133/2755/26
2/133/2332/26
КОЗЯТИНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
Іменем України
02.11.26 м. Козятин
Козятинський міськрайонний суд Вінницької області у складі:
головуючої-судді Дурач О.А.
за участю секретаря Блащук Н.І.
представника позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Козятин Вінницької області у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 (адреса місця проживання та реєстрації: АДРЕСА_1 ), представник позивача ОСОБА_1 (адреса місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_3 ) про поділ спільного майна подружжя, -
ВСТАНОВИВ:
17.07.2026 р. позивач звернувся до суду з зазначеним позовом.
Провадження у справі відкрито 27.07.2026 р. призначено підготовче судове засідання. Справу призначено до розгляду ухвалою суду від 28.09.2026 р.
Короткий зміст вимог позовної заяви
Позовні вимоги позивач обґрунтовував наступним. ОСОБА_3 (далі - Позивач) та ОСОБА_2 (далі - Відповідач) перебували в шлюбі з 19.08.1989 року по 03.04.2020 року. Згідно рішення Козятинського міськрайонного суду №133/523/20 від 03.04.2020 року шлюб між ними було розірвано .
В період шлюбу позивач спільно з відповідачем придбали житловий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 .Будинок в цілому складається із житлового будинку -літ. «А» по плану загальною площею - 27.9 кв.м., житловою площею - 27.9 кв.м. сараю- літ Б»: погріба -літ. «П»: уборної літ «У», забор літ «Г». Договір купівлі-продажу житлового будинку що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 від 25.06.1997 р. оформлено на ім`я ОСОБА_2 . Даний житловий будинок придбано під час шлюбу, після розлучення сторони проживали в ньому, оскільки іншого житла в них немає. В 2021 р. позивач поїхала на заробітки в Литовську Республіку та з цього часу періодично приїжджала в відпустку до України та проживала у вказаному будинку. Натомість в червні 2026 р. по приїзду на обумовленому місці ключів не побачила, на її запитання відповідач зазначив, що ключ від будинку буде їй давати, але за його відсутності вона не зможе заходити в будинок. Також вона дізналась, що у відповідача з`явилась інша жінка та він має намір привести її жити в спільний будинок. Тобто, з цього часу відповідач почав чинити перешкоди позивачу а користуванні будинком. Просить провести поділ будинку шляхом визнання права власності за нею на його частку. Крім того, позивач зазначає, зо оскільки фактично відповідач чинить їй перешкоди у користування будинком, а там знаходяться її речі, якими може користуватись чужа людина, вона просить встановити порядок користування вказаним будинком, залишивши їй у користуванні одну житлову кімнату розміром 12,4 кв м, а відповідачу одну житлову кімнату площею 15,5 кв м, інші приміщення залишити у спільному користуванні.
Позиція відповідача
Відповідач не скористався своїм правом на наданя відзиву за позовом.
Процедура судового розгляду
У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, зазначив, що кімната, яку просить виділити собі позивач, є непрохідною та позивачу краще буде скласти там свої речі. Іншого шляху поділу майна немає, визначати окремий вихід в будинку недоцільно.
Відповідач позовні вимоги визнав частково. Зазначив, що він не заперечує проти того, що будинок є спільною власністю його та позивача, натомість він не уявляє собі як можна визначити порядок користування будинком, оскільки не хоче, щоб його кімната була прохідна, підтвердив, що облаштування окремого виходу в будинку буде недоцільним, своїх пропозицій по визначенню порядку користування не надав, вважав вказане взагалі недоречним.
Фактичні обставини, встановлені судом
Вислухавши пояснення представника позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, судом фактично встановлено наступне.
ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували в шлюбі з 19.08.1989 року по 03.04.2020 року, що підтверджується актовим записом про шлюб № 158 від 19.08.1989 р. Згідно рішення Козятинського міськрайонного суду №133/523/20 від 03.04.2020 року шлюб між ними було розірвано .
В період шлюбу позивач спільно з відповідачем придбали житловий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 .Будинок в цілому складається із житлового будинку -літ. «А» по плану загальною площею - 27.9 кв.м., житловою площею - 27.9 кв.м. сараю- літ Б»: погріба -літ. «П»: уборної літ «У», забор літ «Г». Договір купівлі-продажу житлового будинку що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 від 25.06.1997 р. оформлено на ім`я ОСОБА_2 . Даний житловий будинок придбано під час шлюбу, що підтверджується Договором купівлі-продажу від 25.06.1997 р., посвідченим державним нотаріусом Козятинської державної нотаріальної контори 25.06.1997 р., зареєстровано в реєстрі за № 2-983.
Як вбачається з технічної документації на вказаний будинок, він складається з житлової кімнати 1-4 площею 12,4 кв.м. 9 (не прохідна); суміжної житлової кімнати 1-3 площею 15,5 кв.м.; житлової кімнати 1-1 площею 6,3 кв.м. та житлової кімнати 1-2 площею 6,8 кв.м., які є прохідні і з яких йде вхід до житлових кімнат 1-4 та 1-3. Сторони зазначили про відсутність технічної можливості, з огляду на стан будинку, встановити окремі виходи та зазначили про відсутність потреби в проведенні відповідної експертизи.
Згідно витягу з реєстру територіальної громади, позивач з 27.11.1997 р. до зареєстрована у вказаному будинку.
Після розірвання шлюбу сторони проживали разом, з 2021 року позивач поїхала на заробітки та приїжджала у відпустку, проживаючи у вказаному будинку.
В червні 2026 р. по приїзду дізналась від відповідача нові умови користування будинком, з чим буда не згодна.
Вказане сторонами не заперечується, визнається та не потребує додаткового доказування на підставі п. 1 ст. 82 ЦПК України.
Отже, вказаний житловий будинок є спільною сумісною власністю сторін, придбаний в період шлюбу та підлягає поділу. Оскільки є спір про порядок користування даним будинком, вказане також підлягає вирішенню судом з метою ефективного захисту права власності позивача.
Інші докази сторонами не надані.
Мотиви, з яких виходить суд і застосовані норми права
Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частина четверта статі 3 СК України).
Відповідно до частин 1 та 2 статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.
Згідно з частиною 1 статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.
За правилами статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).
Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ст.68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
Згідно частини 1 статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Способи та порядок поділу майна подружжя визначені статтею 71 цього Кодексу, згідно приписів якої майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі, а неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Слід зазначити, що вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Матеріалами справи встановлено, що спірне майно набуте у шлюбі за спільні кошти, а отже, є спільною сумісною власністю подружжя, частки у праві власності дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Тому судом враховано презумпцію спільності майна, набутого за час шлюбу, яка відповідачем спростована не була.
Судом встановлено, що сторони дійшли згоди щодо дійсної вартості спірного майна, щодо того, що будинок є неподільною річчю, натомість відсутня згода щодо порядку користування спільним майном.
Відповідно до положень п. 25 Пленуму ВСУ № 11 від 21.12.2007 р. Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя Вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК ( 2947-14 ) щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК ( 435-15 ), за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності. Вказане положення застосовується судом і при вирішення даних правовідносин, та саме таке вирішення спору відповідатиме якнайкращим інтересам сторін.
Щодо визначення порядку користування вказаним житловим будинком, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Зазначена норма регулює саме порядок користування спільною частковою власністю без її поділу в натурі, наслідком якого є припинення права спільної часткової власності.
Аналіз положень статті 358 ЦК України свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.
При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників щодо спільної власності.
Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. При цьому порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму є відмінним від порядку встановлення користування спільним майном. Суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно та зазначає, що відходження в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність, не є порушенням права власності сторін. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно.
Клопотань про проведення експертизи від сторін не надходило, сторони погодились про відсутність підстав для призначення відповідної експертизи та констатували неможливість встановлення окремих входів до будинку. Таким чином, житлову кімнату 1-1 площею 6,3 кв.м. та житлову кімнату 1-2 площею 6,8 кв.м., через які йде прохід в кімнати 1-3 та 1-4 доцільно залишити у загальному користуванні.
Щодо того, яку саме кімнату залишати у власності позивача, а яку у власності відповідача, суд звертає увагу, що відповідачем не запропоновано іншого визначення порядку користування приміщенням, а з огляду на те, що фактично позивач не проживає в квартирі, зберігання її речей та можливе подальше проживання дійсно буде доцільним у непрохідній кімнаті 1-4, що не порушуватиме права власності відповідача.
Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 88 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Висновок суду щодо суті спору
Дослідивши аргументи сторін, надані сторонами докази та аналізуючи їх у сукупності та логічному взаємозв`язку, суд прийшов до висновку про необхідність позовні вимоги задовольнити. Визнати за позивачем у порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частину житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 . Встановити порядок користування житловим будинком, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 , відповідно до якого: виділити у користування ОСОБА_3 житлову кімнату 1-4 площею 12,4 кв.м.; виділити у користування ОСОБА_2 житлову кімнату 1-3 площею 15,5 кв.м.; житлову кімнату 1-1 площею 6,3 кв.м. та житлову кімнату 1-2 площею 6,8 кв.м. залишити у загальному користуванні.
Щодо розподілу судових витрат
Оскільки позовні вимоги задоволено у повному обсязі, при зверненні позивачем сплачено суму судового збору у розмірі 2262,40 грн., в відповідності до положень ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені нею витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 3, 4, 10, 12, 13, 19, 60, 79-81, 174, 235, 247, 258-259, 263-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -
В И Р І Ш И В :
Позовні вимоги ОСОБА_3 (адреса місця проживання та реєстрації: АДРЕСА_1 ), представник позивача ОСОБА_1 (адреса місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_3 ) про поділ спільного майна подружжя задовольнити.
Визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 у порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частину житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 .
Встановити порядок користування житловим будинком, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 , відповідно до якого:
-виділити у користування ОСОБА_3 житлову кімнату 1-4 площею 12,4 кв.м.;
-виділити у користування ОСОБА_2 житлову кімнату 1-3 площею 15,5 кв.м.;
-житлову кімнату 1-1 площею 6,3 кв.м. та житлову кімнату 1-2 площею 6,8 кв.м. залишити у загальному користуванні.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , який проживає за адресою АДРЕСА_3 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка проживає за адресою АДРЕСА_1 , витрати по сплаті судового збору в розмірі 2262 (дві тисячі двісті шістдесят дві) грн. 40 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Вінницького апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення складено 09.11.2026 р.
Суддя: О.А. Дурач