Судові рішення

Постанова № 141302349 у справі № 910/1986/26 від 04.11.2026

Постанова від 04.11.2026 у господарській справі № 910/1986/26 (категорія «Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів (крім категорій 201000000-208000000)»). Суд: Північний апеляційний господарський суд, суддя Хрипун О.О.

Справа№ 910/1986/26
СудПівнічний апеляційний господарський суд
СуддяХрипун О.О.
Форма рішенняПостанова
Форма судочинстваГосподарське
КатегоріяСправи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів (крім категорій 201000000-208000000)
Дата ухвалення04.11.2026
Надійшло до реєстру10.11.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/141302349

Сторони-компанії

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" листопада 2026 р. Справа№ 910/1986/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Хрипуна О.О.

суддів: Сковородіної О.М.

Коробенка Г.П.

розглядаючи апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Професійне страхування"

на рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2026

у справі № 910/1986/26 (суддя Удалова О.Г.)

за позовом Асоціації "Страховий бізнес"

до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Професійне страхування"

про стягнення 95 803,23 грн

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2026 до Господарського суду міста Києва звернулась Асоціація "Страховий бізнес" (далі - позивач) з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Професійне страхування" (далі - відповідач) про стягнення 95 803,23 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконав зобов`язання за договором № 12/18 від 27.08.2018 в частині сплати вступних та членських внесків.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.07.2026 у справі № 910/1986/26 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Професійне страхування" на користь Асоціації "Страховий бізнес" 46 000,00 грн суми членських внесків, 40 455,66 грн інфляційних втрат, 9 347,57 грн 3% річних, 2 662,40 грн судового збору, 10 000,00 грн за надання правової допомоги.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у відповідача існував обов`язок здійснювати оплату членських внесків не пізніше 10 числа кожного відповідного кварталу/місяця, а тому вимога позивача про стягнення заборгованості є обґрунтованою на суму в розмірі 46 000,00 грн. Також місцевий господарський суд перевірив розрахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат та визнав його арифметично та методологічно правильним. Щодо строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом суд першої інстанції дійшов висновку, що він не пропущений, оскільки такий строк спочатку з 12.03.2020 було зупинено у зв`язку з введенням карантину, а у подальшому в період з 30.06.2023 по 04.09.2025 продовжено у зв`язку з введенням воєнного стану.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Професійне страхування" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить прийняти апеляційну скаргу до свого провадження; скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2026 у справі № 910/1986/26 повністю, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Асоціації "Страховий бізнес" відмовити в повному обсязі. На підставі статті 262 ГПК України винести окрему ухвалу щодо позивача -Асоціації "Страховий бізнес", направити її до компетентних правоохоронних органів.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального (цивільного, господарського) та процесуального права. Зокрема, скаржник вважає, що Статутом асоціації генеральному директору не надано права самостійно приймати учасника до складу учасників асоціації, самостійно виключати учасника із складу асоціації, звертатись до суду з позовами від імені асоціації. Також скаржник зазначає, що судом першої інстанції не досліджено питання участі скаржника в асоціації хоча положення статуту давали для цього усі підстави. Крім того скаржник вважає, що навіть в разі, якщо при вступі відповідача до числа учасників асоціації (що наразі не є доказаним фактом) було дотримано вимоги статуту, то його вихід із числа учасників відбувся у жовтні 2018 автоматично внаслідок припинення ним сплати внесків, згідно з п. 3.1. Статуту. Скаржник також звертає увагу, що внесок у неприбутковому підприємницькому товаристві, зокрема, асоціації - це регулярна плата учасника товариства за корпоративне право бути учасником, яка не стає частиною статутного капіталу товариства, не надає учаснику майнових прав і не має грошового еквіваленту. Також скаржник наголошує, що права та обов`язки у цих правовідносинах виникають виключно на підставі Статуту асоціації, а не «Договору 12/18», який не передбачений Статутом та не має жодної правової сили. Таким чином, на думку скаржника місцевий господарський суд грубо помилився, коли прийняв цей договір за справжній і розглядав позовні вимоги з точки зору зобов`язального права, як нібито встановлені договором, тоді як відносини сторін спору виникають безпосередньо із актів цивільного законодавства, Цивільного та Господарського кодексів, а також Статут асоціації. Крім цього скаржник вважає, що суд першої інстанції не перевірив належним чином повноваження особи, яка підписала позов, що є грубим порушенням норм процесуального права. Скаржник також вважає, що оскільки заборгованість за твердженням позивача виникла ще у жовтні 2018, загальний 3-річний строк позовної давності сплив у жовтні 2021 - задовго до введення воєнного стану та без будь-яких об`єктивних перешкод з боку карантину. Й наостанок скаржник вважає, що даний позов має штучний характер, спрямований на безпідставне заволодіння грошовими коштами страхових компаній, які були учасниками асоціації та припинили сплачувати членські внески, при тому, що Статут передбачає лише один наслідок для цього - виключення із товариства.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.07.2026 апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Професійне страхування" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Хрипуна О.О., судді: Сковородіна О.М., Коробенко Г.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою "Страхова компанія "Професійне страхування" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2026 у справі № 910/1986/26, вирішено апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Професійне страхування" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2026 у справі № 910/1986/26 розглядати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

19.08.2026 до Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін. Також позивач просив стягнути з відповідач адвокатські витрати понесені в суді апеляційної інстанції в розмірі 10 000, 00 грн.

21.08.2026 до Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про доповнення або зміну апеляційної скарги.

21.08.2026 до Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшли заперечення щодо доповнення або зміни до апеляційної скарги скаржником.

Згідно з частиною 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (Глава 1. Апеляційне провадження).

Відповідно до частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Судом першої інстанції справа № 910/1986/26 розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Оскільки клопотань про розгляд апеляційної скарги з повідомленням (викликом) учасників справи не заявлялось, а необхідності призначення справи до розгляду у відкритому засіданні судом не встановлено, ця постанова Північного апеляційного господарського суду прийнята за результатами дослідження наявних в матеріалах справи документів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, з урахуванням правил статей 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 27.08.2018 між Асоціацією "Страховий бізнес" (далі - Позивач або Асоціація) та Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Професійне страхування" (далі - Відповідач або Учасник) було укладено Договір № 12/18 про участь в Асоціації "Страховий бізнес" (далі - Договір).

Відповідно до п.п.п. 2.2.2.1. п.п. 2.2.2 п. 2.2 Договору Учасник зобов`язаний дотримуватися вимог положень Статуту Асоціації та виконувати рішення керівних органів Асоціації, прийнятих згідно їх повноважень.

Згідно з п.п.п. 2.2.2.3. п.п. 2.2.2 п. 2.2 Договору Учасник зобов`язаний у встановлені терміни сплачувати членські внески.

Пунктом 3.1. Договору встановлено, що сплата членський внесків здійснюється в безготівковому порядку на поточний рахунок Асоціації.

Відповідно до п. 3.2. Договору розмір членських внесків, які учасник зобов`язаний сплачувати до Асоціації, встановлюється Загальними зборами учасників Асоціації (далі - Збори).

Згідно з п. 3.4 Договору сплата членських внесків здійснюється на підставі цього Договору.

Відповідно до п. 3.5 Договору Членські внески сплачуються Учасником поквартально або помісячно не пізніше 10 (десятого) числа кожного відповідного кварталу/місяця.

Крім того, відповідно до п.п. 3.7.1. п. 3.7. Статуту Позивача Учасник Асоціації зобов`язаний дотримуватись вимог положень цього Статуту та виконувати рішення органів управління Асоціації, прийнятих згідно з повноваженнями.

Згідно п. 3.7.3 Статуту Позивача Учасник Асоціації зобов`язаний у встановлені строки та в повному обсязі сплачувати вступні та членські внески.

Відповідно до наданих позивачем витягів з протоколів № 25 від 17.04.2018 та № 27 від 08.04.2019 загальних зборів, учасниками затверджувались розміри членських внесків, а саме в розмірі 3 000,00 грн та 3 500,00 грн відповідно.

Відповідно до рішення про виключення Учасника Асоціації № 11 від 29.11.2019 у зв`язку з одностороннім невиконанням відповідачем зобов`язань по оплаті членських внесків за 6 місяців або більше, останнього було виключено зі складу учасників Асоціації.

Отже, спір у даній справі на думку позивача виник у зв`язку не сплатою відповідачем членських внесків, й відповідно позивач стягнути з відповідача 46 000,00 грн членських внесків за період з жовтня 2018 по листопад 2019, а також нараховані на заборгованість втрати від інфляції за період з жовтня 2018 по січень 2026 у розмірі 40 455, 66 грн та 9 347, 57 грн 3% річних.

Місцевий господарський суд, ухвалюючи оскаржуване рішення дійшов висновку, що у відповідача існував обов`язок здійснювати оплату членських внесків не пізніше 10 числа кожного відповідного кварталу/місяця, а тому вимога позивача про стягнення заборгованості є обґрунтованою на суму в розмірі 46 000,00 грн.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України (чинного на момент укладення договору) в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України (чинного на момент укладення договору) встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України (чинного на момент укладення договору) визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 118 Господарського кодексу України (чинного на момент укладення договору) передбачено, що господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань, є об`єднанням підприємств. Об`єднання підприємств утворюються на невизначений строк або як тимчасові об`єднання і є юридичною особою.

Згідно зі ст. 119 Господарського кодексу України (чинного на момент укладення договору) об`єднання підприємств, утворене за ініціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об`єднали свою господарську діяльність, є об`єднанням підприємств. Господарські об`єднання діють на основі установчого договору та/або статуту, який затверджується їх засновниками.

Асоціація є однією із організаційно-правових форм об`єднання підприємств, і договірним об`єднанням, створеним з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об`єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об`єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації. У статуті асоціації повинно бути зазначено, що вона є господарською асоціацією. Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств - учасників асоціації. За рішенням учасників асоціація може бути уповноважена представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями (стаття 120 Господарського кодексу України чинного на момент укладення договору).

Підприємства - учасники об`єднання підприємств зберігають статус юридичної особи незалежно від організаційно-правової форми об`єднання. Одним із прав підприємства - учасника господарського об`єднання є право добровільно вийти з об`єднання на умовах і в порядку, визначених установчим договором про його утворення чи статутом господарського об`єднання (стаття 121 Господарського кодексу України чинного на момент укладення договору).

За приписами статті 123 Господарського кодексу України (чинного на момент укладення договору), учасники об`єднання підприємств можуть вносити на умовах і в порядку, передбачених його установчими документами, майнові внески (вступні, членські, цільові тощо).

Згідно з ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Так, Асоціація Страховий Бізнес, заснована 2 грудня 2004 року, є неприбутковим об`єднанням учасників ринку страхових послуг, яке створене з метою захисту інтересів цих учасників та розвитку ринку у сфері страхування, фінансових та страхових послуг. Асоціація працює на задоволення потреб суспільства. Асоціація не проводить комерційної діяльності. Метою діяльності Асоціації е сприяння розвитку страхової діяльності в Україні, представництво інтересів учасників Асоціації в органах державної влади та управління, громадських та комерційних організаціях, захист прав та інтересів учасників (членів) Асоціації, розвитку ринку у сфері страхування, фінансових та страхових послуг, забезпечення зв`язків із громадськістю (Статут Асоціації).

Одним із обов`язків учасника Асоціації є обов`язок своєчасно вносити вступні та членські внески (п. 3.7.3 статут Асоціації).

Відповідно до розділу 5 Статуту Статутний фонд в Асоціації не створюється.

Джерелами формування майна та коштів Асоціації є: членські внески, які сплачені учасниками Асоціації; вступні внески; благодійні внески; пасивні доходи.

Доходи (прибутки) Асоціації використовуються виключно для фінансування видатків на утримання Асоціації, реалізації мети (цілей, завдань) та напрямів діяльності, визначених установчими документами.

Рішення щодо залучення або відчуження майна в межах кошторису приймається Генеральним директором. В разі, якщо придбання або відчуження майна не передбачено кошторисом, то рішення приймаються Зборами Асоціації.

Кошторис включає в себе наступні статті: заробітна плата, матеріальні заохочення, оплата по договорах цивільно- господарського характеру та нарахування: оренда та/або утримання приміщень, устаткування та обладнання; придбання та оренда меблів, техніки, засобів комунікації та зв`язку тощо; витрати, пов`язані із виконанням рішень Зборів та Конференцій (реклама, підготовка матеріалів, проведення навчання, проведення зустрічей, нарад тощо, інші заходи) із окремими кошторисами по кожному заходу; утримання та/або оренду транспорту; поштові та поліграфічні витрати; утримання, підтримка та інформаційне, аналітичне та технічне супроводження сайту, інших електронних та інтернет-ресурсів Асоціації; витрати на відрядження; інші витрати із обов`язковим визначенням статей та сум витрат.

Отже, членський внесок є грошовим неповоротним внеском, який періодично сплачується членом Асоціації для забезпечення поточної діяльності Асоціації. Членський внесок не є платою за надані послуги, виконані роботи чи поставлений товар, а тому виконання Асоціацією своєї діяльності не впливає на розмір членського внеску та настання обов`язку у підприємства - учасника Асоціації щодо його оплати.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).

Пунктом 3.5 договору передбачено, що членські внески сплачуються Учасником не пізніше 10 числа кожного місяця.

Отже, відповідач мав здійснювати оплату членських внесків не пізніше 10 числа кожного місяця.

В матеріалах справи наявні рахунки виставлені позивачем відповідачу про сплату членських внесків № СФ-0000122 від 01.11.2018 на суму 9 000, 00 грн, № СФ-000027 від 15.02.2019 на суму 9 000, 00 грн, № СФ-0000062 від 03.06.2019 на суму 10 500, 00 грн, № СФ-0000104 від 02.09.2019 на суму 10 500, 00 грн та № СФ-0000140 від 25.10.2019 на суму 10 500, 00 грн.

Однак, у матеріалах справи відсутні докази сплати відповідачем членських внесків з жовтня 2018.

При цьому, колегія суддів зазначає, що правові висновки Верховного Суду є сталими у судовій практиці і констатують, що відсутність доказів отримання відповідачем рахунку не звільняє його від обов`язку оплатити надані за договором послуги (в даному випадку членські внески), оскільки за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку здійснення оплати.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 року у справі №923/712/17, від 21.01.2019 року у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 року у справі №918/537/18, від 29.08.2019 року у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 року у справі №915/400/18, від 29.04.2020 року у справі №915/641/19.

Крім того, одним із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність, тому відповідач в разі неотримання рахунку або необізнаності про змінений розмір членських внесків, з метою виконання свого обов`язку, передбаченого п. 3.5 договору мав сплатити суму у розмірі попередньої оплати, або, щонайменше, повідомити позивача про причини неможливості оплати.

Отже, господарським судом першої інстанції вірно встановлено, що вимога позивача про стягнення заборгованості є обґрунтованою.

Крім того, за несвоєчасне внесення відповідачем членських внесків позивачем заявлено до стягнення 3% у сумі 9 347,57 грн, а також 40 455,66 грн інфляційних втрат.

За приписами ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат за допомогою калькулятору ЛІГА:ЗАКОН, дійшла висновку, що він є арифметично та методологічно правильним.

Відповідачем контр розрахунок господарському суду першої інстанції не подавався.

При цьому, колегія суддів зазначає, що скаржник помилково трактує інфляційні нарахування та 3% річних як «штрафні санкції» або «пеню».

Верховний Суд неодноразово підкреслював, що інфляційні втрати є компенсацією знецінення національної валюти внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а 3% річних, то особлива міра цивільно-правової відповідальності за неправомірне користування чужими грошовими коштами.

Отже, вони не є штрафом чи пенею, а тому підлягають стягненню в силу прямої вказівки закону (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України), незалежно від того, чи передбачені вони умовами Договору або положеннями Статуту.

Щодо застосування позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.

Предметом спору у справі є стягнення заборгованості з внесення членських внесків за період з жовтня 2018, а також нараховані 3% та інфляційні втрати за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Приписами ст. 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Статтею 264 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

За матеріалами справи, позивач з позовом звернувся до суду 25.02.2026.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням корона вірусної хвороби (COVID-19) розділ Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 року, №№ 40-44, ст. 356) доповнено пунктом 12 такого змісту: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню корона вірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 з 12.03.2020 на всій території України запроваджено карантин, строк якого неодноразово продовжувався і діяв до 30.06.2023.

Отже, Законом України від 30.03.2020 №540-IX розділ Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, яким під час карантину строки, визначені, зокрема, статтями 257, 258 Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, тобто до 30.06.2023. Оскільки вказаний Закон опубліковано 02.04.2020 року та він набрав законної сили з дня його опублікування, тому з 03.04.2020 (під час триваючого строку як спеціальної, так і загальної позовної давності) відповідні строки є продовженими (аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29.08.2023 року у справі №902/1144/22).

Оскільки на дату набрання чинності (тобто станом на 03.04.2020 року) Законом України від 30.03.2020 №540-IX позовна давність за спірними вимогами тривала і вказаним Законом України була фактично продовжена до 30.06.2023, то станом на 30.06.2023 строк позовної давності є таким, що не пропущений позивачем, а тому господарським судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що підстав для його застосування до спірних правовідносин не має.

Між тим, п.п. 2 п. 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України №2120-ІХ від 15.03.2022 Про несення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану, яким доповнено розділ Прикінцеві положення Цивільного кодексу України п. 19 такого змісту: У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього кодексу, продовжуються на строк його дії.

Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні №64/2022 від 24.02.2022 на території України із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 введено воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався і триває по теперішній час.

Колегія суддів звертає увагу скаржника, що зазначені норми є нормами прямої дії та встановлюють імперативне продовження строків безпосередньо в силу закону.

Водночас стаття 263 Цивільного кодексу України вимагає доведення обставин непереборної сили, що об`єктивно перешкоджали зверненню до суду, а п. 12 та п. 19 Перехідних положень Цивільного кодексу України розповсюджують свою дію на всі цивільно-правові відносини автоматично.

Таким чином, господарським судом першої інстанції обґрунтовано вказано, що позивачем на момент звернення з позовом до суду не пропущений встановлений ст. 257 Цивільного кодексу України строк позовної давності.

Щодо доводів скаржника, що Статутом асоціації генеральному директору не надано права самостійно приймати учасника до складу учасників асоціації, самостійно виключати учасника із складу асоціації, звертатись до суду з позовами від імені асоціації, а також щодо не дослідження питання участі скаржника в асоціації хоча положення статуту давали для цього усі підстави, колегія суддів зазначає наступне.

Колегія суддів зазначає, що пункт 1.5 Статуту прямо передбачає право Асоціації бути позивачем і відповідачем у суді.

Відповідно до частини третьої статті 56 Господарського процесуального кодексу України юридична особа бере участь у справі через особу, уповноважену діяти від її імені, або через представника.

Безпосереднє процесуальне представництво Асоціації у цій справі здійснює адвокат, повноваження якого підтверджуються ордером.

Пункт 4.20.1 Статуту прямо встановлює, що Генеральний директор має право вчиняти всі юридичні дії від імені Асоціації без довіреності, у тому числі підписувати договори.

Також пункт 4.20.4 додатково закріплює його право діяти від імені Асоціації без доручення.

З огляду на викладене вище, колегія суддів відхиляє доводи скаржника, що у Генерального директора були відсутні повноваження на підписання Договору № 12/18, оскільки вони суперечать змісту Статуту.

Згідно зі ст. 92 Цивільного кодексу України та п. 4.20.4 Статуту Асоціації, Генеральний директор є одноосібним виконавчим органом, який діє від імені Асоціації без доручення (без довіреності) та здійснює представництво її інтересів перед будь-якими третіми особами.

Подавати позови для захисту майнових інтересів юридичної особи є безумовним процесуальним правом керівника, що випливає зі статусу посадової особи, яка здійснює оперативне управління діяльністю Асоціації.

При цьому, колегія суддів зазначає, що оплата судового збору є імперативним процесуальним обов`язком, встановленим ст. 4 Закону України «Про судовий збір» та Господарським процесуальним кодексом України, без виконання якого реалізація права на судовий захист є неможливою (ст. 55 Конституції України).

Твердження Скаржника про те, що реалізація конституційного права на судовий захист вимагає попереднього скликання Загальних зборів для «внесення судового збору до кошторису», є безпідставними.

Стосовно доводів скаржника, що внесок у неприбутковому підприємницькому товаристві, зокрема, асоціації - це регулярна плата учасника товариства за корпоративне право бути учасником, яка не стає частиною статутного капіталу товариства, не надає учаснику майнових прав і не має грошового еквіваленту, тобто спірні відносини між Асоціацією та її членами є «суто внутрішньокорпоративними», колегія суддів вважає їх необґрунтованими виходячи з наступного.

Як вже було вище встановлено, 27.08.2018 між Асоціацією «Страховий бізнес» та ТДВ «СК «Професійне страхування» було укладено Договір № 12/18 про участь в Асоціації «Страховий бізнес» (далі - Договір №12/18).

Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, колегія суддів наголошує, що підписанням Договору № 12/18 скаржник добровільно взяв на себе безумовний цивільно-правовий обов`язок сплачувати членські внески у встановленому розмірі та строки, щомісячно (п. 2.2.2, п. 3.5 Договору).

Колегія суддів також звертає увагу, що в матеріалах справи міститься заява ТДВ «СК «Професійне страхування» від 16.08.2018 за підписом Генерального директора Н.В. Данилюк, у якій останній просить поновити членство в Асоціації та прямо повідомляє про готовність сплачувати членські внески.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Колегія суддів зазначає, що неприбутковий статус Асоціації також не усуває її майнових прав. Пункт 1.5 Статуту передбачає право Асоціації набувати майнових прав, пункт 5.2 - мати у власності грошові кошти та інше майно, а пункт 5.3 прямо відносить членські внески до джерел формування майна і коштів Асоціації.

Отже, членський внесок є грошовим неповоротним внеском, який періодично сплачується членом Асоціації для забезпечення поточної діяльності Асоціації. Членський внесок не є платою за надані послуги, виконані роботи чи поставлений товар, а тому виконання Асоціацією своєї діяльності не впливає на розмір членського внеску та настання обов`язку у підприємства - учасника Асоціації щодо його оплати.

Щодо доводів скаржника, що його вихід із числа учасників відбувся у жовтні 2018 автоматично внаслідок припинення ним сплати внесків, згідно з п. 3.1. Статуту, колегія суддів зазначає, що процедура виходу зі складу Асоціації чітко визначена та регламентується Статутом, а саме пунктом 3.5 Статуту, яка передбачає, що при бажанні вийти зі складу Асоціації учасник може подати відповідну заяву.

Крім того, відповідно до п. 4.1. договору учасник погоджується з тим, що участь в Асоціації може бути припинена або шляхом добровільного виходу із Асоціації на підставі поданої заяви, або внаслідок виключення з неї.

Водночас, матеріали справи не містять заяви відповідача про вихід його із учасників Асоціації, а умови Статуту та договору не передбачають автоматичного виключення учасника із Асоціації в разі не сплати ним членських внесків.

В той же час, одностороннє припинення сплати внесків є порушенням умов Договору № 12/18 та Статуту (простроченням боржника), а не формою «автоматичного виходу».

Щодо вимоги скаржник про винесення окремої ухвали відносно позивача та направлення її до компетентних правоохоронних органів, оскільки в діях посадових осіб позивача вбачаються ознаки системного зловживання процесуальними правами та навмисного використання судової системи як інструменту для реалізації штучно створених фінансових схем, що мають очевидні ознаки шахрайства, колегія суддів зазначає наступне.

Права учасників справи визначені у ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, серед яких такого права як вимагати від суду постановити окрему ухвалу відносно іншого учасника справи, не передбачено.

За приписами ст. 246 Господарського процесуального кодексу України, суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу (ч. 1). Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків (в тому числі якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором (ч. 2). В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення (ч. 5). Окрема ухвала надсилається відповідним юридичним та фізичним особам, державним та іншим органам, посадовим особам, які за своїми повноваженнями повинні усунути виявлені судом недоліки чи порушення чи запобігти їх повторенню (ч. 6).

Отже, окрема ухвала суду у розумінні положень ст. 246 Господарського процесуального кодексу України є процесуальним засобом необхідного належного реагування (судового впливу) на порушення законності, а також на причини та умови, що цьому сприяли, які виявлені ним саме під час судового розгляду.

За своєю суттю окрема ухвала є формою реагування суду на виявлені порушення вимог законодавства та інструментом для їх усунення шляхом надання відповідних вказівок особі/особам, до компетенції та/або обов`язку яких відноситься усунення виявлених порушень.

Водночас, постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду, яке він може реалізувати у випадку виявлення при вирішенні спору по суті порушення певним органом чи особою вимог законодавства (аналогічний висновок міститься у п. 47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі №171/2124/18, у п. 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2018 у справі №521/18287/15-ц, у п. 51 постанови Верховного Суду від 26.10.2022 у справі №906/344/21).

Таким чином, Північний апеляційний господарський суд не вбачає правових підстав для постановлення окремих ухвал, з підстав передбачених ст. 246 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на те, що під час судового розгляду не було встановлено свідомого порушення норм законодавства вказаними юридичними особами.

Отже, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У справі, що розглядається, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було надано скаржнику вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Згідно із статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Колегія суддів також зазначає, що позивачем у відзиві на апеляційну скаргу було вказано про понесення витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 10 000, 00 грн.

На підтвердження понесення таких витрат позивачем надані:

- договір про надання правової допомоги № ПД-22/23 від 05.05.2023, укладений між адвокатським бюро "Махайленко та партнери" (виконавець/бюро) та позивачем (клієнт);

- додаткова угода № 4 від 06.08.2026;

- платіжна інструкція № 67 від 12.08.2026 на суму 10 000,00 грн;

- копія ордеру серії АІ № 2277205 від 07.08.2026.

Відповідно до умов договору № ПД.22/23 від 05.05.2023 виконавець зобов`язується здійснювати захист, представництво інтересів та надавати інші види правничої допомоги клієнту на умовах, що визначені цим договором (п. 1.1 договору).

Згідно з п. 4.1 договору за надані в рамках даного договору послуги клієнт сплачує виконавцю гонорар (винагороду), розмір якого узгоджується сторонами та визначається у додатковій угоді до договору.

Як визначено п. 6.1 договору, останній набуває чинності з моменту його підписання і діє до моменту припинення його сторонами.

Відповідно до додаткової угоди виконавець зобов`язується надати клієнту правову допомогу в підготовці та поданні необхідних процесуальних документів до Північного апеляційного господарського суду по справі № 910/1986/26 за апеляційною скаргою представника ТДВ «СК «Професійне страхування» на рішення Господарського суду м. Києва від 09.07.2026 року.

Пунктом 2 вказаної додаткової угоди сторони погодили, що за вивчення справи, законодавства, що застосовується до спірних правовідносин, підготовку та подання процесуальних документів Клієнт, протягом 5-ти днів з моменту підписання цієї додаткової угоди, сплачує Виконавцю гонорар у розмірі 10 000, 00 грн.

Платіжною інструкцією № 67 від 12.08.2026 позивач сплатив виконавцю 10 000,00 грн за надання правової допомоги.

Відповідно до ст. 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (аналогічний висновок викладено в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, постанові Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 159/583/19).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Поряд з цим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (такий висновок міститься в п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, в п. 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, п. 24 додаткової постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.02.2022 у справі № 903/326/21).

Водночас, у пункті 6.1 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 вказано, що "під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору.

У зв`язку з наведеним, суд з урахуванням конкретних обставин, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи", колегія суддів у вищевказаній постанові вважає, що висновки судів про частково відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідачів про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об`єднаної палати про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.

При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).

Колегія суддів зазначає, що дана справа не є унікальною з огляду на наявність значної кількості аналогічних справ, що перебувають та перебували на розгляді у судах всіх інстанцій.

Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених і поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, колегія суддів дійшла до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору та складності даної справи, з урахуванням обсягу наданих послуг (п. 2 ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому, колегією суддів враховано, що даний спір не є спором значної складності, спірні правовідносини не передбачають необхідності дослідженню адвокатом і застосуванню великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що участь представника позивача у розгляді справи без виклику сторін не вимагала вчинення значних процесуальних дій, оскільки правові питання вже були предметом дослідження у подібних справах, дії представника позивача зводилася переважно до подання заяв по суті спору, що не створює підстав для визнання таких дій надмірними чи такими, що вимагають значних ресурсів.

За таких обставин, виходячи з критеріїв складності справи, обсягу матеріалів, кількості підготовлених документів, колегія суддів дійшла до висновку про наявність правових підстав для обмеження такого розміру з огляду на розумну необхідність судових витрат в даній справі та необхідність покладення на відповідача витрат позивача на правову допомогу у загальному розмірі 5 000, 00 грн, в решті заявленої суми слід відмовити.

Керуючись статтями 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Професійне страхування" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2026 у справі № 910/1986/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2026 у справі № 910/1986/26 залишити без змін.

3. Заяву Асоціації "Страховий бізнес" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Професійне страхування" (02105, м. Київ, вулиця Тампере, будинок 13б, код 35482587) на користь Асоціації "Страховий бізнес" (04213, м. Київ, проспект Володимира Івасюка (Героїв Сталінграда), 47А, код 33304264) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) грн 00 коп. за розгляд даної справи в суді апеляційної інстанції.

В решті задоволення заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції - відмовити.

4. Видачу відповідного наказу доручити суду першої інстанції.

5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/1986/26.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.

Головуючий суддя О.О. Хрипун

Судді О.М. Сковородіна

Г.П. Коробенко

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
05.08.2026 Ухвала № 138751957 Північний апеляційний господарський суд
09.07.2026 Рішення № 138074472 Господарський суд міста Києва
03.03.2026 Ухвала № 134497604 без тексту Господарський суд міста Києва

Стежити за судами компанії

Лист на пошту, щойно в реєстрі зʼявиться нове рішення зі стороною ЄДРПОУ 33304264. Одна компанія щотижня безкоштовно, до 50 компаній щоденно на платному тарифі.

Підключити моніторинг