Рішення № 141289872 у справі № 910/8690/25 від 05.11.2026

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. [телефон приховано], E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.11.2026 Справа № 910/8690/25

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» просп. Степана Бандери, 22,м. Київ,04073

до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інтер-Поліс» вул. Володимирська, 69,м. Київ,01033

про стягнення 207 451,98 грн.

Представники сторін: без виклику.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інтер-Поліс» про стягнення 207 451,98 грн., а саме 153 940,79 грн. страхового відшкодування в порядку суброгації, 31 734,33 грн. пені, 3 324,44 грн. процентів річних та 18 452,42 грн. втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на той факт, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) майну страхувальника позивача завдано матеріальної шкоди, яка відшкодована позивачем в якості страхового відшкодування за Договором добровільного страхування наземних транспортних засобів програма "VIP" № 777.23.2819061 від 25.12.2023, в зв`язку чим на підставі ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки цивільна відповідальність водія транспортного засобу «Nissan Rouge Sports», державний номер НОМЕР_1 , з вини водія якого трапилось ДТП, була застрахована в Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «Інтер-Поліс», позивач просить стягнути з останнього страхове відшкодування в сумі 153 940,79 грн. в порядку суброгації, а також нараховані у зв`язку з невиплатою останнього пеню, проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.07.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/8690/25 та з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та враховуючи незначну складність справи, за відсутності підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, суд дійшов висновку про розгляд даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

У свою чергу, 18.08.2025 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 18.08.2025, з доказами надсилання до електронного кабінету позивача, відповідно до якого відповідач проти позову заперечував, посилаючись на правову позицію, викладену Верховним Судом у постанові №914/1319/16 від 14.06.2017, зазначивши, що оскільки ремонт пошкодженого транспортного засобу не було проведено, позовні вимоги в частині ПДВ та витрат не пов`язаних з ДТП (мийка та прибирання) мають бути зменшені на цю суму. Відповідач наголошував, що власник та страховик, до якого перейшло право вимоги в порядку ст. 33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не зверталися до нього як страховика винуватця ДТП. Крім цього, оскільки позивачем у порушення норм ст. 34 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не було надано фото пошкодженого транспортного засобу та не було проведено огляд транспортного засобу за участі представника відповідача, відтак, позивач своїми діями позбавив можливості відповідача визначити розмір шкоди.

Поряд із цим, через систему «Електронний суд» 19.08.2025 від представника позивача надійшла відповідь на відзив б/н від 19.08.2025, з доказами надсилання до електронного кабінету відповідача, в якій позивач вважає доводи відповідача безпідставними та необґрунтованими, посилаючись на те, що згідно Рахунку-фактури № 000000646 від 02.07.2024 та Акту наданих послуг № [номер приховано] від 29.10.2024 реальна вартість відновлювального ремонту застрахованого транспортного засобу після ДТП становить 153 940,79 грн. Щодо визначення обсягу відповідальності відповідача як страховика позивач вказує, що оскільки рік випуску пошкодженого транспортного засобу є 2023, дата першої реєстрації 23.12.2023, відповідно станом на дату ДТП (29.06.2024) строк експлуатації означеного автомобіля становив 6 місяців, відтак, підстави для вирахування фізичного зносу при визначенні розміру страхового відшкодування відсутні. Також позивач звертає увагу, що згідно усталеної судової практики Верховного Суду належним допустимим підтвердженняv розміру понесених фактичних витрат на відновлення пошкодженої речі є не експертиза, а рахунки з СТО, акт виконаних робіт по відновленню автомобіля та факт оплати даних послуг. Крім цього, за договором добровільного страхування право вимоги позивача до відповідача виникло лише після того, як було здійснено виплату страхового відшкодування за відновлювальний ремонт застрахованого транспортного засобу. При цьому, посилання відповідача на обставини не надання йому для огляду автомобіля в пошкодженому стані позивач вважає безпідставним, оскільки позивач не є власником автомобіля MERCEDES-BENZ/EQC 400 4MATIC, д.р.н. НОМЕР_2 та не може його надати для огляду. Також пункт 33.3. ст.33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» стосується власників пошкодженого майна, у випадку коли власник звертається безпосередньо до страховика, де застрахована цивільно-правова відповідальність особи, відповідальної за завдані збитки. Даним пунктом не передбачено обов`язок такого страховика надати до страховика, де застрахована цивільно-правова відповідальність особи, відповідальної за завдані збитки, автомобіль в пошкодженому вигляді для огляду.

Вказані документи судом долучені до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем та відповідачем суду не надано.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання заперечення на відповідь на відзив та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 167 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Інтер-Поліс» не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано на адресу суду заперечення на відповідь на відзив, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 ст. 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, чинного на час спірних правовідносин (далі - Господарський кодекс України, чинний на час спірних правовідносин) господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно визначення ст. 1 Закону України "Про страхування" - це правовідносини щодо захисту страхових інтересів фізичних та юридичних осіб (страховий захист) при страхуванні ризиків, пов`язаних з життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням, з володінням, користуванням і розпорядженням майном, з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі, у разі настання страхових випадків, визначених договором страхування, за рахунок коштів фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових премій (платежів, внесків), доходів від розміщення коштів таких фондів та інших доходів страховика, отриманих згідно із законодавством.

Відповідно до ст. 979 ЦК України договір страхування укладається відповідно до цього Кодексу, Закону України "Про страхування", інших законодавчих актів. Законом може бути встановлено обов`язок фізичної або юридичної особи укласти договір страхування (обов`язкове страхування). Вимоги щодо укладення договорів страхування за окремими класами страхування/категоріями страхових ризиків для врегулювання правовідносин, за якими вимагається обов`язкова наявність договору, можуть бути визначені законодавством.

Як судом встановлено згідно матеріалів справи, 25.12.2023 на підставі заяви на страхування транспортного засобу № 777.23.2819061 від 25.12.2023 ОСОБА_1 (далі - Заява), між Товариством з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» (страховик за договором, позивач у справі) та ОСОБА_1 (страхувальник за договором) укладено Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів Програма "VIP" № 777.23.2819061 (далі - Договір страхування), предметом якого, відповідно до п. 3.1. Частини "Б" Договору страхування є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов`язані з володінням, користуванням та/або розпорядженням застрахованим на умовах даного Договору транспортним засобом та/або додатковим обладнанням.

Сторони узгодили, що Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів "VIP" № 777.23.2819061 від 25.12.2023 складається із Частини "А" Договору страхування "Особливі умови страхування" та Частини "Б" Договору страхування "Загальні умови страхування".

Відповідно до п. 5 Частини "А" Договору страхування застрахований транспортний засіб (далі - ТЗ) марка (модель, модифікація) MERCEDES-BENZ/EQC 400 4MATIC, тип ТЗ - легковий, рік випуску - 2023 рік, державний номер - НОМЕР_2 , номер кузова/шасі - НОМЕР_3 , об`єм двигуна - 0, тип пального - електро, пробіг - 0, 000 тис. км, колір - сірий, КПП - автомат, ринкова вартість 2 589 436, 97 грн.

Згідно п. 9 Частини "А" Договору страхування страхова сума по ТЗ становить 2 589 436, 97 грн.

Пунктом 7 Частини "А" Договору страхування сторони узгодили перелік страхових випадків, а саме: дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП); протиправні дії третіх осіб (далі - ПДТО); стихійні явища; падіння літальних апаратів або їх частин, дерев, інших предметів, тіл космічного походження; напад тварин; пожежа, вибух; незаконне заволодіння.

Пунктом 8 Частини "А" Договору страхування передбачено, що безумовна франшиза за кожним з вищенаведених страхових випадків при пошкодженні ТЗ становить 0% від страхової суми.

Згідно з умовами договору вигодонабувач визначається згідно з законодавством України (п. 3 Частини "А" Договору страхування).

Відповідно до п. 10 Заяви вигодонабувачем за Договором страхування є ОСОБА_1 .

Крім того, пунктом 6 Заяви передбачено кількість осіб, допущених до керування: будь-яка особа на законних підставах.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України, чинного на час спірних правовідносин, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Згідно п. 10 Частини "А" Договору страхування строк дії останнього - з 00 год. 00 хв 26.12.2023 до 24 год. 00 хв. 25.12.2024.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, чинного на час спірних правовідносин, глави 67 Цивільного кодексу України та Закону України «Про страхування».

Зокрема, з 01.01.2024 року введено в дію Закон України «Про страхування» (Закон № 1909-ІХ), який було прийнято 18.11.2021 року на заміну Закону України «Про страхування» № 85/96-ВР від 07.03.1996 року.

Як передбачено частиною 4 статті 89 Закону України «Про страхування» предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов`язаного з об`єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України.

Аналогічні визначення поняття «предмету договору страхування» містяться в статті 980 Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень статті 981 Цивільного кодексу України та статті 89 Закону України «Про страхування» договір страхування укладається в письмовій формі з дотриманням вимог до письмової форми правочину, встановлених цим Кодексом. Факт укладення договору страхування може посвідчуватися страховим полісом (сертифікатом).

За визначенням ст. 1 Закону України «Про страхування» страховий ризик - подія, на випадок виникнення якої проводиться страхування, яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, ризик виникнення якої застрахований, з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування або відповідно до законодавства.

При цьому, страховим ризиком, згідно п. 3.2. Частини "Б" Договору страхування є певна подія, на випадок настання якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Згідно п. 3.3 Частини "Б" Договору страхування страховим випадком є подія, що відбулася під час дії періоду страхування за Договором та у місці дії Договору, з настанням якої, за умови виконання страхувальником всіх умов Договору, виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування страхувальнику (вигодонабувачу) в межах страхової суми, а саме: пошкодження, знищення або втрата ТЗ та/або ДО внаслідок настання однієї або декількох наступних подій: незаконне заволодіння, ДТП, ПДТО, стихійні явища та удар блискавки, падіння тіл космічного походження, літальних апаратів або їх частин (уламків), дерев, інших предметів, напад тварин, пожежа, вибух.

За умовами пп. 3.3.2. Частини "Б" Договору страхування ДТП - подія, що сталась під час руху ТЗ, внаслідок якої завдані матеріальні збитки: зіткнення транспортних засобів під час руху хоча б одного з них; зіткнення транспортного засобу під час руху з рухомими і нерухомими об`єктами; перекидання ТЗ під час руху.

Судом встановлено за матеріалами справи, зокрема, згідно Довідки НПУ № 3024182638852277 від 29.06.2024 про ДТП, Постанови Київського районного суду м. Одеси від 29.07.2024 у справі №947/21621/24 (провадження №3/947/4331/24) про притягнення до адміністративної відповідальності, 29.06.2024 о 16:30 по вул. Академіка Вільямса 9А в м. Одесі сталась ДТП за участю транспортного засобу NISSAN ROGUE SPORT, д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_2 та транспортного засобу MERCEDES-BENZ, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 988 Цивільного кодексу України страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

За змістом частини 1 статті 92 Закону України «Про страхування» до обов`язків страховика, зокрема, належить здійснення у разі настання страхового випадку страхової виплати або виплати страхового відшкодування у передбачений договором або законом строк, яке пунктом 50 статті 1 даного Закону визначено як страхова виплата (страхове відшкодування) - грошові кошти, що виплачуються страховиком у разі настання страхового випадку відповідно до умов договору страхування та/або законодавства.

При цьому розмір страхової суми визначається за домовленістю між страховиком та страхувальником або відповідно до законодавства під час укладення договору страхування або внесення змін до такого договору. У договорі страхування в межах страхової суми можуть визначатися ліміти відповідальності страховика за окремим об`єктом страхування, страховим ризиком або страховим випадком, групою страхових ризиків та/або страхових випадків тощо. При страхуванні майна страхова сума встановлюється в межах дійсної вартості майна за цінами і тарифами, що діють на день укладення договору страхування або внесення змін до такого договору, якщо інше не передбачено договором страхування або законом (ст. 94 Закону України «Про страхування»).

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 102 Закону України «Про страхування» договором страхування визначається перелік документів, що підтверджують факт та обставини настання страхового випадку і розмір заподіяної шкоди (збитку), а також форма, спосіб та порядок подання таких документів, якщо інше не передбачено законодавством України.

Обов`язок підтвердження факту настання події, яка може бути визнана страховим випадком за договором страхування, покладається на страхувальника або іншу особу, визначену договором страхування.

Відповідно до ч. 3 вказаної статті у разі настання події, що має ознаки страхового випадку, страховик зобов`язаний встановити факт, причини та обставини такої події та прийняти з урахуванням умов договору страхування рішення про визнання або невизнання випадку страховим.

Здійснення страхової виплати проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених договором страхування) і рішення страховика про визнання випадку страховим та здійснення страхової виплати (страхового акта).

Аналогічні приписи містяться в ч. 1, 2 ст. 990 Цивільного кодексу України, згідно яких страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката); страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

За умовами пп. 10.1.2, 10.1.4 Частини "Б" Договору страхування при настанні події, що згідно з Договором має ознаки страхового випадку страхувальник зобов`язаний негайно, з місця події, але не пізніше двох годин з моменту, коли страхувальникові стало відомо про настання події, повідомити про таку подію страховика; письмово повідомити страховика про настання події із зазначенням обставин події, характеру і розміру збитків, зокрема, у випадку настання події на території України - протягом трьох робочих днів (включно) з дати її настання.

Судом за матеріалами справи встановлено, що страхувальник - гр. ОСОБА_1 01.07.2024 звернувся до страховика - ТДВ «Експрес Страхування» з Повідомленням про подію від страхувальника по договору КАСКО №777.23.2819061 від 25.12.2023 б/н від 01.07.2024, яким повідомив позивача про настання 29.06.2024 дорожньо-транспортної пригоди та пошкодження застрахованого ТЗ, а також із заявою б/н від 01.07.2024 про виплату страхового відшкодування по події, яка сталась 29.06.2024 з автомобілем MERCEDES-BENZ/EQC 400 4MATIC, державний номер НОМЕР_2 за Договором на розрахунковий рахунок СТО Філія «Автомобільний Дім Одеса» ПрАТ «Одеса-АВТО», ЄДРПОУ 39108145, копії яких надані позивачем.

Відповідно до ч. 4 ст. 102 Закону України «Про страхування» у разі визнання випадку страховим страховик здійснює страхову виплату страхувальнику (іншій особі, визначеній договором страхування або законодавством) відповідно до умов договору страхування або законодавства.

Згідно пп. 8.4.4 Частини "Б" Договору страхування страховик зобов`язаний протягом 15 робочих днів з дати, коли йому надано останній зі всіх необхідних документів, які передбачені розділом 11 частини Б Договору страхування, та сплачено страхові платежі згідно п. 8.2.8 частини Б Договору страхування, скласти страховий акт та прийняти рішення про виплату або відмову у виплаті страхового відшкодування.

Відповідно до пп. 8.4.7 Частини "Б" Договору страхування страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування протягом 20 робочих днів з дати підписання страхового акту.

Виплата страхового відшкодування проводиться страховиком на підставі письмової заяви від страхувальника і страхового акту, що складається страховиком (п. 9.4 Частини "Б" Договору страхування).

Згідно п. 9.2. Частини "Б" Договору страхування сума страхового відшкодування за один страховий випадок не може бути більшою за страхову суму, що обумовлена Договором.

Розмір завданих збитків визначається та страхове відшкодування виплачується страховиком або уповноваженим представником страховика, згідно положень пп. 9.8.2. Частини "Б" Договору страхування у випадку обрання страхувальником опції "пріоритет СТО" - за умови перерахування коштів на СТО для здійснення відновлюваного ремонту ТЗ або перерахування страхувальнику, якщо роботи по відновленню ТЗ вже оплачені, - на підставі кошторису ремонтних робіт, рахунків-факту, нарядів-замовлень, актів виконаних робіт та інших документів, які підтверджують вартість та факт виконання відновлюваного ремонту на СТО. При цьому перерахування проводиться безготівково на рахунок СТО, що надала рахунок або по факту виконання робіт - на підставі акту виконаних робіт та квитанції про сплату - на рахунок страхувальника.

Відповідно до п. 14 Частини "А" Договору страхування сторони також погодили пріоритет виплат - СТО.

Як встановлено судом, згідно Акту огляду транспортного засобу від 01.07.2024, копія якого наявна в матеріалах справи, застрахований ТЗ MERCEDES-BENZ/EQC 400 4MATIC, державний номер ВН4876YА отримав наступні пошкодження: кришка багажника, шильдик кришки багажника, задній бампер, структура заднього бампера, накладка бампера ліва.

Відповідно до виставленого Філією «Автомобільний Дім Одеса» Приватним акціонерними товариством «Одеса-Авто», код ЄДРПОУ 39108145, рахунку-фактури № [номер приховано] від 02.07.2024 та калькуляції до нього, вартість послуг з відновлюваного ремонту застрахованого транспортного засобу MERCEDES-BENZ/EQC 400 4MATIC, державний номер НОМЕР_2 , становить 128 283,80 грн., ПДВ 25 656,80 грн., а всього 153 940,79 грн.

У зв`язку зі зверненням страхувальника до позивача із заявою б/н від 01.07.2024 про виплату страхового відшкодування, на підставі Заяви про подію з додатками, Довідки НПУ № 3024182638852277 від 29.06.2024 про ДТП та рахунку-фактури № [номер приховано] від 02.07.2024, позивачем як страховиком згідно умов Договору страхування було визнано вищезазначену дорожньо-транспортну пригоду страховим випадком та прийнято рішення про виплату страхового відшкодування у загальній сумі 153 940,79 грн., про що складено Страховий акт № 3.24.03347-1 від 03.07.2024 (далі - Страховий акт), копія якого наявна в матеріалах справи.

За змістом Страхового акту вартість відновлювального ремонту транспортного засобу MERCEDES-BENZ/EQC 400 4MATIC, державний номер НОМЕР_2 , склала 153 940,79 грн. (з ПДВ).

Крім того, з вказаного Страхового акту також вбачається, що розмір страхового відшкодування визначався без врахування фізичного зносу.

Відповідно до вказаного Страхового акту щодо виплати страхового відшкодування на рахунок СТО, сума страхового відшкодування у розмірі 153 940,79 грн. (з ПДВ) була виплачена позивачем безпосередньо на рахунок СТО - Філії «Автомобільний Дім Одеса» Приватного акціонерного товариства «Одеса-Авто», код ЄДРПОУ 39108145, яке мало займатись ремонтом пошкодженого застрахованого ТЗ, що підтверджується платіжною інструкцією №68819724 від 05.07.2024, копія якої долучена до матеріалів справи.

В свою чергу, заперечень щодо факту здійснення позивачем виплати страхового відшкодування за Договором добровільного страхування наземних транспортних засобів "VIP" № 777.23.2819061 від 25.12.2023, за наслідками дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 29.06.2024, відповідачем суду не надано.

Окрім цього, на виконання пп. 9.8.2. Частини "Б" Договору страхування Філією «Автомобільний Дім Одеса» Приватного акціонерного товариства «Одеса-Авто» надано акт наданих послуг №[номер приховано] від 29.10.2024 на загальну суму 153 940, 79 грн., копія якого міститься в матеріалах справи.

За таких обставин суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджується виконання позивачем умов Договору страхування, а саме виплати страхового відшкодування страхувальнику в розмірі 153 940, 79 грн. (з ПДВ) у зв`язку із настанням страхового випадку шляхом перерахування вартості відновлювального ремонту транспортного засобу MERCEDES-BENZ/EQC 400 4MATIC, державний номер НОМЕР_2 , на рахунок Філії «Автомобільний Дім Одеса» Приватного акціонерного товариства «Одеса-Авто», код ЄДРПОУ 39108145 як СТО, що здійснювало відновлювальний ремонт вказаного транспортного засобу.

Суд звертає увагу на те, що згідно з п. 1.6. Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003, відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника (-ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу, відповідно до п. 2.3. Методики, це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.

Відповідно до ст. 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Водночас, як зазначено в прийнятих за результатами перегляду справ даної категорії постановах Верховного Суду від 25.07.2018 у справі №922/4013/17, від 20.03.2018 у справі №911/482/17, від 03.07.2019 у справі №910/12722/18, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати.

Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Отже, наявність рахунку-фактури № [номер приховано] від 02.07.2024, платіжної інструкції №68819724 від 05.07.2024 та акту наданих послуг №№[номер приховано] від 29.10.2024, за висновками суду, є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.

Як зазначалось судом вище, дорожньо-транспортна пригода, яка відбулась 29.06.2024 за участю застрахованого позивачем транспортного засобу MERCEDES-BENZ/EQC 400 4MATIC, державний номер НОМЕР_2 , визначена сторонами як страховий ризик, на випадок якого здійснювалось страхування, та майнова шкода, завдана страхувальникові позивача, була відшкодована позивачем відповідно до умов Договору страхування.

При цьому, постановою Київського районного суду м. Одеси від 29.07.2024 у справі № 947/21621/24 (провадження № 3/947/4331/24) встановлено, що дорожньо-транспортна пригода, яка відбулася 29.06.2024, сталась внаслідок порушення водієм ОСОБА_2 п. 12.1, 13.1 Правил дорожнього руху України, у зв`язку з чим останню визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді сплати на користь держави штрафу в розмірі 850,00 грн.

За змістом статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, установлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 108 Закону України» «Про страхування» страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов`язаних із нею фактичних витрат (ч. 1).

Якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки (ч. 2).

Статтею 993 ЦК України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Отже, з виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування свого обов`язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди відповідно до приписів статті 512 ЦК України відбувається фактична заміна кредитора у таких зобов`язаннях: у деліктному зобов`язанні винуватця; у зобов`язанні страховика за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснити відшкодування завданої шкоди, адже відповідні права потерпілого як кредитора переходять до страховика за договором добровільного майнового страхування.

Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 05.06.2018 у справі №910/7449/17, в такому випадку перехід прав кредитора від потерпілого до страховика за договором добровільного майнового страхування не зумовлює виникнення нових зобов`язань винуватця та страховика за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а відбувається виключно заміна кредитора як сторони у вже існуючих правовідносинах (в існуючих зобов`язаннях з відшкодування завданої шкоди: деліктному зобов`язанні винуватця; зобов`язанні страховика за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів).

Відтак, виплативши страхове відшкодування відповідно до умов Договору страхування, позивач в силу приписів статті 993 Цивільного кодексу України та статті 108 Закону України «Про страхування» набув права вимоги до відповідальної за заподіяні збитки особи.

Пунктом 1.8. статті 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що страховий поліс - єдина форма внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору.

В статті 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зазначено, що об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Системний аналіз положень цього Закону дає підстави для висновку, що у момент укладення договору обов`язкового страхування страховик приймає на себе зобов`язання відповідати перед невизначеним і невідомим заздалегідь колом осіб за майнову шкоду, завдану цим особам страхувальником відповідальності, тобто приймає на себе фінансові ризики виплати відшкодування завданої страхувальником іншій особі майнової шкоди.

Згідно з приписами ст. 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», згідно якої страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Судом за матеріалами справи встановлено, що станом на дату вчинення ДТП 29.06.2024 цивільно-правова відповідальність особи за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу марки NISSAN ROGUE SPORT, д.н.з. НОМЕР_1 , водій якого, ОСОБА_2 , вчинила дорожньо-транспортну пригоду, була застрахована в Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «Інтер-Поліс» на підставі Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії ЕР № 220950118 (далі - Поліс), з наступними умовами: франшиза - 0,00 грн.; ліміт страхової суми за шкоду майну - 160 000,00 грн. Поліс станом на момент вчинення ДТП 29.06.2024 був діючим.

З огляду на вищевикладене, до ТДВ «Експрес Страхування» як страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування, в межах виплаченої суми перейшло право вимоги до відповідача - ПрАТ «СК «Інтер-Поліс» як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в межах ліміту відповідальності, визначеному Полісом.

В свою чергу, правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв`язку з виплатою першим на користь потерпілої особи страхового відшкодування, засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої у деліктному зобов`язанні. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц.

Цивільним кодексом України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України). Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Отже, враховуючи норми ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 108 Закону України «Про страхування», якими регулюються правовідносини між сторонами у справі позивач, ТДВ «Експрес Страхування», виплативши страхове відшкодування потерпілому за Договором страхування, отримав від останнього права кредитора до ПАТ «СК «Інтер-Поліс», яке застрахувало цивільно-правову відповідальність водія транспортного засобу NISSAN ROGUE SPORT, державний номер НОМЕР_1 , перед третіми особами за шкоду, завдану внаслідок експлуатації цього транспортного засобу, та, відповідно, в межах виплаченої суми право вимоги до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в межах ліміту, встановленого Полісом.

При цьому, з урахуванням наявності Полісу ЕР № 220950118 у відповідача, договірних зобов`язань між власником транспортного засобу, який є винним у вчиненні ДТП, та страховою компанією відповідача, відповідальною особою є саме ПрАТ «СК «Інтер-Поліс», до якого правомірно заявлено позов.

Суд зазначає, що правила щодо відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені статтею 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Згідно пункту 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до ч. 36.6.ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.

Згідно ст. 94 Закону України «Про страхування» договором страхування може передбачатися франшиза, яка може бути умовною та безумовною. У разі зазначення в договорі страхування умовної франшизи страховик не відшкодовує частину збитку, яка не перевищує розмір франшизи, але відшкодовує збитки в повному обсязі, якщо збиток перевищує розмір франшизи.

У разі зазначення в договорі страхування безумовної франшизи страховик вираховує розмір франшизи при здійсненні страхової виплати за кожним страховим випадком.

Франшиза може встановлюватися у відсотках від страхової суми (страхової виплати), в абсолютному розмірі або в інших розрахункових одиницях, визначених договором страхування.

Вид та розмір франшизи зазначаються у договорі страхування.

В силу ст. 12 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Згідно із даними Договору страхування та Полісу франшиза становить 0,00 грн., а отже, враховуючи розмір завданого застрахованому позивачем транспортному засобу марки MERCEDES-BENZ/EQC 400 4MATIC, державний номер НОМЕР_2 , матеріального збитку та розмір права вимоги, яке перейшло до позивача в межах ліміту відповідальності відповідача за даним Полісом за спірним страховим випадком, розмір страхового відшкодування, яке просить стягнути позивач з відповідача, на суму франшизи зменшенню не підлягає.

Суд зазначає, що спеціальні норми Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов`язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

При цьому страховик винної у ДТП особи на підставі спеціальної норми статті 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» здійснює відшкодування витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Так, відповідно до статті 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Розрахунок коефіцієнту зносу деталей транспортного засобу здійснюється згідно з Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 № 142/5/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395) (далі - Методика).

Згідно пункту 2.4 Методики вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Згідно з пунктом 1.6 Методики фізичний знос КТЗ (його складників) - утрата вартості КТЗ (його складників), яка зумовлена частковою або повною втратою первісних технічних та технологічних якостей КТЗ (його складників) порівняно з вартістю нового подібного КТЗ (його складників).

Фізичний знос може розраховуватись у вигляді коефіцієнта фізичного зносу складників залежно від технічного стану КТЗ, який відображає взаємозв`язок умов експлуатації і технічного стану КТЗ з вартістю його складників. Фізичний знос може також визначатись шляхом урахування погіршення технічного стану КТЗ унаслідок отриманих і усунених пошкоджень залежно від вартості їх усунення.

При цьому відповідно до розділу VIII Методики щодо визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику КТЗ, вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості.

Водночас, відповідно до пункту 7.38, 7.39 Методики значення коефіцієнту фізичного зносу (ЕЗ) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує визначених пунктом 7.38 Методики строків (5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років - для мототехніки).

Винятком стосовно використання зазначених вимог є: а) якщо КТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний); б) якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації; в) якщо КТЗ експлуатувалося в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4.

При цьому згідно правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №910/3867/16, від 01.02.2018 у справі № 910/22886/16, від 12.03.2018 у справі №910/5001/17, у разі, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.

Отже, виходячи з указаної норми, застосування коефіцієнту зносу на складові частини (деталі) пошкодженого автомобіля є обов`язковим.

З доданої до позовної заяви копії свідоцтва серія та № НОМЕР_4 про реєстрацію транспортного засобу марки MERCEDES-BENZ/EQC 400 4MATIC, державний номер НОМЕР_2 , вбачається, що даний автомобіль є 2023 року випуску, тобто на момент ДТП 29.06.2024 строк експлуатації вказаного транспортного засобу не перевищував 7 років, а тому відсутні підстави для вирахування зносу відповідно до вимог пункту 7.38 вказаної Методики.

Так, згідно пункту 35.1 статті 35 названого Закону для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 вказаного Закону страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.

Водночас, стаття 37 зазначеного Закону містить вичерпний перелік підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування. У силу підпункту 37.1.4 пункту 37.1 вказаної норми підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Оскільки вказані у підпункті 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» строки є присічними і поновленню не підлягають, тому з їх спливом у страховика виникає право на відмову у виплаті страхового відшкодування.

Так, з системного аналізу норм Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вбачається, що законодавець передбачає дві підстави для виплати страхового відшкодування потерпілому. Перша з них обумовлена статтею 35 сказаного Закону, тобто шляхом звернення потерпілого до страховика з відповідною заявою про таке відшкодування. Другий спосіб надає можливість потерпілому звернутися безпосередньо до суду з позовом до страховика про відшкодування шкоди та ухвалення судом відповідного рішення. Вказане випливає зі змісту пункту 36.1 статті 36 названого Закону, згідно з яким рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається страховиком, у тому числі, на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.

Отже, визначений Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядок звернення потерпілого до страховика з заявою про здійснення страхового відшкодування не є досудовим порядком урегулювання спору, визначеним як обов`язковий у розумінні статті 124 Конституції України, а становить собою позасудову процедуру здійснення страхового відшкодування, яка не виключає право особи звернутися безпосередньо до суду з позовом про стягнення відповідного відшкодування.

При цьому положення підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків, як підстави для відмови у відшкодуванні, стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі №465/4287/15, постановах Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21.08.2018 у справі №227/3573/16-ц, від 24.04.2019 у справі №643/19957/15-ц.

Водночас, суд зауважує, що держава може стимулювати до вирішення правових спорів у межах відповідних позасудових процедур, утім, їх використання є правом, а не обов`язком особи, а відтак не повинно позбавляти її можливості на судовий захист права, яке є порушеним уже в силу самого факту заподіяння шкоди дорожньо-транспортною пригодою.

Згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Так, позивачем, ТДВ «Експрес Страхування» реалізовано своє право кредитора шляхом пред`явлення вимоги до ПАТ «СК «Інтер-Поліс», а саме звернення із заявою №3.24.03347 від 16.08.2024 про виплату страхового відшкодування у розмірі 153 940, 79 грн., факт надсилання якої на електронну адресу відповідача - [пошта прихована] підтверджується відповідною роздруківкою електронного листа з вкладенням уповноваженого представника ТДВ «Експрес Страхування», адресованого ПрАТ «СК «Інтер-Поліс».

Водночас, із вказаної роздруківки неможливо встановити дату надсилання електронного листа, проте відсутність у матеріалах справи доказів отримання відповідачем заяви (претензії) позивача за вих. №3.24.03347 від 16.08.2024 на виплату страхового відшкодування не обмежує позивача в праві безпосереднього звернення до суду, яке було ним реалізоване 11.07.2025, тобто в межах строку, встановленого підпунктом 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», на власний розсуд обравши один з можливих способів захисту, що відповідно до приписів чинного законодавства є правомірним.

В свою чергу, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що власник ТЗ та страховик, до якого перейшло право вимоги, до відповідача як страховика винної в ДТП особи не звертались.

При цьому судом враховано, що у разі звернення особи із заявою безпосередньо до суду, страховик не обмежений в праві та не позбавлений можливості визнати позов та сплатити страхове відшкодування або ж наводити свої заперечення проти позову у разі їх наявності, чим відповідач скористався, надавши суду заперечення проти позову, викладені у відзиві.

Таким чином, оскільки в порушення пункту 36.2 статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" відповідач страхове відшкодування не здійснив, залишивши вимогу позивача без задоволення, останній звернувся до суду з позовом про стягнення суми страхового відшкодування у розмірі 153 940,79 грн. в порядку суброгації.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсними чи розірвання Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів "VIP" № 777.23.2819061 від 25.12.2023 та/або Полісу ЕР №220950118 та/або їх окремих положень суду не надано.

При цьому, відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.

Натомість, заперечуючи проти позову у відзиві відповідач, посилаючись на викладену Верховним Судом у постанові №914/1319/16 від 14.06.2017 правову позицію зазначив, що оскільки ремонт пошкодженого транспортного засобу не було проведено, позовні вимоги в частині ПДВ та витрат не пов`язаних з ДТП (мийка та прибирання) мають бути зменшені на цю суму. Крім цього, відповідач також зазначив, що власник пошкодженого транспортного засобу та страховик, до якого перейшло право вимоги в порядку ст. 33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не зверталися до відповідача, як страховика винуватця ДТП. При цьому, позивачем у порушення норм ст. 34 вказаного Закону не було надано фото пошкодженого транспортного засобу, не проведено огляд транспортного засобу за участі представника відповідача, внаслідок чого позивач своїми діями позбавив можливості відповідача визначити розмір шкоди.

У свою чергу, судом взято до уваги позицію позивача, який у відповіді на відзив б/н від 19.08.2025 наголосив на неможливості надання для огляду автомобіля в пошкодженому стані, оскільки позивач не є власником автомобіля MERCEDES-BENZ/EQC 400 4MATIC, д.р.н. НОМЕР_2 , та не може його надати для огляду.

Незгода учасників страхових та деліктних правовідносин з розміром заподіяної шкоди і відповідно страховим відшкодуванням може реалізовуватися шляхом подання відповідних доказів при розгляді справи та завдяки принципу змагальності сторін (постанова Верховного Суду від 21.12.2018 року у справі № 910/22554/17).

Водночас, за умови надання позивачем до суду доказів понесених витрат на відновлюваний ремонт пошкодженого транспортного засобу у розмірі 153 940, 79 грн., що підтверджується рахунком-фактурою № [номер приховано] від 02.07.2024, платіжною інструкцією №68819724 від 05.07.2024 та актом наданих послуг №№[номер приховано] від 29.10.2024, наданим СТО Філія «Автомобільний Дім Одеса» ПАТ «Одеса-АВТО», відповідачем під час розгляду справи не надано доказів на спростування визначеного позивачем розміру страхового відшкодування, а також не надано клопотань про призначення автотоварознавчої експертизи або результатів проведення такої експертизи на замовлення відповідача тощо, позаяк відповідач обмежився запереченнями проти позову з посиланням на норми спеціального законодавства та практику Верховного Суду.

Також суд зазначає, що відповідно до п. 36.2. ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.

Таким чином, у разі, якщо страхові суми не перераховуються безпосередньо потерпілому (позивачу), а спрямовуються на придбання у платника податку на додану вартість послуг по ремонту, заміщенню, відтворенню застрахованого об`єкта чи товарно-матеріальних цінностей, які мають бути використані в процесі його ремонту (запчастини та інші витратні матеріали тощо), то розрахунок суми виплат на таке придбання здійснюється з урахуванням сум податку на додану вартість, які включаються до вартості й виділяються окремим рядком у розрахункових документах.

Водночас, у разі якщо придбання послуг по ремонту, заміщенню, відтворенню застрахованого об`єкта чи товарно-матеріальних цінностей, які мають бути використані в процесі його ремонту, здійснюється у неплатника податку на додану вартість, то розрахунок сум виплати здійснюється без урахування сум ПДВ.

У відповідності до частин 1,2 статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Відтак, в силу приписів частини 2 статті 14 Цивільного кодексу України страховик не може бути примушений до виплати ПДВ у складі суми страхового відшкодування за винятком випадку, коли сума ПДВ нарахована та сплачена на користь виконавця послуг з ремонту пошкодженого об`єкта, який (виконавець), в свою чергу, має бути платником ПДВ.

Як встановлено судом, виплата страхового відшкодування здійснена позивачем безпосередньо на рахунок СТО Філія «Автомобільний Дім Одеса» ПАТ «Одеса-АВТО», ЄДРПОУ 39108145, якою здійснювався ремонт автомобіля.

При цьому, як вбачається з рахунку-фактури № [номер приховано] від 02.07.2024 та акту наданих послуг №№[номер приховано] від 29.10.2024, послуга мийки та прибирання, про неналежне врахування якої позивачем зазначав відповідач, була надана саме під час проведення ремонтних робіт ТЗ MERCEDES-BENZ/EQC 400 4MATIC, державний номер НОМЕР_2 .

Наведене в сукупності спростовує твердження відповідача про безпідставне включення до розрахунку страхового відшкодування ПДВ та витрат, не пов`язаних з ДТП.

Суд зауважує, що стаття 34 «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не містить обов`язок позивача як страховика особи, яка має право на отримання відшкодування (потерпілого у ДТП) надати до страховика, де застрахована цивільно-правова відповідальність особи, відповідальної за завдані збитки, застрахований транспортний засіб в пошкодженому вигляді для огляду.

Окрім цього, пункт 33.3. ст.33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» стосується власників пошкодженого майна, у випадку коли власник звертається безпосередньо до страховика, де застрахована цивільно-правова відповідальність особи, відповідальної за завдані збитки. Даним пунктом не передбачено обов`язок такого страховика надати до страховика, де застрахована цивільно-правова відповідальність особи, відповідальної за завдані збитки, транспортний засіб в пошкодженому вигляді для огляду.

Враховуючи вищевикладене, оскільки на момент прийняття рішення доказів на підтвердження факту виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо сплати позивачу суми виплаченого страхового відшкодування в добровільному порядку суду не надано, як і належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та відповідачем не спростовані, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 153 940, 79 грн. страхового відшкодування в порядку суброгації підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 9 Цивільного кодексу України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов`язань у зазначеній сфері визначено статями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України, чинного на момент виникнення спірних правовідносин та нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 992 Цивільного кодексу України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Приписами статті 34 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції на час спірних правовідносин) встановлено, що у разі прострочення здійснення страхової (регламентної) виплати з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на її отримання, крім страхових виплат особі, яка проводить чи провела лікування потерпілої фізичної особи, особі, яка здійснює чи здійснила ремонт транспортного засобу, та регламентних виплат, які здійснюються МТСБУ відповідно до пункту 4 частини першої статті 43 цього Закону, страховик (МТСБУ) сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня, за кожний день прострочення.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статей 524 та 533 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов`язання зі сплати коштів.

Статтею 979 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі настання страхового випадку страховик зобов`язаний виплатити страхувальнику грошову суму (страхову виплату).

Таким чином, правовідношення, в якому страховик у разі настання страхового випадку зобов`язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов`язанням, а правовідношення з відшкодування шкоди в порядку регресу, які склалися між сторонами у справі, що розглядається, також є грошовим зобов`язанням.

Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена в розділі «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 Цивільного кодексу України, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань. Відтак, приписи розділу І книги 5 Цивільного кодексу України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Отже, грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і факту завдання майнової шкоди іншій особі.

Таким чином, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц вказала, що приписи статті 625 Цивільного кодексу України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.

Позивач у своїй позовній заяві вказує, що 29.06.2024 надіслав на електронну пошту відповідача ([пошта прихована], які зазначені на веб-сайті відповідача https://inter-policy.com/) заяву про виплату страхового відшкодування, а отже відповідач мав здійснити виплату страхового відшкодування до 29.09.2024.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо виплати страхового відшкодування у законодавчо визначений строк, позивачем на підставі пункту 36.5 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» нараховано за період з 30.09.2024 по 19.06.2025 пеню, індекс інфляції та 3% річних у розмірі 53 511,19 грн., з яких за вказаний період: індекс інфляції - 18 452,42 грн., пеня (подвійна облікова ставка НБУ) - 31 734,33 грн., 3 % річних - 3 324,44 грн.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Визначаючи розмір заборгованості, зокрема, в частині пені, процентів річних та втрат від інфляції суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку в частині пені, процентів річних та втрат від інфляції .

За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

При цьому перебіг часу, за який нараховуються пеня, проценти річних та інфляційні втрати, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

У статті 254 вказаного нормативно-правового акту визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Як встановлено судом, з наданих позивачем матеріалів не вбачається за можливе встановити дату направлення позивачем заяви про виплату страхового відшкодування № 3.24.203347 від 16.08.2024 на адресу відповідача, та, окрім цього, останнім факт отримання такої заяви не підтверджено, відтак, з урахуванням приписів пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» строк прийняття відповідачем рішення про виплату позивачу страхового відшкодування та здійснення такої виплати, або відмови у здійсненні виплати з наданням належного обґрунтування відмови має обраховуватись з урахуванням дати звернення з даною позовною заявою 11.07.2025, що виключає можливість стягнення здійснених позивачем нарахувань за період 30.09.2024 по 19.06.2025 та, відповідно, підстав для задоволення вимог про стягнення пені, процентів річних та інфляційних втрат.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Таким чином, з урахуванням частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інтер-Поліс» (вул. Володимирська, 69, м. Київ, 01033; код ЄДРПОУ 19350062) на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» (просп. Степана Бандери, 22, м. Київ, 04073; код ЄДРПОУ 36086124) 153 940 (сто п`ятдесят три тисячі дев`ятсот сорок) грн. 79 коп. страхового відшкодування та 1975 (одну тисячу дев`ятсот сімдесят п`ять) грн. 65 коп. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 05 листопада 2026 року.

Суддя А.М. Селівон