Рішення № 141281007 у справі № 240/23952/25 від 06.11.2026

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2026 року м. Житомир справа № 240/23952/25

категорія 112010200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Гуріна Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, в якому позивач, з підстав протиправності, просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 25.09.2025 №064250001994 щодо незарахування ОСОБА_1 до загального страхового стажу періодів роботи: з 01.01.1992 по 16.03.1998, з 16.03.1998 по 19.05.1998, з 20.05.1998 по 23.06.1998, з 28.01.2000 по 25.07.2000, з 26.04.2002 по 31.08.2003, з 01.09.2003 по 11.10.2006, з 28.02.2007 по 12.11.2009, з 07.05.2011 по 19.10.2011, з 03.05.2012 по 10.10.2012, з 23.04.2013 по 11.10.2013, з 19.05.2014 по 01.10.2014, з 05.05.2016 по 18.10.2016, навчання з 02.01.1984 по 20.04.1984 та не призначення пенсії за віком з 26.09.2025, відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи: з 01.01.1992 по 16.03.1998, з 16.03.1998 по 19.05.1998, з 20.05.1998 по 23.06.1998, з 28.01.2000 по 25.07.2000, з 26.04.2002 по 31.08.2003, з 01.09.2003 по 11.10.2006, з 28.02.2007 по 12.11.2009, з 07.05.2011 по 19.10.2011, з 03.05.2012 по 10.10.2012, з 23.04.2013 по 11.10.2013, з 19.05.2014 по 01.10.2014, з 05.05.2016 по 18.10.2016, навчання з 02.01.1984 по 20.04.1984;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити пенсію ОСОБА_1 відповідно ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з 26.09.2025.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що звернувся до ГУ ПФУ в Житомирській області із заявою щодо призначення йому пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», подавши при цьому, усі, на його думку, необхідні документи. Однак, рішенням ГУ ПФУ в Вінницькій області від 25.09.2025 №064250001994 відмовлено у призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу. При цьому пенсійним органом не було враховано до стажу періодів його роботи з 01.01.1992 по 16.03.1998, з 16.03.1998 по 19.05.1998, з 20.05.1998 по 23.06.1998, з 28.01.2000 по 25.07.2000, з 26.04.2002 по 31.08.2003, з 01.09.2003 по 11.10.2006, з 28.02.2007 по 12.11.2009, з 07.05.2011 по 19.10.2011, з 03.05.2012 по 10.10.2012, з 23.04.2013 по 11.10.2013, з 19.05.2014 по 01.10.2014, з 05.05.2016 по 18.10.2016, навчання з 02.01.1984 по 20.04.1984. Вказане рішення позивач вважає незаконним, а своє право на врахування стажу роботи та призначення пенсії порушеним, що слугувало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 20.10.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

04.11.2025 до суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач проти заявлених вимог заперечує та просить відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування відзиву зазначив, щодо страхового стажу позивачки не враховано деякі періоди роботи та навчання. За результатами розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу не зараховано періоди трудової діяльності в Російській Федерації згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 16.03.1990 з 01.01.1992 по 16.03.1998, з 16.03.1998 по 19.05.1998, з 20.05.1998 по 23.06.1998, з 28.01.2000 по 25.07.2000, з 26.04.2002 по 31.08.2003, з 01.09.2003 по 11.10.2006, з 28.02.2007 по 12.11.2009 та періоди у Російській Федерації записів трудової книжки НОМЕР_2 від 09.03.2010 з 07.05.2011 по 19.10.2011, з 03.05.2012 по 10.10.2012, з 23.04.2013 по 11.10.2013, з 19.05.2014 по 01.10.2014, з 05.05.2016 по 18.10.2016, оскільки починаючи з 01.01.2023 РФ припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, тому, на осіб, які працювали в РФ після 01.01.1992 не поширюються норми Угоди щодо врахування при призначенні пенсії російського стажу та заробітку. З вищезазначеної підстави, до уваги не взято довідку від 30.04.2020 №96к/с. Крім того, до заяви не додано документів на підтвердження сплати страхових внесків до пенсійних органів РФ. Також, згідно Постанови КМУ від 18.04.2025 №461 дія тимчасової Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах крайньої півночі та місцевостях, які прирівняні до районів крайньої півночі, в галузях пенсійного забезпечення, вчиненої 15.01.1993 у м. Москві припинена.

За результатами розгляду поданих документів та відомостей персоніфікованого обліку відповідач визначив страховий стаж позивача тривалістю 20 років 08 місяців 07 днів, що, за його висновком, є недостатнім для призначення пенсії за віком. Інших документів, які могли б підтвердити спірні періоди відповідно до Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, позивачем не надано.

З огляду на викладене відповідач вважає, що рішення про відмову у призначенні пенсії за віком прийнято правомірно, з дотриманням вимог чинного законодавства, у зв`язку із чим просив відмовити в задоволенні позову.

Частиною 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до положень частини 5 статті 262, частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 18.09.2025 звернувся до ГУ Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення йому пенсії за віком згідно із статтею 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV). Враховуючи принцип екстериторіальності, розгляд заяви та наданих документів щодо проведення призначення пенсії здійснено структурним підрозділом Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Позивач отримав від Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області лист від 03.10.2025 №0600-0211-8/87242 яким його повідомлено про відмову у призначенні пенсії за віком на підставі рішення від 25.09.2025 ГУ ПФУ у Вінницькій області №064250001994, через відсутність необхідного страхового стажу 32 роки.

Згідно змісту оскаржуваного рішення, за результатами розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу позивача не зараховано періоди трудової діяльності в Російській Федерації згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 16.03.1990 з 01.01.1992 по 16.03.1998, з 16.03.1998 по 19.05.1998, з 20.05.1998 по 23.06.1998, з 28.01.2000 по 25.07.2000, з 26.04.2002 по 31.08.2003, з 01.09.2003 по 11.10.2006, з 28.02.2007 по 12.11.2009 та періоди у Російській Федерації записів трудової книжки НОМЕР_2 від 09.03.2010 з 07.05.2011 по 19.10.2011, з 03.05.2012 по 10.10.2012, з 23.04.2013 по 11.10.2013, з 19.05.2014 по 01.10.2014, з 05.05.2016 по 18.10.2016, оскільки починаючи з 01.01.2023 РФ припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, тому, на осіб, які працювали в РФ після 01.01.1992 не поширюються норми Угоди щодо врахування при призначенні пенсії російського стажу та заробітку. З вищезазначеної підстави, до уваги не взято довідку від 30.04.2020 №96к/с. Крім того, до заяви не додано документів на підтвердження сплати страхових внесків до пенсійних органів РФ. Також, згідно Постанови КМУ від 18.04.2025 №461 дія тимчасової Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах крайньої півночі та місцевостях, які прирівняні до районів крайньої півночі, в галузях пенсійного забезпечення, вчиненої 15.01.1993 у м. Москві припинена.

Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені в Законі України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-IV визначено право громадян України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені у статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до частини четвертої якої, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Частиною 1 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина 2 статті 24 Закону №1058-IV).

Згідно з частинами 1-2 статті 24-1 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.

У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.

Відповідно до частини 3 статті 4 Закону №1058-IV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону №1058-IV визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 32 років.

Згідно з частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.

Статтею 62 Закону №1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За змістом пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У цій справі предметом спору є правомірність рішення пенсійного органу про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-IV.

Оцінюючи доводи пенсійного органу щодо не зарахування періодів роботи на території Російської Федерації з згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 16.03.1990 з 01.01.1992 по 16.03.1998, з 16.03.1998 по 19.05.1998, з 20.05.1998 по 23.06.1998, з 28.01.2000 по 25.07.2000, з 26.04.2002 по 31.08.2003, з 01.09.2003 по 11.10.2006, з 28.02.2007 по 12.11.2009 та періоди у Російській Федерації записів трудової книжки НОМЕР_2 від 09.03.2010 з 07.05.2011 по 19.10.2011, з 03.05.2012 по 10.10.2012, з 23.04.2013 по 11.10.2013, з 19.05.2014 по 01.10.2014, з 05.05.2016 по 18.10.2016, суд виходить з такого.

Частиною 2 статтею 24-1 Закону №1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.

Суд враховує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів. У випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств.

Отож основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Такий висновок наведено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.11.2019 у справі №513/1169/16-а, від 25.03.2021 у справі №408/7500/16-а, від 28.04.2021 у справі №638/18852/16-а та ін.

Як свідчать матеріали справи, позивач разом із заявою про призначення пенсії надав пенсійному органу трудову книжку Серії НОМЕР_3 від 16.03.1990, в якій містяться, зокрема, наступні записи про періоди роботи на території російської федерації: з 01.01.1992 по 16.03.1998 - 05 років 03 місяці 16 днів; з 16.03.1998 по 19.05.1998 - 02 місці 03 дні; з 20.05.1998 по 23.06.1998 - 01 місяць 03 дні; з 28.01.2000 по 25.07.2000 - 05 місяців 28 днів; з 26.04.2002 по 31.08.2003 - 01 рік 04 місяці 05 днів; з 01.09.2003 по 11.10.2006 - 03 роки 01 місяць 04 дні; з 28.02.2007 по 12.11.2009 - 02 роки 08 місяців 14 днів, а також трудову книжку Серії НОМЕР_2 від 09.03.1990, в якій містяться, зокрема, наступні записи про періоди роботи на території російської федерації: з 07.05.2011 по 19.10.2011 - 05 місяців 12 днів; з 03.05.2012 по 10.10.2012 - 05 місяців 07 днів; з 23.04.2013 по 11.10.2013 - 05 місяців 18 днів; з 19.05.2014 по 01.10.2014 - 04 місці 12 днів; з 05.05.2016 по 18.10.2016 - 05 місяців 12 днів (а.с.7-16).

Відтак суд зазначає, що трудова книжка позивача є належним та достатнім доказом для підтвердження періодів роботи позивача з 01.01.1992 по 16.03.1998, з 16.03.1998 по 19.05.1998, з 20.05.1998 по 23.06.1998, з 28.01.2000 по 25.07.2000, з 26.04.2002 по 31.08.2003, з 01.09.2003 по 11.10.2006, з 28.02.2007 по 12.11.2009 у російській федерації згідно записів трудової книжки Серії НОМЕР_3 від 16.03.1990 та з 07.05.2011 по 19.10.2011, з 03.05.2012 по 10.10.2012, з 23.04.2013 по 11.10.2013, з 19.05.2014 по 01.10.2014, з 05.05.2016 по 18.10.2016 у російській федерації згідно записів трудової книжки Серії НОМЕР_2 від 09.03.1990, а відтак відповідачем було протиправно не зараховано до страхового стажу позивача ці періоди роботи.

Стосовно доводів відповідача про те, що між Україною та російською федерацією відсутні будь-які двосторонні угоди щодо пенсійного забезпечення, то суд звертає увагу на наступне.

Згідно з пунктом 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Таким чином, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, чинної на момент роботи позивача (далі - Угода від 13.03.1992) передбачено, що пенсійне забезпечення громадян держав учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якого вони проживають.

Метою Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов`язань "відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди". Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов`язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.

Статтею 5 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, яка підписана Україною 13.03.1992, передбачається, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.

Відповідно до статті 6 Угоди від 13.03.1992 призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсій на пільгових умовах та за вислугою років, громадянам держав учасниць Угоди, враховується трудовий стаж, набутий на території будь якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до вступу в силу цієї Угоди.

Необхідні для пенсійного забезпечення документи, що видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, що входили у склад СРСР до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації (стаття 11 Угоди від 13.03.1992).

Таким чином, на громадян України, які працювали на територіях інших держав учасниць Співдружності Незалежних Держав, які приєднались до вказаної Угоди, розповсюджувалась дія нормативних актів приймаючої Держави в галузі пенсійного забезпечення, у тому числі тих, які визначали порядок зарахування трудового стажу.

Наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Відповідно до статті 13 Угоди від 13.03.1992 кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

З огляду на викладене, цією Угодою від 13.03.1992 визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при визначенні розміру пенсії.

Відповідно до Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до частини 2 статті 24 Закону України «Про міжнародні договори України» припинення та зупинення дії міжнародного договору України здійснюються: в) щодо міжнародних договорів, які укладено від імені Уряду України та які не потребували надання згоди на їх обов`язковість Верховною Радою України або затвердження Президентом України, а також щодо міжвідомчих договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України, - у формі постанови Кабінету Міністрів України.

Згідно з частиною 1 статті 25 Закону України «Про міжнародні договори України» припинення дії міжнародного договору України звільняє Україну від будь-якого зобов`язання щодо виконання договору і не впливає на права, зобов`язання чи правове становище України, що виникли в результаті виконання договору до припинення його дії.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення» постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у місті Москві.

Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 №376 (із змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.

Міністерство юстиції України у повідомленні від 10.01.2023, яке опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для України 19.06.2023.

З огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору України необхідно дійти висновку, що денонсація Угоди від 13.03.1992 означає, що вказана Угода припинила породження зобов`язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.

Суд наголошує на тому, що закон не має зворотної дії в часі. До того ж не зарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати в період чинності міжнародної угоди, осіб які працювали за межами України, у зв`язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення.

За наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.

У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі №822/524/18 (провадження №11-555заі18), із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

У зв`язку з викладеним, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 01.01.1992 по 16.03.1998, з 16.03.1998 по 19.05.1998, з 20.05.1998 по 23.06.1998, з 28.01.2000 по 25.07.2000, з 26.04.2002 по 31.08.2003, з 01.09.2003 по 11.10.2006, з 28.02.2007 по 12.11.2009, з 07.05.2011 по 19.10.2011, з 03.05.2012 по 10.10.2012, з 23.04.2013 по 11.10.2013, з 19.05.2014 по 01.10.2014, з 05.05.2016 по 18.10.2016 на території російської федерації.

Стосовно зарахування періоду навчання позивача у ДОСААФ з 02.01.1984 по 20.04.1984 (03 місяці 18 днів) до страхового стажу, то суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж-період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується, серед іншого, навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Відповідно до пункту 8 Порядку №637 період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.

На підтвердження навчання у період з 02.01.1984 по 20.04.1984 в (мовою оригіналу) Всесоюзном ордена Ленина и ордена Красного знамени добровольном обществе содействия армии, авиации и флоту (ДОСААФ СССР) позивачем надано свідоцтво, згідно з яким він отримав навчання за професією "Водій транспортних засобів категорії "С" (свідоцтво серія НОМЕР_4 та посвідчення водія серія НОМЕР_5 ) (довідка від 19.09.2025 №28 (а.с.21).

Приймаючи до уваги, що позивач ставить питання про зарахування до страхового стажу періоду навчання на курсах по підготовці кадрів, а також враховуючі наявність в нього відповідного свідоцтво про отримання саме професії, суд приходить до висновку, що період навчання з 02.01.1984 по 20.04.1984 підлягає зарахуванню до страхового стажу.

Посилання відповідача у оскаржуваному рішення на відсутність інформації щодо кваліфікації не ґрунтується нормах Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Порядку №637.

Щодо доводів відповідача про відсутність документів на підтвердження сплати страхових внесків до пенсійних органів рф, то суд зазначає наступне.

Порядок обчислення та сплата страхових внесків визначено ст.20 Закону №1058-IV.

Зокрема, абзацом першим ч.1 ст.20 Закону №1058-IV передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Відповідно до положень частини 2 зазначеної статті обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Згідно з приписами частини 10 цієї статті, якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Суд зазначає, що страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування найманих працівників та інших осіб, які належать до кола осіб, що підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та зазначені у статті 11 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", сплачуються їх роботодавцями та безпосередньо застрахованими особами. Механізм обов`язкового пенсійного страхування передбачає відповідні державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх пенсійних справ.

Так, зокрема статтею 113 Закону №1058-ІV передбачено, що держава створює умови для функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат.

Частиною 1 статті 16 Закону №1058-ІV встановлено, що застрахована особа має право отримувати від страхувальника підтвердження про сплату страхових внесків, вимагати від страхувальників сплати внесків, у тому числі в судовому порядку тощо.

З цим правом кореспондується обов`язок страхувальника нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески (п.6 ч.2 ст.17 Закону №1058-ІV) незалежно від фінансового стану платника (ч.12 ст.20 Закону №1058-ІV).

Статтею 106 Закону №1058-IV передбачено, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Аналіз наведених норм вказує на те, що обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату внесків законом покладено на страхувальника.

Відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії фізичній особі за спірний період не є підставою для позбавлення її права на зарахування даних періодів до страхового стажу для обчислення пенсії.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09.09.2019 у справі №242/5448/16-а (провадження №К/9901/39004/18), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20.03.2019 у справі №688/947/17 (провадження К/9901/35103/18).

Відтак, пенсійним органом неправомірно не зараховані до страхового стажу позивача періоди роботи, з підстав відсутності відомостей про сплату страхових внесків.

Підсумовуючи викладене вище, зважаючи на встановлені обставини справи та наведені вище норми права, якими врегульовані спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 25.09.2025 №064250001994 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , прийняте відповідачем не на підставі, не у спосіб, що визначені Конституцією та Законами України, та без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо вимоги зобов`язального характеру про призначення пенсії за віком суд зазначає таке.

Порядок надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1).

Відповідно до абзацу першого розділу І Порядку №22-1 заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб.

Згідно з пунктом 4.1 Порядку №22-1 заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.

Заяви про перерахунок пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.

Відповідно до пункту 4.2 Порядку №22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі; 4) видає пам`ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі.

Отже, відповідач наділений правом перевіряти надані особою документи для призначення пенсії та вірного її обчислення.

Згідно з пунктом 4.3 Порядку №22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії приймається без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Після надходження даних про сплату страхових внесків за останній місяць роботи, що передує місяцю подання заяви про призначення пенсії, протягом місяця проводиться перерахунок пенсії з урахуванням цього періоду з дати призначення пенсії. При цьому, якщо у разі проведення перерахунку пенсії її розмір зменшився, виплата пенсії в новому розмірі проводиться з місяця, наступного за місяцем проведення перерахунку.

Згідно з пунктом 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

За приписами пункту 4.10 розділу ІV Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Суд вважає, що аналіз наведених вище положень Порядку №22-1 зумовлює такі висновки:

- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає/перераховує пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив`язки до території;

- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення/перерахунок пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10);

- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.

У справі, яка розглядається, судом встановлено, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ у Вінницькій області, рішенням якого позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком. Тож, дії зобов`язального характеру щодо призначення пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення позивачу пенсії за віком, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 08.02.2024 у справі №500/1216/23 та від 09.07.2024 у справі №240/16372/23.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ця мета узгоджується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450/04, пункт 64).

Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" у теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), №21987/93, пункт 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, у якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі "Джорджевич проти Хорватії" (Djordjevic v Croatia), №41526/10, пункт 101; рішення у справі "Ван Остервійк проти Бельгії" (Van Oosterwijck v Belgium), №7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, у якій опинився позивач після порушення.

Завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.

Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 10.09.2019 у справі №818/985/18 та від 26.12.2019 у справі №810/637/18.

Також слід звернути увагу на приписи статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України згідно з якими перелік способів захисту порушених прав викладений у цій статті не є вичерпним. Суд може застосувати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Верховний Суд у постанові від 10.05.2024 у справі №580/3690/23 дійшов висновку, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення або вчинив бездіяльність за наслідками звернення особи, але таке рішення чи вчинена бездіяльність визнані судом протиправними з огляду на невідповідність чинному законодавству, то суд, як виняток, за відсутності сумнівів у тому, що суб`єктом звернення (позивачем у справі) дотримано усіх визначених законом умов для отримання позитивного результату за наслідками розгляду його звернення та за умови відсутності у суб`єкта, що уповноважений прийняти відповідне рішення за наслідками звернення позивача, дискреції (можливості на власний розсуд визначити зміст рішення та обрати на підставі поданих позивачем документів один з варіантів дій), вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення.

З урахуванням обставин справи, враховуючи, що суд під час розгляду справи дійшов висновку про достатність страхового стажу позивача для призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та з метою належного поновлення прав позивача суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги шляхом зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до страхового стажу позивача періодів роботи: з 01.01.1992 по 16.03.1998, з 16.03.1998 по 19.05.1998, з 20.05.1998 по 23.06.1998, з 28.01.2000 по 25.07.2000, з 26.04.2002 по 31.08.2003, з 01.09.2003 по 11.10.2006, з 28.02.2007 по 12.11.2009, з 07.05.2011 по 19.10.2011, з 03.05.2012 по 10.10.2012, з 23.04.2013 по 11.10.2013, з 19.05.2014 по 01.10.2014, з 05.05.2016 по 18.10.2016 в російській федерації та навчання з 02.01.1984 по 20.04.1984.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

У зв`язку із задоволенням позовних вимог суд дійшов висновку, що судові витрати, понесені позивачем, належать відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 243, 262-263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зотчих, 22, м. Вінниця, 21005, код ЄДРПОУ 13322403) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 25.09.2025 №064250001994 щодо незарахування ОСОБА_1 до загального страхового стажу періодів роботи: з 01.01.1992 по 16.03.1998, з 16.03.1998 по 19.05.1998, з 20.05.1998 по 23.06.1998, з 28.01.2000 по 25.07.2000, з 26.04.2002 по 31.08.2003, з 01.09.2003 по 11.10.2006, з 28.02.2007 по 12.11.2009, з 07.05.2011 по 19.10.2011, з 03.05.2012 по 10.10.2012, з 23.04.2013 по 11.10.2013, з 19.05.2014 по 01.10.2014, з 05.05.2016 по 18.10.2016, навчання з 02.01.1984 по 20.04.1984 та непризначення пенсії за віком з 26.09.2025, відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи: з 01.01.1992 по 16.03.1998, з 16.03.1998 по 19.05.1998, з 20.05.1998 по 23.06.1998, з 28.01.2000 по 25.07.2000, з 26.04.2002 по 31.08.2003, з 01.09.2003 по 11.10.2006, з 28.02.2007 по 12.11.2009, з 07.05.2011 по 19.10.2011, з 03.05.2012 по 10.10.2012, з 23.04.2013 по 11.10.2013, з 19.05.2014 по 01.10.2014, з 05.05.2016 по 18.10.2016, навчання з 02.01.1984 по 20.04.1984 та призначити пенсію ОСОБА_1 відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 26.09.2025.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.М. Гурін

06.11.26