Рішення № 141292907 у справі № 335/5170/26 від 09.11.2026

Справа № 335/5170/26

Пр.2/336/4360/2026

09.11.26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 року м.Запоріжжя

Шевченківський районний суд м.Запоріжжя у складі: головуючого судді: Вайнраух Л.А., за участі секретарки судового засідання: Коваль О.В., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №№ 335/5170/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про зміну (збільшення) розміру аліментів,-

без повідомлення (виклику) сторін (учасників справи), -

ВСТАНОВИВ:

12.05.2026 за допомогою системи «Електронний суд» представниця позивачки адвокат Бойко О.В. в інтересах позивачки звернулась до Вознесенівського районного суду м.Запоріжжя із зазначеним позовом, за змістом якого просить змінити розмір аліментів, які стягуються з відповідача на користь позивачки на підставі рішення Пологівського районного суду Запорізької області від 11.02.2019 у справі №324/2279/18, шляхом збільшення їх щомісячного розміру з 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) на 1/3 частину від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дітьми повноліття.

За змістом позову з 21.12.2016 сторони перебували у шлюбі, який розірваний в судовому порядку на підставі рішення суду від 27.11.2020, мають двох спільних малолітніх доньок ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які перебувають на утриманні позивачки.

На підставі рішення Пологівського районного суду Запорізької області від 11.02.2019 у цивільній справі №324/2279/18 з відповідача на користь позивачки стягуються аліменти на утримання спільних дітей сторін у вказаному розмірі. Виконавчий лист, виданий на підставі рішення суду, перебуває на примусовому виконанні у відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції в межах виконавчого провадження ВП №58814911. Інше виконавче провадження ВП №29822347 щодо стягнення з відповідача аліментів на утримання іншої дитини - сина, відповідно до тверджень сторони позивача завершено у зв?язку із досягненням дитиною повноліття.

Крім того, як вказано у позовній заяві, у жовтні 2025 року відповідач мобілізований до лав ЗСУ, проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , в повному обсязі сплатив заборгованість зі сплати аліментів, яка існувала до цього часу. При цьому, до мобілізації відповідача розмір аліментів на утримання обох дітей становив 3 196,00 гривень, що не є достатнім для належного виховання та розвитку.

Представниця позивача стверджує, що купівельна спроможність позивачки суттєво знизилась, а потреби дітей зросли, як і рівень інфляції, життєві обставини сторін тощо. Наразі позивачка не працює, перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Дистанційна форма навчання дітей зумовила придбання для їх навчання двох ноутбуків у кредит, на чому також наголошено у позовній заяві. Оскільки матеріальне становище відповідача покращилось, у нього відсутні інші аліментні зобов?язання, а обставини, які враховуються для визначення розміру аліментів, змінились, сторона позивача вважає заявлені вимоги обґрунтованими.

Із посиланням на приписи ст. 180-182, 195, 196 СК України представниця позивача просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі у визначений нею спосіб, діючи в інтересах позивачки.

Ухвалою Вознесенівського районного суду м.Запоріжжя від 15.05.2026 матеріали цивільної справи скеровані за територіальною підсудністю до Шевченківського районного суду м.Запоріжжя.

Справу передано в провадження визначеного головуючого судді на підставі протокола автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.06.2026.

Ухвалою судді від 24.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Визначено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву. У зазначений строк відповідач має право надіслати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 178 ЦПК України, і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем. Роз?яснено, що відповідно до ч.4 ст.178 ЦПК України, одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду, копію відзиву та доданих до нього документів відповідач зобов`язаний надіслати іншим учасникам справи. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч.8 ст.178 ЦПК України). Згідно з ч.1 ст.193 ЦПК України у строк для подання відзиву відповідач має право пред`явити зустрічний позов, що також роз?яснено відповідачу. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву, як вказано в ухвалі суду. Встановлено позивачу 5-денний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив, а відповідачу - заперечень (з дня отримання відповіді на відзив), які мають відповідати вимогам ч.3-5 ст.178 ЦПК України, а також одночасно з поданням до суду повинні бути надіслані іншим учасникам справи (у копіях).

Також роз`яснено третій особі згідно з ч.4 ст.181 ЦПК України право подати пояснення щодо позову в 15-денний строк із дня вручення даної ухвали, а щодо відзиву - протягом 5 днів із дня його отримання, які мають відповідати вимогам ч.3-6 ст.178 ЦПК України.

За нормою ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Відповідних клопотань до матеріалів справи не скеровано.

Відповідач відзиву на позовну заяву, клопотань та заяв до справи не скеровував, не скориставшись відповідним процесуальним правом. В порядку ч.1 ст.131 ЦПК України відповідач про зміну адреси проживання суд не повідомляв. Копія ухвали суду скеровувалась відповідно до відомостей, наявних у Єдиній інформаційній системі соціальної сфери, як встановлено судом з відповіді на електронний запит (до надіслання справи за підсудністю), проте конверт повернувся до суду без вручення, що надає суду підстави для ухвалення рішення.

На виконання свого процесуального обов?язку, визначеного абз.2 ч.1 ст.177 ЦПК України, надіслання копії позовної заяви із додатками здійснено стороною позивача при зверненні до суду, що підтверджено належними та допустимими доказами.

Клопотань про зупинення провадження у справі від сторони відповідача не надходило, при цьому, зупинення провадження у справах даної категорії не застосовується, що випливає з усталеної судової практики Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України), позаяк таке правило може порушувати право дитини на утримання та ефективний судовий захист. Так, пункт 2 частини 1 статті 251 ЦПК України в справах про стягнення аліментів на дитину, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення суперечить статтям 8, 51, 55 Конституції України. Відповідний висновок зробив Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в постанові від 30 червня 2026 року у справі № 699/1569/25.

Інших процесуальних дій у справі судом не вчинено за відсутності відповідних клопотань, зустрічної позовної заяви у даній справі не подано.

Копія ухвали суду доставлена третій особі до кабінету в системі «Електронний суд».

Підстав для оголошення перерви та / або відкладення судового засідання відповідно до положень ст.223, 240 ЦПК України судом не встановлено.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у зв`язку із тим, що розгляд справи проводиться за відсутності учасників справи, не здійснюється згідно з ч.2 ст. 247 ЦПК України.

Відповідно до ч.1,8 ст.279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків.

Розглянувши позовну заяву, дослідивши наявні письмові докази на предмет їх належності, допустимості та достовірності, як кожного доказу окремо, та і у сукупності та взаємозв`язку, суд встановив фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, які склалися між сторонами, та дійшов висновку про те, що позов не підлягає задоволенню у зв`язку із таким.

Судом встановлено, що сторони у даній справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 21.12.2016 по 29.12.2020, що підтверджено рішенням Пологівського районного суду Запорізької області у цивільній справі №324/1146/20, пр.№2/324/467/2020 від 27.11.2020, яке набрало законної сили 29.12.2020.

Так, судом ухвалено позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задовольнити, шлюб, зареєстрований 21 грудня 2016 року Виконавчим комітетом Пологівської сільської ради Пологівського району Запорізької області, актовий запис №38, між ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , і ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , - розірвати. Після розірвання шлюбу ОСОБА_5 залишити прізвище « ОСОБА_7 » (веб-посилання на текст судового рішення: https://reyestr.court.gov.ua/Review/93495152).

В мотивувальній частині рішення встановлено, що «сторони є батьками малолітніх доньок ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується відповідними копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_2 , виданого повторно 03 січня 2018 року, та серії НОМЕР_3 від 26 вересня 2018 року».

За приписами ч.2 ст.114 СК України у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Згідно з ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Також судом встановлено, що згідно з рішенням Пологівського районного суду Запорізької області у цивільній справі №324/2279/18, пр.2/324/189/2019 від 11.02.2019 ухвалено позов ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_8 , про стягнення аліментів на утримання дітей задовольнити частково, стягнуто з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) аліменти у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно на утримання доньок ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до їх повноліття, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на одну дитину та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, в іншій частині позову відмовити. Стягнення аліментів почати з 13 грудня 2018 року.

Рішення набрало законної сили 14.03.2019 (веб-посилання на текст судового рішення: https://reyestr.court.gov.ua/Review/80498104), 04.04.2019 судом видано виконавчий лист.

Відповідно, під час розгляду вказаної справи встановлено, що сторони є батьками малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , також до справи долучено копії відповідних свідоцтв про народження вказаних осіб, на їх утримання стягнуто аліменти з батька дітей в судовому порядку до досягнення ними повноліття.

Вказане рішення суду про стягнення аліментів звернуто до примусового виконання, виконавче провадження здійснюється відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції (ВП №58814911).

Згідно з відомостями щодо здійснення виконавчого провадження, долученими стороною позивача, зокрема, постанови старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Мельникова О.А. від 02.12.2025 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника відповідач отримує дохід у військовій частині НОМЕР_1 . Таким чином, 25% щомісячного доходу (заробітку) відповідача стягується з ОСОБА_2 на утримання обох дітей (єдина частка).

З досліджених документів з виконавчого провадження судом також встановлено, що стягувачем є саме ОСОБА_1 , що свідчить про зміну прізвища матір?ю дітей, що підтверджено також копією свідоцтва про шлюб ОСОБА_5 та ОСОБА_9 серії НОМЕР_6 від 17.03.2023, актовий запис №59 від 17.03.2023.

Доказів складу сім?ї, приналежності житла, в якому мешкає родина, народження іншої дитини у шлюбі із ОСОБА_9 стороною позивача не долучено.

Згідно з розрахунком заборгованості, здійсненим старшим державним виконавцем Мельниковим О., заборгованість зі сплати аліментів станом на 01.05.2026 відсутня, при цьому з січня 2025 року по серпень 2025 року розмір аліментів становить 3 196,00 гривень, у вересні 2025 року - 5 179,58 гривень, у жовтні 2025 року - 9 058,07 гривень, у листопаді 2025 року - 30 939,47 гривень, у грудні 2025 року - 18 174,74 гривень, у січні 2026 року - 30 728,36 гривень. Таким чином, з часу проходження військової служби розмір аліментів, що стягується з відповідача на утримання дітей, суттєво збільшився, без ініціювання стороною стягувача інших судових проваджень щодо зміни їх розміру.

Підставою для звернення до суду позивачки стало те, що з часу ухвалення вказаного вище рішення про стягнення аліментів витрати на утримання дітей суттєво збільшились, проте їх розмір не доведено. Сторона позивача наголошує на тому, що є принциповим суттєвий час, що сплинув з часу ухвалення рішення Пологівським районним судом Запорізької області про стягнення аліментів. Крім того, матеріальний стан відповідача поліпшився. Він припинив сплачувати аліменти на користь іншої дитини (сина), який досягнув повноліття. Відповідних доказів до позовної заяви не долучено.

Проте, суд за даними з Єдиного державного реєстру судових рішень встановив, що згідно з рішенням Пологівського районного суду Запорізької області у цивільній справі №324/1268/19, пр.2/324/578/2019 від 08.11.2019 позов ОСОБА_2 задоволено частково, зменшено розмір аліментів, стягнутих рішенням Пологівського районного суду Запорізької області від 27.09.2011 у справі №2-621/2011 з ОСОБА_2 , 1978 року народження, уродженця с.Гусарка Куйбишевського району Запорізької області, на користь ОСОБА_10 на утримання сина ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , з 1/4 до 1/5 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до повноліття дитини, починаючи з дня набрання даним рішенням законної сили, в задоволенні позову в іншій частині відмовити.

Рішення набрало законної сили 14.12.2019 (веб-посилання на текст судового рішення: https://reyestr.court.gov.ua/Review/86615405). Беручи до уваги вік дитини, вказаний у рішенні суду, стягнення аліментів на утримання ОСОБА_12 дійсно припинено у зв?язку із досягненням ним повноліття ІНФОРМАЦІЯ_8 . На переконання суду, припинення обов?язку з утримання іншої неповнолітньої дитини, не є самостійною підставою для збільшення витрат на утримання спільних дітей сторін.

Крім того, судом встановлено відповідно до даних довідок про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 27.04.2023, що позивачка та її доньки з 11.04.2022 є внутрішньо переміщеними особами, наразі мешкають у АДРЕСА_2 . При цьому, позивачка з 03.06.2014 зареєстрована за місцем постійного проживання у м.Пологи Пологівського району Запорізької області, як підтверджено згідно з довідкою від 26.04.2023 про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру, що долучена у засвідченій копії. Тотожні відомості щодо адреси реєстрації спільних дітей сторін містяться у довідках від 27.04.2023, тобто, діти перебувають на утриманні матері. Поряд з цим, чи зумовлює зміна місця проживання позивачки додаткові витрати, що має вплив саме на її фінансовий стан, матеріали справи відповідних відомостей не містять. Також не долучено доказів відсутності самостійного доходу ОСОБА_1 .

Слід наголосити, що за приписами ч.2-4 ст.83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Так, сторони не були позбавлені права заявити клопотання про витребування доказів, про їх забезпечення, зокрема, шляхом допиту свідків, реалізуючи свої процесуальні права та можливості для доведення наявних вимог та заперечень, в разі їх наявності.

Разом з цим, як передбачено ч.5-7 ст.81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 77 ЦПК України врегульовано, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Так, з урахуванням критеріїв належності доказів відносно предмета доказування, визначених вказаною вище нормою, суд не приймає долучені стороною позивача докази придбання двох ноутбуків, адже у доданих до позовної заяви фіскальних чеках не вказано даних покупця, крім того, не доведено їх використання дітьми для їх потреб в навчанні, інших потреб. В будь-якому разі, зміна розміру аліментів, що стягуються, не може бути пов?язана, за загальним правилом, із здійсненням разової витрати, хоча вона й є значною, натомість може бути підставою для ініціювання судового провадження про стягнення додаткових витрат на утримання дітей.

Інші докази в матеріалах справи відсутні.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд виходить з таких норм чинного законодавства.

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

За змістом ч.2 ст.18 СК України суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін. Так, способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є зміна правовідношення.

Стаття 8 СК України врегульовує, якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім`ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За приписами ч.1,2 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, зміна правовідношення.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Сімейні спори, які стосуються інтересів дітей та їх батьків, необхідно розглядати з урахуванням принципів правового статусу дитини, які закріплені у Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 21 грудня 1995 року), зокрема, при ухваленні всіх рішень, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси мають першорядне значення і повинні повністю й ефективно дотримуватися, держава має позитивні зобов`язання щодо дітей, щоб будь-які вжиті заходи ніколи не шкодили їхньому здоров`ю та розвитку (забезпечує у максимально можливій мірі безпечне життя і здоровий розвиток дитини).

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц вказала, що положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Згідно з положеннями до ч.1,2 ст.24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 242 ЦК України встановлено, що батьки є законними представниками своїх малолітніх та/чи неповнолітніх дітей.

У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Похідний характер означає відсутність пріоритету інтересів батьків над інтересами дитини та переважність права захисту прав дитини, а тому у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин кожної конкретної справи, а вже тільки потім - права батьків. Подібний висновок Верховний Суд зробив у постанові від 23 грудня 2020 року у справі № 712/11527/17.

Згідно з ч.1,2 ст.27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ст.150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Згідно з ч.1 ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Як врегульовано ч.3 ст.181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

За нормою ч.2 ст.182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Згідно з приписами ст.183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.

Статтею 192 СК України передбачено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Так, конструкція зазначеної статті визначає альтернативні підстави для застосування положень про зміну розміру аліментів. Це зокрема, зміна матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.

У постанові Верховного Суду України від 05.02.2014 у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

Крім того, за змістом ч.1 ст.71 Закону України "Про виконавче провадження" порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України.

Враховуючи встановлені фактичні обставини справи та наведені нормативні положення, суд дійшов висновку про те, що позивачка має невід?ємне право на звернення до суду із вказаним позовом, проте не довела обґрунтованість заявлених позовних вимог. Так, зміни майнового стану позивачкою не доведено. Зміна сімейного стану позивачки у зв?язку із укладенням другого шлюбу, навпаки, свідчить на користь його поліпшення. Зміни стану здоров?я позивачкою не підтверджено, як і зміни стану здоров?я дітей. Відсутні докази й щодо щомісячного доходу позивачки та його зміни на користь зменшення або взагалі відсутності самостійного заробітку, не доведено збільшення щомісячних витрат на утримання дітей, про які стверджується у позовній заяві. В даному випадку суд не може покласти в основу рішення виключно ту обставину, що рівень цін збільшився, без врахування конкретно визначених щомісячних витрат. Доводи сторони позивача щодо перебування іншої дитини у неї на утриманні не підтверджені в жодний спосіб. Крім того, як встановлено судом, з урахуванням перебування відповідача в складі Збройних Сил України, розмір щомісячних відрахувань в рахунок аліментних виплат зазнав суттєвих змін, що видно з наданого розрахунку, при цьому, виключно у бік збільшення. Окремо слід наголосити, що факт припинення сплати аліментів на утримання сина відповідача у зв?язку із досягненням ним повноліття не свідчить про одночасну необхідність стягнення цих коштів на утримання спільних дітей сторін, за відсутності відповідних та доведених в належний спосіб потреб для цього. Суд має враховувати, що статус військовослужбовця та розмір грошового забезпечення ОСОБА_2 не свідчить про відсутність власних потреб відповідача та достатність або, навіть, надмірність цього грошового забезпечення.

Так, у даній справі не надано належних та допустимих доказів щодо розміру щомісячних особистих витрат та коштів, необхідних на утримання як позивача, так і відповідача, їх дітей, стану здоров`я дітей, наявності інших особливих потреб. Інші відомості, які дозволять суду дійти протилежних висновків за результатами розгляду даної справи відсутні.

На переконання суду, встановлений чинним законодавством мінімальний гарантований розмір аліментів, враховуючи останні дані виконавчого провадження щодо відрахувань з грошового забезпечення відповідача, необхідний для задоволення щомісячних витрат спільних дітей сторін, дотриманий, без зміни попереднього рішення суду. При цьому, у рішенні Пологівського районного суду Запорізької області чітко визначено, що розмір аліментів, що стягуються, не може бути меншим ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Коректність розрахунку державного виконавця не є предметом розгляду у даній справі. Але, беручи до уваги розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, що визначений на 2026 рік згідно зі ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», у порівнянні із розміром аліментів, що стягуються з відповідача, суд приходить до висновку, що фактично є дотриманим і мінімальний рекомендований розмір аліментів з врахуванням приписів ч.2 ст.182 СК України.

Разом з цим, окремо суд наголошує, що утримання дітей є спільним обов`язком батьків, відповідно, позивачка також має виконувати свій обов`язок із забезпечення їх потреб.

У постанові від 26.10.2022 у справі №759/22898/20 Верховним Судом зроблено висновок про те, що аналіз положень статті 192 СК України свідчить про те, що зміна розміру аліментів може мати під собою і зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки). Крім того, при розгляді позовів, заявлених з зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки стаття 192 С К України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»). Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 05.02.2014 у справі № 6-143 цс 13 і ця судова практика є незмінною.

Так, визначаючи розмір аліментів на утримання дитини, суд зобов`язаний врахувати всі обставини, зазначені в ч.1 ст.182 СК України: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Враховуючи наведені вище висновки суду, - інших обставин, що мають істотне значення та зумовлюють за результатами розгляду даної справи зміну розміру аліментів у бік збільшення частки доходу (заробітку) відповідача, що стягується на утримання дітей, - за відсутності достатніх доказів, не встановлено.

Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.1,2 ст.77 ЦПК України).

Відповідно до ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

У ч.1-3 ст.89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Тому, враховуючи встановлені судом обставини, суд ухвалює рішення про відмову у задоволенні позову, за недоведеності стороною позивача підстав для зміни розміру аліментів.

За приписами ч.1 ст.133, ч.1 ст.141 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з цим, за змістом ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує ряд критеріїв, а саме: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

З урахуванням наведених критеріїв, оскільки звернення позивача до суду не є наслідком протиправних дій відповідача, сторона позивача була звільнена від сплати судового збору у даній справі згідно з п.3 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», беручи до уваги приписи ч.6 ст.141 ЦПК України судові витрати (щодо судового збору) необхідно компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст. 2, 7, 10, 12-13, 49, 76-82, 89, 133, 141, 174, 178, 191, 229, 223, 240, 245, 247, 258-259, 263-265, 268, 272-273, 274-279 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про зміну (збільшення) розміру аліментів відмовити.

Судові витрати (щодо судового збору) компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Реквізити сторін та третьої особи:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса фактичного місця проживання як внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_3 .

Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції, код ЄДРПОУ 43315529, адреса місцезнаходження: м.Запоріжжя, вул.Приходська, буд.58.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду складено та підписано 09.11.2026.

Суддя Л.А. Вайнраух