Рішення № 141301334 у справі № 127/29071/26 від 04.11.2026

Справа № 127/29071/26

Провадження № 2/127/8132/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

04 листопада 2026 року місто Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Сичука М.М.,

за участі секретаря судового засідання Коровай А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці в порядку спрощеного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЄВРОКРЕДИТ» до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов`язання,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Фінансова компанія «ЄВРОКРЕДИТ» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих у зв`язку з невиконанням грошового зобов`язання, що виникло з кредитного договору №44П/2007 від 23.04.2007, у загальному розмірі 151 538,09 грн за період з 02.04.2018 по 31.05.2026, а також судових витрат.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 23.04.2007 між Акціонерним товариством «МЕГАБАНК» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №44П/2007, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 145 500,00 грн зі сплатою 16,5 % річних та кінцевим строком повернення кредиту до 22.04.2012.

Позивач зазначає, що рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 16.03.2010 у справі №2-138/10 кредитний договір було розірвано та стягнуто з відповідача на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 125 177,45 грн, а також судові витрати.

У подальшому право вимоги за кредитним договором перейшло від АТ «МЕГАБАНК» до ТОВ «ФК «МУСТАНГ ФІНАНС» на підставі договору відступлення права вимоги №GL1N426240/2 від 03.09.2024, а від ТОВ «ФК «МУСТАНГ ФІНАНС» до ТОВ «ФК «ЄВРОКРЕДИТ» - на підставі договору відступлення права вимоги №3/12 від 27.12.2024.

Посилаючись на те, що відповідач не виконав грошового зобов`язання, позивач здійснив нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних за період з 02.04.2018 по 31.05.2026, виходячи із суми заборгованості 108 650,47 грн.

Згідно з розрахунком позивача, сума трьох процентів річних становить 26 629,78 грн, інфляційні втрати 124 908,31 грн, а загальна сума заявлених до стягнення нарахувань 151 538,09 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 2662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 700,00 грн.

Ухвалою суду від 03.09.2026 відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Відповідно до відповіді на запит суду з Єдиного державного демографічного реєстру від 03.09.2026 №3264653 відомості про зареєстроване місце проживання відповідача не встановлені.

Згідно з інформацією, отриманою з реєстру територіальної громади, відповідач був знятий з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , 05.01.2017 у зв`язку з вибуттям до м. Миколаєва. Відомості про інше зареєстроване місце проживання відповідача відсутні.

З огляду на відсутність відомостей про зареєстроване місце проживання відповідача та з урахуванням положень частини дев`ятої статті 28 ЦПК України справу прийнято до розгляду Вінницьким міським судом Вінницької області за останнім відомим зареєстрованим місцем проживання відповідача.

Судові повістки направлялися відповідачу за останньою відомою суду адресою його реєстрації: АДРЕСА_1 , однак поштове відправлення повернулося до суду з відміткою «адресат відсутній».

Крім того, відповідно до вимог частини одинадцятої статті 128 ЦПК України про дату, час і місце судового розгляду справи здійснювався виклик відповідача шляхом розміщення оголошення на офіційному вебпорталі судової влади України, зокрема оголошення від 07.09.2026 про судове засідання, призначене на 08.10.2026, та оголошення від 09.10.2026 про судове засідання, призначене на 04.11.2026.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, відзиву на позовну заяву та будь-яких заяв чи клопотань до суду не подав.

Представник позивача у судове засідання не з`явився. У позовній заяві зазначив про відсутність заперечень щодо ухвалення заочного рішення у разі наявності передбачених законом підстав.

За таких обставин, беручи до уваги належне повідомлення відповідача про розгляд справи, його неявку до суду без повідомлення причин, неподання відзиву, а також відсутність заперечень позивача проти заочного розгляду справи, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи на підставі наявних у ній доказів відповідно до вимог статей 280-281 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статей 76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статей 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати позичальникові грошові кошти у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Правова природа нарахувань, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, полягає у компенсації кредиторові втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у платі за користування боржником коштами, які він своєчасно не сплатив кредиторові. Такі нарахування є особливим способом захисту майнового права та інтересу кредитора.

Як установлено судом, 23.04.2007 між АТ «МЕГАБАНК» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №44П/2007, за умовами якого позичальнику надано кредит у розмірі 145 500,00 грн зі сплатою 16,5 % річних та кінцевим строком повернення кредиту до 22.04.2012.

Рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 16.03.2010 у справі №2-138/10 кредитний договір №44П/2007 від 23.04.2007 було розірвано та стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «МЕГАБАНК» заборгованість у розмірі 125 177,45 грн, а також судові витрати.

Зазначене судове рішення набрало законної сили та є обов`язковим до виконання. Наявність грошового зобов`язання відповідача перед первісним кредитором та його розмір у межах вирішеного спору встановлені судовим рішенням, яке не скасоване та не змінене.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Матеріали справи не містять доказів повного виконання відповідачем рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 16.03.2010 або припинення грошового зобов`язання з інших передбачених законом підстав.

Саме по собі ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором не припиняє первісного грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права вимагати застосування наслідків, передбачених статтею 625 ЦК України, у разі подальшого невиконання такого рішення.

Такий правовий висновок викладений, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц та підтверджений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31.07.2024 у справі №161/11703/22.

У постанові від 31.07.2024 у справі №161/11703/22 Верховний Суд зазначив, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України.

Отже, факт ухвалення рішення суду у 2010 році не є перешкодою для стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за подальший період прострочення виконання грошового зобов`язання.

Щодо переходу права вимоги до позивача суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статей 516, 517 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом, а первісний кредитор зобов`язаний передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, важливу для їх здійснення.

На підтвердження переходу права вимоги позивачем надано договір відступлення права вимоги №GL1N426240/2 від 03.09.2024, укладений між АТ «МЕГАБАНК» та ТОВ «ФК «МУСТАНГ ФІНАНС», документи щодо проведення електронного аукціону з продажу відповідного портфеля прав вимоги, а також договір відступлення права вимоги №3/12 від 27.12.2024, укладений між ТОВ «ФК «МУСТАНГ ФІНАНС» та ТОВ «ФК «ЄВРОКРЕДИТ», разом із передбаченими цими договорами додатками та реєстрами.

Зі змісту наданих документів убачається, що право вимоги за кредитним договором №44П/2007 від 23.04.2007 щодо ОСОБА_1 було включено до переліку вимог, які передавалися за відповідними договорами відступлення права вимоги.

Умовами договору відступлення права вимоги №3/12 від 27.12.2024 передбачено перехід до нового кредитора прав вимоги, визначених у відповідному реєстрі, зокрема права вимагати повернення основної суми заборгованості, процентів та інших належних платежів, а також інших прав, пов`язаних із відповідним грошовим зобов`язанням, у тому числі прав, передбачених статтею 625 ЦК України.

Надані реєстри містять відомості, які дають змогу ідентифікувати боржника ОСОБА_1 та кредитний договір №44П/2007 від 23.04.2007 як вимогу, що передавалася в межах зазначених договорів.

Оцінюючи наведені документи в сукупності, суд бере до уваги, що перехід права вимоги підтверджується не лише загальними положеннями договорів, а й відповідними реєстрами, які індивідуалізують вимогу до відповідача, а також документами, що підтверджують послідовність передання відповідного портфеля прав вимоги.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.09.2025 у справі №369/13444/20 дійшла висновку, що ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості за договором не є підставою для заміни зобов`язання за договором новим зобов`язанням за рішенням суду, а лише підтверджує наявність такого зобов`язання. Відступлення права вимоги допускається і після ухвалення судового рішення, оскільки таке рішення саме по собі не припиняє матеріальних правовідносин сторін.

Отже, укладення договорів відступлення права вимоги після ухвалення рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 16.03.2010 не суперечить вимогам цивільного законодавства та не перешкоджає переходу до нового кредитора права вимоги за невиконаним грошовим зобов`язанням.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що ТОВ «ФК «ЄВРОКРЕДИТ» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №44П/2007 від 23.04.2007, а отже, є належним позивачем у цій справі.

Щодо обставин виконання рішення суду від 16.03.2010 суд зазначає таке.

З ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 28.03.2014 у справі №127/2-138/10 убачається, що виконавчий лист, виданий на виконання рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 16.03.2010, раніше пред`являвся до виконання, а виконавче провадження було відкрито 12.08.2010. Водночас оригінал виконавчого листа був втрачений органом державної виконавчої служби, у зв`язку з чим судом було вирішено питання про видачу його дубліката.

Зазначена ухвала підтверджує факт попереднього пред`явлення виконавчого документа до виконання та його втрати органом державної виконавчої служби, однак сама по собі не містить відомостей про фактично стягнуті з відповідача суми.

З наявних відомостей щодо виконавчого провадження №52367929 убачається, що виконавче провадження було відкрито 28.09.2016, а надалі завершено у зв`язку з поверненням виконавчого документа стягувачу через відсутність у боржника майна та коштів, на які можливо звернути стягнення.

Суд зазначає, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених законом, не є тотожним фактичному виконанню судового рішення та саме по собі не свідчить про припинення грошового зобов`язання.

Водночас повернення виконавчого документа через відсутність у боржника майна та коштів не може розглядатися як безумовне підтвердження можливості його примусового виконання в будь-який подальший час. Для встановлення остаточної втрати такої можливості необхідно з`ясувати строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, обставини його переривання або поновлення та наявність відповідного судового рішення щодо поновлення строку чи видачі дубліката.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.02.2026 у справі №754/511/23 зазначила, що у разі закінчення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, відмови суду в поновленні цього строку та у видачі дубліката виконавчого документа відсутня правова підстава для стягнення похідного зобов`язання, передбаченого статтею 625 ЦК України, оскільки кредитор остаточно втратив можливість примусового виконання основного судового рішення.

Разом з тим у цій справі матеріали не містять судового рішення про відмову у поновленні строку пред`явлення виконавчого документа до виконання або у видачі його дубліката. Тому обставини, на які Велика Палата Верховного Суду послалася у постанові від 11.02.2026 у справі №754/511/23, не можуть вважатися встановленими у цій справі.

Сам по собі факт непред`явлення позивачем виконавчого документа до виконання після набуття права вимоги 27.12.2024 не є передбаченою законом підставою припинення грошового зобов`язання та не позбавляє нового кредитора права на звернення з вимогою про стягнення сум, передбачених статтею 625 ЦК України.

При цьому суд бере до уваги, що відступлення права вимоги відбулося після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, а тому новий кредитор набув права первісного кредитора у тому обсязі та на тих умовах, які існували на момент переходу права вимоги, з урахуванням обмежень, установлених законом.

Отже, наявні у справі відомості про повернення виконавчого документа стягувачу не спростовують факту існування невиконаного грошового зобов`язання та не є самостійною підставою для відмови у позові.

Щодо визначення бази нарахування суд зазначає таке.

Згідно з наданим позивачем реєстром боржників від 05.05.2026 сума заборгованості відповідача визначена у розмірі 108 650,47 грн, з яких 94 924,49 грн - основна заборгованість, 13 725,98 грн - проценти, комісія - 0,00 грн.

Водночас рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 16.03.2010 у справі №2-138/10 з відповідача було стягнуто 125 177,45 грн заборгованості.

Таким чином, сума, яку позивач використав як базу для нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних, є меншою за суму заборгованості, присуджену рішенням суду від 16.03.2010.

Суд враховує, що відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 31.07.2024 у справі №161/11703/22, для розрахунку сум, передбачених статтею 625 ЦК України, необхідно враховувати розмір грошового зобов`язання, встановленого судовим рішенням, а не обмежуватися виключно тілом кредиту. Верховний Суд також зазначив, що до складу грошового зобов`язання, на яке можуть нараховуватися інфляційні втрати та три проценти річних, можуть входити присуджені проценти за користування кредитом.

Разом з тим суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог та не вправі виходити за межі визначеного позивачем розміру вимоги.

У цій справі позивач самостійно визначив базу нарахування у розмірі 108 650,47 грн, тобто у меншому розмірі, ніж сума заборгованості, присуджена рішенням суду. Тому суд, не виходячи за межі заявлених вимог та не збільшуючи обсяг відповідальності відповідача, здійснює перевірку розрахунку саме виходячи із зазначеної позивачем меншої суми.

При цьому суд не включає до бази нарахування судові витрати, присуджені рішенням від 16.03.2010, оскільки позивач у цій справі визначив базу нарахування окремо та в меншому розмірі.

З огляду на те, що грошове зобов`язання відповідача підтверджене судовим рішенням, а позивачем для розрахунку використано суму, меншу за присуджену, суд вважає можливим використати зазначену суму 108 650,47 грн як базу для перевірки заявлених нарахувань у межах позову.

Щодо періоду, за який підлягають стягненню інфляційні втрати та три проценти річних, суд зазначає таке.

Законом України від 15.03.2022 №2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 18.

Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем, позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Отже, законодавцем встановлено спеціальне правило, відповідно до якого позичальник за кредитним договором звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, на період дії воєнного стану та протягом тридцяти днів після його припинення або скасування.

Суд враховує, що зазначене положення поширюється на грошові зобов`язання, які виникли з кредитних договорів, у тому числі на ті зобов`язання, за якими заборгованість уже була предметом судового розгляду та стягнута судовим рішенням.

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.02.2025 у справі №758/5318/23, а також узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 31.07.2024 у справі №161/11703/22.

У постанові від 31.07.2024 у справі №161/11703/22 Верховний Суд погодився з висновком про відсутність правових підстав для нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних за період з 24.02.2022, оскільки позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за період з 24.02.2022 по 31.05.2026 є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 625 ЦК України право кредитора на стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних виникає внаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання та зберігається протягом часу такого прострочення, за винятком періодів, коли законом встановлено звільнення боржника від відповідальності.

Отже, у цій справі правові підстави для нарахування сум, передбачених статтею 625 ЦК України, наявні за період з 02.04.2018 по 23.02.2022.

Щодо застосування позовної давності суд зазначає таке.

Відповідно до статей 256, 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з частиною третьою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 зазначила, що до вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю три роки.

Водночас Велика Палата Верховного Суду роз`яснила особливості обчислення позовної давності з урахуванням законодавчих змін, пов`язаних із запровадженням карантину COVID-19 та воєнного стану.

Так, Законом України від 30.03.2020 №540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19, строки, визначені, зокрема, статтею 257 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину.

Закон України №540-IX набрав чинності 02.04.2020.

Карантин, установлений з метою запобігання поширенню COVID-19, діяв до 30.06.2023 включно.

У подальшому Законом України від 15.03.2022 №2120-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено пунктом 19, яким передбачено продовження строків, визначених статтями 257-259 ЦК України, на строк дії воєнного стану.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 дійшла висновку, що у разі якщо позовна давність не сплинула станом на 02.04.2020, вона спочатку продовжувалася на строк дії карантину, надалі - на період дії воєнного стану до 29.01.2024, а з 30.01.2024 її перебіг зупинено на строк дії воєнного стану.

У цій справі позивач заявив вимоги, починаючи з 02.04.2018. Отже, станом на 02.04.2020 позовна давність щодо заявлених вимог не сплинула.

Крім того, відповідач заяви про застосування позовної давності до ухвалення рішення суду не подавав.

За таких обставин суд не вбачає правових підстав для обмеження періоду нарахування сум за статтею 625 ЦК України лише трьома роками, що передували поданню позову.

Водночас зазначене не звільняє суд від обов`язку перевірити правильність визначення періоду та розміру нарахувань, а також виключити з розрахунку період, за який відповідач звільнений від відповідальності відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Щодо правильності розрахунку інфляційних втрат та трьох процентів річних суд зазначає таке.

Позивач здійснив розрахунок за період з 02.04.2018 по 31.05.2026, виходячи із суми 108 650,47 грн, та визначив три проценти річних у розмірі 26 629,78 грн, інфляційні втрати 124 908,31 грн.

Однак, як зазначено вище, нарахування за статтею 625 ЦК України за період з 24.02.2022 не підлягають стягненню з огляду на положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Тому суд здійснює перевірку розрахунку лише за період з 02.04.2018 по 23.02.2022.

При визначенні інфляційних втрат суд виходить із помісячних індексів споживчих цін, оприлюднених Державною службою статистики України, за період з травня 2018 року по лютий 2022 року включно.

Сукупний індекс інфляції за зазначений період становить 1,30111129.

Таким чином, інфляційні втрати за період з 02.04.2018 по 23.02.2022 становлять:

108 650,47 грн ? 1,30111129 - 108 650,47 грн = 32 715,88 грн.

При визначенні трьох процентів річних суд враховує кількість днів прострочення за відповідні календарні роки та кількість днів у кожному році, у тому числі 366 днів у 2020 році, який був високосним.

Розрахунок трьох процентів річних за період з 02.04.2018 по 23.02.2022 становить:

за період з 02.04.2018 по 31.12.2018 - 274 дні: 108 650,47 грн ? 3 % ? 274 / 365 = 2 446,87 грн;

за період з 01.01.2019 по 31.12.2019 - 365 днів: 108 650,47 грн ? 3 % ? 365 / 365 = 3 259,51 грн;

за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 - 366 днів: 108 650,47 грн ? 3 % ? 366 / 366 = 3 259,51 грн;

за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 - 365 днів: 108 650,47 грн ? 3 % ? 365 / 365 = 3 259,51 грн;

за період з 01.01.2022 по 23.02.2022 - 54 дні: 108 650,47 грн ? 3 % ? 54 / 365 = 482,23 грн.

Загальна сума трьох процентів річних за зазначений період становить 12 707,64 грн.

Наведений порядок розрахунку відповідає підходу, застосованому Верховним Судом у постанові від 31.07.2024 у справі №161/11703/22, у якій суд касаційної інстанції навів алгоритм визначення інфляційних втрат шляхом множення відповідних щомісячних індексів інфляції, а трьох процентів річних - з урахуванням кількості днів прострочення та кількості днів у відповідному календарному році.

Таким чином, загальна сума інфляційних втрат та трьох процентів річних, яка підлягає стягненню з відповідача за період з 02.04.2018 по 23.02.2022, становить 45 423,52 грн, з яких 32 715,88 грн - інфляційні втрати та 12 707,64 грн - три проценти річних.

У задоволенні позовних вимог у частині стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за період з 24.02.2022 по 31.05.2026 слід відмовити, оскільки за цей період відповідач звільнений від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Отже, позовні вимоги ТОВ «ФК «ЄВРОКРЕДИТ» підлягають частковому задоволенню в загальному розмірі 45 423,52 грн.

Вирішуючи питання щодо судових витрат, суд виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 662,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №9118 від 12.08.2026.

Оскільки позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що становить 798,05 грн.

Щодо вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає, що відповідно до статей 133, 137, 141 ЦПК України такі витрати належать до судових витрат та підлягають розподілу між сторонами залежно від результатів розгляду справи, з урахуванням документального підтвердження, обсягу наданих послуг, складності справи, часу, витраченого адвокатом, та співмірності витрат.

На підтвердження понесених витрат позивачем надано договір про надання правничої допомоги від 01.07.2025, укладений з адвокатом Теліус Дар`єю Володимирівною, відповідний реєстр виконаних робіт від 05.05.2026 та акт наданих послуг від 10.08.2026, згідно з якими вартість правничої допомоги становить 20 700,00 грн.

Оцінивши надані документи, суд вважає підтвердженим факт надання позивачу професійної правничої допомоги у зв`язку з розглядом цієї справи.

Разом з тим, враховуючи часткове задоволення позову, положення частини другої статті 141 ЦПК України та співвідношення заявлених і задоволених позовних вимог, витрати на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню пропорційно розміру задоволених вимог.

Загальна сума задоволених позовних вимог становить 45 423,52 грн із заявлених 151 538,09 грн, що відповідає 29,974985 % від загального розміру майнових вимог.

Таким чином, пропорційний розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 6 204,82 грн.

За таких обставин з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у загальному розмірі 7 002,87 грн, з яких 798,05 грн - судовий збір та 6 204,82 грн - витрати на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 4, 12, 13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 258-259, 263-265, 280-282 ЦПК України, статтями 509, 512, 514, 516, 517, 525, 526, 530, 599, 625, 1049, 1054 ЦК України, пунктами 12, 18, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЄВРОКРЕДИТ» до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов`язання задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЄВРОКРЕДИТ» інфляційні втрати за період з 02.04.2018 по 23.02.2022 у розмірі 32 715 (тридцять дві тисячі сімсот п`ятнадцять) гривень 88 копійок та три проценти річних за період з 02.04.2018 по 23.02.2022 у розмірі 12 707 (дванадцять тисяч сімсот сім) гривень 64 копійки, а всього 45 423 (сорок п`ять тисяч чотириста двадцять три) гривні 52 копійки.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЄВРОКРЕДИТ» судові витрати у розмірі 7 002 (сім тисяч дві) гривні 87 копійок, з яких 798,05 грн - судовий збір та 6 204,82 грн - витрати на професійну правничу допомогу.

Заочне рішення може бути переглянуте Вінницьким міським судом Вінницької області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, установлених ЦПК України, не подано заяву про його перегляд або апеляційну скаргу, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

На виконання п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України суд зазначає повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ», код ЄДРПОУ 40932411, 49001, Дніпропетровська область, м. Дніпро, пров. Ушинського, буд. 1, офіс 105.

Відповідач ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 .

Повний текст заочного рішення складено 04.11.2026 року.

Суддя