Судові рішення

Рішення № 141263272 у справі № 635/2596/26 від 05.11.2026

Рішення від 05.11.2026 у цивільній справі № 635/2596/26 (категорія «Споживчого кредиту»). Суд: Харківський районний суд Харківської області, суддя Бобко Т. В.

Справа№ 635/2596/26
СудХарківський районний суд Харківської області
СуддяБобко Т. В.
Форма рішенняРішення
Форма судочинстваЦивільне
КатегоріяСпоживчого кредиту
Дата ухвалення05.11.2026
Надійшло до реєстру06.11.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/141263272

Сторони-компанії

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

Справа № 635/2596/26

Провадження № 2/635/4851/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2026 року сел. Покотилівка

Харківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді - Бобко Т.В.,

секретар судового засідання - Загайко Г.Я.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Профіт Капітал»,

представник позивача - Ушакевич Марина Петрівна,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Профіт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

19 березня 2026 року позивач ТОВ «Фінансова Компанія «Профіт Капітал», в інтересах якого діє представник Ушакевич М.П., звернувся до суду з позовом шляхом пред`явлення позовної заяви до відповідача ОСОБА_1 , яким просить стягнути на його користь з відповідача заборгованість за кредитним договором № 3274327 від 13 листопада 2020 року у загальному розмірі 20680,27 гривень, яка складається з заборгованості за тілом кредиту у розмірі 9717,81 гривень та заборгованості за процентами у розмірі 10962,46 гривень. Крім того, представник позивача просить стягнути з відповідача сплачений судовий збір у розмірі 2662,40 гривень та витрати на правничу допомогу у розмірі 7000,00 гривень.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 13 листопада 2020 року між ТОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 3274327 шляхом обміну електронними повідомленнями та приймання (акцепту) умов, який підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до п. 2 договору, кредитодавець надає позичальнику кредит (грошові кошти) в сумі 9717,81 гривень, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити кредитодавцю плату (проценти) від суми позики.

Сторони визначили, що строк позики (строк договору) складає 64 дні, із відповідною базовою процентною ставкою 1,60% в день та розміром акційних процентів 1,44% в день.

Сторонами відповідно до умов п.2 договору визначено, що розмір процентів на прострочену позику (строк користування коштами понад строки договору) складають 2,7% в день.

Відповідно до п. 4.2. договору кредиту позичальник до моменту підписання договору вивчив цей договір та Правила надання грошових коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту, розміщені на сайті https://mycredit.ua/ru/documents-license/ (Правила), їх зміст, суть, об`єм зобов`язань сторін та наслідки укладення цього договору йому зрозумілі.

Відповідно до п.8.4 правил якщо під час дії особливих умов виконання договору, встановлених для позичальника в рамках програми лояльності (у тому числі право сплати процентів акційних), позичальник порушить взяті на себе договірні зобов`язання, такі особливі умови виконання договору втрачають силу, що означає, що нараховані згідно умов договору проценти підлягають сплаті позичальником в повному об`ємі за весь період дії договору згідно умов договору і незалежно від пропонованих особливих умов програми лояльності.

Кредитодавець на виконання умов договору кредиту надав позичальнику грошові кошти у сумі 9717,81 грн шляхом перерахування на картковий рахунок, котрий надано позичальником та міститься в реквізитах договору позики строком на 64 дні, а позичальник відповідно зобов`язався повернути його разом іншими платежами згідно з умовами цього договору.

Позичальник своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим станом на 30 червня 2021 року утворилась заборгованість у розмірі 20680,27 гривень, яка складається з:

- заборгованості за основним боргом - 9717,81 гривень;

- заборгованості за нарахованими та несплаченими процентами за увесь час користування кредитними коштами - 10962,46 гривень.

10 липня 2020 року між ТОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія «Профіт Капітал» було укладено договір факторингу № 10072020.

Відповідно до п. 2.1 договору факторингу первісний кредитор зобов`язується передати новому кредитору права вимоги, зазначені в реєстрі прав вимог, а новий кредитор зобов`язується їх прийняти.

Пунктом 1.1. договору факторингу визначено, що право вимоги переходить від первісного кредитора до нового кредитора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимоги та передати грошові кошти у розпорядження клієнта (ціна придбання) за відповідний реєстр за плату, у передбачений цим договором спосіб.

30 червня 2021 року між сторонами за договором факторингу було підписано Реєстр прав вимоги №119 за договором факторингу № 10072020, відповідно до котрого право вимоги за договором позики № 3274327 від 13 листопада 2020 року, перейшло до ТОВ «ФК «Профіт Капітал».

Аргументи учасників справи

29 квітня 2026 року від відповідача ОСОБА_1 до суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. На обґрунтування відзиву відповідач зазначає таке.

Позов подано до суду 19 березня 2026 року, тоді як договір позики було укладено 13 листопада 2020 року, строк його дії складав 64 дні. Отже, строк виконання зобов`язань закінчився орієнтовно у січні 2021 року. Разом з тим загальна позовна давність становить 3 роки. Водночас продовження строків у зв`язку з карантином COVID-19 та воєнним станом не є безумовною підставою для автоматичного поновлення строку позовної давності у даній справі та підлягають оцінці судом. Так, позивач звернувся до суду після спливу строку позовної давності, у зв`язку з чим відповідач просить застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позову.

Крім того, відповідач здійснила часткову оплату за договором, тому сума заборгованості підлягає зменшенню з урахуванням здійсненого платежу. А нараховані проценти у розмірі 10962,46 гривень, на думку відповідача, є явно завищеними, не співмірними та такими, що порушують принципи справедливості та розумності.

Також заявлені позивачем витрати на правничу допомогу у розмірі 7000 гривень є завищеними та не співмірними до складності справи, тому відповідач просить відмовити у їх стягненні або зменшити вказані витрати.

06 липня 2026 року до суду надійшла відповідь (пояснення) на відзив від представника позивача ТОВ «Фінансова Компанія «Профіт Капітал» - Ушакевич М.П., в якій він вказав, що позовні вимоги є законними, обґрунтованими та такими, що відповідають вимогам чинного законодавства, а наданий відзив є не аргументованим та таким, що не відповідає дійсним обставинам справи, з огляду на таке.

13 листопада 2020 року між ТОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» та ОСОБА_1 було укладено Договір позики № 3274327, відповідно до умов якого кредитодавець надав позичальнику кредит у сумі 12000,00 гривень, а позичальник зобов`язався повернути кредитодавцю таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити кредитодавцю плату (проценти) від суми позики.

Згідно з умовами кредитного договору та відповідно до п. 6.5 Правил надання крошових коштів у позику, у разі неповернення/повернення не в повному розмірі/несвоєчасного повернення позики та процентів, позичальнику на таку неповернуту позику (або її частину) товариство має право нараховувати проценти у розмірі, передбаченому договором позики, за кожний день понадстрокового користування позикою (або її частиною), починаючи з першого дня такого понадстрокового користування та закінчуючи днем повернення позики (або її частини) та процентів, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів.

Оскільки ОСОБА_1 належним чином не виконала свої зобов`язання та не повернула всю суму боргу разом із відсотками за користування кредитом, утворилась заборгованість, яка станом на 30 червня 2021 року становить 20680,27 гривень та складається з:

- заборгованості за основним боргом - 9717,81 гривень;

- заборгованості за нарахованими та несплаченими процентами за увесь час користування кредитними коштами - 10962,46 гривень.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин.

В подальшому такий строк дії карантину на території України відповідно до постанов Кабінету Міністрів України був неодноразово продовжений, та діяв до 01 червня 2023 року.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Крім того, 24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», було введено воєнних стан по всій території України, із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому було неодноразово продовжено, та діє по теперішній час.

У зв`язку з введенням на території України воєнного стану, перебіг строків позовної давності було зупинено відповідно до положень пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України цивільного законодавства. На момент введення воєнного стану строки позовної давності щодо спірних зобов`язань ще не закінчилися, у зв`язку з чим їх перебіг було правомірно зупинено.

Поняття "строк договору", "строк виконання зобов`язання" та "термін виконання зобов`язання" згідно з положеннями ЦК України мають різний зміст.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина 1 статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина 2 вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина 3 цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина 4 статті 631 ЦК України).

Кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. І такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Враховуючи вищенаведене, строки позовної давності за будь-якими позовами за спорами про право цивільне з юрисдикції на території України, якщо вони не сплили до 11 березня 2020 року, законодавчо продовжені на час карантину та на відповідний термін на час воєнного стану. Це надає можливість громадянам України, особам без громадянства, іноземцям, та юридичним особам, якщо вони не реалізували своє право на позов у спорі про право цивільне до 11 березня 2020 року, з будь-яких обставин реалізувати своє право, та воно буде захищено національними судами.

Відповідно до сталої судової практики щодо розрахунку позовної давності, особа, яка звернулася до суду із вимогами, позовна давність яких не спливла 2 квітня 2020 року, не пропустила позовну давність станом і на сьогодні (з огляду на дію воєнного стану в Україні).

Отже, твердження відповідача про те, що позивач ТОВ «ФК «Профіт Капітал», звернулося до суду із позовом лише 19 березня 2026 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності, ґрунтуються виключно на припущеннях, є безпідставними та не підтверджуються жодним належним доказом. Крім того, договір є чинним та підлягає виконанню відповідно до статті 629 ЦК України.

Тому представник позивача просив відмовити відповідачу у застосуванні строків позовної давності.

Крім того, представник позивача зазначає, що посилання відповідача на завищеність та неспівмірність нарахованих за користування кредитом процентів не відповідають дійсним обставинам справи з огляду на таке.

Сторони визначили, що строк позики (строк договору) складає 64 дні, із відповідною базовою процентною ставкою 1,60% в день та розміром акційних процентів 1,44% в день.

Сторонами відповідно до умов п. 2 договору визначено, що розмір процентів на прострочену позику (строк користування коштами понад строки договору) складають 2,70% в день. Також відповідно до договору, проценти нараховуються щоденно, включаючи дати отримання та повернення, на залишок позики.

У матеріалах справи міститься належний, повний та детальний розрахунок заборгованості, який відповідає вимогам статті 175 ЦПК України та дозволяє встановити всі істотні обставини щодо формування заборгованості.

Зокрема, долучений до матеріалів детальний письмовий розрахунок заборгованості, оформлений належним чином та містить повний обсяг інформації, необхідної для перевірки правильності нарахувань і встановлення дійсного розміру заборгованості. Наданий розрахунок включає відомості про сторони зобов`язання, реквізити кредитного договору, дату його укладення, суму кредиту, а також визначену договором процентну ставку. Крім того, у розрахунку відображено часткове здійснення відповідачем платежів із зазначенням конкретних дат та сум, що свідчить про невиконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором.

Розрахунок також містить деталізоване нарахування процентів за користування кредитом із зазначенням періодів нарахування, що дозволяє встановити кількість днів користування кредитними коштами та перевірити правильність застосування процентної ставки. У ньому відображено залишок заборгованості за тілом кредиту, суму нарахованих процентів, а також підсумковий розмір заборгованості станом на визначену дату. Отже, розрахунок містить усі необхідні складові - основний борг, проценти, відсутність платежів, залишок заборгованості та загальний підсумок, що у сукупності дає можливість повністю відтворити механізм формування заборгованості, а також підтверджує не сплату відповідачем заборгованості.

Зазначений розрахунок підтверджує, що ОСОБА_1 частково здійснила один платіж на погашення кредитної заборгованості у розмірі 4874,19 гривень, що свідчить про невиконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором.

Крім того, на час подання позовної заяви договір позики № 3274327 від 13.11.2020 року, за яким позичальник отримав кредитні кошти, є чинним та недійсним у судовому порядку не визнавався.

Щодо умов договору (п. 6, 7) та його невід`ємної частини у вигляді Правил надання грошових коштів у позику, якими передбачено нарахування відсотків в якості процентної ставки на позику за понадстрокове користування, то слід звернути увагу на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження №12-16гс22), а саме:

«Зокрема, суд установив, що кредитним договором були передбачені проценти за неправомірне користування кредитом - це плата, яка встановлюється банком за користування кредитом після настання строку його погашення та сплачується позичальником у розмірі та у строки, передбачені договором. При сплаті процентів за неправомірне користування кредитом проценти за користування кредитом не сплачуються. У випадку порушення позичальником установленого пунктом 2.2 договору строку погашення отриманого кредиту позичальник надалі сплачує проценти за неправомірне користування кредитом виходячи із процентної ставки у розмірі 36 % річних, порядок нарахування та сплати яких встановлюється згідно з пунктами 3.3, 3.4 цього договору (пункти 42, 43 вказаної вище постанови).

Здійснивши тлумачення умов кредитного договору, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку, що банк не позбавляється права на отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією норми частини другої статті 625 ЦК України (пункт 50 вказаної вище постанови).

У справі №910/1238/17 Великою Палатою Верховного Суду чітко розмежовано поняття «проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами» та «проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами», причому останні проценти кваліфіковано саме в якості плати боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання, врегульованої частиною 2 статті 625 ЦК України.»

Отже, правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання, у зв`язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України.

Крім того, ТОВ «ФК «Профіт Капітал» просить врахувати, що однією з істотних умов укладення кредитного договору, яка повинна бути узгоджена в договорі, є сплата процентів на грошову суму, отриману в кредит.

ОСОБА_1 була належним чином проінформована про всі умови договору та погодилась з ними, що підтверджується умовами договору.

Отже, всі аргументи відповідача є безпідставними та мають на меті уникнення від цивільно-правової відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

Крім того, позивачем було заявлено витрати на правничу допомогу у розмірі 7000,00 г гривень, виходячи з умов укладеного договору про надання правової допомоги між ТОВ «ФК «Профіт Капітал» та Адвокатським об`єднанням «Правовий курс», яким передбачено фіксовану ставку за надання правничої допомоги.

Так, між ТОВ «Фінансова компанія «Профіт Капітал» та АО «Правовий курс» укладено договір про надання правової допомоги №02-24 від 01 липня 2024 року.

Відповідно до п.п. 1.1. договору об`єднання бере на себе зобов`язання по наданню клієнту за його зверненням на довгостроковій основі правової допомоги у відповідності з умовами цього договору, а клієнт зобов`язується прийняти надану йому правову допомогу та здійснити її оплату у відповідності до умов договору.

Сторони в п.п. 3.1.1 договору визначили, що клієнт сплачує на користь об`єднання винагороду, зокрема у розмірі 7000,00 гривень, за проведення консультацій з клієнтом, здійснення вивчення документів та підготовки проєкту позовної заяви для направлення до суду 1 позовної заяви згідно реєстру боржників.

Так, на виконання умов визначених розділом 3 Договору складено акт № 97 від 24 грудня 2025 року прийому-передачі наданої правової допомоги, в якому зазначені розмір та обсяг наданої правової допомоги із зазначенням вартості.

Відповідно до Акту, вартість наданих послуг із правової допомоги складає 175000,00 гривень, в котрий відповідно включено правову допомогу до позичальника за Договором позики № 3274327 в розмірі 7000,00 гривень, що була сплачена ТОВ «ФК «ПРОФІТ КАПІТАЛ» Об`єднанню в повному обсязі, та підтверджується платіжним дорученням.

Представник ТОВ «ФК «Профіт Капітал» вважає, що дана сума співмірна із витратами адвоката на супроводження даної справи.

Сума витрат на професійну правничу допомогу адвоката була обґрунтована і підтверджена договорами та актами виконаних робіт, які були надані до суду. Крім того, правнича допомога у даній справі включала підготовку процесуальних документів, аналіз матеріалів справи, формування правової позиції та представництво інтересів позивача у суді, що свідчить про наявність реального обсягу виконаних адвокатом робіт.

Враховуючи предмет спору, характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, усталеної практики у даній категорії справи, критерію: необхідності та значимості процесуальних дій у справі, враховуючи його майновий стан (наявність на утриманні малолітньої дитини, наявність захворювань та потреба в проведенні операції) - позивач вважає, що належним буде стягнути витрати на правничу допомогу з відповідача.

Враховуючи вищевикладене, розмір витрат на правову допомогу адвоката Ушакевич М.П. є обґрунтованим та підлягає відшкодуванню відповідачем за результатами розгляду даної справи.

06 липня 2026 року від відповідача ОСОБА_1 до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі; у разі якщо суд дійде висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, відмовити у стягненні сум, належність та правильність розрахунку яких позивачем не доведено; судові витрати розподілити відповідно до статті 141 ЦПК України, а заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу зменшити до розумного та співмірного розміру або відмовити у їх стягненні в непідтвердженій частині. На обґрунтування заперечень зазначає таке.

На думку відповідача, доводи, викладені у відповіді позивача на відзив не спростовують заперечень, викладених у відзиві, і не підтверджують позовні вимоги належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами. Подана відповідь фактично дублює доводи позовної заяви, містить загальні посилання на норми законодавства та окремі висновки Верховного Суду, однак не усуває недоліків доказової бази, на які відповідач звертав увагу у відзиві.

Відповідно до статей 12, 13, 76-81 ЦПК України саме позивач зобов`язаний довести обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог. Обов`язок доказування не може бути покладений на відповідача. Відповідь на відзив не містить нових доказів, які б спростовували доводи відповідача або підтверджували обґрунтованість позовних вимог.

Позивач стверджує, що ним наданий достатній обсяг доказів для підтвердження позовних вимог. Проте надані позивачем документи не можуть автоматично підтверджувати правильність заявленого розміру заборгованості лише з підстав їх подання до суду. Особливо це стосується розрахунку заборгованості, який складений самим позивачем та не підтверджений первинними документами, що дозволяли б перевірити правильність кожного нарахування. Крім того, матеріалами справи підтверджується факт здійснення відповідачем платежу у сумі 4 874,19 гривень, однак позивач не пояснив: яким чином цей платіж був зарахований; яку частину коштів спрямовано на погашення основного боргу; яку частину - на проценти; який залишок заборгованості утворився після його здійснення. За відсутності таких пояснень суд позбавлений можливості перевірити правильність заявленої до стягнення суми.

Крім того, позивач посилається на те, що проценти були нараховані відповідно до умов кредитного договору. Разом із тим для підтвердження правильності заявленої до стягнення суми позивач повинен був надати детальний розрахунок із зазначенням: періодів нарахування процентів; застосованої процентної ставки; залишку основного боргу після кожного платежу; порядку зарахування платежу відповідача; алгоритму формування кінцевої суми заборгованості. Матеріали справи такого розрахунку не містять.

Наданий позивачем розрахунок не дозволяє перевірити арифметичну правильність заявлених вимог та правильність визначення кінцевої суми заборгованості. За таких обставин вимоги про стягнення процентів не можуть вважатися належним чином доведеними.

Також, позивач посилається на договір факторингу як на підставу набуття права вимоги. Разом із тим сам факт укладення договору факторингу не є достатнім доказом переходу права вимоги саме за кредитним договором відповідача.

Позивач повинен довести, що право вимоги щодо спірного договору було належним чином передане саме йому, а також підтвердити відповідність номера кредитного договору, даних боржника та розміру переданої заборгованості. Навіть підтвердження переходу права вимоги не звільняє позивача від обов`язку довести правильність розрахунку заборгованості та законність усіх заявлених нарахувань.

У відповіді на відзив позивач зазначає, що строк позовної давності не пропущений у зв`язку із дією законодавства, прийнятого під час карантину та воєнного стану. Разом із тим навіть у разі погодження суду з такими доводами це саме по собі не свідчить про обґрунтованість позовних вимог.

Позивач, як і раніше, зобов`язаний довести: належність права вимоги; правильність визначення розміру заборгованості; законність нарахування процентів; належність, допустимість та достатність усіх поданих доказів.

Відповідь на відзив не усуває недоліків доказування, на які відповідач звертав увагу у відзиві, а тому наведені доводи не можуть бути самостійною підставою для задоволення позову.

Позивач обґрунтовує свої вимоги посиланнями на окремі постанови Верховного Суду. Водночас відповідно до статті 263 ЦПК України суд враховує висновки Верховного Суду лише щодо подібних правовідносин та з урахуванням фактичних обставин конкретної справи. У відповіді на відзив позивач не обґрунтував, що обставини справ, на які він посилається, є аналогічними обставинам цього спору. Саме по собі посилання на судову практику не звільняє позивача від обов`язку довести належними та допустимими доказами всі обставини, на які він посилається.

Подані позивачем документи, у тому числі розрахунок заборгованості, повинні бути оцінені судом критично та у сукупності з іншими доказами. Внутрішній розрахунок, складений самим позивачем, без детального підтвердження кожного нарахування не може автоматично підтверджувати правильність заявленої до стягнення суми.

Подана позивачем відповідь на відзив фактично не містить належного спростування доводів відповідача. Замість подання нових доказів позивач переважно повторив обставини, наведені у позовній заяві, та загальні положення законодавства. Водночас відповідач у відзиві звертав увагу на: відсутність детального розрахунку заборгованості; незрозумілий порядок нарахування процентів; відсутність пояснень щодо зарахування здійсненого платежу; недостатність доказів, які підтверджують заявлений розмір вимог. У відповіді на відзив зазначені доводи фактично не спростовані та не підтверджені новими належними доказами. Таким чином, відповідь на відзив лише підтримує первісну правову позицію позивача, але не усуває недоліків доказової бази, необхідної для задоволення позову.

Відповідач також звертає увагу, що протягом усього часу після виникнення спірних правовідносин був офіційно працевлаштований, не змінював місце проживання, не приховував своїх персональних даних та був доступний для здійснення позивачем свого права на судовий захист. За таких обставин позивач мав реальну можливість звернутися до суду значно раніше. Саме по собі продовження строків позовної давності у зв`язку з карантином не свідчить про відсутність у позивача можливості своєчасно звернутися до суду, оскільки будь-яких об`єктивних перешкод для реалізації такого права у цій справі не наведено. Посилання позивача виключно на законодавчі зміни щодо перебігу строків позовної давності не звільняє суд від обов`язку оцінити всі обставини справи в їх сукупності, у тому числі поведінку сторін та своєчасність реалізації позивачем права на судовий захист.

Крім того, витрати на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню лише за умови їх документального підтвердження, реальності, необхідності та співмірності зі складністю справи. Сам факт укладення договору про надання правничої допомоги не є безумовною підставою для стягнення всієї заявленої суми. У разі часткового задоволення позову судові витрати повинні бути розподілені пропорційно до розміру задоволених вимог. За відсутності належних доказів фактичного обсягу виконаної представником позивача роботи відповідач просить суд зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до розумного та співмірного розміру або відмовити у їх стягненні в непідтвердженій частині.

Відповідь позивача на відзив не містить нових належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи відповідача. Позивач не усунув недоліків доказування щодо правильності розрахунку заборгованості, порядку нарахування процентів, розподілу здійсненого відповідачем платежу та достатності доказів переходу права вимоги. За таких обставин позивач не довів належними та допустимими доказами заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Рух справи

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 24 березня 2026 року провадження по справі відкрито в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Участь у справі сторін та інших учасників справи

Представник позивача ТОВ «Фінансова Компанія «Профіт Капітал» - Ушакевич М.П. у судове засідання не з`явилася, надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання повтрно не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена своєчасно і належним чином, причини неявки суду не повідомила, а тому відповідно до положень частини 4 статті 223 ЦПК України суд розглядає справу на підставі наявних у ній даних та доказів.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Судом встановлено, що 13 листопада 2020 року між ТОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 3274327.

Договір № 3274327 підписаний відповідачем електронним підписом - одноразовим ідентифікатором yOr2s0Y8bM.

Відповідно до умов договору позики № 3274327 від 13 листопада 2020 року відповідач отримав кредит у розмірі 12000,00 гривень строком на 64 дні, зі сплатою фіксованої базової процентної ставки 1,6% за день, зниженою процентною ставкою - 1,44%, процентною ставкою за понадстрокове користування позикою (її частиною) в розмірі 2,70% за день, про що свідчать дані договору № 3274327 від 13 листопада 2020 року, та відповідно до пункту 1 договору, зобов`язався повернути позику та сплачувати проценти позикодавцю відповідно до умов, зазначених у договорі, додатках до нього та правилах, тобто зобов`язався повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів та сплатити плату (проценти) від суми позики.

Відповідно до п. 4.3 договору позики № 3274327 позичальник до моменту підписання Договору вивчив цей Договір та Правила надання грошових коштів у позику на умовах ануїтету, що розміщені за посиланням: https://mycredit.ua/ru/documents-license/, їх зміст, суть, об`єм зобов`язань та наслідки укладення цього договору йому зрозумілі.

За даними довідки про ідентифікацію, складеної ТОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів», ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , з якою укладено договір № 3274327 від 13 листопада 2020 року, ідентифікована ТОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів»; акцепт договору позичальником - підписання аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора yOr2s0Y8bM від 13 листопада 2020 року, направленого на електронну пошту: ІНФОРМАЦІЯ_3.

За даними довідки ТОВ «ФК «Фінекспрес» № КД-000091397/ТНПП від 02 грудня 2025 року на картку отримувача ОСОБА_2 НОМЕР_2 , яка зазначена у договорі позики у реквізитах позичальника ОСОБА_1 , 13 листопада 2020 року проведено платіжну операцію у розмірі 12000,00 гривень, номер платежу 0cb742ad-c261-44a6-9434-5d31f831b244, відправник ТОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів».

За даними розрахунку, складеного ТОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів», заборгованість відповідача за договором позики № 3274327 від 13 листопада 2020 року, з урахуванням часткової сплати заборгованості відповідачем, станом на 30 червня 2021 року становить 20680,27 гривень, з яких:

- заборгованість тілом кредиту - 9717,81 гривень;

- заборгованість за процентами, нарахованими з 13 листопада 2020 року по 10 лютого 2021 року - 10962,46 гривень.

10 липня 2020 року між ТОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» (клієнт) та ТОВ «Фінансова компанія «Профіт Капітал» (фактор) було укладено договір факторингу № 10072020.

Відповідно до п. 1.1 договору факторингу № 10072020, клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов`язується прийняти такі права вимоги та передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна придбання) за відповідний реєстр за плату, у передбачений цим договором спосіб.

Пунктом 2.1.3. договору факторингу № 10072020 визначено, що перехід від клієнта до фактора прав вимоги відбувається у день підписання сторонами відповідно Реєстру прав вимог, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників та набуває всіх прав щодо боржників в обсязі та на умовах, що існували на момент такого переходу, відповідно до вимог чинного законодавства. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками Реєстр прав вимог в паперовому вигляді є невід`ємною частиною цього договору та підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги.

30 червня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія «Профіт Капітал» було підписано Реєстр прав вимоги № 119 за договором факторингу № 10072020, відповідно до якого до ТОВ «Фінансова компанія «Профіт Капітал» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за договором позики № 3274327 від 13 листопада 2020 року у розмірі 20680,27 гривень.

Мотиви, з яких виходив суд, застосовані норми права та висновки суду

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина 1 статті 1055 ЦК України).

Як передбачено статтею 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Також, статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Стаття 12 Закону визначає, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «;Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Згідно із пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Договір позики № 3274327 від 13 листопада 2020 року підписаний електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора «yOr2s0Y8bM», про що свідчить пункт 11 договору - юридичні адреси та реквізити сторін.

Відповідно до довідки про ідентифікацію, складеної ТОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів», ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , з якою укладено договір № 3274327 від 13 листопада 2020 року, ідентифікована ТОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів»; акцепт договору позичальником - підписання аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора yOr2s0Y8bM від 13 листопада 2020 року, направленого на електронну пошту: ІНФОРМАЦІЯ_1

Тому встановлено, що між ТОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 3274327 від 13 листопада 2020 року у формі електронного документа з електронними підписами сторін та із запропонованими умовами відповідач ознайомився та погодився з ними.

Отже, кредитний договір був укладений в електронній формі.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12 січня 2021 у справі №524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18; від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19.

Будь-яких доказів на спростування того, що договір був укладений в електронному вигляді, відповідачем не надано.

Факт отримання ОСОБА_1 кредитних коштів від ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» у розмірі 12000,00 гривень підтверджується довідкою, виданою 02 грудня 2025 року ТОВ «ФК «Фінекспрес» № КД-000091397/ТНПП, відповідно до якої на картку отримувача ОСОБА_2 НОМЕР_2 , яка зазначена у договорі позики у реквізитах позичальника ОСОБА_1 , 13 листопада 2020 року проведено платіжну операцію у розмірі 12000,00 гривень, номер платежу 0cb742ad-c261-44a6-9434-5d31f831b244, відправник ТОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів».

Крім того, у своєму відзиві відповідач ОСОБА_1 не спростовує факт укладення кредитного договору 13 листопада 2020 року від 13 листопада 2020 року з ТОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» та надходження коштів на її рахунок.

Отже, ТОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» виконало свої зобов`язання за кредитним договором № 3274327 від 13 листопада 2020 року та надало відповідачу грошові кошти в сумі 12000,00 гривень.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив зобов`язання, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як слідує зі змісту розрахунку заборгованості за кредитним договором № 3274327 від 13 листопада 2020 року, відповідач належним чином не виконав свої зобов`язання за договором та не здійснював повну оплату на погашення заборгованості, лише частково сплативши 27 листопада 2020 року 2282,19 гривень заборгованості за тілом кредиту та 2592,00 гривні заборгованості за процентами, чим порушив умови кредитного договору.

Можливість заміни кредитора в зобов`язанні передбачена положеннями статті 512 ЦК України, відповідно до якої кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до частини 1 статті 516 ЦК України заміна кредитодавця у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено законом чи договором.

За змістом статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тлумачення статті 516, частини 2 статті 517 ЦК свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.

З аналізу долучених до матеріалів справи доказів підтверджений факт відступлення права вимоги грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 3274327 від 13 листопада 2020 року від ТОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» на користь ТОВ «Фінансова компанія «Профіт Капітал».

На час розгляду справи судом відповідач не надав даних, що свідчать про повне погашення заборгованості та про причини несвоєчасного погашення заборгованості за кредитним договором у добровільному порядку.

Належним чином дослідивши та давши оцінку поданим доказам, врахувавши наведені вище норми права, суд висновує про те, що позичальник порушив умови кредитного договору № 3274327 від 13 листопада 2020 року щодо погашення заборгованості, у зв`язку з чим позивач набув право вимагати повернення суми заборгованості по тілу кредиту у розмірі 9717,81 гривень.

Щодо стягнення суми заборгованості за відсотками суд зазначає таке

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Щодо нарахування процентів на підставі статті 1048 ЦК України Велика Палата Верховного Суду наголосила, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина 2 статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.

За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Отже, припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною 2 статті 1050 ЦК України.

Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 року у справі за №444/9519/12 (п. 53, 54) та від 04.02.2020 року у справі за №912/1120/16 (п. 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає.

Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання.

У разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі за №444/9519/12 (п. 54) та від 04.02.2020 року у справі за №912/1120/16 (п. 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від цього висновку немає.

Щодо можливості нарахування процентів поза межами стоку кредитування Велика Палата Верховного Суду також виснувала, що особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

Приписи частини 2 та частини 3 статті 6 і статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд і коли вони не вправі цього робити.

Указані висновки викладені в п. 22, 23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі за №363/1834/17.

У частині 3 статті 6 ЦК України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто частина 3 статті 6 ЦК України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.

У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.

Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.

Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд (п. 107 цієї постанови).

Тобто твердження про те, що проценти за «користування кредитом» нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння скаржниками правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов`язання. Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК України.

Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

У справі, яка розглядається, під час укладення договору № 3274327 від 13 листопада 2020 року сторони правочину погодили, що кредит в розмірі 12000,00 гривень надається строком на 64 дні з відсотковою ставкою 1,6%, зниженою процентною ставкою - 1,44%. Вказаним договором не передбачено можливості пролонгації кредитного договору, а тому проценти за користування кредитними коштами мають нараховуватись в межах погодженого строку 64 дні, тобто до 15 січня 2021 року включно.

Суд враховує, що розділ 7 Правил надання грошових коштів у позику ТОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» містить певні умови продовження строку користування позикою.

Однак, матеріали справи не містять підтверджень, що саме надані фінансовою установою Правила надання грошових коштів у позику були надані при укладенні договору позичальнику ОСОБА_1 , що вона ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи договір позики, а також те, що вказаний документ на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містив умови, зокрема й щодо пролонгації договору, оскільки вказані Правила не підписані відповідачем ОСОБА_1 .

Надані позивачем Правила надання грошових коштів у позику, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку, в договорі, який безпосередньо підписаний відповідачем і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому правил приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Тому, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді умови пролонгації по кредиту.

Зазначені правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.

Нарахування відсотків поза межами строку дії договору є безпідставними, тому суд не вбачає підстав для стягнення відсотків нарахованих починаючи з 16 січня 2021 року. Водночас суд враховує, що звертаючись до суду з позовом, позивач не заявляє вимоги про застосування судом частини 2 статті 625 ЦК України.

За таких обставин, суд висновує про необхідність здійснення перерахунку заборгованості за відсотками за договором за № 3274327.

Так, за період з 13 листопада 2020 року по 15 січня 2021 року, тобто в межах строку кредитування, ТОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» нараховано відповідачу заборгованість за процентами у розмірі 9659,46 гривень. 27 листопада 2020 року відповідачем сплачено 4874,19 гривень, з яких 2592,00 гривень зараховано кредитодавцем на рахунок погашення заборгованості за процентами.

Отже, заборгованість відповідача за процентами за користування кредитними коштами за кредитним договором № 3274327 від 13 листопада 2020 року становить 7067,46 гривень (9659,46 гривень - 2592,00 гривень = 7067,46 гривень), які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Враховуючи вищевикладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за договором позики № 3274327 від 13 листопада 2020 року у розмірі 16785,27 гривень, з яких:

- заборгованість за тілом кредиту - 9717,81 гривень;

- заборгованість за відсотками - 7067,46 гривень.

Водночас, відповідач відзиві просила застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позову, оскільки позивач звернувся до суду після спливу строку позовної давності. З приводу цього суд вважає необхідним зазначити таке.

За приписами статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статі 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Як свідчать матеріали справи, 19 березня 2026 року позивач ТОВ «Фінансова Компанія «Профіт Капітал» звернувся із позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором № 3274327 від 13 листопада 2020 року, строк кредитування якого становив 64 дні.

Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11 березня 2020 року «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин, який неодноразово продовжувався, та відмінений з 24:00 30 червня 2023 року на всій території України Постановою Кабінету Міністрів України № 651 від 27 червня 2023 року «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Відповідно до пункту 12 ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався, останній раз з 05 години 30 хвилин 31 жовтня 2026 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 1060/2026 від 26 жовтня 2026 року.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, а саме: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».

Закон України № 4434-IX «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14 травня 2025 року, який набрав чинності 04 вересня 2025 року, передбачає виключення з Цивільного кодексу України пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення».

Враховуючи, що як на дату укладення кредитного договору - 13 листопада 2020 року, так і на дату порушення відповідачем умов кредитного договору щодо погашення заборгованості - 15 січня 2021 року, строки позовної давності були продовжені та перебіг позовної давності було поновлено Законом України № 4434-IX від 14 травня 2025 року, який набрав чинності 04 вересня 2025 року, тому позивач звернувся до суду з позовом 19 березня 2026 року в межах строку позовної давності та відсутні підстави для застосування строку позовної давності.

Щодо витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги

Представник позивача на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу надав до суду: договір про надання правничої допомоги № 02-24 від 01 липня 2024 року, укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Профіт капітал»» та Адвокатським об`єднанням «ПРАВОВИЙ КУРС»; додаткову угоду №1/1 до Договору про надання правничої допомоги № 02-24 від 01 липня 2024 року, яка визначає розміри винагороди; Акт № 97 прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором про надання правничої допомоги № 02-24 від 01 липня 2024 року, в якому міститься інформація щодо боржників, зокрема щодо ОСОБА_1 , кредитний договір № 3274327; Акт № 97 прийому-передачі наданої правничої допомоги від 24 грудня 2025 року, відповідно до якого об`єднанням проведено консультації з клієнтом, здійснено вивчення документів та підготовлено проєкт позовної заяви для направлення до суду, зокрема відносно ОСОБА_1 , розмір винагороди 7000 гривень; платіжну інструкцію № 1806 від 25 грудня 2025 року про сплату 175000,00 гривень, призначення платежу: «сплата за послуги правничої допомоги, зг.рах.№ 97 від 24.12.2025 р., по дог. № 02-24 від 01.07.2024, без ПДВ.»; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ № 6416 на ім`я Ушакевич М.П.; посвідчення адвоката України на ім`я Ушакевич М.П.

Відповідач у відзиві заперечував проти стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 гривень. На обґрунтування своїх заперечень зазначив, що заявлені позивачем витрати на правничу допомогу у розмірі 7000 гривень є завищеними та не співмірними до складності справи, тому просив відмовити у їх стягненні або зменшити.

За результатами оцінки доказів щодо компенсації витрат на правничу допомогу, думки відповідача, суд висновує таке.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ЦПК України).

Частинами 1 та 2 статті 15 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини 1 статті 133 ЦПК України).

У частині 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У частині 2 статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У частинах 4-6 статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У частині 3 статті 12 та частині 1 статті 81ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з аналізу частини 3 статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Як зазначено у додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 червня 2024 року у справі № 357/7395/20, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.

Тобто у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 137 ЦПК України.

У додатковій постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат слід враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною 4 статті 137 ЦПК України.

Крім того, згідно з пунктом 6 частини 1 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Судом встановлено, що 01 липня 2024 року між Адвокатським об`єднанням «ПРАВОВИЙ КУРС» в особі директора Разумного Є.М. та ТОВ «Фінансова компанія «Профіт капітал» укладений договір про надання правничої допомоги № 02-24.

До суду надано акт № 97 прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором про надання правничої допомоги № 02-24 від 01 липня 2024 року, в якому міститься інформація щодо боржників, зокрема щодо ОСОБА_1 , кредитний договір № 3274327, та Акт № 97 прийому-передачі наданої правничої допомоги від 24 грудня 2025 року.

Згідно з описом наданих послуг, викладеним Акт № 97 прийому-передачі наданої правничої допомоги від 24 грудня 2025 року, об`єднанням проведено консультації з клієнтом, здійснено вивчення документів та підготовлено проєкт позовної заяви для направлення до суду, зокрема відносно ОСОБА_1 .. Загальна вартість наданих послуг за вказаним актом складає 7000 гривень.

Суд не знаходить підстав для стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу на користь позивача у розмірі 7000,00 гривень.

Так, спираючись на обсяг та складність даної справи, достатність судової практики щодо спірних правовідносин, суд вважає, що надання/виконання послуг/робіт по даній справі не вимагало від адвоката істотних витрат часу, значної юридичної та технічної роботи. Для адвоката, який за своїм статусом має достатню правову кваліфікацію, цей спір є спором незначної складності.

Справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, є малозначною у розумінні статті 19 ЦПК України. Спір у цій справі відноситься до категорії спорів, що виникають при неналежному виконанні стороною умов договору, судова практика у спорах такого характеру є сталою. Матеріали справи не містять великої кількості доказів (з якими необхідно було ознайомитися та які необхідно було підготувати), а нормативне обґрунтування, що зазначене у позові, є типовим для спірних правовідносин.

Отже, зважаючи на обсяг фактично наданих/виконаних адвокатом послуг/робіт та рівень складності цієї справи, заявлений до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу 7000,00 гривень не є обґрунтованим та не відповідає критерію розумності розміру таких витрат.

За вказаних обставин суд частково задовольняє клопотання відповідача та зменшує витрати на правничу допомогу.

Витрати на правничу допомогу у розмірі 4000,00 гривень є співмірними із складністю справи, наданими послугами у суді, а розмір таких витрат відповідає критеріям реальності та розумності, що свідчить про необхідність часткового задоволення заяви представника позивача та стягнення з відповідача на користь позивача таких витрат у відповідному розмірі.

Отже, враховуючи наведене та положення статті 141 ЦПК України, суд висновує про стягнення витрат на професійну правничу допомогу із відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, звертаючись до суду з позовом, ТОВ «Фінансова компанія «Профіт Капітал» пред`явило вимогу про стягнення витрат на правничу допомогу з відповідача на суму 20680,27 гривень, тоді як суд виснував про часткове задоволення позивачем позовних вимог на суму 16785,27 гривень, що становить 81,17% від ціни позову.

За наведених обставин та відповідно до вимог статей 133, 137, 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3246,80 гривень (4000,00 х 81,17%).

Щодо розподілу витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору

Згідно з платіжним дорученням № 1916 від 26 лютого 2026 року при пред`явленні позову до суду позивачем були понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 2662,40 гривень.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог статті 141 ЦПК України, а саме судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Звертаючись до суду з позовом, ТОВ «Фінансова компанія «Профіт Капітал» пред`явило вимогу майнового характеру (стягнення заборгованості за кредитним договором) на суму (ціну позову) 20680,27 гривень, тоді як суд виснував про часткове задоволення заявлених вимог на суму 16785,27 гривень, що становить 81,17% від ціни позову.

За наведених обставин та відповідно до вимог статті 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в розмірі 2161,07 гривень (2662,40 х 81,17%).

На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 10,12,13,81,89,133,141,259,279,263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» суму заборгованості за договором позики № 3274327 від 13 листопада 2020 року у розмірі 16785 (шістнадцять тисяч сімсот вісімдесят п`ять) гривень 27 (двадцять сім) копійок, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 9717 (дев`ять тисяч сімсот сімнадцять) гривень 81 (вісімдесят одна) копійка, заборгованість за процентами - 7067 (сім тисяч шістдесят сім) гривень 46 (сорок шість) копійок.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» витрати по сплаті судового збору в розмірі 2161 (дві тисячі сто шістдесят одна) гривня 07 (сім) копійок та витрати на професійну правничу допомоги в розмірі 3246 (три тисячі двісті сорок шість) гривень 80 (вісімдесят) копійок.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал», код ЄДРПОУ 39992082, місцезнаходження: 04071, місто Київ, вулиця Набережно-Лугова, будинок № 8.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя Т.В. Бобко

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
24.03.2026 Ухвала № 135090559 без тексту Харківський районний суд Харківської області

Стежити за судами компанії

Лист на пошту, щойно в реєстрі зʼявиться нове рішення зі стороною ЄДРПОУ 39992082. Одна компанія щотижня безкоштовно, до 50 компаній щоденно на платному тарифі.

Підключити моніторинг