Справа №461/5130/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
02 листопада 2026 року м.Львів
Галицький районний суд м. Львова в складі:
головуючого судді Романюка В.Ф.,
з участю: секретаря судового засідання Чубей К.А.,
представника позивача Бельдій Н.В.,
представника відповідача 2 Шагай О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Комунальної установи «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду» (код ЄДРПОУ: 40223032, адреса: м. Львів, вул. Грушевського, 16), Львівської міської ради (код ЄДРПОУ: 04055896, адреса: м. Львів, пл. Ринок, 1) про зобов`язання вчинити певні дії, -
встановив:
Позивач звернулася до суду із позовною заявою до відповідачів Комунальної установи «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду», Львівської міської ради про зобов?язання вчинити певні дії, з підстав викладених у позовній заяві, а саме просить визнати право за нею та за її малолітнім сином право на приватизацію квартири АДРЕСА_2 , зобов?язати Комунальну установу «Львівський міський центр приватизації державного будівельного фонду» та Львівську міську раду прийняти від ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , документи та прийняти рішення щодо приватизації квартири у АДРЕСА_1 , за відсутності ордера про надання житлової площі, відсутності договору найму, у відповідності до вимог Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що вона проживає у квартирі АДРЕСА_3 з 1999 року. Разом із позивачем зареєстрований і проживає її малолітній син - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Іншого житла ніж указане позивачі не мають. Право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду позивачі не використали. Однак, приватизувати квартиру не можуть у зв?язку із неможливістю укладення договору найму через втрату чинності ЖКУ. Крім того, у неї відсутній ордер на житлове приміщення, а згідно Протоколу №15 засідання виконкому Ленінської райради депутатів трудящих від 23.08.19955 року її прабабі ОСОБА_3 оформлявся ордер на квартиру АДРЕСА_4 , а не на квартиру АДРЕСА_3 , де фактично проживає позивачка з малолітнім сином. Позивачка вважає, що неможливість приватизувати кв. АДРЕСА_3 через відсутність ордеру та неможливість укласти договір найму не є підставою для відмови у приватизації житла. Адже законодавством визначений вичерпний перелік підстав для відмови в приватизації житла і такі підстави щодо них відсутні. За таких умов, позивачка у своїх інтересах та в інтересах своєї малолітньої дитини вимушена звернутись до суду із вказаним позовом.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 10.07.2026 року відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Комунальної установи «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду», Львівської міської ради про зобов`язання вчинити певні дії та призначено підготовче судове засідання на 29 липня 2026 року.
22.09.2026 року через систему «Електронний суд» представником позивача, адвокатом Бельдій Н.В. подано клопотання про долучення доказів, а саме доказів звернення позивачкою до Комунальної установи «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду» із заявою про приватизацію квартири АДРЕСА_3 від 07.09.2026 року №3-17927/АП-С-29; відповідь Комунальної установи «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду» від 15.09.2026 року №2903-вих-137091, з якої убачається, що указану квартиру позивачка дійсно приватизувати не може, так-як витяг з рішення про надання житла прабабі позивачки стосувався квартири АДРЕСА_5 , а не квартири АДРЕСА_3 .
Ухвалою суду від 24.09.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу за позовом ОСОБА_1 до Комунальної установи «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду», Львівської міської ради про зобов`язання вчинити певні дії, до судового розгляду по суті на 20 жовтня 2026 року на 13 год. 00 хв. з викликом учасників справи.
Ухвалою суду від 20.10.2026 року у зв`язку з неявкою учасників справи відкладено судове засідання на 02.11.2026 року.
У зв?язку з неявкою у судові засідання представника Комунальної установи «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду», такі неодноразово відкладались.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Бельдій Н.В. підтримала позовні вимоги, просила такі задовольнити. Надала пояснення які відповідають суті заявленого позову.
Представник відповідача Львівської міської ради у вирішені спору покладається на розсуд суду. Додатково зазначила, що спірна квартира належить до комунальної власності та перебуває на балансі Львівської міської ради.
Представник відповідача Комунальної установи «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду» у судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлявся, що підтверджується матеріалами справи, клопотань та відзиву на позовну заяву на адресу суду не надходило.
Заслухавши представника позивача та представника відповідача 2, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_4 зареєстрована та проживає у квартирі АДРЕСА_3 з 1999 року, що підтверджується Довідкою про місце проживання та склад сім`ї і прописку від 20.04.2000 року. Разом з позивачкою зареєстрований та проживає її малолітній син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження дитини серії НОМЕР_2 від 14 квітня 2022, актовий запис №59 та Відомостями з Реєстру Львівської міської територіальної громади про кількість зареєстрованих осіб №182483 від 28 січня 2025 року. ОСОБА_5 ОСОБА_6 зареєстрована в указаному житлі від народження, як донька ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Іншого житла ніж указане вище, в тому числі на праві особистої власності, позивачі не мають. Право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду позивачі не використали. ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який доводився дідом та відповідно прадідом позивачів. Факт смерті підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 24 жовтня 2024 року, актовий запис 6236.
Судом встановлено, що і до дня смерті діда, і після, ОСОБА_1 сплачувала та продовжує сплачувати комунальні послуги за користування вказаним житлом. Раніше за комунальні послуги по указаному житлу сплачували родичі позивачів по висхідній лінїї ОСОБА_9 , яка померла у 2001 році та її син ОСОБА_8 , який помер у 2024 році. На доведення такої обставини суд дослідив наявні у справі копії квитанції про сплату комунальних послуг, починаючи з 1999 року. Позивачка ОСОБА_1 приватизувати квартиру не могла з тих причин, що в ній були зареєстровані її батько - ОСОБА_7 та його рідний брат - ОСОБА_10 , які більше двадцяти років у квартирі не проживали і втратили право на проживання згідно рішення Галицького районного суду м. Львова від 01.08.2025 року по справі №461/3466/25.
26.03.2026 року позивачка звернулася до Галицької районної адміністрації Львівської міської ради з зверненням №3-3-5718/АП-С-31 щодо надання дозволу на переоформлення договору найму житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 та отримала відмову у такому переоформленні. Згідно листа №31 вих-48607 від 08.04.2026 року, Галицька районна адміністрація повідомила позивачку про неможливість укладення договору найму житла у зв`язку із набранням чинності Закону України "Про основні засади житлової політики"; втратою чинності Житлового кодексу України, крім ст. 31-42, 43-46, 47-49,51-53, 57-60, 71, 72, 127-132-2. 01.05.2026 року у інтересах позивачки, адвокатом подано адвокатський запит до Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради з проханням повідомити яким документом ОСОБА_1 може замінити ордер на житло та/чи договір найму житла, який не укладається для реалізації її права та права її малолітнього чина ОСОБА_2 на приватизацію житла. Цим запитом окреслена проблематика питання. 12.05.2026 року листом №2601-вих-67669 Львівська міська рада повідомила на адвокатський запит, вичерпний перелік документів, які необхідні для приватизації житла серед яких копія ордеру на житлове приміщення або договір найму, тобто відповідь носила формальний характер, адже ордер на указане житло отримувала прабаба позивачки, а договір найму укласти неможливо. У зв`язку із чим, 21.04.2026 року адвокат звернулася до до Міністерства розвитку громад та територій України з адвокатським запитом у якому просила повідомити про те, чи передбачена можливість подання заяви про приватизацію житлового приміщення за умови відсутності ордеру та неможливості укладення договору найму відповідного житла. Листом №10884/37/10-26 від 27.04.2026 року Міністерство розвитку громад та територій України повідомило, про необхідність у поставлених питаннях керуватися Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду" та Положенням про порядок передачі квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у власність громадян, тобто їх відповідь не була ємною до запитуваної інформації. Відповідно до довідки №7021 від 20.04.2000 року з місця проживання про склад сім`ї і прописку виданій житлово-експлуатаційною конторою №100 наявна інформація про ордер №924 від 03.09.1955 року на указану квартиру, яка видавалася прабабі позивачки ОСОБА_11 . Віповідно до копії карточки Форма №1, наданої ЛКП «Княже Місто», квартиронаймачем квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 49,0 кв.м., є ОСОБА_12 , згідно ордеру №924 від 03.09.1955 року. Відповідно до листа від 10.02.2025 року, Державний архів Львівської області ЛОДА № 242/01-36вих, надано архівний витяг Протоколу №15 засідання виконкому Ленінської райради депутатів трудящих від 23.08.1955 року, відповідно до якого у пункті 22 відповідного протоколу "про оформлення ордерів на квартири громадянам", розглянувши заяви громадян та матеріали перевірки про оформлення ордерів на квартири, - вирішили: зобов?язати нач. КЖС тов. Поправко оформити ордери на квартири слідуючим громадянам:… 10. ОСОБА_12 - дві кімнати пл. 49 кв.м.; кв. АДРЕСА_4 , в якій вона проживає з 1944 року,… сім`я загиблого воїна. У відповіді від 25.04.2025 року на адвокатський запит, ЛКП "Княже місто" повідомлено, що відповідно до ухвали Львівської міської ради "Про внесення змін до ухвали міської ради від 30.06.2022 року №2201" Про перейменування вулиць від 19.12.2024 року №5736 вулицю ОСОБА_13 перейменовано на вулицю М. Скорика (а саме об`єкти з парними номерами 6-26 та непарними номерами 5-31). … номерація будинку АДРЕСА_6 відсутня". Листом від 04.08.2026 року, на адвокатський запит від 30.07.2026 року №3-3ПІ-1075-31-31, Галицька районна адміністрація надано інформацію про відсутність інформації про наявність будинку АДРЕСА_6 . За таких обставин суд приходить до висновку про підставність доводів позивача по те, що у протоколі №15 засідання виконкому Ленінської райради депутатів трудящих від 23.08.1955 року зроблена описка, адже нумерація будинку АДРЕСА_7 відсутня, отже ОСОБА_12 фактично отримала ордер на квартиру АДРЕСА_3 , а не на квартиру АДРЕСА_4 . Крім цього, обов`язок зберігати ордер як документ у позивачів відсутній. Проте, тривале проживання родини за адресою: АДРЕСА_7 ( ОСОБА_14 ) (з 1944 року по день пред`явлення позову - більше 82 років), реєстрація позивачів в указаному житлі, від моменту їх народження, укладення та виконання договорів з комунальними організаціями, наявність довідок про місце проживання та склад сім`ї, незчисленної кількості квитанцій про оплату комунальних послуг, є беззаперечними доказами того, що прабаба та дід позивачки з 1944 року законно проживали у кв. АДРЕСА_3 (а не в квартирі АДРЕСА_8 у неіснуючому будинку №14 цієї ж вулиці).
07.09.2026 року позивачка звернулась до КУ «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду» з заявою про приватизацію квартири АДРЕСА_3 . Листом від 15.09.2026 року №2903-вих-137091, відповідач повідомив заявника про пакет документів, за умови надання яких, приватизація указаної квартири стане можливою. Відповідний пакет документів повинен містити належним чином засвідчену копію ордеру на кв. АДРЕСА_3 , витяг з рішення про надання ордеру або договір найму, який позивачка з об`єктивних причин надати не може. За таких умов, позивачка у своїх інтересах та в інтересах своєї малолітньої дитини підставно звернулась до суду із вказаним позовом. Як убачається з листування між сторонами, позивачка не може надати необхідного пакету документів відповідачам для реалізації її права на безоплатну приватизацію житла, тобто фактично не може реалізувати таке право.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Також суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ч. 4 ст. 10 ЦПК України).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, до яких, зокрема, належить визнання права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1, ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно до ч. ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
У свою чергу, критерії належності, допустимості, достовірності та достатності доказів регламентовані статтями 77-80 ЦПК України.
Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява №63566/00, § 23).
Відповідно до частини другої статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Згідно зі статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини поняття «житло» у розумінні статті 8 Конвенції має автономне значення і не обмежується приміщенням, займаним на законних підставах або відповідно до національного законодавства; втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення у справах «Прокопович проти Росії», «Кривіцька та Кривіцький проти України»). Тривале проживання особи у помешканні є достатньою підставою для того, щоб це помешкання вважалося її житлом у розумінні Конвенції.
Згідно зі статтею 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.
Приватизація житла здійснюється у порядку, встановленому Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», метою якої є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.
Щодо чинності Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Житлового кодексу України, суд зазначає таке.
Законом України «Про основні засади житлової політики» від 13 січня 2026 року № 4751-IX, який набрав чинності 15 лютого 2026 року, підпунктом 2 пункту 2 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» визнано таким, що втратив чинність.
Водночас, згідно з пунктом 1 розділу IV цього Закону, підпункти 2 і 4 пункту 2 зазначеного розділу набирають чинності через один рік з дня припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX.
Оскільки воєнний стан в Україні станом на час розгляду цієї справи не припинено і не скасовано, підпункт 2 пункту 2 розділу IV Закону України «Про основні засади житлової політики» чинності не набрав. Відтак, Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» є чинним і з урахуванням частини третьої статті 3 ЦПК України підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Підпунктом 1 пункту 2 розділу IV Закону України «Про основні засади житлової політики» Житловий кодекс України визнано таким, що втратив чинність, крім статей 3142, 4346, 4749, 5153, 5760, 71, 72, 127132-2, що продовжують діяти до дня початку функціонування Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи.
Відповідно до пункту 4 розділу IV Закону України «Про основні засади житлової політики» дія цього Закону поширюється на житлові відносини, що виникли після набрання ним чинності; до правочинів про заселення у житлові приміщення, службове житло та житлові приміщення у гуртожитках, дійсних на день набрання чинності цим Законом, застосовується законодавство, що діяло на час їх укладення.
Підпунктом 2 пункту 5 розділу IV цього Закону встановлено, що правочини про заселення у житлові приміщення, службове житло та житлові приміщення в гуртожитках, дійсні на день набрання чинності цим Законом, зберігають чинність та залишаються правомірною підставою для проживання у житлі до завершення строку їх дії.
Так, частиною першою статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що приватизація державного житлового фонду це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Згідно з ч. 2 ст. 1 цього Закону державний житловий фонд це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.
Системний аналіз наведеної норми у взаємозв`язку з частиною дев`ятою статті 8 Закону, яка передбачає передачу державного житлового фонду у комунальну власність з наступним здійсненням його приватизації органами місцевого самоврядування, дає підстави для висновку, що житловий фонд, який перебуває у власності територіальної громади, охоплюється поняттям державного житлового фонду у розумінні Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Відтак мешканці такого житла є суб`єктами права на приватизацію за цим Законом, а термінологічна розбіжність, зумовлена редакцією Закону 1992 року, не звужує обсягу цього права.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках, кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.
Частиною другою статті 2 цього Закону встановлено перелік житла, що не підлягає приватизації: квартири-музеї; квартири, житлові приміщення у гуртожитках, розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам`яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв; квартири, житлові приміщення у гуртожитках, що перебувають в аварійному стані; квартири, віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири, житлові приміщення у гуртожитках, розташовані в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.
Відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону. Згідно з частиною п`ятою статті 5 цього Закону кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.
Згідно з ч. 2, 3 ст. 8 Закону передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.
Частиною десятою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» встановлено, що органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир, житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.
Спори, що виникають при приватизації квартир та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом (частина одинадцята статті 8 Закону).
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що законодавець побудував правове регулювання відмови у приватизації за принципом загальної заборони: органу приватизації заборонено відмовляти мешканцям у приватизації займаного ними житла, і така відмова є правомірною виключно у випадках, прямо передбачених законом. До таких випадків належать, зокрема, підстави, визначені частиною другою статті 2 та частиною п`ятою статті 5 Закону. Вичерпного переліку інших підстав для відмови Закон не містить, а отже підстава для відмови у приватизації не може бути встановлена підзаконним нормативно-правовим актом.
Відповідно до статті 58 Житлового кодексу України (далі ЖК України) на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.
Оскільки Єдина інформаційно-аналітична житлова система станом на час розгляду справи не розпочала функціонування, стаття 58 ЖК України зберігає чинність.
Пунктом 18 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396, визначено перелік документів, які громадянин подає до органу приватизації: заяву на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі; копії документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім`ї, які проживають разом з ним; копії довідок про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податку громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім`ї, які проживають разом з ним; копії документів, виданих органами державної реєстрації актів цивільного стану або судом, що підтверджують родинні відносини між членами сім`ї; довідки про реєстрацію місця проживання громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім`ї, зареєстрованих у квартирі (будинку), жилому приміщенні в гуртожитку, кімнаті у комунальній квартирі; технічний паспорт на квартиру (кімнату, жилий блок, секцію) у житловому будинку (гуртожитку), а на одноквартирний будинок технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок; копію ордера на жиле приміщення або ордера на жилу площу в гуртожитку; документ, що підтверджує невикористання ним та членами його сім`ї житлових чеків для приватизації державного житлового фонду; копію документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації відповідно до законодавства (за наявності); заяву-згоду тимчасово відсутніх членів сім`ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі.
Наведений у пункті 18 Положення перелік документів є вичерпним і подання нотаріально посвідченої довіреності не передбачає.
Разом з тим, зазначене Положення є підзаконним нормативно-правовим актом, прийнятим на виконання Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», і не може звужувати обсяг права на приватизацію, встановленого цим Законом, або створювати додаткові, не передбачені законом підстави для відмови у його реалізації.
Відповідно до ч. 7 ст. 10 ЦПК України у разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили, суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили.
Відтак у частині, в якій пункт 18 Положення та рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 19 грудня 2016 року №1200 створюють не передбачені Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» підстави для відмови у реалізації права на приватизацію, суд зазначені акти не застосовує і керується нормами цього Закону.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що відсутність ордера на жиле приміщення не може бути єдиною підставою для відмови у приватизації житла, якщо особа вселилася та проживає у ньому на законних підставах. Відповідні висновки викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26 лютого 2024 року у справі №344/12427/21, а також у постанові Верховного Суду від 05 березня 2025 року у справі №335/578/23, в якій розглядалася подібна ситуація втрати ордера, виданого у 1971 році, та неможливості його відновлення через архівні установи.
Право на приватизацію квартири, яка належить до державного житлового фонду, мають особи, які постійно проживають у цій квартирі. Для отримання права власності на житло особа повинна звернутись до відповідного органу приватизації з належно оформленою заявою, яка підлягає розгляду названим органом у строк, передбачений чинним законодавством.
За змістом наведених вище нормативно-правових актів, якими врегульовано порядок приватизації державного житлового фонду, особа, яка бажає скористатись таким правом, звертається до відповідного органу із заявою, до якої додає необхідні документи, а цей орган приймає відповідне рішення, яке у випадку незгоди з ним заявника може бути предметом оскарження в суді.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 22 липня 2022 року у справі №686/24506/20 (провадження №61-17180св21) та від 10 липня 2024 року у справі №760/10769/22 (провадження №61-2449св24).
Виходячи із зазначених норм, підставою для звернення позивача з позовом до суду є порушені, невизнані або оспорювані його права, свободи чи законні інтереси. Належними відповідачами у зазначеній категорії справ є органи приватизації.
Способами захисту цивільного права чи інтересу є визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №925/1265/16, пункт 5.5). Такі способи мають бути доступними та ефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №310/11024/15-ц, пункт 14).
Спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц, пункт 23 постанови від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20, пункт 8.49 постанови від 16 листопада 2022 року у справі №911/3135/20).
Якщо уповноважений орган, створений місцевою державною адміністрацією, орган місцевого самоврядування, державне підприємство, організація, установа, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд, зволікають із винесенням відповідних рішень, вони мають бути зобов`язані вжити усіх визначених законодавством заходів щодо приватизації та розглянути заяву про передачу спірного житла у приватну власність особи.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеною у постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 296/8558/21 (провадження № 61-1311сво23), за якою визнання відповідного суб`єктивного права (права на приватизацію) та зобов`язання вчинити дії щодо розгляду заяви про оформлення передачі квартири у приватну власність є належним та ефективним способом захисту порушених прав.
Подібні висновки щодо ефективності зазначеного способу захисту права на приватизацію також висловлено Верховним Судом у постановах від 08 липня 2020 року у справі №201/6092/17 (провадження №61-21545св19), від 12 травня 2021 року у справі №750/2176/17 (провадження №61-645св20), від 26 квітня 2023 року у справі №344/1350/21 (провадження №61-12730св22).
Разом з тим, прийняття рішення про передачу квартири у власність громадянина належить виключно до компетенції органу приватизації і становить зміст установленої законом адміністративної процедури, яку суд не може підмінити власним рішенням.
Встановлене законом право громадянина на житло, у тому числі і на приватизацію житла, гарантується державою і підлягає захисту у разі його порушення.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі №554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі №520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20).
Отже, факт видачі ордера на спірне жиле приміщення прабабі позивачки підтверджується обліковими даними підприємства, на балансі якого перебуває житловий будинок, і узгоджується з даними наданих суду довідок про дати реєстрації усіх квартиронаймачів, які є прямими родичами позивачки по висхідній лінії, котрі проживали за цією ж адресою.
Доказів того, що вселення позивачки у спірне жиле приміщення було незаконним або що її право користування ним будь-ким оспорювалося, суду не надано. Упродовж усього періоду проживання позивачки питання про її виселення не порушувалося, законність її проживання під сумнів не ставилася, натомість балансоутримувач вів облік житла із зазначенням ордера, а орган реєстрації вносив і підтверджував відомості про її місце проживання.
Таким чином, позивачка, як і її малолітній син, вселилася у спірну квартиру на законних підставах і добросовісно та безперервно користуються нею як своїм єдиним житлом.
Щодо ордера, судом встановлено, ордер на спірне жиле приміщення як документ у позивачки відсутній, а відомості про прийняття рішення про оформлення ордеру на таку квартиру прийнято з опискою чи помилкою.
Позивачка вжила доступних їй заходів для відшукання самого ордеру.
Разом з тим, Архівний витяг Протоколу 15 засідання виконкому Ленінської райради депутатів трудящих від 23 серпня 1955 року «Про оформлення ордерів» не є ані ордером на жиле приміщення, ані рішенням, на підставі якого ордер видавався, через помилку допущену у такому рішенні, а відтак не може замінити ці документи у переліку, наведеному в пункті 18 Положення. Отже, зазначений лист доводить законність вселення позивачки у спірне жиле приміщення, однак не усуває неможливості подати органу приватизації документ, передбачений пунктом 18 Положення.
Таким чином, неможливість подати органу приватизації ордер на жиле приміщення або рішення, на підставі якого такий ордер видавався, зумовлена об`єктивними причинами - спливом понад сімдесяти років з дня видачі документа та помилкою у рішенні про оформлення ордеру, і не пов`язана з бездіяльністю чи недобросовісністю самої позивачки.
З урахуванням наведеного, матеріали справи не містять доказів того, що спірна квартира належить до житла, яке згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» не підлягає приватизації.
Окрім цього, судом встановлено, що право на безоплатну приватизацію житла, передбачене частиною п`ятою статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», позивачкою у своїх інтересах та у інтересах її неповнолітньої дитини раніше не використовувалося. Ця обставина підтверджується тим, що серед документів, на неподання яких послався орган приватизації
Також, інших осіб, окрім позивачки та її малолітньої дитини, зареєстрованих у спірній квартирі, немає. Відтак передбачена частиною другою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» письмова згода інших повнолітніх членів сім`ї наймача у цьому випадку не вимагається, а права третіх осіб цим рішенням не зачіпаються.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позивачка та її неповнолітній син мають право на приватизацію займаного нею жилого приміщення, у зв`язку з чим таке право підлягає визнанню за нею у судовому порядку.
Оцінюючи наведені органом приватизації підстави для відмови у приватизації житла, суд виходить з такого.
Вимога про подання ордера на жиле приміщення або рішення, на підставі якого видавався ордер, передбачена пунктом 18 Положення. Проте, як установлено судом, позивачка об`єктивно позбавлена можливості подати цей документ з причин, що від неї не залежать, а неподання ордера не належить до передбачених законом випадків, за яких орган приватизації має право відмовити у приватизації займаного громадянином житла (частина десята статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).
Наведене узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, згідно з якою відсутність ордера на жиле приміщення не може бути єдиною підставою для відмови у приватизації житла, якщо особа вселилася та проживає у ньому на законних підставах (постанови Верховного Суду від 26 лютого 2024 року у справі №344/12427/21 та від 05 березня 2025 року у справі №335/578/23).
Суд зазначає, що серед документів, на неподання яких послався орган приватизації, наявно дві перешкоди у реалізації позивачкою права на приватизацію займаного нею та її малолітнім сином жилого приміщення є відсутність ордеру та помилка рішенні про оформленні такого ордеру в частині нумерації будинку і ці перешкоди мають нездоланний характер. Усунення інших недоліків пакета документів не змінить результату розгляду заяви доти, доки орган приватизації вважатиме відсутність ордера перешкодою для приватизації, що й зумовлює необхідність вирішення цього питання судом.
У своїй позовній заяві, позивачка просить у тому числі, зобов?язати Комунальну установу «Львівський міський центр приватизації державного будівельного фонду» та Львівську міську раду прийняти від ОСОБА_1 документи та прийняти рішення щодо приватизації квартири у АДРЕСА_1 .
Суд виходить з того, що Комунальна установа «Львівський міський центр приватизації державного будівельного фонду» не відмовляла позивачці у прийнятті пакету документів на приватизацію житла, а вимога про зобов`язання органу приватизації здійснити приватизацію житла за своїм змістом охоплює два послідовні елементи: по-перше, констатацію наявності у позивачки самого права на приватизацію займаного нею житла, оскільки обов`язок здійснити приватизацію не може бути покладений на орган приватизації щодо особи, яка такого права не має; по-друге, вчинення органом приватизації дій, спрямованих на реалізацію цього права, - розгляд заяви та прийняття рішення в порядку, встановленому Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Враховуючи наведене, задоволення позову, шляхом визнання за позивачкою права на приватизацію та зобов`язання органу приватизації вчинити дії щодо розгляду її заяви і прийняття відповідного рішення не є виходом за межі заявлених позовних вимог у розумінні частини першої статті 13 ЦПК України, а є частковим задоволенням заявленої вимоги.
Окрім цього, суд враховує, що Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» не визначає способу захисту права на приватизацію у випадку, коли орган приватизації не розглянув заяву громадянина по суті та не прийняв за наслідками її розгляду жодного рішення.
Оцінюючи ефективність такого способу захисту, суд враховує наведені вище висновки Великої Палати Верховного Суду (пункт 58 постанови від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц, пункт 23 постанови від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20, пункт 8.49 постанови від 16 листопада 2022 року у справі №911/3135/20), за якими спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.
Разом з тим, належним відповідачем за вимогою про зобов`язання вчинити дії є саме комунальна установа «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду» як уповноважений орган приватизації, до якого позивачка зверталася із заявою. Львівська міська рада заяву позивачки не розглядала і повноважень щодо її розгляду згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» не має, а тому позовні вимоги до неї задоволенню не підлягають.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання за позивачкою та її малолітнім сином права на приватизацію квартири АДРЕСА_3 та в частині зобов`язання комунальної установи «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду» вчинити дії щодо розгляду заяви позивачки про приватизацію цієї квартири за відсутності ордера та прийняти відповідне рішення є обґрунтованими, підтвердженими належними, допустимими та достатніми доказами і підлягають задоволенню. У задоволенні решти позовних вимог - у частині зобов`язання прийняти заяву та здійснити приватизацію спірної квартири та у частині вимог до Львівської міської ради, слід відмовити, відтак позов підлягає частковому задоволенню.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачкою при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 2662 грн 40 коп. Водночас, представник позивачки адвокат Бельдій Н.В. просила покласти судові витрати у вигляді сплаченого нею судового збору на неї.
З огляду на принцип диспозитивності цивільного судочинства, закріплений ст. 13 ЦПК України, суд не вбачає підстав для стягнення сплаченого позивачкою судового збору з відповідачів і покладає судові витрати у цій справі на позивачку.
Керуючись ст. ст. 2, 10, 12, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України,
у х в а л и в:
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Комунальної установи «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду» (код ЄДРПОУ: 40223032, адреса: м. Львів, вул. Грушевського, 16), Львівської міської ради (код ЄДРПОУ: 04055896, адреса: м. Львів, пл. Ринок, 1) про зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати право ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) та малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на приватизацію квартири АДРЕСА_2 .
Зобов`язати Комунальну установу «Львівський міський центр приватизації державного будівельного фонду» (код ЄДРПОУ: 40223032, адреса: м. Львів, вул. Грушевського, 16) розглянути по суті заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ), яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , (РНОКПП НОМЕР_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про приватизацію квартири АДРЕСА_3 за відсутності ордера на жиле приміщення, та прийняти рішення за наслідками її розгляду.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Судові витрати покласти на позивача ОСОБА_1 .
Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення (складення). Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Романюк В.Ф.