Рішення № 141298285 у справі № 369/9011/26 від 11.08.2026

Справа № 369/9011/26

Провадження № 2/369/12634/26

РІШЕННЯ

Іменем України

11.08.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючої судді Дубас Т.В.,

при секретарі Мосійчук А.С.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Мурдій А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Завод 410 ЦА» про стягнення заборгованості по заробітній платі,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2026 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Завод 410 ЦА» (далі - ДП «Завод 410 ЦА») про стягнення заборгованості по заробітній платі.

У обґрунтування позову ОСОБА_2 посилався на те, що перебував з відповідачем у трудових відносинах, обіймаючи посаду інженера-електрика 1 категорії.

Наказом ДП «Завод 410 ЦА» від 30.09.2022 року № 327/о його було звільнено із займаної посади з 04.10.2022 за угодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України.

На день звільнення йому нараховано, але не виплачено заробітну плату в розмірі 176 584,65 грн. Після проведення передбачених законом відрахувань із заробітної плати (у сумі 34 434,01 грн, сума заборгованості по заробітній платі до виплати складає 142 150,63 грн.

Підтвердженням факту існування заборгованості є довідка від 15.09.2023 № 1.4-1625 та довідка про доходи від 14.09.2023 № 146.

Враховуючи викладене, ОСОБА_2 посилаючись на порушення статті 116 КЗпП України просить стягнути з ДП «Завод 410 ЦА» на свою користь нараховану, але не виплачену заробітну плату в розмірі 142 150,63 грн.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі. Призначено підготовче судове засідання на 02.07.2026 на 12-30 год.

10.06.2026 через підсистему «Електронний суд» ДП «Завод 410 ЦА» подало до суду відзив на позовну заяву, в якому просить застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що позовна заява подана з пропуском строку, встановленого частиною 2 статті 233 КЗпП України, оскільки довідка позивачу видана 14.09.2023, а позовом ОСОБА_2 звернувся до суду лише 14.05.2026.

З моменту початку повномасштабного вторгнення 24.02.2022 і по даний час - цивільна авіація не здійснює польотів над територією України, тобто ДП «Завод 410 ЦА» не мало можливості повноцінно працювати з підстав, що не залежать від нього.

Технологічний процес обслуговування літаків, серед іншого, передбачає і льотні випробування (після проведення робіт). В той же час міжнародний Аеропорт «Київ», який надає відповідачу майданчик для прибуття літаків і проведення льотних випробувань не приймає і не випускає цивільні судна у зв`язку із закритим повітряним простором України. Виконання замовлень та контрактів на ремонт, модернізацію і обслуговування літаків неможливе з незалежних від відповідача причин, пов`язаних, зокрема, і з воєнною агресією рф проти України. Здійснення основної діяльності підприємства, фактично, паралізоване до кінця воєнного стану.

17.06.2026 через підсистему «Електронний суд» представник ОСОБА_2 - адвокат Маліченко Л.Т. подала до суду відповідь на відзив на позовну заяву, в якому просить задовольнити позовні вимоги, посилаючись на те, що установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43, 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02.07.2026 закрито підготовче провадження у справі. Призначено справу до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні на 11.08.2026 на 11-00 год.

У судове засідання позивач не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, його інтереси були представлені представником.

Представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Маліченко Л.Т. позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити у повному обсязі.

У свою чергу, представник відповідача ДП «Завод 410 ЦА» - Мудрій А.В. у судовому засіданні заперечував щодо задоволення позовних вимог та просив суд відмовити у задоволенні позову.

Суд вислухавши думку учасників судового процесу, дослідивши матеріали цивільної справи та зібрані в ній письмові докази, відзив на позовну заяву та відповідь на відзив, приходить до висновку що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 перебував ДП «Завод 410 ЦА» у трудових відносинах та обіймав посаду інженера-електрика 1 категорії.

Наказом ДП «Завод 410 ЦА» від 30.09.2022 №327/о звільнено ОСОБА_2 - інженера-електрика 1 категорії електромеханічного відділу 04.10.2026 за угодою сторін згідно з пунктом 1 статті 36 КЗпП України. Вирішено виплатити компенсацію за невикористану відпустку за період з 25.05.2021 по день звільнення.

Відповідно до довідки ДП «Завод 410 ЦА» від 14.09.2023 № 146 ОСОБА_2 за період з лютого 2022 до жовтня 2022 нараховано 176 584,64 грн, утримано 34 434,01 грн, до виплати - 142 150,63 грн.

Згідно з довідкою, виданою ДП «Завод 410 ЦА» 15.09.2023 за № 1.4-1625, на день звільнення ОСОБА_2 нараховано, але не виплачено заробітну плату у сумі 176 584,65 грн, у тому числі утримання із заробітної плати у сумі 34 434,01 грн. Сума заборгованості по заробітній платі до виплати складає 142 150,63 грн.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

При цьому, статтею 3 КЗпП встановлено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Таким чином відносини, які виникають між працівником і роботодавцем з приводу оплати праці, у тому числі й у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством, а саме: КЗпП України; Законом України «Про оплату праці» та іншими.

Положеннями статей 21, 43 Конституції України, статей 94, 115 КЗпП України, статей 21, 24 Закону України «Про оплату праці» кожна людина має право на заробітну плату за виконану роботу та її своєчасне одержання в повному обсязі.

Установлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач перебував у трудових відносинах із відповідачем та на підставі наказу від 30.09.2022 № 327/о був звільнений із посади інженера-електрика 1 категорії електромеханічного відділу 04.10.2026 за угодою сторін.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_2 посилався на те, що відповідачем йому нарахована, але не виплачена заробітна плата за період з лютого 2022 року до жовтня 2022 року в розмірі 142 150,63 грн.

Відповідно до статті 94 КЗпП України та статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена як правило у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Згідно зі статтею 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці своєчасно на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про оплату праці» структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів реалізації трудових правовідносин - відплатність праці, який відображено у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03.05.1996, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії» від 14.09.2006 № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечуватиме достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя. Такі зобов`язання відповідають мінімальним державним гарантіям, встановленим статтею 12 Закону України «Про оплату праці».

Таким чином, під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, наведеним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За правилами частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами статей 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач ДП «Завод 410 ЦА» має непогашену заборгованість із виплати заробітної плати перед позивачем ОСОБА_2 за період з лютого 2022 до жовтня 2022 в розмірі 142 150,63 грн.

При цьому, простій на ДП «Завод 410 ЦА», запроваджений наказами керівників державного підприємства, не звільняє відповідача від обов`язку виплатити на користь позивача заробітну плату, яка підлягала йому до виплати при звільненні.

Стосовно застосування строку позовної давності до вимог позивача про стягнення заробітної плати, суд зазначає наступне.

На час звільнення позивача із займаної посади положення частини першої статті 233 КзпП України були викладені у наступній редакції «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті» (в редакції станом на 04.10.2022).

Разом з тим, пунктами 1, 2 Глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України встановлюється, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Так, пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із останніми змінами) установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19.12.2020 до 30.06.2023 на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 20.05.2020 № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 22.07.2020 № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Крім того, Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 11.12.2025 за № 1-р/2025 у справі № 1-7/2024 (337/24) зазначив, що Конституційний Суд України вважає, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов`язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.

Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.

Законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.

Отже, установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.

Вказаним рішенням Конституційного Суду України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Таким чином, із врахуванням вищевикладеного, суд не вбачає підстав для застосування позовної давності до вимог ОСОБА_2 про стягнення заборгованості із заробітної плати, натомість - суд визнає дані вимоги законними та обґрунтованими, такими, що підтверджуються сукупністю доказів, безпосередньо досліджених судом під час судового розгляду, та узгоджуються із правовою позицією представника відповідача, який визнав розмір заборгованості перед позивачем із заробітної плати у розмірі, заявленому позивачем до стягнення у поданій позовній заяві.

Отже, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог повністю.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць. Тому рішення в частині стягнення заробітної плати в межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Визначаючи розмір платежу за один місяць, суд виходить з того, що заборгованість Відповідача перед Позивачем складається із заробітної плати, нарахованої за період з лютого 2022 року до жовтня 2022 року, тому бере за основу суму заробітної плати до виплати за перший місяць, за який утворилася заборгованість, - лютий 2022 року, згідно з довідкою про доходи № 146 від 14.09.2023 у розмірі 7 670,89 грн.

Відповідно до частини першої 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору в частині вимоги про стягнення заробітної плати.

Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2026 становив 3 328 грн.

Отже, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір за вимогу про стягнення заробітної плати в розмірі 1 421,51 грн (142 150,63 грн х 1 %).

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 21, 43 Конституції України, ст. ст. 15, 16, Цивільного кодексу України, статтями 3, 4, 47, 94, 115, 116, 233 КЗпП України, статтями 2, 21, 24 Закону України «Про оплату праці», пунктами 1, 2 Глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, ст. ст. 12, 76, 78, 80, 81, 259, 263, 264, 265, 268, 430 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_2 до Державного підприємства «Завод 410 ЦА» про стягнення заборгованості по заробітній платі, - задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства «Завод 410 ЦА» на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі в сумі 142 150,63 (сто сорок дві тисячі сто п`ятдесят гривень 63 копійки) з врахуванням утримання прибуткового податку й інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Державного підприємства «Завод 410 ЦА» на користь держави судовий збір у розмірі 1 421,51 (одна тисяча чотириста двадцять одна гривня 51 копійка).

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати за один місяць у розмірі 7 670,89 грн (сім тисяч шістсот сімдесят гривень 89 копійок).

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 06.11.2026.

Інформація про позивача: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Інформація про відповідача: Державне підприємство «Завод 410 ЦА», ЄДРПОУ 01128297, адреса місцезнаходження: 03151, м. Київ, пр-т Повітряних Сил, буд. 94,

Суддя Тетяна ДУБАС