Рішення № 141268496 у справі № 492/1474/26 від 06.11.2026

справа № 492/1474/26

провадження № 2/492/1241/26

РІШЕННЯ

Іменем України

06 листопада 2026 року м. Арциз

Арцизький районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді - Варгаракі С.М.,

секретаря судового засідання - Богдан А.І.,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, -

встановив:

Описова частина

Стислий виклад позиції позивача

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» (далі - ТОВ «Фінпром Маркет») звернулося до суду з зазначеною позовною заявою до відповідача, в якій просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитними договорами у загальному розмірі 14328,60 грн, а також судові витрати. В обґрунтування позову посилається на те, що 31 грудня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (далі - ТОВ «1 БАНК») та ОСОБА_1 був укладений договір про надання коштів у кредит № 45293374, відповідно до якого кредитодавець надав позичальнику кредит у розмірі 2000 грн, строком на 30 днів, зі сплатою фіксованої процентної ставки у розмірі 0,466 % щоденно. Також, 09 грудня 2025 року між ТОВ «1 БАНК» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання коштів у кредит № 6246952, відповідно до якого кредитодавець надав позичальнику кредит у розмірі 2000 грн, строком на 360 днів, зі сплатою фіксованої процентної ставки у розмірі 0,95 % щоденно на залишок заборгованості за тілом кредиту.

25 лютого 2026 року між ТОВ «1 БАНК» та ТОВ «Фінпром Маркет» було укладено договір факторингу № 25/02/26 за умовами якого позивач набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників в тому числі за кредитними договорами № 45293374 від 31 грудня 2025 року, № 6246952 від 09 грудня 2025 року.

Відповідач належним чином зобов`язання щодо повернення основної суми боргу за договорами кредиту, заборгованості за процентами та інших нарахувань не виконав, внаслідок чого у нього виникла заборгованість за кредитними договорами у загальному розмірі 14328,60 грн, яку позивач просив стягнути з відповідача.

Процесуальні дії у справі

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями цивільна справа була розподілена судді Арцизького районного суду Одеської області Варгаракі С.М.

Ухвалою судді Арцизького районного суду Одеської області від 25 серпня 2026 року цивільна справа прийнята до провадження, призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Відповідачу визначено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

Вказана ухвала суду була направлена відповідачеві за зареєстрованим місцем проживання, однак поштовий конверт повернувся на адресу суду з відміткою «адресат відсутній».

У постанові Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 757/15603/19 наведено позицію, що у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням, зокрема на відсутність за вказаною адресою, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії, а повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд цивільної справи, судом надано можливості та достатньо часу ознайомитись з позовною заявою та надати свої заперечення.

У відповідності до статті 178 ЦПК України, відповідач не скористався своїм правом подання до суду відзиву на позовну заяву та/або заяви із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, а тому суд, у відповідності до частини 5 статті 279 ЦПК України, вважає за можливе розглянути дану справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Згідно з вимогами частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, у зв`язку з чим, відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Мотивувальна частина

Позиція суду

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, розглянувши справу в межах заявлених вимог, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що Крім того, 09 грудня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «1 БАНК» та заповнив заявку-опитувальник клієнта на отримання фінансового кредиту (а.с. 23 зворот).

Заявка-опитувальник містить докладну інформацію щодо особи відповідача, зокрема дату народження, індивідуальний податковий номер, дані паспорту громадянина України, адресу проживання, номер мобільного телефону та номер банківської картки.

Вказану заявку-опитувальник, підписано ОСОБА_1 , шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису одноразовим ідентифікатором 621027.

09 грудня 2025 року між ТОВ «1 БАНК» та ОСОБА_1 , було укладено договір кредитної лінії (Надійний) № 6246952, відповідно до якого ТОВ «1 БАНК» надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 2000 грн, строком на 360 днів, зі сплатою фіксованої процентної ставки у розмірі 0,95 % в день (а.с. 21-28). Договір, таблиця обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, підписані електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора 621027.

Згідно з довідкою про ідентифікацію, виданою позикодавцем, ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , з яким укладений договір № 6246952, ідентифікований ТОВ «1 БАНК» шляхом використання одноразового ідентифікатору, який відправлений відповідачу 09 грудня 2025 року на його електронну адресу.

Відповідно до довідки ТОВ «Європейська платіжна система» № КД-000093480 від 29 травня 2026 року, відповідно до умов договору про переказ коштів, 09 грудня 2025 року здійснено переказ коштів у розмірі 2000 грн, на платіжну картку НОМЕР_2 , що підтверджується копією платіжної інструкції 30184200-3a50-4a73-9e64-efeb3e91f8d5.

Згідно з розрахунком заборгованості, наданого позивачем, заборгованість відповідача перед позивачем за кредитним договором № 6246952 від 09 грудня 2025 року станом на 22 червня 2026 року становить 7729 грн, яка складається із заборгованості: за тілом кредиту - 2000 грн, за відсотками - 1729 грн, за пенею/неустойкою - 4000 грн (а.с. 11).

09 квітня 2026 року Кредитодавець направив відповідачу на зазначену ним електронну адресу вимогу про повернення кредиту, строк виплати якого ще не настав, якою повідомив відповідача про прострочення сплати заборгованості на строк понад два календарний місяць та вимагав погашення заборгованості у розмірі 7729 грн протягом 30 календарних днів з дня отримання вимоги, тобто до 09 травня 2026 року включно. Факт та час направлення цієї вимоги на електронну адресу відповідача підтверджується довідкою про ідентифікацію (розділ «Повідомлення направлені споживачеві фінансових послуг»), відповідно до якої вимогу направлено 09.04.2026 07:10:25.

Відомостей про погашення відповідачем заборгованості в межах наданого йому тридцятиденного строку або в подальшому матеріали справи не містять, і відповідач таких доказів суду не надав.

Крім того, 31 грудня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «1 БАНК» та заповнив заявку-опитувальник клієнта на отримання фінансового кредиту (а.с. 20).

Заявка-опитувальник містить докладну інформацію щодо особи відповідача, зокрема дату народження, індивідуальний податковий номер, дані паспорту громадянина України, адресу проживання, номер мобільного телефону та номер банківської картки.

Вказану заявку-опитувальник, підписано ОСОБА_1 , шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису одноразовим ідентифікатором 61520.

31 грудня 2025 року між ТОВ «1 БАНК» та ОСОБА_1 , було укладено договір про надання коштів у кредит (з комісією за надання кредиту) № 45293374, відповідно до якого ТОВ «1 БАНК» надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 2000 грн, строком на 30 днів, зі сплатою фіксованої процентної ставки у розмірі 0,466 % в день (а.с. 12-19). Договір, таблиця обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (а.с. 19 зворот), підписані електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора 61520.

Згідно з довідкою про ідентифікацію, виданою позикодавцем, ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , з яким укладений договір № 45293374, ідентифікований ТОВ «1 БАНК» шляхом використання одноразового ідентифікатору, який відправлений відповідачу 31 грудня 2025 року на його електронну адресу.

Відповідно до довідки ТОВ «Європейська платіжна система» № КД-000096263 від 02 червня 2026 року, відповідно до умов договору про переказ коштів, 31 грудня 2025 року здійснено переказ коштів у розмірі 2000 грн, на платіжну картку НОМЕР_2 , що підтверджується копією платіжної інструкції f9aa8153-60f2-408f-b382-c50aa6ae1f2e.

Згідно з розрахунком заборгованості, наданого позивачем, заборгованість відповідача перед позивачем за кредитним договором № 45293374 від 31 грудня 2025 року станом на 22 червня 2026 року становить 6599,60 грн, яка складається із заборгованості: за тілом кредиту - 2000 грн, за відсотками - 279,60 грн, за комісією - 320 грн, за пенею/неустойкою - 4000 грн (а.с. 7).

25 лютого 2026 року між ТОВ «1 БАНК» та ТОВ «Фінпром Маркет» було укладено договір факторингу № 25/02/26 за умовами якого позивач за плату набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників в тому числі за кредитними договорами № 6246952 від 09 грудня 2025 року, № 45293374 від 31 грудня 2025 року.

Згідно з реєстрами прав вимоги № 7, 8 від 20 травня 2026 року, ТОВ «Фінпром Маркет» набуло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 .

На виконання ухвали суду від 25 серпня 2026 року АТ «Універсал Банк» надіслало лист від 15 вересня 2026 року № БТ/Е-40552 та виписки про рух коштів за період з 09 грудня 2025 року по 12 грудня 2025 року, з 31 грудня 2025 року по 03 січня 2026 року, згідно з якими на ім`я ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 в банку емітовано картку № НОМЕР_3 , 31 грудня 2025 року на вказану картку було зараховано платіж у сумі 2000 грн та 09 грудня 2025 року - у сумі 2000 грн (а.с. 42, 44-45, 47-48, 53, 54-55, 56-57, 61, 63-64, 65-66).

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування

Статтею 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями частини 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Положеннями статтею 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі статтею 303 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписом статті 304 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У статті 3 вказаного Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини 3 статті 11 зазначеного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (частина 6 статті 11 вказаного Закону).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - частина 12 статті 11 Закону № 675-VIII.

Статтею 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, виходячи з приписів Закону України «Про електронну комерцію», укладення електронного договору можливо шляхом зазначення електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Такий правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договорів, укладених у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідачки.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 3021 року у справі № 234/7160/30, від 01 листопада 3021 року у справі № 234/8084/30.

Як встановлено судом, 09 грудня 2025 року та 31 грудня 2025 року між ТОВ «1 БАНК» та відповідачем ОСОБА_1 були укладені кредитні договори № 45293374, № 6246952 в електронному вигляді, підписані відповідачем за допомогою одноразових паролів-ідентифікаторів, за умовами яких позикодавець надав відповідачу грошові кошти у кредит.

Таким чином, оскільки дані договори укладені за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт або мобільний додаток, та відповідач підписав їх електронним підписом одноразовим ідентифікатором, тому без отримання відповідних ідентифікаторів, без здійснення входу до інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, такий договір не був би укладений.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 3030 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св30), від 28 квітня 3021 року у справі № 234/7160/30 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 3021 року у справі № 234/8084/30 (провадження № 61-2303св21), від 14 червня 3022 року у справі № 757/40395/30 (провадження № 61-16059св21), від 08 серпня 3022 року у справі № 234/7298/30 (провадження № 61-2902св21).

Отже, відповідач уклав із ТОВ «1 БАНК» електронні договори та підписав їх у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронними підписами одноразовим ідентифікатором, а тому договори вважаються таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договорів, укладених у письмовій формі.

На підтвердження надання кредиту на підставі вказаних договорів позивачем були надані довідки ТОВ «Європейська платіжна система» та копії платіжних інструкцій. Факт перерахування кредитних коштів на карту відповідача також підтверджується виписками про рух коштів, наданими АТ «Універсал Банк».

Будь-яких заперечень щодо факту отримання коштів, користування наданими кредитними коштами, тобто, існування між сторонами договірних відносин позичальника і кредитора, відповідач ОСОБА_1 суду не надав.

Більше того, відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи до суду не прибув, відзиву на позов не подав, заперечень з приводу отримання та користування кредитом не надав.

Згідно з розрахунками заборгованості, наданими позивачем, заборгованість відповідача перед позивачем за кредитним договором № 45293374 від 31 грудня 2025 року станом на 22 червня 2026 року становить 6599,60 грн, за кредитним договором № 6246952 від 09 грудня 2025 року станом на 22 червня 2026 року становить 7729 грн.

Даних про те, що відповідачем були повернуті кошти за вказаним кредитним договором, матеріали справи не містять.

Всупереч принципу змагальності цивільного судочинства, визначеного статями 12, 81 ЦПК України, відповідачка не надала свій контррозрахунок боргу за кредитним договором та не надала жодних доказів на спростування наведеного позивачем розрахунку заборгованості за кредитом.

Згідно з частиною 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (стаття 612 ЦК України).

Як установлено судом, у пункті 2.2.3 договору № 45293374 сторони погодили фіксовану процентну ставку у розмірі 0,466 % в день, у пункті 2.2.8 договору № 6246952 - у розмірі 0,95 % в день.

Отже, розмір процентів, порядок їх нарахування та періоди застосування були визначені сторонами безпосередньо при укладенні договорів та доведені до відома позичальника до їх підписання. Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 не був ознайомлений із зазначеними умовами або що вони були змінені кредитодавцем в односторонньому порядку.

При цьому, кредитні договори укладені 09 грудня 2025 року та 31 грудня 2025 року, тобто після набрання чинності Законом України від 22.11.2023 № 3498-IX, яким частину 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено положенням про те, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Умови укладених між сторонами договорів щодо встановлення фіксованої стандартної процентної ставки за кредитом відповідає вимогам частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», оскільки на дату укладення договорів (09.12.2025 роу та 31.12.2025 року), максимальний допустимий розмір такої ставки, визначений цим Законом, не перевищував 1 %.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 07.09.2026 у справі № 552/672/23 звернула увагу, що зазначене обмеження є імперативним, а умова договору про споживчий кредит, яка перевищує встановлений законом максимальний розмір денної процентної ставки, є нікчемною та підлягає врахуванню судом за власною ініціативою. Водночас за загальним правилом максимальний розмір денної процентної ставки 1 % застосовується до договорів про споживчий кредит, укладених починаючи з 24.12.2023.

У цій справі погоджена сторонами максимальна ставка становить 0,466 % та 0,95 % за день користування кредитом, тобто не перевищує встановленого законом граничного розміру.

Щодо розміру заборгованості за договором № 6246952 від 09 грудня 2025 року

Зважаючи на обов`язок суду належним чином дослідити поданий позивачем розрахунок заборгованості, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок (постанова Верховного Суду в справі №775/7704/15 від 23 січня 2018 року), суд здійснює перевірку нарахованої до стягнення заборгованості.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про споживче кредитування» у разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов`язання за договором про споживчий кредит у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості: 1) у першу чергу сплачуються прострочена до повернення сума кредиту та прострочені проценти за користування кредитом; 2) у другу чергу сплачуються сума кредиту та проценти за користування кредитом; 3) у третю чергу сплачуються неустойка та інші платежі відповідно до договору про споживчий кредит.

Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором № 6246952 від 09 грудня 2025 року загальний розмір заборгованості відповідача станом на 22 червня 2026 року становить 7729 грн, з яких 2000 грн тіло кредиту; 1729 грн відсотки; 4000 грн пеня.

Суд проаналізувавши наданий позивачем розрахунок заборгованості ОСОБА_1 не може погодитися із ним, виходячи з наступного.

Сума кредиту за умовами договору становить 2000 грн.

Крім того, згідно з пунктом 2.2.8 договору комісія за надання кредиту 17,25 % від суми наданого кредиту (що у грошовому виразі складає 345 грн).

Водночас, суд вважає, що положення кредитного договору № 6246952 щодо сплати позичальником на користь кредитодавця комісії за видачу кредиту у розмірі 17,25 % від суми наданого кредиту, що становить 345 грн, є нікчемними, оскільки така комісія фактично встановлена за дії кредитодавця, пов`язані безпосередньо з виконанням його обов`язку щодо надання кредитних коштів.

З розрахунку заборгованості ТОВ «1 БАНК» вбачається, що відповідач здійснив 17 січня 2026 року платіж у розмірі 915 грн, які кредитодавцем були зараховані наступним чином: 570 грн погашення заборгованості за відсотками, 345 грн погашення заборгованості за комісією, умова про стягнення якої є нікчемною.

При цьому суд акцентує увагу на тому, що у разі здійснення боржником платежів їх зарахування відбувається насамперед у рахунок погашення нарахованих відсотків, а лише після повного погашення відсотків - у рахунок погашення тіла заборгованості. Відтак після кожного платежу, частина якого була спрямована на погашення тіла боргу, подальше нарахування відсотків повинно здійснюватися вже на фактичний залишок тіла заборгованості, а не на первісну суму.

Станом на 17 січня 2026 року заборгованість відповідача складала 2000 грн за тілом кредиту, 760 грн відсотки (нараховані за період з 09.12.2025-17.01.2026 за ставкою 0,95 % в день 2000х0,95%х40 днів).

Оскільки станом на 17 січня 2026 року у відповідача існувала заборгованість за процентами у розмірі 760 грн, здійснений ним платіж у розмірі 915 грн підлягав зарахуванню у першу чергу в рахунок погашення саме заборгованості за процентами, а саме, у розмірі 760 грн, а решта суми у розмірі 345 грн підлягала зарахуванню в рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту. Таким чином, після здійснення відповідачем 17 січня 2026 року платежу у розмірі 915 грн заборгованість за тілом кредиту становила 1 655 грн (2000 грн - 345 грн), за відсотками відсутня.

Далі відповідач ОСОБА_1 продовжував користуватися кредитом і строк кредитування не закінчився, позикодавець продовжував нараховувати відсотки за користування кредитом, однак відповідачем не здійснювалися платежі в рахунок погашення заборгованості за кредитом.

За період з 17 січня 2026 року по 08 квітня 2026 року кількість днів користування кредитними коштами становить 82 дні. Оскільки після платежу 17 січня 2026 року залишок основного боргу становив 1655 грн, за цей період нараховані проценти: 1655 грн х 0,95 % х 82 днів = 1289,24 грн.

Отже, з урахуванням нікчемності умови договору про комісію та всіх здійснених відповідачем платежів, обґрунтований розмір заборгованості за кредитним договором № 6246952 становить 1655 грн за тілом кредиту, 1289,24 грн за процентами.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що заборгованість відповідача за кредитним договором № 6246952 від 09 грудня 2025 року складає 2944,24 грн.

Щодо стягнення заборгованості по пені за договором № 45293374 від 31 грудня 2025 року у розмірі 4000 грн, за договором № 6246952 від 09 грудня 2026 року у розмірі 4000 грн суд зазначає наступне.

24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022«Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року, який продовжувався Указами Президента України і діє до цього часу.

Відповідно до Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Встановлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Також, зазначеним Законом внесені зміни до Закону України «Про споживче кредитування» та відповідно до пункту 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 489/192/17 (провадження № 61-5465св23) зазначено, що «за змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1 статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини 1-3 статті 89 ЦПК України).

Згідно з розрахунком заборгованості ТОВ «Фінпром Маркет» просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитними договорами, у тому числі, по пені у загальному розмірі 8000 грн.

З матеріалів справи вбачається, що кредитні договори, укладені 09 грудня 2025 року та 31 грудня 2025 року, тому нарахування позивачем пені після 24 лютого 2022 року не відповідає вимогам законодавства, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості по пені за договором № 45293374 від 31 грудня 2025 року у розмірі 4000 грн, за договором № 6246952 від 09 грудня 2026 року у розмірі 4000 грн не можуть бути задоволені, адже з 24 лютого 2022 року відповідно до пункту 18 Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX позичальники звільняються від відповідальності, та від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені).

За таких обставин суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості по пені у загальному розмірі 8000 грн.

Щодо стягнення заборгованості по комісії за кредитним договором № 45293374 від 31 грудня 2025 року суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 2.2.в договору Комісія за надання кредиту 16,00 % від суми наданого Кредиту (що у грошовому виразі складає 320,00 грн).

Водночас, за змістом частини 3 статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини 3 статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), зокрема надання споживчого кредиту.

Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо).

Інакше кажучи, банк неуповноважений стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався.

Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21).

Згідно з пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21, провадження № 71-4202сво22 дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин 1 та 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

З огляду на викладене, супутня послуга банку, визначена як надання кредиту в момент видачі, має надаватися клієнту банку безоплатно.

З огляду на наведене, суд вважає, що положення договору № 45293374 від 31 грудня 2025 року щодо сплати позичальником на користь кредитодавця комісії за надання кредиту у розмірі 320 грн суперечать положенням Закону України «Про захист прав споживачів» і є нікчемними з моменту укладення договору, а відтак відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за комісією за надання кредиту.

Щодо відступлення права вимоги

У частині 1 статті 512 ЦК України зазначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Положеннями статей 1077, 1078 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно зі статтею 1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Частинами 1, 2 статті 1082 ЦК України встановлено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

Неотримання боржником письмового повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові не є перешкодою для реалізації права фактора звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду, а боржник у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог фактора, що відповідає положенням статті 124 Конституції України.

Крім того, за змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особи, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первинному кредитору і таке виконання зобов`язання є належним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 3018 року у справі № 2-1383/3010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 304 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли унаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У матеріалах справи наявна належним чином завірена копія договору факторингу, реєстр боржників.

Згідно сталої практики Верховного Суду доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 02 листопада 3021 року № 905/306/17, від 29 червня 3021 року у справі № 753/30537/18, від 21 липня 3021 року у справі № 334/6972/17, від 27 вересня 3021 року у справі № 5026/886/3012, від 15 квітня 3024 року в справі № 2221/2373/12).

Таким чином, вищевказане свідчить про належне укладення між первісним кредитором та позивачем договору факторингу та перехід прав вимоги за кредитними договорами № 6246952 від 09 грудня 2025 року, № 45293374 від 31 грудня 2025 року.

З урахуванням наведеного, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та стягнення з відповідача в користь позивача заборгованості за договором № 45293374 від 31 грудня 2025 року у розмірі 2 279,60 грн, за договором № 6246952 від 09 грудня 2025 року у розмірі 2944,24 грн, у задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Розподіл судових витрат

Згідно із частинами 1, 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Частиною 1 статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», про що зазначено в частині 4 статті 62 ЦПК України.

За положеннями пункту 4 статті 1, частин 3 та 5 статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до положень статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.

Згідно з частиною 1, 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 141 ЦПК України).

Відповідно до частин 4-6 статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137, частина 8 статті 141 ЦПК України).

Саме такою є правова позиція Верховного Суду, висловлена Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).

Зазначена правова позиціє є незмінною, вона безпосередньо передбачена положеннями пункту 1 частини 2 статті 137, частини 8 статті 141 ЦПК України.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказано, що з аналізу частини 3 статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано суду: договір № 11-05/26-ФП про надання правничої допомоги від 11 травня 2026 року, укладений між ТОВ «Фінпром Маркет» та адвокатом Ткаченко Ю.О.; витяг з акту № 3-ФП приймання-передачі наданої правничої допомоги від 19 червня 2026 року та акт приймання-передачі справ на надання правничої допомоги, який містить перелік наданих правових та юридичних послуг; платіжну інструкцію кредитового переказу коштів № 579939275.1 від 15 жовтня 2026 року.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, понесених ТОВ «Фінпром Маркет» при розгляді цієї справи, суд оцінюючи надані докази на підтвердження понесених таких витрат у їх сукупності, враховує визначений договором порядок визначення гонорару, оцінюючи обсяг наданих послуг та їх необхідність, а також співмірність вартості послуг із складністю справи і змістом цих послуг, беручи до уваги, що позов задоволено частково, у зв`язку з чим, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 2 369,73 грн.

У відповідності до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із частковим задоволення позову, з відповідача ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 970,64 грн.

На підставі статей 11, 509, 512, 513, 514, 516, 525, 526, 530, 610, 612, 626, 627, 628, 638, 639, 1049, 1054, 1077, 1078 ЦК України, керуючись статтями 4, 5, 7, 12, 13, 19, 48, 76-81, 89, 133, 141, 211, 247, 258-259, 263-265, 263-265, 279, 353, 354 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» (місцезнаходження: вул. Садова, буд. № 31/33, м. Ірпінь Бучанський район Київська область, поштовий індекс 08205, код ЄДРПОУ: 43311346) заборгованість;

- за кредитним договором № 45293374 від 31 грудня 2025 року у розмірі 2279 (дві тисячі двісті сімдесят дев`ять) гривень 60 копійок, з яких заборгованість за тілом кредиту у розмірі 2000 (дві тисячі) гривень 00 копійок, заборгованості за відсотками у розмірі 279 (двісті сімдесят дев`ять) гривень 60 копійок;

- за кредитним договором № 6246952 від 09 грудня 2025 року у розмірі 2 944 (дві тисячі дев`ятсот сорок чотири) гривні 24 копійки, з яких заборгованість за тілом кредиту у розмірі 1655 (одна тисяча шістсот п`ятдесят п`ять) гривень 00 копійок, заборгованості за відсотками у розмірі 1289 (одна тисяча двісті вісімдесят дев`ять) гривень 24 копійки.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» (місцезнаходження: вул. Садова, буд. № 31/33, м. Ірпінь Бучанський район Київська область, поштовий індекс 08205, код ЄДРПОУ: 43311346) витрати по сплаті судового збору у розмірі 970 (дев`ятсот сімдесят) гривень 64 копійки, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 369 (дві тисячі триста шістдесят дев`ять) гривень 73 копійки.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано протягом строку оскарження.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Арцизького районного суду

Одеської області Варгаракі С.М.