ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА
Справа № 757/31168/25-ц
пр. № 4-с-136/26
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"30" вересня 2026 р. Печерський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді Остапчук Т.В., за участю: секретаря судового засідання Погребняк В.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань у м. Києві скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність приватного виконавця щодо повернення безпідставно стягнутої основної винагороди (виконавчого збору) по цивільній справі 757/31168/25-ц за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м.Києва із скаргою відповідно до уточнення, просить визнати бездіяльність приватного виконавця Ярушевській Т.І протиправною та зобовязати повернути стягнуті кошти виконавчого збору/суми винагороди приватного виконавця у розмірі 5483,46 грн (UAH) на рахунок ОСОБА_1 в Акціонерному товаристві комерційний банк «Приватбанк», код ID НБУ 305299 за реквізитами:
ОДЕРЖУВАЧ: ОСОБА_1
РАХУНОК НОМЕР_1
IBAN НОМЕР_2
БАНК ОДЕРЖУВАЧА АТ КБ «ПРИВАТБАНК», КИЇВ, Україна
РНОКПП одержувача НОМЕР_3
ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ Повернення стягнутих коштів за Виконавчим провадженням ВП НОМЕР_5
В обґрунтування скарги зазначено наступне. На виконанні у приватного виконавця Ярушевській Тетяни Ігоревні (РНОКПП НОМЕР_4 ) перебувало виконавче провадження № НОМЕР_6 (ідентифікатор НОМЕР_7) з виконання виконавчого листа № 757/31168/25-ц від 27.02.2026 р. виданого Печерським районним судом м. Києва про стягнення з мене на користь КП «Київтеплоенерго» грошових коштів. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 12.05.2026 року вищевказане заочне рішення від 26.09.2025 року було скасовано. 25.05.2026 року приватним виконавцем Ярушевською Т.1. було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_6. У вказаній постанові приватного виконавця, до моменту скасування рішення та закінчення виконавчого провадження, з мене (Відповідача) було примусово стягнуто частину коштів на користь Позивача та додатково стягнуто виконавчій збір/основну суму винагороди на користь приватного виконавця Ярушевській Т.І. в розмірі 5483,46 гривні. 19.06.2026 р приватному виконавцю Ярушевській Т.І. на ії службову адресу електронної почти була подана заява з проханням повернути кошти в термін до 23.06.2026р. Попри подану заяву, приватний виконавець Ярушевська Т.І. станом на 03.07.2026р. (на 10 день від зазначеного в заяві терміну повернення коштів) не повернула кошти (виписка с банку за період с 12.05.2026 по 03.07.2026р.), чим порушила норми чинного законодавства. З огляду на викладене, просить суд визнати ці дії приватного виконавця неправомірними визнати бездіяльність приватного виконавця Ярушевській Т.І протиправною та зобовязати повернути стягнуті кошти виконавчого збору/суми винагороди приватного виконавця у розмірі 5483,46 грн ОСОБА_1 подав до суду заяву в які просив задовільнити скаргу в повному обсязі. У судове засідання приватний виконавець не з`явилась, про дату, час та місце розгляду скарги повідомлена належним чином, звернулась до суду з клопотанням, в якому просила залишити скаргу без руху. У судове засідання представник стягувача не з`явився, про дату, час та місце розгляду скарги повідомлений належним чином, правом на подання пояснень щодо скарги не скористався, про причини неявки суд не повідомив. У відповідності до ч. 2 ст. 450 ЦПК України, неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду. Заслухавши заявницю, дослідивши матеріали скарги, матеріали виконавчого провадження, надані учасниками судового провадження документи, суд дійшов до таких висновків. Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Вказаною процесуальною нормою передбачено здійснення судом контролю за виконанням виключно судових рішень у цивільних справах. Матеріалами справи підтверджено наступне. На виконанні у приватного виконавця Ярушевській Тетяни Ігоревні (РНОКПП НОМЕР_4 ) перебувало виконавче провадження № НОМЕР_6 (ідентифікатор НОМЕР_7) з виконання виконавчого листа № 757/31168/25-ц від 27.02.2026 р. виданого Печерським районним судом м. Києва про стягнення з мене на користь КП «Київтеплоенерго» грошових коштів. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 12.05.2026 року вищевказане заочне рішення від 26.09.2025 року було скасовано. 25.05.2026 року приватним виконавцем Ярушевською Т.1. було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_6. У вказаній постанові приватного виконавця, до моменту скасування рішення та закінчення виконавчого провадження, з мене (Відповідача) було примусово стягнуто частину коштів на користь Позивача та додатково стягнуто виконавчій збір/основну суму винагороди на користь приватного виконавця Ярушевській Т.І. в розмірі 5483,46 гривні. 19.06.2026 р приватному виконавцю Ярушевській Т.І. на ії службову адресу електронної почти була подана заява з проханням повернути кошти в термін до 23.06.2026р. Попри подану заяву, приватний виконавець Ярушевська Т.І. станом на 03.07.2026р. (на 10 день від зазначеного в заяві терміну повернення коштів) не повернула кошти (виписка с банку за період с 12.05.2026 по 03.07.2026р.), чим порушила норми чинного законодавства. У цій справі скаржник просить визнати протиправними дії приватного виконавця щодо поверненян безпідставно стягнутої основної винагороди (виконавчого збору). Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Згідно з частиною першою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Відповідно до статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII«Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Відповідно до статті 6 Закону № 1404-VIIIу випадках, передбачених законом, рішення щодо стягнення майна та коштів виконуються податковими органами, а рішення щодо стягнення коштів - банками та іншими фінансовими установами. Рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. У випадках, передбачених законом, рішення можуть виконуватися іншими органами. Органи та установи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, не є органами примусового виконання. Аналогічне положення закріплено в частині першій статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», відповідно до якого примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців. Заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом (стаття 10 Закону № 1404-VIII). Згідно зі статтею 14 Закону № 1404-VIIIучасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб`єкт оціночної діяльності - суб`єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, - за виконавчими документами про конфіскацію та знищення майна на підставі статей 176, 177 і 229 Кримінального кодексу України, статті 51-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Для проведення виконавчих дій виконавець за потреби залучає понятих, працівників поліції, представників органів опіки і піклування, інших органів та установ у порядку, встановленому цим Законом. Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення (частини перша, друга статті 15 Закону № 1404-VIII). Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VIIIвиконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Водночас Закон України від 05 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», який набрав чинності 01 січня 2013 року (далі - Закон № 4901-VI) встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом № 1404-VIII, та особливості їх виконання. За нормами Закону № 4901-VI держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган; державне підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства. Статтею 3 вказаного Закону передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Відповідно до пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215 (далі - Положення № 215), Держказначейство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. Згідно з пунктом 3 Положення № 215 основними завданнями Держказначейства є: 1) реалізація державної політики у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів; 2) внесення на розгляд Міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у зазначених сферах. Пунктом 9 Положення № 215 передбачено, що Держказначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - Порядок), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30 січня 2013 року № 45). За правилами пункту 3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Держказначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Міністерства фінансів України, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій)). Відповідно до зазначеного Порядку безспірне списання коштів за рішенням судів здійснюється з рахунків боржника у межах відкритих асигнувань, а в разі їх відсутності територіальний орган Держказначейства надсилає боржнику вимогу, якою зобов`язує здійснити дії, спрямовані на виконання рішення суду та пошук відкритих асигнувань. У такому випадку орган Держказначейства може заборонити боржнику здійснювати інші видатки, окрім захищених статей, передбачених Бюджетним кодексом України. Аналіз наведених приписів законодавства дає підстави для висновку про те, що Держказначейство не є органом примусового виконання судових рішень і відповідно не здійснює заходів з примусового виконання рішень у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», а є встановленою Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» особою на здійснення гарантованого державою забезпечення виконання рішень суду способом безспірного списання коштів з рахунку боржника (державного органу, державного підприємства або підприємства, примусова реалізація майна якого забороняється) у визначених Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» випадках та з урахуванням установлених ним особливостей за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Відповідно до пункту 15 Порядку дії органів Держказначейства з виконання виконавчих документів можуть бути оскаржені до Держказначейства або суду. Проте ні в цьому Порядку, ні в Законі № 4901-VI не зазначено, до якого суду оскаржуються рішення, дії або бездіяльність органів Держказначейства. Разом з тим Закон № 1404-VIII установлює правило, згідно з яким рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина перша статті 74 цього Закону). Водночас можливість та порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів Держказначейства цим Законом не визначено. Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», який визначає основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус, також не визначено порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів Держказначейства. Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавчий збір це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. У свою чергу, згідно з пунктом 7 частини другої статті 17 згаданого Закону, постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку. Відповідно до ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Наведені норми права є підставою для висновку про те, що ЦПК України та Закон № 1404-VIII передбачають порядок оскарження лише рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час примусового виконання ними судових рішень і лише до судового органу, який видав виконавчий документ. Разом з тим згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Отже, спори, що виникають під час виконання центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, судових рішень у порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», розглядаються в порядку адміністративного судочинства. Виходячи з системного аналізу зазначених норм права, оскарження постанови про стягнення виконавчого збору відноситься до юрисдикції адміністративних судів, а саме до окружного адміністративного суду відповідно до ст. 20 КАС України. Також до юрисдикції адміністративних судів належать справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні. При вирішенні справи суд відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України врахував правові Великої Палати Верховного Суду, яка має послідовну і сталу практику щодо того, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори щодо оскарження постанов виконавця про стягнення витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, зокрема й судом якої юрисдикції, вони видані. (постанови Великої Палати Верховного суду від 18.12.2019 у справі № 759/15553/14-ц, від 19.02.2020 року у справі № 382/389/17, від 26.10.2022 року у справі № 229/1026/21, від 11.09.2024 року у справі № 310/2210/21) Отже у разі незгоди про стягнення виконавчого збору, законом передбачений порядок оскарження шляхом пред`явлення адміністративного позову до окружного адміністративного суду. З вказаних підстав провадження у цій справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Відповідно до положень п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі. З огляду на викладене, заявниці роз`яснюється право на звернення до суду із клопотанням про повернення сплаченого судового збору. На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 255, 260, 261, 353, 447 ЦПК України,-
УХВАЛИВ:
Провадження за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність приватного виконавця щодо повернення безпідставно стягнутої основної винагороди (виконавчого збору) по цивільній справі 757/31168/25-ц за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості закрити, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, оскільки така скарга не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала суду може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з моменту її підписання до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її підписання, має право на поновлення строку для оскарження, якщо апеляційну скаргу було подано протягом п`ятнадцяти днів з моменту вручення йому копії ухвали суду.
Суддя Т.В.Остапчук