мав відкритий та діючий листок непрацездатності. Відповідно, застосування цієї заборони є юридично необґрунтованим.
Отже, звільнення позивача, на думку відповідача, не суперечить вимогам трудового законодавства, а доводи про нібито порушення ч. 3 ст. 40 КЗпП України є надуманими і спрямовані виключно на введення суду в оману. Наказ від 23.04.2025 був виданий у повній відповідності до законодавства, в період, коли позивач не перебував на лікарняному.
Крім зазначеного, позивач у позовній заяві стверджує, що Установа не надіслала йому трудову книжку після звільнення, чим нібито було порушено його трудові права. Однак, наведені твердження не відповідають дійсності та є спробою свідомого створення підстав для позову, що підтверджується нижченаведеним.
Так, 19.02.2025 № 03170 позивачеві направлено повідомлення № 03170 від 19.02.2025, у якому його належним чином поінформовано про введення в дію з 20 квітня 2025 року змін до штатного розпису Установи, що передбачали виведення зі штатного розпису посади заступника директора з науково-практичної роботи. Вказаним повідомленням Позивача було завчасно та у письмовій формі попереджено про можливе вивільнення із займаної посади на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у відповідності до вимог ст. 32, 42-2, 103 КЗпП України.
До того ж, у зазначеному повідомленні прямо наголошено, що одночасно при звільненні буде запропоновано переведення на іншу посаду в Установі відповідно до наявного штатного розпису, що свідчить про дотримання роботодавцем не лише букви закону, але й принципу забезпечення гарантій працівникам при скороченні чисельності чи штату (ст. 42 КЗпП).
18.04.2025 відповідачем направлено позивачу повідомлення № 23/386 від 18.04.2025 з якого вбачається наступне: «Так, у зв`язку з зміною штатного розпису Установи, Наказ Установи від 19.02.2025 № 38 «Про зміни до штатного розпису», та введенням в дію цих змін з 20.04.2025 Вас було повідомлено 21.02.2025 про виведення зі штатного розпису Наука посади заступник директора з наукової роботи (Повідомлення від 19.02.2025 № 03/170 надіслано шляхом АТ «УКРПОШТА» трекінг відправлення 0103300235445).
Відповідно до статті 49-2 Кодексу законів про працю України, ця обставина є підставою для припинення трудового договору з працівником із підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 40 КпП України (зміни в організації виробництва і праці, зокрема ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників).
Відповідно до вищезазначеного та з урахуванням Вашої професійної підготовки та кваліфікації пропонуємо Вам вакантні посади в Установі згідно нового штатного розпису, затвердженого наказом N 38 від 19.02.2025, а саме: провідний науковий співробітник лабораторії з вивчення та нормування фізичних факторів виробничого середовища; провідний науковий співробітник лабораторії аналітичної хімії та моніторингу токсичних речовин.
У разі відмови переведення на запропоновані посади з Вами буде розірвано трудовий договір та виплачена вихідна допомога чинним законодавством».
22.04.2025 згідно з трекінгу АТ «Укрпошта» Позивачем було отримано зазначене повідомлення. Однак, будь-якої відповіді Позивачем надано не було.
24.04.2025 Відповідачем, на виконання вимог ст. 47 КЗпП України, на адресу Позивача було направлено копію наказу про звільнення та повідомлення про необхідність отримати трудову книжку. З повідомлення про необхідність отримати трудову книжку № 23/599 від 23.04.2025 вбачається, що Позивача повідомлено про можливість надати письмову згоду на направлення трудової книжки поштою та зазначено прохання у письмовій згоді вказати поштову адресу на території України.
Згідно з офіційними даними трекінгу «Укрпошти», позивач отримав зазначені документи 29.04.2025, тобто своєчасно та в повному обсязі був повідомлений про факт звільнення і можливість отримання всіх належних документів.
22.05.2025 позивач вперше подав письмове звернення з проханням переслати трудову книжку на адресу своєї реєстрації: АДРЕСА_1 , що усунуло заборону на пересилання та створило законні підстави для дій роботодавця. Зазначений лист було отримано Установою 30.05.2025; що підтверджується проставленим штампом вхідної кореспонденції вх. № 512 від 30.05.2025.
Діючи на виконання цього звернення, 22.06.2025 Установа надіслала трудову книжку Позивача реєстрованим (рекомендованим) поштовим відправленням за вказаною ним адресою. Однак, Позивач відправлення не забрав, унаслідок чого 06.07.2025 конверт із трудовою книжкою повернувся до Установи неврученим.
Лише 15.08.2025 представник позивача з`явився за місцезнаходженням Інституту та отримав повернене поштове відправлення з трудовою книжкою, що підтверджує: затримка фактичної видачі сталася виключно з причин, залежних від позивача (його ухилення від отримання кореспонденції), а не з вини роботодавця.
Відповідно, вбачається, що за таких обставин обов`язок установи щодо видачі трудової книжки вважається належно виконаним, оскільки до отримання письмової згоди працівника на пересилання установа не мала права надсилати трудову книжку поштою, а після отримання такої згоди книжку своєчасно відправлено на зазначену позивачем адресу. При цьому, не отримання відправлення обумовлене виключно поведінкою позивача, а відтак виключає будь-яку відповідальність роботодавця за нібито «затримку видачі» та підстави для середнього заробітку за ст. 235 КЗпП.
Таким чином, доводи позивача про «ненадсилання/невидачу» трудової книжки є надуманими та спростовуються хронологією вище викладених подій.
Крім зазначеного, позивачем здійснено: 1. Виплату за лікарняним (за рахунок Пенсійного фонду України) - згідно зі списком перерахованої заробітної плати в банк від 28.04.2025, на користь ОСОБА_1 перераховано 70 690 грн. 23 коп. 2. Розрахункові при звільненні - відповідно до списку перерахованої заробітної плати від 30.04.2025, позивачу виплачено 42 963 грн. 55 коп., що включає компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки та інші належні виплати згідно зі ст. 116, 117 КЗпП України. 3. Виплата лікарняних за рахунок Пенсійного фонду України - згідно з іншим списком перерахованої заробітної плати від 30.04.2025, ОСОБА_1 виплачено ще 24 553 грн. 45 коп.
Основна вимога позивача полягає у поновленні його на займаній посаді. Водночас, підстави для цього повністю відсутні.
По-перше, звільнення ОСОБА_1 було здійснене у суворій відповідності до положень Кодексу законів про працю України. Установа належним чином дотрималася передбаченої законом процедури: 19.02.2025 Позивачеві було надіслано письмове повідомлення про заплановані зміни у штатному розписі, відповідно до вимог ст.32, 42-1 та 103 КЗпП України, з попередженням про можливе вивільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України; йому було запропоновано переведення на інші вакантні посади, наявні в Установі; 24.04.2025 Позивачу направлено копію наказу про звільнення та повідомлення про необхідність отримати трудову книжку; відповідно до даних трекінгу «Укрпошти», ці документи були отримані ним 29.04.2025; з позивачем проведено всі необхідні розрахунки у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, що підтверджується платіжними відомостями про перерахування належних сум.
По-друге, факт направлення та отримання позивачем усіх документів підтверджує, що установа діяла добросовісно, у повній відповідності до трудового законодавства, і жодних порушень при звільненні не допущено.
По-третє, 06.05.2025 установа направила позивачу претензію щодо відшкодування завданої матеріальної шкоди, яка виникла у зв`язку з виявленими Державною аудиторською службою України порушеннями. 20.05.2025 ОСОБА_4 надіслав письмову відповідь на зазначену претензію, а вже 21.05.2025 подав позовну заяву до суду. Очевидним є факт, що подання даного позову відбулося саме у відповідь на пред`явлені до нього обґрунтовані претензії.
По-четверте, відповідно до акта ревізії Північного офісу Державної аудиторської служби України за період з 01.01.2020 по 31.10.2024 (справа № 5), встановлено факт протиправних дій ОСОБА_1 з підписання наказу від 25.07.2024 № 34 про виплату премій працівникам Інституту у той період, коли він був офіційно відсторонений від виконання обов`язків керівника установи. Актом зафіксовано й інші суттєві порушення фінансово-господарської дисципліни, які призвели до збитків Установи. Таким чином, позовна вимога про поновлення на роботі є надуманою та юридично неспроможною. Вона не спрямована на реальний захист трудових прав позивача, а використовується ним як інструмент тиску на установу у відповідь на законні вимоги відшкодувати завдані збитки.
Також звернули увагу суду на те, що представник позивача 23.05.2025 року подала до суду заяву про те, що просить залишити позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи «Інститут медицини праці імені Ю.І. Кундієва Національної академії медичних наук України» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у справі №552/4135/25 без розгляду. Поведінка позивача свідчить про зловживання процесуальними правами, що прямо суперечить положенням ст. 44 ЦПК України. У зв`язку з викладеним, вимоги ОСОБА_1 про поновлення на роботі не підлягають задоволенню.
Ухвалою судді від 04.09.2026 року задоволено клопотання представника відповідача про розгляд справи у режимі відео конференції.
08.10.2026 року на адресу суду надійшли заперечення на відзив, відповідно до яких представник позивача просить врахувати наступне.
По-перше, наказ про звільнення від 24.03.2025 року №34/К1 не є предметом розгляду у даній справі.
По-друге, під час перебування на лікарняному у період 23-24.04.2025 року у позивача були періоди стаціонарного лікування та реабілітації. Перерви між лікарняними не було. Чому запис про відкриття лікарняного було внесено не в день його відкриття позивачу не відомо. Жодних маніпуляцій позивачем не вчинялося.
Позивач вважає, що відповідно до ч.2 п.6 Статуту установи заступники директора призначаються за погодженням із вченою радою установи і затверджуються президією НАМН України. Аналогічний порядок має застосовуватися і при звільненні.
Щодо направленого відповідачем повідомлення від 18.04.2025 року, у якому запропоновано переведення на одну із вакантних посад, то згідно з даними Укрпошти за номером трекінгу відправлення, позивач його отримав 22.04.2025 року, а 23.04.2025 року відповідач вже надіслав копію наказу про звільнення та повідомлення про необхідність отримати трудову книжку. Отже, враховуючи викладене, позивач робить висновок, що дані вакансії були запропоновані формально, оскільки у позивача реально не було часу на документальне оформлення свого рішення. Крім того, запропоновані вакансії є неспіврозмірними із займаною посадою та такими, що потребують значно нижчої кваліфікації.
Щодо «навмисного» неотримання трудової книжки, позивач зазначає, що йому не надходило повідомлення з відділення Укрпошти. Трудову книжку отримав представник 15.08.2025 року у м.Києві. Зауважив, що на конверті, у якому надсилали трудову книжку, не було зазначено його домашньої адреси, а лише відділення і телефон.
Просив задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.
Ухвалою суду від 18.11.2025 року задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_1 - Зубко Н.М. про витребування доказів.
12.12.2025 року, на виконання ухвали суду, відповідачем надіслано частину витребуваних письмових документів.
Ухвалою суду від 12.12.2025 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про об`єднання цивільних справ.
Ухвалою суду від 12.12.2025 року задоволено клопотання представника позивача Зубко Н.М. про визнання факту зловживання відповідачем своїми процесуальними правами через неналежне виконання ухвали суду про витребування доказів та застосовано заходи процесуального примусу.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 05.05.2026 року залишено без задоволення апеляційну скаргу ДУ «Інститут медицини праці імені Ю.І.Кундієва НАМН України» та залишено ухвалу суду першої інстанції від 12.12.2025 року без змін.
10.03.2026 року, 18.05.2026 року, 14.08.2026 року , 09.09.22026 року та 29.09.2026 року було надано уточнюючі розрахунки сум, належних до виплати за час вимушеного прогулу, згідно яких представником позивача зроблено розрахунок лікарняних, які підлягають до виплати, сума становить 168793,38 грн та розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який становить 712320,30 грн, а всього до виплати нараховано 881113,68 грн.
19.05.2026 року відповідачем подано до суду заперечення щодо наданого представником позивача уточнюючого розрахунку.
Відповідач вважає, що поданий документ за своїм змістом та правовою природою не є виключно уточненням арифметичного розрахунку чи поданням додаткових доказів на підтвердження раніше заявлених вимог. Фактично зазначений документ містить нові самостійні вимоги майнового характеру, нові фактичні обставини, а також нові правові підстави, які не були предметом первісного позову та не входили до меж заявленого спору на момент відкриття провадження у справі. Більше того, зі змісту поданого документа вбачається, що позивач фактично змінює саму правову конструкцію позовних вимог, оскільки частину заявленого періоду пов`язує із правовідносинами у сфері загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Так, первісний предмет позову був чітко визначений самим позивачем. Як вбачається з позовної заяви, позивач звернувся до суду з вимогами про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі з 23.04.2025.
Тобто, первісно спір стосувався насамперед законності звільнення, скасування наказу про звільнення та поновлення позивача на роботі. Крім цього, у первісній позовній заяві позивач не заявляв самостійних майнових вимог про стягнення допомоги по тимчасовій непрацездатності, не визначав таку суму як окремий предмет стягнення, не обґрунтовував її окремими фактичними обставинами та не просив суд ухвалити рішення про її стягнення.
При цьому, допомога по тимчасовій непрацездатності пов`язана не з незаконністю звільнення, а з фактом настання страхового випадку, наявністю листка непрацездатності, страховим стажем, порядком фінансування та процедурою нарахування відповідної допомоги. Тому, включення до «розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу» суми лікарняних у розмірі 168 793 грн. 38 коп. є процесуально та матеріально-правово некоректним.
Більше того, зі змісту поданого «уточнюючого розрахунку» вбачається, що позивач фактично заявляє нову самостійну вимогу майнового характеру, оскільки прямо зазначає про необхідність нарахування та виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності, самостійно визначаючи її розмір у сумі 168 793 грн. 38 коп. Отже, йдеться не про уточнення вже заявленої вимоги про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, а про включення до спору нової самостійної вимоги майнового характеру, а саме про стягнення допомоги по тимчасовій непрацездатності. Тобто, фактично позивач намагається під виглядом технічного «уточнення розрахунку» розширити обсяг позову та змінити характер заявлених вимог.
Разом з цим, така вимога має інші фактичні та правові підстави.
Відповідно, подання таких документів після подання Відповідачем відзиву істотно впливає на реалізацію Відповідачем права на належний захист та можливість надання повних заперечень щодо нових фактичних та правових підстав.
Отже, поданий позивачем «уточнений розрахунок» у частині включення суми 168 793 грн. 38 коп. допомоги по тимчасовій непрацездатності не є уточненням первісно заявленої вимоги, а фактично становить нову самостійну майнову вимогу.
Вказані заперечення представником відповідача оголошувалися у судовому засіданні щодо кожного наступного подібного клопотання.
Ухвалою суду від 08.06.2026 року задоволено клопотання представника позивача та витребувано у відповідача оригінали табелів робочого часу за період з червня 2024 року по жовтень 2024 року та за 2025 рік.
Позивач у судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим про місце, дату та час судового розгляду.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, надала пояснення, аналогічні викладеному у позовній заяві.
Представники відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнали, просили відмовити у їх задоволенні у повному обсязі, надали пояснення аналогічні викладеному у відзиві на позовну заяву.
Суд, заслухавши представника позивача, представників відповідача, дослідивши письмові докази, приходить до наступних висновків.
Зі змісту наданих до суду письмових доказів встановлено наступні обставини.
Відповідно до наказу т.в.о.генерального директора ДУ «Інститут медицини праці імені Ю.І.Кундієва НАМН України» №137/К1 від 23.04.2025 року, ОСОБА_1 звільнено із посади заступника директора з науково-практичної роботи, 23 квітня 2025 року, відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України.
До відзиву на позовну заяву представником відповідача надано витяг із portal.pfu.gov.ua станом на 23.04.2025 року, де міститься інформація про те, що ОСОБА_1 перебував на лікарняному із 07.10.2024 року до 22.04.2025 року. Останній лікарняний було закрито. Відомості про наявність нового лікарняного на вказану дату відсутні.
До вказаних подій, 19.02.2025 року за вих.№03170 ОСОБА_1 було надіслано повідомлення, на виконання наказу ДУ «Інститут медицини праці ім.Ю.І.Кундієва НАМН України» від 19.02.2025 року №38 «Про зміни до штатного розпису», у якому повідомлено про введення в дію з 20.04.2025 року змін до штатного розпису установи: виведення зі штатного розпису Наука наступних посад: заступник директора з наукової роботи, заступник директора з науково-практичної роботи, заступник директора з загальних питань, головний бухгалтер. Відповідно до ст.ст.32, 42-1, 103 КЗпП України попереджено про можливе вивільнення з займаної посади згідно п.1 ст.40 КЗпП України. Повідомлено про те, що буде запропоновано переведення на іншу посаду в установі. відповідно до штатного розпису. Зазначено, що відповідно до норм ст.44 КЗпП К/України, у разі припинення трудового договору, йому гарантується виплата вихідної допомоги у порядку та розмірі, визначених чинним законодавством України.
Вказане повідомлення надіслане адресату засобами поштового зв`язку 19.02.2026 року.
Наказом т.в.о.директора ДУ «ІМП імені Ю.І.Кундієва» №69/К1 від 25.02.2025 року ОСОБА_1 оголошено догану за систематичне порушення трудової дисципліни (відсутність на роботі в період з 17.02.2025 року по 19.02.2025 року).
Повідомленням від 18.04.2025 року ОСОБА_1 , з урахуванням професійної підготовки та кваліфікації, запропоновано вакантні посади в установі: провідного наукового співробітника лабораторії з вивчення та нормування фізичних факторів виробничого середовища; провідного наукового співробітника лабораторії аналітичної хімії та моніторингу токсичних речовин. Попереджено, що у разі відмови переведення на пропоновані посади, з ним буде розірвано трудовий договір та виплачена вихідна допомога у порядку та розмірі, визначених чинним законодавством.
Листом від 23.04.2025 року позивача повідомлено про необхідність отримання трудової книжки, у зв`язку з його звільненням. Повідомлення направлено засобами поштового зв`язку 24.04.2025 року та вручено одержувачу 29.04.2025 року.
22.05.2025 року ОСОБА_5 адресував т.в.о.директора установи заяву з прохання направити трудову книжку на адресу його місця проживання.
За змістом акту від 15.08.2025 року ДУ «Інститут медицини праці імені Ю.І.Кундієва НАМН України» трудова книжка ОСОБА_1 отримана його представником ОСОБА_2 . Представником зроблено зауваження: на конверті відсутня адреса ОСОБА_1 , а зазначено лише номер поштового відділення та номер телефону.
Згідно розрахункового листка за березень 2025 року, ОСОБА_1 оплачено відрядження за червень, серпень, вересень 2024 року, лікарняні за жовтень 2024 року, січень-березень 2025 року, премія місячна за червень 2024 року, вихідна допомога у квітні 2025 року (12960,92 грн), доплати за вчене звання та науковий ступінь, надбавки за почесне звання та стаж наукової роботи за квітень 2025 року, компенсація відпустки, середній заробіток за 5 днів та виплачено лікарняні за рахунок ПФУ за 16 днів.
Відповідно до Витягу з електронного реєстру листків непрацездатності від 12.06.2025 року, ОСОБА_6 перебував на лікарняному з 01.01.2025 року по 31.05.2025 року. Дата закриття останнього лікарняного - 02.06.2025 року. Відомості про лікарняний №16216923-2031671287-1 за захворюванням або травмою загального характеру з 23.04.2025 року по 02.05.2025 року внесені лише 25.04.2025 року.
Позивач та його представник наполягають на тій обставині, що внесення відомостей про відкриття лікарняного лікуючим лікарем пізніше, ніж у день його відкриття не може свідчити про наявність вини позивача у даному випадку. Причини внесення відомостей про наявність лікарняного не у день його відкриття позивачу не відомі.
При цьому, згідно відповіді Національної служби здоров`я України від 04.08.2026 року, наданої на запит відповідача, у період з 23.04.2025 по 25.04.2025 технічні проблеми в обміні даними між ЕСОЗ та ПФУ не зафіксовані. Обмін напряму з ГУ ПФУ у Полтавській області не здійснюється. Також, у зазначений період технічні проблеми щодо обміну між акредитованими медичними інформаційними системами та центральною базою даних електронної системи охорони здоров`я в частині обміну даними з Електронним реєстром листків непрацездатності (ЕРЛН) не зафіксовані. Щодо технічних проблем в Електронному реєстрі листків непрацездатності під час обміну даними між ЕСОЗ та ПФУ у зазначений період НСЗУ не відомі, оскільки володільцем та адміністратором Електронного реєстру листків непрацездатності є Пенсійний фонд України.
На підтвердження кваліфікації позивача ним надано до суду копію диплома магістра медицини за спеціальністю «Дерматовенерологія» (з відзнакою) від 30.06.1999 року; копію диплома кандидата наук зі спеціальності «шкірні та венерологічні захворювання» від 10.12.2003 року; копію диплома доктора медичних наук за спеціальністю «шкірні та венерологічні хвороби» від 26.05.2010 року; копію атестата доцента кафедри шкіри та венеричних хвороб з фтизіатрією від 15.12.2005 року; копію атестата професора кафедри внутрішніх хвороб та медицини невідкладних станів з дерматовенерологією від 25.01.2013 року; копію диплома про присудження державної премії України в галузі науки і техніки за 2018 рік; копію посвідчення про присвоєння почесного звання «Заслужений діяч науки і техніки України» від 18.05.2016 року; копію посвідчення про нагородження орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня від 28.06.2017 року.
Позивач вважає, що його звільнено із порушенням вимог абз.2 п.6.18 Статуту ДУ «Інститут медицини праці імені Ю.І.Кундієва НАМН України», оскільки заступники директора призначаються за погодженням із вченою радою у станови і затверджуються президією НАМН України. Процедура звільнення, на думку позивача, має відповідати тим же критеріям, оскільки звільнення заступника директора з наукової роботи ОСОБА_7 та заступника директора з адміністративно-господарської роботи Мельника Г.С. ДУ «Інститут медицини праці імені Ю.І.Кундієва НАМН України» відбувалося за поданням інституту від 30.01.2020 року президії НАМН України
За період з 23.04.2025 по 02.05.2025 Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області проведено перевірку обґрунтованості видачі та продовження листків непрацездатності та встановлено, що листок непрацездатності за період з 23.04.2025 року по 02.05.2025 року видано обґрунтовано.
Згідно п.14 ч.1 ст.40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктами 5 і 13 частини першої цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці (крім звільнення за пунктом 13 частини першої цієї статті).
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (Закон № 2136-IX), у період дії воєнного стану допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв`язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді заступника директора з науково-практичної роботи ДУ «Інститут медицини праці імені Ю.І.Кундієва НАМН України».
19.02.2025 року відповідача було письмово попереджено про зміни в штатному розписі та виведення його посади з 20.04.2025 року.
18.04.2025 року позивачу було направили повідомлення із пропозицією вакантних посад (провідного наукового співробітника), яке він отримав 22.04.2025 року. Реакції чи згоди на переведення від позивача не надійшло.
Наказом № 137/К1 від 23.04.2025 року ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади на підставі п. 1 ч.1 ст. 40 КЗпП України.
Згідно з витягом з ЕРЛН, попередній період непрацездатності позивача закінчився 22.04.2025 року.
Станом на 23.04.2025 року (на моменти перевірки об 11:44 та 12:38) та 24.04.2025 року в системі відображався статус позивача як працездатного. Запис про новий лікарняний за період з 23.04.2025 по 02.05.2025 року надійшов до системи лише 25.04.2025 року. При цьому Головне управління ПФУ в Полтавській області за результатами перевірки визнало видачу цього листка непрацездатності обґрунтованою. Позивач має вищу медичну освіту, науковий ступінь доктора медичних наук та вчене звання професора, є Заслуженим діячем науки і техніки України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір може бути розірваний роботодавцем у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з цих підстав допускається, якщо працівника неможливо перевести за його згодою на іншу роботу.
Суд відхиляє доводи позивача про порушення процедури звільнення через відсутність згоди президії НАМН України, оскільки статут установи регулює порядок призначення та затвердження на посаду, тоді як розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця у зв`язку із скороченням штату здійснюється на загальних підставах, передбачених КЗпП України, оскільки іншого імперативного порядку для випадків ліквідації посад законодавством не встановлено.
Щодо пропозиції вакантних посад: суд встановив, що відповідач виконав вимоги ст. 49-2 КЗпП України, запропонувавши позивачу наявні вакантні посади провідних наукових співробітників, які відповідали його профілю. Твердження про те, що посади є «нижчими за кваліфікацією», не спростовують законності дій роботодавця, оскільки при скороченні штату роботодавець зобов`язаний запропонувати всі наявні вакансії, які працівник може виконувати за своїм фахом, а не виключно рівнозначні посади.
Проте, надіславши пропозицію, яку позивач отримав лише 22.04.2025, та видавши наказ про звільнення вже наступного дня 23.04.2025, роботодавець позбавив працівника реальної можливості належним чином обдумати та документально оформити своє рішення, що свідчить про формальний підхід до дотримання гарантій працевлаштування.
Щодо звільнення в період тимчасової непрацездатності: відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», в період дії воєнного стану допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності. Проте, в такому разі дата звільнення переноситься і вважається першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі.
Як встановлено судом, листок непрацездатності за період з 23.04.2025 по 02.05.2025 року визнано компетентним органом (ГУ ПФУ) обґрунтованим і законним. Той факт, що лікар вніс дані до системи із запізненням (25.04.2025), не може нівелювати юридичний факт хвороби працівника та позбавляти його встановлених законом соціальних і трудових гарантій. Працівник не несе відповідальності за технічні чи процедурні особливості внесення записів лікарем до ЕРЛН.
Так, Постановою Великої Палати Верховного суду від 15.09.2020 року у справі №205/4196/18, відступлено від ряду попередньо ухвалених правових позицій та, з огляду на надану оцінку аргументам учасників справи та судовим рішенням Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди неправильно застосували норми матеріального права, рішення суду апеляційної інстанції скасовано; ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову, змінивши дату звільнення позивача; в іншій частині позову - відмовлено.
Зауважили, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 статті 40 КЗпП України), а також у період перебування працівника у відпустці (перше речення частини третьої статті 40 КЗпП України).
Ця гарантія поширюється на випадки припинення трудового договору (договору контракту) з працівником за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України, тобто з підстав, передбачених контрактом. Наслідки порушення гарантії, визначеної у першому реченні частини третьої статті 40 КЗпП України, усуваються шляхом зміни дати припинення трудових відносин на перший день після закінчення періоду непрацездатності чи відпустки.
Таким чином, оскільки позивач фактично був непрацездатним 23.04.2025 року, його звільнення в цей день суперечить вимогам ч. 1 ст. 5 Закону № 2136-IX.
Так, позивача ОСОБА_1 було звільнено за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, тому гарантія щодо неможливості звільнення у період непрацездатності поширюється на дані правовідносини.
Разом з тим, згідно з правовою позицією Верховної Суду, у разі порушення цієї норми наказ про звільнення не підлягає повному скасуванню з поновленням на роботі (якщо процедура скорочення в цілому дотримана), а суд має змінити дату звільнення працівника, перенісши її на перший робочий день після закінчення періоду непрацездатності.
З огляду на те, що лікарняний позивача тривав безперервно (згідно з витягом від 12.06.2025 загальний період непрацездатності охоплював час до 31.05.2025 року; дата закриття лікарняного - 02.06.2025 року), дата звільнення має бути змінена на перший робочий день після завершення непрацездатності - 03.06.2025 року.
Стосовно грошових вимог: суд погоджується з аргументами відповідача, що вимога про стягнення лікарняних у розмірі 168 793,38 грн, яка з`явилася в «уточнювальних розрахунках», фактично є новою самостійною позовною вимогою з іншими підставами (правочин у сфері соціального страхування), яка не була заявлена у встановленому ЦПК України порядку до початку розгляду справи по суті, а тому не підлягає розгляду в межах цього процесу.
Позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають залишенню без задоволення, оскільки поновлення на роботі не відбувається, а здійснюється лише зміна дати звільнення. За час хвороби працівнику виплачується допомога по тимчасовій непрацездатності, а не середній заробіток.
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, відповідно до ст.141 ЦПК України, із відповідача підлягають стягненню судові витрати пропорційно задоволеним позовним вимогам у сумі 1211,20 грн.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 259, 263-265, 354 ЦПК України, ст.ст. 40, 235 КЗпП України, ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», суд, -
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до Державної установи «Інститут медицини праці імені Ю.І.Кундієва Національної академії медичних наук України» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.
Змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора з науково-практичної роботи Державної установи «Інститут медицини праці імені Ю.І.Кундієва Національної академії медичних наук України» з 23 квітня 2025 року на 03 червня 2025 року.
В іншій частині позовних вимог (про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення лікарняних) - відмовити.
Стягнути з Державної установи «Інститут медицини праці імені Ю.І.Кундієва Національної академії медичних наук України» на користь держави судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 1211,20 грн.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Полтавського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 06.11.2026 року.
Учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ;
представник позивача: ФОП Зубко Н.М. (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії №4716 від 06.10.2026 року), адреса: м.Полтава, вул.Сухомлинського, 6;
відповідач: Державна установа «Інститут медицини праці імені Ю.І.Кундієва Національної академії медичних наук України», код ЄДРПОУ 22946309, адреса: м.Київ, вул.Саксаганського, 75.
Суддя Т.М.Черняєва