Справа № 128/4512/25
Провадження № 22-ц/801/2276/2026
Категорія: 41
Головуючий у суді 1-ї інстанції Бондаренко О. І.
Доповідач:Береговий О. Ю.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 листопада 2026 року Справа № 128/4512/25 м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Берегового О. Ю. (судді - доповідача),
суддів Оніщука В. В., Панасюка О. С.,
учасники справи:
позивач: ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ»,
відповідач: ОСОБА_1 ,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛЕКСІ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
за апеляційною скаргою з доповненнями представника ОСОБА_1 - адвоката Цокало-Зливко Тетяни Михайлівни на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 02 липня 2026 року, яке ухвалила суддя Бондаренко О.І.,
в с т а н о в и в :
Короткий зміст позовних вимог.
У листопаді 2025 року ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи позовні вимоги тим, що між ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» та відповідачем за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи було укладено договір позики №4942 від 14 березня 2018 року в електронній формі. ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» було фінансовою установою, яке здійснювало діяльність на ринку фінансових послуг. З цією метою, ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» було організовано сервіс з надання онлайн позик (https://cashinsky.ua), який забезпечував надання грошових коштів у позику з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем шляхом укладення з клієнтами електронних договорів позики.
Відповідно до змісту довідки наданої платіжним оператором, у результаті платіжної операції на картковий рахунок позичальника, було успішно перераховано кошти у сумі 5000 грн.
На підставі вищезазначеного договору позичальнику надано грошові кошти в якості позики у сумі 5000 грн, на умовах строковості, поворотності та оплатності. Відповідно до умов договору позики, стандартна процентна ставка становить 0,01% в день, розмір комісії складає 1,9%, підвищена комісійна винагорода, у випадку прострочення терміну платежу становить 3,0%.
Відповідач не виконує свої грошові зобов`язання належним чином, довготривалий строк, а тому у неї виникла заборгованість у сумі 25098,50 грн, з яких: 5000 грн - заборгованість за позикою; 20098,50 грн, - заборгованість по процентам та комісії за користування позикою, яку позивач просив стягнути з відповідача на свою користь, а також вирішити питання щодо стягнення судових витрат.
Рішення суду першої інстанції.
Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 02 липня 2026 року позов ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» заборгованість за договором позики у сумі 25 098,50 грн, а також витрати зі сплати судового збору у сумі 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5 000 грн.
Рішення суду мотивоване тим, що будь-яких належних та допустимих доказів в підтвердження існування істотних обставин у відповідача, які слугували б поважною причиною невиконання взятих на себе зобов`язань, суду не надано. Підстави для звільнення від відповідальності за заборгованістю ОСОБА_1 , відсутні.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Не погоджуючись із таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Цокало-Зливко Т. М. подала апеляційну скаргу, а також доповнення до неї, оскільки вважає його незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Просить рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 02 липня 2026 року змінити в частині стягнення заборгованості за договором позики шляхом зменшення з 25 098,50 грн до 2838,50 грн. Зменшити судові витрати понесені позивачем зі сплати судового збору з 2662,40 грн до 301,10 грн, на правничу допомогу з 5000 грн до 565,47 грн, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Стягнути з ТОВ «ФК «Гелексі» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 8690,05 грн, в суді апеляційної інстанції на правничу допомогу у розмірі 5000 грн та судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3541,95 грн.
Основними доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції взагалі не встановив розмір відсотків без комісії, який підлягає стягненню, не врахував положення пункту 4.3 договору, за яким проценти за користування позикою нараховуються з дня позики позичальнику до строку повернення позики, зазначеному в п. 1.1.5 договору, тобто до 09 травня 2018 року.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення відсотків та комісії у розмірі 20098,50 грн, нарахованих за ставкою, визначеною в п. 1.1.2.1 у період з 14 березня 2018 року по 05 вересня 2018 року, тобто поза межами строку кредитування.
Звертає увагу, що положення Закону України «Про споживче кредитування» не передбачають сплату комісії за користування позикою. Аналіз договору свідчить, що в ньому не зазначено переліку додаткових та супутніх послуг позикодавця та/або посередника, які пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням позики, та за які позивачем встановлені комісії.
Законодавством, яке регулює спірні правовідносини, не передбачено встановлення будь-яких комісій за порушення зобов`язань, а тому положення договору позики щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію за користування позикою та за прострочення платежів (порушення зобов`язань) є нікчемними відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Крім того вказує, що позичальниця 12 квітня 2018 року вже сплатила 2175 грн нікчемної комісії, а тому вона має бути зарахована в якості сплати заборгованості за позикою.
Провадження у справі в суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 10 серпня 2026 року відкрито апеляційне провадження.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Гелексі» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Відмовити в стягненні витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 20 серпня 2026 року розгляд справи в апеляційній інстанції призначено без повідомлення учасників справи згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав.
Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам судове рішення не відповідає.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
Як вбачається із матеріалів справи, що між ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи було укладено договір позики №4942 від 14 березня 2018 року в електронній формі. ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» було фінансовою установою, яке здійснювало діяльність на ринку фінансових послуг. З цією метою, ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» було організовано сервіс з надання онлайн позик (https://cashinsky.ua), який забезпечував надання грошових коштів у позику з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем шляхом укладення з клієнтами електронних договорів позики.
Відповідно до положень укладеного договору позики позикодавець надає позичальнику позику, а позичальник зобов`язується повернути позику, проценти та комісійну винагороду за користування позикою у відповідності до умов договору, в національній грошовій одиниці України - гривні, в сумі та строк встановлений цим договором. Слід зазначити, що позивач не відкриває рахунки споживачам фінансових послуг та не здійснює їх обслуговування.
З метою перерахування коштів позичальникам, позивач уклав договір з надавачем платіжних послуг ТОВ «ФК «ЕЛАЕНС». На підставі договору №04/08-17-ПК від 04 серпня 2017 року ТОВ «ФК «ЕЛАЕНС» надавало ТОВ «ФК «Гелексі» послуги з переказу фізичним особам грошових коштів, без відкриття рахунку. Відповідно до змісту довідки наданої платіжним оператором, у результаті платіжної операції на картковий рахунок позичальника, було успішно перераховано кошти у сумі 5000 грн.
Отже, позичальнику надано грошові кошти в якості позики у сумі 5000 грн, на умовах строковості, поворотності та оплатності. Відповідно до умов договору позики, стандартна процентна ставка становить 0,01% в день, розмір комісії складає 1,9%, підвищена комісійна винагорода, у випадку прострочення терміну платежу становить 3,0%.
Заборгованість відповідача перед позивачем на дату подання позову складає 25098,50 грн, з яких: 5000 грн - заборгованість за позикою; 20098,50 грн, - заборгованість по процентам та комісії за користування позикою, яку стягнуто судом першої інстанції в повному обсязі.
Відповідачка не заперечує факт підписання договору позики №4942 від 14 березня 2018 року в електронній формі та отримання кредитних коштів в розмірі 5000 грн, проте не погоджується з розміром стягнутої заборгованості на користь позивача.
Позиція суду апеляційної інстанції.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (статті 629 ЦК України).
На підставі статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти
Відповідно до частини другої статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 610 ЦК України невиконання зобов`язання є порушенням зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).
Відповідно до змісту статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно із частиною другою статті 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статей 79, 80 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з частин першої другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Позивачем надано розрахунок заборгованості за договором № 4942 від 14 березня 2018 року, укладеним між ТОВ ФК «Гелексі» та ОСОБА_1 , згідно з яким заборгованість складає 25098,50 грн, з яких: 5000 грн - заборгованість за позикою; 20098,50 грн, - заборгованість по процентам та комісії за користування позикою.
В поданій апеляційній скарзі заявник звертає увагу на те, що позивачем невірно проведено нарахування відсотків за користування кредитними коштами та комісії.
Перевіряючи законність оскаржуваного судового рішення в частині нарахування відсотків та комісії, колегія суддів враховує таке.
Враховуючи презумпцію відплатності кредитного договору, позичальник зобов`язаний повернути кредит і сплатити проценти за користування грошовими коштами.
Зобов`язання за договором повинні виконуватися сторонами належним чином відповідно до його умов, а також вимог актів цивільного законодавства.
Боржник визнається таким, що прострочив виконання зобов`язання за договором, якщо він не приступив до його виконання, тобто не виконує дій, які випливають із змісту зобов`язання, в строки, встановлені договором.
При укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору.
Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.
При цьому, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та від 31 жовтня 2018 року (№202/4494/16-ц), яка в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 5 квітня 2023 року (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18 січня 2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачиться проти того, хто їх написав).
Колегія суддів погоджується з висновком суду, що лише в межах строку кредитування відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти за користування кредитними коштами.
Згідно п. 1.1.1 договору позики сума позики складає 5 000 грн.
Положеннями п. 1.1.2 передбачено, що плата за користування позикою у вигляді: процентів складає 0, 01 % в день від поточного залишку позики; нарахування процентів за договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою (п.1.1.3).
Відповідно до п. 1.1.5 строк повернення позики (термін платежу): 12 квітня 2018 року.
Згідно п. 2.1. договору, строк дії договору визначено до повного виконання позичальником зобов`язань за договором.
Датою укладання договору є дата перерахування суми кредиту на банківський рахунок позичальника (п. 2.2. договору).
Згідно п.1.2 додаткової угоди №1 від 12 квітня 2018 року внесено зміни до договору позики №4942 від 14 березня 2018 року, зокрема п.1.1.5 викладено в наступній редакції: «строк повернення позики (термін платежу) 09 травня 2018 року».
Отже, відсотки за користування кредитом в розмірі 0,01% повинні нараховуватись з 14 березня 2018 року по 09 травня 2018 року, тобто за 57 днів.
Таким чином, відсотки за користування кредитом підлягали сплаті в розмірі 28,50 грн (5000 грн кредит х 0,01 % х 57 днів).
Щодо стягнення комісії.
Відповідно до умов договору позики, розмір комісії передбачений п.1.1.2.2 та складає 1,5 % від початкового розміру позики, відповідно до п.1.1.1 договору.
Обчислення строку користування позикою та нарахування процентів та комісії за цим договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою. При цьому проценти та комісія за користування позикою нараховуються з дня надання позики позичальнику (перерахування грошових коштів на банківський рахунок позичальника) до строку повернення позики, зазначеного в п.п. 1.1.5 договору, включно (п. 4.3).
Також у пункті 5.3 розділу 5 «Відповідальність сторін» сторони договору погодили, що у випадку прострочення платежу по сплаті заборгованості, позичальник зобов`язується сплатити позикодавцю підвищену комісійну винагороду в розмірі 3 % в день від суми позики за кожен день прострочення.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у т.ч. пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит).
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Як зазначалося, що умовами пункту 1.1.2.2 договору позики передбачена комісія (комісійна винагорода) за користування позикою у розмірі 1,5 % в день від початкового розміру позики, відповідно до пп.1.1.1. договору, а також передбачену пунктом 5.3. договору підвищену комісійну винагороду у випадку прострочення терміну платежу зі сплати заборгованості, яка становить 3,0 % в день від суми позики за кожний день прострочення.
Між тим, положення Закону України «Про споживче кредитування» не передбачають сплату комісії за користування позикою, позаяк за користування позикою позичальник сплачує проценти, які в цьому випадку передбачені п.1.1.2.1 договору позики.
Аналіз договору свідчить, що в ньому не зазначено переліку додаткових та супутніх послуг позикодавця та/або посередника, які пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням позики, та за які позивачем встановлені комісії.
Законодавством, яке регулює спірні правовідносини, не передбачено встановлення будь-яких комісій й за порушення зобов`язань.
Тому положення договору позики щодо обов`язку позичальника сплачувати комісії за користування позикою та за прострочення платежів (порушення зобов`язань) є нікчемними відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку про відсутність правових підстав для стягнення комісії, як складової заборгованості за договором позики № 4942 від 14 березня 2018 року.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, суд першої інстанції не в повній мірі дослідив вказані докази по справі та не надав їм належної правової оцінки, а тому дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідача комісії як складової заборгованості за договором позики № 4942 від 14 березня 2018 року.
Як вбачається з розрахунку заборгованості за договором позики № 4942 від 14 березня 2018 року, відповідачка 12 квітня 2018 року сплатила 2189,50 грн.
Отже, апеляційний суд дійшов висновку, що непогашена заборгованість складає 2839 грн (5000 грн тіло + 28,50 грн відсотки - 2189,50 грн сплачений борг), яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ ФК «Гелексі».
Тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ ФК «Гелексі» заборгованості за договором позики № 4942 від 14 березня 2018 року в розмірі 2839 грн. В іншій частині позовних вимог слід відмовити.
Розподіл судових витрат
Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У постановах від 19 лютого 2022 року у справі № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у пункті 154 рішення від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат ЄСПЛ зазначив, що за статтею 41 Конвенції він відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму. Крім того, будь-яке клопотання, подане на підставі статті 41 Конвенції, має містити конкретні суми, розбиті на пункти, і супроводжуватися необхідними документами на їх підтвердження, інакше Суд може відхилити це клопотання повністю або частково.
У пункті 268 рішення від 23 січня 2014 року у справі «East / West Alliance Limited» проти України» за заявою № 19336/04 ЄСПЛ також нагадав, що згідно з практикою Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи суд може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.
Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям.
Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.
Чинне цивільне-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі, гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Тобто, ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Згідно ч.1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Позивач просить стягнути з відповідача на свою користь судові витрати, які складаються з: 2422,40 грн судового збору за подання позовної заяви та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн понесені ним під час розгляду справи судом першої інстанції.
Позовні вимоги задоволені на 11,31 %, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 273,97 грн (11,31% х 2422,40 грн) та витрати на професійну правничу допомогу понесену в суді першої інстанції в розмірі 600 грн, а всього 873,97 грн.
Відповідач в апеляційній скарзі просить стягнути з позивача на свою користь 3541,95 грн судового збору за подання апеляційної скарги та витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 8690,05 грн та в апеляційній інстанції у розмірі 5000 грн.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ ФК «Гелексі» зазначило, що заявлені відповідачем в апеляційній скарзі витрати на професійну правничу в суді першої інстанції у розмірі 8690,05 грн та в апеляційній інстанції у розмірі 5000 грн, є значно завищеними та не відповідають реальним витратам, необґрунтованими та неспівмірними із фактичним обсягом наданих адвокатом послуг, складністю справи та часом необхідним для виконання відповідних робіт. Просить відмовити відповідачу у стягненні витрат на правничу допомогу.
При поданні апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір у розмірі 3541,95 грн, а тому з позивача на користь відповідача має бути стягнуто 3141,36 грн (3541,95 грн х 88,69%).
Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, значимості таких дій у справі, заперечення позивача, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового стягнення з позивача на користь витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 грн в суді першої інстанції та 2000 грн в суді апеляційної інстанції, а всього з урахуванням судового збору 7141,36 грн (2000 грн + 2000 грн +3141,36 грн).
Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Оскільки на позивача ТОВ ФК «Гелексі» покладено більшу суму судових витрат зі сплати судового збору, тому їм необхідно сплатити на користь відповідача ОСОБА_1 різницю в сумі 6267,39 грн (7141,36 грн - 873,97 грн).
Висновки суду апеляційної інстанції.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
За положеннями ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищевикладене, подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване судове рішення скасуванню, з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 141, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу з доповненнями представника ОСОБА_1 - адвоката Цокало-Зливко Тетяни Михайлівни задовольнити частково.
Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 02 липня 2026 року скасувати та ухвалити нове.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛЕКСІ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛЕКСІ» (код ЄДРПОУ 41229318) заборгованість за кредитним договором №4942 від 14 березня 2018 року в розмірі 2839 грн (дві тисячі вісімсот тридцять дев`ять грн).
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛЕКСІ» (код ЄДРПОУ 41229318) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 6267,39 грн (шість тисяч двісті шістдесят сім грн 39 коп.).
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий О. Ю. Береговий
Судді В. В. Оніщук
О. С. Панасюк