Єдиний унікальний номер 205/7033/26
Номер провадження 2/205/4821/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
05 листопада 2026 року місто Дніпро
Новокодацький районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого судді Дорошенко Г.В.,
за участю секретаря судового засідання Копич В.А.,
представника відповідача адвоката Балакіна Є.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних,
В С Т А Н О В И В:
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що постановою Дніпровського апеляційного суду від 31.01.2023 у цивільній справі №205/8465/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, суд постановив: «Стягнути із ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) 1/2 частину вартості автомобіля марки LEXUS RX 350, 2014 року випуску у розмірі - 387 650 грн». Вказана постанова суду набрала законної сили 31.01.2023. На виконання вищевказаної постанови апеляційного суду, 22.03.2023 Ленінським районним судом м. Дніпропетровська було видано виконавчий лист №205/8465/20. Позивач пред`явив вищевказаний виконавчий лист до примусового виконання. На примусовому виконанні у Другому Правобережному відділі державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України з 04.04.2023 по теперішній час перебуває виконавче провадження № 71455639 з примусового виконання вказаного виконавчого листа № 205/8465/20. В рамках виконавчого провадження №71455639 з боржника було примусово стягнуто та перераховано стягувачу грошові кошти у загальному розмірі 17 232 грн 73 коп., що підтверджується платіжною інструкцією №9995 від 24.11.2023 (на суму 12 505 грн 45 коп.) та платіжною інструкцією №18118 від 20.10.2025 (на суму 4 727 грн. 28 коп.). Станом на дату подання цього позову, постанова Дніпровського апеляційного суду від 31.01.2023 у цивільній справі №205/8465/20 боржником не виконана, залишок заборгованості за судовим рішенням становить 370 417 грн 27 коп. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України позивач просить стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати та 3% річних у загальній сумі 155 637 грн 22 коп., з яких: інфляційні втрати за період з 01.02.2023 року по 12.05.2026 року у сумі 119 224 грн 69 коп.; 3% річних за період з 01.02.2023 року по 12.05.2026 року у сумі 36 412 грн 53 коп, про що додано розрахунок, а також сплачений судовий збір.
Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 04.06.2026 відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
21.07.2026 року через підсистему «Електронний суд» від представника третьої особи Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Босенка М.М. надійшли пояснення щодо позовну заяву, згідно з якими на примусовому виконанні у відділі ДВС з 04.04.2023 по 25.06.2026 перебувало виконавче провадження № 71455639 з примусового виконання виконавчого листа № 205/8465/20 від 22.03.2023, виданого Ленінським районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 частини вартості автомобіля марки «LEXUS RX 350», 2014 року випуску у розмірі 387650,00 грн. Постановою державного виконавця від 25.06.2026 було повернуто виконавчий лист стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». Просили суд розглянути справу відповідно до вимог чинного законодавства України за відсутності представника відділу ДВС.
21.07.2026 року через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Балакіна Є.В. надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник зазначив, що відповідач не визнає позовні вимоги та просить суд відмовити у його задоволенні повністю, посилаючись на недоведеність заявленого розміру інфляційних втрат та 3 % річних. Зазначив, що розрахунок позивача не враховує належним чином часткове виконання судового рішення, а саме стягнення 24.11.2023 коштів у сумі 12 505,45 грн та 20.10.2025 коштів у сумі 4 727,28 грн, у зв`язку з чим нарахування має здійснюватися на фактичний залишок заборгованості з урахуванням дат кожного платежу. Також заперечував щодо визначеного позивачем початку періоду нарахування, вважаючи, що момент виникнення прострочення потребує належного правового обґрунтування. Посилався на судову практику Верховного Суду щодо порядку обчислення інфляційних втрат і 3 % річних за наявності часткового погашення боргу, а також просив врахувати обставини виконавчого провадження для перевірки розрахунку.
21.08.2026 року засобами поштового зв`язку від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій зазначив, що з врахуванням стягнутих сум надає скоригований розрахунок та просить суд задовольнити позовні вимоги частково та стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати та 3% річних у загальній сумі 150 082 грн 94 коп., з яких: інфляційні втрати за період з 01.02.2023 року по 12.05.2026 року у сумі 112 918 грн 43 коп.; 3% річних за період з 01.02.2023 року по 12.05.2026 року у сумі 37 154 грн 51 коп, а також судові витрати.
Позивач у судове засідання не з`явився, направив клопотання про розгляд справи за відсутності позивача.
Представник відповідача Балакін Є.В. в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував в повному обсязі, надав пояснення аналогічні змісту відзиву на позов, додав, що було стягнуто два платежі, інших платежів не було, оскільки не було більше майна, виконавчий лист повернуто через неможливість виконання.
Третя особа Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в судове засідання явку свого представника не забезпечили, про дату час та місце розгляду справи були повідомлені своєчасно та належним чином, про що є підтвердження в матеріалах справи, у поданих суду поясненнях від 21.07.2026 просили суд розглядати справу за відсутності представника відділу ДВС.
У судовому засіданні 28.10.2026 року суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та, враховуючи складність справи, на підставі абз.2 ч.1 ст.244 ЦПК України, відклав ухвалення та проголошення судового рішення на 05.11.2026 до 16 год. 05 хв.
Про дату, час і місце судового засідання з проголошення судового засідання, учасники справи повідомлені належним чином.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, спір між сторонами стосується нарахування і стягнення 3% річних та інфляційних втрат на компенсацію за частку вартості автомобіля.
Судом встановлено, що згідно з постановою Дніпровського апеляційного суду 31 січня 2023 року у цивільній справі №205/8465/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, Дніпровський апеляційний суд постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 17 лютого 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - задовольнити.
Стягнути із ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) 1/2 частину вартості автомобіля марки "LEXUS RX 350", 2014 року випуску у розмірі - 387 650 грн.
Стягнути із ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) судовий збір за звернення з позовною заявою та з апеляційною скаргою у розмірі 9 691 грн. 25 коп.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (а.с.9-13).
Вказана постанова Дніпровського апеляційного суду набрала законної сили 31 січня 2023 року.
22 березня 2023 року на підставі вказаної постанови Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2023 року Ленінським районним судом м.Дніпропетровська видано виконавчий лист № 205/8465/20 про стягнення із ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) 1/2 частини вартості автомобіля марки «LEXUS RX 350», 2014 року випуску у розмірі - 387 650 грн, згідно з виконавчим листом, строк його пред`явлення до виконання три роки (а.с.14).
На виконання зазначеного виконавчого листа 04 квітня 2023 року старшим державним виконавцем Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Башкіровою Р.Р. відкрито виконавче провадження 71455639.
24 листопада 2023 року відповідно до платіжної інструкції №9995 з боржника ОСОБА_2 в рамках виконавчого провадження 71455639 було стягнуто на користь стягувача ОСОБА_1 12 505,45 гривень (а.с.23).
20 жовтня 2025 року відповідно до платіжної інструкції №18118 з боржника ОСОБА_2 в рамках виконавчого провадження 71455639 було стягнуто на користь стягувача ОСОБА_1 4727,28 гривень (а.с.24).
Більше платежів з боку ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2023 року у справі № 205/8465/20 не відбувалось, що визнається сторонами.
25 червня 2026 року згідно з постановою старшого державного виконавця Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Башкірової Р.Р. встановлено: «За результатами аукціону торги не відбулись, майно не реалізовано. Стягувач не виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно. Майно боржника, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано не повнолітня особа: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована з 09.06.2016 по теперішній час. Інше майно на яке можливо звернути стягнення у боржника відсутнє. Залишок нестягненої суми за виконавчим документом 370417,27 гривня (UAH); сума стягнутого виконавчого збору/сума стягненої винагороди приватного виконавця 1760.17 гривня (UAH)», а також на підставі п.2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий лист Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22.03.2023 № 205/8465/20 повернуто стягувачу (а.с.41).
Таким чином у відповідача ОСОБА_2 , на підставі постанови Дніпровського апеляційного суду від 31.01.2023 у цивільній справі №205/8465/20, що набрала законної сили, виникло грошове зобов`язання на користь ОСОБА_1 у розмірі 387650,00 гривень, з якого в ході примусового виконання у межах виконавчого провадження № 71455639 стягнуто 17232,73 гривень (12 505,45 грн + 4727,28 грн), а відтак розмір невиконаного грошового зобов`язання складає 370417,27 гривень.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (ч.1 ст. 11 ЦК України).
Підстави виникнення цивільних прав та обов`язків визначені ч.2 ст. 11 ЦК України.
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.
Відповідно до ч.5 ст.11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.
Згідно зі статтями 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.
Отже, на підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов`язання у зв`язку зі стягненням компенсації частки у праві власності на автомобіль; невиконання такого зобов`язання зумовлює застосування положень ч.2 ст. 625 ЦК України.
Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18) вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01.06.2016 у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.
Судом встановлено, що станом на день звернення позивача до суду з вказаним позовом відповідач ОСОБА_2 належним чином не виконувала грошове зобов`язання за рішенням суду, тобто спірні правовідносини стосуються наслідків невиконання відповідачем судового рішення, а отже позивач набув права нараховувати 3 % річних та індекс інфляції на суму невиконаного грошового зобов`язання у порядку ст. 625 ЦК України.
Суд ураховує правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19.06.2026 року у справі № 205/7428/21 (провадження № 61-6159св24), який стосується застосування положень ч.2 ст. 625 ЦК України до грошових зобов`язань, що виникають у зв`язку з поділом спільного сумісного майна подружжя. У зазначеній постанові Верховний Суд наголосив, що стаття 625 ЦК України встановлює загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення, а законодавство не містить положень, які б виключали застосування цієї норми до зобов`язань, що виникають із сімейних правовідносин. Водночас Касаційний цивільний суд звернув увагу на специфіку зобов`язання щодо виплати компенсації за наслідками поділу спільного майна подружжя: до моменту досягнення подружжям домовленості про такий поділ або вирішення відповідного спору судом воно не характеризується визначеністю змісту, зокрема щодо способу та розміру компенсації. Джерелом такої визначеності може бути договір між подружжям або судове рішення, яким визначено спосіб і розмір компенсації. Лише після такої конкретизації відповідне зобов`язання набуває характеру грошового, а відтак може настати прострочення боржника.
Застосовуючи наведений правовий висновок до обставин цієї справи, суд зазначає, що постановою Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2023 року у справі № 205/8465/20 остаточно визначено як спосіб виконання обов`язку відповідачки щодо поділу спільного майна колишнього подружжя, так і розмір належної позивачу грошової компенсації - 387 650,00 грн. Отже, саме з моменту набрання цією постановою законної сили зобов`язання відповідачки набуло визначеного грошового характеру, а його зміст більше не потребував додаткового погодження між сторонами чи встановлення судом.
При цьому висновок Верховного Суду у справі № 205/7428/21 про відсутність підстав для стягнення інфляційних втрат у межах розглядуваного там спору не спростовує можливості застосування ч.2 ст.625 ЦК України до подальшого прострочення виконання вже визначеного судовим рішенням грошового зобов`язання. У тій справі Верховний Суд виходив із того, що на момент вирішення спору про поділ майна та визначення компенсації відповідне зобов`язання ще не перебувало у стані прострочення, оскільки саме судовим рішенням конкретизувалися його спосіб і розмір. Натомість у цій справі позивач заявив вимоги про стягнення сум, передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України, за період після набрання законної сили судовим рішенням, яким грошове зобов`язання вже було остаточно визначене.
Таким чином, наведений правовий висновок Верховного Суду підтверджує, що після набрання законної сили постановою суду від 31 січня 2023 року визначене нею зобов`язання щодо виплати грошової компенсації підлягало виконанню, а його подальше невиконання за наявності встановлених законом умов може бути підставою для застосування наслідків, передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України.
Відповідно до ст. 384 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Згідно зі статтею 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання, а відповідно до статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими для всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Отже, з 31 січня 2023 року відповідачка була зобов`язана виконувати постанову суду, якою остаточно визначено грошовий розмір компенсації. Відсутність у резолютивній частині постанови окремо визначеного строку виконання не скасовує обов`язковості судового рішення та не надає боржнику права відкладати його виконання на власний розсуд. Тому першим днем прострочення виконання визначеного судом грошового зобов`язання є 01 лютого 2023 року.
Що стосується застосування до спірних правовідносин п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України суд зазначає наступне. У вищевказаному пункті Прикінцевих та перехідних положень ЦК України закріплено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Тобто у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу.
Разом із цим, як уже було зазначено вище, спірні правовідносини стосуються наслідків невиконання судового рішення, а не стягнення заборгованості, а також 3 % річних та інфляційних втрат за договорами позики. Саме невиконання відповідного судового рішення стало підставою для звернення позивача до суду з позовом у справі.
Оскільки предметом позову у цій справі є стягнення на підставі ст. 625 ЦК України 3 % річних та інфляційних втрат за невиконання грошового зобов`язання щодо стягнення з відповідача на користь позивача грошових сум, підтверджених судовими рішеннями, тому до цих правовідносин застосовуються положення статті 625 ЦК України.
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18)). На вказаному наголошено і у постанові Верховного Суду від 22 вересня 2025 року у справі № 752/14070/23 (провадження № 61-6203св25).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) вказала, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 Цивільного кодексу України).
За змістом вищенаведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.
Інфляційні втрати та проценти річних є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов`язання і входять до складу такого зобов`язання (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18).
Судом встановлено, що відповідач порушила грошове зобов`язання, визначене судовим рішенням, а отже у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача вказує, що Верховний Суд у постанові Великої Палати від 11.02.2026 у справі № 754/511/23 підтвердив, що положення ст. 625 ЦК України не застосовуються до грошового зобов`язання, можливість примусового виконання якого остаточно втрачена. Ця правова позиція підкреслює принципову залежність похідного зобов`язання за ст. 625 ЦК України від реальної можливості виконання основного грошового зобов`язання. У цій справі, навпаки, з наданих матеріалів видно, що виконавче провадження № 71455639 тривало, в ньому вчинялися виконавчі дії та даний час виконавчий лист повернуто стягувачу, тому наведена правова позиція сама по собі не є підставою для автоматичної відмови. Водночас вона підтверджує необхідність оцінювати реальний стан основного зобов`язання та стадію його виконання, а не виходити лише з арифметичного розрахунку позивача.
Суд зазначає, що у постанові від 11.02.2026 у справі №754/511/23 Велика Палата дійшла висновку про відсутність підстав для застосування ст. 625 ЦК України за обставин, коли стягувач остаточно втратив можливість примусового виконання основного судового рішення: строк пред`явлення виконавчого документа сплив, а в його поновленні було відмовлено.
Водночас у даній справі виконавче провадження №71455639 перебувало на виконанні з 04.04.2023 до 25.06.2026, виконавчий лист повернуто на підставі п. 2 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» через відсутність майна боржника, на яке можна звернути стягнення. Станом на дату звернення з позовом виконавче провадження ще перебувало на виконанні, а повернення виконавчого документа з цієї підстави саме по собі не означає остаточної втрати можливості примусового виконання.
Частина п`ята статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає можливість повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання в межах строків, установлених статтею 12 цього Закону.
Водночас саме по собі повернення виконавчого листа через відсутність майна не припиняє грошового зобов`язання.
Тому посилання сторони відповідача на постанову №754/511/23 слід відхилити, оскільки постанова не є релевантною до даних правовідносин.
Згідно з первинним розрахунком позивача сума інфляційних втрат і трьох процентів річних становить 155637,22 грн за період з 01 лютого 2023 року до 12 травня 2026 року.
Відповідно до уточненого розрахунку позивача сума інфляційних втрат і трьох процентів річних становить 150082,94 грн за період з 01 лютого 2023 року до 12 травня 2026 року.
Втрати від інфляції та 3% річних позивач нараховує за такі періоди:
- з 01.02.2023 (нарахованих на 387650 грн боргу) по 24.11.2023 - 13665,17 грн втрат від інфляції, 9452,91 грн 3% річних;
- з 24.11.2023 (нарахованих на суму 375144,55 грн боргу) по 20.10.2025 - 78827,46 грн втрат від інфляції, 21460,32 грн 3% річних;
- з 20.10.2025 (нарахованих на 370417,27 грн боргу) по 12.05.2026 - 20425,80 грн втрат від інфляції, 6241,28 грн 3% річних.
Судом перевірено розрахунок сум 3% річних і втрат від інфляції, а також періодів їх нарахування та встановлено, що вони містять неправильність, оскільки наявне подвійне врахування дати платежу щодо розрахунку 3 % річних за календарними днями (двічі враховується одна й та сама дата як кінець періоду та як початок періоду).
Водночас у практиці Верховного Суду висловлено позицію, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається до періоду нарахування 3 % річних, що відображено в постановах від 13.06.2018 у справі № 922/1008/16; від 21.12.2021 у справі № 910/15364/20; від 27.09.2023 у справі № 753/23427/19.
З огляду на зазначене за перерахунком суду втрати від інфляції та 3% річних нараховуються за такі періоди:
1) За період з 01.02.2023 по 23.11.2023 на заборгованість в розмірі 387650,00 грн.
Розрахунок трьох відсотків річних:
- з 01.02.2023 по 23.11.2023 (296 днів) становить 9431,05 грн (387650 х 3 х 296 / 365 / 100)
Інфляційні втрати з 01.02.2023 по 23.11.2023 складають 13665,17 грн.
Індекс інфляції за весь період = 1.0352513 (лютий 2023 р. - 100.7%, березень 2023 р. - 101.5%, квітень 2023 р. - 100.2%, травень 2023 р. - 100.5%, червень 2023 р. - 100.8%, липень 2023 р. - 99.4%, серпень 2023 р. - 98.6%, вересень 2023 р. - 100.5%, жовтень 2023 р. - 100.8%, листопад 2023 р. - 100.5%).
2) За період з 24.11.2023 по 19.10.2025 на заборгованість в розмірі 375144,55 грн.
Розрахунок трьох відсотків річних становить 21429,49 грн:
- з 24.11.2023 по 31.12.2023 (38 днів) сума 3% річних становить 1171,68 грн (375144.55 х 3 х 38 / 365 / 100);
- з 01.01.2024 по 31.12.2024 (366 днів) сума 3% річних становить 11254,34 грн (375144.55 х 3 х 366 / 366 / 100);
- з 01.01.2025 по 19.10.2025 (292 дні) сума 3% річних становить 9003,47 грн (375144.55 х 3 х 292 / 365 / 100).
Інфляційні втрати з 24.11.2023 по 19.10.2025 складають 78827,46 грн.
Індекс інфляції за весь період = 1.2101256 (грудень 2023 р. - 100.7%, січень 2024 р. - 100.4%, лютий 2024 р. - 100.3%, березень 2024 р. - 100.5%, квітень 2024 р. - 100.2%, травень 2024 р. - 100.6%, червень 2024 р. - 102.2%, липень 2024 р. - 100%, серпень 2024 р. - 100.6%, вересень 2024 р. - 101.5%, жовтень 2024 р. - 101.8%, листопад 2024 р. - 101.9%, грудень 2024 р. - 101.4%, січень 2025 р. - 101.2%, лютий 2025 р. - 100.8%, березень 2025 р. - 101.5%, квітень 2025 р. - 100.7%, травень 2025 р. - 101.3%, червень 2025 р. - 100.8%, липень 2025 р. - 99.8%, серпень 2025 р. - 99.8%, вересень 2025 р. - 100.3%, жовтень 2025 р. - 100.9%).
3) За період з 20.10.2025 по 12.05.2026 на заборгованість в розмірі 370417,27 грн.
Розрахунок трьох відсотків річних становить 6241.28 грн:
- з 20.10.2025 по 31.12.2025 (73 дні) сума 3% річних становить 2222,50 грн (370417.27 х 3 х 73 / 365 / 100);
- з 01.01.2026 по 12.05.2026 (132 дні) сума 3% річних становить 4018.77 грн (370417.27 х 3 х 132 / 365 / 100).
Інфляційні втрати з 20.10.2025 по 12.05.2026 складають 20425,80 грн.
Індекс інфляції за весь період = 1.0551427 (листопад 2025 р. - 100.4%, грудень 2025 р. - 100.2%, січень 2026 р. - 100.7%, лютий 2026 р. - 101%, березень 2026 р. - 101.7%, квітень 2026 р. - 101.4%).
Отже, за перерахунком суду загальна сума втрат від інфляції за період з 01.02.2025 по 12.05.2026 становить 112918,43 грн, три відсотки річні - 37101,82 грн, а всього 150020,25 грн.
Положеннями ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Частиною 6 ст. 81 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Визначаючи розмір інфляційних втрат та трьох процентів річних, які підлягають стягненню з відповідача, суд виходить із того, що відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства суд розглядає справу в межах заявлених позивачем вимог та на підставі поданих учасниками справи доказів.
Як убачається з позовної заяви, позивач просив стягнути з відповідача інфляційні втрати та три проценти річних за період з 01.02.2023 року по 12.05.2026 року в загальному розмірі 155 637 грн 22 коп., з яких: 119 224 грн 69 коп. - інфляційні втрати та 36 412 грн 53 коп. - три проценти річних.
21.08.2026 року позивачем подано скоригований розрахунок, відповідно до якого розмір інфляційних втрат за зазначений період становить 112 918 грн 43 коп., а трьох процентів річних - 37 154 грн 51 коп.
Разом із тим суд звертає увагу, що подання уточненого (скоригованого) розрахунку саме по собі не свідчить про зміну предмета чи розміру позовних вимог у розумінні статті 49 ЦПК України. Позивач заяви про зміну розміру позовних вимог у встановленому процесуальному порядку не подавав.
За результатами самостійної перевірки правильності нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних суд дійшов висновку, що за період з 01.02.2023 року по 12.05.2026 року їх загальний розмір становить 150 020 грн 25 коп., з яких 112 918 грн 43 коп. - інфляційні втрати та 37 101 грн 82 коп. - три проценти річних.
Отже, визначений судом розмір інфляційних втрат є меншим за розмір, заявлений у первісній позовній заяві, а розмір трьох процентів річних, визначений судом, є меншим як за первісно заявлений, так і за наведений позивачем у скоригованому розрахунку.
При цьому суд не може вийти за межі заявлених позивачем позовних вимог та присудити більше, ніж просив позивач, а також не вправі розглядати поданий розрахунок як самостійну зміну розміру позовних вимог за відсутності відповідної процесуальної заяви.
За таких обставин, враховуючи встановлений судом дійсний розмір інфляційних втрат та трьох процентів річних, а також межі заявлених позовних вимог, суд доходить висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 112918 грн 43 коп. інфляційних втрат і 36412 грн 53 коп. трьох процентів річних, а всього - 149330 грн 96 коп.
У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Згідно з вимогами ч.ч. 1, 3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Тому, за приписами ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути витрати по сплаті судового збору у розмірі 1493,30 грн (149330,96 грн х 1556,37 грн / 155637,22 грн = 1493,30 грн).
Керуючись ст.ст. 13, 49, 141, 258-259, 263-266, 268, 273, 354, 384 ЦПК України,
У Х В А Л И В :
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних задовольнити частково.
Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 112 918 (сто дванадцять тисяч дев`ятсот вісімнадцять) гривень 43 копійки інфляційних втрат, 36 412 (тридцять шість тисяч чотириста дванадцять) гривень 53 копійки трьох процентів річних та 1493 (одну тисячу чотириста дев`яносто три) гривні 30 копійок судового збору, а всього 150 824,26 (сто п`ятдесят тисяч вісімсот двадцять чотири) гривні 26 копійок.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Із повним текстом рішення суду можна ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень за адресою: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Відомості про учасників справи:
позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 , наявний електронний кабінет в ЄСІТС;
відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 , наявний електронний кабінет в ЄСІТС;
представник відповідача адвокат Балакін Євген В`ячеславович, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №187 від 30.01.2003 року, ордер на надання правничої допомоги серії СА №1164739 від 24.06.2026 року, наявний електронний кабінет в ЄСІТС;
третя особа: Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, ЄДРПОУ 44896456, адреса: м. Дніпро, вул. Юрія Кондратюка, б. 108, наявний електронний кабінет в ЄСІТС.
Суддя Г.В. Дорошенко