Номер провадження: 22-ц/813/3817/26
Справа № 504/1901/25
Головуючий у першій інстанції Вінська Н. В.
Доповідач Погорєлова С. О.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.09.2026 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: Погорєлової С.О.
суддів: Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С.
за участю секретаря: Турик А.Ф.к.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Південне міжрегіональне управління міністерства юстиції (м. Одеса) Управління державної реєстрації актів цивільного стану в Одеській області про встановлення факту родинних відносин, встановлення факту смерті особи, на рішення Доброславського районного суду Одеської області, постановлене під головуванням судді Вінської Н.В. 17 червня 2025 року у с-щі Доброслав Одеської області, -
встановила:
У травні 2025 року представник ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про встановлення факту смерті, в якому просила встановити факт родинних відносин, а саме, що померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Плзень Чеської республіки (чеськ. Plzen) ОСОБА_2 є двоюрідним братом заявниці - ОСОБА_1 , а також встановити факт смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце смерті: м. Пльзень, район Іжні Пржедмєсті 1128, Чеська Республіка.
В обґрунтування заяви ОСОБА_1 зазначає, що 17.04.2025 року уряд міського району Плзень видав свідоцтво про смерть ОСОБА_2 і вніс у книгу реєстрації смертей Відділу реєстрації актів цивільного стану актовий запис про смерть №260 у Чеській республіці. Для репатріації (перевезення праху померлого з Чехії в Україну) заявницею в порядку, визначеному Митним кодексом України та Закону України «Про поховання та похорону справу», необхідно встановити факт родинних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Матір`ю заявниці ОСОБА_1 є ОСОБА_3 , що підтверджено свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 20.03.1968 року.
Бабуся ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , народилась в с. Спаське Татарбунарському pайоні Одеської області, і померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 65 років, це підтверджується свідоцтвом про смерть, копія якої надається. Тобто орієнтовний рік народження 1921 року.
Померлий ОСОБА_2 , є двоюрідним братом ОСОБА_1 , за материнською лінією споріднення, адже мати померлого - ОСОБА_5 у дівочості - ОСОБА_6 , народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Спаське Татарбунарському районі Одеської області, що підтверджується свідоцтвом про народження, а його бабуся є ОСОБА_4 . Тобто, померлий ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мають спільну бабусю, а їх матері - відповідно є рідними сестрами.
У відповідь на адвокатський запит №19 від 12.05.2025 року Південне міжрегіональне управління міністерства юстиції (м. Одеса) Управління державної реєстрації актів цивільного стану в Одеській області повідомило, що актові записи зберігають у відділах державної реєстрації актів цивільного стану 75 років, після чого передаються в Державний архів на зберігання.
У відповідь на адвокатський запит №18 від 11.04.2025 року Державний архів Одеської області повідомив, що метричні книги про народження Свято-Михайлівської церкви с. Спаське повіту Четатя-Албе (село Спаське Білгород-Дністровського (Татарбунарського) району Одеської області) за 1919 рік на зберігання не надходили і вважаються втраченими у період окупації та воєнних дій 1941-1944 року, у зв`язку із чим архівних довідок та копій актових записів про народження видати не можуть.
Рішенням Доброславського районного суду Одеської області від 17.06.2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 було відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, та ухвалити нове судове рішення, яким вимоги заяви про встановлення факту задовольнити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що на адвокатський запит Виконавчий комітет Татарбунарської міської ради надав відповідь від 20 червня 2025 року, у якому надав інформацію з архівних записів господарської книги №2 Струмківської сільської ради за 1971-1973 р.р., в яких зазначено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 проживали в АДРЕСА_1 та 79 відповідно. Таким чином, сім`я ОСОБА_6 проживала фактично за однією адресою, на підставі чого апелянт доходить висновку про доведеність факту родинних відносин між заявницею ОСОБА_1 та померлим ОСОБА_2 .
Сторони про розгляд справи на 29.09.2026 року були сповіщені належним чином, у судове засідання з`явились ОСОБА_1 та її представник.
Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст.72 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Згідно п.п. 1-3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для часткового скасування судового рішення та ухвалення нового рішення у відповідній частині є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення судом норм матеріального права.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Пунктом 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право.
Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Плзень Чеської республіки (чеськ. Plzen), про що 17.04.2025 року уряд міського району Плзень видав свідоцтво про смерть ОСОБА_2 і вніс у книгу реєстрації смертей Відділу реєстрації актів цивільного стану адміністрації району Пльзень 3, м. Пльзень, у томі 45 за 2025 рік на аркуші 50 , актовий запис про смерть №260, що підтверджено наданим свідоцтвом про смерть, яке перекладено перекладачем Захарчук Т.С. та посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Биковим В.О.
Матір`ю заявниці ОСОБА_1 є ОСОБА_3 , яка в дівочості мала прізвище « ОСОБА_6 », дата народження ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце народження - с. Спаська Татарбунарського pайону Одеської області, що підтверджується метричною книгою про народження Свято - Михайлівської церкви с. Спаське, повіту Четатя - Албе (с. Спаське Татарбунарського району Одеської області) ( а.с.69).
20.09.1961 року ОСОБА_9 уклала шлюб с ОСОБА_10 , що підтверджується актовим записом №13 ( а.с.112).
Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_11 , серії НОМЕР_2 , виданого 20.03.1968 року Струмокською сільською радою Татарбунарського району Одеської області, вбачається, що батьком заначений ОСОБА_10 , а матір`ю - ОСОБА_3 ( а.с.6).
ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_6 .
30.06.1990 року ОСОБА_11 уклала шлюб з ОСОБА_12 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданим Іллічівським ВРАЦС м. Одеси, 10.10.1991 року. Після укладання шлюбу присвоєні прізвища ОСОБА_13 ( а.с.7).
У відповідь на адвокатський запит №19 від 12.05.2025 року Південне міжрегіональне управління міністерства юстиції (м. Одеса) Управління державної реєстрації актів цивільного стану в Одеській області повідомило, що актові записи зберігають у відділах державної реєстрації актів цивільного стану 75 років, після чого передаються в Державний архів на зберігання.
У відповідь на адвокатський запит №18 від 11.04.2025 року Державний архів Одеської області повідомив, що метричні книги про народження Свято-Михайлівської церкви с. Спаське повіту Четатя-Албе (с. Спаське Білгород-Дністровського (Татарбунарського) району Одеської області) за 1919 рік на зберігання не надходили і вважаються втраченими у період окупації та воєнних дій 1941-1944 року, у зв`язку із чим архівних довідок та копій актових записів про народження видати не можуть.
На адвокатський запит Виконавчий комітет Татарбунарської міської ради надав відповідь від 20.06.2025 року, у якому надав інформацію з архівних записів господарської книги №2 Струмківської сільської ради за 1971-1973 роки, в яких зазначено, що ОСОБА_14 та ОСОБА_15 проживали в АДРЕСА_1 та 79 відповідно.
На адвокатський запит Державний архів Одеської області 31 липня 2025 року надав інформацію, що у метричній книзі про народження Свято-Михайлівської церкви с. Спаське повіту Четатя-Албе за 1941 рік є запис жіночої графи №30, згідно якого «Nadejda» народилась ІНФОРМАЦІЯ_5 . Батьки: « ОСОБА_16 » та законна дружина його « ОСОБА_17 ».
ОСОБА_18 народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Спаське, Татарбунарського району Ізмаїльської області, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , відповідно Бюро РАЦС Ізмаїльської області, актовий запис № 9. Батьками зазначені ОСОБА_19 и ОСОБА_4 ( а.с. 12).
20.06.1970 року ОСОБА_20 уклала шлюб з ОСОБА_21 , що підтверджується актовим записом № 105, складеним 09.06.1970 року Кілійським ВДРАЦС в Ізмаїльському районі Одеської області. Після укладання шлюбу присвоєно прізвище ОСОБА_22 ( а.с. 111).
Відповідно актового запису про народження №386 від 14.11.1974 року, ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_7 , батьками зазначені - ОСОБА_21 та ОСОБА_5 ( а.с. 110.)
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 24.02.2026 року витребувано у Відділу державної реєстрації актів цивільного стану в Одеській області Управління державної реєстрації Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) наступні документи:
- належним чином завірену копію актового запису про народження ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , місто народження Кілія, Одеська область, Україна);
- належним чином завірену копію актового запису укладання шлюбу між ОСОБА_10 та ОСОБА_23 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 , місто народження с. Спаське, повіту Четятя-Албе);
- належним чином завірену копію актового запису про укладання шлюбу між ОСОБА_21 та ОСОБА_24 ( ІНФОРМАЦІЯ_9 , місто народження с. Спаське, Татарбунарського району Одеської області).
За результатами проведеної Відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Одеській області Управління державної реєстрації Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перевірки по вказаним в ухвалі суду параметрам пошуку в архівах відділів державної реєстрації актів цивільного стану, було виявлено наступні актові записи:
- №368 про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , складений 14.11.1974 року Кілійським ВДРАЦС в Ізмаїльському районі Одеської області;
- №13 про укладання шлюбу між ОСОБА_10 та ОСОБА_23 , складений 20.09.1961 року виконавчим комітетом Струмківської сільської ради Татарбунарського району Одеської області;
- №105 про укладання шлюбу ОСОБА_21 та ОСОБА_20 , складений 09.06.1970 року Кілійським ВДРАЦС в Ізмаїльському районі Одеської області.
З`ясування судом фактичних обставин справи здійснюється із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених ст. 89 ЦПК України, щодо відсутності заздалегідь встановленої сили доказів та оцінки кожного доказу окремо в їх сукупності і взаємозв`язку в цілому.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частинами 1-2 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Верховний Суд у постановах від 07.07.2021 року у справі № 420/370/19, від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17 неодноразово наголошував на необхідності застосування категорії стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 року у справі «Дж. К.» та інші проти Швеції» зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника вимога цього заявника заслуговує довіри».
Достовірність, як змістова характеристика доказу, свідчить про можливість на підставі такого доказу встановити дійсні обставини справи.
Допустимість доказів характеризується як дотриманням порядку збирання, подання та дослідження таких доказів, так і обов`язковістю підтвердження певних обставин справи визначеними законом засобами доказування.
Встановити недопустимість конкретного доказу суд може лише після того, як дослідить його в судовому засіданні. Недопустимість доказу не є очевидною, сторони вправі висловлювати суду свої міркування щодо допустимості чи недопустимості конкретного доказу.
Верховний Суд в свої постановах неодноразово наголошував, що цивільне законодавство не передбачає обов`язкового переліку доказів, якими особа може підтвердити факт родинних відносин з іншою особою, оскільки, реалізуючи свої процесуальні права з урахуванням принципу диспозитивності, сторона подає ті докази, які, на її думку, підтверджують обставини, які входять до предмета доказування.
Доказами, що підтверджують факт родинних відносин, можуть бути документи, які підтверджують наявність цього юридичного факту (акти, анкети, автобіографії, листівки, сімейні фотографії, листи ділового та особистого характеру, особові справи, рішення судів, ордери на вселення, обмінні ордери, погосподарські книги, виписки з домових книг та інші документи, які у собі містять відомості про родинні відносини осіб); довідки органів реєстрації актів цивільного стану про неможливість поновлення втрачених записів, внесення змін і доповнень, виправлень у записи актів цивільного стану; пояснення свідків, яким достовірно відомо про взаємовідносини померлого із заявником.
Колегія суддів вважає, що надані ОСОБА_1 докази на підтвердження факту родинних відносин з померлим ОСОБА_2 є достатніми та в сукупності підтверджують ту обставину, що заявник та померлий ОСОБА_2 були двоюрідними сестрою та братом.
Зокрема, встановленим є факт, що матір померлого ОСОБА_5 та матір ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , є рідними сестрами та їх дівоче прізвище - ОСОБА_6 .
Одночасно, матеріали справи містять належні докази походження ОСОБА_5 та ОСОБА_3 від спільних предків - ОСОБА_4 та ОСОБА_19 .
Отже, вказані у архівній довідці особи «Lazar Bodeanu» та законна дружина його «Maria» є батьками ОСОБА_25 , яка є рідною сестрою ОСОБА_26 , та являється матір`ю померлого ОСОБА_2 , який, у свою чергу, є двоюрідним братом ОСОБА_1 .
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 , та доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви про встановлення факту родинних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Щодо заявленої вимоги про встановлення факту смерті ОСОБА_2 .
Згідно ст. 49 ЦК України актом цивільного стану є, зокрема, смерть фізичної особи, яка підлягає державній реєстрації відповідно до закону та обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Як передбачено у ч. 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
За п. 7 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 року № 52/5 документи, видані компетентними органами іноземних держав на посвідчення актів цивільного стану, здійснених поза межами України за законами відповідних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Відтак, чинним законодавством передбачено певний порядок визнання документів, виданих органами іноземних держав на підтвердження факту смерті, а саме: їх легалізація в установленому законом порядку, або такий порядок може бути визначений міжнародно-правовим договором.
У ст. 13 ЗУ «Про міжнародне приватне право» визначено, що документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
10.01.2002 року Верховна Рада України дала згоду на приєднання України до Конвенції 1961 року, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів. Конвенція набрала чинності для України 22.12.2003 року і застосовується у відносинах з державами, що не висловили заперечень проти приєднання України до Конвенції.
Колегія суддів приймає до уваги, що до Переліку країн-учасниць Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, приєдналась також і Чеська Республіка.
Частинами 1, 2 ст. 1 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів передбачено, що вона поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави. Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; b) адміністративні документи; c) нотаріальні акти; d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.
В силу ст. 2 Конвенції кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Для цілей цієї Конвенції під легалізацією розуміється тільки формальна процедура, що застосовується дипломатичними або консульськими агентами країни, на території якої документ має бути представлений, для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплено документ.
Статтею 3 наведеної Конвенції визначено, що єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого ст. 4 апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений. Однак дотримання згаданої в попередній частині формальної процедури не може вимагатися, якщо закони, правила або практика, що діють в державі, в якій документ представлений, або угода між двома чи декількома договірними державами відміняють чи спрощують дану формальну процедуру або звільняють сам документ від легалізації.
Згідно положень ст. ст. 4, 5 Конвенції, передбачений ст. 3 апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, що скріпляється з документом; він повинен відповідати зразку, що додається до цієї Конвенції. Однак апостиль може бути складений офіційною мовою органу, що його видає. Типові пункти в апостилі можуть бути викладені також другою мовою. Заголовок «Apostille» (ConventiondelaHayedu 5 octobre 1961)» повинен бути викладений французькою мовою.
Апостиль проставляється на вимогу особи, яка підписала документ, або будь-якого пред`явника документа. Заповнений належним чином апостиль засвідчує справжність підпису, якість, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичність відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ. Підпис, відбиток печатки або штампа на апостилі не потребують ніякого засвідчення.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 просить встановити факт смерті ОСОБА_2 , який помер на території Чеської Республіки, про що вказаною державою видано відповідні документи.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскільки свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , видано на підставі вимог чинного законодавства іноземної держави, на території якої помер, то до такого свідоцтва про смерть підлягають застосуванню положення Конвенції 1961 року, а відтак, правові підстави для встановлення факту смерті ОСОБА_2 в порядку окремого провадження та видачі повторного свідоцтва про її смерть відсутні.
У даному випадку, заінтересовані особи не позбавлені можливості використовувати свідоцтво про смерть та довідку про смерть, видані компетентними органами іноземної держави при вирішенні питань щодо оформлення спадщини та здійсненні інших юридично значущих дій.
Враховуючи зазначене вище, колегія суддів, приймаючи до уваги часткову невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального права, доходить висновку про скасування рішення Доброславського районного суду Одеської області від 17.06.2025 року в частині відмови у задоволенні заяви про встановлення факту родинних відносин, із одночасним ухваленням в цій частині нового судового рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Доброславського районного суду Одеської області від 17 червня 2025 року - скасувати в частині відмови у задоволенні заяви про встановлення факту родинних відносин.
В цій частині ухвалити нове судове рішення.
Встановити факт родинних відносин, а саме: що померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Плзень Чеської республіки (чеськ. Plzen) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце народження - м. Кілія, Одеська область, Україна, є двоюрідним братом заявниці - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , паспорт серії НОМЕР_4 , виданий Суворовським РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області 02 лютого 1996 року, РНОКПП НОМЕР_5 .
В іншій частині судове рішення - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 30 жовтня 2026 року.
Головуючий С.О. Погорєлова
Судді Л.М. Вадовська
Є.С. Сєвєрова