Рішення № 141270520 у справі № 184/2562/26 від 05.11.2026

Справа № 184/2562/26

Номер провадження 2/184/1820/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2026 року м. Покров

Покровський міський суд Дніпропетровської області в складі головуючого судді - Гукової Р.М.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами, справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного Товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченої частки матеріальної допомоги на оздоровлення та компенсації витрат частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати заробітної плати , -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про стягнення недоплаченої частки матеріальної допомоги на оздоровлення та компенсації витрат частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати заробітної плати. В обґрунтування своїх вимог, позивач посилається на те, що вона працює на посаді оператора при черговому по залізничній станції Чортомлик ВП «Служба роботи станцій» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця». У 2017р., 2018р., 2019р., 2020р. та 2021р. позивачу надавалась щорічна графікова тарифна відпустка. При цьому, з даного приводу позивач щоразу зверталась при наданні відпустки з особистою заявою до керівника з проханням надати матеріальну допомогу на оздоровлення відповідно до умов колективного договору. Водночас, в порушення умов п.3.1.14 Колективного договору Криворізької дирекції залізничних перевезень від 2015 року, який є чинним на момент виникнення правовідносин, матеріальна допомога на оздоровлення позивача не надавалась у повному розмірі, яка має складати 40% тарифної ставки чи посадового окладу, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні, на момент виплати допомоги, що стало підставою для звернення із відповідним позовом до суду. Крім того, на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», позивачем здійснено розрахунок компенсації станом на 31.08.2026 року на підставі довідок відповідача та коефіцієнт індексації на суму 6828,72 грн., які підлягають стягненню із відповідача у судовому порядку. Також позивач вказує на те, що про порушення його права йому стало відомо з листа-довідки відповідача від 16.07.2026 року, з огляду на що строк на звернення із даним позовом до суду для захисту своїх порушених прав позивачем не пропущено.

Ухвалою суду від 05 жовтня 2026 року відкрито провадження у справі та розгляд справи призначено проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач, згідно відзиву на позов, проти задоволення позовних вимог заперечив у повному обсязі, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність. Так, відповідач зазначає про те, що на виконання вимог Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» від 06.12.2016 року № 1774 та з метою приведення у відповідність умов Колективного договору до вимог законодавства, відповідач та президія Криворізької територіальної профспілкової організації спільним рішенням, викладеним у формі постанови від 31.03.2017 № П-5-8 г/а, постановили на виконання пунктів 3, 5 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України № 1774 застосовувати з 01.04.2017 року у діючому колективному договорі замість величини «мінімальна заробітна плата» розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом». Окрім того, зазначеним Законом передбачено, що норма щодо незастосування розрахункової величини у вигляді мінімальної заробітної плати, застосовується щодо осіб які уклали колективні договори незалежно від їх дій чи бездіяльності, оскільки встановлено, що до внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Крім того, відповідач вказує на те, що позивачка жодним чином не наводить у чому саме для неї наступило погіршення, та які саме суттєві умови трудового договору порушуються в даному випадку, а саме, чи має місце зміна системи оплати праці на підприємстві в бік погіршення, або чи має місце зміна розміру матеріальної допомоги у вигляді 40 відсотків, тобто ті основні умови трудового договору, який укладений ним під час прийняття позивачки на роботу. Також відповідач вказує на пропуск позивачем строків на звернення до суду із відповідною позовною заявою, з огляду на що просить суд застосувати позовну давність до вимог позивача. Щодо вимоги позивача про стягнення компенсації доходів у зв`язку із несвоєчасною виплатою заробітною плати, то відповідач вказує на те, що позовні вимоги про стягнення компенсації втрати частини доходів в сумі 6828,72 грн. не підлягають задоволенню, оскільки ця сума не була нарахована і відповідно не була виплачена, оскільки невиплачений грошовий дохід можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Так як вимога про стягнення компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати є похідною, тому у її задоволенні необхідно відмовити.

Згідно із саттею 279 ЦПК України суд проводить розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи і оцінивши їх в сукупності, прийшов до наступного висновку.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, ОСОБА_1 працює на посаді оператора при черговому по залізничній станції Чортомлик ВП «Служба роботи станцій» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця», що підтверджується посвідченням № НОМЕР_1 , яке видане 15.12.2021 року.

Згідно довідки АТ «Укрзалізниця» №389 від 16.07.2026 року щодо інформації про надані щорічні відпустки за період з 2017р. по 2022р. працівнику станції Чортомлик, станції Нікополь Криворізького регіонального відділу організації роботи станцій - Рачук І.О., позивачу виплачено суму матеріальної допомоги на оздоровлення за період 2017р. - у сумі 2105 грн., за 2018р. - 2202,50 грн., за 2019р. - 2401,25 грн., за 2020р. - 2627,50 грн., за 2021р. - 4540 грн.

Звернувшись із даним позовом до суду, позивач вказує на неправомірність нарахування та виплати відповідачем суми матеріальної допомоги на оздоровлення всупереч вимог п.3.1.14 Колективного договору Криворізької дирекції залізничних перевезень від 2015 року, а саме із застосуванням для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат величини «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб», визначеної згідно спільної постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. №Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017р., замість мінімальної заробітної плати.

Отже, спір між сторонами виник з приводу порушення прав та інтересів позивача через недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі, передбаченому пунктом 3.1.14 Колективного договору Криворізької дирекції залізничних перевезень від 2015 року, який є чинним.

Згідно зі ст. 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до ст. 13 КЗпП України та ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.д.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідно зі ст. 18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Як вбачається із матеріалів справи, між Криворізькою дирекцією залізничних перевезень та Криворізькою територіальною профспілковою організацією укладено Колективний договір між адміністрацією та трудовим колективом, який схвалений конференцією трудового колективу 18.03.2015р., дія якого у подальшому неодноразово продовжувалась, у тому числі з 2017 по 2021 роки, що підтверджується наявними у матеріалах справи постановами про продовження дії колективного договору Криворізької дирекції залізничних перевезень.

Колективний договір є чинним станом на час виникнення спірних правовідносин.

Зазначені обставини визнаються сторонами справи, а відтак, у відповідності до положень ч.1 ст.82 ЦПК України, не підлягають доказуванню.

Згідно з пунктом 3.1.14. зазначеного Колективного договору при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадку поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати згідно з «Положенням про надання працівникам Придніпровської залізниці матеріальної допомоги на оздоровлення під час щорічної відпустки» за письмовою заявою матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 40 % тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги по професії, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.

Згідно з пунктом 1.4. Колективного договору зміни і доповнення до колективного договору можуть вноситись за взаємною домовленістю сторін, при цьому вони не повинні погіршувати умови праці, трудові та соціально-екномічні інтереси працівників, які встановлені чинним законодавством та колективним договором і затверджуються на спільному засіданні керівництва дирекції і президії Теркому, а всі інші - на конференції трудового колективу.

Пунктом 1.5 вказаного Колективного договору узгоджено, що кожна із сторін, які укладають колективний договір, не може протягом строку чинності в односторонньому порядку припинити виконання взятих на себе зобов`язань.

Водночас, згідно Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2017 року був встановлений на рівні 1600,00 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2000,00 грн., мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200,00 грн.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2018 року був встановлений на рівні 1762,00 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2202,50 грн., мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3723,00 грн.

Згідно Закону України «Про державний бюджет України на 2019 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2019 року був встановлений на рівні 1921,00 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2401,25 грн., мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 4173,00 грн.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 липня 2020 року був встановлений на рівні 2197,00 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом становив 2746,25 грн., мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2020 року була встановлена на рівні 4723,00 грн.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2021 року був встановлений на рівні 2270,00 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом становив 4540,00 грн., мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2021 року була встановлена на рівні 6000,00 грн.

Разом з тим судом встановлено, що відповідно до спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31 березня 2017 року постановлено застосовувати з 01 квітня 2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом».

Із наведеного суд приходить до висновку, що прийняття спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31 березня 2017 року постановлено застосовувати з 01 квітня 2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом», що погіршували становище працівників порівняно із законодавством та вказана постанова повинна була прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці, а на конференції трудового колективу, оскільки на момент прийняття вказаної постанови, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200,00 грн., отже вказана сума є більшою за 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, така різниця між вказаними величинами має місце і в наступних роках, тому суд вважає, що при визначенні позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягає застосуванню не спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці № Н32/20, П-4-5г від 31 березня 2017 року, яка погіршує становище працівників, а п. 3.1.14. Колективного договору.

У свою чергу, доказів того, що до колективного договору вносилися зміни у порядку, визначеному пунктом 1.4 цього договору, матеріали справи не містять.

У той же час, судом не приймаються доводи відповідача про те, що пунктом 5 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Сторонам, які уклали колективні договори і угоди, у тримісячний строк привести їх норми у відповідність із цим Законом згідно із законодавством. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Так, стаття 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Стаття 22 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Проаналізувавши у сукупності положення статей 22, 58 Конституції України, статтю 9 КЗпП України, суд приходить висновку, що нові Закони, які погіршують становище працівників, зокрема призводять до зменшення певних виплат, розмір яких врегульований до прийняття цих Законів, договорами про працю не мають зворотної сили.

Як вже зазначалося вище, відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік», мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3723 грн., тоді як прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 1600 грн.

Таким чином, Закон України «Про внесення змін до законодавчих актів України» погіршив становище позивача та інших працівників підприємства щодо розміру матеріальної допомоги, звузив його право на матеріальну допомогу, а тому не має зворотньої сили та не може бути застосований при визначенні розміру цієї допомоги.

Твердження ж відповідача про те, що після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-УІІІ від 06 грудня 2016 року, фактичний розмір матеріальної допомоги на оздоровлення не змінювався, а змінилась лише розрахункова величина, судом не приймаються, так як вказані зміни потягли зміну реального розміру допомоги, про що зазначено вище.

Виходячи з наведеного суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо недоплати позивачу частини матеріальної допомоги на оздоровлення є неправомірними.

Так, судом встановлено, що недоплачена сума матеріальної допомоги за 2017 рік становить 1095 грн. ( 3200,00-2105,00), за 2018 рік 1520,50 грн. ( 3723,00-2202,50), за 2019 рік 1771,75 грн. (4173,00 -2401,25), за 2020 рік 2095,50 грн. (5000,00-2627,50), за 2021 рік 1460 грн. (6000,00- 4540), що разом складає 7942,75 грн.

Перевіривши правильність здійснених позивачем обрахувань, судом встановлено, що позивачем допущено помилку при обрахуванні суми відшкодування за 2019 рік, а саме вказано виплачену суму у розмірі 2736,72 грн. замість правильної - 2401,25 грн. та невірно проведено математичні розрахунки, з огляду на що позовні вимоги у цій частині підлягають до часткового задоволення, а саме в сумі - 7942,75 грн. (4173-2401,25=1771,75грн., а не як помилково зазначено 1970,50 грн.)

Щодо вимоги позивача про стягнення 6828,72 грн. компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати заробітної плати станом на 31.08.2026 року, то слід зазначити наступне.

Правове регулювання компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати передбачене Законом України № 2050-III. «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Статтею 2 Закону № 2050-ІІІ встановлено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Положення Закону № 2050-III та Порядку № 159, а також правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 03 липня 2018 року у справі № 521/940/17, від 08 серпня 2019 року у справі № 638/19990/16-а, від 11 лютого 2021 року у справі № 1540/3742/18, від 05 липня 2022 року у справі № 420/7633/20, від 04 грудня 2024 року у справі № 380/24300/23, вказують на те, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, зокрема мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов`язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 виходив з того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці.

За висновком Конституційного Суду України кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Отже, нормативне урегулювання відносин щодо компенсації громадянам втрати частини доходів вказує на те, що така компенсація пов`язана, по-перше, з порушенням встановлених строків виплати таких доходів; по-друге, з виключним переліком доходів як систематичних грошових виплат громадянам; по-третє, з фактом виплати нарахованих доходів. При цьому, підставою для компенсації є затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців. Тому розмір компенсації невід`ємно пов`язаний з видом та розміром невчасно виплаченого доходу, а також з тривалістю часу, протягом якого була затримка його виплати.

У питанні про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати ключовим питанням є дохід. Законодавець в абзаці першому частини другої статті 2 Закону № 2050-III акцентував увагу саме на виді доходу, а не на його окремих складових чи ознаках такого доходу, при цьому підкресливши, що такі доходи не мають разового характеру.

Одним із доходів у розумінні Закону № 2050-III є заробітна плата (грошове забезпечення).

Як уже було зазначено, матеріальна допомога на оздоровлення входить до структури заробітної плати, а отже на неї розповсюджується дія Закону № 2050-III.

Відповідно до постанови КМУ №159 від 21 лютого 2001 року сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Так, ВСУ роз`яснив, що Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. ВСУ зауважив, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у статті 3 Закону та пункті 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення (постанова ВСУ від 11 липня 2017 року у справі № 21-2003а16).

З урахуванням наведених вище норм права, суд відхиляє доводи відповідача про те, що позовні вимоги про стягнення компенсації втрати частини доходів не підлягають задоволенню, оскільки ця сума не була нарахована і відповідно не була виплачена, адже, невиплачений грошовий дохід можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення, що і було проведено судом.

Разом з тим, перевіривши правильність здійснених позивачем нарахувань, судом встановлено, що позивачем допущено помилку при обрахуванні суми відшкодування за 2019 рік, а саме вказано виплачену суму у розмірі 2736,72 грн. замість правильної - 2401,25 грн. та невірно проведено математичні розрахунки (вірною сумою компенсації за 2019 рік буде - 1393, 52 грн., де сума заборгованості після утримання податків та обов`язкових платежів - 1364,25 грн., тоді: 1364,25х2,02146124-1364,25=1393,52 грн.), з огляду на що позовні вимоги у цій частині підлягають до часткового задоволення, а саме в сумі - 6601,72 грн.

Судом оцінюються критично доводи відповідача АТ «Українська залізниця» щодо пропуску позивачем строків позовної давності, з огляду на наступне

Матеріальна допомога на оздоровлення, що надається до щорічної відпустки, є систематичною матеріальною допомогою. Це визначає пункт 2.3.3. Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату від 13 січня 2004 року № 5. Таку допомогу виплачують робітникам певних категорій: на оздоровлення; через екологічний стан регіону. Матеріальна допомога на оздоровлення належить до заохочувальних та компенсаційних виплат, що належать до фонду оплати праці.

Аналіз наведених положень законодавства дає суду підстави дійти висновку про те, що матеріальна допомога входить до структури заробітної плати, а отже до позовних вимог щодо спірних правовідносин застосовуються строки позовної давності, встановлені нормами ст. 233 КЗпП України.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України, в редакції, яка була чинною до 19 липня 2022 року, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно з ч.1 ст.233 КЗпП України (із змінами, внесеними Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ, який набрав чинності 19 липня 2022 року), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22 та від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21.

Отже, строки звернення позивача до суду за вирішенням трудового спору не було пропущено, оскільки з вимогою про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 2017 року по 2021 рік він має право звернутися до суду без обмеження будь-яким строком, оскільки право позивача на звернення до суду із цим позовом, відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року), не обмежене будь-яким строком.

З урахуванням наведенного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до вимог позивача строків позовної давності і відмови з цих підстав у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до положень ст.141 ЦПК України з відповідача на користь держави, так як позивач при поданні позову до суду звільнений від сплати судового збору, підлягає стягненню судовий збір у сумі пропорційно до розміру задоволених вимог, а саме: 1293,34 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 11, 12, 95, 141, 263, 265, 354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного Товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченої частки матеріальної допомоги на оздоровлення та компенсації витрат частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати заробітної плати - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця,5, код ЄДРПОУ: 40075815) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 - 7942,75 грн. заробітної плати (недоплаченої частки матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 2017-20221 роки включно) та 6601,72 грн. заробітної плати (компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати заробітної плати станом на 31.08.2026 року).

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця,5, код ЄДРПОУ: 40075815) на користь Державного бюджету України ((Державна судова адміністрація України,050); Рахунок: № [рахунок приховано]; Код класифікації доходів бюджету: 22030101; Код отримувача (ЄДРПОУ) 37988155; Отримувач: ГУК у Дн-вській обл./ОТГ м. Покров/22030101; Банк отримувача - Казначейство України (ел. адм. подат.)) судовий збір у сумі - 1293,34 грн.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Повний текст рішення складено 05.11.2026р.

Суддя Покровського міського суду Р. М. Гукова